Лекція 3. Загальна характеристика спортивного тренування

 

Спортивне тренування - це спеціалізований процес всебічного фізичного виховання, спрямований на досягнення високих спортивних результатів.

Тренування має наступні завдання збереження і зміцнення здоров'я; гармонійний фізичний розвиток (в тому числі поліпшення статури); виховання фізичних якостей і формування системи рухових навичок; збагачення спеціальними знаннями і навичками організаційної та інструкторській роботи. У процесі спортивного тренування здійснюється не лише навчання, а й виховання займаються, яка має виключне значення як у формуванні особистості, так і у вирішенні практичних завдань. При вихованні спортсмена формуються його почуття, навички та звички, моральні переконання і світогляд.

Провідну роль у тренуванні спортсмена відіграє тренер. Педагогічна майстерність тренера включає в себе не тільки практику педагогічної діяльності, але і глибокі знання теорії цього виду спорту, а також знання з області суміжних дисциплін. У своїх діях тренер зобов'язаний спиратися на досягнення сучасної науки і передового досвіду. Головне в педагогічну майстерність - творче ставлення до роботи, пошук і розумне використання нового в теорії і практиці. Тому тренер повинен безперервно і систематично займатися самоосвітою, покращувати свою професійно-педагогічну підготовку.

Особливе значення мають зміст і методика педагогічних вимог. Вимоги, що пред'являються до спортсменів, повинні бути реально здійсненні. Педагог зобов'язаний поступово створювати своєрідну «сходи» вимог, за допомогою яких і відбувається організація діяльності спортсменів, управління і керівництво нею. Вплив вимог вихователя посилюється вимогами колективу, коли він підтримує педагога і висловлює свою громадську думку.

Педагогічні вимоги повинні бути єдиними. Тому слід домагатися узгоджених дій не тільки тренерів, а й спортивних суддів, лікарів, представників команд і т. д.

 

1. СПОРТИВНА ФОРМА

 

Стан найкращою готовності до спортивних досягнень називається спортивною формою. Образно кажучи, спортивна форма є «сплавом» всіх сторін готовності - фізичної, технічної, тактичної та морально-вольовий - до досягнення високих результатів. Вона являє собою таке об'єктивне і суб'єктивне стан спортсмена, що дозволяє йому повністю проявити свої здібності, фізичні і духовні.

 

З фізіологічної точки зору спортивна форма характеризується що відбуваються в організмі людини, що тренується складними змінами: в процесі її вдосконалення зменшується кількість жирової тканини, розростається судинна мережа в м'язах, легені стають більш еластичними і т. п.; на базі поліпшення обмінних процесів підвищуються функціональність можливості організму, поліпшується діяльність різних його систем; одночасно поліпшується координація діяльності всіх органів з боку центральної нервової системи. Все це призводить до того, що спортсмен стає здатним швидше «врабативаться» і перемикатися від одного виду діяльності до іншого; його робота робиться більш економною, а відновлювальні процеси прискорюються. Стан спортивної форми характеризується єдністю фізичних якостей і рухових навичок. Якщо спортсмен знаходиться в стані спортивної форми, його рухові навички автоматизовані, рухи виконуються вільно, у нього з'являється своєрідне сприйняття власної діяльності («почуття часу і дистанції» - у бігунів, «почуття лиж» - у лижників, «почуття води» - у плавців і т. д.).

З психологічної точки зору спортивна форма характеризується активізацією емоційно-вольових процесів. При цьому значно швидше протікають психічні процеси (реакції, сприйняття, орієнтування, прийняття рішень). Розширюється обсяг уваги, дії добре контролюються, виявляється воля до перемоги, впевненість у своїх силах, спортсмени відчувають емоційний підйом, бадьорий, життєрадісний настрій, відчуття здоров'я і т. д. У стані спортивної форми спортсмени тренуються із задоволенням.

Стан спортивної форми має вирішальне значення в успіхах спортсмена, тому необхідно знати, що є її показниками. Найбільш важливим критерієм виступають спортивні результати. Але вони характеризують загальну картину, а не стан фізичної, технічної або будь-якої іншої підготовки. Крім того, в окремих видах спорту (гімнастики, стрибків у воду, фігурному катанні на ковзанах і т. п.) результати спортсменів виражаються в суб'єктивних оцінках. Тому необхідні додаткові критерії спортивної форми, зокрема: стан окремих органів і систем, що визначається методом функціональних проб, реакції на максимальну роботу, що дозволяє судити про те, на яке граничне напруга здатна дана функціональна система.

Якщо тренування припиняється, то у відповідь на це розвивається стан растренірованності, що характеризується зворотним розвитком тих позитивних пристосувальних змін, що були викликані тренувальним процесом. Для стану растренірованності характерно зниження діяльності всіх органів і систем; організм людини стає менш стійким по відношенню до різноманітних шкідливих дій зовнішнього середовища.

Для досягнення спортивної форми велике значення має правильний вибір засобів спортивного тренування, а також умови побуту, харчування, раціональний режим. Фізичні вправи, що застосовуються в якості засобів тренування, можна розділити за їх значенням для спеціалізації на основні (або змагальні) - ті вправи, які є предметом спеціалізації в даному виді спорту, - і допоміжні (всі інші вправи). Останні, в свою чергу, поділяються на общеподготовітельние, за допомогою яких досягається загальна фізична підготовленість, і спеціально-підготовчі, вирішальні завдання спеціальної фізичної підготовки. Спеціально-підготовчі вправи підрозділяються на вправи, що розвивають основні фізичні якості (з урахуванням специфіки виду спорту), і на що підводять вправи, необхідні для формування та вдосконалення спортивної техніки.

 

2. СИСТЕМА СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

 

Під системою спортивного тренування розуміється сукупність теоретичних достіоюеній в цій області, а також сама практична діяльність з організації тренувального процесу і управління ним. Організація тренувального процесу - це комплекс заходів, які забезпечують успішне проведення тренування. Управління тренувальним процесом включає в себе цілеспрямовані, заздалегідь заплановані дії, які дозволяють підвищити спеціальну (спортивну) працездатність займаються. Керуючи поведінкою спортсмена, тренер впливає як на його організм, так і на особистість і домагається необхідного рівня фізичного та духовного розвитку, зростання спортивних результатів.

Керувати, керувати будь-яким процесом можна лише оволодівши основними його закономірностями. Щоб тренуватися методично правильно, потрібно знати, яким закономірностям підкоряється саме тренування, розвиток спортивної форми, рухових навичок і якостей і т. д. Роль тренера як педагога, свідомо керівного тренувальним процесом, полягає в тому, щоб вчасно і правильно створювати умови для дії цих закономірностей. Так, наприклад, знаючи, що високі тренувальні навантаження викликають значні зміни в організмі займаються (це положення має характер закономірності) і що організм дітей і підлітків до певного віку не готовий до інтенсивних і великим навантаженням (що теж виступає як певна закономірність), тренер повинен строго індивідуально призначати навантаження в тренуванні юних спортсменів. Вивчаючи, з одного боку, закономірності розвитку фізичних здібностей спортсмена, а з іншого - закономірності тренування, тренер може встановити правильну залежність і зв'язок між процесом тренування та станом підготовленості спортсмена до даної рухової діяльності.

Сучасну систему спортивного тренування відрізняює її науково обгрунтований зміст, періодизація і планування, а також систематичний поглиблений лікарський і педагогічний контроль. Використовуючи досягнення цієї системи, радянські спортсмени добилися значних успіхів на міжнародній спортивній арені.

 

3.ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

 

Формами організації тренування є: тренувальний урок, самостійні заняття, спортивні змагання.

Тренувальний урок на відміну від звичайного більш тривалий, варіативний і залежить від особливостей виду спорту, що є етапом тренування, спрямованості роботи. На початку тренувального уроку повідомляється його завдання. Підготовча частина (розминка) проводиться для мобілізації організму спортсмена до майбутньої діяльності. Ця частина уроку скорочує період врабативаемості, впливає на всю подальшу роботу, підсилює вегетативні процеси, сприяє досягненню оптимальної збудливості центральної нервової системи. Розминка робить також позитивний вплив на м'язово-зв'язковий апарат і кровоносну систему: під час роботи розкриваються резервні капіляри, що поліпшує кровопостачання м'язів, а підвищення температури тіла прискорює що відбуваються в них хімічні процеси. Поза сумнівом і профілактичне значення розминки. Гарна підготовка до роботи зменшує можливість травм.

 

Умовно розминка ділиться на дві частини: загальну і спеціальну. Загальна розминка підвищує працездатність організму спортсмена. Її засобами є тривалі, але помірні по інтенсивності вправи в пересування, а також комплекси вправ, що мають схожість з основними рухами. Ці засоби служать для «опрацювання» і «розігрівання» м'язів. Завдання спеціальної розминки - підготовка спортсмена до виконання тренувальних вправ в основній частині уроку. Спеціальна розминка по своїх коштів має бути максимально наближеною до спеціалізіруемому виду спорту: у ній виконуються як спеціальні фізичні вправи, так і частини руху, що є предметом навчання. Слід, однак, пам'ятати, що розминка являє собою не пробу сил, а пробу техніки (особливо на змаганнях). Загальна ідея двох частин розминки - створення необхідної готовності спортсмена до навчання. Якщо тренувальний урок триває кілька годин, то на початку його можна обмежитися загальної розминкою, а кілька спеціальних размінок провести безпосередньо перед кожним досліджуваним вправою.

Основна частина тренувального уроку пов'язана з навчанням рухам або їх вдосконаленням, вихованням фізичних, моральних і вольових якостей. Залежно від періоду тренування, ступеня підготовленості що займаються, їх вікових, статевих та індивідуальних особливостей зміст цієї частини уроку може досить сильно коливатись.

Завдання заключної частини тренувального уроку - створити в організмі умови для протікання відновних процесів. Тому навантаження в цій частині уроку поступово знижується. У ній застосовуються вправи середньої і малої інтенсивності, а також вправи на розслаблення. Вся робота ведеться у спокійному темпі. Після тренування проводиться її короткий аналіз.

Тренувальний урок тісно пов'язаний і з іншими формами організації занять (лекціями і кіно, теоретичними заняттями, роботою з книгою).

Самостійні тренувальні заняття проходять без безпосередньої участі тренера, але під його контролем. Педагог спільно зі спортсменом визначає мету, методи та засоби тренувальних занять, а проводить їх займається самостійно. Набули поширення так звані тренування за листуванням, а також спеціалізована ранкова зарядка, метою якої є додаткова робота над вихованням основних рухових якостей і навичок у даному виді спорту.

Спортивні змагання як форма тренувальних занять мають важливе педагогічне значення. Вони стимулюють тренувальний процес, сприяючи поліпшенню навчальної роботи, виховують у спортсменів волю до перемоги, товариство, патріотизм, колективність дій, привчають до організованості та дисципліни. Змагання є важливим засобом пропаганди спорту і одним зі способів обміну досвідом тренувальної роботи.

Відомі власне спортивні змагання та змагання навчально-тренувального характеру. Перші проводяться за офіційними правилами в умовах боротьби за перемогу, суддівство тут є одним з видів педагогічного впливу; другий направлені иа виявлення фізичної, технічної, тактичної та морально-вольової готовності спортсменів. Систематично беручи участь у змаганнях, спортсмени здобувають необхідний досвід, який сприяє більш повному прояву їх здібностей.

Для раціональної тренування істотне значення має активна спільна діяльність тренера і лікаря. Перед початком тренувальної роботи всі спортсмени повинні пройти медичне обстеження, результати обстеження необхідно проаналізувати, щоб їх можна було використовувати при плануванні практичних занять. Поглиблені поетапні обстеження проводять протягом усього тренувального року, а також після закінчення змагань. Лікар зобов'язаний активно впливати на тренувальний процес, а не тільки реєструвати ті чи інші зрушення в підготовленості спортсмена. Він повинен брати участь і у вирішенні найважливіших організаційних питань, пов'язаних зі змаганнями, проводити велику роз'яснювальну і практичну роботу по загартовування спортсменів, навчати їх методиці самоконтролю, тобто найпростішим прийомам спостереження за станом свого здоров'я і фізичного розвитку.

 

4. ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

 

Спрямованість до вищих досягнень є основною тенденцією тренувального процесу. Вона зумовлена самою логікою розвитку тренування. Вирішенню цього завдання підпорядковані і планування тренувальних навантажень, і спеціалізація в окремих фізичних вправах, і все побудова тренувального процесу.

 

Оскільки спортивне тренування є процесом педагогічним, в ній знаходять застосування загальні принципи навчання і виховання. Разом з тим є і специфічні принципи тренування, що відображають її особливості: максимальний розвиток фізичних здібностей та наявність змагань.

Особливості заломлення в спортивному тренуванні принципу свідомості виражаються в тому, що співпраця тренера і спортсмена немислимо без розуміння найближчих і кінцевих цілей роботи і шляхів їх реалізації, без з'ясування закономірностей, що лежать в основі технічної, фізичної та інших сторін підготовки, в режимі всього життя. Спортсмен повинен розуміти завдання, знати засоби і методи тренування. Важливе значення має усвідомлення ним тих змін у діяльності організму, які відбуваються в процесі тренування. Все це збільшує ефективність проведеної роботи, заняття стають більш продуктивними. Навчаючись мислити під час занять, спортсмен легше засвоює спеціальні знання. Свідоме засвоєння знань, умінь і навичок дозволяє йому передавати свій досвід іншим, успішно виступати пропагандистом спорту.

Здійснюючи в тренуванні принцип активності, тренер зобов'язаний створювати умови для самостійної діяльності учнів. Велике значення при цьому має педагогічна оцінка діяльності спортсмена. Відомо, що очікування оцінки може як активізувати виконання рухів, так і стати причиною нервозності, негативно впливати на хід педагогічного процесу.

Принцип наочності здійснюється протягом усього тренувального процесу. Однак характер наочності в залежності від періоду тренування змінюється. Коли створюються уявлення про досліджуваному матеріалі, застосовуються прийоми безпосередній наочності (демонстрація рухів); при роботі зі спортсменами старших розрядів, тим більше якщо тренер сам не може показати рух, використовуються кінофотос'емкі, графічні зображення. Правильне застосування принципу наочності активізує мислення спортсменів, оскільки він пов'язаний не тільки з чуттєвим сприйняттям, а й з аналізом, осмисленням баченого і чути.

У тренуванні з її тривалим, постійним впливом на організм і особистість займаються принцип доступності означає суворий облік їх вікових, статевих та індивідуальних особливостей, стану здоров'я, ступеня фізичного розвитку та підготовленості, рівня знань, характеру роботи і відпочинку, умов побуту, харчування і т. п. Аналіз всіх цих факторів дозволяє правильно вирішити питання про підбір вправ і характер тренувальних навантажень. Для того щоб навчальний матеріал був доступний, тренер повинен готувати спортсменів до роботи над ним. Наприклад, знаючи, що дана спортивна техніка вимагає певного рівня розвитку фізичних якостей, слід перш підготувати учнів фізично, а потім навчати. Доступність в навчанні необхідно пов'язувати з свідомістю: учень повинен розуміти, що труднощі, що стоять перед ним, неминучі, але подоланні. Тому тренеру потрібно підбирати завдання важкі, але доступні, тобто такі, які відповідають силам учня і викликають їх напруга, розвиток. Тренеру доводиться вирішувати питання і психологічних труднощів (невпевненість, страх і т. п.), що роблять вправи менш доступними. Щоб подолати ці труднощі, слід використовувати страховку і самостраховку, допомога при виконанні рухів. Принцип доступності в процесі тренування може бути дотриманий лише в тому випадку, якщо тренером створена струнка система планування.

Принцип міцності припускає, що знання, уміння і навички, набуті в процесі тренування, повинні бути міцними, стійкими. Це дозволить використовувати їх у багатьох видах діяльності, що виходять за межі власне спорту. Вправи, які складають основу спортивної техніки, повинні бути засвоєні особливо міцно. Основним методом, що забезпечує міцність навички, є повторення вправ, правильно розподілене в часі. Разом з тим навички повинні бути не тільки міцними, стійкими, але і варіативними. Ця риса зумовлена їх, принаймні, двома причинами: по-перше, можуть змінюватися зовнішні умови прояву навичок (рельєф місцевості, освітленість, температура, рух повітря і т. д.), по-друге, постійно зростають функціональні можливості спортсмена. Це зобов'язує тренера відповідно формувати й удосконалювати техніку не тільки в стандартних, звичних умовах, але й у зміненій, ускладненою обстановці.

Принцип систематичності в тренуванні означає правильну послідовність всіх її розділів, розташування матеріалу окремих тренувальних занять у такому порядку, при якому наступний грунтується на попередньому і підсилює його позитивний ефект. Таким чином, в систематичності відображені як послідовність, так і наступність навчального матеріалу. Крім того, принцип систематичності означає встановлення у свідомості тренуються зв'язків між елементами вивченого матеріалу. Механізмом наступності між окремими фізичними якостями або руховими завданнями є перенесення, тобто вплив одного навички або якості на інші.

До специфічних принципів спортивного тренування, які мають тісний зв'язок з дидактичними принципами, зокрема з принципом систематичності, відносяться (за Л. П. Матвєєва): єдність загальної і спеціальної підготовки спортсмена; безперервність тренувального процесу; поступове і максимальне збільшення тренувальних вимог; хвилеподібно динаміки навантажень і циклічність тренувального процесу. Ці принципи спортивного тренування визначають її зміст і побудову.

У процесі тренування спортсмен зобов'язаний розвивати не тільки фізичні, але й інші здібності, які становлять його духовне обличчя, - у цьому полягає зміст всебічності в широкому розумінні. У самій тренуванні всебічність означає єдність всіх сторін загальної та спеціальної підготовки (фізичної, технічної, тактичної, морально-вольової, теоретичної). Загальна підготовка грає роль фундаменту, бази для спортивної спеціалізації. Цей вид підготовки розвиває функціональні можливості, фізичні якості спортсмена, збагачує його різноманітними руховими навичками й уміннями, сприяє його загального розвитку, підготовки до праці й оборони. Склад засобів загальної підготовки, оскільки вона вирішує завдання загального і різнобічного розвитку, дуже широкий.

Загальна підготовка повинна бути тісно пов'язана зі спеціалізацією і відображати особливості останньої. Облік цієї обставини сприяє більш успішному переносу якостей, навичок, тренованості, який і складає механізм взаємодії між загальною і спеціальною підготовкою. Тому, наприклад, в процесі спільної підготовки спортсменів, які спеціалізуються у швидкісно-силових вправах і тренуються з обтяженнями, необхідно застосовувати ці вправи в швидкому темпі і т. д. Таким чином, ідея спеціалізації знаходить своє відображення вже у змісті загальної підготовки.

У зміст спортивного тренування входять такі сторони підготовки спортсмена, як фізична, технічна, тактична, морально-вольова і теоретична.

Термін «підготовка спортсмена» означає систематичне і планомірне використання засобів і методів, що забезпечують певну готовність людини до спортивних досягнень. Всі сторони підготовки спортсмена тісно пов'язані між собою.

 

5. ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

 

Фізична підготовка спрямована на зміцнення зооровья, до-стіженіе певного рівня фізичного розвитку, виховання фізичних якостей.

Мета загальної фізичної підготовки - досягнення високої працездатності, злагодженості в діяльності окремих органів і систем органів, атлетичної розвитку спортсмена.

Оскільки загальна фізична підготовка має на меті різнобічного розвитку, її засобами є фізичні вправи, що роблять загальний вплив на організм і особистість займається. До їх числа відносяться пересування помірної інтенсивності (біг, ходьба на лижах, плавання, веслування та ін), рухливі та спортивні ігри, спортивно-допоміжна гімнастика, вправи з обтяженнями. У процесі загальної фізичної підготовки можуть використовуватися і основні вправи, але в полегшених, незвичайних умовах. За допомогою загальної фізичної підготовки, шляхом переносу тренованості, створюються передумови до максимального розвитку спеціальної готовності спортсмена. Загальна фізична підготовка багато в чому розширює функціональні можливості організму спортсмена, дозволяє збільшувати навантаження, забезпечує постійне зростання результатів.

Загальна фізична підготовка повинна проводитися протягом усього тренувального року.

Спеціальна фізична підготовка спрямована на розвиток фізичних якостей стосовно специфіки обраного виду спорту. Вона пов'язана з процесом безпосередньої підготовки спортсмена до змагань. Засобами її виступають перш за все спеціалізіруемое вправу або його елементи, а також спеціально-підготовчі вправи.

На даний вид фізичної підготовки впливає участь у різноманітних змаганнях. Тому в тренування необхідно систематично включати змагальні елементи, але їх зміст повинен строго відповідати завданням тренувального процесу в даний час. У зв'язку з цим слід зіставляти підготовленість спортсмена в окремих вправах, проводити контрольні змагання. Змагальна підготовка дозволяє краще вирішувати психологічні завдання тренування, підвищувати рівень вольових якостей і тактичної готовності спортсмена. Вона має проводитися систематично і поступово підводити спортсмена до основних змагань сезону.

Однак спортивну тренування не можна перетворювати на безперервне змагання, бо це може виснажити фізичні та духовні сили спортсмена. Тренер на підставі ретельного вивчення своїх учнів повинен завчасно визначити учасників головних змагань. Це дозволить зняти нервову навантаження, пов'язане з очікуванням вирішення цього питання, невідомістю положення в команді і дасть можливість спортсмену плідно готуватися до виступів.

 

6. ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА

 

Технічна підготовка спортсмена є процесом формування техніки рухів, властивих даному виду спорту. Загальна технічна підготовка спрямована на оволодіння різноманітними руховими вміннями та навичками, спеціальна технічна підготовка - на досягнення майстерності в спеціалізіруемом вправі. Без оволодіння найбільш раціональною технікою спортсмен не зможе досягти бажаних результатів. У ряді видів спорту, де руху координаційно складні, техніка відіграє провідну роль. Техніка спортсмена повинна бути індивідуальною та варіативної.

Суттєве значення у технічній підготовці спортсмена, особливо спортсмена високого класу, має збільшення обсягу рухових навичок, їх різнобічність і ефективність.

Вивчаючи і оцінюючи дії свого учня, тренер отримує, хоча і побічно, відомості про характер внутрішніх процесів, що відбуваються в його організмі. Це дозволяє педагогу здійснювати спрямований вплив на займаються шляхом застосування тих чи інших фізичних вправ. Тренер та спортсмени зобов'язані володіти спеціальними знаннями про біомеханічних основи техніки, розуміти суть тих внутрішніх процесів, які пов'язані з тренуванням. Тому необхідно використовувати лекції, бесіди, кінодемонстраціі, самостійну роботу з літературою і т. п. для теоретичної підготовки в області основ техніки в даному виді спорту. У спортсменів потрібно розвивати самостійне мислення, привчати їх до самоконтролю, до оцінки власних рухів і рухів товаришів. В іншому випадку може бути сформована і закріплена неправильна, малопродуктивна техніка, яку згодом потрібно буде перебудовувати, а це шлях важкий і складний, що гальмує зростання спортивних досягнень.

Оволодінню технікою рухів сприяє так званий ідеомоторних метод у навчанні, що полягає в уявному виконання руху. Цей метод дозволяє краще уявити рух, створити необхідну налаштованість центрів нервової системи на роботу.

Термінова (поточна) інформація при навчанні техніці (тобто інформація про те, чи правильно виконується вправа), що отримується в процесі самих вправ, допомагає уточнити техніку рухів. Способи використання поточної інформації в практиці спорту численні. Наприклад, при навчанні управління швидкістю пересування, такого важливого для правильної розкладки сил, тренер повідомляє спортсмену час, показане на окремих ділянках (коло, відрізки); при навчанні стрибків у довжину з розбігу інформує його про дальність стрибка і про величину помилки в порівнянні із завданням; для термінової інформації в спортивній ходьбі виготовлено спеціальне контактна пристрій на взуття: у ньому відбувається замикання і лунає звук лише за відсутності опори; використовується в боксі динамометр дозволяє регулювати силу удару і т. п.

При навчанні техніці рухів застосовуються цілісний метод, метод розучування по частинах і обидва методи в поєднанні.

 

7. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА

 

Тактична підготовка озброює спортсменів способами і формами ведення боротьби в процесі змагань. Тактика - це мистецтво ведення боротьби. У зміст тактичної підготовки входять планування поведінки під час змагання, подолання можливих, відомих або раптово виникають труднощів. У процесі тактичної підготовки спортсмени опановують тактичними прийомами і діями, тактичними знаннями. Для побудови раціональної тактики спортсмен повинен добре знати своїх суперників, їх тактичні прийоми.

Діяти під час спортивного виступу тактично грамотно - значить правильно розподілити сили для досягнення мети, застосовувати такі рухи, які повинні принести успіх. Велике значення в сучасній тактиці має вміння розкрити тактичний план супротивника, збираючи і осмислюючи інформацію про нього до змагання або під час спортивної боротьби. Разом з тим необхідно приховувати свої власні наміри. Встановлено, що чим менше підготовлений спортсмен, тим більшу інформацію він дає противнику про свої наміри в процесі змагання. Усі тактичні дії спортсмена повинні бути підпорядковані інтересам колективу, команди.

Тактика може бути атакуючої, захисної і змішаній.

Тактична підготовка ділиться на дві частини. Перша частина - це знання про основи тактики цього виду спорту, про правила тактичної взаємодії з іншими спортсменами (в іграх), про індивідуальну тактику, умови виступу і т. п. Наприклад, боксер повинен знати, як вести бій з противником високого зросту, з боксером-лівшею. Формування, уточнення і вдосконалення цих знань є основою тактичного мислення спортсмена, завдяки якому він становить правильні тактичні плани дій. Наприклад, передумовами тактичного мислення лижників-розрядників є знання сил супротивника і своїх сил, відомості про конфігурацію дистанції та інших зовнішніх умовах (стан снігу, температурі повітря і т. п.), знання про розкладці сил на дистанції, про способи проходження ділянок з різним рельєфом. Якщо спортсмен не володіє цими знаннями, він не зможе діяти на лижні тактично вірно.

Друга частина тактичної підготовки - це перш за все рішення тактичних планів дії з заданими умовами змагання задовго до їх початку. Це добре розвиває тактичне мислення. Важливе значення в цьому відношенні має вивчення спеціальної спортивної літератури, відвідування лекцій, вивчення правил змагань і спостереження за їх ходом. Крім того, потрібно систематично аналізувати і зіставляти всі наявні матеріали по тактиці, свої і чужі тактичні плани, щоденники.

Істотне значення мають і спеціальні знання. Тренер і спортсмен повинні знати, приміром, про тих фізіологічних даних, які обумовлюють розподіл сил спортсмена. Головні тактичні варіанти в рухах циклічного характеру - рівномірний розподіл сил на дистанції; більш швидке проходження першої половини дистанції, ніж другого; сильне стартове прискорення, подальше зниження швидкості і вторинне її підвищення; зміна роботи (перехід з одного способу руху на інший); зміна темпу - вимагають розуміння фізіологічних процесів і законів, ними керуючих.

 

8. МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВА ПІДГОТОВКА

 

Морально-вольова підготовка спортсмена являє собою процес виховання у нього якостей, які є конкретними проявами волі: цілеспрямованості, наполегливості та завзяття, самостійності та ініціативності, рішучості та сміливості, витримки та самовладання. Воля - це свідома, цілеспрямована психічна активність, пов'язана з подоланням перешкод, з досягненням поставлених цілей; вона спрямована на управління поведінкою.

 

Цілеспрямованість виражається у здатності ясно визначати найближчі і перспективні завдання та цілі, засоби і методи їх досягнення. Щоб здійснити поставлені перед собою цілі і завдання, спортсмен планує їх у перспективних, річних, місячних і тижневих планах тренування. Для реалізації цих планів велике значення має оцінка досягнутих результатів, контроль тренера і самоконтроль.

Наполегливість і завзятість означають прагнення досягти поставленої співали, енеогічное і активне ппеололеніе ппепятствій на шляху до досягнення мети. Ці вольові якості пов'язані з обов'язковим виконанням завдань тренувань і змагань, вдосконаленням фізичної, технічної і тактичної підготовки, дотриманням постійного і суворого режиму. Спортсмен повинен відвідувати всі тренування, бути працьовитим і дисциплінованим, не знижувати своєї активності з-за втоми і несприятливих зовнішніх умов, до кінця боротися на змаганнях.

Самостійність і ініціативність припускають творчість, особистий почин, винахідливість і кмітливість, уміння протистояти поганим впливам. Спортсмен повинен уміти самостійно виконувати і оцінювати фізичні вправи, готуватися до чергових тренувань, аналізувати виконану роботу, критично ставитися до думок і дій інших спортсменів, виправляти свою поведінку.

Рішучість і сміливість є вираз активності спортсмена, його готовність діяти без вагань. Ці якості мають на увазі своєчасність і обдуманість прийнятих рішень, хоча в окремих випадках спортсмен може йти і на певний ризик.

Витримка і самовладання означають здатність ясно мислити, ставитися до себе самокритично, керувати своїми діями та почуттями в звичайних і несприятливих умовах, тобто долати розгубленість, страх, нервове збудження, вміти утримати себе і товаришів від помилкових дій і вчинків.

Вольові якості при раціональному педагогічному керівництві стають постійними рисами особистості. Це дозволяє спортсменам виявляти їх у трудовій, навчальній, громадській та інших видах діяльності.

Морально-вольова підготовка здійснюється в процесі подолання труднощів, що виникають у тренуванні і на змаганнях. Труднощі поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні труднощі пов'язані з характером самої спортивної діяльності і зумовлені особливостями того чи іншого виду спорту. Вони можуть бути викликані (особливо на змаганнях) необхідністю виконувати рухи з максимальним проявом сили, витривалості, швидкості або спритності; незвичайними й несподіваними, раптово виникають перешкодами; умовами змагань (зміна часу виступу, поведінка публіки і т. п.); фізичним станом спортсмена (вади фізичного розвитку, травми); діями супротивників. Суб'єктивні труднощі зумовлені особливостями особистості спортсмена, його ставленням до обстановки на змаганнях, до зовнішнього середовища і т. п. Вони можуть бути викликані невдачами, переживаннями у навчальній чи трудової діяльності, страхом перед рекордом, недовірливістю, нерішучістю, збентеженням, невпевненістю в своїх силах і т. д.

Морально-вольова підготовка спрямована на створення інтелектуальних і моральних основ волі і розвиток навичок у подоланні труднощів, на здійснення морального виховання.

Засобами виховання вольових якостей є фізичні вправи, що вимагають прояву вольових зусиль. При вихованні вольових якостей застосовуються різноманітні методи фізичної, технічної і тактичної підготовки, також, які вимагають прояву вольових зусиль. Серед методів особливе значення має змагальний. Методичними прийомами стимуляції вольових зусиль спортсмена є схвалення, вимога, вправа, покарання та ін

Раціональна морально-вольова підготовка дозволяє створити психічну готовність спортсмена до змагань, тобто здійснити єдність його психічного стану та діяльності. Психічна готовність до змагань характеризується (за О. Ц. Пуні) упевненістю спортсмена в своїх силах, прагненням до кінця боротися за досягнення поставленої мети, оптимальним рівнем емоційного збудження, високим ступенем стійкості по відношенню до різних несприятливих зовнішніх і внутрішніх впливів, здатністю довільно керувати своїми діями, почуттями, всім поведінкою згідно зі змінами умов спортивної боротьби.

Характерною рисою морально-вольової підготовки є також самовиховання. Воно означає розвиток людиною своїх позитивних якостей і викорінення негативних. Головним засобом самовиховання є самопрінужденіе, в результаті виробляється самовладання (здатність стримувати себе від небажаних дій). Самовиховання дозволяє спортсменові не тільки виконувати тривалу і важку роботу на тренуваннях або під час змагань; воно формує цілісну особистість, дає можливість розвивати такі важливі сторони спортивної етики, як спортивна честь, обов'язки по відношенню до суспільства і колективу. Таким чином, самовиховання сприяє розвитку творчих здібностей спортсмена.

Відоме значення у підготовці спортсмена до змагань мають умови побуту, той «психологічний клімат», який оточує його на роботі, під час навчання, в сім'ї, а також правильна громадська оцінка його захоплення спортом. Тому тренер повинен підтримувати з родиною спортсмена тісний педагогічний контакт, знати умови його життя.

Одним з важливих методів підготовки до змагань, що дозволяє усунути надмірне збудження і концентрувати сили в потрібний момент, є саморегуляція психічних станів. Вона заснована на довільному напрузі і розслаблення м'язів у поєднанні з диханням, а також словесними самонаказ і дозволяє «відключатися» від навколишнього оточення. Найчастіше з цією метою застосовуються вправи, що викликають відчуття ваги тіла, відчуття тепла, регулювання дихання і т. п. Домагаючись подібних відчуттів, спортсмен починає вірити у можливість керувати своїм станом, настроєм і поведінкою, що створює найкращу готовність до змагань. Крім того, саморегуляція психічних станів дозволяє відпочити та відновити сили.

Щоб уникнути складного предсоревповательного нервово-психічного стану (підвищена збудливість, млявість, нав'язливі думки про змагання, побоювання і т. д.), рекомендується зайнятися улюбленою справою, читанням, іграми з невеликим фізичним та психічним ^ напругою, подивитися кінофільм, а безпосередньо на змаганнях виконати вправи на розслаблення, на дихання, зробити заспокійливий масаж. Велике значення в цьому відношенні мають самонаказ, самопереконання.

Морально-вольову підготовку необхідно планувати в процесі всієї тренувальної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей кожного спортсмена. Перш за все у вигляді конкретних методичних рекомендацій планується усунення прогалин у вихованні вольових якостей.

Морально-вольова підготовка є частиною психологічної підготовки спортсмена, метою якої є формування духовно багатої і морально чистої особистості.

 

9. ТЕОРЕТИЧНА ПІДГОТОВКА

 

Теоретична підготовка спортсмена означає оволодіння знаннями, що мають відношення до спортивної діяльності (історія, теорія і методика спорту, фізіологія, гігієна, лікарський контроль, організація і суддівство змагань та ін.) Теоретична підготовка здійснюється безпосередньо на заняттях у зв'язку з рішенням завдань фізичної, технічної, тактичної та морально-вольової підготовки, а також у вигляді лекцій, бесід, самостійного вивчення літератури. Достатній рівень теоретичної підготовки дає спортсмену можливість розуміти істота тренувального процесу, проявляти активність і тренеру допомагати у вирішенні їхніх спільних завдань.

Метою теоретичної підготовки є підвищення освіченості спортсмена. Особливе значення мають формування вміння самостійно і плідно працювати над спеціальними джерелами, правильне і своєчасне проведення обговорень вивчається теоретичного матеріалу.

Теоретична підготовка проводиться в зручний для тренера та спортсмена час, але з урахуванням конкретних завдань, що стоять перед ними на окремих етапах спортивного тренування.

 

Періодизація тренування

 

Типовий річний тренувальний цикл складається з періодів '(підготовчий, змагальний, перехідний), що мають специфічні завдання, зміст і структуру. Об'єктивною основою періодизації тренування є закономірності розвитку спортивної форми: фази становлення, збереження та тимчасової втрати її відображаються в побудові окремих періодів тренування.

Періодизація тренування тісно пов'язана з календарем спортивних змагань, який має плануватися по періодах тренування. Головні змагання, наприклад, слід проводити в межах змагального періоду, на підготовчий період треба відносити контрольні та навчально-тренувальні змагання. Число змагань повинно бути таким, щоб створювалися умови для вдосконалення фізичних і морально-вольових якостей, але в той же час, щоб не було перевантаження календаря: інтервали між окремими змаганнями повинні забезпечувати відновлення і подальший розвиток працездатності спортсмена. Загальна тривалість періодів тренування залежить від рівня підготовленості спортсмена, особливостей виду спорту і термінів, необхідних для вирішення загальних і приватних завдань кожного з періодів.

 

ПІДГОТОВЧИЙ ПЕРІОД

 

Підготовчий період поділяється на два етапи: общеподготовітельний та спеціально-підготовчий.

Завданням общеподготовітельного етапу є створення та розвиток передумов для придбання спортивної форми. В якості головної передумови виступає підвищення рівня розвитку фізичних якостей, рухових навичок і вмінь, що досягається за допомогою засобів загальної підготовки.

Фізична підготовка на цьому етапі спрямована на розширення функціональних можливостей організму. Зміст її коштів має бути таким, щоб можна було забезпечити різнобічне загальний вплив на тренуються, а також найбільш раціональний перенесення тренованості на подальшу їхню діяльність.

Технічна і тактична підготовка спрямована на вивчення теоретичних основ тренування, а також освоєння або відновлення та вдосконалення навичок і вмінь, що становлять техніку і тактику обраного виду спорту. Це завдання вирішується головним чином за рахунок спеціально-підготовчих вправ. Проте, питома вага коштів загальної підготовки на даному етапі більше: їм відводиться до 60-70% часу всього тренування. Як правило, на общеподготовітельном етапі широко використовуються найрізноманітніші фізичні вправи, в тому числі і вправи, що відрізняються від змагального (найбільш часто застосовуються гімнастичні вправи на снарядах і зі снарядами, вправи з обтяженнями, спринтерські вправи, різні спортивні і рухливі ігри, тривалі пересування циклічного характеру з помірною інтенсивністю: біг, плавання, їзда на велосипеді і т. п.). У спеціальній підготовці ідея різноманітності застосовуваних фізичних вправ видно теж досить чітко: використовуються не тільки змагальні вправи (або їх елементи), але і вправи спеціально-підготовчі, що дозволяє, з одного боку, збільшувати в розумних розмірах обсяг й інтенсивність тренувальних навантажень, а з другий - робити тренування більш різноманітною, емоційної і менш виснажливої.

Морально-вольова підготовка на першому етапі підготовчого періоду спрямована на формування установки на виконання великий і важливою «базової» роботи. Тренер повинен вселити спортсмену, що без попередньої трудомісткої роботи в підготовчому періоді неможливі спортивні успіхи протягом усього тренувального року. Тому поведінку спортсмена має бути організовано так, щоб воно дозволило повноцінно вирішувати завдання, що стоять на початку тренувального року.

Головний напрям в динаміці тренувальних навантажень на общеподготовітельном етапі - поступове збільшення їх обсягу та інтенсивності за визначальної ролі обсягу. Інтенсивність навантаження в цей час росте лише в тій мірі, яка не перешкоджає проведенню роботи великого обсягу. У зв'язку з цим темпи зростання обсягу навантажень перевищують темпи зростання інтенсивності. Якщо на першому етапі підготовчого періоду значно нарощувати інтенсивність, то буде скорочений той необхідний обсяг роботи, без якого не можна здійснити загальне різнобічний вплив на організм людини, що тренується, а це надалі загальмує зростання інтенсивності і придбання спортивної форми. Але така спрямованість динаміки навантаження проявляється по різному в залежності від характеру і призначення окремих фізичних вправ. Приміром, спеціально-підготовчі вправи досягають свого максимального обсягу лише на другому етапі підготовчого періоду, а спеціалізіруемие - навіть у наступному періоді, змагальному. По-іншому виглядає і динаміка навантажень общеподготовітельних вправ, спрямованих на виховання сили і (особливо) швидкості: у зв'язку з природою самих цих вправ інтенсивність навантажень зростає до максимуму, що стримує зростання обсягу навантажень.

Тижневі цикли (мікроциклах), оскільки вони спрямовані на всебічну підготовку спортсмена, на першому етапі підготовчого періоду менш специфічні, ніж на наступних етапах тренування.

Закінчення даного етапу тренування визначається результатами контрольних вправ із загальної та спеціальної підготовки.

Головним завданням друге, спеціально-підготовчого етапу є створення умов для безпосереднього становлення спортивної форми. У зв'язку з цим змінюються і приватні задачі різних сторін підготовки спортсмена. Питома вага спеціальної фізичної підготовки зростає, вона співвідноситься із загальною фізичною підготовкою як 2:1 - 3:2; остання служить збереженню досягнутої загальної тренованості; поступово все більше застосовуються змагальні вправи.

Технічна, тактична і морально-вольова підготовка спрямована на створення готовності до участі у змаганнях. Рухові уміння і навички, володіння тактикою, а також вольові якості доводяться до такого ступеня досконалості, в якій вони необхідні в змагальної боротьби. Оскільки всі дії спортсмена і тренера спрямовані на безпосереднє становлення спортивної форми, зменшується різноманітність застосовуваних засобів, знижується варіативність впливу на що займаються. Це пояснюється прямою залежністю між розвитком спортивної форми та станом пристосування організму до обраної рухової діяльності. Тренованість залежить від того, як часто і в якому розмірі діє тренувальний фактор, тобто спеціальні засоби; згідно із законами фізіології, условнорефлек-торні зв'язку встановлюються легше і швидше за меншої мінливості зовнішніх впливів. Крім того, у зв'язку з підвищенням тренованості різнохарактерні вправи зменшують її перенесення.

Спеціально-підготовчі вправи на цьому етапі за рахунок скорочення їх тривалості і збільшення інтенсивності наближаються до змагальним; від елементів змагальних вправ спортсмен поступово переходить до самих цим вправам. Бігун, наприклад, замінює біг на відрізках подоланням всій тренованих дистанції. Відбувається, таким чином, об'єднання частин дистанції або окремих рухів в єдине ціле. Перехід від спеціально-підготовчих вправ до змагальним здійснюється разом з розвитком спеціальних видів витривалості спортсмена, для чого використовується інтервальний метод тренування,

Особливістю динаміки навантаження на даному етапі є те, що вона зростає, але не у зв'язку зі зростанням обсягу, а у зв'язку з підвищенням інтенсивності, що досягає до кінця етапу максимальної величини. Інтенсивність навантаження підвищується за рахунок спеціальної підготовки; в той же час обсяг значно знижується за рахунок загальної підготовки. Позднее.сніжается і обсяг спеціальної підготовки. Ця картина в динаміці навантаження пояснюється тим, що обсяг та інтенсивність її по-різному впливають на зростання спортивних результатів: обсяг являє собою фактор віддаленого впливу, він зростає тоді, коли потрібно забезпечити значні перебудови в діяльності організму що займаються, його пристосувальні зміни; інтенсивність ж діє безпосередньо, вона дозволяє забезпечити різкий підйом працездатності.

При зіставленні динаміки тренувальних навантажень та динаміки спортивних результатів виявлено так зване запізнілих перетворення: спочатку відбувається зміна навантажень у бік їх збільшення або зменшення і лише через певний час зміна результатів. Причому існує пряма залежність між величиною обсягу навантаження та термінами запізнілих перетворення. Тому якщо в підготовчому періоді безперервно нарощувати обсяг навантаження, то час становлення спортивної форми відсуватиметься, і спортсмен може проявити свою найвищу працездатність вже після найважливіших змагань. Необхідно відзначити, що динаміка спортивних результатів визначається не лише динамікою навантаження, а й усім змістом і характером тренувального процесу. Зростання навантаження в підготовчому періоді в принципі обумовлюється підвищенням тренованості спортсмена.

Мікроциклах тренування на другому етапі підготовчого періоду перебудовуються так, щоб можна було підготувати спортсмена до безпосередньої участі в основних змаганнях. Підготовчий період може вважатися повноцінно завершеним, якщо до його закінчення спортсмен досягає запланованих результатів і виконує нормативи спеціальної н загальної підготовки.

 

Змагальний період

 

Завданням змагального періоду є збереження і зміцнення спортивної форми і на підставі цього досягнення максимальних спортивних результатів. Згідно з даним завданням фізична підготовка спрямована на створення безпосередньої готовності до граничних напруг. Технічна і тактична підготовка забезпечує досконалість рухових навичок і тактичних дій. Морально-вольова підготовка пов'язана з мобілізацією сил, створенням оптимального налаштування на участь у змаганнях.

Головним засобом цього періоду виступають змагальні фізичні вправи; питома вага спеціально-підготовчих вправ той же, що і в кінці попереднього періоду; общеподготовітельние вправи стають більш різноманітними і варіативними; використовуються, як правило, вже знайомі, освоєння вправи. За допомогою засобів загальної фізичної підготовки забезпечується активний відпочинок, підтримується загальна тренованість, що дозволяє більш успішно застосовувати високі навантаження. Активний відпочинок пов'язаний з так званими перемиканнями: використовуються засоби допоміжних видів спорту.

Основним методом цього періоду є змагання. Число змагань залежить від особливостей виду спорту і кваліфікації спортсменів. Інтервали відпочинку між окремими змаганнями повинні бути достатніми для відновлення і підвищення працездатності спортсмена. Число змагань може бути розумно збільшено за рахунок різноманітності їхнього змісту, спрямованості та значущості. Наприклад, легкоатлети-бігуни можуть збільшити свою змагальне практику за рахунок виступів на додаткових і суміжних дистанціях.

Структура змагального періоду буває простий або складною в залежності від його тривалості. Якщо він охоплює час до 2 місяців, то структура його проста; період тривалістю 4-5 місяців має складну структуру. Це особливо чітко проявляється в динаміці навантаження. У короткочасному змагальному періоді загальний обсяг навантаження дещо знижується, а потім стає відносно постійним; інтенсивність зростає максимально і теж стабілізується. Якщо ж змагальний період тривалий, то виникає так званий проміжний етап, у процесі якого слідом за стабілізацією навантаження відбувається нове збільшення її загального обсягу при значному зниженні інтенсивності, а потім знову скорочення обсягу і збільшення інтенсивності. Таким чином, тут та ж воліообраз-ність в динаміці навантаження, що і в підготовчому періоді. Проте в даному випадку обсяг навантаження збільшується не за рахунок засобів загальної фізичної підготовки (хоча їх питома вага трохи зростає), а за рахунок коштів спеціальної підготовки. Необхідність повторної хвилі обумовлюється тим, що при тривалому змагальному періоді інтенсивне тренування, пов'язана з багатогранною змагальної практики, може негативно вплинути на збереження спортивної форми. Оскільки робота, проведена в підготовчому періоді, стає недостатньою, необхідно прийняти зазначені заходи для підтримки спортивної форми на тривалий час. Це дозволить застосовувати високі тренувальні навантаження, які організм спортсмена зможе витримати без перенапруги.

Найбільш типовим тут є змагальний мікроциклах, причому його зміст і навантаження визначаються числом днів між змаганнями. Якщо інтервал значний, то застосовується робота з високою інтенсивністю навантаження. Змагальні малі цикли повинні поєднуватися з «розвантажувальними» мікроциклах, які слідують або за важкими змаганнями, або після роботи з підвищеним навантаженням. Таке поєднання дозволяє попереджати перетренування і успішно виступати в найбільш відповідальних змаганнях.

Новою тенденцією у змісті змагального періоду є застосування так званого принципу маятника при безпосередній підготовці до змагань. Він полягає в тому, що одні мікроциклах перед змаганням спеціалізуються по змісту: у них включаються тренування, близькі до змагальної діяльності; інші, навпаки, за змістом тренування досить далекі від змагальних умов. Якщо, наприклад, до змагання залишилося 7 мікроциклах, у непарні включається робота, близька до змагання, а в парні застосовують менш спеціалізовані фізичні вправи. Це дає можливість уникнути монотонність у тренуванні і здійснити систематизоване перемикання діяльності. Як показують дослідження, в окремих видах спорту така система підготовки дає позитивні результати.

 

Перехідний період

 

Основним завданням перехідного періоду є забезпечення повноцінного активного відпочинку і разом з тим збереження певного рівня тренованості, необхідного для початку нового циклу тренування. У цей період спортивна форма тимчасово втрачається; вся робота повинна бути спрямована на ліквідацію наслідків стомлення, що виникає протягом тренувального року. Зміст фізичної, технічної і тактичної підготовки підпорядковане вирішення цього завдання. Активний відпочинок організовується як за рахунок зміни діяльності, так і за рахунок зміни обстановки, зовнішніх умов.

Велике значення в перехідний період набуває туризм. Крім того, використовуються рухливі та спортивні ігри, гімнастичні вправи, а також вправи з інших видів спорту. Загальна підготовка знову грає провідну роль; питома вага спеціальної підготовки падає, вона тепер займає не більше 15-20% всього часу тренування і надає вузьконаправлене вплив (наприклад, підтримує рівень розвитку гнучкості). Виключаються змагання і змагальні вправи. Робота ведеться по можливості ігровим методом. Основна спрямованість динаміки навантаження в перехідному періоді виражається у зменшенні обсягу та інтенсивності, у застосуванні помірної роботи. Однак не можна допускати надмірно великого спаду навантаження; слід уникати однотипною і монотонної навантаження, що перешкоджає повноцінному активного відпочинку. Побудова мікроциклах даного періоду не відрізняється сталістю і відображає зміст застосовуваних засобів.

Важливим завданням перехідного періоду є аналіз роботи, проведеної протягом тренувального року.

Якщо спортсмен не мав достатньої навантаження, мало виступав у змаганнях, необхідність у перехідному періоді відпадає.

 

ВАРІАНТИ ЦИКЛУ СПОРТИВНОЇ ТРЕНУВАННЯ

 

Періодизація тренування в різних видах спорту має свої особливості. Вони можуть стосуватися тривалості періодів і числа етапів у них. Наприклад, у лижному спорті тривалість періодів буде різною для районів з сніжною і довгої зими і для районів з м'якою і нетривалої взимку; може бути значно розширений підготовчий період, якщо має оволодіти новою програмою і т. п. Тривалість періодів залежить від термінів формування та збереження спортивної форми.

Особливості періодизації виявляються у співвідношенні засобів і методів, в динаміці навантажень. Може змінюватися і сама структура тренувального року, утворюючи варіанти циклу. Ця варіативність пояснюється особливостями виду спорту, кваліфікацією спортсменів, а також умовами їхньої праці та навчання. Тому крім типового річного циклу є ще піврічні, здвоєні цикли, а також цикли зі складною структурою змагального періоду.

Піврічні цикли застосовуються у швидкісно-силових видах спорту, де найвищі спортивні результати можуть бути показані в кожному півріччі, причому інтервал між кращими досягненнями обчислюється 4-6 місяців. Це враховується при періодизації. Два звичайних циклу можуть бути об'єднані в один - здвоєний, в якому після змагального періоду, завершуємо невеликим відпочинком, йде другим підготовчий, потім - другий змагальний і весь рік закінчується одним загальним перехідним періодом (рис. 10). Такий варіант циклу може бути застосований в роботі з новачками, а також у видах спорту з «рухомий», що змінюється від розряду до розряду програмою спеціалізації (наприклад, у гімнастиці). У боксі та інших єдиноборствах змагальний період має внутріперіодовие цикли, рівні числа головних змагань. Кожен такий внутрішній цикл ділиться на безпосередню підготовку до змагання, участь у ньому і послесоревновательний відпочинок. У видах спорту «на витривалість» використовуються річні цикли тренування. У спортивних іграх найбільш тривалий змагальний період: тут спортивна форма команди зберігається тривалий час за рахунок заміни гравців. На побудову циклів впливають сезонні умови (в лижному, ковзанярському спорті, плаванні).

Як багаторічний процес спортивне тренування включає в себе наступні види діяльності: вибір спеціалізації, оволодіння основами майстерності, поглиблене вдосконалення.

В останні роки в періодизації тренування спортсменів старших розрядів відбулися зміни. У першому (общеподготовітельном) етапі підготовчого періоду визначені середні цикли - втягує і базові; у другому (спеціально-підготовчому) крім базових середніх циклів є контрольно-підготовчі та шліфувальні (або предсоревно-вательние). Під втягуємо середньому циклі плавно наростає інтенсивність навантаження при її великому обсязі. Зміст тренування спрямоване на створення передумов для подальшої тренувальної роботи. Базові середні цикли є головними в підготовчому періоді. Тут даються тренувальні навантаження, що підвищують функціональні можливості організму і забезпечують засвоєння нових або вдосконалення засвоєних форм діяльності. Дані цикли поділяються на власне розвиваючі (що мають підвищену концентрацію навантажень, званих ударними) і стабілізують. Контрольно-підготовчі середні цикли відрізняються тим, що в них власне тренувальна робота поєднується з участю в контрольно-тренувальних змаганнях. Шліфувальні цикли направлені иа детальну отшліфовку технічних і тактичних навичок і вмінь, на вдосконалення підготовленості спортсменів. Навантаження тут варіативна: вона може підвищуватися або стабілізуватися (якщо є ознаки перевтоми) - все залежить від рівня тренованості спортсмена. У змагальному періоді є змагальні і проміжні цикли (середні). У змагальний цикл входять: безпосередня підготовка до змагання, участь у ньому і «розвантаження». Проміжні (середні) цикли бувають двох типів: а) відновно-підготовчий, що будується як базовий або шліфувальний цикли підготовчого періоду з попередньою розвантаженням у формі активного відпочинку; б) відновно-підтримує, що йде після серії напружених змагань. Від середнього циклу першого типу він відрізняється меншою тривалістю, більш повним використанням перемикання і менш напруженим тренувальним режимом.