Ще одним апологетом абсолютизму був політичний діяч, історик Василь Микитович Татищев (1686—1750)

Він запропонував своєрідну політико-правову концепцію, в якій досліджував походження й сутність держави і права та деякі аспекти соціальних відносин. За Татищевим, воля людей від природи є незалежною, але через те, що вони користувалися нею нерозважливо, виникла необхідність накласти на них "вуздечку неволі". Є вуздечка "природна", вуздечка "з власної волі" та вуздечка "примусова".

Природна вуздечка — це підкорення дітей своїм батькам. Людина, з'явившись на світ, підпадає під владу старшого в сім'ї; так само природно вона підпадає і під владу монарха в державі.

Друга вуздечка — з власної волі — обумовлена необхідністю людини знайти собі захист, забезпечити своє існування з допомогою інших людей, тому вона на певних умовах укладає договір і йде їм прислужувати. Цей договір не можна розірвати, оскільки друга сторона, що взяла участь у ньому на законних підставах, може примусити порушника його виконувати.

Цей договір є добровільною основою соціальної нерівності, з нього випливає неволя холопа або слуги, а також право всякого пана судити своїх холопів, рабів і селян.

Використовуючи тезу про вуздечку з власної волі, В. М. Татищев обґрунтовував законність кріпосного права і зазначав, що вільність селян із наявною монархічною формою правління не узгоджується, а змінювати звичай неволі небезпечно.

Примусова вуздечка — це коли людину позбавляють свободи з застосуванням сили. Така вуздечка, на думку мислителя, є протизаконною.

У праці "Історія Російська" В. М. Татищев розмірковував також про форми правління, поділяючи їх на правильні, неправильні та змішані.

Демократія й політія (змішана форма правління) можливі в невеликих державах або в містах-держа-вах, як це було у Стародавній Греції. В більших державах, які мають на кордонах моря, гори та інші природні перешкоди, що захищають їх від ворогів, а також там, де народ освічений, може бути аристократична форма правління. У державах, які мають велику територію, відкриті кордони, неосвічений народ, що підкоряється з остраху, можлива, на думку В. М. Татищева, лише монархія. З цього він робив висновок, що найбільш вдалою формою правління для Росії є монархія.

Важливе місце в системі політичних і правових інститутів монархії історик приділяв судовій системі. Здійснення судочинства він розглядав як "головну посаду" великих властей. Суд, зазначав В. М. Татищев, зберігає спокій у державі, тримаючи підданих у постійному страху перед владою. Якщо суд не виконуватиме своїх функцій, то в державі можливі заколоти та прояви невдоволення.

Абсолютна монархія була суспільно-політичним ідеалом ще одного мислителя Росії того часу, прибічника реформ Петра І Івана Тихоновича Посошкова (1652—1726). Політичні й правові погляди він виклав у праці "Книжка про бідність і багатство", яку 1724 р. надіслав імператорові.

У ній він зазначав, що лише централізована влада спроможна забезпечити в державі мир і загальне благо. Решту форм правління він уважав недосконалими, піддавав критиці обмежені монархії, в яких монарх не може повністю реалізувати свої можливості. Влада монарха, за вченням І. Т. Посошкова, подібна до влади Бога, необмежена й надзаконна.

У своєму проекті державних перетворень, спрямованих на зміцнення абсолютизму, мислитель пропонував цареві чітко визначити права та обов'язки кожного стану суспільства. Всі дворяни повинні перебувати на військовій або державній службі, що буде підставою для володіння кріпосними селянами.

Торгівлею (в тому числі й зовнішньою), а також промисловістю мали опікуватися купці. Дворянам і духовенству ці види діяльності за проектом І. Т. Посошкова заборонялися.

Крім того, автор проекту пропонував урегулювати законом повинність кріпосних селян, визначити межі їх експлуатації, надавати їм час для задоволення життєвих потреб, оскільки вони постійно належать монархові, а поміщикам — тимчасово. Гарантією реалізації цих нововведень повинен був стати суд, до якого селяни могли б звертатися в разі невиконання поміщиками вимог законів. Причому за таке звернення до суду й повідомлення про факти порушення законів селянам передбачалося видавати грошову винагороду.

У проекті державних реформ І. Т. Посошков пропонував удосконалити систему органів державного управління й судочинства. Він уважав за необхідне створити в державі контрольний орган, який здійснював би контроль за виконанням указів монарха та законів. До органів державного управління належало призначити освічених і компетентних дворян. Такий же порядок слід було встановити і для призначення суддів; для попередження зловживань у судовій системі І. Т. Посошков пропонував суворі покарання аж до смертної кари.

Важливим кроком до вдосконалення держави та органів її управління повинно було стати прийняття "судової книги", яку мали б розробити по 2—3 представники від кожної губернії. Нове законодавство, на думку І. Т. Посошкова, сприяло б установленню правди, яка є багатством народу.