Перебудова територіальної структури торгівлі

Територіальна структура торгівлі відображає регіональні особливості і пріоритети структурної політики в регіонах. Однак сама регіональна політика відносно територіального розвитку торгівлі тільки формується, тому структура торгівлі складається під впливом некерованих факторів зі значними деформаціями.

Найбільш повну картину територіальної структури можна отримати за допомогою аналізу торгівлі в міській і сільській місцевості, а також за регіонами України.

В Україні за аналогією більшості країн світу концентрація торгівлі історично здійснювалась у містах. Ця закономірність зберігається й нині, але деформовано. У містах, де проживає 2/3 населення, зосереджено 70 % роздрібних підприємств, близько 75% торговельних площ, 92 % товарообігу. Оптова торгівля, no-суті, вся розташована у місті.

На сільську місцевість з населенням 16 млн. осіб (33 %) припадає лише 8% загального обігу внутрішньої торгівлі. Розрив між товарообігом на одиницю міського і сільського населення — майже 6 разів, і він продовжує збільшуватися (табл. 4.3).

Дані табл. 4.3 підтверджують значні контрасти в територіальній структурі торгівлі. Так, у сільській місцевості забезпеченість населення торговельними площами становить лише 903 м2 на 10000 осіб постійного населення, що у 1,5 раза менше, ніж у міських поселеннях, і у 2,5 раза нижче від нормативу.

Аналогічний стан з товарообігом. Якщо в 1990 р. торгівля на селі займала 28 % у загальному товарообігу, то у 2003 році — 7,6 %. Більше того, з 28,5 тис. сільських поселень 5,8 тис, тобто близько 20 % не мають ні стаціонарних об'єктів торговельного обслуговування, ні пересувної торгівлі.

Істотні деформації спостерігаються у структурі товарообігу на селі. Співвідношення проданих продовольчих і непродовольчих товарів становить 89: 11, що вказує на надзвичайно вузький сегмент непродовольчих товарів на сільському ринку.

Стабілізація сільського ринку пов'язана насамперед з комплексним, системним принципом формування сучасної мережі об'єктів торгівлі, диверсифікації системи торговельного обслуговування, підвищення реальних доходів і платоспроможності сільського населення, «легалізації» значної частини товарообігу.

Зазначені проблеми характерні не тільки для територіальної, а й регіональної структури торгівлі. У межах регіонів спостерігаються очевидні диспропорції і деформації в забезпеченості населення роздрібною мережею, торговельними площами, у структурі товарообігу, рівні споживання, якості обслуговування (табл. 4.3).

Аналіз даних табл. 4.3 показує, що лише в п'ятьох областях забезпеченість населення торговельними площами перевищує 1400 м на 10000 осіб. Отже, відносно нормативу або інших розвинутих країн (5000—5500 м на 10000 осіб) рівень забезпеченості надзвичайно низький. У більшості областей стан забезпеченості є не тільки низьким, але й спостерігається тенденція до скорочення торговельних площ у всіх регіонах.

Щодо забезпеченості населення роздрібними підприємствами, то особливого контрасту за регіонами не спостерігається. Відхилення від середньої забезпеченості по Україні (15 підприємств на 10000 осіб) незначні. За цим показником Україна лідирує серед багатьох країн. Але варто ще раз зауважити, що вітчизняні підприємства мають порівняно невеликі торговельні площі — середній розмір магазину не перевищує 90 м2.

У регіональній структурі найбільш виражені деформації склались у товарообігу. Загалом товарообіг на одну особу малий — усього 707 грн. на рік. В окремих областях цей показник становить 55—60 % середнього рівня по Україні. А різниця між найвищим і найнижчим рівнем відповідно перевищує 2 рази.

Усе це вказує на слаборозвинуту систему торговельного обслуговування в регіонах, недостатню роль торгівлі в забезпеченні матеріальних потреб населення, відсутності активної торговельної політики.