Юридичний статус біженців й вимушених переселенців

Семінарське заняття 4. Суб'єкти міжнародного приватного права.

План:

 

Громадяни як суб’єкти міжнародного приватного права.

 

Громадяни України за кордоном

Загальне питання, яке постає при розгляді цієї проблеми – статус громадян України за кордоном регулюється національним законодавством держави перебування. Якщо укладені договори України про взаємну правову допомогу з конкретними державами, то тоді замість національного законодавства діє конвенційна норма.

Стаття 25 Конституції: "громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами”.

Право виїзду громадянина Україні з України регулюється Законом " Проімміграцію ” (1994).

Правове положення іноземців в Україні

Захист громадян України за кордоном здійснюється згідно з положеннями щодо іноземців, які існують у кожній державі (Закон України " Про статус іноземців ”). В державі перебування кількість прав іноземця обмежується – він не може звернутися до суду по захист. Правове положення українців за кордоном захищається у тих державах, із якими Україна підписала договір про взаємну допомогу (у якому й передбачається право судового захисту українців), в інших же державах громадянин України не має чітко визначеного правового статусу.

Стаття 26 Конституції: "іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом”. Цією статтею встановлюється розподіл іноземців, які перебувають на території України на дві категорії: законно перебуваючі на території України й інші (ніде інше такий поділ іноземців не застосовується).

Існує Закон " Про правовий статус іноземців ” (4 лютого 1994) й Правила виїзду й перебування іноземців на території України (29 грудня 1995), причому застосовуються лише ці Правила (спеціальна норма).

 

Закон виділяє такі категорії іноземців:

· іноземці – особи, які мають іноземне громадянство. Вони у свою чергу поділяються на:

• тих, які постійно проживають на території України (отримують медичну допомогу на рівні громадян України);

• тих, які є тимчасово прибулими на території України (медичну допомогу отримують на рівні громадян України, але за умови оплати).

· особи без громадянства – особи, які громадянства такого не мають (до них застосовується національний режим);

· біженець;

· вимушений переселенець.

Юридичний статус біженців й вимушених переселенців

Треба відокремлювати два поняття "біженці” й "вимушені переселенці”. Між цими категоріями осіб є суттєві розбіжності, але й багато схожих рис. Біженець – теж є вимушеним переселенцем, але особливої категорії (має місце зміна території держави).

Від біженців вимушених переселенців відрізняє те, що вони є наслідком дії власної держави. У справі з вимушеними переселенцями може мати місце великий розрив між певною дією (Акт держави про переселення) й часом (діти вимушених переселенців мають право отримати статус вимушених переселенців). Щодо питань біженців й вимушених переселенців виникають певні матеріально-правові питання, вирішення яких й покладено на міжнародне приватне право.

Проблема біженців є питанням номер 1 майже у всіх державах світу. Це явище набуло свого розповсюдження після другої світової війни. В 1950 році почав функціонувати відділ Верховного комісара у справах біженців (Україна співпрацює з організацією, але до статутної Конвенції не приєдналась). У 1951 році прийнята Конвенція ООН про статус біженців. В 1968 році – спеціальний Протокол до цієї Конвенції. Україна є учасницею Протоколу та Конвенції з січня 2002р. За конвенцією біженцю надають національний режим. Конвенція вирішує 2 колізійних питань:

1. якщо біженець є бі- поліпатридом, то –А) або біженець буде в одній із держав своїх громадянств, тоді він „стає” громадянином цієї країни перебування і користується національним режимом;

-В) біженець втік до третьої держави, громадянство якої не має. Тоді діє принцип ефективного громадянства – біженець сам обирає громадянством якої саме країни, з-поміж усіх своїх громадянств, він буде користуватися. Тоді до нього застосовуються колізійні прив’язки з тією країною.

2. біженці особливо користуються тими правами, які вони набули у державі з якої вони втекли до того, як стали біженцями. (шлюбні відносини, права власності та пов’язані з ним права. Зобов’язання, наприклад платити аліменти.)

 

24 грудня 19893 року прийнятий Закон України " Про біженців ”. За цим Законом біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і, перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. За статтею 12 біженець має право на судовий захист майнових та немайнових прав. Але закон не містить ніяких колізійних питань. З цього й випливає складність закону, тому що на біженця повністю розповсюджується дія Закону України " Про правовий статус іноземця ” (1994).

Біженець має два види прав, які іноземець не має:

· за Конвенцією ООН про статус біженців (1951) біженцем визначається особа, яка покинула державу свого доміцилію або державу громадянства. Саме з цього й випливає перша особливість статусу біженця – право на притулок (стаття 26 Конституції: "Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом”). Закону України " Про притулок ” немає;

· за Конвенцією у державі перебування біженцю має обов’язково надаватися місце роботи й якщо держава не в змозі забезпечити це, то вона повинна взяти цього біженця на утримання (сплачувати матеріальне відшкодування).

Щодо вимушених переселенців закону України й Конвенції не існує.

Положення іноземців у МЧП

Іноземні фізичні особи поділяються на – власні громадяни іноземних держав, - особи без громадянства. Їх правовий статус вирішується за МП звичаєм: особи без громадянства прирівнюються до національних фізичних осіб держави домісілію особи без громадянства. Не усі держави знають „домісілій”, а використовують місце проживання (це пом’якшений варіант домісілію).

Іноземний громадянин завжди має 2 статуси: - статус національний у своїй державі громадянства; - статус іноземця у державі перебування.

За принципом матеріальної взаємності коло правового статусу іноземця обмеженіше, ніж громадяни країни перебування. Завжди режим іноземця та режим національного громадянина будуть різними.

Статутні питання іноземця:

- його правоздатність у державі перебування. Правоздатність – біологічне поняття, виникає в наслідок того, що це людина. З цього питання є багато уніфікацій. Правоздатність по усьому світі є різною, бо є багато обмежень. НП: купити іноземцю земельну ділянку в Україні неможливо.

- Дієздатність, яку іноземець має у своїй державі гр. І яка йому надається у державі перебування. Оскільки дієздатністю наділяє держава, то у різних правових системах межі правоздатності є різними. У МП є принцип за яким особа, яка є дієздатною за правом країни громадянства може бути визнана дієздатною будь-де, а особа недієздатна – буде недієздатною будь-де. Підстави для визнання (не)дієздатності за „lex patria”, а форма за „lex flagi”. Статутні питання дієздатності: - момент її виникнення (в Україні часткова – з 16, повна – з 18; США – 22(повна).); - обсяг дієздатності (повна, обмежена, недієздатний); - загальна і спеціальна дієздатність (право надавати векселі, право одружуватися); - зміна обсягу дієздатності (підстави для обмеження дієздатності: марнотратство, алкоголіки; втрата дієздатності); - опіка, піклування; - особливі випадки втрати дієздатності (підстави визнання особи безвісно відсутньою та померлою). Підстави різні, результат – один. На випадок спеціальної дієздатності: якщо особа, вчинила на території держави перебування дії, які вона має право здійснювати за законодавством держави перебування і якщо контрагент такої особи не мав істотних підстав вважати іноземця таким, що не може здійснювати такі дії, то він має право і несе обов’язки і є дієздатною.

 

Сучасна кодифікація щодо фізичних осіб виокремлює 2 тенденції:

- розподіл іноземних громадян на різні категорії. Кожне законодавство знає такий розподіл, але зміст різний (1. іноземці, які постійно проживають на території держави, 2. іноземці, які тимчасово перебувають на території держави, 3. біженці, вимушені переселенці.)

- Для кожної категорії іноземців встановлюється свій режим. Не існує абстрактного режиму для усіх іноземців.