ст.л. сухого клею для шпалер

КУРСОВА РОБОТА

з методики трудового навчання з практикумом на тему:

«Тістопластика як одна з технік ліплення

в початкових класах»

 

Студентки 44 групи (д.ф.н.)

Спеціальність 5.01010201

«Початкова освіта»

Галайдюк Н.В.

Керівник курсової роботи: Лягуша Т.В.

Допущено до захисту

_____________ Керівник _______________ _______________________

(дата) (підпис) (прізвище)

2. Оцінка захисту ______________________

_____________ Члени комісії ______________ _______________________

(дата) (підпис) (прізвище)

______________ _______________________

(підпис) (прізвище)

______________ _______________________

(підпис) (прізвище)

м.Олександрія

2012р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………...… 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ТЕХНІКИ «ТІСТОПЛАСТИКА»

1.1. Поняття про скульптуру………………………………………………….8

1.2. Технологія виготовлення виробів з солоного тіста…………………...12

1.2.1. Інструменти та складові для роботи з солоним тістом ………….16

1.2.2. Виготовлення кольорового тіста…………………………………..19

1.2.3. Порядок роботи при виготовленні виробів із солоного тіста…...21

1.2.4. Ліплення великих і простих деталей……………………………...23

1.2.5. Створення фактури поверхні ……………………………………...26

1.2.6. Скріплення деталей між собою……………………………………27

1.2.7. 1.2.7. Висушування, запікання, підсмажування …………………28

1.2.8. Нанесення захисних сумішей ……………………………………..30

РОЗДІЛ ІІ. ЗНАЧЕННЯ УРОКІВ ЛІПЛЕННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1. Види уроків та загальні вимоги до уроків ……………………………33

2.2. Методика проведення уроків ліплення у початковій школі…………35

2.3.Вступні бесіди на уроках ліплення……………………………………..39

2.4.Організація практичної роботи дітей на уроках ліплення…………….46

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………..51

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….60

БІБЛІОГРАФІЯ…………………………………………………………………..62

ДОДАТКИ

ВСТУП

Декоративно-прикладне мистецтво – це найдоступніша дитині форма духовності, це перший етап оволодіння нею художнім стилем бачення. Декоративно-прикладне мистецтво притаманне культурі різних народностей, у ньому втілюється душа етносу, воно оточує людину в повсякденному житті й у свята. Позитивною особливістю цього мистецтва є залучення молоді до прекрасного через різноманітні форми, які органічно вплітаються в повсякденне життя, побут, одяг, житло родини – розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, вміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. Завдяки народно-декоративному мистецтву здійснюється зв’язок поколінь, а через задоволення художніх потреб реалізується соціальне призначення мистецтва. Цінність будь-якого мистецтва, зокрема і народного, визначається багатством засобів, за допомогою яких втілюються певні ідеї. У цілому саме у співвідношенні мистецтва з життям виявляється його естетична цінність як могутнього засобу освоєння і перебудови світу. Тому звернення до національного є на сьогодні одним із головних засобів нашого самозбереження.Вдале використання народної творчості на уроках чи в позакласній роботі оптимізує працю вчителя. Зустріч учнів у школі зі звичним і добре відомим для них засобом народного виховання завжди радісна, цікава й приємна. Вона збуджує позитивні емоції, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів, збагачує їх духовно. Використання декоративно-прикладного мистецтва в навчальному процесі суттєвий вклад у формування морально-естетичного світогляду молодших школярів. Декоративно-прикладне мистецтво становить собою величезний досвід розвитку народу та його культури, формує глибоку повагу до джерел, розвиває патріотичні почуття і переконання як результат розуміння своєї належності до нації. Ліплення − один з видів декоративно-прикладного мистецтва, створення скульптури з м’яких матеріалів. Цей вид мистецтва доступний для занять як у дитячому садку та школі, так і в клубній роботі. Заняття з ліплення сприяють формуванню розумових здібностей дітей, розширюють їх художній кругозір, сприяють формуванню творчого ставлення до навколишнього світу. Унікальна методика ліплення з солоного тіста проста в освоєнні і ні з чим не можна порівняти по впливу на творчий розвиток людини будь-якого віку. Найдавніші почуття, які, на жаль, в умовах сучасного міського життя практично повністю згасають, за допомогою ліплення починають відновлюватися і призводять не тільки до розвитку творчості, естетичного почуття, відчуття гармонії кольору і форми, але й відновлюють внутрішній баланс організму і душевну рівновагу. «...У сім'ї образотворчих мистецтв, зазначав скульптор І.Я. Гінцбург, − ліплення відіграє ту ж роль, як і арифметика в математичних науках. Це абетка уявлення про предмет. Ще в давнину українці робили з тіста оздоби та різні обереги для обійстя — фігурки звірів і птахів. Випечені з тіста фігурки люди дарували одне одному на свята, іменини. Ці вироби зберігалися тривалий час. У середні віки українці вірили в їхню захисну силу та допомогу. Обереги з такого тіста майже вічні — не псуються і не кришаться. Єдине, чого бояться, то це води. Вироби з тіста Рис.1.1. Оберіг «Котик» Рис.1.2. Оберіг «Янгол охоронець» Тісто − чудовий матеріал для мистецтва, і українці здавна цим користуються. Навесні майже по всій Україні господині віками печуть з тіста «жайворонків», і посилають з ними дітей закликати весну та пташок з вирію.Їстівні іграшки з тіста роблять і на Полтавщині. Раніше на Різдво для маленьких колядників пекли великі пряники, дуже яскраві — рожеві, блакитні, жовті, розписні, з орнаментом. Рельєфний малюнок таких пряників видавлюється на сирому тісті за допомогою різьблених пряникових дощок, і має складний геометричний або ж рослинний орнамент.Вироби з тіста здавна використовуються як дитячі іграшки. Ці іграшки мають ліпитися дружно, всією сім’єю. Борошно, сіль, вода — доступні, екологічно чисті матеріали. Дітям дуже корисне це заняття, адже воно розвиває фантазію, знімає надлишкову емоційну напругу, вчить посидючості та відповідальності. Розвивається моторика пальчиків, покращується робота всіх органів дитини і самопочуття вцілому. До того ж, солоне тісто несе в собі масу позитивної енергетики. А ручна робота — це духовна робота, вона цінувалася у всі часи.Актуальність досліджуваної теми: в тому що, вона є ефективною та доцільною особливо в молодших класах. Тістопластика не лише може бути цікавим захопленням, а й засобом для розвитку певних здібностей, умінь і навичок. В цьому віці у дітей за допомогою ліплення розвиваються дрібні м’язи пальців, логічна послідовність та передбачення кінцевого результату, також за допомогою цієї техніки виховується охайність, любов до прекрасного, естетичний та художній смак. За рахунок використання на уроках техніки ліплення з різних матеріалів можна помітити здібності дітей та проспостерігавши за їх поведінкою проспотерігати психологічний стан та настрій дитини. Через малу кількість годин більшість вчителів надають перевагу пластиліну, по-перше це дуже зручно для них і швидко, але для батьків це зайві витрати. На нашу думку доцільніше використовувати солоне тісто, тому що в кожному домі знайдеться мука, сіль і вода. Солоне тісто майже ні вчому не поступається у своїх пластичних властивостях всім іншим матеріалам, недолік в тому що потрібно заздалегіть замісити його за рецептом.

В ході роботи над курсовим проектом були проведені спостереження та аналіз рівня сформованості практичних вмінь і навичок в учнів початкових класів у обробці солоного тіста, ознайомлення та вивчення досвіду вчителів початкових класів та керівників гуртків з питань методики проведення занять з теми «Тістопластика» на уроках художньої праці та в позаурочний час.

Об'єкт дослідження — тістопластика як одна з технік ліплення в початкових класах.

Предмет дослідження – методика навчання тістопластики в початкових класах.

Мета дослідження — дослідити техніку тістопластики та методику навчання учнів прийомам ліплення.

Гіпотеза: застосування та поєднання різних форм та методів навчання тістопластиці сприятиме розвитку творчого мислення й уяви, художнього смаку та фантазії, підвищення самооцінки.

Для досягнення мети слід розв`язати такі завдання: 1. Опрацювати та проаналізувати літературу з методики навчання учнів молодших класів ліпленню та тістопластики.2. Спостереження та аналіз процесу формування практичних вмінь учнів початкових класів виконувати прийоми ліплення.

3. На основі спостережень та аналізу визначити умови ефективності використання різних методів навчання під час проведення уроків з тістопластики.

4. Ознайомитись з педагогічним досвідом вчителів початкових класів та керівників гуртків з питань навчання молодших школярів тістопластиці.

5. Провести та проаналізувати експериментально-дослідницьку роботу.6. Зробити висновки.

Результати спостережень та аналізу описані в практичній частині курсової роботи.

Методи дослідження - теоретичні: ознайомлення, аналіз та вивчення літератури та педагогчного досвіду з тістопластики; цілеспрямоване спостереження за практичними вміннями школярів на уроках трудового навчання та гурткової діяльності; статистичні: кількісний та якісний аналіз екперементальних даних.

Курсова робота складається зі вступу, двох теоретичних розділів, експериментальної частини, переліку літератури, висновків та додатків.

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, об`єкт, предмет, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи.

У першому розділі подаються теоретичні відомості та основні поняття.

У другому розділі подається значення уроків ліплення у початковій школі.

Експериментальна база дослідження відбувалася в Олександрійському ЗНЗ І—ІІІ ступенів №10.

Висновки узагальнюють результати дослідження.

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ТЕХНІКИ «ТІСТОПЛАСТИКА»

ПОНЯТТЯ ПРО СКУЛЬПТУРУ.

Скульптура (Lat sculptura, від sculpo) - висікаю, вирізаю. Процес творення, пластика від грецького (plastike, від plaso) - ліплю, вид образотворчого мистецтва заснований на принципі об’ємного, фізичного тривимірного зображення. Як правило, об’єкт зображення в скульптурі сама людина, меньше тварина (анімалістичний жанр), ще менше природа (пейзаж) та речі (натюрморт).

Постановка фігури в просторі, передача її рухів, пози, світлотіньове моделювання підсилююче рельєфність форми, фактура ліплення або обробки матеріала, архітектонічна організація об’єму, зоровий ефект його маси, вагових відношень, вибір пропозицій специфічний в кожному випадку, характер силуета, є головним засобом вираження скульптури.

Об'ємна скульптурна форма будується в реальному просторі за законами

гармонії, ритма, рівноваги, взаємодії з навколишньою архітектурою або природнім середовищем, та на основі анатомічних особливостей тої чи іншої моделі.

Розрізняють два основні різновиди скульптури: кругла (рис.1.1.) (статуя, статуетка, торс, бюст і т.д.) котра вільно розміщується в просторі, та звичайно вимагає кругового огляду, та рельєф (рис.1.2) це зображення розміщується на площені, що утворює його фон.

Рис.1.1. Рис.1.2.

За змістом та функціями скульптура поділяється на монументальну, монументально-декоративну, станкову. Розвиваючись в тісній взаємодії, ці різновиди скульптури мають свої особливості.

Монументальна (рис.1.3.) та монументально-декоративна (рис.1.4.) скульптура розрахована на конкретний ахітектурний простір, або природне оточення і адресування мас глядачів, розміщується перш за все в людних місцях, на вулицях та площах міста, в парках, на фасадах та в інтер’єрах суспільних споруд.

Вона покликана конкретизувати архітектурний образ, доповнювати виразність архітектурних форм новими відтінками, здатна розв’язувати великі ідейнообразні задачі, що з особливою повнотою розкривається в міських пам’ятниках, монументах, монументарних спорудах, яким зазвичай властива величність форм та довговічність матеріалу.

Рис.1.3. Рис.1.4.

Станкова скульптура (рис.1.5.) прямо не зв’язана з архітектурою і носить більш камерний характер, та зазвичай розміщується в залах виставок, музеях, жилих інтер’єрах. Тим самим пояснюється властивості пластичної мови скульптури, її розміри, улюблені жанри (портрет, побутовий жанр, анімалістичний жанр).

Станковій скульптурі більше, ніж монументальній властиві інтерес до внутрішнього світу людини, тонкий психологізм. Скульптурі малих форм належать такі ж витвори медалерного мистецтва та гліптики. Призначення та зміст скульптур складають певний характер його пластичної структури, а вона в свою чергу впливає на вибір скульптурного матеріала. Від природних особливостей та способів обробки останнього залежить технічна обробка скульптури.

Рис 1.5.

1.2.Технологія виготовлення виробів з солоного тіста.Солоне тісто – це штучно виготовлений матеріал. Для того щоб працювати з солоним тістом необхідно купити в магазині: пшеничне борошно та сіль (екстра – подрібнена).Щоб правильно приготувати тісто потрібно замісювати за рецептом.

Рис 1.6.

Рис 1.7.

Для розвитку дрібної моторики існує безліч різноманітних вправ з ліплення з солоного тіста. Займаючись ліпленням, діти починають розбиратися в поєднанні декоративних елементів у візерунку та розташуванні їх на поверхні предметів. У виробах народних майстрів ми бачимо різні орнаменти. І всі вони для кожного промислу специфічні. Якщо знайомити дітей з різними національними орнаментами вже в дошкільному віці, то діти рано починають відчувати характер, колорит виробу. (Рис 1.6.)Для розвитку зорово-моторної і зорової пам'яті необхідно організувати роботу дитини за зразком, яку слід здійснювати за такими етапами: спочатку дитина працює з постійною зорово-опорою на зразок, потім час розглядання зразка значно скорочується по 15-20 секунд залежно від складної пропонованої роботи, але так, щоб дитина встигла розглянути і запам'ятати зразок. У декоративному ліпленні велике значення має робота над формою. Чим частіше дитина спостерігає предмети декоративно-прикладного мистецтва, тим швидше у неї накопичується досвід у вирішенні зорових образів. Діти розглядають гуртки, вази, чашки, ковші і народні іграшки; аналізують їх форму, пропорції, деталі. Ліплення цих предметів або відтворення їх по пам'яті вчить дитину самостійно створювати цікаву по контурах і прикрасам посуд та інші вироби.Ліпити діти люблять і вміють, і тому можуть відразу «показати себе». На перших уроках потрібно хвалити дітей за роботу і тим самим показати, що кожен з них помічений, відмінний від інших, любимо і перебуває під опікою і захистом вчителя. Художні роботи молодших школярів розрізняються не стільки за змістом, скільки за якістю. Зазвичай вважають, що ці відмінності пояснюються різними здібностями дітей. Але здібності можуть бути вже розкритими і розвиненими або ще не проявилися і не сформованими з причин, від дитини не залежним. На перших порах важливо, що діти вже мотивовані до художньої діяльності.Рецепт солоного тіста з пшеничного борошна:1) 200г – борошна; 200г – солі (екстра); 125г – води. 2) 2 чашки борошна1 чашка солі¾ чашки води (125 мл)

3) 1ст. борошна

2ст. сіль «екстра»

ст.л. сухого клею для шпалер

Близько 1ст. води

Скл.- пшеничного борошна

Скл.- житнього борошна

2скл.- солі

Скл. - води

Солоне тісто з житнього борошна

Житнє борошно надає виробам теплий коричневий відтінок. Сушити вироби з житнього борошна слід спершу на повітрі (по тижню на кожні 0,5 см товщини), а потім у духовці на дуже повільному вогні.Рецепт:3 чашки пшеничного борошна1 чашка житнього борошна2 чашки солі1 ½ чашки (250 мл) водиСпочатку потрібно змішати сіль з борошном, а потім лити воду. Матеріали, що потрібні для солоного тіста такі ж самі як для глини та пластиліну.Тісто - дивно пластичний матеріал для ліплення різних фігур і композицій: ніжний, м'який, на відміну від звичайного пластиліну, не бруднить рук. При правильному замісі не кришиться, не тріскається, зберігається досить тривалий ве час. Хоча слід зазначити, що тісто - матеріал досить крихкий при недбалому поводженні.Здавна відомі пластичні властивості солоного тіста. Наші прабабусі ліпили з нього фігурки різних птахів і тварин, так званих «жаворонків», з якими зустрічали весну, бублики, пряникові «козулі», які дарували своїм друзям і родичам під Новий рік і на Різдво, до дня народження в знак любові і поваги. Вироби з тіста використовувалися як дитячі іграшки.Але перш ніж перетворитися на дитячі іграшки, фігурки з тіста мали обрядове значення. Здавна відомі обряди, пов'язані з зерном і хлібом, традиційних для народів Росії, Україні, Білорусі, Польщі, Болгарії, Чехії. У відповідності до цих традицій навесні, перед прильотом птахів, випікалися фігурні вироби з тіста, які найчастіше мають вигляд стилізованої птиці. Фігурки називаються «жайворонками».В Україну такі вироби з тіста виготовлялися не лише для весняних обря дів, а й для зимових свят, а також весіль. Фігурки дарували разом з побажаннями здоров'я, благополуччя, багатства і успіху.Мистецтво виготовлення виробів з тіста не вмерло і сьогодні, а сувеніри, зроблені своїми руками, користуються великим попитом. Це чудовий подарунок до будь-якого свята. Ліпленням з задоволенням займаються і діти і дорослі.З солоного тіста можна виготовити прості фігурки і вироби, наприклад листочки, грибочки, яблучка, і досить складні варіанти - дерева, фігурки тварин і людей, а також різні багатопланові композиції.Відмінною особливістю при роботі з цим матеріалом є те, що в процесі роботи не потрібно ніяких спеціальних інструментів і пристосувать. Найкраще ліпити руками або використовувати примітивні інструменти, які завжди під рукою. Необхідно відмітити, що вироби з солоного тіста мають певну вагу, що не дозволяє створювати композиції великих розмірів. Тому об'ємні композиції і панно не повинні бути дуже великими.

1.2.1. Інструменти та складові для роботи з солоним тістом

Із солоного тіста можна виготовити вироби різного рівня складності і для такої роботи не потрібно ніяких спеціальних інструментів. Краще всього ліпити руками чи використовувати інструменти, які є на кожній кухні.

Це – качалка, жаровня, склянка з водою, пензлик для змочування тіста, ситечко, формочки для тіста, фольга, ножик, стеки. Завжди під рукою повинна бути мука, дошка для роботи з тістом, ємкість для миття рук та серветка.

Рис 1.7.

Малюнок на деталі наносять за допомогою різних пристосувань, які є під рукою: зубочистки, рельєфні ґудзики, гребінці, коліщатко для копіювання викрійок, насадки для кондитерського шприца. (Рис 1.7, 1.8)

Рис 1.8.

Складові солоного тіста

Для замішування солоного тіста нам потрібно: мука;

сіль;

Вода.

Мука. Краще всього використовувати білу пшеничну муку вищого ґатунку. В такій муці достатньо клейковини та і колір випечених виробів порадує око.

Сіль. Завдяки вмісту солі тісто добре тримає форму при ліпленні, а готовий виріб буде надійно захищений від плісняви та гризунів. Для того, щоб вироби з солоного тіста мали рівну та гладеньку поверхню ми використовуємо сіль дрібну «Екстра».

Рис 1.9.

Вода. Для приготування солоного тіста ми використовуємо водопровідну воду. Якщо для замішування тіста використати льодяну воду, то тісто буде більш пластичним.

Замішувати тісто краще в глибокій мисці поступово підсипаючи у воду з сіллю просіяну муку. При замішуванні тіста з добавками потрібно в мисці змішати сіль з крохмалем або клеєм і залити суміш водою, перемішати і невеликими частинами добавити муку. З практики своєї роботи можу сказати, що найбільш якісним є такий склад солоного тіста:

мука – 300 г /1 склянка/

сіль – 300 г /1 склянка/

вода – 200 г /200 мл/

Якість матеріалу можна покращити:

ü додаючи в такий рецепт 1 ст. ложку картопляного крохмалю, обов’язково просіявши його, щоб не було грудочок, збільшимо пластичність матеріалу;

ü додавши 1-2 чайні ложки шпалерного клею покращимо міцність виробів.

Рис 1.10

Солоне тісто для ліплення повинно бути достатньо крутим, тому вимішувати його краще на столі, добре розминаючи, роблячи тісто однорідним і пластичним. При вимішуванні густоту тіста можна регулювати: якщо починає кришитись, то в нього слід добавити воду, а якщо дуже м’яке – досипати сіль і муку, зберігаючи їх пропорції. Вимішувати потрібно до тих пір, поки тісто стане пластичним і податливим. Вимішане тісто слід покласти на 2 години в холодильник. Охолодившись воно стане більш пластичним і однорідним.

1.2.2. Виготовлення кольорового тіста

Для виготовлення композицій використовуємо кольорове солоне тісто.

Фарбуємо солоне тісто під час вимішування. Перший колір – білий /натуральне тісто по класичному рецепту/. Другий колір – коричневий. Його можна одержати додаючи при замішуванні звичайний какао-порошок або замість какао можна додати розчинну каву /попередньо розчинивши 2-3 ложки кави в малій кількості гарячої води/.

Під час роботи я звернула увагу на те, що какао-порошок і кава дають різні відтінки коричневого кольору. Чим більше відтінків у виробу, тим кращий вид він має. Так-як коричневий колір не є основним в композиції, то його замішувати потрібно в невеликій кількості. Щоб пофарбувати тісто в різні кольори використовуємо харчові барвники. Барвники розводять у воді з сіллю, а потім додають муку. Допоміжні кольори можна одержати, змішуючи основні.

Рис 1.11

Теплий червоний колір дає надзвичайно приємні чисті кольори при змішуванні з жовтим, а з’єднуючи рожевий з синім одержуємо різні відтінки фіолетового. Щоб одержати тісто темно-коричневого кольору, можна в тісто темно-фіолетового кольору добавити какао-порошок і деяку кількість помаранчевого тіста. Гарні відтінки дає змішування тіста зеленого кольору з синім чи жовтим. Допоміжні відтінки вимішуються під час роботи невеликими порціями.

Працюючи з кольоровим тістом слід пам’ятати, що коли воно висихає, то стає дещо світліших відтінків.

1.2.3. Порядок роботи при виготовленні виробів із солоного тіста

Для оволодіння основними прийомами ліплення ми тренуємося на невеличкому кусочку тіста.

Головне – не допускати на зовнішній стороні виробів зморшок і тріщинок. Поверхність виробів з тіста повинна бути гладенькою і рівною тому, що при лакуванні готової композиції навіть маленька тріщинка буде дуже помітна і зіпсує вигляд всієї роботи. Щоб робота з солоним тістом приносила задоволення, а вироби були доброї якості, необхідно дотримуватись певного порядку в роботі.

Рис 1.12

Працювати краще на жаровні з низенькими бортами, вистеленій фольгою. Щоб фольга добре трималась, ми її приклеюємо до мокрої поверхні жаровні і виганяємо з під фольги все повітря. Зазвичай фольга має дві сторони блискучу і матову, краще працювати на матовій стороні.

Попрацювавши з тістом, можна побачити, що дуже тонко розкатане тісто рветься. А дуже товсте виглядає грубо. В такій роботі допоможуть інтуїція і почуття міри.

Якщо під час роботи потрібно зробити перерву, то виріб слід прикрити поліетиленом, інакше тісто покриється шкіркою і буде тріскатись при нанесенні малюнка.

Якщо вирішуваний елемент складається із двох симетричних частин, досить виготовити трафарет для однієї частини. Наступний раз трафарет використовується дзеркально.

Не бажано сушити виріб із солоного тіста в мікрохвильовій печі.

1.2.4. Ліплення великих і простих деталей

Зачасту буває, що головним елементом композиції являється велика деталь. В зв’язку з цим можуть виникнути деякі проблеми.

По-перше, виріб одержується дуже важким і погано випікається всередині. По-друге, велику поверхню важко зробити ідеально рівною.

Щоб деталь не була такою важкою, середину її заповнюють фольгою. В деяких випадках ліплення фігури потрібно починати з окремих деталей, так як їх необхідно підсушити і тільки потім починати роботу над основною частиною виробу.

Якщо якась частина виробу не повинна торкатись жаровні, то в цьому разі слід використовувати підпорки із м’ятої фольги, які після висихання виробу видаляються.

Якщо після роботи залишилась невелика кількість тіста, то з нього можна зробити елементи, які використовуються в композиціях. Наприклад, серединки троянд, листочки чи дрібні квіточки.

Рис 1.13

Ліплення простих елементів

Практично всі елементи для композицій із солоного тіста виконуються на основі кульки і ковбаски. Починайте ліплення із виготовлення декількох кульок і ковбасок. Якщо ви хочете одержати елементи – коржі і стрічки, оборочки і жгутики, квіточки і листочки однакової величини то і заготовки для них повинні бути однаковими за розміром. Кульку завжди можна розплющити в корж, а ковбаску розкачати в стрічку. З коржа легко скрутити кульки, зробити дрібні деталі чи набрати орнамент.

Рис 1.14

Стрічка гарно збирається в оборочку чи скручується в пружинку.

Рис 1.15

Рис 1.16

Більш складні елементи – фігурки, листочки – краще вирізати із розкатаного тіста за допомогою кондитерських формочок чи звичайного ножа. Якщо необхідно вирізати декілька однакових деталей складної форми, потрібно зробити трафарет із картону. Накладаючи трафарет на розкачане тісто деталі вирізають ножем.

Рис 1.17

1.2.5. Створення фактури поверхні

При вдавлюванні на тісто предметами з випуклим малюнком на поверхні залишаються різні відбитки. Багато предметів на які ми раніше не завертали уваги, можуть стати в пригоді.

Для створення фактури поверхні виробу достатньо наколоти тісто голкою, провести по ньому кондитерським коліщатком, подавити гребінцем чи насадками для кондитерського шприца. Такі нехитрі заходи допоможуть прикрасити вироби.

Рис 1.18

Рис 1.19

Наприклад, якщо ковпачком від фломастера надавити на тісто, то одна сторона залишить слід у вигляді кружечка, а інша сторона залишить слід у вигляді сніжинки. А ґудзики? Виберіть найбільш рельєфні і починайте фантазувати. Різні методи нанесення малюнка можна комбінувати між собою різними способами.

1.2.6. Скріплення деталей між собою

Щоб з’єднати окремі деталі елементів композиції, потрібно мати зубочистки та пензлик з водою. Зубочистку можна використовувати цілою чи частково.

При роботі з невеликими елементами потрібно змочити пензликом чи зубочисткою місця з’єднання деталей. Робити це потрібно дуже охайно. Пензлик не повинен бути дуже мокрим.

Рис 1.20.

Скріплюючи великі деталі, слід охайно застромити зубочистку в одну з них, а другу обережно надіти на другий кінець зубочистки до зіткнення мокрих поверхонь.

Для склеювання дрібних деталей інколи пензлик буває завеликим. Тому замість пензлика можна використовувати зубочистку.

1.2.7. Висушування, запікання, підсмажування

Перш ніж поставити виріб у духовку для випікання, його слід підсушити декілька днів в кімнаті в теплому місці. Взимку для висушування дуже зручно використовувати батареї, а влітку – сонячне проміння. Якщо свіжо зліплені вироби одразу поставити запікатись, то вони деформуються знизу, трішки надуваючись, і у вас не одержиться рівного дна, що зумовить незручності в оформленні роботи.

Починати висушувати вироби з тіста потрібно при дуже низьких температурах і жар добавляти поступово.

Рис 1.21

Виріб не повинен залишитись недосушеним, інакше з часом він може почати руйнуватися всередині і втратить свій зовнішній вигляд – зміниться колір та потріскається лак.

Якщо вироби одержались дуже об’ємними і для їх висушування потрібно багато часу та енергоносіїв, то можна після двох-трьох днів повітряного висушування поставити виріб в духовку ще на 1-2 години з температурою 500С, а потім ще раз на 2-3 години з температурою 750С.

Виключивши духовку залишіть в ній виріб на ніч. Вранці добре підсушені зовні фігурки легко відділяються від фольги і не обпікають руки. Фігурки потрібно перевернути і продовжувати випікання. Перевертаючи фігурки, можна за допомогою ножа охайно вийняти зайве тісто. Це зменшить вагу виробу і скоротить час випікання. Але не слід виймати багато тісто, тому що виріб може втратити якість і при подальшому запіканні.

Велику роль при запіканні виробу має колір жаровні: світла жаровня відбиває тепло, що затримує висушування деталей, на темній жаровні, навпаки, відбувається швидше.

Рис 1.22

Якщо виріб уже достатньо зажарився, але не зовсім висох всередині, то перевернувши його іншою стороною, можна досушити чи в духовці, чи на батареї.

Підрум’янювання проводиться при температурі 180-2000С, постійно контролюючи процес щоб запобігти підгорянню виробів. При підрум’янюванні виробів слід пам’ятати, що чим вище стоїть жаровня в духовці, тим темніші будуть високі частини виробу. А якщо жаровня стоїть в самому низу духовки, то в першу чергу підрум’яняться більш тонші частини виробу. Інколи різну ступінь підрум’янювання можна використовувати для досягнення більшої живописності виробу.

Буває і так, що великий виріб запікся нерівномірно і бажано б підрум’янити окремі його частини. В такому разі накрийте фольгою найбільш темні частини і знову поставте виріб у духовку.

Щоб висушити виріб можна обійтись і без духовки, користуючись батареєю чи літнім сонечком. В такий спосіб ви витратите багато часу і у готових виробів не буде гарного золотистого кольору. Добре сушити на сонці чи батареї кольорове тісто так, як харчові барвники можуть змінити свій колір при високих температурах. При висушуванні та запіканні виробів із кольорового тіста, температура в духовці не повинна перевищувати 1250 С. це не відноситься до тіста. В яке був домішаний какао-порошок чи розчинна кава.

1.2.8. Нанесення захисних сумішей

Щоб захистити вироби від зовнішніх впливів, слід покрити їх спеціальним захисним складом: лаком чи грунтівкою. Лаки використовують блискучі та матові. Замість лаку можна використовувати універсальну грунтівку.

Розкладіть всі вироби на основу, до якої вони не будуть прилипати. Під кожен виріб краще підкладати пом’яту фольгу, щоб площа зіткнення була значною. Пензликом середньої величини рівномірно нанесіть захисний склад по всій поверхні виробу.

Під час роботи слід брати до уваги, що вироби із кольорового тіста після обробки грунтівкою набувають більш насиченого кольору ї їх поверхня стає оксамитовою. А тісто пофарбоване какао чи кавою, після обробки грунтівкою нагадує глину. Якщо в якості захисної суміші використовувати лак, вироби будуть більш міцнішими.

Промащені універсальною грунтівкою вироби, краще переносять вологе повітря. Покривати лаком можна тільки добре висушені вироби.

Висновок:З вищепереліченого можна зробити висновок, що при ліпних роботах з дітьми молодшого шкільного віку потрібно брати до уваги їх вікові особливості. Потрібно розуміти, що кожна дитина індивідуальна по-своєму, розкриває свої творчі здібності по-різному, розвивається неоднаково.Отже, ліплення з глини та солоного тіста допомагає дітям молодшого шкільного віку розкрити свої творчі здібності самостійно, а також під наглядом педагога. Дітям подобається ліпити з даного матеріалу, так як матеріал пластичний, може приймати будь-яку форму і відповідати задумам дитини. РОЗДІЛ ІІ. ЗНАЧЕННЯ УРОКІВ ЛІПЛЕННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ В програмі для початкових класів є розділ «Робота з різними матеріалами». На цих уроках передбачається використання різноманітних природних матеріалів (шишок, горіхів, гілок та інших), різноманітного (бросового) матеріала (ниток, мочалок, коробок, фольги і т.д.), а також глини.Цей розділ дозволяє широко варіювати тематику занять. В програмі вказаній приблизний перелік робіт і виробів, і відмічено, що кожен вчитель, враховуючи учбово-виховні задачі, місцеві умови та можливості, вибирає для виготовлення на уроках образотворчого мистецтва вироби, котрі практично можливо виробити в даній школі.Освітнє і виховне значення уроків ліплення величезне, особливо помітна роль занять в розумовому і естетичному розвитку учнів. Уроки ліплення формують такі якості людини, які не є специфічними, а загально-визнатими нормами та якостями. Такі заняття, при правильній їх організації, розвивають розумові здібності учнів, розширюють їх художній і політехнічний кругозір, допомогають формуванню творчого відношення до оточуючого світу. Розвиток творчих здібностей, самостійності учнів, є в попередній час однією з головних задач школи, і розв’язувати їх потрібно на кожному уроці тими засобами, котрі найбільше підходять для тої чи іншої роботи.Вчителю початкових класів необхідно враховувати спеціфіку занять, котрі характерні для будь-якого уроку ліплення: планування трудових дій, розвиток виконавчих умінь, розширення політехнічного кругозору.Хоч уроки ліплення є розділом програми трудового навчання, їх особливість полягає в тому, що вони дуже близькі до уроків малювання. Цим і пояснюється своєрідність змісту та методики цих уроків. Зрозуміло, що по змісту вони повинні бути більше художніми та менше технічними, чим інші уроки праці. У відношенні до методики на цих уроках вчитель турбується не стільки про надбання учнем якихось чітко визначених технічних умінь, скільки розвитку індивідуальності, творчості та інтуіції кожної дитини.Між уроками ліплення і уроками праці (технічне модулювання, конструювання з паперу та інші.), існує також різниця, яка є між уроками малювання та креслення. На перший погляд багато спільного: веде їх частіш за все один вчитель, і на тих, і на інших основними засобами зображення є лінія. Але, якщо на уроці креслення основним достатком лінії вважають її «однаковість», незмінна ширина на всьому зображенні, то в художньому малюнку всі ці достатки переходять в недоліки. Тут все засновано на творчості та інтуіції. В цьому і полягає різниця, її потрібно враховувати. На заняттях ліплення необхідно виховувати художній смак учнів.Перед школою постає задача - виховувати в кожному учні художній смак. Основні завдання які учитель розв’язує на уроках ліплення: розвиток творчих здібностей учнів; естетичне виховання; виховання працелюбності; розвиток уміння спостерігати за предметами навколишнього середовища; художнє навчання дітей, розвиток інтереса до мистецтва; розвиток трудових умінь і навичок. 2.1. Види уроків.В програмі немає точної вказівки, скільки уроків вчитель повинен проводити на заняття з ліплення, відведено лише загальну кількість годин:в 1 класі - 19 годин;в 2 класі - 15 годин;в 3 класі - 14 годин.Розтягувати уроки ліплення на цілий рік немає сенсу. А краще провести одним циклом без довгих перерв. Так можливо дати учням більш стійкі занння, спеціальні уміння по ліпленню.При проведенні уроків ліплення необхідно враховувати всю програму з трудового навчання. Урок ліплення не повинен бути відірваним від інших уроків з трудового навчання. На заняттях по ліпленню використовують два види роботи: ліплення з натури; ліплення за уявою на основі фантазії.Віддається перевага ліпленню за уявою. Цей вид роботи більш привабливий для учнів і дає можливість фантазувати. Ліплення за уявою дає можливість узагальнити результати спостережень як ціленаправлених, так і довільних (в класі, вдома і на вулиці).Основна задача уроків ліплення з натури - навчити дітей прийомам спостереження і якомога точніше відтворювати предмети, при цьому під точністю відтворення розуміється не копіювання, а уміння схопити головне визначення предмета.В залежності від теми та конкретних задач урока ліплення будуються різноманітно, але в кожному з них можна виділити спільні риси: Бесіда з організацією сприйняття образів (7-10 хвилин); Практична робота (25-35 хвилин); Підведення підсумків уроку (5-15 хвилин). Загальні вимоги до уроківЯкщо уроки ліплення добре сплановані, збагачені цікавим матеріалом, якщо учні на уроках активно думають, творчо працюють, то завжди у кожного учня вироби виходять надзвичайно цікавими.Досягнення корисно демонструвати учням, батькам, учителям. З цією метою в школі щорічно проводять виставки дитячих виробів, які потім відправляють до районного фестивалю дитячих виробів.Від кожного класу на виставку можуть попасти 1-2 дитячі роботи. Багато вчителів, особливо початкових класів, приготовляють виставку свого класу до свят або ж до кінця навчального року. В цих виставках приймають участь майже всі діти класу. А тому, в початкових класах, дуже важливо частіше показувати учням чого вони досягли і чому навчилися. З цією метою учителі в кінці кожного уроку демонструють кращі вироби, встановлюють на задній стіні класу відкриті полички, стелажі, де розміщуються дитячі вироби. Погані роботи виставляти не потрібно. Вчитель повинен дивитись, щоб кожний учень класу хоча б один раз на рік був учасником такої виставки, щоб вона не підносила досягнення одних і тих самих учнів.Кращі роботи учитель за допомогою учнів відбирає для показу на святкових або звітних виставках. Підсумкові експонати повинні бути показані учням, як важливі події в їх житті. Готуватись до кожного такого звіту потрібно не тільки на уроках, але й на позакласних роботах, не спеціально, а постійно, із дня на день.Встановлюється така виставка більш урочисто. Порядок її відкриття продумується кожним учителем особисто, зовнішнє оформлення повинно бути не буденним, а більш святковим. Краще всього, якщо в школі є кімната для проведення подібних виставок, тоді кожна з них могла б проводитись стільки часу, скільки потрібно для цього, щоб могли її всі подивитись. Цією кімнатою може користуватись кожний клас по черзі, навіть можна проводити об‘єднані покази досягнень декількох класів. 2.2. Методика проведення уроків ліплення у початковій школі.Методика викладання міцно зв‘язана з самою темою уроку. Методика зв‘язана з тією метою, яка стоїть перед школою. А також насамперед пов‘язана із знанням об‘єкту дії (дитини) до якого вона застосовується.Одна із основних задач уроків ліплення - розвиток творчого мислення учнів, тому необхідно перш за все турбуватися не про те, щоб діти виліпили якийсь виріб, а про те, щоб в процесі роботи у них розвивалось визначення якості особистості і розуму. Окрім цього на уроках лілення немало важливе значення має наявність у у чнів здібностей: Уміння сприйняти дійсніть і конструювати образ, уяву. Художньої інтуіції, чутливості до здорової форми, гармонійності деталей. Критичності, гнучкості та орігінальності мислення. Пізнавальної самостійності та акивності.Відомо, що розвиває те навчання, яке засноване на акивності, самостійності та ініціативі учнів. Але для того, щоб ці якості могли проявитись у роботі, на уроках необхідно створити відповідні умови, застосовувати відповідні цим умовам методи та прийоми навчання. Робота за зразком спонукає дітей до механічного засвоєння матеріалу і стає серьозною перешкодою у розвитку дітей. Розглянемо в якості приклада бесіду на уроці ліплення чашки (1 клас). Це тема одна з традиційних в початковій школі, вона містить в собівеликі пізнавальні і розвиваючі можливості для учнів. Але для досягнення поставленої мети, урок повинен бути відповідно побудований.Порівняємо 2 види організації даного заняття. Поширений на практиці варіант, коли кожна дія учнів на уроці підкорена суворому керівництву.У вступній бесіді, учитель використовуючи зразок, пояснює з яких частин складається виріб, повторює, як діти це запам‘ятали; далі розповідає, як його можна зробити, після чого кожен учень ліпить чашку.В результаті чого діти засвоюють будову виробу, деякі прийоми його виготовлення, розвивають та удосконалюють навички роботи з глиною (пластиліном, солоним тістом).Але ця тема може дати значно більше в емоційно-естетичному і інтелектуальному розвитку учнів, якщо в хід уроку ввести окремі розвиваючі елементи.Перш за все це - органічне, звичайне для даного заняття коло знань та понять, які дітям необхідно засвоїти.Бесіда такого варіанта уроку може будуватися таким чином. Спочатку вчитель акцентує увагу дітей на емоційному сприйнятті зразків, підбираючи для показу вироби різноманітні по формі, величині, матеріалу та призначенню.Потім учні за допомогою вчителя аналізують властивості та закономірності виробів. На цьому етапі потрібно зауважити, що заключається зміст форми та побудови чашки від деяких факторів: що значить органічне поєднання краси та раціональності, зручності. Ще при першому спостереженні зразків учні дивуються невичерпаному різноманіттю цих однакових по загальному призначенню та будові виробів. Це для дітей важливе відкриття. Вони також визнають, що добре знайомий предмет повинен задовольняти якісь вимоги,про які вони раніше не замислювались: бути зручним та гарним.Увагу учнів до цього боку виробів можна повернути порівнянням. Спочатку показати дві зручні у використанні чашки, але одна з яких виконана більш художньо.Відповідаючи на запитання вчителя «Якою чашкою приємніше користуватися, та чому?», діти відмічають, що приємніше користуватися гарною чашкою, вони виділяють таким чином красу кожної чашки, як необхідну якість. Далі, можна порівняти дві чашки одна з яких меншзручна у використанні. В даному випадку краща буде та, котра зручніша. Таким чином діти засвоюють основну закономірність: одна з головних властивостей які повинна мати чашка. Наступне, що вони повинні зрозуміти в результаті бесіди,- як ця закономірність проявляється у виробах. Вчитель не диктує цих законів, а навчає дітей розмірковувати. Чашка для кофе та кружка для кваса. Що означає для кожної з них бути зручною та гарною? Які технічні рішення можливі в одній і неможливі в іншій? А можливо немає ніякої різниці? Якщо кружка для кваса хороша, велика, навіть трохи груба, з товстими стінками і не обов‘язково гладкими, і це буде гарно - то для кофейної чашки це не потрібно. Вона повинна бути маленькою, з тонкими стінками, більш витонченої форми із тонкою розкраскою. Якщо на цьому занятті учні дістануть завдання виліпити виріб з більш конкретним призначенням (у кожного своє!), це змусить їх більш активно продумувати всі сторони виконуваного виробу:форму; величину; розкраску.Але в залежності від призначення. Діти можуть ліпити чашки і для героїв казок: Бармалія, Мальвіни і т.д.На обговореня прийомів художнього рішення виробів вчитель звертає увагу в зв‘язку з розглядом та аналізом предметів вцілому, так як художнє вирішення їх не відокремлене від інших якостей, та навіть визначає всі інші сторони виробів.Діти повинні зрозуміти, що не зовнішні прекраси роблять виріб художнім, а краса пропорцій та ліній контура, зміст прикрас. Під час бесіди виділяються і приклади обробки поверхні виробів. Не у всякому виробі вона рівна і гладка: іноді нерівна поверхня передає особливості виробу (ведмідь). В окремих випадках вона необхідна для підсилення художнього вираження характера предмета.При цьому учні не вивчають ніяких спеціальних законів, розвиваються їх художнї чуття, вони підходять до розуміння того, що ці закони все-таки існують, що в художньому образі все поєднане є не менш важливою вимогою до уроку, на якому розвиваються творчі здібності учнів, і сама атмосфера, стиль роботи. Безумовно, тут уже не може бути місця суворій, сухій регламентації кожної дії, кожної відповіді. Необхідно підтримувати в діях усіляке прагнення до ініціативи, оригінальності суджень, не забуваючи при цьому, звісно, тактовно оцінювати її розумність і доцільність.Це вимога зовсім не означає анархію на уроці. Вчитель керує кожним його етапом, направляє дію та думки дітей, але не шляхом диктовки, а відповідно до можливостей кожного учня.На занятті важливий емоційний підйом, котрий в першу чергу прямує від вчителя. Такий підйом, як правило, не можливо створити штучно, тому вчитель повинен підбирати для показу зразки таких виробів, які подобаються йому самому, інакше він не зможе про них розповідати з захопленням і захопити учнів ідеєю урока. Звісно, при цьому потрібно уникати надмірності. Відчуття міри, гармонійність всіх частин уроку, доцільність кожної фрази та інтонації це головні вимоги, котрі забезпечують його естетичність. 2.3. Встуні бесіди на уроках ліплення.Вступні бесіди застосовуються на кожному уроці. На цьому етапі пояснюїться зміст і характер роботи, а зміст кожної роботи різний. Отже і бесіди на них мають свої особливості.На уроках ліплення з натури важливо створити повне уявлення певного предмету, навчити прийомам ціленаправленого спостереження. Така бесіда будується на сприйнятті учнями об'єкта зображення. Спостереження повинні привчати виділяти, в першу чергу, головне та загальне в предметі, а не виділені, але переважні деталі.Методика організації сприйняття натури, розроблена Н.П.Сакуліною для роботи з дітьми дошкільного віку, дає хороші результати і в початковій школі.За ціїю методикою виділяються наступні етапи:1) Сприйняття предмету в цілому;2) Аналіз його будови;3) Повторне цілісне сприйняття.Таку послідовність можна вважати своєрідним правилом в процесі сприйняття предметів, дотримуючись якого діти дістають найбільш повне уявлення про них.Роздивимось детальніше хід такої бесіди на прикладі урока ліплення з натури 1 клас.Цілісне сприйняття.Вчитель показує дітям матрьошку та пропонує уважно її роздивитися. В 1 момент важливо дати дітям полюбуватися іграшкою, викликати у них природну емоційну реакцію на неї, і тим самим бажання зробити самим таку іграшку. Але емоція сама по собі ще не забезпечує створення в пам'яті дітей цілого предмета, тому вчитель, направляючи сприйняття, задає запитання:- На що схожа ця іграшка? (груша, бочка) - це перший крок в бік сприйняття - самий загальний образ предмета. При цьому вчитель звертає увагу дітей на масивність іграшки, загальність її форми.Аналіз моделі.Тепер важливо визначити будову предмета. Вчитель запитує: - З яких частин складається матрьошка? Це запитання спонукає до більш детального розглядання іграшки, щоб загальний образ став у їх пам'яті більш конкретним.Якщо учні неприучені роздивлятись модель, аналіз предмета для них складний. У відповідь "звичайно" починають перераховувати деталі, що попали на очі без певного порядку. При чому не будуть розрізняти, які частини виліплені, а які намальовані. Такий аналіз веде до знищення цілісного образу. Тому вчитель прямо звертає їх увагу на те, що це не головне, предмет будується без них.Очей здалеку можна і не побачити і плаття можна намалювати інше, а матрьошка залишиться матрьошкою.−Які ж головні частини в ній можна виділити? Їх всього дві:ТулубГоловаПри чому вони плавно переходять один в одного, так як голова закутана в платок, котрий закриваї і плечі. З-під сарафана ніг не видно, а руки притиснуті до тулуба так, що їх можна не ліпити, а тільки намалювати на тулубі.Вчитель добивається, щоб діти активно брали участь в аналізі. Для полегшення розуміння будови моделі вчитель показує контрасну фігуру балерини. Порівнюючи їх, діти аналізують, чому при наявності одних і тих самих деталей, дві людські фігурки можуть бути такими різними. Це підводить до думки, що все визначається тим, як ці частини розміщені по відношенню один до одного чимось об'єднані (укутані) або роз'єднані, і загальною конструкцією (будовою) предмету.Повторне цілісне сприйняття.Після того, як діти проаналізують конструкцію предмету, необхідно на цій більш глибокій основі вернутися до його загального образу. На данному етапі перш за все підводиться підсумок попереднього аналіза. Необхідно ще раз вислухати зауваження дітей до іграшки, котрі дають загальну характеристику; найбільш яскраві з них повторити для усього класу.Після цього вчитель ще раз звертає увагу дітей на загальну характеристику форми: контрастність всіх частин іграшки, її цілісність. Необхідно мати на увазі, що загальна характеристика аналізованого об'єкту представляє собою ніби перший крок до створення його художнього образу. Якщо, наприклад, одну людську фігурку відрізняє витонченість та граціозність, легкість, то це один образ. Втілюючи цей образ, діти навіть можуть утрірувати окремі частини для більшої виразності та кращої передачі натури. Іншій фігурі будуть властиві масивність, твердість, це вже не просто інша конструкція - це зовсім інший образ.Дітей потрібно привчати до такого сприйняття. Саме тому так важлива яскрава і загальна характеристика предмета. В процесі практичної роботи можна трохи підсилювати, як було вже сказано, найбільш характерні риси натури. І це не буде її викривленням, а навпаки, більш точною передачею.Вище приведена загальна схема бесіди до уроків ліплення з натури. Така організація сприйняття предмета, по-перше, сприяє виникненню більш міцного і яскравого образа, без чого створення і зображення не можливе і, по-друге, привчає дітей та надалі самостійно і більш глибоко, та ретельно спостерігати за предметами.Вчитель при підготовці до уроку наперед визначає, на що в кожному конкретному випадку потрібно звернути увагу учнів. На окремих етапах аналіза натури, що повинні засвоїти учні після її загального сприйняття, які деталі повинні бути виділені і чому.Вступна бесіда на уроках ліплення по уявленню проходить інакше. Її організація, як правило, викликає багато труднощів у вчителя. Справа в тому, що основне завдання учнів на таких уроках не відтворювати якусь конкретну модель, а створити нову модель, предмет, образ на основі творчої переробки наявного у них досвіду (уміння).В цьому містяться всі труднощі: тому, що досвід у кожного свій.−Як же керувати навчальним процесом?У зв'язку з цим вчителі іноді дають завдання занадто вільним і повідомляють тему, дають декілька коротких порад, а у всьому іншому зсилаються на те, що діти фантазери і не слід їх обмежувати. В такому занятті багато стихійного і немає впевненості в тому, що учні дійсно будуть широко використовувати в роботі свої набуті знання і уміння.Дуже часто вони якраз керуються якими-небудь поверхневими враженнями, або переймають один у одного ідеї, копіюють роботи або механічно роблять те, що у них краще за все получається. Іноді навпаки, вчителі майже диктують роботу, боячись, що діти несправляться із завданням. І в тому, і в іншому випадку діти слабо використовують свої знання, працюють недостатньо інтенсивно та творчо. Тому бесіда перед ліпленням по уяві повинна направляти учнів на те, щоб у них активно працювала думка, щоб вони, згадуючи, застосовували весь запас своїх знань.Прямою вказівкою цього добитися неможливо, потрібно активізувати думку дітей. Так іноді яке-небудь слово, ідея, предмет викликають в людині цілу масу асоціацій, порівнянь, заставляють згадувати раніше бачене, схоже на це і т.д.Тому у вступній бесіді перед ліпленням по уяві дуже важливо використовувати багатий та різноманітний ілюстрований матеріал. Це, по-перше, дасть учням нові враження і знання і, по-друге, нові образи та ідеї обов'язково будуть взаємодіяти з відомим, раніше вивченим, актуалізують ці знання, "дістануть їх з глибини пам'яті".Предмети для показу вчитель підбирає самі різноманітні, щоб діти могли їх порівнювати між собою, щоб вони наче б демонстрували різноманітні варіанти одної закономірності, ідеї. Ці предмети служать не для відтворення, а для пояснення завдання.Але щоб це відбулося, недостатньо просто показати учням зразки, їх сприйняття також повинне бути направлене вчителем, інакше враження від цих виробів, якими б хорошими вони не були, буде випадковим, поверхневим, тусклим.В організації показу зразків перед ліпленням по уяві, також можна умовно виділити деякі опорні етапи.В кожному конкретному випадку кількість їх може бути більшим або меншим, продовжуваність етапа також залежить від конкретної теми і від того, як вона буде розкрита на уроці.Етапи можуть бути такими:1.Емоційне сприйняття предмета2.Визначення найбільш загальних властивостей виробів (порівняння)3.Аналіз закономірностей форми та конструкції предметів (наприклад 2-3 зразки)4.Обговорення прийомів художнього рішення5. Повторне загальне сприйняття всіх типів виробів, демонстрованих на першому етапі.Наприклад, перед ліпленням декоративної маски (1 клас) вчитель може провести бесіду наступним способом. З початку бесіди він уточнює знання дітей про предмет. Повідомивши тему заняття, учитель запитує у учнів, що таке декоративна маска і для чого вона потрібна.На цьому етапі можна показати класу ілюстрований матеріал до теми урока, детально не аналізуючи його. Це викликає емоційну реакцію дітей, настроюї їх на роботу.Далі учні визначають самі загальні властивості предмета, зображення. Вчитель ставить перед класом запитання: - Кого чи що зображує маска? Діти повинні зрозуміти, що будь-яка декоративна маска завжди є зображення, хоч і дужу змінене, людського лиця, вигляду тварини, або їх змішування. Якщо учні будуть затруднятись відповідати на запитання, вчитель повинен їм допомогти: показати зображення квітки, будинку, машини і запитати, чи можна їх перетворити в маску?Далі вчитель показуї не стилізоване зображення звірів, лице ляльки. Діти встановлюють, що їх можна перетворити в маски.Чи можна на основі цих зображень получити декоративну маску, якщо зображуване виліпити з глини і розфарбувати? Це запитання підводить дітей до думки, що перш ніж стати декоративною маскою образ реального звіря або людського лиця повинен бути художньо перероблений. В дійсності таких людей і звірів не існує, вони видумані.Визначення індивідуальної форми маски та прийомів переробки реальних предметів в художній образ можна почати з запитання: Що художник змінює в реальному людському лиці або у мордочці тварини, коли він створює на цій основі декоративну маску?Спочатку потрібно вислухати декілька відповідей дітей. Вони звичайно вірні, але безсистемні. Вчитель відмічає правильність відповідей спостережливості учнів і пропонує далі роздивитись це питання більш послідовно і детально.Що можна помітити в формі маски, якщо порівняти її, наприклад, з формою людського лиця? Художник може не дуже змінювати форму лиця, перероблюючи його в маску, але частіше всього ця форма змінюїться і ускладнюється, більш видумкою художника. Вчитель демонструє зразки, звертаючи особливу увагу дітей на характер та різновид їх форми.Чим відрізняються маски від своїх прототипів за кольором? Вчитель ще раз демонструє зразок, коротко аналізуючи його розкраску. Деякі маски достатньо лише показати, про деякі поговорити потрібно більш детально.Як художник змінює риси дійсного лиця в масці? Вчитель звертає увагу, що взагалі риси лияця у виробі зберігаються, але по своїй формі вони сильно переробляються.На витягнутому лиці, вони витягнуті, на широкому - широкі. Крім цього, всі риси повинні бути стилізованими, так як всі вони грають роль ніби окремих деталей в загальному узорі. В кінці бесіди потрібно дітям ще раз дати подивитися маски, потім вчитель прибирає їх, щоб у дітей не виникло бажання копіювати їх.Така вступна бесіда дає дітям нові знання і приводять у систему їх уявлення, необхідні для виконання даної роботи. Ніколи не потрібно перевантажувати бесіду даними, що не мають відношення до бесіди (завд.). Учні повинні засвоїти лише матеріал даного заняття, коло знань і розумінь.Так, наприклад, на уроці ліплення ляльки недоречними будуть розмови про відношення до іграшок і дотримання порядку свого іграшкового куточка, проте, як їх роблять на заводі. І навпаки, якщо розглядають витвір мистецтва. Закінчуїться вступна бесіда вказівками, що відносяться до виконання роботи. 2.4. Організація практичної роботи дітей.Після вступної бесіди учні переходять до практичної роботи. В обох різновидах занять вона має деякі загальні риси. Всю роботу виконують на підкладній дошці. Глину зразуж закріплюють на підставці, та в процесі ліплення виріб постійно повертають разом з дошкою різними боками до виконавця. На перших порах потрібно постійно нагадувати учням, щоб в ході урока вони повертали дошку декілька разів, так як виконуваний виріб об‘ємний і повинен добре виглядати з різних сторін. Всю практичну роботу як з натури так і по уяві діти здійснюють самостійно, не під диктовку.Умовно цей період можна ділити на декілька етапів:1. закріплення глини на підставці;2. передача загальної будови предмета;3. уточнення загальної будови;4. проробка основних деталей;5. проробка другорядних деталей (за необхідністью) 6. обробка поверхні виробу.Така послідовність в ліпленні є загальною для всіх занятть. Учні повинні засвоїти її як правило і завжди користуватись ним. Для кращого запом‘ятовування рекомендується перед початком практичної роботи повторити послідовність етапів, що буде для дітей своєрідною пам‘яткою. В процесі роботи по виконанню виробу на перших трьох етапах вчитель перевіряє фронтально у всього класу. Далі коли діти достатньо добре навчаться дотримуватись етапів ліплення, від такої перевірки можна відмовитись. Але на перших порах вона необхідна, так як змушує учнів робити обмірковано. Без керування вони намагаються якомого скоріше передати зацікавивші їх деталі (часто не суттєві) і пропускають основні. В результаті робота не виходить. Це загальні вимоги до керівництва практичною роботою в обох видах занятть, але в кожному з них є свої особливості.На уроках ліплення з натури. Керівництво з боку вчителя більш загальне, особливо з початку роботи весь клас виконує одну модель, тому вчителю легше слідкувати, на скільки виріб кожного учня відповідає задумці (натурі), і таким чином легше навчати прийомам ліплення. Після того, як вчитель переконався, що всі учні правильно почали роботу, в основному передбачили конструкцію і пропорцію моделі, він надає їм в більшій мірі самостійність, прибігаючи в основному до індивідуальної допомоги. Причому необхідно постійно спонукати дітей до сприйняття предмета. Справа в тому, що учні в молодших класах не вміють виконувати виріб з натури.Модель може стояти у них перед очами цілий урок, але в процесі ліплення вони, як правило, зовсім не звертають на неї уваги, та фактично виконують по уявленню. Як би добре не було організоване сприйняття натури у вступній бесіді, для дійсного її сприйняття і відтворення цього достатньо тільки професійному художнику з добре розвиненою зоровою пам‘яттю. Молодший школяр після первинного сприйняття дістає лише самі загальні уявлення про предмет, котре необхідно поглиблювати, уточнювати вже по мірі його відтворення, інакше виріб виходить схематичним або навпаки, перенавантажений деталями, котрі діти часто домислюють.Якщо вчитель бачить що весь клас або більшість учнів не дивлячись на модель, то вироби виходять невідповідними до натури, то потрібно призупинити та організувати повторне сприйняття предмета всім класом. Час від часу окремим учням необхідно нагадувати щоб вони звіряли хід роботи з моделлю. Під час роботи за уявою, коли кожен учень виліплює виріб по власній задумці, більш необхідна індивідуальна допомога з боку вчителя. Кінцевий образ виробу після вступної бесіди ще не сформувався. Бесіда дає поштовх, ідею, а сама задумка перед початком роботи буде не дуже туманною, що неможна вважати недоліком. Це