Тема 6. Господарські зобов’язання

Правове регулювання господарсько-договірних відносин.

ПЛАН

1. Поняття господарського зобов’язання. Підстави виникнення та припинення господарських зобов’язань.

2. Види господарських зобов’язань.

3. Загальні умови виконання господарських зобов’язань.

4. Передоручення виконання майново-господарських зобов’язань; передача (делегування) прав/повноважень за організаційно-господарськими зобов’язаннями.

5. Поняття господарського договору. Характер співвідношення господарського зобов’язання та господарського договору.

6. Класифікація господарських договорів.

7. Істотні умови господарських договорів. Поняття та специфіка захисного застереження.

8. Поняття та особливості публічного, попереднього договорів, договору приєднання та генерального договору у сфері господарювання.

9. Загальний порядок укладення господарських договорів. Повноваження на укладення договорів від імені юридичної особи. Нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договорів.

10. Укладення договорів в мережі Інтернет, на публічних торгах (аукціонах), за конкурсом,

за державним замовленням, на біржах, виставках та ярмарках, за рішенням суду

11. Порядок зміни та розірвання господарських договорів. Недійсність господарських договорів: підстави та наслідки.

12. Особливості договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства.

Завдання

1. У листопаді 2010 р. державне комерційне підприємство «Світанок» (позивач) звернулось з позовом до ТОВ ««Мрія» (відповідача) про звільнення орендованого приміщення, у зв’зку з закінченням строку дії договору оренди.

Під час судового розгляду справи були встановлені наступні обставини. 21 січня 2007 року між відповідачем та позивачем було укладено договір оренди, за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав в тимчасове користування нежитлове приміщення для розміщення магазину. Термін дії договору за згодою сторін визначено до 21 жовтня 2010 р. За тиждень до закінчення терміну дії договору позивач повідомив відповідача про свій намір використовувати означене нежитлове приміщення для власних потреб, та у зв’язку із цим просив відповідача про звільнення означеного примішення відразу після закінчення терміну дії договору оренди. Відповідач відмовився звільняти орендоване примішення, обгрунтовуючи це тим, що він належним чином виконував свої договірні обов’язки та має намір на укладення договору оренди на новий термін, що є його переважним правом.

Яке рішення має постановити суд? Чи може державне підприємство виступати орендодавцем за договором оренди державного майна? Чим відрізняється поновлення (пролонгація) договору оренди від укладення договору оренди на новий термін?

2. У грудні 2010 р. приватне підприємство «Отек» (позивач) звернулося з позовом до приватного підприємства «Промінь» (відповідача) про стягнення за договором будівельного підряду заборгованості за виконані роботи та пені за прострочення їх оплати.

Під час судового розгляду справи були встановлені наступні обставини. У січні 2009 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір будівельного підряду, за умовами якого позивач своєчасно виконав усі передбачені у проектній документації (додаток 1 до договору) будівельні роботи. Факт виконання робіт підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт, підписаними повноважними представниками позивача та відповідача. Утім, незважаючи на прийняття виконаних робіт, їх оплату відповідачем було зроблено частково, у зв’язку із чим виникла заборгованість.

Рішенням господарського суду у задоволенні позову було відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідно до ст. 318 ГК України виконання робіт за договором підряду повинно проводитись на підставі проектно-кошторисної документації, в якій має бути чітко визначена ціна робіт, що є істотною умовою означеного договору. Відсутність цієї умови свідчить про проведення як підрядних робіт, так і їх часткову оплату, без достатньої правової підстави, що вимагає застосування наслідків, передбачених главою 83 книги 5 ЦК України

Чи є законним рішення суду? Обґрунтуйте свою відповідь.

 

3. У квітні 2011 р. державне підприємство «Тракторний завод» (позивач) звернулось з позовом до комерційного банку «Б» (відповідача) про визнання недійсним договору застави, почилаючись на те, що останній укладено з порушення вимог чинного законодавства (по-перше, договір не був нотаріально посвідчений; по-друге, його договірні умови не були узгоджені з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном).

Під час судового розгляду справи були встановлені наступні обставини. 15 березня березні 2010 р. між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір на суму 500000 грн., із строком повернення – до 15 березня 2011 р. З метою забезпечення виконання зобов’язань позивача за кредитним договором, між ним та відповідачем у цьому ж місяці був укладений договір застави, за яким позивач передав відповідачу у заставу трактори на загальну суму 480000. Однак оскільки позивач є державним підприємством щодо якого у липні 2010 р. прийнято рішення про приватизацію, відсутність погодження на продовження дії договору застави з боку відповідних органів приватизації, на думку позивача, є підставою визнання спірного договору застави недійсним.

Чи підлягає позов задоволенню? Чи може розглядатися відсутність обов’язкової за чинним законодавством процедури узгодження умов договору застави майна з органом приватизації в якості підстави визнання його недійсним?

За яких умов заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави? Який порядок реалізації майна державних підприємств, що перебуває в заставі? Чи може бути реалізований у примусовому порядку об’єкт спірного договору застави?

4. У лютому 2008 р. ВАТ «Гірничо-збагачувальний комбінат» (позивач) пред’явлено позов до Державного підприємства «Енергоринок» (відповідач) про спонукання до укладення договору та відшкодування збитків, завданих йому відмовою від укладення такого договору.

У своїй позовній заяві позивач зазначив, що у зв’язку з отриманням ліцензії на енергопостачання у нього виникла необхідність укладення з відповідачем договору купівлі-продажу електроенергії. У жовтні 2007 р. ВАТ «Гірничо-збачачувальний комбінат» направив відповідачу підписаний проект договору купівлі-продажу електроенергії. Відповідач своїм листом повідомив позивача про те, що надісланий ним проект договору не відповідає вимогам чинного законодавства (за змістом проекту даного договору позивач виступив не як енергопостачальник, а як споживач електроенергії), у зв’язку із чим від відмовляється від його укладення в такому вигляді. В обгрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що Державне підприємство «Енергоринок» як суб’єкт публічних зобов’язань, відповідно до вимог чинного законодавства (ст. 178 ГКУ, ст. 633 ЦК України) та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати продаж електроенергії кожному, хто донього звертається на законних підставах.

Які переддоговірні спори можуть бути предметом судового розгляду? Чи може бути предметом судового розгляду спір, пов’язаний зі спонуканням до укладення договору? Чи є у даному випадку ДП «Енергоринок» суб’єктом публічних зобов’язань?

Яке рішення за даною справою мав постановити господарський суд?

5. У листопаді 2010 р. ТОВ «Гарант» (позивач) звернулося з позовом до ТОВ «Регіональна зернова компанія» (відповідача) про визнання недійсним договору купівлі-продажу пшениці, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спірний договір був підписаний від імені відповідача особою, яка не мала на це повноважень.

Під час судового розгляду справи були встановлені наступні обставини. 1 вересня 2010 р. між ТОВ «Гарант» та ТОВ «Регіональна зернова компанія» був укладений договір, за яким ТОВ «Регіональна зернова компанія» було зобов’язано продати пшеницю 4, 3 класу, а ТОВ «Гарант» прийняти і оплатити означений товар в асортименті, кількості та по ціні згідно накладним. Належне виконання договору підтверджено матеріалами справи (видатковими накладними, актами приймання-передавання тощо). Оплата проведена покупцем на загальну суму 59986 грн., що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів. Однак позивач наполягає на визнанні договору недійсним та поверненні кожною із сторін другій усього одержаного за договором, з тих підстав, що договір від імені відповідача був підписаний Сотниковим І.М., який на момент укладення договору не мав прав (представницьких повноважень) на здійснення правочинів від імені відповідача.

Рішенням господарського суду у задоволенні позову відмовлено.

Чи є правомірним таке рішення? Чи дотримана у даному випадку письмова форма договору? Які наслідки недотримання письмової форми договору? Чи можуть бути застосовані у даному випадку положення ЦК про наслідки подальшого схвалення дій представника при перевищенні наданих йому повноважень?

6. Наприкінці травня 2011 р. Державна податкова інспекція звернулася до господарського суду з двома позовами:

1) про визнання недійсним договору на надання послуг з монтажу та наладки спеціального обладнання, укладеного між Дочірнім підприємством «Торговий дім «Selmi»» та ТОВ «Опт-Трейдинг» у квітні 2011 р., як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства. В обгрунтування своїх вимог позивач послався на те, що судовим рішенням, яке вступило у силу 12 травня 2011 р., визнано недійсним Статут ТОВ «Опт-Трейдинг»;

2) про визнання недійсним договору підряду на проведення проектної роботи з розробленням конструкторської документації, укладеного між ТОВ «Верес» та ВАТ «Спільнота» у березні 2011 р., як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства. В обгрунтування своїх вимог позивач послався на те, що спірна угода укладена до моменту державної реєстрації ТОВ «Верес». Під час судового розгляду було з’ясовано, що зобов’язання за спірним договором були виконані ТОВ «Верес» вже після його державної реєстрації (конструкторську документацію передано замовникові на підставі відповідного акта і вартість відповідних робіт замовником оплачено).

Які рішення мав постановити суд за кожною з цих справ?

7. 28 листопада 2011 р. АТ «Світанок» (позивач) звернулось з позовом до АТ «Насіннє» (відповідача) про розірвання договору поставки насіння кукурудзи та сої. Під час судового розгляду справи були встановлені наступні обставини. 1 січня 2010 між позивачем та відповідачем був укладений договір, за умовами якого відповідач був зобов’язаний постачати позивачу перед початком посівних сезонів (2011 р. - 2012 р.). насіння кукурудзи та сої. Означений договір був укладений позивачем з метою забезпечення своїх постійних партнерів – сільськогосподарських підприємств «Данко», «Нібулон» та ін. посівним матеріалом, та отримання від останніх за договорами поставки кукурудзяної та соєвої муки, необхідної для власного виробництва.

У визначений договором термін (за 1 місяць до початку посівного сезону 2011 р.) позивач не отримав насіння кукурудзи та сої, у зв’язку із чим неодноразово звертався до відповідача з листами про відпуск насіння і, в кінцевому результаті, був вимушений купувати насіння у інших суб’єктів господарювання для забезпечення своїх партнерів посівним матеріалом. Тільки після закінчення посівного сезону відповідач повідомив позивача про свою готовність виконати зобов’язання за договором, та відшкодувати понесені позивачем збитки. Утім позивач відмовився від прийняття простроченого відповідачем виконання зобов’язання та направив йому пропозицію про розірвання договору. Відповідач не погодився на розірвання договору, та у своїй відповіді позивачу зазначив, що останній неправомірно відмовляється від прийняття запропонованого ним виконання, оскільки така відмова є оперативно-господарською санкцією, яка не передбачена в укладеному між ними договорі. Зазначені обставини і стали підставою для звернення АТ «Світанок» до суду.

Яке рішення повинен постановити суд? Які правові наслідки несвоєчасного виконання господарсько-договірного зобов’язання? Чи правомірною є відмова АТ «Світанок» від прийняття виконання зобов’язання? У яких випадках сторона договору може розірвати договір в односторонньому (позасудовому) порядку?

Нормативно-правові акти:

1. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р. // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.

2. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 р. // Офіц. вісн. України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.

3. Про концесії: Закон України від 16 липня 1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 41. – Ст. 372. 4. Про угоди про розподіл продукції: Закон України від 14 вересня 1999 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 44. – Ст. 391. 5. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 р. (в ред. ЗУ від 11 грудня 2003 р.) // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 15. – Ст. 231. 6. Про оренду державного та комунального майна: Закон України від 10 квітня 1992 р. (в ред. ЗУ від 14 березня 1995 р.) // Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 15. – Ст. 99. 7.Про здійснення державних закупівель: Закон України вiд 01.06.2010 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2010. – № 33. – Ст. 471. 8. Про державно-приватне партнерство: Закон України вiд 01.07.2010 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2010. – № 40. – Ст. 524.

Література:

1. Кучер. А.Н. Теория и практика преддоговорного этапа: юридический аспект. – М.: 2005. – 363 с.

2. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): Монографія.– К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.

3. Бервено С.М. Проблеми договірного права України: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.

4. Подцерковний О.П. Грошові зобов’язання господарського характеру: проблеми теорії і практики. – К.: «Юстініан», 2006. – 424 с.

5. Мілаш В.С. Комерційний договір у контексті сучасних ринкових умов: Монографія. – Харків: Видавець ФОП Вапнярчук Н.М., 2007. – 440 с.

6. Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності: Навч. пос. – К.: Юрінком Інтер, 2008. − 576 с.

7. Договоры в предпринимательской деятельности / Отв. ред. Е.А. Павлодский, Т.Л. Левшина; Ин.-т законод. И сравнит. правоведения. – М.: Статут, 2008. – 509 с.

8. Мілаш В.С. Окремі питання, пов’язані з укладанням господарських договорів // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 1. – С. 63 - 67.

9. Мілаш В.С. Теоретико-правові засади господарсько-договірної діяльності // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: економічна теорія та право. – 2010. – Вип 1. – С. 203 – 211.

10. Мілаш В.С. Переддоговірні відносини у сфері господарювання: проблеми теорії та практики // Право України. – 2010. – № 4. – С. 258 - 264.

11. Мілаш В.С. Характеристика суб’єктного складу комерційних договорів і господарсько-договірної правосуб’єктності // Юридична наука, практика і освіта: Збірник наукових праць. – 2010. – Вип. 2. – С. 19 - 43.

12. Чабан О. Об’єкт інвестиційної діяльності як одна з істотних умов інвестиційного договору (контракту) // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 2. – С. 20 - 23.

13. Гущинська Н. Права й обов’язки сторін за договором купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 3. – С. 28 - 31.

14. Легенченко М.О. Припинення дії договорів оренди комунального майна внаслідок скасувальної обставини // Вісник господарського судочинства. – 2011. – № 3. – С. 113 - 116.