Анкетування та правила конструювання анкети

В С Т У П

Будучи суспільною істотою людина здійснює свою життєдіяльність у суспільстві у колі собі подібних. Трансформація суспільних відносин в Україні викликала до життя комплекс соціальних проблем в українському суспільстві, зокрема, у молодіжному середовищі, загострення яких призвело до зростання злочинності, наркоманії та алкоголізму, зневіри до органів влади і як наслідок соціально-економічної кризи.

Розв'язанню суспільних проблем у нашому суспільстві повинна сприяти кооперація зусиль психологів, соціальних працівників, соціологів, педагогів, лікарів, державних службовців, політиків та ін. Це викликано необхідністю дієвого реагування і цілеспрямованого впливу суспільства на молодіжну політику і ті процеси, які вимагають миттєвого реагування з боку фахівців.

Особливе місце соціології у системі соціальних і гуманітарних наук

полягає у тому, що вона формує у людей соціологічну культуру та мислення,

здатність правильно сприймати соціальні процеси, що відбуваються у нашому п суспільстві, сприяє формуванню знань про соціальну дійсність, пояснює логіку процесів соціального розвитку, розробляє концептуальний апарат, методологію та методику соціологічних досліджень.

Тому основна мета даних методичних рекомендацій – навчити студентів не тільки володіти соціологічним інструментарієм, але й вміти їх застосовувати.

Це особлива соціологічна культура, яка є важливою частиною світоглядної культури сучасної людини. Володіння соціологічним інструментарієм і технологією його застосування, дозволяє студентові піднятися на більш високий якісний рівень професійної діяльності і, крім того, сприяє розумінню і навіть «відчуттю» суспільства.

I. СУТНІСТЬ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Сутність, види та складові соціологічних досліджень. Вивчаючи це питання, слід звернути увагу на те, що соціологічні дослідження — своєрідна відзнака соціологів, що виділяє їх серед представників інших соціальних та гуманітарних наук. Оволодіння соціологічними методами вимагає від дослідника ґрунтовної професійної підготовки не тільки з виключно соціологічних дисциплін, а також із соціальної філософії, психології, етнографії, але й, що зовсім особливо не просто для гуманітаріїв, потрібні певні знання математики, статистичних методів, інформатики і т. ін.

Що ж таке соціологічне дослідження? Це система логічно послідовних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів яро явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.

Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності:

Ø по-перше, це об'єкт дослідження. У соціології об'єктом дослідження можуть, бути будь-які процеси та явища соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжнаціональна, сімейно-побутові та ін.);

Ø по-друге, це суб'єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів);

Ø по-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на досягнення певної мети і вирішення конкретних завдань;

Ø по-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні);

Ø по-п'яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Основне завдання соціологічних досліджень — добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Як же вибрати саме ті факти, які допоможуть знайти науково достовірну відповідь на запитання, що цікавлять дослідника, заохотять його до проведення дослідження? Для цього необхідно виокремити випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових, сконцентрувавши свою увагу на регулярних, масових, інакше кажучи, — типових фактах. Саме для цього соціологічна наука розробила цілу систему наукових процедур. Ці процедури — результат глибоких теоретичних і багаторазових дослідницьких проробок — є надбанням наукової корпорації соціологів.

У соціологічній роботі факти є переконливими лише тоді, коли їх використовують комплексно, в їхньому зв’язку, а не «висмикують» тільки те, що підтверджує думку дослідника, як це часто буває на практиці. Це – неодмінна умова методології соціологічних досліджень.

Методологією називають систему принципів, визначених діалектичним підходом до об’єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд якостей і характеристик об’єкта в їх різноманітних зв’язках і відносинах з іншими об’єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика – сукупність технічних заходів, зв’язаних з методом дослідження, у тім числі окремі операції, їхня послідовність і взаємозв’язок.

Техніка соціологічного дослідження – це сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх записано. Під час збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості, творчої інтуїції тощо.

Н. Смелзер вважає, що соціологічний метод - це правила та способи, за допомогою яких установлюється зв'язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а І. Попова трактує соціологічний метод, як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації.

Наприклад, вивчаючи мотиви порушення трудової дисципліни, соціолог використовує як метод збирання соціологічної інформації анкетне опитування. При цьому частину питань з методичних міркувань він вирішив сформувати у відкритій формі, а частину – у закритій. Ці два способи формулювання запитань визначають техніку цього анкетного опитування; анкетний листок та інструкція щодо анкетування – його методику.

Залежно від загальної спрямованості соціологічні дослідження умовно поділяють на емпіричні (їх також називають конкретними, прикладними) і теоретичні. Соціологи підприємства, вирішуючи конкретні завдання його розвитку, проводять емпіричні дослідження, мета яких – встановлення та узагальнення фактів через пряму чи опосередковану реєстрацію подій, характерних для досліджуваних соціальних явищ, процесів з використанням спеціальних соціологічних методів та методик. Наукові працівники у своїх теоретичних дослідженнях виявляють і аналізують загальні соціальні закономірності, тенденції розвитку процесів у різних сферах соціальної діяльності, вирішують методологічні проблеми.

ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології. основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження.

Конкретне соціологічне дослідження має такі різновиди:

Ø Польове дослідження - це соціологічне дослідження, мета якого - вивчення соціальних об'єктів методом безпосереднього спостереження за ними у реальних природних умовах. Термін "польове дослідження" уперше був введений в науковий обіг антропологами та етнографами Чикагської школи і є антонімом терміну "лабораторне дослідження". Вдаючись до таких досліджень, соціолог безпосередньо знаходиться в центрі подій і має змогу вивчати об'єкт у реальних життєвих умовах, отримуючи достовірну інформацію.

Ø Пілотажне (зондувальне, розвідувальне) - пробне соціологічне дослідження, мета якого - перевірка якості обраного інструментарію ("обкатка інструментарію"). На невеликому масиві (20-100 чоловік) випробовуються всі елементи дослідження. Після аналізу результатів доопрацьовується анкета, питання в ній, уточнюються гіпотези, у разі потреби формулюються нові. Пілотажне дослідження застосовується також у випадках, коли відсутні знання про певний предмет або проблема недостатньо вивчена.

Ø Описове дослідження - це дослідження, яке має на меті отримати цілісне, якомога повне уявлення про соціальне явище, що вивчається.

Ø Аналітичне дослідження - це дослідження, мета якого не лише описання предмета вивчення, але й виявлення причинно-наслідкових зв'язків між окремими його елементами.

Дослідження можуть бути разовими та повторювальними.

У соціології широко застосовуються повторювальні дослідження, коли об'єкт вивчається в динаміці. Це дослідження вивчає один і той же об'єкт, або різні контингенти, і проводиться декілька разів через певні проміжки часу з наступним порівнянням отриманих результатів. У свою чергу повторювальні дослідження мають декілька підвидів. Серед них вирізняють: трендові дослідження, мета яких - вивчення певної вікової групи.

Ø Когортні тренди - різновид повторювального дослідження, предметом

якого виступає певна вікова група, постійна в часі. Наприклад, досліджується соціальна група молоді у 1960-у, 1980-у та 2000-у роках.

Ø Історичні тренди - різновид повторювального дослідження, предметом

якого виступає одна і таж група через певні проміжки часу. Наприклад,

досліджується вікова група 20-річних, потім ця ж група - через 10 років,

згодом - ще через 10 років і т.д.

Ø Панельне дослідження (від англ. – рапеl - список) - вид повторювального соціологічного дослідження, коли вивчається один і той самий соціальний об'єкт за тією ж методикою з певним часовим інтервалом (перепис населення - типовий приклад такого дослідження). Таке дослідження має за мету відстежити динаміку процесів.

Ø Лонгітюдне дослідження - вид повторювального дослідження, коли

відбувається довготривале спостереження за об'єктом.

Ø Соціальний моніторинг - це комплексне, інтегральне дослідження, що

становить цілісну систему, яка дозволяє фіксувати, зберігати і здійснювати первинний аналіз даних за динамікою соціальних процесів в районі, регіоні, країні. За допомогою таких досліджень можна вивчити об'єкт у русі, аналізувати зміни, їх динаміку.

2.1 Метод соціологічного опитування

Серед методів збору первинної інформації в соціології особливе місце посідає метод опитування.

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповіді респондентів на сформульовані соціологом питання, які випливають з цілей і завдань дослідження. З його допомогою можна одержати інформацію, не завжди відображену в документальних джерелах чи доступну прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним джерелом інформації є людина — безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методові, значно багатша і загалом надійніша, ніж невербальна, Вона легше піддається кількісному опрацюванню й аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. Достоїнством методу опитування є також його універсальність. Вона полягає в тому, що при опитуванні реєструють і мотиви діяльності індивідів, і результати їх діяльності. Все це забезпечує методові опитування переваги, не властиві ні методові спостереження, ні методові аналізу документів.

При опитуванні надто важлива взаємодія соціолога та опитуваного. Дослідник втручається у поведінку респондента, що, звичайно, не може не позначитися на результатах дослідження. Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в їх свідомості. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації, одержаної методом опитування, що пов'язано з особливостями процесу відображення різних сторін соціальної практики у свідомості людей.

Плануючи збір інформації, соціолог повинен врахувати умови, які можуть впливати на її якість. Однак врахувати всі умови практично неможливо. Невраховані умови є випадковими чинниками. Наприклад, випадковими можуть стати місце і обставини проведення опитування. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість називається надійністю інформації. Вона залежить від здатності суб'єкта давати одні й ті ж відповіді на одні й ті ж питання і визначається незмінністю цих питань і варіантів відповідей на них для всієї вибіркової сукупності або кожної з груп.

Для підвищення надійності інформації соціолог повинен підтримувати постійними якомога більше умов збору інформації: місцеві обставини опитування, порядок і формулювання питань та відповідей на них, а також всі впливи дослідників на респондентів у процесі опитування.
Важливе значення у соціологічному дослідженні має достовірність одержаної інформації, коли відмінності між людьми за вимірюваною характеристикою, виявлені в результаті дослідження, відповідають справжнім відмінностям за цією характеристикою. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:

а) сприйняв потрібну інформацію;

б) правильно зрозумів її;

в) зміг згадати, якщо необхідно, події минулого;

г) обрав адекватну відповідь на поставлене питання;

д) зміг адекватно втілити відповідь у слова.

Важливо також, щоб опитуваний не тільки міг, але й хотів щиро відповісти на питання. Якість первинної соціологічної інформації значною мірою залежить від вимірювального інструменту — соціологічного питальника (бланк інтерв'ю чи анкета). Критеріями оцінки якості інструментів вимірювання є стійкість і обґрунтованість.
Стійкість інструменту вимірювання — ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і в тих самих умовах. Обґрунтованість інструменту вимірювання — ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик і характеристик, які планувалось виміряти.
Обґрунтований інструмент вимірювання повинен бути стійким.
Перевірка якості вимірювального інструменту є складною, трудомісткою, але необхідною процедурою. Інакше неможливо визначити наукову значущість одержаних за допомогою того чи іншого методу збору первинної інформації результатів.
Опитування з точки зору достовірності проходить такі основні фази:

а) адаптація;

б) досягнення поставленої мети;

в) зняття напруги.

Кожне опитування починається з фази адаптації, під час якої створюють у респондента мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших питань. Звернення — це зав'язка, початок опитування. Щоб респондент зміг дати потрібну інформацію, необхідно підготувати його до цього: пояснити зміст питальника, мету опитування, при роботі з анкетою — правила її заповнення, і, поступово ставлячи запитання, підвести його до теми дослідження. Основне завдання — встановити контакт з респондентом, «зав'язати розмову». Тому нерідко соціолог формулює спершу запитання, відповіді на які не дають пов'язаної з темою дослідження інформації, але залучають опитуваного до розмови.

Сформувати в опитуваних мотивацію до участі у дослідженні — складніше завдання. Необхідно зацікавити їх, зачепити життєві проблеми. Формулювання мети дослідження, пояснення можливості використання його результатів для задоволення потреб респондентів — все це актуалізує участь в опитуванні, стимулює прагнення респондентів дати достовірну інформацію.

Вагомим фактором, що впливає на істинність одержаної в процесі опитування інформації, є побоювання респондента, що його відверті відповіді стануть відомими іншим людям, керівництву і будуть використані йому на шкоду. Анонімне опитування зменшує вплив цього фактора і підвищує достовірність соціологічних даних.

Основний зміст другої фази опитування — досягнення поставленої мети, тобто збір основної інформації, необхідної для вирішення поставлених завдань. У процесі відповіді на цю частину питальника, особливо якщо вона велика, зацікавленість у дослідженні може поступово згасати. Для стимулювання її використовують функціонально-психологічні питання, які мають нести змістовні навантаження, а зміст їх повинен бути цікавим для опитуваних. Головна їх мета — зняти втому і підвищити мотивацію респондентів.

Остання фаза — завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні, «легкі» запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття.
Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента опитування поділяють на заочні (анкетні) і очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди. За ступенем формалізації — на стандартизовані і нестандартизовані (вільні). За частотою проведення — на одноразові й багаторазові. Бувають опитування суцільні і вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.

2.2 Метод експертних досліджень.

Під час масових опитувань (анкетування, інтерв'ю, поштове опитування, телефонне інтерв'ю) джерелом соціологічної інформації про ті чи інші сторони об'єкта дослідження є представники цього ж об'єкта. Однак на практиці виникають ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища важко або взагалі неможливо визначити носія проблеми і відповідно використати його як джерело інформації. Найчастіше такі ситуації пов'язані зі спробами прогнозувати зміну соціального явища, процесу, дати об'єктивну оцінку таким сторонам діяльності і рисам людей, щодо яких їх самооцінка може бути спотвореною.

Подібна інформація може надходити тільки від компетентних осіб - експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження.

Формуючи групу експертів, на першому етапі відбору доцільно скористатися такими критеріями: рід занять і стаж роботи з певного профілю. Попередній список експертів може бути широким, але надалі його доцільно звузити, залишивши в ньому найпідготовленіших осіб. Головне серед усіх критеріїв відбору експертів - їх компетентність. Для визначення використовують два методи: самооцінка експертів і колективна оцінка авторитетності експертів.

Метод колективної оцінки застосовують для формування групи експертів, хода вони знають один одного як спеціалісти. Така ситуація найчастіше трапляється серед творчих людей, відомих політиків, економістів.

Основні функції методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні:

а) прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

б) оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

в) атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо.

Прогностична експертна оцінка може бути застосована щодо будь-яких соціальних явищ, процесів, глобальних і локальних проблем.

В експертних опитуваннях анонімність втрачає будь-який сенс. Експерт у даному разі є активним учасником наукового дослідження. Спроба приховати від нього мету дослідження, перетворивши його таким чином на пасивне джерело інформації, може призвести до втрати його довіри до організаторів дослідження.

Основний інструментарій експертних опитувань - анкета чи бланк-інтерв'ю - розроблені за спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, програма прогнозного опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер.

Якщо дослідник не наважується сформулювати прогностичні судження, то в анкету експерта вміщують відкриті запитання, які передбачають повну свободу вибору форми відповіді. В іншому разі формулюють перелік прогностичних гіпотез.

Процедура опитування експертів може бути очною чи заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного прогнозу - обмін думками. Він передбачає одночасну присутність всіх експертів за «круглим столом», де і відбувається з'ясування домінуючої позиції зі сформульованого дослідником дискусійного питання. Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів, поки не буде вироблена узгоджена оцінка.

Під час вироблення управлінських рішень з допомогою соціологічних досліджень іноді постає питання щодо достовірності результатів масового опитування, правомірності сформульованих на їх основі висновків. Йдеться про оцінку компетентності висловлених респондентами міркувань. Для цього складають анкету експерта, яка містить в основному закриті запитання, які за структурою ідентичні запитанням, сформульованим в анкеті респондента.

Завдання експерта полягає в тому, щоб з урахуванням об'єктивної ситуації і чинників, які цікавлять дослідника, висловити щодо поставлених запитань неупереджені, всебічно виважені міркування.

Останнім часом широко використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестаційного листа, що заповнюється експертами колективно, обумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи весь колектив.

Метод експертної оцінки широко використовують у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.

2.3 Метод соціометричного опитування.

Специфічними і особливо ефективними при вивченні малих груп є методи соціометрії. Термін «соціометрія» в перекладі з латини означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках він постав наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування математичних методів до вивчення соціальних явищ. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекобу Морено (1892-1974). Виробивши свою систему структурного аналізу малих груп. Морено сформулював і стратегічне завдання соціометрії. Воно, на його думку, полягає у забезпеченні таких умов на виробництві і в житловому приміщенні, за яких люди працювали і жили б в оточенні симпатичних і симпатизуючих їм людей.

Соціометричний метод опитування - один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу.

Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Мала група - реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть в ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення.

Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке цементує взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» - п'ятнадцять-двадцять осіб.

У процедурному аспекті соціометрія - це поєднання методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовуються на основі таких процедур:

Вибір - виражене бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Відхилення (негативний вибір) - небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Опускання - залишення одним індивідом іншого поза власною увагою.

Після створення програми дослідження, необхідно виробити соціометричний критерій, тобто запитання, які задають усім членам групи з метою з'ясування взаємин між ними.

Соціометричний критерій повинен:

а) націлювати суб'єкт на вибір іншого члена групи для спільного вирішення того чи іншого завдання чи відхилення його;

б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи;

в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них;

г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи:

Ø Комунікативні;

Ø Гностичні.

Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з'ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування Того, хто, на її думку, обере й для спільного вирішення певного завдання, хто - знехтує. Приклад комунікативного критерію: «Кого б ви обрали своїм старостою?» А гностичний варіант звучав би так: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою?» В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

У соціометрії поширені й дихотомічні критерії, які дають змогу більш точно з'ясувати взаємини в малій групі. Наприклад: «Кого з членів Вашої бригади Ви обрали б бригадиром (позитивна частина критерію), а кого б не обрали?» (заперечна частина критерію).

Ще один різновид соціометричних критеріїв - критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад:

«Вкажіть по порядку, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підприємство у першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т.д.?»

Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8 осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непродуманих відповідей.

При соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7-8 критеріїв.

Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних.

Соціоматриця - це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи.

У горизонтальних рядках - хто обирає, у вертикальних - кого обирають. Кількість рядків відповідає кількості членів колективу. Ось приклад соціоматриці, заповненої результатами непараметричного соціометричного опитування групи із п'яти осіб за дихотомним критерієм («+» означав позитивний вибір, «-» - відхилення; «0» - опускання, відсутність вибору. Самовибір не передбачався, тему у відповідних клітинках проставлено «X»).

№ п/п Хто обирає Кого обирають Кількість обрань

+ - Всього

1. Іваненко Х - + + -

2. Петров X + +

3. Сидоренко + - X +

4. Михайлов - + X

6. Бабич + + + X

+ Кількість обрань - Всього

Навіть візуальний аналіз соціоматриці багато що може дати для розуміння взаємин у групі: як і кого групи обирають, кого частіше за інших обирають, а кого відхиляють.

Зручним методом аналізу соціометричної інформації є графічний метод. Графічне зображення взаємин у колективі, виявлених на основі вибору, називають соціограмою. При добудові соціограм найчастіше використовують таку символіку:

Існує багато різних видів графічних структур соціограм. Наведемо одну з найпростіших:

З допомогою соціограм дослідник наглядно бачить стосунки в колективі. Тут відразу видно, хто в ньому лідер, а хто в ізоляції. З вищенаведеної соціограми відносин симпатій і антипатій (у групі з 6 осіб) можна зробити висновок, що А - лідер колективу, створюючи разом з В і В його ядро. Е і Д перебувають у взаємній неприязні, Г - ізольований елемент, ні а ким із членів колективу не контактує.

Результати соціометричного опитування у кількісній формі можна також виразити за допомогою обчислення соціометричних індексів.

Соціометричний індекс - число обрань певного виду, поділене на загальну кількість можливих обрань даного типу.

Існують персональні і групові соціометричні індекси. Перші відображають індивідуальні соціально-психологічні властивості особистості, які виявляються щодо членів групи, другі характеризують групу загалом.

Серед персональних індексів найчастіше використовують соціометричний статус. Позитивний статус індивіда обчислюють за такою формулою:

ПСі=

де N - число індивідів у досліджуваному колективі. Прикладом одного з групових соціометричних індексів є індекс взаємності. Він вимірює згуртованість колективу, виявляючи кількість взаємних позитивних зв'язків, обчислюється за формулою:

кількість взаємних позитивних зв'язків /загальна кількість можливих позитивних зв'язків

Соціометрична техніка допомагає проникнути у невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючі групові структури міжособистісних стосунків з метою їх вивчення або перебудови. Надійні дані дає соціометричний метод у поєднанні з іншими методами дослідження. Скажімо, формування космічних екіпажів, творчих, дослідницьких груп, а в окремих випадках і малих виробничих колективів неможливе без використання соціометричних опитувань.

Однак жоден із методів опитування не можна вважати універсальним. Перед вибором слід передусім з'ясувати, який метод найкраще відповідає програмним цілям дослідження. Якщо дані, одержані завдяки різним методам і техніці, не збігаються, то це зумовлено наявністю різних аспектів досліджуваних явищ і процесів.

ІІІ. ОСНОВНІ ЕТАПИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.

Процес соціологічного дослідження є не що інше, як застосування суб’єктом(соціологом) певних засобів для отримання нового знання про об’єкт і практичного оволодіння ним.

Організаційно і функціонально виділяють стадії(етапи) дослідницького процесу, які відрізняються один від одного характером і змістом, формами і процедурами.

У соціологічній літературі виділяють ряд послідовних етапів соціологічного дослідження, наводять різноманітні схеми його проведення. Зокрема, А.Г. Здравомислов вважає, що доцільним є поділ процесу дослідження на п’ять етапів:

1. Складання програми соціологічного дослідження.

2. Визначення об’єкту і одиниць спостереження.

3. Розробка засобів збору матеріалу – методик дослідження.

4. Збір матеріалу.

5. Аналіз матеріалу та його узагальнення.

Можливі й інші схеми основних етапів соціологічного дослідження.

3.1 Програма соціологічного дослідження.

Будь-яке дослідження починається з постановки проблеми. Проблема дослідження може бути заданою ззовні якимось замовником або викликана пізнавальним інтересом. Що ж таке проблема? Проблема — це завжди протиріччя між знаннями про потреби людей в якихось результативних практичних чи теоретичних діях та відсутністю знань про шляхи й засоби їх реалізації.

Вирішити проблему — значить отримати нове знання або побудувати теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, виявити фактори, які б дозволили вплинути на розвиток явищ у бажаному напрямку.

Замовлення соціологу частіше за все формулюється у вигляді проблемної ситуації, звертається увага на існування якоїсь соціальної суперечності або становиться питання про незадовільний стан справ у тій чи іншій сфері виробництва, управлінні тощо. Соціологу необхідно проблемну ситуацію сформулювати у вигляді проблеми, котру він буде досліджувати.

Після вибору виду соціологічного дослідження починається його підготовка. Даний етап передбачає розробку програми.

Програма є обов'язковим вихідним документом будь-якого соціологічного дослідження, незалежно від того, чи є це дослідження теоретичним або прикладним. Програма, як правило, включає в себе наступні розділи:

Ø теоретичний (формулювання й обґрунтування проблеми, цілі, завдання, об'єкт та предмет дослідження, формулювання гіпотез);

Ø методичний (обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методів обробки й аналізу даних);

Ø організаційний (робочий план соціологічного дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів і т. ін.)

Розглянемо більш детально кожний з цих розділів. Почнемо з теоретичного. Важливим елементом тут виступає формулювання й обґрунтування проблеми соціологічного дослідження. Соціальна проблема означає, як уже відмічалося, стан «знання про незнання» певних сторін, кількісних та якісних змін, причин, інших характеристик явища чи процесу. Зокрема це може бути, наприклад, незнання певною мірою причин кризових явищ у суспільстві, повільного переходу економіки до ринку або причин нинішнього рівня життя широких народних мас в Україні тощо. При цьому важливо не допускати постановки неактуальних проблем. Соціологічне дослідження повинно мати одну проблему. Інакше виникне зайва складність, знизиться якість результатів дослідження.

Не менш важливим елементом теоретичного розділу виступають цілі й завдання дослідження. Ціль дослідження визначає його теоретичну або прикладну орієнтацію. Якщо цілі дослідження нечітко визначені, то можуть виникнути труднощі при оцінці його результатів. Цілі дослідження можуть бути різними. Задачі дослідження являють собою змістовну, методичну й організаційну конкретизацію мети.

Ще один важливий елемент теоретичного розділу програми — визначення об'єкта та предмету соціологічного дослідження. Об'єктом є діяльність людей та умови, в яких вона здійснюється, предметом прийнято вважати ту сторону об'єкта, яку планується безпосередньо вивчати. Одному і тому соціальному об'єкту можуть відповідати декілька різних предметів дослідження (наприклад, щодо студентів вищого навчального закладу предметами дослідження можуть бути навчально-пізнавальна, наукова, громадсько-політична діяльність студентської молоді, спілкування студентів, вільний час тощо).

Формулювання гіпотези — заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування й розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта з урахуванням різноманітних соціальних фактів.

Гіпотези — це відправні моменти для дослідження, від них у прямій залежності знаходяться подальші етапи емпіричного соціологічного дослідження. Слід підкреслити, що формулювання гіпотез — це не марні теоретичні вправи, а розробка логічних вузлових моментів для збору й аналізу емпіричних даних. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези, то емпіричні дані використовуються для їх перевірки, підтвердження або спростування. Якщо ж гіпотез з самого початку не було, то різко падає науковий рівень соціологічного дослідження, а його результати й узагальнення зводяться до опису процентних показників тих чи інших індикаторів і до досить простих рекомендацій. Відповідно до висунутих гіпотез обирається конкретний інструментарій дослідження, формулюються запитання. Важливо, щоб усі гіпотези мали необхідний інструмент для свого вирішення.

Поряд із теоретичним велике значення в дослідженні має методичний розділ програми, котрий включає в себе обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методи обробки й аналізу даних.

Центральне значення в цьому розділі займає питання відбору одиниць аналізу. Об'єкт соціологічного дослідження може бути великим (тисячі, десятки, сотні тисяч людей; населення міста, регіону, працівники підприємств, установ і т. ін.), тому, наприклад, опитати всіх фізично неможливо. За таких умов, коли нараховується 500 і більше чоловік, застосовується вибірковий метод.

Більшість же конкретних соціологічних досліджень носять не суцільний, а вибірковий характер. Це дозволяє забезпечити економічність досліджень та їх надійність за умов використання специфічної методики та техніки.

Розрізняють генеральну та вибіркову сукупність.

Генеральна сукупність - це вся множина соціальних об'єктів, які підлягають вивченню. Інколи генеральну сукупність називають популяцією.

Вибіркова сукупність - це частина генеральної сукупності, яка відображає та відтворює основні характеристики останньої і є її зменшеною моделлю. Наприклад, соціолог ставить за мету вивчити політичні орієнтації студентської молоді України. Генеральна сукупність визначається цілями дослідження, а це означає, що її складають усі представники студентської молоді України. Вибіркова ж сукупність визначається за допомогою математичних методів і повинна репрезентувати (представляти) за своїми основними характеристиками генеральну сукупність. Наприклад, американський Інститут суспільної думки Дж.Геллапа, опитуючи близько двох тисяч респондентів, відібраних за певними критеріями (стать, вік, освіта, прибуток, професійна приналежність, раса, місце проживання, величина населеного пункту тощо), отримує достовірні дані про все американське населення.

Вибіркове опитування значно зменшує кошторис соціологічного дослідження і скорочує терміни його проведення.

До основних видів або типів вибірки відносяться наступні.

Імовірнісна вибірка - варіант випадкової вибірки, який застосовується у випадках, коли відбір здійснюється на основі засади випадковості, що забезпечує рівні можливості кожному з елементів генеральної сукупності потрапити до вибіркової сукупності.

Найчастіше імовірнісну вибірку формують, користуючись таблицею "випадкового числа", лотерейним методом, за алфавітним списком, добором

за датами народження, за прізвищами, що починаються з певної літери тощо.

Гніздова вибірка - це варіант випадкової вибірки, за яким відібрані об'єкти нагадують гнізда (кластери) більш дрібних одиниць. Гніздова вибірка має широке застосування при побудові територіальної вибірки. Після відбору невеликої кількості територіальних об'єктів (населених пунктів, районів, житлових кварталів, вулиць, будинків, під'їздів) проводиться суцільне опитування їх мешканців. Бажано, щоб розбіжності між гніздами були мінімальними, а одиниці, що їх складають, по можливості, неоднорідними, а також більша кількість малих гнізд доцільніша за малу кількість великих.

Систематична, цілеспрямована, неймовірнісна вибірка застосовується у тих випадках, коли відбір людей з генеральної сукупності здійснюється на основі заданої засади. Наприклад, при проведенні електоральних досліджень у певному регіоні вибіркова сукупність складає, припустимо, 2000 чоловік, а генеральна - 200000 чоловік. Крок вибірки визначається поділом генеральної сукупності на вибіркову. У даному випадку він дорівнює 100. Це означає, що, починаючи з будь-якого номера із загального списку (визначається довільно), опитується кожний сотий виборець.

Стратифікована, розшарована, районована вибірка застосовується у випадках, коли відбувається попередній розподіл генеральної сукупності на більш-менш однорідні частини, шари, верстви, а потім здійснюється відбір одиниць всередині цих частин.

Властивість вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної називають репрезентативністю. Вислів " репрезентативнее соціальне дослідження " означає, що вибіркова сукупність, яка досліджувалася, відображає основні параметри генеральної сукупності і є її зменшеною моделлю, а висновки дослідження вибіркової сукупності можуть бути поширені на всю генеральну сукупність.

Різниця, розходження, які об'єктивно існують між характеристиками генеральної та вибіркової сукупностей, називаються, похибкою репрезентативності.

Вірогідність похибки репрезентативності зменшується завдяки збільшенню обсягу вибірки, а також внаслідок вдосконалення процедури формування вибірки шляхом застосування математичних методів.

Помилки вибірки, які інколи трапляються, бувають наслідком невірних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності; недостатнього обсягу вибіркової сукупності, неправильного застосування способу відбору одиниць аналізу (наприклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу проведення опитування тощо).

Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження. Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

Анкетування та правила конструювання анкети.

Одним з найпоширеніших видів опитування е анкетування. Анкета заповнюється респондентом самостійно. Використовуючи роздаткову, поштову чи пресову анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати теми, морально-етичні проблеми.

Анкета - тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

У сучасних соціологічних дослідженнях використовують декілька видів анкетування: роздаткове, поштове, пресове. Найпоширеніше роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид опитування найнадійніший. Він гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стопроцентне їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння анкетера встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.

Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет і одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2-3 тисячі анкет, легко справляються 2-3 особи). Цей метод дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі й у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага - можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.

Водночас поштове анкетування має чимало недоліків. Основний з них - неповне повернення анкет (не всі респонденти заповнюють анкети і надсилають їх дослідникам), хоч це великою мірою залежить і від кваліфікованості соціолога (процес повернення анкет за поштового опитування теж керований). Ще один - відмінність тих, хто заповнив і надіслав поштову анкету, від тих, хто ухилився від участі в опитуванні, тобто зміщення вибірки. Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилались анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів сім'ї. Не можна повністю виключити і групове заповненая, використання порад інших осіб.

Останнім часом набуває поширення пресове опитування - вид анкетування, за якого анкети публікують у газеті чи журналі. Кількість повернутих анкет тут невелика, як правило, не більше декількох процентів усієї сукупності читачів видання. Але за великого тиражу можна одержати велику кількість заповнених анкет. Однак і тоді слід обережно аналізувати емпіричні дані, не поспішати з поширенням висновків на всіх читачів. Суть не в тому, що соціально-демографічний склад тих, хто відповів на анкету, відрізняється від «паспортних» характеристик аудитори загалом. Важливіше, що ті, хто відповіли на анкету, відрізняються від «мовчазної більшості» або своїм ставленням до конкретного видання, або своїм баченням і розумінням досліджуваної проблеми, або й тим і іншим одночасно.

Сумарні статистичні розподіли відповідей важко інтерпретувати. Водночас із загального масиву заповнених анкет майже завжди можна виділити однорідні підмасиви, які належать респондентам конкретних соціально-демографічних груп. Так відкриваються сприятливі можливості для дослідження диференціації думок, пропозицій, властивих різним групам респондентів. Часто учасники опитування супроводжують заповнені анкети листами, в яких дають розгорнуту аргументацію свого ставлення до сформульованої проблеми. Подібні «самоінтерв'ю» значно збагачують первинну інформацію і поглиблюють науковий аналіз.