Комунікативні і організаційні здібності лідера

 

Здатність людини бути лідером багато в чому залежить від розвиненості у нього організаторських і комунікативних якостей. Професійна діяльність військового чи цивільного психолога потребує певних лідерських здібностей. У нашому дослідженні ми виділяємо саме комунікативні і організаторські здібності лідера, як основні, базові здібності які виділяють і формують лідера в групі.

Комунікативні здібності - це комплексне багаторівневе особистісне утворення, сукупність комунікативних характеристик особистості, а також її соціально-перцептивні та операційно-технічні знання та вміння, що забезпечують регуляцію і протікання діяльності спілкування [21, c. 83]. У структурі комунікативних здібностей виділяють такі блоки: особистісний блок; соціально- перцептивний; операційно-технічний блок. Всі структурні компоненти комунікативних здібностей виступають в нерозривній єдності в комплексі, забезпечуючи регуляцію процесу спілкування. А.А. Кидрон під комунікативними здібностями розумів загальну здатність, пов'язану з різноманітними підструктурами особистості і виявляється в навичках суб'єкта спілкування вступати в соціальні контакти, регулювати повторювані ситуації взаємодії, а також досягати в міжособистісних відносинах переслідувані комунікативні цілі. Автор вважає, що здатність особистості до комунікації в найбільш загальному вигляді виражається у здатності встановлювати соціальні контакти з іншими людьми, здатності входити в різні ролі, здатність приходити до взаєморозуміння в різних умовах інтеракції і на різних рівнях обміну інформації [37, c. 142]. У структурі комунікативних здібностей на особистому рівні О.О. Кідрон виділяє чотири площини:

- базовий рівень комунікативного потенціалу людини, що охоплює суспільні особові передумови до спілкування: комунікативні засоби, схема орієнтації інтеракції, зовнішність, темперамент, статус індивіда у мікроколективі;

- нижчих рівень проявити комунікативних здібностей - навички спілкування;

- середній рівень комунікативних здібностей - вміння спілкуватися;

- вищий рівень - форма інтеракційного пристосування і функціональна спрямованість поведінки [20, c. 190].

Комунікативні здібності - це багато в чому ступінь успішності використання вербальних і невербальних засобів спілкування, так як по словесному каналі передається чиста інформація, а по невербальному - ставлення до партнера по спілкуванню. «Невербальна поведінка людини нерозривно пов'язане з його психічними станами і служить засобом їх вираження». На основі невербальної поведінки розкривається внутрішній світ особистості, здійснюється формування психічного змісту спілкування та спільної діяльності. Люди досить швидко навчаються пристосовувати своє вербальне поведінку до обставин, що змінюються, але мова тіла виявляється менш пластичним [10, c. 88].

Л.І. Уманський поділяє організаторські здібності на три групи: організаторські чуття, вміння надавати емоційно - вольовий вплив, схильність до організаторської діяльності [14, c. 123].

До групи організаторського чуття він включає наступні компоненти:

- Психологічна кмітливість - швидке розуміння психологічних особливостей і стану інших людей, вміння запам'ятовувати людей і їхні вчинки, схильність до психологічного аналізу поведінки і вчинків інших людей і своїх власних, здатність подумки ставити себе у психічну ситуацію іншої людини і діяти замість нього, глибока віра і переконання в силі, здібностях і можливостях окремої особистості і колективу;

- Практичний психологічний розум - вміння лідера і керівника розподіляти завдання в залежності від індивідуальних особливостей людей, регулювати психічний стан в залежності від умов діяльності та обліку взаємовідносин між ними при постановці завдань, що висуваються перед колективом у його діяльності;

- Психологічний такт - вміння швидко знайти необхідний тон, доцільну форму спілкування залежно від психічного стану та індивідуальних особливостей оточуючих людей, в мовної адаптації до різних людей простоті і природності у відносинах з ними, почутті справедливості і об'єктивності при оцінці та підборі людей [32, c. 227].

До другої групи організаторських якостей Л.І. Уманський відносить якості, пов'язані з емоційно - вольовою впливом:

- Громадська енергійність - здатність лідера заражати своєю енергією оточуючих його людей (за допомогою міміки, погляду, виразу обличчя, жестів, пози), логічно- мовні і практичне вплив через особистий приклад;

- Вимогливість, що характеризується сміливістю, сталістю і гнучкістю, категоричністю і наполегливістю, різноманітними формами спонукання, починаючи з жартівливій форми до наказу, індивідуальний підхід залежно від постійних і тимчасових психічних особливостей і стану людей;

- Критичність - здатність аналізувати відхилення від норми в діяльності та поведінці інших людей, яка виражається в самостійності при проведенні критичного аналізу разом з колективом, логічність і аргументованість критичних зауважень, прямота і сміливість, глибина зауважень, а також доброзичливість [7, c. 168].

У третю групу якостей - схильність до організаторської діяльності - Л.І. Уманський виділяє здатність керівника самостійно займатися організаторською діяльністю, сміливо брати на себе функції організатора і відповідальність за роботу інших людей у важких і несприятливих умовах, потреба здійснювати організаторську діяльність і постійну готовність братися за неї, отримання позитивних емоцій від її здійснення і нудьгу, якщо нею не займатися [32, c. 281].

Люди, що володіють комунікативними здібностями, відчувають постійну потребу як в комунікативній, так і в організаторській діяльності і активно прагнуть до неї, швидко орієнтуються в новому колективі, ініціативні, воліють у важливій справі або в складній ситуації приймати самостійні рішення, відстоюють свою думку і домагаються, щоб воно було прийнято товаришами, можуть внести пожвавлення в незнайому компанію, люблять організовувати різні ігри, заходи, наполегливі в діяльності, яка їх приваблює. Вони самі шукають такі справи, які б задовольняли б їх потребу в комунікації і організаторській діяльності. Люди з високими комунікативними здібностями легко і з задоволенням вступають в контакт з незнайомими людьми, є приємними співрозмовниками і всі люди для них друзі [23, c. 186].

 

 

Висновок з розділу 1

У першому розділі ми розглянули теоретичні засади дослідження лідерства у вітчизняній і зарубіжній психології, а саме, розглянули поняття «лідерства» у психології, теорії лідерства. Більш докладно зупинилися на комунікативних і організаторських здібностях лідерів.

Лідерство — це соціально-психологічний феномен, що пов'язаний з динамічними процесами у малій групі; поняття, яке характеризує відношення домінування і підпорядкованості в групі. Діапазон розробки проблематики лідерства досить широкий, тому це зумовлює деякі труднощі систематизації теоретичного й емпіричного матеріалу. Цю проблему розглядають в трьох аспектах:

1. Структурні характеристики лідерства.

2. Механізми реалізації лідерства.

3. Динаміка перебігу цього процесу (розгорнутість у часі, від виникнення до змін, які приведуть до зникнення лідерства)

Лідера не висуває група на відповідну посаду, він спонтанно займає лідерську позицію з відкритої чи прихованої згоди групи. Він висувається на роль неофіційного керівника, а отже, з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм і цінностей, яка не вичерпується системою офіційно визнаних значень. Лідер висувається на відповідну роль в умовах не тільки специфічної, а й завжди досить значущої для життєдіяльності групи ситуації.

До основних теорій лідерства відносять:

- Теорія рис. Цей підхід базувався на вірі в те, що лідерами народжуються, а не стають. Виділяють чотири групи лідерських якостей: фізіологічні, психологічні або емоційні, розумові чи інтелектуальні, особистісно-ділові.

- Концепції харизматичного лідерства. Коли ідеальний працівник відповідає особистості керівника, служить відображенням лідера, здатного впливати на трансформацію його цінностей. У його основі харизматичного лідерства лежить схильність співробітників ідентифікувати себе з групою і високо цінувати належність до неї. Харизматичний лідер підвищує таку соціальну ідентифікацію тим, що пов'язує відповідні подання і цінності кожного веденого з груповими цінностями та колективної ідентичністю. Харизму лідера підсилює його персональна захопленість колективними цілями, готовність йти на особистий ризик заради їх досягнення, ідентифікація себе з ними і з групою харизматичне лідерство частіше і ефективніше проявляється в групах зі слабко структурованими завданнями, невисокою специфікацією трудових функцій і відсутністю чітко встановлених стратегій реалізації організаційних завдань.

- Факторно-аналітична і ситуаційна. У ній розрізняються чисто індивідуальні якості лідера і характерні для нього риси поведінки, пов'язані з досягненням певних цілей. Факторно - аналітична концепція вводить в теорію лідерства поняття цілей і завдань, пов'язаних з конкретною ситуацією. Лідер - функція певної ситуації.

- Теорія конституентів та інтерактивний аналіз. Віна враховує чотири головних моменти лідерства: риси лідера; завдання, які він покликаний виконувати; його послідовників; систему, механізм взаємодії лідера і його конституентів. Аналіз конституентів в чому дозволяє зрозуміти і передбачити поведінку лідера, часто чинного всупереч своїм посадовим інструкціям, власних звичок, симпатії і антипатії. Розглядає лідерство як особливого роду відносин між лідером і його послідовниками, групою.

- Психоаналітична теорія. З точки зору З. Фрейда, в основі лідерства лежить пригнічений лібідо - переважно несвідомий потяг сексуального характеру. Вчені Франкфуртської школи Е. Фромм, Т. Адорно виявили тип особистості, схильний до авторитаризму і прагне до влади.

В залежно від переважаючих функцій виділяють наступні види лідерів: лідер – організатор, лідер – творець, лідер – борець, лідер – дипломат. За змістом лідерської діяльності в соціальних групах зазвичай виділяють 3 типи лідерства: ділове лідерство, емоційне лідерство, інформаційне лідерство. Найкращим буде лідер, що поєднує всі три компоненти, але такий універсальний лідер зустрічається рідко. Питання про природність і штучності лідерства, вродженості лідерських якостей або можливості навчитися лідерству спірне.

Отже, лідерство — є складним соціально-психологічний процесом групового розвитку, коли окремий індивід виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка очікує, приймає і підтримує його дії.

Комунікативні і організаторські здібності є базовими здібностями лідерів. Комунікативні здібності — це здатність людини взаємодіяти з іншими людьми, адекватно інтерпретуючи отримувану інформацію, а також правильно її передаючи. Ці навички дуже важливі в суспільстві, коли щодня необхідно взаємодіяти з багатьма людьми. Деякі професії зобов’язують приділяти їм більше уваги, оскільки у певних видах діяльності основним методом роботи є спілкування: це журналістика, психологія, педагогіка, соціологія та інші. Тим не менш, професійні потреби — це лише мала частина причин, по яких комунікативні навички так важливі. Адже будь-якій людині необхідно спілкуватися і для психологічного задоволення, соціальної реалізації, і просто для того, щоб вижити. Індивіди, які нехтують їх напрацюванням, безуспішні, і їм важче реалізувати себе.

РОЗДІЛ ІІ