Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення населен­ня

До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населен­ня належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпе­чених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному стано­вищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утри­мання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:

- ветерани праці та громадяни похилого віку;

- військовослужбовці;

- матері з дітьми;

- інваліди з дитинства і діти-інваліди;

- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;

- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;

- сім´ї з незначними доходами;

- молоді сім´ї;

- інші категорії населення.

Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певни­ми ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. З Дер­жавного бюджету здійснюється фінансування заходів, пов´язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу й осіб інших національностей, які повернулися в Україну, ут­римання пунктів тимчасового розміщення біженців, надання грошо­вої допомоги біженцям та інші витрати. Переважна більшість видатків на соціальний захист населення адресного характеру, як державна до­помога сім´ям з дітьми, державна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії та інші, фінансуються за рахунок виділення коштів з Державного бюджету у формі субвенцій місцевим бюджетам.

По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населен­ня за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих про­грам. До загальнодержавних відносяться програми усіх видів допомо­га і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, функціонування яких передбачено чинним законодавством та норма­тивно-правовими актами Кабінету Міністрів України. До них належать витрати, фінансування яких передбачається Законом України «Про державну допомогу сім´ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім´ям», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» та інші.

Запровадження місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.

По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:

а) видатки на соціальний захист у зв´язку з малозабезпеченістю.

До них належать допомоги малозабезпеченим сім´ям з дітьми, дер­жавна соціальна допомога малозабезпеченим сім´ям тощо;

б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди мож­на віднести індексацію грошових доходів громадян;

в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров´я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій в Україні»;

г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні ор­ганізацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим кате­горіям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а та­кож надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;

По-четверте, виплати на соціальний захист населення можуть здійснюватися у грошовій та натуральній формах. Причому грошові виплати на соціальний захист можуть відбуватися готівковими гро­шовими коштами та у безготівковій формі. Єдиною формою без­готівкових виплат є житлові субсидії. Виплати у натуральній формі здебільшого застосовуються при реалізації місцевих програм соціаль­ного захисту населення.

Розвиток ринкових відносин вимагає постійного аналізу стану соціального захисту населення та розробки заходів щодо встановлення раціонального балансу інтересів держави, виробників та спожи­вачів соціальних послуг. Уся складність прийняття рішень у соціаль­ній сфері полягає у необхідності одночасного забезпечення еко­номічної ефективності видатків на соціальний захист і дотримання соціальної справедливості. Тому одним із найважливіших завдань за­безпечення соціальних гарантій населення є недопущення послаб­лення стимулів їх економічної активності з одночасним підтриман­ням життєвого рівня усіх громадян на прийнятному рівні. Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є визначення державних соціальних стандартів і нормативів у формі мінімальної за­робітної плати, пенсії за віком та інших видів соціальних виплат і до­помоги.

Досить помітна роль у будь-якій державі належить пенсійному за­безпеченню. Гарантом пенсійного забезпечення в Україні є держава -головна складова системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснюють Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство фінансів України. Управління фінансовими ресурсами пенсійного за­безпечення здійснює Пенсійний фонд України.

Пенсійне забезпечення здійснюється через виплату пенсій, надба­вок і підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових ви­плат непрацездатним громадянам похилого віку, інвалідам, особам, що втратили годувальника. Формування коштів на реалізацію Дер­жавної пенсійної програми забезпечується за рахунок таких надход­жень:

- обов´язкових внесків суб´єктів господарювання;

- обов´язкових внесків громадян;

- додаткових і обов´язкових зборів;

- коштів Державного бюджету;

- інших надходжень.

Згідно із Законом «Про загальнообов´язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV система пенсійного за­безпечення в Україні складається із трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов´язкового дер­жавного пенсійного страхування (солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій, надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов´язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсій­ного страхування), що базується на засадах нагромадження коштів за­страхованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансу­вання витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об´єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, які передбачає законодавство про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять загальнообов´язкове державне пенсійне страхування. Дру­гий і третій рівні пенсійного забезпечення становлять систему нако­пичувального пенсійного забезпечення.

Суб´єктами солідарної системи виступають:

- застраховані особи, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Суб´єктами системи накопичувального пенсійного забезпечення виступають:

- особи, від імені та на користь яких здійснюється накопичення та інвестування коштів;

- підприємства, установи, організації та фізичні особи, що здій­снюють перерахування внесків до системи накопичувального пен­сійного забезпечення;

- Накопичувальний фонд;

- недержавні пенсійні фонди;

- юридичні особи, які здійснюють адміністративне управління Накопичувальним фондом і недержавними пенсійними фондами та Управління їхніми пенсійними активами;

- зберігач;

- страхові організації.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призна­чаються такі пенсійні виплати:

- пенсія за віком;

- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у то­му числі каліцтва, не пов´язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсія у зв´язку із втратою годувальника.

За рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснюються такі пенсійні виплати:

- довічна пенсія із встановленим періодом;

- довічна обумовлена пенсія;

- довічна пенсія подружжя;

- одноразова виплата.

Так, згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону Ук­раїни «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деякими інши­ми законодавчими актами України» 2505-IV від 25.03.05 p., починаю­чи з 12.01.2005 р. мінімальна пенсія за віком встановлена на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у цей час вона становить 332 грн на місяць), якщо у чоловіків є 25, а у жінок — 20 років страхового стажу. Але за кожний повний рік страхо­вого стажу понад 25 років у чоловіків і 20 років у жінок цей розмір пенсії буде збільшуватися на 1 % пенсії, обчисленої відповідно до ст. 27 Закону «Про пенсійне страхування» (тобто тієї, яка була встановле­на під час перерахунку, проведеного 01.01.04 p., чи призначена після цієї дати), але не більше ніж 1% прожиткового мінімуму для непрацез­датної особи. Починаючи з 31.03.05 р. пенсія, щомісячне довічне гро­шове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не можуть перевищувати 90 % від суми, на яку нараховуються пен­сійні внески. Нині ця сума становить 4100 грн., а тому максимальна пенсія — 3900 грн на місяць. Застосування зазначених мінімальної і максимальної пенсій за віком буде діяти до наступних змін У пенсійному законодавстві.

Важливою складовою соціального забезпечення є фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, фінансування видатків на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатків, зумовлених ліквідацією наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи, та інших видатків.

Фінансування закладів і програм соціального забезпечення непо­внолітніх включає соціальний захист дітей, позбавлених сімейного виховання. Ці заходи здійснюють соціальні установи «Притулки для неповнолітніх». Створення притулків для неповнолітніх в Україні розпочато у 1997 р., а у 2003 р. діяв 81 притулок на 3482 місця. Серед­ня сума річних витрат у притулках на одну дитину у 2002 р. становила 4,4 тис. грн. Фінансування притулків для неповнолітніх відбувається за рахунок обласних бюджетів.

Фінансове забезпечення молодіжних програм і заходів здійсню­ється за рахунок Державного і місцевих бюджетів. Переважна біль­шість видатків спрямовується на реалізацію державної політики поліпшення соціального становища молоді, жінок і дітей. У місцевих бюджетах більше третини коштів спрямовується на забезпечення мо­лодіжних програм і заходів, утримання установ галузі та на розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді і клубів для підлітків.

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для ста­рих та інвалідів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. У цих установах старі люди та інваліди перебувають на повному держав­ному забезпеченні — харчування, одяг, взуття та інші предмети пер­шої необхідності, користуються медичними, культосвітніми та побу­товими послугами. Вони також отримують частину призначеної їм пенсії. Так, одиноким пенсіонерам, що проживають у будинках-інтернатах для старих і інвалідів, виплачується 25 відсотків від призна­ченої пенсії, але не менше 20 відсотків від мінімальної пенсії за віком на місяць.

У будинках-інтернатах для старих і інвалідів можуть діяти підсобні господарства та майстерні. Отримані доходи використовуються на поліпшення культурно-побутових умов старих та інвалідів. Крім того, на фінансування цих установ можуть спрямовуватися позабюджетні кошти, добровільні пожертвування, кошти благодійних фондів тощо.

Видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської ката­строфи та соціальним захистом населення, фінансуються за рахунок асигнувань Державного бюджету. Вони включають витрати на ком­плексне медико-санаторне забезпечення потерпілого населення, його радіологічний захист та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення, наукове забезпечення робіт та інфор­маційні системи, здійснення окремих заходів Всеукраїнською гро­мадською організацією «Союз Чорнобиль України» та іншими гро­мадськими організаціями із соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Інші видатки на соціальне забезпечення включають видатки на за­ходи, пов´язані з поверненням депортованих з України, кримськота­тарського народу та осіб інших національностей, грошову допомогу біженцям і утримання пунктів тимчасового розміщення біженців.

Порядок фінансування соціально-культурних заходів

 

Порядок фінансування соціально-культурних заходів
У Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головний обов'язок держави.
Отже, необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.
До соціально-культурних видатків держави належать видатки на:
соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики. Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття "благополуччя й задоволення" або "розчарування" тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за "залишковим принципом", тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.
Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і розвитку культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров'я і фізичної культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили, нині розглядається як обов'язкова умова повноцінного функціонування суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної уваги.
Видатки на соціальний захист населення
Світовий досвід свідчить, що перехід до ефективної ринкової економіки можливий лише у межах більш загальних соціальних цінностей. З другої половини XX ст. соціальні видатки почали розглядатися не як непродуктивні витрати, а як інвестиції в сьогоднішню та майбутню стабільність. У промислове розвинутих країнах видатки на соціальне забезпечення та страхування, починаючи з середини 80-х років минулого століття, становлять 14 - 15 % ВВП. При цьому з метою скорочення видатків бюджету держава часто використовує партнерство з приватними організаціями, залишаючи за собою часткове фінансування та загальне керівництво.
В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі соціального захисту населення. У Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми й методи соціального захисту населення. Так, Конституція встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист (ст. 46), що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з функціональною структурою видатків бюджетів України розділ видатків "Соціальний захист та соціальне забезпечення" (код 1000) включає такі підрозділи: 1) соціальний захисту разі непрацездатності; 2) соціальний захист пенсіонерів; 3) соціальний захист ветеранів війни та праці; 4) соціальний захист сім'ї, дітей та молоді; 5) соціальний захист безробітних; 6) допомога у розв'язанні житлового питання; 7) допомога на утримання житла; 8) допомога на забезпечення житлом; 9) соціальний захист інших категорій населення; 10) дослідження і розробки у сфері соціального захисту; 11) інша Діяльність у сфері соціального захисту.
Враховуючи гарантії, встановлені Конституцією України, держава бере на себе зобов'язання зі здійснення більшої частини видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Так, з Державного бюджету України фінансуються:
а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);
б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);
в) державна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;
г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
ґ) державна підтримка молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.
За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснюється фінансування державних програм соціального забезпечення: притулків для неповнолітніх; територіальних центрів і відділень соціальної допомоги на дому. Здійснюються видатки, спрямовані на соціальний захист, зокрема фінансуються пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Місцеві бюджети беруть участь у будівництві (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.
Водночас практично всі напрями соціального захисту та забезпечення населення потребують реформування, у тому числі приведення у відповідність до європейських стандартів фінансових нормативів забезпечення. Так, нечітка невизначеність та невідповідність нормативів фінансового забезпечення заходів щодо зайнятості населення та соціального захисту безробітних обмежує надання необхідної фінансової допомоги з боку держави. Зокрема, потребує вдосконалення надання допомоги по безробіттю, в першу чергу шляхом доведення її розміру до прожиткового мінімуму. На рівні законодавчого регулювання мають бути переглянуті нормативи розмірів допомоги сім'ям з дітьми при наданні державної допомоги.
Метою реформування обов'язкового (державного) соціального страхування є створення фінансове стійкої системи, яка забезпечувала б громадянам встановлені державою гарантії захисту від соціальних і професійних ризиків, пов'язаних з втратою заробітку, здоров'я, а також ефективніше використання страхових коштів. Основним положенням соціального захисту інвалідів має бути реалізація права інвалідів на економічне та соціальне забезпечення та на нормальний рівень життя за допомогою необхідних грошових виплат та медичного обслуговування.
Законодавчо необхідно врегулювати надання соціальної допомоги, а також форми соціальної допомоги, яка може надаватися в грошовій, матеріальній формі або у формі особистої допомоги (соціальне обслуговування). Необхідним є перехід на систему фінансування за методом адресного грошового відшкодування соціальних пільг. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 р. було затверджено Стратегію заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Зазначена Стратегія має створити економічні й соціальні передумови для підтримки незахищених верств населення та сприяти реалізації конституційного права на соціальний захист. Запровадження адресної грошової допомоги населенню планується здійснити в три етапи, створивши при цьому єдиний реєстр одержувачів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" від 4 березня 2002 р. починаючи з 1 січня 2003 року головні розпорядники коштів місцевих бюджетів повинні вести персоніфікований облік отримувачів пільг.
Слід підкреслити, що при проведенні фінансування заходів соціального захисту населення, зокрема при визначенні розмірів заробітної плати та соціальних виплат, необхідно додержуватися норм Конституції України та спеціальних законів, а також Європейського кодексу соціального забезпечення та Європейської соціальної хартії.
Порядок фінансування освіти
Освіта створює основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. У промислово розвинутих країнах видатки на освіту на всіх рівнях державного сектора, як правило, становлять від 4,5 до 7 % ВВП. У країнах, що розвиваються, видатки на освіту коливаються від 2,5 до 7,5 % ВВП і в середньому становлять меншу частину ВВП порівняно з промислово розвинутими країнами. Водночас у більшості країн саме державний сектор прямо надає послуги у сфері початкової і середньої школи в широкому обсязі, оскільки цей показник, як правило, перевищує 90 % від загальної суми витрат. Державний сектор впливає на попит освітніх послуг за допомогою таких чинників, як надання студентам стипендій, субсидій і допомог через рішення, що стосуються оплати навчання, а також через загальну структуру регулювання приватної освіти.
Конституція України встановлює, що в Україні кожен має право на освіту (ст. 53), причому повна загальна середня освіта є обов'язковою. Згідно з принципами, проголошеними Конституцією, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам.
Нормативно-правове регулювання надання освітніх послуг закладено у законах України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про дошкільну освіту", "Про вищу освіту".
Чинним законодавством передбачено, що заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.
Фінансування державних закладів освіти, установ та організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Відповідно до ст. 61 Закону України "Про освіту" держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність. При цьому кошти закладів і установ освіти та науки, які повністю або частково фінансуються з бюджету, одержані від здійснення або на здійснення діяльності, передбаченої їх статутними документами, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
Додатково заклади освіти як джерела фінансування можуть розглядати:
- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;
- плату за надання додаткових освітніх послуг;
- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;
- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;
- дотації з місцевих бюджетів;
- кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;
-валютні надходження;
- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян;
- інші кошти. Згідно з функціональною структурою видатків бюджету видатки на освіту (код 0900) включають асигнування на: 1) дошкільну освіту; 2) загальну середню освіту (у тому числі загальноосвітні навчальні заклади; загальноосвітні спеціалізовані школи-інтернати та загальноосвітні спеціальні навчальні заклади); 3) професійно-технічну освіту; 4) вищу освіту (вищі навчальні заклади 1 і 2-го рівнів акредитації та вищі навчальні заклади 3 і 4-го рівнів акредитації); 5) післядипломну освіту; 6) позашкільну освіту та заходи з позашкільної роботи з дітьми; 7) програми матеріального забезпечення навчальних закладів; 8) дослідження і розробки у сфері освіти; 9) інші заклади та заходи у сфері освіти.
За рахунок коштів Державного бюджету України фінансуються видатки на:
а) загальну середню освіту, у тому числі спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), основані на державній формі власності, та загальноосвітні школи соціальної реабілітації;
б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, основані на державній формі власності);
в) вищі навчальні заклади, основані на державній формі власності;
г) післядипломну освіту;
ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Міністерство освіти і науки України розробляє пропозиції щодо обсягів фінансування з Державного бюджету на розвиток соціально-культурної сфери, науки, навчально-виховних закладів, установ, організацій, що перебувають у функціональному управлінні міністерства. Спільно з центральними органами державної влади визначає економічні та фінансові норми і нормативи на утримання державних навчально-виховних закладів організовує збирання й аналіз державної та відомчої статистики і бухгалтерської звітності. З Державного бюджету фінансуються лише наукові дослідження фундаментального й пошукового характеру або виконання наукових програм державного значення. Відповідно до Закону України "Про освіту" виконання їх здійснюється на конкурсній основі при відборі найбільш наукомістких та високоефективних досліджень у галузі техніки й передової технології в пріоритетні галузі народного господарства.
Виконання прикладних досліджень та розробок здійснюється за господарськими договорами і оплачується замовником. Виконання наукових досліджень доручається колективам науковців на контрактній основі.
За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансується дошкільна та загальна середня освіта (школи, дитячі садки, спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи). На фінансуванні міських та районних бюджетів перебувають заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації. За рахунок коштів обласних бюджетів та бюджету АРК фінансуються заклади професійно-технічної освіти, що виконують державне замовлення, а також вищі заклади освіти 1, 2, 3 та 4-го рівнів акредитації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній власності територіальних громад.
Поряд з державними та муніципальними освітніми закладами в Україні активно розвивається приватний сектор, який надає послуги у сфері освіти. Для цього сектора держава розробляє стандарти та систему норм, які визначають обов'язковий мінімум змісту освітніх програм, обсяг навантаження на учнів (студентів), а також мінімум кількості годин на вивчення тих чи інших предметів. На підставі цих стандартів та показників засновники приватних закладів освіти повинні розробити виробничі показники, на яких формується кошторис. Отже, слід зазначити, що держава здійснює всебічне регулювання діяльності у сфері надання освітніх послуг, враховуючи значення такої діяльності для майбутнього розвитку та становлення освіченого покоління громадян України.
Порядок фінансування науки
Розвиток науки і техніки є визначальним фактором прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання. Цим зумовлена необхідність пріоритетної державної підтримки розвитку науки як джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створення умов для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері наукової і науково-технічної діяльності, цілеспрямованої політики у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.
У Конституції України зазначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством (ст. 54). Отже, держава повинна приділяти велику увагу фінансуванню наукової та науково-технічної діяльності, що включає фінансування фундаментальних досліджень та видатків на розробку перспективних технологій і пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу.
Кошти виділяються на фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки; державні та міждержавні науково-технічні програми; державні премії України у галузі науки і техніки; фінансування наукових розробок з проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази, державних контрактів; фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм тощо. У цій групі фінансуються науково-дослідні інститути, що виконують фундаментальні дослідження на державне замовлення, а також науково-дослідні організації, що перебувають на господарському розрахунку, але виконують державне замовлення з оплатою за рахунок державно-бюджетних асигнувань.
Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 % ВВП України. Безпосередньо за рахунок коштів державного бюджету здійснюється фінансування фундаментальних та прикладних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародним науковим та інформаційним зв'язкам державного значення.
Відповідно до законодавства бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування. Базове фінансування надається для забезпечення:
фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання; підготовки наукових кадрів.
Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджує Кабінет Міністрів України.
Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:
- науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
- забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;
- проектів, що виконуються у межах міжнародного науково-технічного співробітництва.
Видатки на культуру і мистецтво
Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтво полягає у не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне з найважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери - це гарантування та забезпечення творчих свобод: свободи художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковими, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство (держава), яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.
Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва.
При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій. Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань. З бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (крім міст районного підпорядкування) та районних бюджетів фінансування здійснюється відповідно Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими відділами шляхом перерахування коштів з рахунків відповідних бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, що відкриті у відповідних територіальних органах Державного казначейства України. Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на реєстраційні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури.
З бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Отже, у бюджетному фінансуванні витрат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України.
Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування.
Так, за рахунок коштів державного бюджету фінансуються такі заклади та заходи:
а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);
б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
в) державна підтримка громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;
г) державні програми розвитку кінематографії;
ґ) державна архівна справа.
За ознакою підпорядкування з державного бюджету фінансуються також усі підприємства, організації та заклади культури, що безпосередньо підпорядковані Міністерству культури та іншим міністерствам, державним комітетам та відомствам.
Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, належать державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, школи естетичного виховання дітей, інші заклади та заходи у галузі мистецтва).
За рахунок держави фінансуються державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств тощо. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них відносять витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також на дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку.
Особливість фінансування витрат на пресу, телебачення та радіомовлення полягає в тому, що з переходом до ринкових відносин дедалі більша їх частина працює на змішаних джерелах фінансування, серед яких основним стає самоокупність та доходи від діяльності, основаної на приватній власності. Державні програми телебачення, Радіомовлення та преса, які одержують бюджетні асигнування, також фінансують значну частину своїх видатків за рахунок власних коштів, отриманих переважно від надання рекламних послуг. У свою чергу редакції газет та журналів, що належать органам місцевого самоврядування, частково фінансуються з місцевих бюджетів. Зокрема, право місцевих органів на заснування власних засобів масової інформації, призначення і звільнення їх керівників закріплено в ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я. ПЛАНУВАННЯ БЮДЖЕТНИХ ВИДАТКІВ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я   Діяльність установ охорони здоров'я регламентується основами законодавства «про охорону здоров'я громадян» від 22.06.1991 г. Муніципальна система охорони здоров'я (Муніципальні органі управління здравоохранения (Лікувально-профілактичні, фармацевтичні, аптечні й інші медичні організації, що перебувають у муніципальній власності. Фінансування взаємин між філією ФОМС і лікувально-профілактичною установою (ЛПУ) будується на підставі типових договорів на надання лікувально-профілактичної допомоги в системі ОМС. Перелік установ охорони здоров'я й видів медичної допомоги, який фінансується за рахунок коштів бюджету або за рахунок коштів по ОМС щорічно встановлюється Постановою Кабінету міністрів республіки. Документом первинного обліку медичних послуг є реєстр, який складається в основних підрозділах навчальних установ на підставі амбулаторних карт і історії хвороби. Складені реєстри направляються в економічну службу ЛПУ для перевірки й формування рахунку за надані медичні послуги. У строки певні типовим договором ці документи надаються у філію ФОМС для оплати. Оплата проводиться у два етапи: щомісяця після 25 числа проводяться авансування установи, а по закінченню місяця після надання рахунку визначається остаточна сума оплати медичних послуг. Фонд оплат прац (ФОТ) планува_ по наступн категорі працівник: лікар, середн мед. персонал, молодш мед. персонал, що административно-обслуживающий персонал По кожній із цих категорій фонд ЗП планується виходячи із середньої ЗП на місяць і числа посад за штатним розкладом. Фонд ЗП по категоріях персоналу становить повний ФОТ, від якого в розмірі 3% планується фонд преміювання й надбавок, крім того, до фонду ЗП включаються видатки на оплату праці осіб, що заміщають працівників, що йдуть у відпустку, видатки на оплату у святкові дні й за час нічної роботи й видатки на оплату консультантів. Оплата праці працівників охорони здоров'я проводиться відповідно до ЕТС, по кожній категорії персоналу складається окремий тарифний список. Ставки ЗП мед. персоналу залежать від посади й кваліфікаційної категорії. Ставки ЗП лікарів підвищуються на 1 розряд при наявності вченого ступеня кандидата наук і звання «Заслужений лікар». На 2 розряду при наявності вченого ступеня доктори наук і звання «Народний лікар». Фахівцям працюючим у сільській місцевості ставка ЗП підвищується на 25%, крім того, виплачуються надбавки (в %-х від ставки без обліку іншої надбавки): · за шкідливі й особливо тяжкі умови праці, розмір надбавки диференціюється по типах установ. · надбавка за тривалість безперервної роботи. Розмір надбавки диференціюється по типах установ, установлюється після закінчення перших трьох років роботи й підвищується за кожні наступні 2 року роботи й обмежується max розміром. Ця надбавка встановлюється як по основний, так і по посаді, що сполучається. · надбавка стимулюючого характеру. Керівникам структурних підрозділів із числа лікарів і середнього мед. персоналу посадові оклади визначаються шляхом підвищення на 1-2 розряду ставки ЗП по відповідній до посади, при наявності 6-7 і більш посад у підрозділі. Ставки ЗП керівників (гл. лікарів) залежать від групи по оплаті праці. Група встановлюється по стаціонарах – від числа ліжок, по поліклініках – від числа лікарських посад. Ставка ЗП керівників підвищується: 1) на 1 розряд при наявності 1ой кваліфікаційної категорії й ученому ступеня кандидата наук; 2) на 2 розряду при наявності вищої кваліфікаційної категорії й ступені доктори наук; 3) оклади керівників визначаються по 18 розряду, збільшуються по кожному з підстав 1) – 10 %, 2) – 20%. Оплата заступників установлюється на 10-20% нижче окладів відповідних керівників, але з урахуванням кваліфікаційних характеристик заступника. Керівникам установ і їх заступникам у межах основного робочого часу дозволяється вести лікувальну роботу на 0,25 ставки, розмір цієї доплати визначається від ставки лікаря по відповідній до спеціальності. Особливості планування поточних витрат: Видатки по стаціонарних установах плануються виходячи із середніх видатків на один ліжкоадень і кількості ліжко днів. Крім того, плануються по кошторису доходи на харчування матерів, що містяться з дітьми в лікарню. У поліклінічних установах передбачені видатки на надання безкоштовних молочних сумішей одержуваних з молочних кухонь дітям 1-2х років життя, що перебувають на штучнім вигодовуванні. Якщо на території де перебуває поліклініка не молочних кухонь, то ці видатки передбачаються в статті «Інші трансферти» як компенсація громадянам зазначених видатків. Видатки на медикаменти по стаціонарних установах плануються виходячи із середнього видатку на 1 ліжкоадень і кількості ліжко днів. По поліклінічних установах ці видатки плануються виходячи із середнього видатку на 1 лікарське відвідування й числа лікарських відвідувань. По кошторису поліклініки так само передбачаються видатки на надання безкоштовних або пільгових медикаментів. Ці видатки можуть бути заплановані виходячи із середньо сложившихся видатків розраховуючи на 1го людину по категоріях пільговиків за даними попереднього року.

 

Контрольні запитання:

 

1. Розкрийте поняття "Кошторис"?

2. Проаналізуйте порядок фінансування соціально-культурних заходів.

3. Що Ви знаєте про видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення населен­ня?

4. Видатки на національну оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держав. Коротка характеристика.

5. Видатки на утримання органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування. Порядок їх здійснення.

6. Який порядок фінансування видатків на національну оборону?

 

Тема №12 Правовий статус банків в Україні

 

Студенти повинні знати: поняття банку та банківської системи, організацію діяльності НБУ.

 

Зміст:

Правові засади контролю НБУ за діяльністю комерційних банків

 

Національний банк України є емісійним центром і спеціальним органом, що здійснює врегулювання грошового обороту в Україні, а також регулює 2 підсистеми – готівкового та безготівкового обміну.

 

НБУ здійснює контроль за діяльність комерційних банкув через наступні аспекти:

 

- НБУ ліцензує діяльність комерційних банків і реєструє їх статути

- НБУ встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку

- НБУ повинен бути проінформований про зміни, що вносяться в установчі документи комерційних банків

- НБУ надає дозвіл для відкриття філій чи представництв комерційних банків

- НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи відповідно до ЗУ "Про банки і банківську діяльність"

 

Контрольні функції НБУ полягають у здійсненні нагляду за додержанням банківського законодавства України, економічних нормативів, встановлених законами України, та владних нормативних актів.

 

Для здійснення наглядових функцій законодавством України НБУ надані повноваження:

 

- проводити перевірки кредитних установ та їх філій, ожержувати і перевіряти їх звітність

- давати банкам обов'язкові для виконання приписи

 

 

Контрольні запитання:

 

1. Що являє собою НБУ?

2. Які контролюючі повноваження має НБУ?

3. Яким чином НБУ контролює діяльність комерційних банків?

 

Тема №14 Правові засади безготівкового грошового обігу

 

Студенти повинні вміти та знати: поняття грошового обігу, готівкових, безготівкоких коштів, процес здійснення розрахунків

Зміст:

Мета запровадження безготівкових розрахунків

 

Принциповою особливістю безготівкових розрахунків є те, що обов'язковим учасником є банк.

 

Ознаки безготівкових розрахунків:

 

· залучається банк

· оскільки грошові відносини як допоміжна та складова функціяекономічних відносин, вони відокремлені від них за допомогою спеціальної правової регламентації. Учасникибезготівкових розрахунків відкривають рахунки у банках, лише за власним бажанням, і зі згодою банку.

 

Зміст і мета безготівкового платіжного обороту - обороту оплата без використання готівкових грошей. Платник і одержувач коштів використовують поточні рахунки. Операція може бути проведена як в одному банку, так і між різними кредитними установами.

Це дуже зручно для клієнтів. Вони можуть здійснювати платежі на великі відстані без ризику втрати.

Механізм безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообіг визначає Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України».

Ця Інструкція дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності вільно обирати форми розрахунків, попередньо закріпивши їх договорами. Але, у свою чергу, банки повинні вивчати стан розрахунків і пропонувати клієнтам використовувати найбільш доцільні форми, враховуючи специфіку їх діяльності й організації взаємних відносин.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти нормальному обігу коштів, забезпечувати безперервний хід реалізації продукції.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують.

Контрольні запитання:

1. Розкрийте роняття "безготівкові кошти"

2. Назвіть ознаки безготівкових коштів.

3. Для чого, на вашу думку, безготівкові кошти взагалі були запроваджені?

 

 

Тема №16 Операції з іноземною валютою, що дозволяються в Україні

 

Студенти повинні знати: поняття валюти, валютного законодавства, валютних правовідносин, іноземної валюти

 

Зміст:

Відповідальність за порушення валютного законодавства

 

Порушення норм валютного законодавства може потягнути за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність у відповідності до законодавства України. Однак ряд порушень визначений в Декреті КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" і за своїм змістом вказані в ньому санкції є заходами фінансового впливу на порушення правил валютних операцій.

Фінансові правопорушення банків, інших кредитно-фінансових установ, резидентів і нерезедентів передбачені валютним законодавством

 

До них, зокрема, належать:

 

-пропеск термінів розрахунків у валютних операціях, при виконанні зобов'язань за угодами тощо;

-здійснення валютних операцій без генеральної чи індивідуальної ліцензії НБУ;

-незаконне приховування в інших державах валютних цінностей, що належать резедентам;

-невиконання уповноваженими банками доручень резидентів щодо купівлі-продажу іноземної валюти;

-невиконання резедентами встановлених вимог до продажу валютних коштів, що надійшли на їх рахунки;

-невиконання уповноваженими банками функцій валютного контролю;

-несвоєчасне подання, приховування або перекрученя звітності про валюитні операції та інші.

 

За вказані вище правоворушення передбачені наступні санкції:

 

-штраф в розмірі, еквівалентному вартості валютних цінностей, на суму яких відбулося порушення;

-штраф в сумі, що встановлюється НБУ;

-пеня;

-позбавлення ліцензії НБУ;

-виключення з Республіканської книги реєстрації банків та інших фінансово-кредитниз установ.

 

Санкції, передбачені Декретом КМУ застосовуються НБУ і за його визначенням підпорядкованими йому установами. Оскарження дій з накладенням стягнення проводиться в судовому порядку.

 

Кримінальна відповідальність є найтяжчим видом юридичної відповідальності суб'єктів валютних правовідносин.

 

Ст. 207 ККУ " Умисне ухилення службових осіб ПОУ незалежно від форми власності або осіб, що здійснюють госодарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, постуг), або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також умисне приховання будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних карається штрафом від 600 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або обмеженням волі та строк до 3 рокір."

 

У ККУ є стаття (208) за незаконне, з порушенням встановленого законом порядку, відкриття або використання за межами України валютних фондів фіз.ос., вчинене громадянином України, що постійно проживає на їїї території, а так само валютних рахунків юридичних осіб, що діють на території України, вчинене службовою особою ПОУ або за її дорученням іншою особою, а також вчинення зазначених дій особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

 

 

Контрольні запитання:

 

1. Які види відповідальності ви знаєте?

2. Які види відповідальності застососувться за порушення валютного законодавства? В чому вани полягають?

3. Назвіть станні ККУ, які передбачають відповідальність за порушення валютного законодавства?

4. Які види санкцій ви знаєте за порушення валютного законодавства?