Культура Еллади класичного періоду

 

В V-IV ст. до н.е грецька культура стала однією з найбільш розвинених культурних систем стародавнього світу. Три найважливіших особливості надають її виключний характер: повнота, різноманітність і відома завершеність складових частин (література, мистецтво, філософія), її гуманістична направленість,великий вклад греків в світову культуру, творіння шедеврів, збагативши культурне творіння наступних поколінь

Одним з важливих умов великих культурних досягнень стародавніх греків є відсутність могутньої жрецької організації, яка в країнах стародавнього сходу монополізувала в значній степені процес духовного розвитку і направляла його в русло релігійної ідеології. Характер грецької релігії, простота культових обрядів, проведення головних релігійних церемоній вибірними магістратами виключали можливості утворення впливової жрецької корпорації, її монополії в культурній творчості.

Одним з головних умов формування грецької культури є особливості її природи. В цілому природні умови виявилися на цьому етапі історичного розвитку доволі благополучними для розвитку грецької культури.

Релігія була частиною грецької культури і дуже впливала на неї. Так як і в інших народів, грецька релігія виділяла основи світосприйняття, форми і напрями художньої творчості, різних проявів в літературі, архітектурі, скульптурі, живописі в філософії і науці. Багата грецька міфологія, яка склалася ще в архаїчний період, створила багато міфічних образів, які стали плацдармом для розробки художніх типів сильних людей, які виступали проти сліпих сил природи, проти самих богів, дали поштовх для створення грецької літератури V-IV ст. до н.е.[6,87]

Розуміння богів і героїв в образі красивих людей і стало основою для розробки скульптурного образу громадянина. Для створення всієї системи духовних цінностей стародавніх греків значення мало розуміння природи божества. Греки сприймали своїх богів, навіть найвищих, як могутніх, але не всесильних. Необхідною частиною релігійного культу в V – IV ст. до н.е. стало поклоніння головному богу полісу в формі жертвоприношення в його честь головним храмом. Серед святкових дійств обов’язковим був пир (в жертву приносили лише внутрішні органи тварин), гімнастичні змагання молодих атлетів, показ сценок з життя богів і міщан.

В V ст. до н.е. в більшості грецьких полісів (особливо явно це проявлялося в умовах розквіту афінської демократії) святкування на честь головного божества – покровителя поліса – стало розглядатися, як демонстрація сили і багатства, досягнень і успіхів, як прояв монополії всього полісного колективу. Такі святкування, як Панафінеї в Афінах на честь богині – покровительниці Афін Афіни, Діонісії в честь бога виноградарства, вина і веселощів і веселощів Діоніса, Олімпійські святкування в Олімпії на честь верховного бога неба, грому і блискавки Зевса. Найбільш значними з них стали Олімпійські ігри, які проводилися раз на чотири роки. Популярність театральних вистав привела до того, що вони відділилися від релігійних церемоній і перетворилися в самостійний вид мистецтва, зайняли особливе місце в житті стародавніх греків.

Сама сценічна дія проходила на круглій площадці, яка була вимощена мраморними плитками і називалася орхестра. В центрі орхестри був жертовник Діонісу. На орхестрі виступали актори і хор. Позаду була палатка, де актори переодягались, звідки вони виходили на орхестру. Ця палатка називається скена[9,78].

Сценічне дійство розвивалось як діалог між одним актором і хором. В V ст. до н.е. були введені ще два актори, і сценічне дійство ускладнилося, центр тяжіння ігрового дійства змістився на акторів, а роль хору зменшилася. Актори виступали в масках. які покривали не тільки лице, а й голову взагалі. Маски зображували різні лиця, різного віку, різного соціального стану, навіть передавали душевний стан. Міняючи маски, один актор міг грати декілька різних ролей. Маска виключала міміку актора, робила лице нерухомим. Міфологічні герої або боги зображувалися значно більшими ніж звичайні люди, для цього актори надягали спеціальний одяг: черевики з високими підошвами – котурнами, носили високий головний убір і робили підкладки під одяг, щоб здаватися більшими. Застосовувалися навіть деякі механізми. Якщо потрібно було показати дійство всередині дому.

Грецькі театри були розраховані на все населення міста. Театр Діоніса в Афінах мав 17 тис. місць, театр в Епідаврі мав – 20 тис. місць. Грандіозними були театри в Мегалополі – 40 тис. місць, а а театр в Ефесі – навіть 60 тис. місць. Театральні вистави стали органічною частиною повсякденного життя. В Афінах був створений спеціальний державний фонд, який призначався для роздачі бідним громадянам грошей, щоб вони могли купити театральні квитки. І цей фонд не чіпали навіть при найбільш значних фінансових труднощах, навіть в випадку військових дій.

Батьком грецької трагедії вважається Есхіл (525 – 456 рр. до н.е.). Есхіл був учасником найбільш масових битв війни з Персами (при Марафоні та ін.). Есхілу приписують створення 90 трагедій, з яких збереглося сім. Найбільш відомі з них «Перси» (472 р. до н.е.), «Прикований Прометей» (470 р. до н.е.) і трилогія «Орестейя» (458 р. до н.е.), яка складається з 3 трагедій: «Агамемнон», «Хоефери» і «Евменіди». Трагедія «Орестейя» пронизана філософськими роздумами про сенс людського існування, відносинах людей і богів. Творчість Есхіла прославляла політичні і ідейні традиції грецького полісу[4,145].

Подальше поглиблення важливих питань буття можна побачити в творчості Софокла із Афін (496 – 406 рр. до н.е.). Софокл написав більше 120 трагедій, із яких до нас дійшло тільки 7. Серед них найбільш знаменитими стали дві: «Царь Едіп» (429 – 425 рр. до н.е.) і «Антігона» (442 р. до н.е.). В них Софокл ставив важливу проблему: місце людини в суспільстві і світі. Що таке людина – маріонетка в руках всесильних богів чи творець своєї долі? В образах фіванського царя Едіпа і його дочки Антігони Софокл намічає своє рішення цієї проблеми. Поставлена Софоклом проблема місця людини в світі і суспільстві стане вічною темою світового мистецтва. В творчості Еврипіда з Саламіна (480 – 406 рр. до н.е.) грецька драма збагатилася новими досягненнями. Найбільш прославленою п’єсою Еврипіда, в якій виявилося його новаторство є знаменита «Медея», зіграна в 431 р. до н.е. В цій п’єсі Еврипід винаходить декілька принципіально нових в порівнянні з Есхілом і Софоклом художніх положень. В цілому творчість афінських трагіків V ст. до н.е. стало чудовим художнім відкриттям стародавнього світу, яка направила подальший розвиток світової літератури[12,87].

Великої популярності набув і жанр комедії. Комедія зародилася з карнавальних пісень і танців в час сільських свят на честь бога Діоніса. Найбільш благополучні умови комедій були в демократичних Афінах, де допускалася велика свобода критики як окремих людей, так і законів. Політичні комедії досягли найбільшого розвитку в творчості великого афінського драматурга Аристофана (450 – 388 рр. до н.е.). Збереглося 11 комедій, в яких він дає опис різних прошарків суспільства, піднімає багато проблем афінського суспільства: відношення до союзників, питання війни й миру, корупція. Він висміює філософа Сократа.

Трагедія і комедія належить до поетичних жанрів літератури. Прозаїчні твори створювалися істориками, авторами монументальних історичних розповідей. Сама історія в старовину, на відміну від сучасного розуміння її, як наукової дисципліни, була як художня розповідь. Чудовими зразками грецької прози V – IV ст. до н.е. стали історичні твори Геродота, Фукідіда, Ксенофонта. Художня проза представлена також виступами афінських авторів, особливо Демосфена, філософськими роботами Платона і Арістотеля, які надавали велике значення літературній обробці своїх творів.

V – IV ст. до н.е. були часом розквіту грецької архітектури і скульптури, створення шедеврів, які збагатили світову культуру. Розвиток архітектури був тісно пов'язаний з станом теорії і практики містобудування, заснуванням нових міст.

Якщо місто було на морському березі, то прибережна частина була портом з доками і складами. В регулярному місті підводилась вода по спеціальному водопроводі, від основного каналу вода росприділяласяпо трубам в різні райони міста до спеціальних колодязів, звідки жителі брали воду. Нечистоти виводилися за допомогою каналізації[5,250].

Парадним і релігійним центром міста був акрополь, тут розташовувався храм головного бога – покровителя міста, сюди вела дорога священних процесій під час великих свят, тут відбувалися жертвоприношення.

Великих художніх досягнень греки досягли в архітектурі. Грецьке зодчество класичного часу розвивалося на основі ордерної системи. Ордерна система, що зародилася ще в архаїчний період, досягла повноти і закінченості в своєму розвитку в V – IV ст. до н.е. Два основні типи орденів: дорічний і іонічний сформувалися ще в VII – VI ст. до н.е., але в V – VI ст. з*явився ще більш красивий корінфський ордер. В той же час грецькі зодчества починають змішувати різні ордери в одній будівлі, вносячи елементи легкості і пишності іонічному ордену.

Основою розвитку грецького зодчества був храм. Розроблялися різні типи храмових будівель, від скромних геронів в честь героїв до величних громадських храмів в честь головних богів. Храмові будівлі в залежності від кількості колон поділялися на декілька типів: храм в Антах (дві колони перед головним входом), простиль (чотири колони перед головним входом), амфіпростиль (колони піддержують портик з колонами, розміщувався з іншої сторони), периптер (колони оточували храмове приміщення зі всіх чотирьох сторін) і найбільш складний тип грецького храму був подвійний периптер, коли портик кругом всіх чотирьох сторін будівлі піддержувався подвійним рядом колон. В великому храмі внутрішні апартаменти складалися з головного залу, де знаходилася статуя головного бога міста другого приміщення, де зберігалися храмові і міські скарби. Антаблемент над колонами, верхня частинна стін, фронтони прикрашалися скульптурними групами і рельєфами, що надавали храму нарядності.

Чудовий природно – архітектурний ансамбль був створений в священному окрузі Олімпія, де проводилися Олімпійські ігри. Багато споруд спортивного значення: гімназії і палестри для тренування і виступів атлетів, стадіон, басейни. Органічною частиною ансамблю були споруди для членів ради – булевтерія і гостей – пританея, численні будівлі для зберігання дарів. Священний круг був у підніжжя невисокої гори Кроноса, з Заходу і Півдня його загороджувала річка Алфей і її приток Кладей і це давало відчуття спокою у всіх хто вступав в Олімпійський круг[2,120].

Великі досягнення еллінських майстрів в області скульптури. Греки прикрашали будівлі, особливо храми, різною скульптурою. Навіть дах деяких храмів прикрашався. Статуї стояли на міських площах, ставилися на могилах. Значення скульптур було найрізноманітніше: релігійне, естетичне, ідеологічне. Найбільш популярними були образи богів, воїна – атлета. В IV ст. до н.е. проходить олюднення образу бога. Скульптури богів і богинь в IVст. до н.е. скоріше нагадують смертних людей[9,350].

Грецькими майстрами були створені шедеври, які стали родзинками світового мистецтва. Статуї Мирона «Дискобол»,скульптура Зевса, виконана Фідієм для храму Зевса в Олімпії і вона являється одним із чудес світу, його статуї Афіни – Діви для афінського Парфенона, його 160 – метровий панафінейський фриз на зовнішній стороні стіни Парфенона.

Одним з кращих портретистів IV ст. до н.е. був Лісіп, який прославися портретами Олександра Македонського і статуї Апоксіомена (атлета, який рахує пісок після тренування). Еллінські скульптори створювали і прославляли ідеал громадянина, який реалістично виражав політичні і соціальні відносини середніх прошарків громадянства в більшості грецьких міст – держав.

Також значного розвитку в цей час набула розвитку філософія. Наука про найбільш загальні закони розвитку природи, людського суспільства, і мислення, зароджується коли суспільство досягає зрілості. На перших етапах свого розвитку філософія тісно пов’язана з релігійним світоглядом. В VII – VI ст. до н.е. грецька філософія представляла собою комплексну дисципліну, яка об*єднала вся науку (природничі і гуманітарні науки в цілому). Ця стадія в розвитку філософії (натурофілософія) була представлена школою іонійських філософів кінця VII –VI ст. до н.е. Фалесом, Анаксимандром, Анаксіменом, а також Піфагором і його учнями (піфагорійцями).

Традиції натурофілософії збереглися і в першій половині V ст. до н.е., наприклад, в творчості Анаксогора із Клазомен і Емпедокла із Акраганта (490 – 430 рр. до н.е.). Ці філософи дали оригінальне розуміння світу. Анаксагор сказав ряд цікавих думок в області астрономії – він вважав зірки, включаючи Сонце розпеченими кулеподібними тілами. Емпедокл висунув теорію зародження і еволюції рослинного і тваринного світу із найпростіших організмів. Однак загальний високий рівень грецького рабовласницького суспільства, розквіт еллінської культури в середині V ст. до н.е. призвело до відділення науки і філософії. Уже в елеатській філософській школі панівне місце займали чисто філософські питання. Засновник і керівник олеатів Парменід (540 – 470 рр. до н.е.) вперше став проводити принципіальну відмінність між незмінним, вічним і видимим світом змінних речей.

В творчості групи грецьких філософів, відомих під іменем софістів (учителів мудрості) філософська проблематика отримала подальший розвиток. Софістами називали в V ст. до н.е. в Афінах бродячих філософів, які займалися платним навчанням основам красномовства, філософії і інших наук. Найбільш відомими серед них були Протагор із Абдерн (480 – 411 рр. до н.е.) і Горгій із Леонтин (483 – 376 рр. до н.е.)[10,230].

Ускладнення суспільного життя дало поштовх подальшому розвитку філософії. В кінці V-IV ст. до н.е. в грецькій філософії були створені три філософські системи, які стали основою розвитку світової філософії в подальші періоди: матеріалістична система Левкіппа – Демокрита, ідеалістична система Сократа – Платона і філософська теорія Арістотеля.

Філософська система, яка поклала основи філософського ідеалізму, була створена Сократом (471 – 399 рр. до н.е.), його учнем Платоном (справжнє і*мя Арістокл, 427 – 347 рр. до н.е.). Сократ не залишив творів, тому що розповідав розповіді в усних бесідах. Головне положення філософії Сократа були передані його учнями Ксенофонтом і Платоном. Платон не тільки виложив основи сократової філософії, але й розвив їх і створив закінчену ідеалістичну теорію. Згідно Платона, існуючий вічно божественний розум створює гармонійно упорядкований, ідеальний світ, який незалежний від людини і який не можна пізнати ні чуттями, ні за допомогою практичного розуму.

В грецькій філософії V – IV ст. до н.е. були закладені основи багатьох філософських напрямів наступного часу, вона стала фундаментом, на якому розвивалась філософська думка Стародавнього Риму і середньовічної Європи.

Отже, культура Греції класичного часу представляла собою новий великий крок в розвитку світової цивілізації, вона збагатила всесвітній процес культурної творчості багатьма ідеями, образами, шедеврами, які ввійшли в художню скарбницю людства, які дали поштовх культурного життя поколінь.

 

 

РОЗДІЛ 4