Виникнення, розвиток та регіони поширення загального права

Загальне право (Common Law) – це група правових систем англо-американського типу. У даному типі правової системи необхідно розрізняти два підтипи: англійське та американське право.

До групи англійського права відносяться правові системи Англії та Уельсу, Канади, Австралії, Нової Зеландії та інших правових систем Британської Співдружності націй (36 держав-учасниць). Не підпадають під ознаки англійського права правові системи Північної Ірландії, Шотландії, а також провінції Квебек (Канада), хоча вони і входять у співдружність.

До американського права відноситься правова система США.

На сучасному етапі розвитку людської цивілізації під впливом принципів, норм та методів загального права знаходиться значна кількість правових систем.

Домінуюче місце у системі загального права займає англійське право. Історія розвитку загального права до ХVІІІ ст. була виключно історією англійського права.

Своїми коренями англійське право знаходиться у далекому минулому. Після норманського завоювання Англії (1066р.) основна роль у здійсненні правосуддя була покладена на королівські суди, які і творили загальне право. Загальне право характеризується трьома періодами розвитку.

З 1066 до 1485 року англійському праву притаманний період становлення загального права. З 1485 до 1832 року – розквіту загального права і створення права справедливості. З 1832 року і до сучасності – доповнення системи права статутним правом (законодавством).

Королівські суди (починаючи з 1066 року) не мали універсальної юрисдикції. Спори розглядалися різними судами. Король здійснював тільки "вищий суд". Пізніше ці повноваження були розширені і королівські суди дістали виключну юрисдикцію. Приватні особи не могли безпосередньо звернутися у королівський суд. Вони просили у короля спеціальний наказ – дозвіл. Спочатку такі накази видавалися у виняткових випадках. Поступово список "тяжб" розширювався (тільки у ХІІ-ХІІІ ст.ст. біля 75 видів приписів). В ході діяльності королівських судів згодом склалась група рішень, якими потім керувалися ці суди. Таким чином склалося правило прецеденту, тобто одного разу сформоване судове рішення пізніше ставало обов’язковим для всіх інших суддів. Англійське загальне право створює класичну систему прецедентного права або права, що створюється суддями.[293]

Оскільки основна проблема полягає в тому, що не так легко було звернутися до королівського суду, склалась формула: "судовий захист передує праву", яка й до сьогодні визначає основні риси англійського розуміння права. Процесуальні форми в королівських судах у Вестмінстері змінювались у залежності від виду позову. Кожному з них відповідала певна процедура, яка визначала послідовність процесуальних актів, представництво сторін, порядок подання доказів, спосіб виконання рішень.

Найбільш часто використовувалась процедура, встановлена для позову про правопорушення.[294] Тому при цих умовах головна роль відводилась процесу. Це значить, що англійські юристи були зосереджені на питаннях не матеріального права, а на питаннях процедури. Це правило, за формулою Г. Мена, втілено у вузькому руслі процесу.[295]

Королівські суди були судами виключної компетенції, причому для кожного виду підвідомчих їм справ існувала особлива процедура їх розгляду. Суворість процедури загального права, необхідність "укластися" у традиційні рамки – це основні причини, що стояли на перешкоді рецепції римського права в Англії. Університетська освіта, яка допомагає юристові в романо-германській правовій системі побачити справедливе рішення спору, в системі загального права не допомагала виграти процес. Юрист і судді Англії до сьогоднішніх днів "виховуються" практикою.

Суди захищали інтереси корони, а тому мали публічний характер (англійський судовий процес мав публічно-правовий характер). Формалізм розгляду справ королівськими судами потребував доповнення. У ХVI ст. досить широке розповсюдження отримала юрисдикція справедливості (суд лорд-канцлера), а з 1616р., при вирішенні конфлікту між судами загального права і судом лорд-канцлера було прийнято рішення, що юрисдикція останнього буде існувати і здійснювати у відповідності із прецедентами права справедливості (Law of Equity). Ці прецеденти створювалися іншим шляхом та охоплювали інші відносини. Вони вносили доповнення корекції до правових принципів, що застосовувалися королівськими судами.

З 1621 року був дозволений контроль палати лордів за рішенням суду канцлера. Дуалізм системи судочинства існував до 1872-1875р.р. Судова реформа ліквідувала дуалізм у судовій системі. Двоякість же судової структури (включає в себе норми загального права і норми справедливості) збереглася й до наших часів.

Важливими джерелами, які містять судову практику, були щорічники судової практики, що видавалися до 1535 року.

Протягом 1873-75 pp. відбулося реформування, модернізація права та судової системи Англії. Акти про судоустрій ліквідували формальні розбіжності між судами загального права і канцлерськими судами справедливості, всі англійські суди отримали право застосовувати як норми загального права, так і норми права справедливості. Що стосується матеріального права, то також було проведено відповідну роботу по відміні фактично недіючих законів і консолідації чинних норм.

Структура англійського права помітно відрізняється від структури права романо-германсько типу. Перш за все, англійському праву невідомо поділ на право публічне і приватне, на право цивільне, торговельне, адміністративне, право соціального забезпечення. Замість цього ми знаходимо поділ його на загальне право і право справедливості.

Є відмінності і в плані розуміння певних категорій, понять. В англійському праві нема такого поняття, як батьківська влада, юридична особа, підлог, непереборна сила тощо. Проте там можна зустріти поняття довірча власність, зустрічне задоволення тощо. Окремі терміни не мають відповідників у інших мовах, тому не перекладаються, а пишуться в оригіналі. Навіть у тому випадку, коли є адекватна назва (наприклад, "civil law"), то це зовсім не означає, що мова йде про цивільне право в нашому розумінні.

Відмінності спостерігаються і на рівні норми права. В англійському праві, створеному судовою практикою, норма права (legal rule) представляє собою дещо інакше, ніж встановлена законодавцем, тобто, вона менш загальна та абстрактна, в силу цього відсутній поділ норм на імперативні та диспозитивні. Отже, модифікація, подібна до континентального типу, в Англії не могла і не може бути.

Англійське право – це право процесуалістів і практиків. Великий юрист в Англії – це не професор університету, а суддя, який формує юридичну практику.

За останні десятиріччя і навіть століття англійське право все-таки змінилося. З одного боку, спростилась англійська судова процедура, з другого – значно збагатилось право матеріальне. Англійські правники все частіше з’являються на юридичних факультетах університетів, щоб вивчати англійське право. Однак стиль мислення, породжений традиціями, зберігається і дотепер.

Як відмічалось вище, розбіжності є між нормами і системами романо-германського і англійського права. Англійське право є відкритою системою, воно виступає як метод, який дозволяє вирішувати будь-яке питання. Техніка англійського права полягає в тому, що ґрунтуючись на legal rulеs, які були раніше прийняті, і можливо встановити навіть нову норму, яку необхідно застосувати в даному випадку.

Оскільки англійське право – типово прецедентне право (case law), то вивчення його слід починати із вивчення судової практики. Закон (statute) відіграє другорядну роль, що обмежується внесенням змін і доповнень у право, створене судовою практикою. На сьогоднішній день, однак, закони і підзаконні акти органів Англійської держави фактично відіграють таку ж роль, що й аналогічні джерела права на Європейському континенті. Менш вагоме значення мають інші джерела права (звичай, доктрина).

Вивчення судової практики неможливе без знання судового устрою Англії. Вищою судовою інстанцією у Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії є Палата лордів. Вона приймає апеляції на судові постанови у цивільних і кримінальних справах, внесенні апеляційними інстанціями Англії та Уельсу, а також у цивільних справах Шотландії. Від імені палати лордів справи розглядаються судом цієї Палати, який складається із лорда – канцлера, "ординарних лордів з апеляції" та перів, які в минулому займали вищі судові посади.

Ординарні лорди призначаються з досвідчених юристів, як правило, членів апеляційного суду. Їхній кількісний склад – від 7 до 11, причому двоє – шотландські юристи.

Верховний суд Англії та Уельсу включає три самостійні судові установи: Апеляційний суд, Високий суд, Суд корони. Апеляційний суд складається із цивільного та кримінального відділень і розглядає апеляції та постанови інших судів.

Високий суд має три відділення: королівської лави, канцелярське та сімейне. Перше відділення розглядає по першій інстанції найбільш складні цивільні справи і апеляції на вироки магістратських судів по кримінальних справах. На правах складових частин відділення королівської лави функціонує Суд Адміралтейства (вирішує спори з морських перевезень, зіткнення кораблів) і комерційний суд (торговельні спори).

Канцелярське відділення розглядає як суд першої інстанції цивільні справи, пов’язані з управлінням майном, діяльністю компаній, банкрутством. На правах однієї зі складових частин існує Патентний суд.

Сімейне відділення Високого суду зайнято розглядом скарг на рішення магістратських судів у сімейних і шлюбних відносинах (розлучення, опіка, усиновлення тощо).

Суд Корони розглядає по першій інстанції (обов’язково за участю присяжних) справи про переслідуваних за обвинувальним актом, тобто про найбільш серйозні злочини, а також апеляції на вироки і рішення магістратських судів.

Для винесення вердикту про винність на сьогоднішній день допускається наявність більшості голосів "за".

До нижчих судів у Англії та Уельсі відносяться суди графств і магістратські суди. Суди графств (їх більше 350) – основні органи правосуддя у цивільних справах; вони розглядають близько 90 відсотків таких справ. Магістратські суди розглядають основну масу (до 90 відсотків) кримінальних справ. Вони можуть засуджувати лише до штрафу або позбавлення волі на строк до 6 місяців. Якщо винний заслуговує на більш суворе покарання, то кримінальна справа передається в Суд корони.

Цивільна юрисдикція магістратів дуже обмежена. Вони складаються з мирових суддів (їх нараховується на сьогоднішній час близько 20 тисяч), які у переважній більшості не є професійними юристами і не завжди мають юридичної освіти. Невелику групу серед магістратів складають платні, куди входять лише юристи.

Поряд з цим у Англії та Уельсі є спеціалізовані суди, деякі з яких носять назву "трибунал". Наприклад, у 1964 p. було засновано промисловий трибунал, що складається з трьох членів під головуванням професійного юриста. Цей трибунал розглядає, зокрема, скарги про неправильне звільнення з роботи (посади).

У 1956 p. було засновано Суд по розгляду скарг на обмеження свободи підприємства, а в 1967 p. – Службу парламентського уповноваженого у справах адміністрації, яка проводить розслідування матеріалів за скаргами на дії урядових установ.

В останні десятиліття (навіть століття) в Англії відбувався інтенсивний розвиток законодавства. У 1968 році виданий Закон про промисловий розвиток, Закон про охорону природи, 1987 році – Закон про реформу сімейного права, 1986 – Закон про громадянський порядок, Закон про злочинне розповсюдження наркотиків, 1988 – Закон про дорожній рух тощо. Джерелами кримінально-процесуального права в Англії є закони: про магістратські суди 1980 p., про Верховний суд 1981р., про переслідування за злочини 1985р., про відправлення правосуддя 1985 p. тощо. У 1989p. підготовлений проект кримінального кодексу для Англії та Уельсу, проте робота над ним не завершена.

Джерелами цивільного процесуального права є: Закон про суди графств 1984р., Закон про суди і юридичні послуги 1990 p. тощо.

Поряд із судовою практикою існує і таке джерело англійського права, як звичай, хоча він має досить обмежене значення (наприклад, участь присяжних у судовому розгляді деяких категорій справ). На розвиток правової системи вагомий вплив мають і юридичні принципи.

Процес рецепції загального права і створення американського типу можна найяскравіше проілюструвати на правовій системі США.

Англійські поселенці на території США принесли, крім мови, традицій та багато чого іншого, ще й англійське право. Починаючи з 1607 p. (створення першої англійської колонії) воно було єдиним діючим правом – право та традиції місцевого населення ігнорувалися. Потреба регламентації нових відносин, що складалися в колоніях, за умов відсутності централізованої влади сприяли утвердженню ідей про необхідність писаного кодифікованого права.

Англійське право застосовувалось у колоніях із застереженням: діє "в тій мірі, в якій його норми відповідають умовам колоній" (так званий принцип справи Кальвіна).[296] Незалежність СІІІА, яка була проголошена в 1776 році і остаточно встановлена у 1783 році, створила для колишніх англійських колоній, що стали Сполученими Штатами Америки, нові умови.

У 1787 p. було прийнято Конституцію США, а вже в 1808р. був прийнятий цивільний кодекс. Однак США судилося залишитись у системі загального права. Тільки деякі штати (що були французькими, іспанськими колоніями – Луїзіана, Каліфорнія) прийняли кодекси романського типу, хоча в подальшому вони теж були "поглинуті" загальним правом.

Загалом у США склалася дуалістична система, подібна до англійської: прецедентне право знаходиться у взаємодії з законодавчим.

В Англії та США – одна й та ж концепція права, існує один і той же поділ права, використовуються одні і ті ж поняття та трактування норми права. Для американського юриста, як і для англійського, право – це перш за все право судової практики; норми, створені законодавцем, по справжньому входять у систему американського права тільки тоді, коли вони неодноразово застосовуються судами і коли можна буде посилатися на судові рішення.

Право Сполучених Штатів у цілому має аналогічну із загальним правом структуру. Однак при аналізі конкретних проблем виявляються багаточисленні структурні розбіжності між американським і англійським правом.[297] Одна з таких суттєвих розбіжностей пов’язана з федеральною структурою США. Штати, що входять у цю країну, наділені широкою компетенцією, в межах якої створюють своє законодавство і свою систему прецедентного права.

Десята поправка до Конституції США (1791р.) чітко встановила, що повноваження, які не надані Конституцією Сполученим Штатам і користування якими не заборонені окремим штатам, залишаються за штатами. Тобто це значить, що федеральні закони можуть прийматися лише з окремих питань.

Якщо Конгрес не використає надані йому законодавчі повноваження, штати можуть використати залишкову компетенцію і видати відповідні закони.

Розбіжності, про які згадувалось вище, обумовлені також судовою організацією в країні, де поряд із федеральною судовою системою існує і юрисдикція окремих штатів.

Акт про судоустрій 1789р. передбачив, що федеральними судами можуть застосовуватися закони штату, якщо питання не врегульовано федеральним законом.

Існують розбіжності і між самим законодавством штатів. В одних, наприклад, установлено режим спільності майна подружжя, в інших – роздільності; є різноманітні підстави розлучення, заходи кримінального покарання за одне й те ж саме діяння; право товариств і фіскальне право. Важливим, однак, є таке: які б відмінності не виникали, вони не порушують єдності американського права. Ця єдність зумовлена рядом факторів інституційного характеру, а також складом мислення американського населення, зокрема юристів.

Крім того, суттєво відрізняються конституційне та адміністративне право. Так, у США існує контроль судової влади за конституційністю законів, що є відсутнім у Англії; американське адміністративне право вивчає порядок організації і функціонування різноманітних комісій (федеральних або штату), яких немає в Англії. Генеральний атторней США – це міністр юстиції, який очолює прокуратуру.

Основним джерелом права юристи США вважають норми як правила судової практики, сформульовані у зв’язку з конкретними справами. З позицій юридичної техніки теж існують відмінності – між прецедентом в Англії та прецедентом у США. Для початку характеристики цих відмінностей слід дати аналіз американської судової системи.

У США існує єдина федеральна система судів і самостійні судові системи кожного із 50 штатів, федерального округу Колумбія та чотирьох федеральних територій. До компетенції федеральних судів відносяться:

– розгляд кримінальних справ про злочини, передбачені федеральним законодавством;

– розгляд цивільних справ за позовами до федеральних властей, а також за спорами, що виникають у зв’язку з застосуванням федеральних законів, якщо сума позову перевищує десять тисяч доларів.[298]

Переважна більшість кримінальних і цивільних справ розглядується судами штатів, і лише від 5 до 10 відсотків справ належать до компетенції федерального суду.

У федеральну систему судів Сполучених Штатів входять: Верховний Суд США, апеляційні та окружні суди, а також спеціальні суди. Верховний Суд очолює всю систему федеральних судів. Він складається з 9 суддів, одного з яких Президент призначає головою. Члени Суду призначаються Президентом і затверджуються Сенатом. Верховний Суд США розглядає по першій інстанції; зокрема, справи по спорах між двома або більше штатами.

Основна його функція – розгляд скарг на рішення нижчестоящих федеральних судів, а також судів штатів, які мають відношення до федеральних проблем. Він також дає обов’язкові тлумачення по цивільній або кримінальній справі (якщо виникає така необхідність).

Верховний Суд може взяти справу до свого провадження, якщо визнає її загальнозначущою або такою, що зачіпає якісь суттєві інтереси. Це буває нечасто – на тисячу звернень Верховним Судом виноситься рішення по 120-160 справах.

Апеляційні суди були створені у 1891р. в якості судів проміжної юрисдикції між Верховним Судом і окружними судами США. На сьогоднішній день у державі діє 13 апеляційних судів: один – у федеральному окрузі Колумбія, 11 в кожному з апеляційних округів (охоплює 3-10 штатів), а також Апеляційний суд федеральної юрисдикції, який розглядає скарги по митних і патентних справах та скарги на рішення Претензійного суду.

До складу кожного апеляційного суду входить від 4 до 23 суддів. Обов’язки голови покладаються на того з них, хто найтриваліший час працює в цьому суді, але не старше 70-річного віку. В роботі апеляційного суду бере участь один із членів Верховного Суду США.

Перші 12 Апеляційних судів розглядають скарги на вироки і рішення окружних судів, а також на постанови деяких адміністративних органів, якщо в них є порушення правових норм. Вони видають накази і як суди першої інстанції.

Як правило, справи слухаються колегією із трьох суддів.

Окружні суди – основна ланка федеральної судової системи. Їхня загальна кількість – 95, в кожному з них є від 2 до 27 суддів. Окружні суди розглядають по першій інстанції цивільні та кримінальні справи, які входять до компетенції федеральної юстиції, а також скарги на дії адміністративних відомств.

Кримінальні справи і цивільні позови на суму позову більше 20 доларів слухаються за участю присяжних, якщо на цьому наполягає позивач або обвинувачений. При окружних судах функціонують федеральні магістрати, які займаються підготовкою справи до слухання та здійснюють контроль за виконанням судових рішень. Магістрати можуть самостійно розглядати кримінальні справи по обвинуваченню в малозначних злочинах, що караються позбавленням волі строком до 1 року, штрафом до тисячі доларів і за умови, що обвинувачений не наполягає на розгляді його справи в окружному суді.

У 1978р. при кожному з окружних судів були утворені суди в справах про банкрутство.

Поряд з системою загальних судів, у США існує і декілька спеціалізованих судів. До них належать:

– Претензійний Суд, який розглядає позови приватних осіб і корпорацій до уряду США на суму понад 10 тисяч доларів з вимогою про відшкодування шкоди, завданої порушенням договорів;

– Суд по зовнішній торгівлі (складається з 9 суддів), який засідає у Нью-Йорку (там знаходиться штабквартира), або в будь-якому з портових міст США;

– Податковий суд, який розглядає спори, що виникають у зв’язку з визначенням розмірів федеральних податків та їх оплатою.

В американських штатах діють різноманітні судові системи. Найчастіше використовується двох або трьох ступенева система загальних судів. Крім цього, існують суди обмеженої або спеціальної юрисдикції.

Суд, що очолює судову систему в штаті, має назву Верховного суду, але в ряді штатів він називається Апеляційним. Склад суду – від 5 до 9 суддів, один з яких призначається головою.

Верховні суди штатів розглядають апеляційні скарги на рішення нижчестоящих судів. Вони ж у більшості штатів вирішують: приймати апеляційну скаргу чи ні, крім скарг на вироки про смертну кару, які підлягають обов’язковому розгляду. Особливо велика роль цих судів у тлумаченні Конституції та оцінці законодавства штатів у зв’язку з судовими справами чи скаргами на рішення адмінорганів.

Основна ланка судової системи штатів – суди загальної юрисдикції. Серед різних їхніх назв найчастіше зустрічається назва "окружний суд". Вони розглядають по першій інстанції, як правило, усі цивільні та кримінальні справи, що не віднесені до компетенції спеціалізованих судів.

В окружних судах справи розглядаються або одноособово суддями, або суддями за участю присяжних. Кількість останніх повинна бути 6-12 чоловік – при розгляді кримінальних справ; найчастіше 6 – при розгляді цивільних справ.

Крім цього, в кожному штаті США є суди обмеженої юрисдикції, які розглядають справи про малозначні злочини, а також цивільні справи із сумою позову до однієї тисячі доларів. Вони мають назви муніципальних міських, поліцейських судів тощо. Справи в цих судах слухають магістрати або судді, які не обов’язково мають професійну юридичну підготовку.

У багатьох штатах діють також суди спеціальної юрисдикції з питань податків, про спадкування, земельних спорів, у справах про порушення правил дорожнього руху, в справах неповнолітніх.

В системі американських установ відсутні спеціальні органи конституційного контролю, оскільки ці функції виконуються судами загальної юрисдикції. Верховний Суд США має право тлумачити положення Конституції США і оголошувати недійсними закони, видані Конгресом США і легіслатурами штатів, будь-які акти виконавчої влади, якщо вони суперечать Конституції США чи конституції штату.

Верховні Суди штатів розглядають справи, пов’язані з тлумаченням конституції та законів штатів.

Порівнюючи дві системи загального права англійську і американську, можна виділити таку відмінну рису, як наявність у правовій системі США департаменту юстиції. Міністерство юстиції, засноване в 1870р. представляє федеральний уряд у всіх юридичних справах, його очолює міністр, який надає юридичну консультацію Президентові і керівникам виконавчих відомств. Через тисячі своїх юристів, агентів, міністерство юстиції відіграє значну роль в охороні від кримінальних і цивільних злочинів, в забезпеченні здорової конкуренції в бізнесі в системі вільного підприємництва, в охороні споживачів, міграції, натуралізації. Представником міністра юстиції в 50 штатах, Гуамі, Північних Маріанських островів, Пуерто-Ріко і зоні Панамського каналу є прокурор Сполучених Штатів.

Одним з основних джерел американського права, є судовий прецедент, який, однак, не має того значення, що його англійський аналог.

Верховний Суд і Верховні суди штатів США не зобов’язані дотримуватись безумовно власних рішень і можуть змінити власну практику. Звідси випливає їх (суддів) більша свобода, гнучкість і "маневрованість" у процесі.[299] Однак суди з обережністю ставляться до зміни судової практики.

Ряд авторів, зокрема Рене Давид, стверджують, що правило прецеденту є абсолютною необхідністю скоріше за все в плані юридичної психології, ніж права.[300]

Суди кожного штату здійснюють свою юрисдикцію незалежно один від одного, і тому не є обов’язковим, щоб рішення, прийняті в судах одного штату дотримувалися в судах інших штатів. Нерідко трапляються випадки, коли суди різних штатів приймають у аналогічних справах не ідентичні рішення. Поряд з цим, є тенденція до однакового застосування судової практики.

Щорічно в США публікується понад 300 томів судової практики, і, не дивлячись на широке використання комп’ютерної техніки, пошук прецедентів залишається нелегкою справою.[301]

За останні десятиріччя в окремих штатах ставиться питання і робляться спроби зближення норм загального права окремих штатів. У багатотомному виданні "Оновлений виклад права", підготовленого інститутом американського права, в систематизованому вигляді у формі, що нагадує статті законів, викладаються норми американського загального права (договірне право, власність, цивільно-правові делікти тощо). Перше видання "Викладу" складалося з 19 томів, а з 1959 року почалась підготовка до другого видання.

Важливим джерелом американського права є закони: федеральні та штатів. Серед федеральних законів головне місце займає Конституція США (1787р.). Кількість законів постійно зростає, особливо за останні роки. Це вимагає відповідної роботи по впорядкуванню законодавства. Федеральне законодавство США публікується в систематизованому вигляді в Зводі законів США. Він складається з 50 розділів, кожен з яких присвячений певній галузі права чи правовому інституту.

У США часто видаються і кодекси. У декількох штатах діють цивільні кодекси, в 25 — цивільно-процесуальні, у всіх кримінальні, в кількох — кримінально-процесуальні. Ці кодекси, однак не нагадують європейські (окрім штатів колишніх французьких поселенців). Такі кодекси, швидше — результат консолідації.

Особливою формою кодифікації в США стало створення у штатах так званих однакових законів і кодексів. У 1952 p. був вироблений проект Торговельного кодексу,[302] який містив 400 статей і згодом переглядався у 1958 і 1962 pp. Були створені типові кримінальний – процесуальний і доказовий кодекс. До єдиного об’єднуючого законодавства слід віднести федеральний закон 1986р. "Про шахрайство і зловживання, пов’язані з комп’ютером". На його базі у 1988р. в 47 штатах були прийняті аналогічні закони. Це свідчить про намагання створити уніфіковане американське право.

Аналізуючи англійське та американське право на сучасному етапі можна виділити ряд спільних та відмінних ознак.

До спільних ознак можна віднести наступні:

– розуміння права не тільки як засобу вирішення спору, але і як знаряддя побудови суспільства;

– поняття права (як права судової практики), юридичні норми, є подібними;

– подібність системи права.

До відмінних ознак можна віднести:

– Англія (європейська, острівна країна) є парламентською монархією; має децентралізоване правосуддя; формалізований прецедент;

– США (континентальна країна американського континенту) є президентською республікою, має централізоване правосуддя, неформалізований прецедент (судову практику).