Поняття екологічного права в широкому і вузькому розумінні. Основні критерії самостійності екологічного права

Екологічне право виступає юридичною формою екологічних відносин. Його розвиток і становлення відбувається у широкій на­уковій дискусії, що є цілком виправданим, бо тільки у процесі науко­вого обговорення можна виробити оптимальний підхід до розуміння екологічного права. Висловлені думки про поняття екологічного пра­ва в загальних рисах зводяться у цілому до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа ком­плексних (інтегрованих) галузей права, до складу якої входить декілька самостійних галузей права, які регулюють різні види екологічних відносин. При цьому комплексність екологічного права автори такої думки трактують по-різному¹. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид еко­логічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти. Тому й існують такі самостійні галузі права, як земельне, лісове, вод­не, гірниче, фауністичне, атмосфероповітряне та інші; б) екологічне право — інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють еко­логічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, ре­алізації захисту екологічних прав Водночас отримує розвиток і концепція, згідно з якою еко­логічне право не є комплексною галуззю права, а являє собою са­мостійну галузь права у загальній системі права. Так, Ю. О. Вовк вважає, що природоресурсове (екологічне) право має єдиний пред­мет правового регулювання — суспільні відносини, які складають­ся з приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів Інші автори, підтримуючи таку думку, наголошують на тому, що єдині екологічні відносини подіялються на декілька різно­видів (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосферо-повітряні та інші), які мають свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права (земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, атмосфероповітряні, природно-заповідні та інші)³. На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (неком-плексної) галузі права і внутрішню диференціацію.Викладене дозволяє зробити висновок, що екологічне право як галузь права являє собою систему правових норм, які регулюють еко­логічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечен­ня екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозрив­ному зв 'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природ­ного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги в країні та окремих її регіонах.

Екологічне право – самостійна галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії суспільства та людини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров’я громадян, захисту їх екологічних прав і свобод, раціонального природокористування й забезпечення якості навколишнього природного середовища на користь теперішнього часу та майбутнього поколінь людей.Самостійність екологічного права обумовлюється наявністю власного предмета регулювання й особливих завдань, які не можуть бути вирішені іншими галузями права (забезпечення права людини на безпечне довкілля, збереження біологічного різноманіття, сталого природокористування тощо).У міру зростання значення екологічного права постало питання його вивчення у вищих юридичних навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особли­вої та спеціальної частин. Предметом науки екологічного права є закономірності його роз­витку, дослідження сутності й механізму дії норм, інститутів і галузей (підгалузей) цього права, його порівняльних аспектів, проблем співвідношення національного екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища тощоЕкологічні правовідносини – це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.Ці суспільні відносини включають в себе:а) суспільні відносини, пов’язані з вилученням речовин і енергії з природного середовища. Так, надро-користування пов’язане з вилученням корисних копалин, мисливство – з відстрілом і виловом диких тварин, лісокористування – із рубкою лісу тощо;б) суспільні відносини, пов’язані з використанням корисних властивостей природного об’єкта. Наприклад, сільськогосподарське землекористування засновано на родючості ґрунтів;в) суспільні відносини, пов’язані з внесенням у природне середовище речовин або енергії, які раніше не існували в природі або існували в незначних обсягах. Так, використання надр здійснюється для захоронення речовин і відходів, атмосферного повітря – для викидів забруднюючих речовин, водойм – для розведення риб тощо;г) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з перетворенням природного об’єкта. Наприклад, з метою створення парків, штучних водойм, будівництва шляхів тощо;ґ) суспільні відносини, які пов’язані з охороною природних об’єктів, що використовуються, і довкілля у цілому. Щоб попередити негативні впливи господарської та іншої діяльності на довкілля, передбачається здійснення екологічної експертизи, екологічного моніторингу, екологічного контролю, встановлюються ліміти використання природних ресурсів, екологічні вимоги щодо розташування будівництва, експлуатації виробничих та інших господарських об’єктів, відповідальність за порушення екологічних вимог тощо.Відзначені суспільні відносини підпадають під дію спеціальних правових норм, які, ураховуючи специфіку сфери їх застосування, мають назву еколого-правових.