Поняття і види суб'єктів міжнародного права

Поняття суб'єкта міжнародного права тісно пов'язане з поняттям предмета міжнародно-правового регулювання. Тільки у процесі міжнародних (міждержавних) відносин у широкому розумінні створюються норми поведінки для учасників цих відносин. Таким чином, тільки учасникам цих відносин надавався статус міжнародної правосуб'єктності.

Суб'єкти міжнародного права - це сторони, наділені юридичними правами й обов'язками в суспільних відносинах, урегульованих міжнародним правом. Якщо максимально спростити це визначення, то отримаємо таке: суб'єктом міжнародного права є той, хто має права і несе обов'язки відповідно до норм міжнародного права.

Спроможність брати участь у відносинах, що регулюються міжнародно-правовими нормами, є передумовою, але не головною рисою суб'єкта. Основна властивість суб'єкта — юридична здатність до самостійних міжнародних дій, включаючи створення погоджених міжнародно-правових норм, до незалежного здійснення прав та обов'язків установлених цими нормами.

Загальновизнаними суб'єктами сучасного міжнародного права є:

- держави;

- народи (нації), що борються за незалежність;

- міжнародні (міжурядові) організації;

- державоподібні утворення;

- юридичні та фізичні особи.

Усіх суб'єктів міжнародного права прийнято поділяти на дві категорії: первинні (основні) та похідні (вторинні).

До первинних суб'єктів відносяться держави, що володіють державним суверенітетом і набувають на підставі свого виникнення (утворення) міжнародної правосуб'єктності. Деякі вчені сюди також відносять і нації" що борються за своє самовизначення. Загалом нації і народи, які борються проти колоніалізму, іноземного панування за створення власної держави на основі національного суверенітету, характеризуються особливим становищем серед суб'єктів міжнародного права.

До похідних суб'єктів міжнародного права належать міжнародні організації і державоподібні утворення, юридичні та фізичні особи. Основна їх відмінність полягає в тому, що вони створюються первинними суб'єктами в процесі міжнародного спілкування.

У теорії міжнародного права розглядається питання про статус і види деяких нетрадиційних суб'єктів міжнародного права. Можна назвати кілька таких суб'єктів. Це міжнародні неурядові організації, міжнародні господарські об'єднання. З урахуванням повноважень, передбачених конституціями деяких, насамперед федеративних, держав, визначених міжнародно-правовим статусом, характеризуються і суб'єкти федерацій (Російська Федерація, Німеччина).

Держави - основні суб'єкти міжнародного права. Правосуб'єктність інших учасників міжнародного спілкування.

Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права тому, що міжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування.

Держави відіграють основну роль на міжнародній арені не тільки через те, що вони мають територію, населення, апарат влади і управління (публічна влада), але і тому, що мають суверенітет, який робить їх юридично рівними між собою при взаємовідносинах на міжнародній арені.

Державний суверенітет означає повну самостійність і незалежність держави при розв'язанні питань внутрішнього і зовнішнього життя. До елементів суверенітету держави належить:

а) територіальна цілісність, яка означає, що ніхто не вправі змінити територію держави без згоди на те її вищих органів державної влади або її народу;

б) територіальне верховенство, що означає, що на території держави діють закони тільки тієї держави;

в) нероздільність державної влади, що включає визнання всіма гілками влади верховенства законодавчої влади, що формує систему органів держави і визначає їхні повноваження;

г) незалежність державної влади як усередині країни від будь-яких фізичних і юридичних осіб, так і зовні, на міжнародній арені від інших держав і міжнародних організацій.

Суб'єктами міжнародного права виступають держави, різні за своїм устроєм: унітарні і складні.

Основні права й обов'язки держав як суб'єктів міжнародного права перебувають у нерозривній єдності й виходять із найважливіших принципів сучасного міжнародного права. Серед найважливіших прав виділяють право на самовизначення; право на політичну й економічну незалежність; право на недоторканність своєї території і вільне використання в національних інтересах своїх природних багатств і ресурсів; право на рівність з іншими суб'єктами міжнародного права та ін. їм відповідають обов'язки: проявляти терпимість і жити у мирі одна з одною; поважати статус, системи і форми правління, обрані іншими народами, відмова від нав'язування будь-якому народові певної форми організації чи управління тощо. Інститут визнання в міжнародному праві.

 

2. Міжнародно – правове визнання.

Під міжнародно-правовим визнанням у широкому розумінні мається на увазі визнання відповідно до міжнародного права Існуючими державами нових держав чи урядів або інших органів з метою встановлення з ними офіційних або неофіційних, повних або неповних, постійних або тимчасових відносин.

Це односторонній добровільний акт встановлення міжнародних відносин з новим суб'єктом міжнародного права. Основним видом міжнародно-правового визнання є визнання новоутворених держав вже існуючими країнами.

Коли в тій чи іншій країні новий уряд приходить до влади насильницьким, тобто неконституційним шляхом, у міжнародній практиці має місце визнання уряду. Таке визнання означає, що старий уряд уже не репрезентує дану країну, і що тільки новий уряд, на думку держав, які визнають його, є єдиним представником даного суб'єкта міжнародного права у міжнародних відносинах, істотним при визнанні нового уряду, що вирізняє його від визнання держави, є збереження існуючого суб'єкта міжнародного права.

Форми міжнародно-правового визнання.

Розрізняють три форми визнання суб'єктів міжнародного права:

- визнання де-юре;

- визнання де-факто;

- визнання ad hoc.

Зупинимося коротко на кожному з видів.

Визнання ad hoc - це визнання в даній ситуації, у конкретній справі; існує, коли держави вступають в офіційний контакт одна з іншою вимушено, для вирішення якихось конкретних питань. Воно нерідко супроводжується заявою про те, що держава, вступаючи в ті чи інші відносини з новою державою, усе-таки її не визнає, іноді метою такого визнання може бути укладання міжнародних договорів.

Визнання де-факто - фактичне визнання, при якому держави вступають між собою у різні зв'язки, але юридично одне одного при цьому не визнають. Визнання де-факто має вичікувальний характер і згодом воно або припиняється зі зникненням об'єкта визнання або переходить у повне визнання. У сучасних умовах застосовується рідко.

Визнання де-юре — це повне визнання, що являє собою офіційне визнання, яке фіксує факт вступу в міжнародне співтовариство нового повноправного суб'єкта міжнародного права, тобто встановлення з ним у всій повноті дипломатичних, економічних, торгових, культурних й інших відносин. Визнання де-юре може виражатися у формі декларації, угоди, обміну нотами. Установлення дипломатичних відносин завжди є доказом повного визнання (визнання де-юре). Консульські відносини можуть підтримуватися і при визнанні де-факто.

Усі три форми визнання застосовуються при визнанні держав. Щодо визнання урядів, то тут останнім часом прослідковується практика визнання тільки де-юре.