Оскар і Рожева пані» - зразок епістолярного жанру ХХІ століття

У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження – листа – та літературного жанру – роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного роману виявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листа зобов`язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку, модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідності твору [17; с.56]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману, але, насправді, виявляється, що неможливо розділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формують епістолярний роман як жанр. Незважаючи на те, що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно, цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досі не існує. Думки діаметрально протилежні. Так, деякі лінгвісти, зокрема, О.Рогоза, О.Моісеєнко та ін. не виділяють епістолярний стиль.

Прихильники іншого погляду (В.Наєр, Т.Радзієвська, С.Гіндін та ін.) пропонують визначити епістолярне мовлення як «міжстильове явище, здатне існувати в рамках чи на базі того чи іншого функціонального стилю, або поза їх межами [12, с.45]. Свою думку В.Наєр мотивує тим, що епістолярна форма писемного мовлення наявна в усіх стилях мови, зокрема, ділове листування – в офіційно-діловому, науковий лист – у науковому, листування на шпальтах преси - в публіцистичному. При цьому епістолярні тексти в мовному плані відповідають вимогам цих стилів, а у структурно-композиційному – зберігають властиву їм сталу форму[12; с.32].

Листи, які стоять поза будь-яким функціональним стилем, «підпорядковуються в цілому і головному (за певних відмінностей у частковому) одній інваріантній композиційній моделі і, таким чином, об`єднуються в єдиній формі мовленнєвої варіативності» [12; с.45], яка є специфічною ознакою епістолярного жанру.

В епістолярному романі передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої та непрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеї твору та естетичної мети автора.

В епістолярному романі, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концетрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираження суб`єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі грунтується на детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях з урахуванням структурних особливостей епістолярного роману, специфіка якого полягає у незначному обсязі авторського мовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає.

Роман «Оскар і Рожева пані» складається з 14 листів різного розміру, з яких 13 підписані ім’ям Оскар, а останній – Рожевою мамою, і всі написані до одного адресата. Або, відповідно до театральної постановки цього роману, всі ці листи знаходяться в руках Рожевої мами, єдиного персонажу роману, яка їх озвучує і, яка є їх натхненницею і охоронницею. Ось в чому полягає оригінальність роману.

Взагалі книга не протиставляє листи, написані різними кореспондентами, як це практикують традиційні епістолярні романи, так як більшість листів підписана одним і тим же персонажем – Оскаром.

Отже, ми можемо віднести даний роман до монофонічних епістолярних романів (базується на багатоголоссі). Хоча насправді мова йде про обмін між Оскаром і його адресатом, з відповіддю останнього Оскару. Причину незвичності даного листування слід шукати в особі адресата – Бога. Так як сферою йому підвладною становлять «духовні речі», то для спілкування він не має необхідності звертатися до традиційної форми листа. Оскар це дуже швидко помічає: в постскриптумі до свого першого листа він пише: «Я не знаю твоєї адреси: як мені бути?» [ 20; с.19], і потім на початку наступного листа: «Ти дуже крутий. Ти дав відповідь на запитання раніше, ніж я відправив листа» [20; с.20].

В епістолярному романі передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої та непрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеї твору та естетичної мети автора.
Передача чужого мовлення в романі «Оскар і Рожева пані» здійснюється за допомогою прямої мови. Оскар з точністю передає свої розмови з Рожевою Мамою, друзями та батьками: «- Кого ти по - справжньому любиш, Оскаре?
- Тут, у лікарні?
- Так.
- Шинку, Ейнштейна і Поп Корна.
- А серед дівчат?» [20; с.37]

Автор застосовує пряму мову для того, щоб читачі точніше відчули і пережили разом з Оскаром всі останні 12 днів його життя. Саме цим створюється, так званий, ефект присутності, що й дав можливість грати даний роман в театрі.

Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленні персонажа зумовлене його статусною поведінкою.
В романі «Оскар і Рожева пані» нас перш за все дивує звернення до адресата «Дорогий Боже», що є незмінним у всіх листах. Це звертання прекрасно розкриває особистість головного героя, десятирічного хлопчика, і надає відповідного тону листуванню і всьому роману. Лексика роману також підкреслює і прекрасно розкриває особистість Оскара, так як його мовлення є часто фамільярним, розмовного характеру.

Якщо Бог звертається до засобів спілкування, властивих лише йому, то Оскар, коли пише свої послання - широко використовує коди і формули, властиві епістолярному стилю письма із звертанням до адресата, фінальною формулою, підписом і часто постскриптумом.

В кожному листі ми знаходимо звертання до адресата, завжди незмінне: «Дорогий Боже»та підпис адресанта в кінці кожного листа:«До завтра, цілую, Оскар». З іншого боку не з’являється жодної вказівки на місце і дату, які слід було б шукати на початку листа. Єдине згадування точної дати ми знаходимо в кінці другого листа в розмові Оскара з Рожевою мамою: «Сьогодні 19 грудня». Отже, розповідь починається 18 грудня, щоб закінчитися 31 грудня; по одному листу кожного дня - всі написані в лікарні в кінці дня.

В дев’яти з чотирнадцяти листів є постскриптум, в якому Оскар висловлює свої бажання або задає питання: «P. S. Я не знаю твоєї адреси: як мені бути?» [20; с.19].

Останній лист, підписаний Рожевою мамою, інформує Бога і, звичайно, нас читачів і адресатів цих послань, про смерть Оскара.

Таким чином, дослідження епістолярного роману як специфічного жанру художнього тексту досі залишається актуальним. Епістолярний стиль суттєво й своєрідно відрізняється від усіх інших стилів. Епістолярне мовлення має тільки писемну форму вияву, хоча тексти цього стилю можуть бути прочитані вголос. Усна форма епістолярного мовлення є тільки особливим відтворенням мовлення писемного. У мовлення в межах епістолярного стилю виокремлюють різні жанри. Найпоширеніший з-поміж них це приватні листи.

У повісті «Оскар і Рожева пані» приватне листування має побутовий характер. У творі головний герой Оскар розповідає про події свого життя та своє ставлення до них, свій життєвий досвід та інтереси. У листах Оскар роздумує саме про свої етичні переконання щодо навколишнього світу та людей, які його оточують. Автор намагався створити листи змістовними, в деякій мірі позитивно інтригуючими.

Отже, епістолярне мовлення неоднорідне за своїм змістом і граматичною будовою. Також епістолярне мовлення зорієнтоване на виконання суто індивідуальної комунікативно-стилістичної функції.

Як ми бачимо, Ерік–Еммануель Шмітт дотримується тих структурно-композиційних особливостей, які вимагає обраний ним жанр, епістолярний роман, хоча з певними відмінностями: ми не знаходимо жодної вказівки на дату та місце, які повинні бути присутні в листі.

 

2.2. Дитячі листи до Бога у повісті «Оскар і Рожева пані»

Оскар вибирає досить дивну довірену особу для своїх листів, зважаючи на те, що він навіть не вірить в його існування:«Я ніколи не звертався до тебе, бо навіть не вірю, що ти існуєш» [20; с.8].Запропонувала йому це зробити Рожева мама, яка розповіла Оскару про всю користь звернених до Бога листів:«Виклади свої думки. Ті, які не висловлюєш; саме вони тиснуть, міцно вкорінюються, лягають тягарем, знерухомлюють тебе, посідають місце нових думок і отруюють тебе. Якщо ти мовчатимеш, то перетворишся на смердюче сміттєзвалище старих думок» [20; с. 17].
Дивним у цьому листуванні є не тільки особа адресата, але навіть сам факт написання листів Оскаром. З першого листа ми дізнаємось, що для нього писання – це вигадки для дорослих, те ж саме, що обманювати, пропускаючи реальність крізь фільтр письма.«Одразу хочу тебе попередити, що я ненавиджу писати. Хіба що вже конче потрібно. Бо писати – це наче чіпляти гірлянду, помпон, удавану посмішку, стрічечку тощо. Писати – це ніщо інше, як прикрашати, прибріхуючи. Такі собі хитрощі дорослих» [20; с.7]. І все ж таки Оскар переконує Бога в цілковитій своїй щирості і відвертості своїх послань, так як хлопчику необхідно отримати його допомогу: «Мені ж потрібно, щоб ти зацікавився. Мені навіть підійшло б, якби ти знайшов час зробити дві-три послуги» [20; с. 8].

Ці щоденні листи, без яких Оскар не зможе пізніше обходитись, так як навіть дуже ослаблений, він, незважаючи ні на що, буде знаходити в собі сили тримати ручку, стануть зрештою для дитини втіленням свободи, допомагаючи йому втекти від хвороби, яка його забирала.
Крізь призму дитячого світобачення Оскара ми знайомимося із головними та другорядними героями твору. Насамперед, ми дізнаємося про життя самого Оскара, від якого ведеться мова. Хлопчик сам представляється, вказуючи свій реальний вік:«Мені десять років» і той, на який він виглядає: «На вигляд мені сім років». Оскар називає також своє прізвисько, що заміняє фізичний опис і щиро розповідає про стан свого здоров’я: «Мене звуть Яйцеголовий… я живу в лікарні через рак» [20;с.30]. Стає зрозумілим, що таке дивне прізвисько з’явилось через лису голову хлопчика, що втратив волосся внаслідок лікування хіміотерапією. Та пізніше ми знаходимо більш детальний, хоча і саркастичний фізичний опис Оскара:«Я зі своєю яйцеподібною головою, несхожий ні на хлопця, ні на дівчину, а скоріше на марсіанина» [20;с.32].

Ще однією головною героїнею роману є Рожева Мама, як її називає Оскар. Своє ім’я ця дама отримала від своєї рожевої кофтинки, які в лікарні носять сторонні, що приходять туди подарувати свій час і своє серце хворим дітям: «Серед жінок у рожевих халатах, які приходять ззовні, щоб якийсь час побути з хворими дітьми, вона найстарша» [20; с.10].Точного віку цієї дами ми так і не дізнались: «- Скільки Вам років, Бабцю Ружо? - Ти можеш запам`ятати число з тринадцяти цифр, Оскарику?» [20; с.10].

Читаючи сьомого листа Оскара до Бога, ми розуміємо, що Рожева Мама, «яка щойно вклала мене у ліжко, свого старшого сина, який працює ветеринаром у Конго» [20; с.78], втратила свого старшого сина, що пояснює її прагнення працювати в лікарні з хворими дітьми. Вона доглядає за Оскаром, як за власним сином: «Я люблю тебе, Оскаре»[20; с.64], і Оскар в свою чергу поводиться з нею краще, ніж з власними батьками: «Я Вас також» [20; с.64].

Крім головних персонажів, Оскара і Рожевої мами, в творі присутні батьки Оскара, лікарі та медсестри, інші хворі діти, що теж живуть в лікарні.

Через свою хворобу Оскар змушений жити в замкненому приміщенні, лікарні, яку він лише раз, таємно від усіх, залишав. Оскар має можливість пересуватись в межах будівлі: в кімнату відпочинку, ігрову кімнату, в кімнату Пегі та в парк.

В романі ми не знаходимо детального опису лікарні, а лише дізнаємось про оточення та обставини в лікарні через сприймання та відношення до нього Оскара, яке постійно змінюється. Спочатку він описує лікарню, як «Суперсимпатичне місце, де повно дорослих у гарному настрої, які голосно розмовляють, багато іграшок і рожевих пань, які завжди готові прийти на допомогу» [20; с.8], але дуже швидко, з тих пір, як він розуміє, що його лікування не було ефективним і він перетворюється на «кепсько хворого, хворого, який руйнує віру у те, що медицина – це прекрасно» [20; с.9], лікарня стає не дуже привабливим місцем: «Тепер увесь поверх, медсестри, інтерни і прибиральниці дивляться на мене однаково. Вони сумні, коли у мене гарний настрій, змушують себе сміятися, коли я розказую анекдот. Справді, ми більше не регочемо так, як раніше» [20; с.9].

За той короткий час, який даний йому, Оскар переживає ціле життя, і ми спостерігаємо еволюцію його відношення до оточуючих, зміну його світогляду та розуміння життя і смерті, ми спостерігаємо зміну самого Оскара. Протягом 12 днів, що охоплює розповідь, маленький хлопчик перетворюється на підлітка, потім на одруженого чоловіка і відповідального батька родини, тобто він переживає весь той досвід, що трапляється в житті дорослого чоловіка.

На початку розповіді Оскар з’являється нам маленьким, худеньким хлопчиком, залежним від батьків та медичного персоналу. Це яскраво проявляється в його, ще зовсім дитячих, інтересах: гратися, сміятися, спілкуватись з друзями:«багато іграшок і рожевих пань, які хочуть гратися з дітьми, а також друзів, які завжди готові прийти на допомогу, як от: Шинка, Ейнштейн або Поп Корн»[20; с.8]. Його бачення явищ оточуючого світу, зумовлюється дитячим світоглядом: він порівнює вік людини з терміном придатності йогурта:
«-Ви «прострочені»?
-Так.
-Як йогурт?» [20; с.11].

В його розмовах часто з’являються герої чарівних казок:«Ваш Бог, Бабцю-Ружо, - нікчемний. Аладін мав право на три бажання від джина з лампи» [20; с.18].

В третьому листі Оскар оголошує, що став підлітком. В цей період, як не дивно, він переживає всі складності і душевні переживання перехідного віку: «Я мав купу клопотів зі своїми товаришами та батьками, і все через дівчат» [20; с.36].

Зрештою він досягає віку зрілого чоловіка і розповідає, що є тепер одруженим, уточнюючи, що: «ми робили все, що роблять одружені чоловік і жінка» [20; с.54]. З цих пір Оскар називає Пегі «моя дружина» [20; с.64] і отримує всі необхідні почесті від батьків останньої, що відповідає його новому становищу: «вони ставляться до мене з повагою; вони поставили між собою стілець для мене, і я зміг сидіти біля дружини з її батьками» [20; с.66].
Нарешті, Оскар стає батьком, незважаючи на те, що: «Ми не спробували лише одну штуку – поцілунок з язиком. Пеггі Блу боялася, що завагітніє від цього»[20; с.55]. Він вдається до всиновлення. Спочатку, він всиновлює свого старого ведмедика, після того як його батьки подарували йому нового, що вказує на його, вже далеко не дитячу, силу і зрілість, і демонструє відповідальність дорослої людини. І нарешті він не знаходить кращого способу проявити свою любов до Рожевої мами, ніж удочерити її:
«- Я люблю тебе, Оскаре.
- Я Вас також. Що я можу зробити для Вас, якщо у Вас неприємності? Хочете я Вас удочерю?» [20; с.64].

Щоб зрозуміти, який складний шлях пройшов Оскар і, як, в процесі, він змінився, достатньо лише прочитати бажання, які висловлював Оскар до Бога в кінці кожного листа.

Як тільки Рожева мама пояснила Оскару, що він може кожного дня висловлювати одне прохання до Бога, вона запропонувала йому ідею, що це прохання може бути:«прихильність до когось іншого» [20;с.18]. Реакція Оскара була миттєвою і прекрасно продемонструвала бажання і потреби хлопчика на той момент: «Маючи право на одне бажання в день, Бабцю-Ружо, не варто робити дурниць, спершу я притримаю його для себе!» [20; с.18].

Таким чином його перше прохання стосувалося лише його:«Я одужаю? Скажи «так» чи «ні». Це ж нескладно» [20;с.19].Оскар дуже швидко отримує відповідь на своє запитання. Наступне його бажання теж відноситься лише до нього і спровоковане скоріше цікавістю: «Я згоден, щоб ти прийшов до мене. У мою свідомість. Гадаю, це виглядатиме вражаюче» [20; с.35].

Кохання змінює хлопчика. Він переживає нові емоції і хвилювання, що виливаються в його найпотаємніше бажання:«хочу, щоби ми з Пеггі одружились» [20; с.50]. Це прохання спрямоване також на Оскара, але він вже не є єдиним його користувачем – він включає в своє бажання Пегі. Серце хлопчика починає розкриватись для його оточення. Це розкриття безперечно підтверджується в наступних чотирьох листах.

Незважаючи на те, що проходить зовсім мало часу, здається, що Оскар стає старшим на декілька років, так як центром його бажань і прохань стають інші. Перш за все це Пегі, яку він щиро кохає, що проявляється в його наступному бажанні:«Тоді зроби так, щоби, хоч яким був результат операції, Пеггі Блу сприйняла його як даність» [20; с.62].Спочатку, надаючи значення техніці проведення операції і конкретному результату, він починає розуміти, що це не є гарантом щастя, Оскар поміщає Пегі та її переживання в центр своїх бажань.«Зроби так, щоб ми з Пегі помирилися»[20; с.70], - пише він у наступному листі, перед тим як запитати Бога про подарунок йому на день народження. Це відображає подвійне перетворення Оскара: він відкриває для себе світ, в якому центром не є він сам, а його близькі, яких він любить, з їх бажаннями і переживаннями; більше того, Оскар починає розуміти, що він сам може не тільки просити, але і дарувати.

Зрештою, Оскар цілковито відкривається навколишнім, так як його бажання в сьомому листі стосується його батьків, яких він довгий час ненавидів:«Нехай мої батьки завжди залишаються такими»[20; с. 79].
Спершу Оскар із наївністю дитини шукає визначення «життя» в «Медичному словнику»: «Бабцю-Ружо, мені здається, що в «Медичному словнику» є тільки специфічні штучки, проблеми, які можуть трапитися з тією чи тією людиною. Але немає речей, які стосуються нас усіх: Життя, Смерть, Віра, Бог» [20; с.83]. Не знайшовши точного визначення і не отримавши пояснення від Рожевої мами, він приходить до висновку: «Для життя є одне-єдине рішення – жити» [20; с.84].

В кінці кінців, а саме після «візиту Бога» до нього, в своєму передостанньому листі, в момент, коли він майже помирає, Оскар розуміє і розкриває нам значення життя: «Життя – таки дивний дарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті усвідомлюємо, що це – не дарунок, а лише позика» [20; с.91].

Таким чином, на початку розповіді Оскар з’являється нам маленьким, худеньким хлопчиком. Він, як і всі діти, любить гратися, сміятися, спілкуватись з друзями. Він порівнює вік людини з терміном придатності йогурту. Далі ми спостерігаємо, який складний шлях пройшов Оскар і як поступово він змінився. Так, Оскарове перше прохання стосувалося лише його. Наступне його бажання теж відноситься лише до нього і спровоковане скоріше цікавістю. Але проходить зовсім мало часу і центром його бажань і прохань стають інші. Перш за все, це Пеггі, яку він щиро кохає, далі – його батьки, яких він довгий час ненавидів. Оскар починає розуміти, що він сам може не тільки просити, але і дарувати.
Отже, ми бачимо, який складний і корисний шлях пройшов Оскар і як змінювалось його бачення і ставлення до світу: від егоцентризму маленького хлопчика до альтруїзму зрілого, дорослого чоловіка. Він прожив десять років, особливо не задумуючись над сенсом життя, що властиво для дитини його віку. Але зрештою через свою хворобу, своє нове народження та кардинальну зміну свого світогляду він починає задаватись досить серйозними питаннями про життя і смерть.

Повірити в диво, спіймати шанс побачити життя сповна допомогла йому Рожева пані, яка вселила в нього віру в майбутнє та зуміла переконати хлопчика, що варто лише чогось дуже захотіти і воно обов`язково здійсниться. Велику увагу у творі варто надати Рожевій пані, тому що саме таких людей бракуватиме на Землі споконвічно. Про таких людей варто писати і захоплюватися ними.

У сучасному світі рожеві пані виступають в обличчі волонтерів, які з власної волі готові прийти на допомогу будь-якій людині у важкій ситуацій.

Одним із закладів, де можуть працювати волонтери являються хоспіси – це заклади, що надають допомогу невиліковним хворим на останній стадії захворювання. І ось у хоспісах ці ж таки волонтери, так звані рожеві пані. Їх так називають тому, що вони одягнені в рожеве. Вони допомагають не тільки фізично, але й підтримують тих, хто давно уже опустив руки.

На даний час в Україні існує Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» МОЗ України, в якій щорічно в стаціонарі проходять лікування до 18 тисяч дітей. Лікарня безумовно допомагає хворим діткам та працівники, в яких діти бачать своїх Ангелів Охоронців, що оберігають від всяких бід та рятують від фізичної та моральної болі.

 

 

 

Висновки

Дана курсова робота побудована на виявленні проблеми ставлення до життя та людей в творі Еріка-Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані». Слідуючи визначеному колу завдань, ми розглянули та дослідили основні теоретичні положення даної роботи. Перш за все ми визначили, що на формування неповторного індивідуального стилю письменника вплинули ряд стилетвірних чинників: світовідчуття (образне мислення) письменника; тематика і проблематика, яка його переймає; закони і норми обраного ним жанру.

Безумовно величезний вплив на творчість та формування стилю письменника мали факти його життєвого досвіду, під впливом яких формувалась особистість митця. Вивчення музики, навчання та робота в сфері філософії, звернення до Бога та вивчення релігій, все це безсумнівно знаходить відображення в його творах. На прикладах його романів ми бачимо, що головними героями в них найчастіше стають відомі історичні особистості (Понтій Пілат, Ісус), а висвітлює він філософські, актуальні і важливі проблеми, що завжди турбували суспільство: відношення людини і Бога, смерть, сенс життя.

Повість «Оскар і Рожева пані» робить нас сміливішими, допомагає подолати жах і по-людськи гідно зустріти випробуваннядолі. А таке вміння завжди залишатиметься актуальним, адже у світі є речі, які важко пояснити: хвороби, страждання, смерть… Французький письменник Ерік-Еммаунель Шмітт відверто говорить із читачами про складні питання, намагаючись знайти власну відповідь: «Я говорю про смерть, щоб сказати про те, як чудово жити».

Оскар не просто жив останні 12 днів, а здійснив подорож у часі й у прискореному русі прожив ціле людське життя – від народження до 110 років. А ще він здійснив подорож духовну, пройшов шлях від недовіри й відчаю до розуміння таємниці світобудови, до справжньої віри в серці. У Оскара треба вчитися силі духу, вмінню бачити різнобарв`я світу, а ще гумору і безмежній уяві.

Повість «Оскар і Рожева Пані» написана у формі 14 листів десятирічного хлопчика Оскара, невиліковно хворого на рак. Він відчуває, що ні хіміотерапія, ні пересадка кісткового мозку не принесли йому полегшення. Своїх батьків Оскар вважає легкодухими, бо вони бояться відверто сказати синові про те, що він сам уже добре усвідомлює: жити йому залишилося зовсім мало. Єдиною близькою для Оскара людиною стає Бабця-Ружа – добровільна помічниця лікарні, яка приходить зі щирим бажанням подарувати свій час і своє серце хворим дітям.
Щоб хлопчик прийняв жахливу правду про життя і смерть, Бабця-Ружа спонукає Оскара викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Крім того, він має собі уявити, що кожен прожитий ним день є десятиріччям. І хоча Оскару важко повірити в Бога, проте він йде на цей експеримент і таким чином проживає все своє життя – 110 років за 12 днів. Це було дійсно все життя, адже воно змогло вмістити в себе юність, перше кохання, одруження, турботу про всиновлених дітей, кризу середнього віку, старість і підготування до смерті.

Е.Е. Шмітт говорив: «Був час, коли я сам був серйозно хворим, і невідомо, як все могло закінчитись. Бувало, що я супроводжував людей на шляху до смерті, я бачив, як помирають люди. Звичайно, я міг взяти для книги дорослу людину, але взяв дитину. Яка різниця, в якому віці людина помирає? Вона все одно проживає ціле життя. Я вважаю, що є дар життя, але є і дар смерті, і обидва ці дари дані людині. І це невідворотно».
Ця маленька історія про хворого хлопчика, яка вмістила в себе високу філософію буття, смерті, страждання, не може нікого залишити байдужим.

Повість «Оскар і Рожева Пані» перекладена на безліч світових мов, а її театральна постановка ось уже кілька років не сходить зі сцен найвідоміших театрів.