Діяльність Національного банку України та Державного казначейства України на

Семінарське заняття № 6

Мета заняття. Поглибити та перевірити знання студентів щодо особливостей розміщення капіталу в банківських установах, операцій, які здійснюються з інструментами грошового ринку його учасниками, а зокрема, комерційними банками, Національним банком України та Державним казначейством України. А також оцінити знання студентів щодо сутності та видів банківського кредиту, а також механізмів отримання та погашення споживчого, іпотечного, інвестиційного, факторингового та лізингового кредитів, що надаються учасниками фінансового ринку фізичним та юридичним особам. Продовжувати формування у студентів економічного мислення і комунікативних здібностей. Виробити вміння використовувати набуті знання у майбутній професійній діяльності.

ПЛАН

1. Особливості безстрокових, термінових і ощадних вкладів. Основні інструменти грошового ринку, операції з ними.

2. Діяльність Національного банку України та Державного казначейства України на грошовому ринку. Випуск та обіг депозитних сертифікатів та казначейських векселів.

3. Взаємозв'язок грошово-кредитної політики з бюджетною політикою держави.

4. Банківський кредит. Грошова позика, її форми.

5. Позики фізичним особам: споживчий кредит, позики громадянам на отримання освіти, користування платіжними картками.

6. Іпотечний кредит та пільгові державні позики на будівництво і придбання житла. Інвестиційний кредит як основа розвитку економіки.

7. Позики під боргові зобов'язання суб'єктів господарювання.

8. Особливості здійснення факторингових та лізингових послуг.

Рекомендована література: 2, 5, 10, 12, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 28, 43, 44, 47, 52, 71, 72.

 

1. Особливості безстрокових, термінових і ощадних вкладів. Основні інструменти грошового ринку, операції з ними.

 

Залучення коштів вкладників та інших кредиторів – це основний вид пасивних операцій банків. Залучені засоби комерційних банків формують переважну частину банківських ресурсів. Вони покривають від 80 до 90% усієї потреби у грошових коштах для здійснення активних банківських операцій.

Вклад (депозит) – це грошові кошти (у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті), передані в банк їх власником (або третьою особою за рахунок і за дорученням власника) для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

У більшості країн класифікація депозитних рахунків здійснюється за двома ознаками:

· За строками депозити поділяються на депозити до запитання – безстрокові – тобто депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника без попереднього повідомлення та депозити на строк – термінові – які сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок.

· Залежно від вкладника виділяють наступні рахунки: рахунок приватної особи, корпорацій (акціонерних компаній) або некорпоративних фірм, центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ, іноземних вкладників.

Загалом депозити, залучені банком, поділяють на безстрокові (депозити до запитання), термінові та ощадні депозити.

Безстрокові депозити – це кошти, які можуть бути вилучені з банку у будь-який момент. Вони становлять до 30 % залучених ресурсів банку і визначають необхідний для підтримки ліквідності розмір високоліквідних активів. Чим більша частка таких зобов’язань в портфелі банку, тим більшим має бути обсяг ліквідних активів, щоб банк міг своєчасно розрахуватись з вкладниками.

До безстрокових депозитів належать:

· залишки на розрахункових та поточних рахунках юридичних осіб;

· залишки на кореспондентських рахунках інших банків;

· залишки коштів на бюджетних рахунках і рахунках позабюджетних фондів;

· кредитові залишки коштів на контокорентних рахунках, рахунках з овердрафтом, а також спеціальних карткових рахунках.

Особливості депозитного рахунку до запитання:

· вклад та вилучення коштів здійснюється як частинами, так і повністю в будь-який час без обмежень (попередження);

· відсотки за ними не нараховуються взагалі або ж є дуже низькими;

· гроші можуть вилучатися з рахунку як у вигляді готівки, так і за допомогою чека та перерахунку;

· можливість отримання овердрафту;

· призначені для розрахунків з третіми особами;

· за депозитами до запитання банк повинен зберігати мінімальний резерв у центральному банку, який більший за розмірами, ніж за строковими вкладами.

Перевагою (для вкладника) є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) – відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).

Механізм відкриття та обслуговування депозитного рахунку:

1. Вибір виду депозиту;

2. Подання заяви та відповідних документів для відкриття рахунку;

3. Оформлення депозиту:

- Шляхом підписання депозитного договору

- Шляхом купівлі депозитного чи ощадного сертифікату

4. Відкриття рахунку та внесення на нього коштів

5. Обслуговування та закриття депозитного рахунку.

Строкові вклади (рахунки) – це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки відповідно до укладеної депозитної угоди на чітко обумовлений термін з виплатою визначеного процента. Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком-позичальником відповідно до його фінансових можливостей за погодженням із вкладником.

Характерними особливостями цих депозитів є:

· фіксований строк;

· процентна ставка залежить від розміру та терміну вкладу;

· не призначені для розрахунків з третіми особами, на них не виписуються чеки;

· існує формальна вимога про попереднє повідомлення вкладником банку про вилучення коштів за 3-7 днів, а в деяких випадках до 30 днів;

· у разі дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі штрафу, тобто банк виплачує власнику депозиту понижений дохід;

· кошти на рахунках обертаються повільно;

· для вкладів, як правило, встановлюється більш низька норма обов’язкових резервів у центральному банку, ніж за безстроковими депозитами.

Ощадні депозити – це вклади населення, розміщувані у банках з метою зберігання і нагромадження (отримання відсотків). Ощадні вклади є проміжною формою між вкладами до запитання і строковими депозитами.

Характерні особливості ощадних вкладів:

· невелика мінімальна сума початкового внеску;

· інколи обмежується верхній рівень вкладу;

· не мають фіксованого терміну дії;

· поступове нагромадження коштів на рахунку;

· не вимагають попередження про вилучення коштів з рахунку;

· відсоткові ставки за цими вкладами вищі, ніж ставки за депозитами до запитання, але нижчі, ніж за строковими;

· ощадні книжки сьогодні замінені виписками з рахунку.

 

Інструментами грошового ринку є:

6. Депозитні та ощадні сертифікати;

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво про депонування в банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його обов'язкового зворотнього викупу банком і розмір виплачуваної надбавки.

Депозитні сертифікати видаються тільки юридичним особам. Вони можуть бути іменними або на пред’явника. Право на отримання вкладу по депозитному сертифікату може бути передано іншій особі. Для фізичних осіб використовуються ощадні сертифікати, що видаються банками як на фіксований термін, так і до запитання.

2. Комерційні папери – короткострокові боргові зобов’язання виробничих компаній з високим рейтингом на ринку. Випускаються без забезпечення на термін до 270 днів. Метою їх випуску є фінансування потреб компанії в оборотному капіталі. Для емітента вони є досить вигідними, оскільки відсоток за ними нижчий, ніж за позиками, і за допомогою фінансових посередників є можливість швидко реалізувати їх на ринку.;

3. Євродолари – тимчасово вільні грошові засоби, розміщені фізичними та юридичними особами різних країн у банках за межами США, в основному в європейських банках; (не готівка, а банківські безготівкові грошові ресурси, які використовуються для міжнародних розрахункових операцій). Це депозити в доларах США.

Євродолари – це депозити в доларах США. Виникли вони у 50-х роках 20 ст. під впливом таких чинників:

післявоєнна Європа потребувала залучення значних сум коштів під значно вищі відсотки, ніж у США;

країни-експортери НАФТА з Близького Сходу розміщують свої надприбутки на депозитах у європейських банках;

існував значний попит на доларові кредити з боку урядів країн, які розвивались;

часткове чи повне усунення більшістю країн обмежень щодо ринку капіталів і валютно-обмінних операцій.

Риси ринку євродоларів:

беруть участь першокласні позичальники (центральні банки, уряди країн, великі комерційні банки, транснаціональні компанії);

мінімальна сума депозиту – 1 млн. доларів США;

кредити в євродоларах незабезпечені;

термін угод не перевищує 1 року;

операції здійснюються на міжбанківському ринку за допомогою депозитних сертифікатів.

4. Векселі.

Вексель, відповідно до Закону „Про цінні папери і фондовий ринок", — це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від векселедавця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Тобто, це зобов'язання, в основі якого лежать лише гроші.

Комерційний вексель — це вексель, який видається позичальником під заставу товару, вони завжди пов'язані з оплатою реальних товарів чи послуг, коли у покупця тимчасово відсутні кошти.

Види:

Простий вексель – просте зобов’язання векселедавця (покупця товару) виплатити зазначену суму коштів іншій особі – векселедержателю за поставлені товари чи надані послуги.

Переказний – наказ векселедавця платнику виплатити певну суму коштів пред’явникові векселя

5. Банківські акцепти – форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі; оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису. Акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати, як правило, до 180 днів.

Банківський акцепт – переказний вексель (тратта), який виставлений на банк і призначений для фінансування комерційної операції, яка пов’язана з наданням банківської гарантії продавцю товару. Він діє аналогічно до переказного векселя, але після закінчення строку дії векселя фактичний векселедержатель звертається до банку-акцептанту за оплатою, а банк-акцептант має право регресної вимоги до платника чи векселедавця.

Акцепт векселя відрізняється від авалю, оскільки при здійсненні акцептного надпису банк стає боржником першої черги, на відміну від авалю, коли він стає боржником другої черги.

Обіг акцептного векселя характеризується такими особливостями:

покупець отримує кредит;

продавець отримує гарантії, що товар буде оплачено;

банк отримує комісійну винагороду;

інвестор має високоліквідний об’єкт для прибуткового вкладення капіталу.

6.Казначейські зобов’язання – боргові цінні папери, що емiтуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або iншi майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначейство випускає свої векселі для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.;

7. Чеки - складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекоотримувачу..

 

Основними операціями з інструментами грошового ринку є:

прийняття банками вкладів (депозитів) від фізичних та юридичних осіб;

відкриття та ведення банками поточних рахунків клієнтів, переказ грошей з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів;

випуск, купівля, продаж, обслуговування чеків, векселів, інших оборотних платіжних інструментів;

випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їх використанням.

 

Банківські операції з векселями.

Операції з векселями — одна з найстаріших банківських операцій. Виникнення цього першого виду цінних паперів, як специфічного товару на фінансовому ринку, пов’язане з практикою торговельних та лихварських операцій. Батьківщиною векселя заведено вважати Італію, де вже в ХІІ столітті генуезькі купці вносили гроші місцевим міняйлам в обмін на зобов’язання сплатити цю суму в іншому місці. Сам термін вексель — cambium — означав «обмін».

Векселі мають такі ознаки, які відрізняють їх від інших цінних паперів:

1. Вони є грошовими документами, що засвідчують наявність відносин безумовної заборгованості.

2. Виступають засобом кредитування, оскільки між датою виписки або виставлення векселя та датою погашення завжди є певний період, протягом якого існують відносини заборгованості. Погашення векселя означає виконання боржником своїх грошових зобов’язань і, отже, їхнє закінчення.

3. Векселі можуть бути предметом застави.

Обіг векселів у зарубіжних країнах регулюється Законом про вексель, що спирається на вексельне право. Процедура їхнього випуску дуже ліберальна й не потребує державної реєстрації (лише наявності права та дієздатності). Однак простота випуску векселя компенсується суворістю виконання його умов сторонами угоди.

Виокремлюють векселі двох типів — комерційні, тобто забезпечені товарним покриттям, що враховуються комерційними банками, і банківські — приятельські (бронзові), що не мають товарного покриття, або фінансові векселі, що купуються банками. Крім того, є державні векселі терміном на 3, 6 і 12 місяців, що не містять процентних купонів і реалізуються зі знижкою порівняно з номіналом, а викуповуються за повною номінальною вартістю, яку встановлено законодавством. Вивезення цих документів за кордон заборонене.

Найбільш істотне значення для інвестора з позицій принципових відмінностей інвестиційних якостей векселів має поділ векселів на прості та переказні.

Простий вексель виписується та підписується боржником. Переказний вексель (тратта) виписується та підписується кредитором (трасантом) і є наказом боржнику (трасату) про сплату в зазначений строк визначеної суми грошей іншій особі (ремітенту). Передача відбувається з допомогою індосаменту — спеціального передаточного напису, який міститься на звороті формуляра. Індосамент не потребує нотаріального засвідчення. Він є підтвердженням володіння цим цінним папером. Особи, які поставили свої підписи на векселі, зокрема й індосанти, несуть за ним солідарну відповідальність.

Такий вексель містить наказ сплатити борг, що виходить від особи, яка видала вексель, але це ще зобов’язання здійснити платіж зі сторони трасата. Тому переказний вексель має бути підтверджено ним (акцептовано). Акцепт — письмова згода на сплату вказаної у векселі суми, тобто прийняття зобов’язань за ним. Акцепт є одностороннім, безумовним та абстрактним зобов’язанням. На лицевій стороні формуляра векселя має міститися напис «згоден» або «прийнято до сплати».

Для підвищення надійності векселя в обігу на ньому ставиться також підпис спеціального поручителя (гаранта) — аваль, який може стосуватися як усієї суми боргу, так і її частин. У такий спосіб особа, що здійснила аваль (аваліст) бере на себе відповідальність за платіж, якщо трасат, трасант або індосант не можуть цього зробити.

Існують чіткі вимоги законодавства щодо авалю. На лицевій стороні формуляра векселя або на додатковому аркуші (алонжі) має бути напис «вважати авалем».

Досвід установлення вексельного обігу в постсоціалістичних країнах та активного функціонування в розвинених країнах охоплює такі можливі операції: облік, інкасація, авалювання, акцептування, векселів; позика під їхню заставу; форфейтингові операції з ними; випуск банком власних векселів; переоблік їх центральним банком.

Особливістю векселів є передача його за індосаментом. Термін «індосамент» походить від лат. in dosso (на спині). Індосамент виконується на звороті векселя або на додатному листі (алонжі). Алонж повинен бути приклеєний до векселя.

Банки виконують з векселями наступні операції:

1. Інкасування векселів банком – це виконання банком доручення векселедержателя про отримання платежу за векселем при настанні терміну оплати. Інкасація векселя передбачає стягнення банком платежу з боржника. Банківська черговість, яка полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками) від імені та за рахунок своїх клієнтів, називається інкасо.

2. Доміциляція (від лат. domicilium – місцеперебування) векселя – це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцильованим векселем. Доміцильований вексель підлягає оплаті третьою особою (доміциліатом) у місці проживання платника або іншому місці. Як правило, платником за векселем призначається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасуванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тобто доміциляція полягає в дорученні векселедавця або трасата банку сплатити за векселем у зазначений термін за рахунок залишку коштів, що є на рахунку. Оплата такого векселя гарантована і здійснюється швидко. Як доміциліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оплачує вексель, якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей. У зворотному випадку він відмовить у платежі.

3. Аваль (фр. аval) векселя – це поручительство за векселем третьої особи, при якому особа, яка здійснила поручительство (аваліст), переймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань будь-якою зобов'язаною за векселем особою: векселедавцем, акцептантом, індосантом. Авалістами, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вважається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі або алонжі «Вважати за аваль», «Гарантую», «Як аваліст за...» і підпис у аваліста. За видачу авалю стягується плата в процентах від суми векселя. Цей процент називається надписним процентом.

Аваліст є боржником «другої» черги, тобто він відповідатиме за зобов'язаннями по векселю у разі невиконання зобов'язань особою, за яку він виданий. Якщо клієнт банку не виконує своїх зобов'язань, банк повинен оплатити вексель. Банк, що здійснив авалювання векселів, зобов'язаний оплачувати вексель тільки в тій сумі, на яку він видав аваль. Банк зобов'язаний платити за авальованим ним векселем, якщо: мала місце відмова від платежу або акцепту, якщо боржник за векселем припинив платежі, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні; боржник оголошений банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні. Відповідальність банку як аваліста припиняється, якщо була здійснена оплата векселя платником або особою, яка поставила свій підпис раніше позичальника або раніше закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста. Після сплати за векселем аваліст стає його власником і отримує право вимоги до того, за кого він дав поручительство, і до тих осіб, які заборгували за векселем перед останнім.

4. Акцепт (лат. аcceptus – прийнятий) векселя – це підтвердження платником згоди на оплату за переказним векселем (траттою). Він висловлюється словами: «Акцептовано», «Прийнято», «Заплачу», що зроблені на лицьовій стороні векселя. Якщо акцептантом виступає банк, ліквідність акцептованого векселя значно підвищується. Векселі, акцептовані банком, тобто банківський акцепт, широко застосовуються у зовнішньоторговельних операціях. Банківські акцепти є досить ліквідними і можуть виступати як міжнародний платіжний засіб. Вони мають значний вторинний ринок і користуються попитом у інвесторів як високоліквідні надійні цінні папери поряд з борговими зобов'язаннями казначейства та іншими інструментами грошового ринку. Схема проведення такої операції: імпортер укладає з експортером угоду на купівлю продукції, надання послуг з умовою оплати контракту за допомогою банківського акцепту. Імпортер також домовляється з банком про акцептування ним переказного векселя. Експортер, відвантаживши продукцію, виписує переказний вексель на банк імпортера і передає його разом з комерційними документами цьому банку. Банк імпортера акцептує цей вексель і передає його експортеру. Експортер може дочекатись строку оплати за векселем або перезарахувати його на грошовому ринку, що переважно відбувається.

До настання дня оплати вексель може бути об'єктом купівлі-продажу. При цьому ціна його буде меншою від номінальної вексельної суми на величину так званого облікового процента, або дисконту. Купівлю векселя здійснюють до настання терміну оплати комерційні банки, називаючи таку операцію обліком або дисконтом векселя. При обліку векселя банк отримує дохід, що дорівнює сумі дисконту. Цей дохід утримується банком у момент обліку векселя. Проведення обліку банком відбувається з допомогою індосаменту. Індосамент містить доручення попереднього власника векселя одержати банку оплату за дисконтованим векселем. Таким чином, комерційний кредит перетворюється на банківський.

Діяльність Національного банку України та Державного казначейства України на