Орг-ція життєзабезпечення населення в нс

— це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нор­мальних умов життя, здоров 'я і працездатності людей.

Цей комплекс включає: управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС; захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха; забезп населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності; захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забрудн.); житлове забезпечення і працевлаштування; комунально-побутове обслуговування; медичне обслуговування; навчання населення способам захисту і діям в умовах НС; розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження; санітарну обробку; знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції та інші заходи.

Усі ці заходи організ. державна виконавча влада, органи управління ЦО при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Заходи розробляються завчасно, відобра­жаються в планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та піс­ля виникнення НС.

З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спе­ціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у с-мі цивільної оборони.

Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон.

Для проведення евакуації вик всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний.

Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає максимальний захист людей від радіоактивного забрудн., хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небезпечних об'єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення районів проживання.

Забезп насел. продукт харчув. і предметами 1ої необхідн здійсн служб торгівлі і харчув. ЦО сільс. або іншого р-ну, який прийняв евакуйованих.

 

Надання 1ої мед доп. при вогнепальних пораненнях

Вогнепальні поранення кулею, осколками мін, снарядів, авіабомб, можуть бути наскрізними, коли є вхідне і більш велике вихідне отвори. Сліпі поранення - ушкодження, при яких куля, осколок, дріб застрягли в тканинах. При дотичному пораненні є більш-менш глибоке лінійне ушкодження шкіри і тканин. Осколкові вогнепальні поранення часто бувають множинні з великим розмозженням тканин. Ушкодження декількох порожнин (наприклад, грудний і черевний) із порушенням цілості декількох органів називаються сполученими. Особливу групу складають комбіновані ушкодження: рани, заражені отруйними, радіоактивними речовинами.

Поранення в груди і живіт. Для запобігання влучення повітря в плевральну порожнину необхідно накласти на рану повітронепроникну пов'язку - марлеву серветку обмазану борною маззю або вазеліном, шматок поліэтилена, на крайній випадок - щільно затиснути рань долонею. Потерпілого необхідно посадити у напівсидяче положення. Зупинка кровотечі дуже затруднена.

Місто як джерело небезпек

Сучасні великі міста – це центри зосередження багатогалузевої пром, розгалуженої транспор. мережі в густонасел житлових масивах. Причому найважл джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Міське середовище для людей – штучне, відірване від прир, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя. Деградоване штучне міське середовище виявляє комплексну шкідливу дію на здоров’я населення внаслідок забрудн. атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров’я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізуючих полів.

Місто “виробляє” чимало токсичних та шкідливих промислових відходів та побутового сміття. Тому забрудн. міста постійно підвищується через зростаючу токсичність промислових та побутових відходів.

Ступінь поширення багатьох хвороб у великих містах набагато більший, ніж у селах. У містах набагато більше хворіють бронхітами, астмою, артеріальною гіпертонією, атеросклерозом, виразкою шлунку, неврозами, алергійними хворобами. Рівень інфекційних захворювань тут також удвічі вищий. Не випадково, що під час епідемій першими жертвами стають жителі міст.

Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони життєзабезпечення людей: постачання достатньої кількості повноцінних продуктів харчування та питної води, контроль і запобігання забрудн. повітря, водних ресурсів, ґрунтів, утилізація та поховання нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також соціальні проблеми, пов’язані з різким зменшенням вільного “життєвого” простору, зростанням міст у висоту, збільшенням захворювань, зумовлених забрудн.м та інші.

 

Екол. безпека

ЕБ – стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, сусп-ва і держав від потенц. або реальних загроз, що створ. наслідками антропоген. впливу на навк. серед., а також від стих. лиха і катастроф.

Завдання природоохоронного законод-ва: 1)Охорона довкілля та здоровя людини; 2)Попередження шкідливого впливу вир-ї та господ д-сті на довкілля; 3)поліпшення якості довкілля шляхом організаційних та контролюючих заходів.

Екоолог вимоги предявляються до всіх субєктів нехалежно від форм власності та підпорядкованості.

Органи охорони природи мають такі ф-ї: 1)Екологічного контролю; 2)Накладання заборони використання обєкту; 3)Коригування проектів, розміщення та будівництва обєктів.

Си-ма екологічного контролю складається із: 1)Спостереження за станом довкілля (моніторинг) державною службою охорони природи; 2)виробничого контролю; 3)суспільного контролю.

Моніторинг організов.з метою спостереження за всіма процесами, які забруднюють атмосферу, гідросферу та літосферу і рослинний та тваринний світ, інформаційні си-ми повідомл.насел.про зміни та забрудн. довкілля.

У відповідності до си-ми стандартів «охорона природи» встановлено санітарно-гігієнічні вимоги стосовно забрудненя повітря, води, грунту, та антропогенного впливу людини, а також захист вказаних елементів.

Осн принципами забезп державою й сусп-ом екол безпеки є:

1) пріоритет створення сприятливих для життя людини умов природного середовища в ході соціальноекономічного розвитку територій;

2) державна і сусп підтримка заходів щодо оздоровлення середовища мешкання, насамперед, в зонах еколог. бід і еколог. неблагополуччя;

3) прозорість планів проведення діяльності, здатної загрожувати екологічній безпеці населення, суспільства або природного середовища;

4) забезпечення повної, своєчасної достовірної інформативності громадян, установ і організацій про загрозу екологічної безпеки;

5) довільний порядок здійснення виробничої та іншої діяльності, в тому числі спрямованої на вилучення природних ресурсів, здатної створити загрозу екологічної безпеки населення і природного середовища;

6) обов’язковість державної екологічної, санітарноепідеміологічної і технічної експертизи всіх проектів будівництва, реконструкції і виробництва будьякої продукції;7) організація с-ми державного екологічного моніторингу;8) створення с-ми страхування від наслідків екологічних, природних, техногенних бід, а також аварій, що мають екологічні наслідки;9) функціонування спеціалізованої державної служби порятунку населення і ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, екологічних катастроф і стихійного лиха;10) підтримка діяльності екологічної безпеки;11) міжнародна співпраця.

Таким чином, особливість формування с-ми екологічної безпеки полягає в тому, що вона не може реалізовуватися в ім’я людини на шкоду оточуючого її середовища, за рахунок ущемлення одними екологічних прав інших, шляхом насильства над природою.

Інформаційна безпека

ІБ - стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Розрізн вн та зовн джерела інфо безпеки. Вн джерела – відсутність історичного, політ та соц. досвіду життя у правовій державі, що торкається процесу практичної реалізації конституційних прав та свобод громадян, в тому числі в інформаційній сфері. До зовнішніх джерел належать д-сть іноз політ, військових, екон та розвідувальних стр-р в інфо сфері; політика домінування деяких країн в інформаційній сфері; діяльність міжнародних терористичних груп; розробка концепцій інформаційних війн будь-якими структурами; культурна експансія у відношенні до конкретної країни.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом: 1)створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів; 2)підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань; 3)вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері; 4)розгортання та розвитку Національної с-ми конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні с-ми, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Отже, інформатизаційна безпека суспільства, держави х-ризується ступенем їх захищеності, та, як наслідок, стійкістю головних сфер життєдіяльності у відношенні до небезпечних інформаційних впливів. Інформаційна безпека визначається здатністю нейтралізувати такі впливи. Загальноприйнятим є таке визначення інформаційної безпеки, як стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та держави в інформаційній сфері