Участь в житті суспільства

 

Соціалізація - складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв¢язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві.

Агенти соціалізації – це люди та установи, діючи соціальні суб¢єкти, за допомогою яких людина соціалізує завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

Агенти соціалізації:

w сім¢я;

w школа;

w організація;

w ВНЗ;

w Неформовані об¢єднання;

w Дошкільні установи.

Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розподіляє на два етапи:

Соціальну адаптацію – це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у суспільстві, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризацію – процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміна зовнішніх санкцій самоконтролем.

Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого він інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхилюється від норм, вимог даного середовища.

Рівні соціалізації		Об¢єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;
	Функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;
	Нормативну, що вивчає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;
	Міжособистісну, що визначає оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.

 

Адаптація – пасивне пристосування до соціального середовища, це притаманне суспільним системам із тоталітарним державним устроєм. Але адаптивний характер взаємодії з суспільством може бути зумовлений й самою особистістю, її біопсихічним та соціальним зближенням (наприклад: слабка воля, низький інтелект).

Інтеграція – передбачає активну взаємодію індивіда з середовищем, в якому людина робить свідомий вибір і яке він здатен змінити, коли в цьому виникне необхідність. Така форма взаємодії людини з суспільством притаманна демократичній державі, а також при "відкритому" типі особистості.

Розглядаючи соціалізацію молоді – ми бачимо що цей процес охоплює дві стадії соціалізації: до-трудову та трудову. А за етапами людського життя категорія молоді охоплює періоди:

a) Становлення особистості; в)Зрілість.

Але ми розуміємо, що вікові рубежі (кордони) цих періодів досить відносні і залежать від соцально-економічних факторів (тривалість життя, працездатність).

З часом наближення до юності, та молодості все більшого значення набувають не дидактичні моменти, а саме життя сім¢ї, та роль, яку відіграють в ній загальносоціальні цінності та відносини. В цей період рішення людини знаходяться в залежності вже не тільки і не стільки від сім¢ї, скільки від референтних (взірцевих) груп, людей, суспільної думки.

Молодіжні компанії стають все більше змішаними, що вимагає потребу соціальних механізмів поведінки, слабкість та нерозвиненість яких створює "моральний вакуум".

Саме в цей період посилюється потреба не тільки в пізнанні, а й в освоєнні оточуючого світу, в пошуках оптимальних взірців поведінки і відносин с іншими людьми, змінюється сама форма самовизначення особистості: з¢являється стриміння до самоствердження та самореалізація, росте активність поведінки, а й означає необхідність в її соціальному регулюванні.

Таким чином, виникають оптимальні умови як для формування сталих орієнтирів на нрави, естетичні цінності, так і дезорієнтація ще несталої психіки.

Соціалізація містить у собі таким чином і виховання. Цілеспрямована дія на індивіда задля прищеплювання йому визначених навичок, понять доповнюється при цьому практикою соціальної діяльності індивіда, учас­тю його в різних неформальних групах і т.п. Справедливо відзначається велика автономія індивіда в процесі соціалізації. Будучи продуктом сус­пільства, він вільний самостійно вибирати ті чи інші цінності й установ­ки, орієнтуючись не тільки на загальні регулятивні принципи середови­ща, але й на власні схильності. У ході соціалізації індивід грає як пасивну роль (засвоєння соціального досвіду, сприйняття цінностей і ін.), так і активну роль (вироблення визначеної системи орієнтацій, установок і т.п.). І хоча ця активність зосереджена лише на самовдосконаленні і не поши­рюється на середовище соціалізації, не можна не погодитися з тверджен­ням авторки, що соціалізація "немислима без активної участі самої лю­дини в процесі освоєння соціального досвіду і культури".

Російський соціолог В. Харчева, у свою чергу, справедливо відзначає, що в процесі соціалізації людина завдяки властивій їй соціальній актив­ності при взаємодії із середовищем не просто засвоює його вимоги, але й змінює це середовище, впливає на нього.

Варто зазначити, що процес соціалізації продовжується протягом усьо­го життя індивіда і включає в себе такі стадії-— дотрудову, трудову і після-трудову. Загальним є визнання того, що соціалізація носить діяльнісний характер і головний критерій її успішності є вільне функціонування інди­віда в суспільстві. І, нарешті, загальновизнаною у вітчизняній літературі стає активність індивіда в процесі соціалізації. Головний висновок сучас­ної теорії соціалізації: " особистість, що формується — не об'єкт якихось зовнішніх впливів, а активний суб'єкт саморозвитку".

Соціоло­гія, зокрема, вивчає даний процес у наступних аспектах:

1)соціокультурному (тобто соціалізація поколінь у конкретно-історичних умовах);

2)біосоціогенетичному (тобто соціалізація індивідів у визначених соціально-економічних умовах);

3)генетико-віковому (тобто вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства).

Важливо підкреслити, що процес соціалізації відбувається як стихійно, так і цілеспрямовано під впливом безлічі посередників, тобто суспільних структур і інститутів, роль яких по-різному виявляється на різних етапах і стадіях соціалізації. Серед посередників соціалізації людини виділяються такі як родина, родичі і друзі, навчальні заклади, трудові, спортивні та інші колективи, суспільно-політичні і культосвітні організації, засоби ма­сової комунікації, література, мистецтво і т.ін.