Політико-гуманітарний менеджмент (спрямований на забезпечення прав людей в культурній, етнонаціональній, освітній, інформаційній, науковій та інших сферах діяльності)

Функціонально-галузевий тип політичного менеджменту, на підставі врахування особливостей основних сфер суспільної діяльності, включає такі види політичного менеджменту:

· політико-кадровий менеджмент (опікується питаннями управління людськими ресурсами, проблемами мотивації, організації та контролю громадської діяльності людей);

· політико-інтелектуальний менеджмент (полягає в управлінні розпізнаванням, аналізом знань про суспільне життя, виробленням ефективних дій суб’єктів глобального громадянського суспільства та створенням нових знань про суспільну сферу через організацію і проведення відповідних наукових досліджень);

· політико-технологічний менеджмент (реалізується через вироблення і реалізацію нових технологій функціонування та взаємовідносин елементів і структур глобального громадянського суспільства);

· політико-маркетинговий менеджмент (зорієнтований на організацію, узгодження і взаємодію внутрішнього середовища суб’єкта глобального громадянського суспільства з умовами ринку (політичного, економічного, соціального, інтелектуального тощо) шляхом реалізації властивих цьому суб’єктові конкурентних переваг);

· політико-інноваційний менеджмент (передбачає вироблення планів і програм інноваційної громадської діяльності, здійснення узгодженої інноваційної політики суб’єктів глобального громадянського суспільства, розгляд нових проектів і технологій, створення і організацію діяльності цільових робочих груп тощо для підвищення ефективності функціонування зазначених суб’єктів);

Політико-фінансовий менеджмент глобального громадянського суспільства (полягає в управлінні фінансовими потоками і ресурсами суб’єктів глобального громадянського суспільства та новими інвестиційними проектами, в громадському контролі за суспільним фондовим портфелем, сприянні нагромадженню фінансових ресурсів цих суб’єктів, перетворенню їх на прибутки з додатковими дивідендами).

Насамкінець зазначимо, що глобальний світ перебуває лише в процесі становлення. Це стосується структур і новостворюваної глобальної держави, і структур глобального громадянського суспільства. У цьому зв’язку запропонована концепція дослідження і управління глобальним громадянським суспільством є рухом на випередження і не є чимось остаточно концептуально і практично вивіреним. Але ми маємо предмет для обговорення і можемо йти вперед у вивченні таких непростих, поки що фрагментарних і доволі неоднозначних тенденцій, які демонструє сучасна версія глобалізації.

Питання 3

Стадії економічного зростання теорія, буржуазна концепція історичного розвитку, що ставить на перший план при аналізі еволюції суспільства рівень техніки і панування крупного промислового виробництва; ігнорує характер виробничих стосунків, представляє економічні системи промислово розвинених капіталістичних і соціалістичних країн однотипне «індустріальне суспільство». Один з різновидів буржуазної теорії «індустріального суспільства». Висунута В. Ростоу в кінці 50-х рр. на противагу марксистському вченню про суспільно-економічні формації. Згідно цієї теорії, основними є два типи суспільства — «традиційне» (докапіталістичне) і «індустріальне» (капіталістичне), а історичний розвиток характеризується п'ятьма стадіями економічного зростання: 1) «традиційне суспільство»; 2) стадія підготовки умов для «зрушення»; 3) стадія «зрушення» і переходу до індустріального розвитку; 4) «індустріальне суспільство»; 5) стадія «масового вжитку». Ростоу стверджував, що розвиток промисловості і індустріалізація в кожній країні неминуче повинні привести до тих результатів, які мали місце на Заході, причому це станеться ніби то незалежно від характеру виробничих стосунків. По Ростоу, соціалістичні країни ніби то лише повторюють ті стадії, які капіталістичні розвинені країни вже минули; СРСР нібито відстає від США на цілу соціальну епоху і в найближчі десятиліття еволюціонує у бік капіталізму. Т. о., в методологічно порочній концепції стадій зростання технологічний детермінізм поєднується з психологічною, багато в чому волюнтаристською інтерпретацією історичного розвитку, а в цілому вона виступає як пряма апологія капіталізму.

Перші два напрямки аналізують ріст у вузькому змісті. Для історико-соціологічного напрямку характерний розгляд росту в широкому змісті. Одним з найбільш яскравих представників цього напрямку є американський економіст і соціолог У. Ростоу.
Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. He-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.
«Традиційне суспільство» характеризується примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням сільського господарства. Перша стадія хронологічно охоплює всю історію людства до XVII ст.
«Друга стадія зростання — це суспільство в перехідному стані»'. На цій стадії створюються передумови для піднесення. Визначальною рисою стадії є утворення централізованих національних держав. В економіці з'являються «нові типи підприємливих людей... які бажають мобілізувати заощадження й узяти на себе ризик, прагнучи прибутку або модернізації»2. На другій стадії виникають банки, зростають інвестиції, пожвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.
Третя стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили економічного прогресу починають домінувати в суспільстві. Відбувається розвиток в інтересах усього суспільства. Цю стадію різні країни пройшли в історично різні відрізки часу. В Англії — це (приблизно) два останні десятиріччя XVIII ст., у Франції і США — кілька десятиріч перед 1860 p.
Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удосконаленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу господарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продукції порівняно зі зростанням кількості населення. Саме цю стадію Ростоу називає «індустріальним суспільством».
Найхарактернішою рисою п'ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і благоденство в самому широкому розумінні»3.
П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку. Майбутнє суспільство він зв'язує зі стадією «за споживанням», якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є переважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживанням. Ростоу вважає, що високе масове споживання стане загальним і закликає людство прискорити цей процес.
Економічний ріст як явище повинне мати показники, якими б він вимірявся. Як узагальнюючі показники економічного росту виступають показники результатів функціонування національної економіки.

Питання 4