для підсумкового модульного контролю

І рівень (150 питань)

1. Політика виникла:

1. в період первіснообщинного ладу;
2. в період розпаду первіснообщинного ладу;
3. із створенням держави;
4. із створення феодальних держав.
5. 0.

 

2. Політика як термін походить від держави:

1. давньогрецької.
2. давньокитайської;
3. давньоєгипетської;
4. шумерської;
5. 0.

 

3. Політика це:

1. боротьба за владу та її здійснення;
2. мистецтво управління державою;
3. вироблення цілей і напрямків розвитку суспільства та організація його на їх досягнення;
4. 0;
5. все вищеозначене.

 

4. Політологія це наука про:

1. державу та державний устрій;
2. владу, її структуру, функції та закономірності розвитку;
3. політичну систему, її структуру та функції, закономірності розвитку;
4. політику у широкому розумінні;
5. про політичні процеси, що відбуваються у суспільстві.

 

 

5. Витоки політології як науки знаходяться у:

1. історії;
2. атеїзмі;
3. риториці;
4. філософії;
5. 0.

 

 

6. Аристотель стверджував, що людина за своєю природою є істотою політичною, тому що вона:

1. живе в державі;
2. живе в суспільстві;
3. живе в країні;
4. живе в сім’ї;
5. 0.

 

7. Основними категоріями конфуціанства у політиці були:

1. необхідність підтримки влади матеріально та захист держави;
2. необхідність підтримки влади шляхом створення і утримання великої професійної армії;
3. поняття благородного мужа, батьківської любові до людини, правила ритуалу;
4. необхідність беззаперечної покори владі, її недоторканість.
5. 0.

 

8. Легізм, як напрямок китайського вчення про державу базувався на:

1. регламентації суспільного життя на основі традицій;
2. регламентації діяльності влади на основі ритуалів;
3. жорстокій регламентації всіх норм суспільного життя на основі законів;
4. упорядкуванні відносин «держава-народ» через чітку структуризацію влади;
5. 0.

 

9. Трактат Платона, у якому він аналізує форми державного правління називався:

1. Одисея;
2. Політика;
3. Форми правління;
4. Держава;
5. Закони.

 

10. Платон відкриває закон історичного розвитку форм правління згідно з яким:

1. законні правильні форми правління ніколи не перероджуються у неправильні;
2. правильні форми правління є тільки умовно правильні;
3. держава розвивається згідно із законами діалектики;
4. навіть правильні форми правління з часом перероджуються у неправильні;
5. 0.

 

11. На думку Платона «ідеальною державою» є:

1. монархія;
2. аристократія;
3. демократія;
4. олігархія;
5. 0.

 

12. «Ідеальна держава» Платона позбавляла владу (правителів):

1. всього означеного;
2. власності;
3. сім’ї, дітей;
4. можливості змінити рід занять;
5. розкоші.

 

13. «Політія» Арістотеля означає:

1. владу виборної більшості із кращих представників суспільства.
2. царську владу, яка утверджувала справедливість у державі;
3. аристократію, що переймалась піклуванням про народ;
4. ліквідацію рабовласницької держави;
5. 0.

 

14. Арістотель вважав, що найбільш ефективними заходами по недопущенню неправильних форм правління є:

1. виборність влади із аристократів та мудрих людей (філософів);
2. утвердження верховенства закону;
3. виборність влади на певний строк із кращих представників суспільства і контроль за нею;
4. утвердження верховенства права;
5. верховенство правового закону.

 

15. Держава, на думку Арістотеля, поряд із державним управлінням повинна виконувати:

1. звільнити рабів;
2. військово-патріотичну функцію;
3. зовнішньополітичну функцію;
4. божественну функцію;
5. морально-виховну функцію.

 

16. Принципи права і відповідності закона праву вперше обґрунтував і відстоював:

1. Платон;
2. Ціцерон;
3. Сократ;
4. Арістотель;
5. Геродот.

 

17. Справедливість, на думку Ціцерона, полягає у:

1. верховенстві закону;
2. служінні влади народу;
3. суровому дотриманні законів;
4. праві людини (на власність, свободу, життя, вибір);
5. 0.

 

18. Н. Макіавеллі у відносинах церковної і світської влади утверджував можливість:

1. використання будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети у згоді із нормами християнської моралі;
2. пріоритетність церковної влади;
3. використання владою будь-яких засобів, які дозволяють досягти мети: «Ціль виправдовує засоби»;
4. відлучення церкви від держави;
5. пошуку компромісу між церквою і державою.

 

19. Н. Макіавеллі вважав, що форма держави визначається:

1. розподілом політичних сил у суспільстві та умовами в яких держава розвивається;
2. волею влади;
3. конституцією країни;
4. політичною елітою суспільства;
5. на народному референдумі.

 

20. Томас Гоббс відстоював:

1. республіканський устрій держави;
2. абсолютну монархію як ефективну форму держави
3. теорію божественного походження держави і влади;
4. суверенітет народу;
5. ідею розподілу влади.

 

21. Джон Локк започаткував основи:

1. ліберального напрямку політичної думки;
2. божественного походження держави і влади;
3. неподільності державної влади;
4. відсторонення народу від політичної діяльності;
5. необхідності контролю влади.

 

22. Ш. Монтеск’є вперше обґрунтував:

А. неподільність і недоторканість державної влади;

C. основну мету діяльності влади – благо народу;

B. необхідність розподілу державної влади за її основними функціями: законодавство, управління (організація виконання законів), контроль та судочинство;

D. необхідність надання державі додаткових повноважень для досягнення політичних цілей;

E. 0.

 

 

23. На думку Ш. Монтеск’є законодавча влада повинна належати:

1. однопалатному;
2. двопалатному парламенту;
3. монарху;
4. монарху і кардиналу;
5. тільки кардиналу.

 

24. Ж.-Ж. Руссо відстоював ідею:

1. можливості відступу від принципів моральності політики;
2. необхідності беззаперечної покори владі та її підтримки матеріальними засобами;
3. республіканської держави, створеної на основі волевиявлення народу;
4. необхідності постійного удосконалення структури влади;
5. 0.

 

25. На думку Ж.-Ж. Руссо причиною нерівності у суспільстві стала:

1. виділення влади із суспільства;
2. безконтрольність влади;
3. узурпація влади багатими;
4. неосвіченість народу.
5. поява і розвиток приватної власності;

 

26. Ж.-Ж. Руссо відстоював ідею:

1. прямого народовладдя;
2. пріоритетності освіченої політичної еліти;
3. суверенітету народу та принцип народоправства;
4. верховенства закону;
5. верховенства права.

 

27. На думку Ж.-Ж. Руссо громадянином може називатися той, хто:

1. дотримується єдності прав і обов’язків;
2. чітко виконує вимоги влади;
3. вимагає від влади повного забезпечення його прав;
4. не порушує суспільний порядок;
5. не був осуджений.

 

28. Родоначальником сучасної теорії «правової держави» був:

1. Ш. Монтеск’є;
2. Ш. Де Голь;
3. Г. Гегель;
4. Ж.-Ж. Руссо.
5. І. Кант.

 

29. Змінювати та удосконалювати державний устрій за І.Кантом можна:

1. на конституційних засадах через внесення відповідних змін до конституції;
2. внесенням змін до конституції монархом;
3. прийняттям відповідного закону;
4. на вимогу парламентської більшості;
5. 0.

 

30. Г.Гегель був першим, хто дав наукове визначення:

1. правової держави;
2. політичної партії;
3. громадянського суспільства;
4. влади;
5. держави.

 

31. Основу громадянського суспільства складають інтереси:

1. політичні;
2. економічні;
3. соціальні;
4. патріотичні;
5. національні.

 

32. За висновком К. Маркса класовий антагонізм (непримиримість інтересів між класами) у буржуазній державі виникає з приводу:

1. несправедливого розподілу продукта у цій державі;
2. незахищеності державою пролетаріату;
3. небажанням пролетаріату працювати на буржуазію;
4. приватної капіталістичної власності на засоби виробництва;
5. недосконалості конституцій у буржуазних державах.

 

 

33. Марксизм відстоював концепцію:

1. реформування буржуазної держави через розподіл влади і введення до парламенту представників пролетаріату;
2. прямого і загального народовладдя шляхом поступового переходу від диктатури пролетаріату до загального народовладдя;позбавлення буржуазії виборчого права;
3. добровільної передачі влади пролетаріату;
4. зближення інтересів держави і народу.

 

34. Першим законодавчим упорядкування у Київський Русі була:

1. Повчання Володимира Мономаха;
2. Повість минулих літ;
3. Слово про закон і благодать Іларіона;
4. Руська Правда;
5. Слово о полку Ігореве.

 

35. Зупинив завоювання Європи Батиєм та зберіг державність на території України:

1. князь Володимир Мономах;
2. князь Володимир Великий;
3. князь Данило Галицький;
4. князь Святослав;
5. апостоли Петро і Павло.

 

36. Відродження політичної діяльності і політичної думки на території України починається у добу:

1. формування козацької республіки і особливо з початком національно-визвольних змагань;
2. з утворенням Галицько-Волинського князівства;
3. з прийняттям першої Конституції Війська Запорізького;
4. з ліквідацією кріпацтва;
5. 0.

 

37. Конституція П. Орлика «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького» була прийнята:

1. 1710 року в Полтаві;
2. 1710 року в Бендерах;
3. 1709 року в Батурині;
4. 1709 року в Києві;
5. 1709 року в Запорізькій Січі.

 

38. Відтворенню демократичного спрямування політичної думки в Україні передували:

1. переможна Вітчизняна війна 1812-1813 рр. та похід російської армії в Європу;
2. створення таємних політичних організацій, гуртків;
3. виступ декабристів у 1825 р.;
4. відкриття Харківського і Київського університетів.
5. все вище означене.

 

39. Одним з програмних положень кирило-мефодіївців було:

1. збереження цілісності Російської імперії з наданням політичних прав національним окраїнам;
2. створення на федеративних засадах союзу слов’янських республік;
3. утворення незалежної України;
4. утворення союзу України, Білорусі з Росією під проводом демократичної Росії.
5. 0.

 

40. На думку В. Антоновича справжній політик повинен:

1. володіти широким політичним кругозором і вміти донести свої думки до людей;
2. сприяти поширенню політичних знань у суспільстві;
3. не лише володіти знаннями, а і бути спроможним втілювати їх в життя та робити політичні передбачення, прогнози;
4. уміти організувати політичну еліту і спрямувати її на активну діяльність;
5. 0.

 

41. В. Антонович був прихильником майбутнього України:

1. у федерації південно-західнослов’янських республік;
2. як незалежної держави;
3. у федерації з Росією;
4. як недержавного співіснування народу;
5. у союзі з Польщею.

 

42. Політична програма М. Драгоманова включила наступне:

1. еволюцію існуючої політичної системи, проведення широких політичних реформ;
2. революційну заміну існуючого ладу;
3. використання будь-яких засобів для досягнення головної мети – свободи та демократичного переустрою держави;
4. підвищення авторитету держави;
5. 0.

 

43. Представниками новонародницького напрямку політичної думки в Україні були:

1. М. Грушевський і В. Липинський;
2. М. Грушевський і Р. Лащенко;
3. В. Липинський і С. Томашівський;
4. М. Грушевський і С. Томашівський;
5. Р. Лащенко і С. Петлюра.

 

44. Михайло Грушевський вважав, що пріоритетними інтересами в українській державі повинні бути:

1. інтереси еліти суспільства, яка вела б за собою народ;
2. інтереси бізнесу, як активної економічної сили;
3. вільного селянства, як найбільш масової частини суспільства;
4. інтереси трудового народу в цілому, як головної продуктивної сили;
5. інтереси робітничого класу.

 

45. Консервативний напрямок політичної думки в Україні започаткували:

1. В. Липинський, С. Дністрянський;
2. В.Кучабський, С. Шелухін;
3. М. Драгоманов, М. Грушевський.
4. М. Грушевський, В. Липинський;
5. В. Липинський, С. Томашівський.

 

46. Національно-державницький напрям в українській політичній думці започаткували:

1. В.Липинський, О.Ейхельман;
2. С.Дністрянський, С.Рудницький;
3. О.Ейхельман, В.Кучабський;
4. С.Рудницький, С.Томашівський;
5. С.Дністрянський, М.Грушевський.

 

47. Націонал-державницька ідея передбачала:

1. створення федерації українських земель під єдиним центральним проводом;
2. створення національної держави під проводом українця-гетьмана і парламенту;
3. створення національної республікансько-демократичної держави, яка забезпечила б розвиток української нації;
4. створення парламентської республіки українського народу, але при абсолютній більшості при владі українців;
5. Україна для українців.

 

48. Означте найбільш повне визначення політичної системи суспільства:

1. сукупність політичних, економічних та соціальних інститутів та відносин;
2. сукупність політичних інститутів, відносин, засобів, норм в межах яких досягається і здійснюється політична влада, відбувається політичне життя суспільства;
3. сукупність організацій за закладів за допомогою яких здійснюється влада;
4. сукупність органів та закладів державної влади, способів і методів здійснення їх повноважень;
5. 0.

 

49. Яке з положень у найбільшій мірі виражає функціональне призначення політичної системи суспільства:

1. здійснення політичної влади;
2. регулювання економіки;
3. вирішення соціальних проблем суспільства;
4. створення умов для політичної участі народу.
5. проведення ефективної зовнішньої політики.

 

50. Влада у найбільш узагальненому визначенні це:

1. узгодження кимось (людиною, організацією) дій учасників тих чи інших процесів;
2. встановлення певного порядку у суспільстві;
3. такий порядок у суспільстві, коли хтось має можливість виявляти свою волю, незалежно від супротиву;
4. можливість однієї особи або певної групи підпорядкувати собі волю інших та домогтися виконання цієї волі;
5. можливість використання суспільного багатства для власних потреб.

 

51. Політична влада вимагає:

1. розуміння, осмислення і усвідомлення політичних потреб і і інтересів суспільства;
2. панівного положення суб’єкта влади у суспільстві;
3. здатності і готовності суб’єкта влади здійснювати свою політичну волю і нести за це відповідальність;
4. наявності політичних організацій для здійснення влади.
5. всього означеного.

 

52. Формами політичної влади є:

1. державна влада;
2. партійна влада;
3. всі означені;
4. влада громадських організацій;
5. інформаційна.

 

53. Державна влада у першу чергу виражає волю:

1. корінного населення країни;
2. всього населення країни;
3. економічно та політично панівної частини суспільства;
4. політичної еліти суспільства;
5. глави держави.

 

54. У відповідності до основоположних функцій державна влада ділиться на:

1. законодавчу, виконавчу, судову та адміністративну;
2. законодавчу, виконавчу, судову та місцеву (регіональну);
3. законодавчу, виконавчу та судову;
4. законодавчу, виконавчу, судову та інформаційну;
5. 0.

 

55. Закони держави (у тому числі конституція) відносяться до засобів влади:

1. утилітарних;
2. примусових;
3. традиційних;
4. нормативних;
5. авторитарних.

 

56. До найбільш ефективних засобів влади традиційно відносять:

A. економічні;

B. силові;

C. соціальні;

D. культурно-інформаційні;

E. заохочувальні.

 

57. Революція як найбільш радикальний шлях завоювання влади передбачає:

A. повну заміну існуючої влади без докорінних змін в економіці;

B. повну заміну існуючої влади та деякі зміни у соціальній політиці;

C. повну заміну існуючої влади та жорсткі репресії до неї;

D. переворот у будь-якому виді та прихід до влади нової еліти.

E. повалення існуючої влади та зміну старого ладу, докорінні перетворення у всіх сферах суспільства.

 

58. До чинників політичного режиму Ж.-Л. Кермонн відносить:

A. легальність політичних організацій;

B. легітимність влади, партійну систему, інститути волевиявлення народу, державний устрій;

C. гласність та свободу слова;

D. рівноправність титульної нації та національних меншин;

E. відносини між владою та суспільством.

 

59. Політичний режим це:

A. сукупність політичних відносин, засобів і методів реалізації влади та функціонування політичної системи суспільства в цілому;

B. спосіб здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

C. можливість захисту прав і свобод людини у країні;

D. наявність законів, які проголошували б права і свободи громадян даної країни;

E. характер відносин між гілками влади.

 

60. За характером політичних відносин та методами здійснення функцій політичної системи політичні режими класифікуються на:

A. монархічні і республіканські;

B. капіталістичні, соціалістичні, змішані;

C. демократичні і авторитарні;

D. доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні, інформаційні;

E. рабовласницькі, феодальні, капіталістичні, тоталітарні.

 

61. Демократичним режимам притаманні:

A. багатопартійність;

B. чесність, конкурентність та регулярність виборів влади;

C. реальна можливість захисту прав особистості і будь-якої меншини;

D. змінність уряду після виборів.

E. все вищеозначене.

 

62. Демократичний режим забезпечує:

A. можливість свободного добровільного волевиявлення на виборах;

B. свободу об’єднання у політичні організації за інтересами;

C. активну діяльність представницьких органів влади;

D. рівноправність всіх громадян і рівну відповідальність за свої дії.

E. всі відповіді вірні.

 

63. Авторитарний політичний режим об’єктивно необхідний в умовах:

A. докорінної перебудови політичної системи суспільства;

B. у післяреволюційний перехідний період;

C. в екстремальних ситуаціях в країні;

D. всі відповіді вірні;

E. 0.

 

64. Тоталітарний режим характеризується:

A. всеосяжним контролем суспільством політичної системи;

B. високим рівнем відповідальності влади перед суспільством за дотримання законів;

C. утвердженням політичного панування єдиної політичної партії та її ідеології у всіх сферах життя суспільства;

D. високим авторитетом влади у суспільстві, що унеможливлює непокору і неповагу до неї;

E. незалежністю державної влади від внутрішніх і зовнішніх чинників.

 

65. Вперше поняття «тоталітарний режим» з’явилось:

A. в Італії при диктатурі Муссоліні;

B. у фашистській Німеччині;

C. у Радянському Союзі;

D. у франкистській Іспанії;

E. у Китаї.

 

66. Тоталітарний режим відрізняється від авторитарного тим, що при ньому:

A. забороняється діяльність будь-яких політичних організацій;

B. доводиться до абсолютизму панування однієї ідеології;

C. верховна влада знаходиться у руках вождя;

D. повністю ліквідується розподіл влади;

E. влада переходить до військових.

 

67. В основу сучасної концепції походження держави покладені обґрунтування:

A. патріархальної концепції;

B. марксистської теорії;

C. теологічної концепції;

D. договірної концепції;

E. насильницької теорії.

 

68. Марксистська теорія походження держави обґрунтовує її появу наступним:

A. неспроможністю суспільства протистояти силам природи і створенням влади як дару Божого;

B. агресивністю людей і намаганням завоювати нові території;

C. створенням сім’ї і її розвитком на більш високому рівні;

D. договором суспільства, як результатом його свідомої діяльності і прагненням до об’єднання під якимось проводом.

E. поділом суспільства на класи, виникненням на цій основі протиріч і необхідності їх узгодження.

 

69. Держава це:

A. певна територія з населенням;

B. особлива форма організації політичної влади, яка має суверенітет, здійснює управління, організацію суспільного життя в країні;

C. країна, яка має кордони і владу;

D. територіальне об’єднання громадян, що управляється владою;

E. об’єднання людей для спільного проживання під владою.

 

70. Головними ознаками держави є:

A. наявність спеціальних органів і установ, що здійснюють державну владу;

B. наявність державної атрибутики: герб, гімн, прапор;

C. вірні відповіді B, D, E;

D. наявність права;

E. наявність території.

 

71. Утворення Української Народної Республіки проголошується:

A. З’їздом Рад у грудні 1917 р.;

B. Третім Універсалом Центральної Ради у листопаді 1917 р.;

C. Другим Універсалом Центральної ради;

D. Гетьманом П.Скоропадським у 1918 р.;

E. Директорією у 1918 р.

 

72. Першим Президентом Української Народної Республіки був:

A. В.Винниченко;

B. С.Петлюра;

C. М.Грушевський;

D. П.Скоропадський;

E. Л.Кравчук.

 

73. Першим Президентом незалежної України було обрано:

A. Л.Кучму;

B. Л.Кравчука;

C. В.Ющенка;

D. В.Мосола;

E. В.Фокіна.

 

74. За способами організації вищої влади історично склалися такі форми держави:

A. демократія і автократія;

B. доіндустріальні і постіндустріальні;

C. унітарні і федеративні;

D. монархія і демократія.

E. монархія і республіка.

 

75. Абсолютна монархія – така форма правління, при якій:

A. глава держави – монарх поєднує у собі всі гілки влади;

B. глава держави – монарх, який обирається абсолютною більшістю виборців;

C. глава держави – монарх, який об’єднує у собі світську і релігійну владу;

D. глава держави – монарх, який обирається абсолютною більшістю парламенту;

E. 0.

 

76. Парламентська монархія – така форма правління, при якій:

A. глава держави – монарх – очолює уряд, який призначається парламентом;

B. глава держави – монарх – формально наділяється законодавчими і виконавчими функціями, об’єм яких визначає парламент;

C. глава держави – монарх – не може прямо впливати на склад і політику уряду;

D. глава держави – монарх – обирається парламентом довічно;

E. глава держави – монарх – підзвітний парламенту.

 

77. Президентська республіка – така форма державного правління, при якій:

A. глава держави – президент, який обирається парламентом, формує і очолює уряд;

B. глава держави – президент – наділяється законодавчою і виконавчою функцією;

C. глава держави – президент – очолює парламент і уряд;

D. глава держави – президент – особисто, або наступним схваленням парламенту формує склад уряду, яким керує сам або призначений ним прем’єр-міністр;

E. глава держави – президент – очолює уряд і призначає спікера парламенту.

 

78. Напівпрезидентська республіка – така форма правління, при якій:

A. глава держави – президент – схвалює або відхиляє склад уряду, що подається парламентом;

B. глава держави – президент – очолює уряд, сформований ним же і узгоджений з парламентом;

C. глава держави – президент – очолює уряд, сформований ним же і затверджений парламентом;

D. глава держави – президент – фактично керує урядом і парламентом при існуванні формально прем’єр-міністра і спікера парламенту.

E. глава держави – президент – пропонує для затвердження парламентом склад уряду (насамперед – прем’єр-міністра) або за власним поданням (президентсько-парламентська республіка) або за поданням парламентської більшості (парламентсько-президентська республіка).

 

79. Парламентська республіка – така форма державного правління, при якій:

A. глава держави – президент – не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується виключно парламентом і підзвітний тільки йому;

B. глава держави – президент – який обирається парламентом, формує уряд, призначає прем’єр-міністра, а підзвітність уряду – виключно парламенту;

C. глава держави – прем’єр-міністр, який призначається парламентом, підзвітний тільки йому, а посада президента – суто формальна;

D. глава держави – спікер парламенту, який подає на затвердження парламентом кандидатуру прем’єра, склад уряду;

E. глава держави – президент – з обмеженими політичними функціями.

 

80. Унітарна держава характеризується:

A. відсутністю місцевих органів самоврядування;

B. відсутністю ознак державності, перш за все суверенітету, її адміністративно-територіальних одиниць;

C. недопущенням включення етнічних та територіальних особливостей у дії місцевого самоуправління;

D. неможливістю розвитку економічних відносин з сусідніми територіями;

E. 0.

 

81. Федерація − це:

A. перехідний союз держав, адміністративних територій з повною їх самостійністю у прийнятті рішень на своїй території;

B. союз держав для проведення єдиної зовнішньої політики;

C. усталений союз держав, адміністративних територій, у якому вони у тій чи іншій мірі володіють суверенітетом, мають ознаки державності;

D. об’єднання держав для досягнення конкретних, визначених на певний час цілей;

E. 0.

 

82. Для правової держави обов’язковим є:

A. верховенство закону: закон один для всіх;

B. недоторканість депутатів парламенту і інших представницьких органів влади;

C. пріоритетність судової влади, яка б примушувала б всіх діяти в межах закону;

D. верховенство права: всі закони підпорядковані праву;

E. 0.

 

83. Принцип розподілу влади реалізується через розподіл влади на:

A. президентську, судову і урядову;

B. законодавчу, виконавчу і президентську;

C. законодавчу, виконавчу і судову;

D. парламентську, урядову і президентську;

E. центральну, земельну (регіональну) і місцеву.

 

84. «Панування права» у правовій державі утверджується:

A. недопущенням порушень і відчуженості прав та свобод людини;

B. реальним розподілом влади і взаємодією всіх її гілок у відповідності до правового закону;

C. визнається і реалізується весь комплекс прав і свобод людини;

D. Конституція у повній мірі відповідає праву.

E. має місце все означене.

 

85. Принцип первинності і «верховенства права» вимагає, щоб:

A. право по відношенню до суспільства було первинним і духовним;

B. право по відношенню до держави було первинним і верховним;

C. право по відношенню до окремих гілок влади було первинним і верховним;

D. право по відношенню до закону було первинним і верховним;

E. право по відношенню до правлячої еліти було первинним і верховним.

 

86. Домінантою (визначальною, панівною ознакою) громадянського суспільства є:

A. наявність права у державі;

B. захист державою права власності особи;

C. наявність у країні інститутів та відносин, що забезпечують всебічну реалізацію особистості людини, її потенціалу, інтересів;

D. невтручання держави у особисте життя людини, людина вільна у своїх діях та виборі;

E. 0.

 

87. Вперше категорію «громадянське суспільство» визначив:

A. К. Маркс;

B. Г. Гегель;

C. Дж. Локк;

D. І. Кант;

E. Дж. Мілль.

 

88. Формування громадянського суспільства передбачає вирішення комплексу проблем у:

A. економічній і політичній сферах;

B. перш за все в економічній сфері;

C. економічній, політичній, соціальній та духовній сфері;

D. перш за все в політичній сфері;

E. політичній та духовній сферах.

 

89. Г.Гегель розглядає громадянське суспільство як:

A. сукупність громадян у державі, об’єднаних владою;

B. сукупність громадян країни, які займаються економічною діяльністю;

C. все населення країни, яку об’єднує спільність інтересів в економіці.

D. частина населення країни, яку об’єднує спільність інтересів в економіці.

E. систему задоволення потреб, що ґрунтуються на приватній власності, майнових, станових та інших відносинах.

 

90. Що з означеного обумовило необхідність створення політичних партій?

A. перехід суспільства від одного соціально-політичного стану до іншого;

B. внутрішні протиріччя між соціальними групами суспільства, необхідність їх визначення та вирішення;

C. боротьба за владу;

D. необхідність політичної структуризації суспільства.

E. все означене.

 

91. Головною метою політичних партій є:

A. захоплення влади у державі;

B. політична структуризація суспільства;

C. забезпечення добробуту і процвітання у суспільстві;

D. вихід на міжнародний рівень політичної діяльності;

E. визначення ставлення певної соціальної групи до влади.

 

92. Політична партія – це добровільна організація, яка:

A. об’єднує у свої лавах найбільш активну частину тієї чи іншої професійної групи з метою захисту її інтересів шляхом діалогу з роботодавцями чи владою;

B. об’єднує у своїх лавах найбільш активну і організовану частину соціальної спільноти для висловлення і захисту її інтересів шляхом завоювання влади;

C. об’єднує у свої рядах частину населення, яка має спільні погляди на ті чи інші проблеми з метою їх вирішення шляхом впливу (тиску, діалогу) на владу;

D. об’єднує у свої рядах активну частину соціальної групи, яка здатна вирішити ті чи інші проблеми;

E. 0.

 

93. На ранньому етапі створення політичних партій потреба у них була обумовлена:

A. неспроможністю абсолютної монархії здійснювати владу в нових умовах;

B. необхідністю обмеження влади монарха та розвитком представницької системи влади на основі загального виборчого права;

C. посиленням незадоволення феодальною системою серед населення;

D. національно-визвольними рухами;

E. 0.

 

94. Сучасна партія – це:

A. головний організатор боротьби найманих працівників за свої економічні і соціальні інтереси;

B. один з активних захисників прав і свобод людини;

C. головне знаряддя різних класів, соціальних груп суспільства у їх боротьбі за здійснення і завоювання влади;

D. один з активних суб’єктів міжнародних відносин;

E. найбільш активний гравець на внутрішньому ринку.

 

95. Суспільно-політичні рухи виникають як потреба:

A. організованої боротьби за владу;

B. досягнення змін на краще існуючих соціально-політичних та економічних умов життя різних соціальних спільнот шляхом впливу на владу;

C. захисту професійних інтересів;

D. об’єднання суспільства за різними ознаками (статевими, географічними, етнічними та ін..) з метою покращення, удосконалення можливостей задоволення їх інтересів;

E. 0.

 

96. За організацією внутрішньопартійної діяльності партії поділяються на такі групи:

A. владні, провладні, опозиційні;

B. елітні і пересічні;

C. класові та міжкласові;

D. легальні та нелегальні;

E. демократичні і авторитарні.

 

97. Партійна система – це:

A. сукупність політичних партій, які зареєстровані у відповідних органах;

B. сукупність політичних партій країни, які беруть участь у боротьбі за досягнення та здійснення влади;

C. сукупність партій, що мають чітко визначену ідеологію;

D. сукупність партій, які відомі більшості суспільства;

E. сукупність партій, які нараховують у своїх рядах не менш 10 тис. осіб (членів партії).

 

98. Однопартійна система – це система, у якій:

A. при владі знаходиться одна партія, а всі інші – в опозиції;

B. абсолютна більшість владних посад у державі належіть представникам однієї партії;

C. стверджується політична (державна) влада однієї партії, що підпорядковує своєму впливу і контролю всі сфери життя суспільства;

D. одна партія створює більшість у парламенті і уряді, а інші партії свою діяльність узгоджують з владною партією;

E. 0.

 

99. Причинами виникнення суспільно-політичних рухів можуть бути:

A. відірваність влади від народу, його потреб і інтересів;

B. невдоволеність окремих груп населення цілями суспільного розвитку;

C. тривала криза у всіх або окремих сферах життя суспільства;

D. погіршення умов життя населення (зниження рівня життя, погіршення екології, зростання імпорту та тиск на національний бізнес).

E. все означене.

 

100. Суспільні та суспільно-політичні рухи є передумовою:

A. утвердження демократичних засад в країні та формування громадського суспільства;

B. зміцнення влади і посилення її впливу на суспільство;

C. зростання авторитету політичних партій, що є провладними;

D. зменшення впливу та авторитету партій у суспільстві;

E. докорінних, революційних змін у суспільстві.

 

101. Вперше лікарі запрошувались на державну службу:

A. в Римській імперії;

B. в Стародавньому Єгипті;

C. в полісах Давньої Греції;

D. у Вавилоні;

E. у Візантії.

 

102. Перша система державної медицини з визначенням структури, повноважень, фінансування була створена:

A. у Візантії;

B. у Римській імперії;

C. у Єгипті;

D. у Давній Греції.

 

103. Монастирська медицина започатковується у:

A. Київській Русі;

B. у країнах Близького Сходу;

C. Франції;

D. Візантії;

E. Флоренції.

 

104. З вимогою систематизації медичної служби, надання їй державного статусу і організаційного зміцнення у Середні віки виступив:

A. Н.Макіавеллі;

B. Ібн-Сіна (Авіценна);

C. Б.Рамацціні;

D. Монахи Антоній і Феодосій.

E. М.Падуанський.

 

105. У Війську Запорізькому першу медичну допомогу пораненим надавали:

A. цирульники;

B. монахи;

C. козаки фахівці у цій справі;

D. сестри милосердя;

E. самі козаки.

 

106. Перший медичний факультет в Україні було відкрито:

A. при Київському Університеті;

B. при Києво-Могилянській Академії;

C. при Острозькій Академії;

D. при Харківському Університеті;

E. при Львівському Університеті.

 

107. Соціальна політика держави передбачає:

A. соціальному спрямованість економіки;

B. забезпечення соціальних гарантій і соціальний захист громадян;

C. цільове оподаткування на соціальні потреби;

D. формування і виконання держбюджету;

E. невтручання держави у соціальну сферу.

 

108. Найбільша частка держави у співвідношенні державної і приватної форм медичного обслуговування у:

A. соціал-демократичній моделі;

B. консервативній моделі;

C. соціалістичній моделі;

D. ліберальній моделі;

E. європейській моделі.

 

109. Соціал-демократична модель ДПОЗ вперше розроблена і впроваджена:

A. у Великій Британії;

B. у Німеччині;

C. у США;

D. у Швеції;

E. у СРСР.

 

110. Історично-першою моделлю ДПОЗ була:

A. консервативна;

B. ліберальна;

C. патерналістська;

D. соціал-демократична;

E. радянська.

 

111. Обов’язкове медичне страхування є складовою моделі ДПОЗ:

A. соціалістичної;

B. соціал-демократичної;

C. консервативної;

D. ліберальної;

E. патерналістської.

 

112. На добровільному медичному страхуванні базується:

A. консервативна модель ДПОЗ;

B. патерналістська модель ДПОЗ;

C. соціалістична модель ДПОЗ;

D. ліберальна модель ДПОЗ;

E. соціал-демократична модель ДПОЗ.

 

113. Державна політика в охороні здоров’я повинна включати принципи:

A. безумовне надання невідкладної медичної допомоги;

B. державний контроль за діяльністю всіх закладів охорони здоров’я;

C. проведення профілактичних і протиепідемічних заходів;

D. відповідальність держави за стан здоров’я громадян.

E. все означене.

 

114. У країнах Євросоюзу на охорону на охорону здоров’я у бюджеті виділяється не менше 8 % ВВП. В Україні:

A. 8 %;

B. 6 %;

C. до 4 %;

D. близько 8 %;

E. 5 – 6 %.

 

115. Діючий парламент України обирався за:

A. змішаною системою;

B. пропорційною системою;

C. мажоритарною системою;

D. на з'їздах партій і суспільних рухів;

E. у регіонах на сесіях обласних рад.

 

116. Виборча система в широкому сенсі слова:

A. методи рішення суспільно значущих проблем за допомогою виборчих технологій;

B. технологія формування законодавчої влади;

C. система суспільних відносин, пов'язаних з виборами органів публічної влади;

D. спосіб обрання вищої воленосної особи держави;

E. 0.

 

117. Електорат – це:

A. сукупність громадян, що володіють виборчим правом;

B. найбільш видні, авторитетні лідери соціальної групи;

C. відносно невелика група, що концентрує в своїх руках значний об'єм влади;

D. рух за права людини, за право обирати і бути вибраним;

E. політична еліта країни.

 

118. Пропорційна виборча система сприяє:

A. зростанню чисельності політичних партій і об'єднань;

B. зменшенню числа політичних партій;

C. збереженню числа політичних партій;

D. зовсім не впливає на ці процеси;

E. 0.

 

119. Мажоритарна система виборів − це коли:

A. голосування проводиться за один виборчий блок з декількох;

B. голосування проводиться за декілька виборчих блоків;

C. обираються представники партії від кожного виборчого блоку;

D. від кожного виборчого округу обирається один депутат з декількох кандидатів;

E. кандидат в депутати від округу обирається на з'їздах партій.

 

120. Пропорційна система виборів − це коли:

A. депутати від округу обираються пропорційно відданим за них голосам;

B. голосування проводиться за певну політичну партію чи блок;

C. вибирається депутат від певної території пропорційно чисельності населення;

D. обирається депутат від певної кількості населення;

E. парламент формується пропорційно чисельності членів партій.

 

121. Виборче право України − це.

A. право вибору Президента України;

B. право вибору голів обласних адміністрацій;

C. правові норми, що регулюють порядок виборів органів державної влади населенням України;

D. право вибору депутатів Верховної Ради.

E. право вибору депутатів місцевих органів влади.

 

122. До принципів участі громадянина України у виборах не відносяться.

A. обов'язковість участі у виборах;

B. рівні вибори;

C. прямі вибори;

D. загальні вибори;

E. вибори при таємному голосуванні.

 

123. Президент України обирається:

A. прямим,відкритим,чесним голосуванням;

B. прямим, таємним, всенародним голосуванням;

C. прямим,таємним голосуванням виборців,делегованих регіонами;

D. прямим,таємним голосуванням у Верховній Раді;

E. прямим,відкритим голосуванням у Верховній раді та закріпленням (підтвердженням) його на всенародних виборах.

 

124. Голова Верховної Ради України обирається:

A. відкритим, прямим голосуванням народними депутатами Верховної ради України;

B. прямим всенародним голосуванням;

C. прямим,таємним всенародним голосуванням;

D. таємним,прямим голосуванням народними депутатами Верховної Ради України;

E. голосуванням у Верховній раді за поданням Президента України.

 

125. До недержавних суб'єктів міжнародних відносин відносять.

A. військово-політичні організації;

B. міжурядові організації, союзи;

C. глави держав, урядів;

D. транснаціональні корпорації;

E. Європарламент.

 

126. Головним пріоритетом світової політики в даний час є питання:

A. війни і миру;

B. загальної безпеки;

C. подолання відсталості і бідності в країнах, що розвиваються;

D. безпеки вищих осіб держав;

E. подолання СНІДу.

 

127. Національні інтереси є.

1. усвідомлення корінних потреб держави і віддзеркалення їх в діяльності його лідерів;
2. інтереси більшості населення, що проживає в рамках національних меж;
3. інтереси національних лідерів;
4. національна необхідність, що обмежує вибір цілей і засобів для всіх суб'єктів міжнародної політики;
5. 0.

 

128. З погляду участі у військово-політичних союзах Україна проголошує свої прагнення до:

1. членства в НАТО;
2. членства в Євроазійському альянсі;
3. створенню спільно з Росією, Казахстаном і Білорусією військово-політичного союзу;
4. позаблокового статусу;
5. створенню військово-політичного союзу з країнами Чорноморського басейну.

 

129. Зовнішньополітична складова діяльності України є прерогативою:

A. Голови Верховної Ради;

B. Прем’єр-міністра;

C. Верховної Ради;

D. Кабінету Міністрів.

E. Президента України;

 

130. Основні стратегічні засади зовнішньої політики України визначаються:

A. Відповідними Законами України;

B. Конституцією України;

C. Президентом України;

D. Парламентом Верховної ради України;

E. Референдумом.

 

131. Політичний лідер це:

A. людина, яка уміє генерувати політичні ідеї та захоплювати ними маси і має реальну можливість їх реалізувати;

B. успішний керівник;

C. глава держави;

D. людина, яка прийшла до влади;

E. людина, яка уміє переконати маси у своїй винятковості.

 

132. Лідери-прапороносці – це у найбільшій мірі:

A. лідери-консерватори;

B. традиційні лідери;

C. лідери реформатори;

D. харизматичні лідери;

E. раціонально-легальні лідери.

 

133. Політичне лідерство визначається як:

A. спосіб організації влади, що базується на авторитеті лідера;

B. спосіб організації влади, що базується на визначенні авторитету і компетентності лідера та довірі до нього;

C. спосіб організації влади, коли лідер держави обирається народом не менше двох разів;

D. спосіб організації влади, коли владна особа (президент, спікер парламенту, глава уряду) обирається абсолютною більшістю (не менш ¾ голосів).

E. 0.

 

134. Головною ознакою належності до правлячої еліти є:

A. висока освіченість та висока культура;

B. високий авторитет у суспільстві, готовність суспільства підтримувати цю особу, або цю політичну силу;

C. посідання високої, панівної позиції у різних сферах суспільного життя;

D. готовність заможної частини суспільства підтримувати її матеріально (вкладати гроші).

E. все означене.

 

135. Причини безвідповідальності політичної еліти в Україні:

A. відсутність механізму відповідальності за виконання передвиборчих зобов’язань;

B. відсутність цілеспрямованої підготовки інтелігенції нового типу;

C. недосконалість правової системи;

D. фактична незалежність влади від суспільства.

E. все означене.

 

136. Правляча еліта – це:

A. організована більшість, від якої залежать результати виборів влади;

B. організована меншість суспільства, високо згуртована група, яка володіє якостями лідера і займає керівні позиції у суспільстві;

C. частина суспільства, об’єднана у політичні партії, що входять до влади;

D. керівна верхівка політичних партій.

E. частина суспільства, яка володіє переважною більшістю економічного потенціалу країни.

 

137. Політична свідомість відображає:

1. характер відносин між суб’єктами політичної дії;
2. вплив влади на суспільство і окрему людину;
3. сукупність теоретичних і повсякденних знань, поглядів суспільства, окремої людини щодо політико-владних відносин;
4. взаємодію влади і інших суб’єктів політичної дії;
5. відношення пересічного громадянина до політики.

 

138. Формування політичної свідомості людини відбувається:

1. шляхом пізнання політичної системи, політичних процесів їх критичного осмислення та визначення ставлення до них;
2. шляхом голосування на виборах;
3. вірні відповіді В, D, E.
4. у процесі вивчення суспільних наук;
5. у процесі ознайомлення з політичною літературою, ТV- програмами тощо.

 

139. Виховна функція політичної свідомості полягає:

1. у готовності індивіда до активної, усвідомленої участі у політичному житті суспільства.
2. у готовності індивіда, соціальної групи підтримувати владу у її діях;
3. у готовності індивіда підтримувати ту чи іншу політичну силу на виборах;
4. у згоді індивіда брати участь у виборах;
5. у передачі політичних знань іншим особам (рідним, друзям).

 

140. Політична культура особистості проявляється у:

1. формуванні ставлення до політичних сил, політичних процесів;
2. усвідомленні і сприйнятті тих чи інших політичних поглядів;
3. у політичній діяльності.
4. визначенні політичних поглядів;
5. у толерантному ставленні до інших поглядів.

 

141. Політичну культуру особистості характеризують такі якості:

1. широка загальна ерудиція;
2. високий рівень освіти (вища або середньо-спеціальна);
3. здатність підкорити свою волю волі влади;
4. організаторські здібності, уміння згуртувати і мобілізувати людей;
5. терпимість до несправедливості та накопичення політичного гніву для майбутньої боротьби.

 

142. Вибори є:

1. найважливішим інститутом легітимізації політичної системи та політичного режиму.
2. доказом готовності влади до діалогу із суспільством;
3. способом встановлення компромісу між владою і суспільством;
4. способом вирішення протиріч між політичними партіями;
5. можливістю влади нав’язати свою волю народу.

 

143. Виборче право − це:

1. право громадянина голосувати або не голосувати на виборах;
2. право бути обраним до органів влади;
3. сукупність юридичних норм, що регламентують виборчий процес;
4. право влади встановлювати регламент виборів;
5. право вільної агітації за тих чи інших кандидатів.

 

144. До принципів організації демократичних виборів не відноситься:

1. свобода виборів;
2. контроль виконавчою владою ходу виборів;
3. змагальність, конкурентність;
4. рівність можливостей політичних партій і кандидатів;
5. періодичність і регулярність виборів.

 

145. Загальна декларація прав людини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у:

1. 1945 р.;
2. 1947 р.;
3. 1948 р.;
4. 1949 р;
5. 1978 р.

 

146. Хто з мислителів вперше застосував термін «політична культура»?

1. Г.Алмонд;
2. К.Маркс;
3. Ж.Ж.Руссо;
4. Д.Істон;
5. К.Дойч.

 

147. Політична культура — це:

1. система теоретичних і буденних знань, оцінок, настроїв і відчуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами;
2. ядро політичної свідомості, систематизована сукупність ідейних переконань, що виражають інтереси різних соціальних груп з приводу влади.
3. система відносно стійких політичних уявлень, переконань, орієнтацій, що обумовлюють норми, правила і стиль поведінки суб'єктів політичних стосунків і втілені ними в практиці політичної діяльності;
4. особливий тип орієнтації на політичну дію, що відображає специфіку кожної політичної системи.
5. 0.

 

148. Функція, яка виражає здібність носія політичної свідомості до гіпотетичної оцінки можливого розвитку політичних процесів є:

1. пізнавальна;
2. прогностична;
3. ідеологічна;
4. комунікативна;
5. виховна.

 

149. В яких сферах життєдіяльності мораль регулює поведінку людини?

1. сімейно-побутовій;
2. трудовій;
3. цивільній;
4. політичній.
5. всі названі відповіді вірні.

 

150. Політична культура як елемент політичної системи характеризує рівень суб’єктів політичного процесу:

1. інтелектуальний;
2. ціннісний;
3. поведінково-вольовий;
4. всі відповіді правильні;
5. 0.