Загальна характеристика індуського права: доктрина, зовнішні форми права та особливості юридичної діяльності і професії

Другим великим підтипом релігійно-звичаєвого типу правової системи є індуське право. Індуське право відрізняється глибокими релігійно-моральними витоками. Норми індуського права діють на близько 1 млрд. індусів, більша частина яких проживає у Республіці Індія (біля 80% населення), а також Непалі. Інші індуси як національні меншини проживають у Пакистані, Бірмі, Сінгапурі та Малайзії, а також у країнах східного узбережжя Африки, перш за все у Танзанії, Уганді та Кенії і крім цього, у Південному Ємені. Індуське право – це не право Індії; це право общини, яка у Індії та інших країнах Південно-Східної Азії сповідує індуїзм.

Індуське право застосовується незалежно від національної, державної належності або місця проживання до всіх індусів. Тобто це стосується осіб, які визнають складну сукупність релігійних, соціальних та філософських поглядів, які у сукупності визначаються поняттям "індуїзм". Практично, мова йде про вихідців із півострова Індостан, за виключенням тих, хто сповідує іслам, християнство, іудаїзм та зероастризм.

Індуїзм відрізняється від інших релігій тим, що індуси не зв’язані певним віровченням. Кожному з них надається свобода вибору щодо об’єкту вірування чи невірування взагалі.

Індуїзм має багато культів, ритуалів, але він не має чітко сформульованої теологічної доктрини. Хоча індуїзм формулює основні переконання релігійно-філософського характеру, які визнаються абсолютною більшістю індусів.

Еволюційно із цих переконань сформувалися такі релігійні віровчення як: буддизм, джайнизм, сікхизм.

Основа індуїзму – це вчення про перевтілення душі та про карму. Згідно цього вчення, вчинки людини (добрі і погані) – це підстава для визначення її місця в ієрархії наступного життя. Це місце визначається співвідношенням його моральності та гріховності у минулому житті. Якщо людина страждає, займає низьке положення у суспільстві, то вона несе кару за гріхи у попередньому перевтілені. А той, хто посвятив себе Богові, а його вчинки були благочестивими та доброчинними, може сподіватися, що він народиться знову як член вищої касти або за більш сприятливих обставин. Він може сподіватися, що душа його може звільнитися із вічного коловороту і стати більш високою духовною істотою, частиною божественного.

Це вчення є основою кастової структури індуського суспільства, тобто релігійною, філософською та соціальною передумовою та обґрунтуванням індуського суспільства. Індуїзм зобов’язує прийняття на віру певних догм і дає своїм послідовникам певне розуміння світу. Це розуміння передбачає особливу суспільну структуру і особливий стиль життя. Релігійні ж приписи відіграють ту роль, яка у інших типах належить праву.

Для індуїзму людина – це проста абстракція. Згідно індуїзму є люди (члени суспільства), розподілені з моменту народження на соціальні ієрархічні категорії (касти), кожна з яких має свою систему прав та обов’язків і навіть свою мораль.

Каста – це група людей, які об’єднані за родом занять чи професією. Відносини між ними та з членами інших каст регулюються спеціальними нормами поведінки. Тільки у Індії нараховується декілька тисяч каст. Традиційно виділяється чотири великі групи: 1) брахмани (початково каста священнослужителів); 2) кшатрії (воїни); 3) вайшья (купці, торговці); 4) шудра (слуги та ремісники). Ні успішна професійна діяльність, ні багатство, ні політична влада і ніякі інші причини не могли бути підставою переходу до більш високої касти. Касти утворювали специфічну ієрархію, на підставі такого критерію як "чистота касти", яка не повинна бути заплямована спілкуванням з іншими кастами. А тому і перехід із касти в касту виключався. На підставі цього принципу були сформовані багаточисленні норми, що регулювали шлюбно-сімейні відносини. Порушення цих норм мало певні правові наслідки, які визнавалися судами. Наприклад, на підставі таких норм "змішаний шлюб" (між членами різних каст) визнавався дійсним або недійсним, визначалося правове положення дітей від таких шлюбів. Така практика тривала до 1949р., коли було прийнято Закон про дійсність індуських шлюбів.

Відповідно до Конституції Індії 1950р. відмінені правила, згідно з якими належність до певної касти мала певні юридичні наслідки для її членів. Але не зменшилась кількість індусів, які і сьогодні дотримуються традиційних правил поведінки (особливо у сільській місцевості). Наприклад, шлюби між чоловіком та жінкою з різних каст не так часто зустрічаються навіть сьогодні.

Правда, старі традиції поступово починають втрачати свій вплив у різних сферах суспільного життя. В Індії, зокрема, яка має сучасну політичну структуру, кастова система переживає корінні зміни. Цьому сприяють поряд з політичними причинами (всезагальні та рівні вибори та ін.), ріст професійної мобільності населення Індії, вплив засобів масової інформації, посилення зв’язків з західною культурою.

Хоча і традиційні норми продовжують виконувати функції правових регуляторів у певних сферах. І це пояснюється певними причинами.

Перш за все, деякими особливостями індуського права, головна серед яких – тісний зв’язок його з релігією. Індуське право за своєю сутністю є невід’ємною частиною індуїзму (своєрідного феномену, до якого, крім права, входять різні релігійні вірування, обряди, моральні, філософські та інші духовні цінності, що визначають певний стиль життя, певний суспільний порядок, соціальну організацію та структуру).

Ряд авторів стверджують, що індуська система є найдавнішою у світі. І це відповідає дійсності стосовно перших письмових пам’яток, які називають вєди. Вєди – збірки індійських релігійних пісень, молитов, приказок, гімнів, висловів, створених у ІІ тисячолітті до нашої ери і раніше. Для індусів вони є божественними одкровеннями і джерелом релігії та права. В них можна виділити окремі строки, які містять норми, що регулюють поведінку людини. Проте їх практичний вплив на життя індусів є незначним. Щодо права, то вони мають дуже мало конкретного правового матеріалу.

Найдавнішими творами індуської літератури, частина з яких може вважатися "юридичними книгами" (довідниками) були смріті (smritis), що у перекладі із санскриту означає "дарована мудрість древніх жерців і вчених". Час їх створення уявний – між 800р. до н.е. та 200р. н.е.

Найбільш ранні складені в афоричній формі. В них викладається процедура релігійних обрядів, ритуалів пов’язаних з найважливішими подіями у житті людей, але вони майже не містять юридичних норм.

Після смріті появляються дхармасутри – перші відомі збірники права. Вони визначали поведінку людини відповідно до кастової ієрархії: у відношенні до богів, жерців, володарів (царів), предків, родичів, сусідів, тварин. Термін дхарма в перекладі – це сукупність норм без розмежувань приписів релігії, моралі, звичаїв та права. Поняття "дхарма" не має аналогій в європейських мовах. У широкому розумінні, це всезагальний порядок у світі, основа всього живого та неживої матерії. У вузькому розумінні дхарма – це обов’язок, правило поведінки, образ життя доброчесного індуса у всіх деталях. Вона охоплює водночас правові, релігійні та моральні моменти.

Подальший розвиток індуського права зв’язаний з дхармашастрами – об’ємними збірниками правил дхарма, що писані у віршованій формі. Серед них особливо добре відома праця "Закони Ману" (ІІ ст. до н.е.), автором якої визнається цар Ману. У цих збірниках вперше прослідковуються відносно впорядковані юридичні правила поведінки (норми цивільного та кримінального права). Це збірники релігійно-правових приписів, що санкціоновані державною владою.

Взагалі, будь-які норми стосовно поведінки людини викладаються у шастрах. Шастри поділяють на три види (так як і поведінку людини можна визначити трьома рушійними силами: доброчесністю, інтересом, задоволенням): 1) дхарма – правила поведінки богоугодної людини; 2) артха – наука корисності та політики; 3) кама – наука задоволення.

Дхарма не розрізняє релігійні та юридичні обов’язки (відповідальність за гріхи, процес подачі).

Ідея суб’єктивних прав не реалізується дхармою, бо її основа – комплекс обов’язків. Дхарми викладені у дхармашастрах, невід’ємними від яких є нібандхази – коментарі до дхармашастр.

Дхармашастри різнопланові і свідчать про високий рівень розвитку правової культури у суспільстві.

Показником досить високого ступеню розвитку індуського права ще у даний період є логічні правові визначення за змістом. В цей період у Індії правові норми та інститути на відміну, наприклад, від Риму, формувались у релігійній формі (як і у мусульманському праві). Пізніше, зміна у співвідношенні між правовими та релігійними формами відбувається за рахунок появи зв’язуючої ланки – державної влади.

В ХІ-ХІІ ст.ст. в індуському праві сформувалися дві основні правові школи, які відрізнялися різними підходами до ряду проблем спадкового та сімейного права: Дайябага у Бенгалії та Ассамі; Мітакшара у Індії та Пакистані. У період, що передував британській колонізації індуське право базувалося на працях вчених, на "смріті" (коментарях та збірниках). Жерці-юристи Індії відігравали важливу роль у визначенні звичаїв правового характеру. Ці звичаї є досить різноманітні. Кожна каста дотримується своїх звичаїв, збори касти (панчаят) вирішують всі спори, базуючись на громадській думці. Питання вирішуються шляхом голосування, застосовуються досить ефективні засоби примусу (серед яких досить суворою санкцією є відлучення).

У ХVІ ст. мусульманське панування в Індії придушило розвиток індуського права. У ХVІІ-ХVІІІ ст.ст. воно змінилося англійським пануванням аж до проголошення незалежності у 1947р.

Вплив англійського права був подвійним: позитивним – офіційне визнання індуського права; негативним – відбулася деформацій та обмеження індуського права вузьким колом відносин.

На початок англійського панування в індуському праві були сформовані лише способи врегулювання внутрішньосімейних, кастових відносин, відносин землекористування та спадкування. З інших питань воно не мало достатнього розвитку. Британське завоювання перервало самобутній шлях розвитку індуського права, яке в міру еволюції могло б охопити нові види відносин. Після завоювання це право застосовувалося судами у обмежених сферах: спадкування, шлюб, касти, релігійні інститути. Для тлумачення норм індуського права судам закріпили експертів – пандитів.

У сфері права власності та зобов’язального права традиційні норми були замінені нормами загального права. Велика кількість змін відбулася в індуському праві. Найбільш значні законодавчі роботи були проведені у сферах, де більше не застосовувалося індуське право і визначилася лінія на формування англо-індійського права.

Після проголошення незалежності у 1947р. відбулася уніфікація індуського права, проведені законодавчі роботи. Конституція Індії відмінила систему каст. У 1955р. був прийнятий Закон про шлюб, який суттєво реформував сімейно-шлюбні відносини. У 1956р. набрали чинності ще три закони: Закон про неповнолітніх та опіку; Закон про спадкування; Закон про усиновлення та виплату засобів на утримання членів сім’ї.

Таким чином, індуське право було модифіковане та уніфіковане; проведена велика робота по кодифікації. В даний час судді керуються новими законами та прецедентами (хоча індуське право не вважає судове рішення обов’язковим). Відбулися перетворення індуських правових інститутів: дозволено усиновлення сиріт, усиновлені прирівняні у спадкових правах із законнонародженими дітьми, заборонена полігамія, узаконене розлучення в судовому порядку, зменшені розбіжності між правами чоловіка і жінки. Звузилась сфера дії звичаїв. В той же час, зберігаються кастові інститути та автономія. Суд не вправі переглядати кастові правила, він лише слідкує за їх дотриманням і правильним застосуванням. Суд може анулювати рішення касти лише при умові, що воно містить виклик національному правосуддю.

Таким чином, повної заміни індуського права не відбулося, ряд традиційних норм продовжують діяти. Особливо це стосується регламентації особистого статусу, що охоплює такі відносини: шлюбні та позашлюбні діти, неповнолітні та опікунство, усиновлення, шлюб, розлучення, поділ сімейного майні, спадкування, релігійні пожертви, неподільне майно, переважаюче право на покупку, дамбунат, операції бенамі, передача майна шляхом заповіту; кастові відносини та відлучення. Індуські ідеї збереглися в концепції державного землекористування Індії; норми індуського права є і в підприємництві.

Індуське право, яке сформувалося ще у давнину, зберегло свою регулюючу здатність (в обмежених сферах) до даного часу і є важливим компонентом юридичної надбудови індуського суспільства. Законодавець, створюючи нові закони, не може в короткий термін змінити звички та світогляд, які мають тисячолітні корені і пов’язані з релігійними віруваннями. Біля 80% індусів, що живуть у сільській місцевості, продовжують використовувати традиційні інститути.

Основна причина стійкості індуського права полягає у тісному зв’язку його норм з традиційними індуськими соціальними інститутами (з общинною та кастовою структурою), достатньо стійкими і здатними до адаптації у різноманітних соціально-економічних та політичних умовах.

І все ж, у сучасних умовах спостерігаються намагання щодо заміни індуського права правом національним (що не залежить від релігійної належності громадян). Сучасна тенденція в Індії – заміна традиційної концепції релігійного права західною концепцією світського права. Національне право Індії, називають вже не індуським, а індійським правом.

Поряд з цим, необхідно відмітити, що в Індії за період британської колонізації відбулася рецепція англійського права. Ще у 1887р. Судовий комітет Таємної Ради як вища інстанція здійснення правосуддя в Індії констатував, що справедливість та совість необхідно трактувати, як в англійському праві. І навіть кодекси і закони, що приймалися в Індії під час англійського панування базувалися на англійських концепціях, хоча враховувалися і особливості країни.

Подібність з англійським правом визначалася термінологією, понятійним фондом, межами дії англійського права, юридичною технікою, концепцією норми права. Кодекси подібні до законодавчих актів загального права.

Крім цього, прецедентові наданий офіціозний характер, а з 1845р. в Індії публікуються збірники судових рішень.

Подібність з англійським правом проявляється і в процесі формування та функціонування судової системи.

Поряд з цим існує і ряд суттєвих відмінних ознак між англійським та індійським правом. Перш за все, це відсутність поділу на загальне право та право справедливості. Право справедливості в Індії входить до загального права, а тому ряд правових понять трактується по іншому, ніж у Англії. Наприклад, довірча власність, земельна власність, реальне виконання зобов’язань колізійне право тощо. Єдність термінології англійського та індійського права є оманливою, самі поняття можуть бути різними.

Своєрідність індійського права починається з публічного, зокрема, конституційного права. Конституційні норми переплітаються з конституційними поправками (біля 500) та додатками до конституції (12), з рішеннями Верховного Суду (що прийняті у порядку конституційного нагляду), із законами, що мають конституційний характер та звичаями.

Федерація, яка сформована за територіально-мовним принципом, є багатоманітною і в морально-правовому аспекті.

Конституція Індії (1950р.) перераховує питання, що віднесені до компетенції Союзу (97 статей), і питання, віднесені до компетенції штатів (66 статей), а також питання, віднесені до компетенції Союзу та штатів, бо бажано їх вирішувати подібно, але це не обов’язково.

Федеральна влада наділена великими повноваженнями і правом втручання у справи штатів.

Конституція є нестабільною, легко піддається змінам.

Контроль за конституційністю законів здійснює Верховний Суд.

Своєрідною в Індії є і судова система. Тут відсутня федеральна судова система, виключенням є федеральний Верховний Суд. його судді призначаються Президентом Республіки, після багаточисленних консультацій, але без погодження парламенту. Основна його функція – контроль за дотриманням Конституції. Крім цього, Верховний Суд визначає дійсність законів федерації та штатів, якщо оспорюється їх конституційність; розглядає справи про порушення "основних прав", гарантованих Конституцією; розглядає скарги на рішення будь-якого Високого Суду з цивільних справ (якщо ціна позову більше 20 тис. рупій), а також "соціальну скаргу" на будь-яке рішення будь-якого суду країни (за виключенням військових трибуналів).

Регламент Верховного Суду погоджується з Президентом республіки.

Що стосується інших судів, то вони повинні дотримуватися прецедентів, створених Верховним Судом (ст. 141 Конституції).

Поряд з визнанням прецеденту як джерела права, зростає і значення закону та кодифікації.

Психологічно, все ж таки, юристи визнають ідею "панування права" і надають переваги судовому процесу (вважають, що винесення правильного рішення по суті справи особливо залежить від правильної судової процедури). Хоча традиційно судді в Індії призначаються двома шляхами (способами): із адвокатури, як і в Англії, або з чиновницького складу. Поряд з цим, значення судової влади досить велике, а це спричиняє відсутність поділу права на публічне та приватне право, адже суди повинні здійснювати загальний контроль за всіма справами незалежно від того, хто є позивачем – приватна особа чи представник адміністрації.

На підставі викладеного, можна виділити ряд загальних ознак, що характеризують індуське право:

– наявність морально-релігійних джерел, що регулюють відносини у певних сферах суспільного життя (сімейне, спадкове право, особистий статус);

– нерозмежованість правових і морально-релігійних норм у цих джерелах;

– використання нормативно-правових актів, правових звичаїв та прецедентів у певних сферах;

– наявність ознак загального права;

– інтенсифікація законотворчості;

– багаторівневість конституційного права (Конституція з поправками і додатками, закони, прецеденти, звичаї) зокрема, і публічного права в цілому;

– уніфікація індуського права та його модифікація;

– тісний зв’язок правосвідомості та теологічного світогляду (що впливає на джерела права, інші способи врегулювання відносин);

– стійкість норм традиційного права.