Етикет як сукупність правил поведінки

Культура спілкування має не тільки внутрішню (моральну,
людини психологічну), а й зовнішню сторону — етикет, норми якого
досить значущі в моральному плані. Людина, спілкуючись відповід-
но до загальноприйнятих норм і правил, демонструє свою готовність
зважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе.

Етикет — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні
прояви людських стосунків (ставлення до інших людей, форми звер-
тання, поведінку, манери тощо). Етикет містить вимоги, які набува-
ють характеру більш-менш регламентованого церемоніалу і для дотри-
мання яких особливе значення має певна форма поведінки. Етикет,
як правило, відбиває певні моральні принципи, притаманні суспіль-
ству, й певною мірою стає ритуалом. Водночас етикет має суто зов-
нішню, часом відірвану від морального змісту форму, яка має суво-
ро канонізований характер. Він визначається системою детально роз-
роблених правил чемності, чітко класифікує правила поведінки з
представниками різних класів і прошарків, з посадовими особами
(відповідно до їхнього рангу), а також правила поведінки в пев-
них місцях. Проте якщо за суворим дотриманням правил етикету
криється недоброзичливе ставлення до інших, то він стає формою
лицемірства.

Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції
поведінки та культуру спілкування всіх народів. Вони є загально-
людськими або притаманними певному народові. Наприклад, японець,
як правило, у спілкуванні не вживає заперечення “ні”. Те, як він
вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він
вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін. Деякі з
правил етикету, що спочатку були звичаєм лише одного народу, по-
ступово стають надбанням усього людства (наприклад, з Древнього
Китаю та Японії — прояв поваги до старших за віком людей, з
Древнього Риму — звичай гостинності).

В Україні письмові настанови про те, як слід поводитись у
суспільстві, з’явилися майже одночасно з розвитком писемності. Зви-
чайно, на зовнішні форми поведінки людей, їхні манери та уподо-
бання, поведінку в оточенні інших впливали умови життя. Тому й
правила поведінки та етикету різнилися, скажімо, в дворянському
колі та селянській хаті. Дворянських дітей з дитячих років вчили
етикету гувернери. Правила доброго тону нерідко були творчістю
самих людей, штучно привнесеними, а тому їх треба було спеціально
вивчати. Водночас правила пристойної поведінки, що зародилися в
надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і
передавалися з покоління в покоління.

Моральні основи етикету

Моральною основою етикету є правила співжиття людей, які їм
забезпечують умови для нормальної громадської та особистої життєдіяльності. Ці норми виражають природне прагнення людини до встановлення з іншими справді людських стосунків, що базуються на взаємоповазі, гуманності та справедливості. Причому саме спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати та співчувати, переживати та співпереживати, бути совісними, милосердними, доброчесними та порядними. Завдяки соціальному та моральному прогресу відбувся перехід від ритуалізованого стереотипу поведінки до розвиненої раціоналізованої мотивації, де головну роль відіграє моральна рефлексія, тобто осмислення своїх дій та вчинків.

Правила етикету залежать від певних сторін моральної культури
особистості. Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви,
потреби, цілі, установки тощо. Крім того, моральна сторона етикету
тісно пов’язана з естетичною.

Інтелігентність — це категорія моральна, рівень якої визначається не освітою, а культурою. Людина протягом життя перебуває “у стані становлення”, розвитку. Ще в дитинстві вона засвоює певні моральні норми та правила етикету. Проте потім її поведінка змінюється залежно від умов
життя. Певною мірою це залежить також від індивідуальних особли-
востей людини — темпераменту, характеру, здібностей.

При універсальному характері етикету є певні особливості його
прояву в сім’ї, в громадських місцях, на роботі. Далі розглянемо особ-
ливості службового етикету в єдності зі службовою етикою, оскільки лише за такої умови вони є плідними, бо сприяють ефективності взаємодії керівника і підлеглих, співробітників між собою, працівників будь-якої установи з клієнтами