Форми та методи роботи з батьками

Дитина

Батько, мати.

Сім’я

Подружжя, святість шлюбу, шлюбна пара, чоловік, муж, супруг, дружина; жінка, дружина, супруг, жона; подружня вірність; взаємна вірність; взаємне кохання; повага, рівноправність; духовна спільність; трудове співробітництво; взаємодопомога у вихованні дітей; донька; син; брат (помічник, годувальник, оборонець сестри, покровитель, старший брат); сестра (своя кровинка, утішниця); дідусь; бабуся; родина; родичі.

Рідна материнська мова

Державна мова.

Збереження родом генетичного коду родовід до сьомого коліна; зв’язок між поколіннями; пошана до предків; догляд за могилами; культ імені (прізвища); складщина; батьківщина; дідизна; материзна; принцип старшинства за віком; батьківське благословення; рідний край; Батьківщина; пошана до закону; цінність незалежної держави України; громадянська зрілість.

Рідна хата

Домашній затишок; порядок; охайність; сімейний побут; повсякденне спілкування; дотримання народних традицій, звичаїв, обрядів; сімейні реліквії, символи; прагнення достатку, добробуту; ошатна садиба; віра в добро, красу; релігійність родини; дотримання Божих заповідей; молитви; родинні пісні, приказки, прислів’я, казки.

Взаємини між членами родини

Любов і повага до батьків; шанобливе ставлення до старих; теплота родинних стосунків; піклування про менших, хворих; турбота; взаємоповага; прихильність; довіра; відданість; духовна спорідненість; спільність інтересів; співпраця; готовність допомогти в скрутну хвилину; злагода; єдність; згуртованість; побратимство; братство; посестринство; кумівство.

Родинні (народні) чесноти

Здоров’я; здоровий глузд; розум, щастя; доля; дівоча честь; парубоча гідність; національна гордість.

Родинність

Доброта; доброзичливість; щирість; сердечність; чуйність; великодушність, лагідність, милосердя; гостинність; привітність, мудрість, урівноваженість; довірливість; поміркованість; критичність; правдивість; твердість слова; благородство; витривалість; безкорисливість; справедливість; наполегливість; цілеспрямованість; самостійність; чесність; відвага, рішучість, мужність, сильна воля; терплячість; сумлінність; щедрість; самокритичність; скромність; охайність; поміркованість; оптимізм; почуття гумору; життєрадісність.

Родинний досвід

Сімейне майно; сімейний бюджет.

3. Школа в системі реалізації програми

Організація родинно-шкільного виховання вимагає зміни традиційних установок вчителя. Лише рівноправне обговорення тих чи інших питань створюють атмосферу довіри, взаємної поваги, а спільно вироблені висновки й узагальнення принесуть користь. Потрібно урізноманітнювати як організаційні форми, так і методи навчання батьків. Зокрема, досить ефективними з них є ігри, тренінги, сімейні вечори, батьківські клуби, вечори творчих родин. Зміст і пропоновані форми роботи мають сприяти виробленню критичного ставлення батьків до особистої педагогічної діяльності і сім'ї, вдосконаленню вміння аналізувати конкретні педагогічні ситуації і знаходити правильні рішення, а також дає змогу батькам сформулювати свою позицію як вихователів і накреслити стратегію виховання дитини.

Вчитель повинен знати:

- сутність і закономірність розвитку особистості, психологічні, фізіологічні та вікові особливості вихованців;

- діагностику і методи визначення рівнів вихованості дітей;

- методи аналізу ефективності педагогічного управління процесом формування особистості;

- теорію й методику національного виховання;

- принцип, форми та методи організації виховного впливу на дітей.

Вчитель повинен уміти:

- будувати виховний процес на основі глибокого і систематичного вивчення учнів, їхніх інтересів, запитів, можливостей, на принципах добровільності та співробітництва;

- формувати гуманні взаємини з учнями на рівні співробітництва й співтворчості з урахуванням національних традицій, соціального оточення;

- об'єднувати виховні зусилля вчителів і вихователів, що працюють у класі;

- налагоджувати постійні педагогічні стосунки з батьками вихованців; знаходити розумні методи впливу;

- вести педагогічну пропаганду, домагаючись єдності виховної діяльності школи, сім'ї, позашкільних установ та громадськості;

- сприяти самовихованню учнів, саморозвитку їхніх суспільно цінних якостей і створенню умов для самореалізації дитини як неповторної індивідуальності;

- вміло використовувати у виховній роботі духовні надбання рідного народу, усну народну творчість, культурно-історичні національні традиції української етнопедагогіки;

- застосовувати раціональні прийоми пошуку, відбору і використання педагогічної інформації, передового педагогічного досвіду.

4. Сім’я в системі реалізації програми

У будь-якому суспільстві сім’я є важливим соціальним інститутом, який базується на системі родинних, шлюбних, моральних, психологічних, правових та інших взаємозв'язків між людьми.

Виховна функція є однією з найбільш важливих із усієї сукупності виконуваних сім’єю функцій. ЇЇ зміст становить передача батьками своїм дітям нагромадженого ними соціального досвіду, прилучення до естетичних і етичних цінностей, формування індивідуальної своєрідності особистості дитини.

Важливим завданням сімейного виховання є формування у дітей розуміння того, що сумлінне навчання і наполеглива продуктивна праця допоможе їм у подальшій трудовій діяльності бути не просто виконавцем певної роботи, а творцем матеріальних і культурних цінностей. Батьки покликані прищеплювати дітям любов до рідної мови, землі, традицій, звичаїв, культури свого народу та повагу до історії і культури інших народів; формувати культуру поведінки, гуманне ставлення до близьких та незнайомих людей; розвивати почуття.

Щоб успішно справитись із складнощами виховання дітей, батьки зобов’язані здобути необхідні знання, навички і вміння. Вони насамперед зацікавлені в цьому в ім’я благополуччя своєї родини.

Батьки повинні знати:

 

- законодавство з питань освіти та прав дітей

- фізіологічні, психологічні та вікові особливості дітей;

- основні напрями національного та родинного виховання;

- методи сімейного виховання на основі народної педагогіки.

- Батьки повинні уміти:

- будувати виховний процес на основі глибоких знань особливостей своєї дитини;

- залучати дітей до навчання, виховувати повагу до школи, вчителів, прагнення до освіти;

- створювати атмосферу емоційної захищеності, тепла, любові; умови для розвитку почуттів і сприймань дитини, її нової самореалізації;

- забезпечувати засвоєння дітьми моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких та людей похилого віку;

- залучати дітей до спільної з дорослими діяльності, розвивати творчу, працелюбну особистість;

- формувати естетичні смаки, почуття, уміння бачити красиве в мистецтві і житті; забезпечити умови для творчої практичної діяльності дітей;

- забезпечувати духовну єдність поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів;

- сприяти фізичному вихованню учнів, лицарського духу, козацької мужності, самовідданості, загартованості тіла і волі;

- передати дитині ставлення членів родини до національних цінностей;

- формувати екологічну культуру, дбайливе ставлення до природи.

Науково-методичне забезпечення програми:

- проведення тренінгів, дискусій, організаційно-діяльнісних ігор з проблем родинного виховання дітей;

- розробка та організація проблемних семінарів для вчителів та батьків, проведення впровадження нових технологій з проблем сімейного виховання;

- організація роботи шкільної та міської бібліотек в реалізації програми;

- проведення аналізу результатів реалізації програми;

- визначення перспектив у подальшій роботі з батьками

Матеріально-технічне забезпечення програми

Укомплектування бібліотеки, методичного кабінету відповідною літературою;

створення мережі спонсорського фінансування з метою реалізації прогр

 

 

5. Програма для батьків і учнів молодшої школи

1. Початок шкільного навчання – новий етап у житті дитини та її батьків

Вступ дитини до школи – знаменна подія в сім’ї.

Завдання навчання молодших школярів в умовах здійснення Державної національної програми «Освіта. Україна ХХІ ст.»

Ознайомлення батьків зі шкільними правилами поведінки учнів початкових класів, навчальними дисциплінами 1 класу, умовами і графіком роботи школи.

Режим праці і відпочинку першокласників.

Роль і місце сім’ї у її реалізації.

Робочий куточок школяра вдома.

Форми і методи роботи:

- Батьківські збори;

- Консультативний пункт «Виникло питання»;

- Педагогічний десант (відвідування сімей);

- Родинне свято «Будьмо знайомі».

2. Роль родини у вихованні дитини

Труднощі й огріхи в сучасному родинному вихованні, їх причини й шляхи усунення та запобігання.

Заходи для згуртування родини й зміцнення її педагогічних позицій.

Форми і методи роботи:

- У сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами);

- Родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання);

- День добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей);

- Батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій);

- Дні довіри (консультації різних фахівців).

3.Виховна місія батька й матері

Батько й мати – перші вихователі.

Авторитет батька й матері в родині.

Значення особистого прикладу батьків. Незамінність їх впливу на дітей.

Мати – берегиня роду. Сила материнської любові до дітей. Поєднання ніжності, любові, доброти з вимогливістю, непримиренністю до зла й хибної поведінки.

Роль батька у вихованні дітей. Батьківство як благородна й відповідальна місія чоловіків. Особливості батьківської любові до дітей. Відповідальність батька за дітей перед суспільством. Шляхи активізації виховної місії батька.

Самовиховання й педагогічна самоосвіта батька й матері – важлива умова вдосконалення їх виховної майстерності.

Значення інших членів родини (бабусь, дідусів, братів, сестер) у вихованні дітей.

Форми і методи роботи:

- Сімейна скринька (з досвіду родинного виховання);

- Лекції;

- Семінари - практикуми;

- Конкурси «А ну - мо, мами», «А ну – мо, тата»;

- Дерево родоводу «Зустріч поколінь»

- Виставка «Світ захоплень нашої сім’ї.

4.Віковий, статевий та індивідуальний підходи у вихованні молодших школярів

Поняття вікових особливостей дітей – характерні для певного вікового періоду, анатомо – фізіологічні й психологічні прикмети.

Знання вікових особливостей та індивідуальних відмінностей дітей – необхідна умова їх виховання.

Вікова педагогічна психологія.

Врахування акселерації у вихованні дітей.

Вікові зміни й індивідуальні відмінності у розвитку дітей.

Різниця у розвитку дівчаток і хлопчиків.

Індивідуальні відмінності у розвитку дітей різного віку.

Суть індивідуального підходу в родинному вихованні.

К. Ушинський та В. Сухомлинський про виховання яскравої індивідуальності.

Форми і методи роботи:

- Лекції;

- Клуб батьків «Сімейні проблеми»;

- Консультативний пункт «Виникло питання»;

- Бесіди (групові, колективні, індивідуальні);

- У сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами);

5. Особливості молодшого шкільного віку

Характеристика анатомо – фізіологічних та індивідуально – психологічних особливостей молодшого школяра.

Нервова система.

Розвиток потреб і форм спілкування, зумовлений вступом дитини до школи й початком навчальної діяльності.

Інтереси молодшого школяра, особливості розвитку його волі й характеру.

Наслідуваність, вразливість учнів початкових класів, пластичність їх нервової системи.

Особливості пізнавальних процесів.

Сприйняття, увага, пам’ять, уява та індивідуальні особливості молодшого школяра.

Дитяча неуважність, її запобігання і подолання.

Форми і методи роботи:

- Лекції;

- Клуб батьків «Сімейні проблеми»;

- Консультативний пункт «Виникло питання»;

- Бесіди (групові, колективні, індивідуальні);

- У сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами);

- Просвітницький тренінг.

6. Гра в житті учнів початкових класів

Гра – відтворення ситуацій, наближених до реальних, у цікавій формі – провідний вид діяльності дітей цього віку.

Типи ігор і їх педагогічна характеристика.

Рольові, творчі, технічні. конструкторські, спортивні, рухливі, настільні ігри.

Навчання дітей гри в шашки й шахи як один із ефективних шляхів їх розумового розвитку.

Ставлення батьків до дитячих ігор.

Педагогічне керівництво іграми дітей.

Роль гри у всебічному розвитку дітей.

Значення гри у збагаченні й урізноманітненні дозвілля, внутрішньо родинному спілкуванні.

Використання ігрового підходу як один зі способів удосконалення методів родинного виховання.

Форми і методи роботи:

- Гра- бесіда;

- Гра- драматизація;

- Веселі старти та естафети;

- Ситуаційно- рольова гра;

- Колективне ігрове спілкування;

- Ляльковий театр;

- Уявна подорож.

7. Бабусі й дідусі як вихователі своїх онуків

Роль людей старшого покоління в сім’ї.

Дідусі й бабусі – носії життєвої й виховної мудрості.

Самовідданість їх любові до онуків.

Вияв особливої уваги до дідусів та бабусь у родинах.

Чуйне ставлення до людей похилого віку – найхарактерніша ознака людяності.

Дух поваги й сердечної дбайливості про дідусів і бабусь у сім’ї.

Родина з дідусями й дідусями – ознака її довершеності.

Проблеми молодих бабусь і дідусів, їх взаємин з дітьми.

Форми і методи роботи:

- Сімейна скринька (з досвіду родинного виховання);

- Дерево родоводу «Зустріч поколінь»;

- День добрих справ;

- Родинне свято «Бабусі й онуки»;

- Козацькому роду нема переводу.

8.Українська родинно – побутова культура

Побут – уклад повсякденного життя родини.

Важливість раціональної організації родинного побуту.

Дитячий побут – сумарність умов життя дитини.

Вплив побуту на міжособистісні стосунки в сім’ї, визначення ціннісних орієнтацій.

Культура як фактор доброзичливих взаємин у сім’ї.

Тепло й задушевність домашнього затишку.

Книга в родині.

Форми і методи роботи:

- Народна світлиця (звернення до народних традицій);

- Виставка- ярмарок;

- Операція- рейд;

- Сімейна скринька (з досвіду родинного виховання);

- Лекції;

- Семінари – практикуми.

 

9. Шкідливі звички – вороги сім’ї

Поняття про шкідливі звички.

Пияцтво як сімейне лихо. Руйнівний вплив алкоголю на фізичне й моральне здоров’я сім’ї.

Подолання шкідливих звичок – запорука міцної й здорової сім’ї.

Форми і методи роботи:

- Батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені);

- Батьківські збори;

- Консультативний пункт «Виникло питання»;

- Педагогічний десант (відвідування сім’ї)

6. Програма для батьків і учнів основної школи

1.Український народний ідеал сім’ї.

Ідеал сім’ї як образ взірцевої родини, на який має орієнтуватися кожний сім’янин.

Ідеальна сім’я – міцна, дружна, високоморальна, культурна, працьовита, громадсько активна.

Головні фактори, що сприяють формуванню: взаємна любов, увага й повага, піклування і готовність допомогти, доброзичливість і підтримка, чуйність і великодушність.

Сім’я - найперший і найважливіший чинник соціалізації дитини, своєрідна модель великого суспільства, виховний центр, що забезпечує формування особистості.

Родина - найбільш природне середовище, в якому можуть створюватися найкращі умови для захисту дитини, її гармонійного розвитку, становлення як людини і громадянина.

Унікальність і незамінність впливу сім’ї на дитину. Формування особистості в родині найближчими й найдорожчими для дитини людьми, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє.

Сім’я - важливий соціальний інститут, який базується на системі родинних, шлюбних, моральних, психологічних, правових та інших взаємозв'язків між людьми.

Форми і методи роботи.

- Оформлення матеріалів про свою родину.

- Конкурс на краще родове дерево „Роде мій”.

- Конкурс альбомів „Моя родина”.

- Фотовернісаж родини.

- Виготовлення презентацій своїх родин.

- Видання шкільної газети «7 Я».

- Написання творів „Мої тато і мама”, „Мої хрещені.”

- Tематичні заходи: „Моя сім’я – моя твердиня”;

- Kонкурсно-розважальне шоу „Таланти наших батьків”.

2. Методи родинного виховання школярів.

Поняття про методи виховання як способи впливу на формування особистості.

Способи вироблення суспільної поведінки (раціональна організація життя родини, режим праці й відпочинку школярів).

Врахування в сімейному вихованні індивідуальних і вікових особливостей дітей.

Методи нагромадження життєвого досвіду дітей (виконання доручень, трудових обов’язків, розумне дозвілля).

Любов, повага і вимогливість до дитини.

Єдність вимог батька й матері, родини й школи.

Особистий приклад батьків як метод виховання.

Форми і методи роботи.

- Конференції з досвіду сімейного виховання;

- Консультаційні пункти «Виникло питання»;

- Виставки «Світ захоплень сім’ї», «Сімейні колекції»;

- Зустрічі за круглим столом «У родинному колі»;

- Tематичні заходи: „Родина. Рід. Які слова святі, вони потрібні кожному в житті”.

- Свято «Бабусин рушник у сучасній оселі».

3. Піклування батьків про здоров’я дітей.

Завдання фізичного вихованя дітей у сім’ї: зміцнення здоров’я дитини, сприяння нормальному розвиткові тіла, гартування організму.

Утвердження здорового способу життя, дотримання санітарно – гігієнічних норм поведінки.

Природний ритм життя й основи правильного режиму чергувань різних видів праці й відпочинку.

Значення режиму в житті дітей.

Регулювання видів діяльності дитини в сім’ї.

Залучення дітей до участі в спортивних секціях, до самостійного виконання ранкової фіззарядки. Дотримання режиму дня.

Гігієна харчування дітей, режим харчування і його роль в життєдіяльності організма.

Гігієна тіла хлопчиків і дівчаток.

 

Форми і методи роботи.

- Валеологічні уроки “Оздоровлення людини природними факторами: водою, повітрям, сонцем”

- Тренінг “Оздоровлення людини засобами активізації позитивних емоцій”.

- Конкурс “Тато, мама, я - спортивна сім’я”.

- Розробка та реалізація проекту "Здорова родина - успішна дитина";

- Конференція для батьків„У сім’ї росте дитина”.

4. Трудове виховання дітей у сім’ї.

Трудове виховання – основа батьківської педагогіки.

Основні етапи трудового ставлення особистості: ігровий, помічний, виробничо – господарський.

Значення особистого трудового прикладу батьків.

Виховання трудових навичок, любові й інтересу до фізичної праці.

Улюблені заняття дітей.

Важливість розвитку дитячої технічної творчості, конструювання, винахідництва, ініціативи у родині.

Виховання в дітей культури праці, дотримання чистоти й охайності.

Обмін інформацією у сім’ї про світ праці і професій.

Єдність дій і вимог батьків до дітей у здійсненні трудового виховання.

Роль сім’ї у відновленні народних промислів і ремесел.

Форми і методи роботи.

- Виставки поробок «Світ захоплень сім’ї», «Сімейні колекції»;

- Художні конкурси «Сім’я очима дітей»;

- Фотовиставки;

- Вечір - зустріч «між нами, жінками» (мами, бабусі, онучки);

- Виставка „Кулінарія родини”

- „Смачного вам” – конкурс юних господарок (за рецептами мам)

- Презентація сімейних художніх „витворів”: вишивок, аплікацій, в’язаних виробів тощо.

- Бесіди за круглим столом. Презентація професій батьків.

5.Як допомогти дітям добре вчитися.

Значення батьківської раціональної допомоги дітям у навчанні та її головна суть.

Види допомоги: а) матеріально – побутова; б) духовно – моральна; в) навчально – пошукова.

Спрямування та суть батьківської допомоги:

а) наявність у дитини нормальних побутових умов життя, праці й раціонального відпочинку, забезпечення її всім необхідним для навчання;

б) тепле слово, лагідність, доброзичливі стосунки в сім’ї, любов і увага, підтримка і взаємовиручка у скрутну хвилину;

в) успішне виконання учнем домашніх завдань і вивчення уроків.

Головна мета і шляхи реалізації батьківської допомоги.

Форми і методи роботи.

- Клуби батьків “Батьківські роздуми”, “Сімейні проблеми”.

- Консультаційні пункти “Виникло питання”.

- Інтелектуальні конкурси “А ну-мо, мами”, “А ну-мо, тата”,

- Iнформаційнa годинa „Родина і Батьківщина”,

- Інтелектуальні ігри та розваги “Що? Де? Коли?”, “Щасливий випадок”.

- Написання творів: „ Я руки мамині до серці пригортаю”;

- Tематичні заходи: „Поміркуємо всією сім’єю”; „Батьківська мудрість”;

- День сімейного відпочинку „Клуб веселих і кмітливих запрошує”.

6. Морально – етичне виховання дітей у сім’ї.

Мораль як сукупність норм і правил людського співжиття.

Специфіка морально – етичного виховання підлітків.

Родинно – педагогічні методи морально – етичного виховання.

Організація батьками морального досвіду дітей в родині, оцінка дорослими вчинків дітей.

Важливість наявності позитивних прикладів у формуванні морально – етичних засад поведінки.

Вчинки як критерії оцінки моральної вихованості дитини.

Потреба дитини в спілкуванні.

Спільні пізнавальні,естетичні та спортивно-ігрові захоплення – основа зближення батьків і дітей.

Культурні форми змістовного дозвілля – запорука зміцнення сімейних стосунків.

Культура побуту сім’ї: раціональне ведення домашнього господарства, вміння розподіляти обов’язки, створювати затишок.

Здоровий морально-психологічний клімат в сім’ї – важливий фактор виховання моральних якостей, душевної рівноваги та комфорту, почуття захищеності.

 

Форми і методи роботи.

- День родини (представлення інтересів кожної родини, здібностей дітей, батьків).

- Виставка дитячих малюнків „Славна бабця, славний дід, славний весь наш древній рід”.

- Фестиваль родинних свят: «Бабусю ріднесенька, ти все на світі знаєш», «Ми матір називаємо святою»

- Вечір колискової пісні «Голос материнського серця»

- Операція „Сюрприз для мами” (художні вироби, вітання)

- Диспут «Душі людської доброта».

- Уроки етики «Взаємини батьків і дітей».

- Pодинне свято „ Батько і мати – два сонця гарячих”.

- Свято родини (гала-концерт «Роде наш красний, роде наш прекрасний»

7. Програма для батьків і учнів старшої школи

1. Єдність, наступність і спадкоємність поколінь.

Система народних звичаїв і традицій рідного краю, їх виховне значення для згуртування родини і зміцнення її педагогічних позицій. Приклади типових прогресивних звичаїв і традицій своєї місцевості, рідного міста, родини. Їх виховне значення.

Трактування вислову «З покоління в покоління»: у спадок від батька до дітей; за традицією від старших до молодших. Народні звичаї і традиції як соціальні механізми духовної наступності поколінь.

Система народних звичаїв і традицій – провідний засіб відтворення кожним народом себе, свого національного характеру, психології й ментальності в своїх потомках.

Форми і методи роботи:

- Проект «Національні та етнокультурні традиції»

- Година спілкування «Українська сім я – основа міцності держави.»

- Дерево родоводу (зустріч поколінь)

- Консультаційний пункт «Три покоління під одним дахом»

- Конференція «Традиції мого краю»

- Світлиця «Рушники ви мої,рушники»

2. Виховні ідеали української родинної педагогіки.

Поняття виховного ідеалу та його орієнтувальна суть і значення для визначення провідної мети родинного виховання.

К. Ушинський про ідеал довершеної людини як всебічно розвиненої особистості в гармонії душі, тіла й розуму.

Сучасний виховний ідеал української родинної педагогіки – освічений, культурний, національно свідомий патріот.

Фізично здорова, духовно багата, морально стійка, працьовита, ініціативна, суспільно активна особистість.

Інтелектуал і високо компетентний професіонал у галузі своєї діяльності, вільна людина – господар на своєму полі, на землі пращурів.

Традиційно – народний ідеал: української дівчини, дружини, матері, українського юнака, чоловіка, батька.

Форми і методи роботи:

- Педагогічні читання «Українська родинна педагогіка про сім’ю»

- Турнір лицарів «Батьки і сини»

- Аукціон ідей сімейного виховання

- Година спілкування «Сучасний батько – який він?»

- Свято «Уклін тобі низький, матусю»

3. Основні принципи батьківської педагогіки.

Поняття педагогічного принципу.

Провідні принципи сучасного родинного виховання, їх суть і характеристика.

Гуманність, збереження духовної єдності, наступності й спадкоємності поколінь; демократизм.

Родинно – громадсько – шкільна гармонія; обов’язкова участь у суспільно – корисній праці.

Систематичність педагогічного впливу; єдність вимог батьків; утвердження життєвого оптимізму.

Значення дотримання принципів батьківської педагогіки в родинно – сімейному вихованні.

Форми і методи роботи:

- Тренінг «Дружна сім ‘я – першоджерело людського духу»

- Консультація «Шляхи подолання труднощів у вихованні»

- Родинне свято «Тато, мама, я – ерудована сім ‘я»

- Фотовиставка «Світ захоплень нашої сім’ї»

- Батьківський вечір «Можна і не можна в нашій родині»

Берегти честь змолоду.

Поняття честі родини як сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй родині, громадській та особистій поведінці. Народна мудрість про честь, притчі про честь. Честь родини – честь людини.

Кодекс родинної честі. Честь людського імені. Лексичний фонд імен. Звичай вибору й надання імені новонародженому.

Багатство парних імен – втілення народного ідеалу рівності між особами обох статей.

Знатні родини України. Гідність власної родини – «фамільна честь».

Форми і методи роботи:

- Вечір творчих родин. Обмін досвідом.

- Сімейні читання «Що в імені твоїм?»

- Колективне ігрове спілкування «Презентації родин»

- Лицарський турнір «За честь родини, за любов»

- Написання творів – есе «Фамільна честь моєї родини»

 

 

5. Зміст і провідні орієнтири сучасного родинного виховання.

Зумовленість змісту виховання сучасним життям родини й потребами українського суспільства. Актуальні напрямки родинного виховання особистості.

Вироблення культурної поведінки й народного світогляду.

Духовно – моральне становлення особистості на основі дотримання народних чеснот й етичних норм.

Прилучення до господарсько – трудової, побутової, виробничої та громадянської діяльності.

Всебічний розвиток естетичних смаків та уподобань, бажань і вмінь берегти й примножувати прекрасне.

Профорієнтація й соціалізація учнівської молоді.

Участь батьків і родини в реалізації напрямків творення особистості.

Форми і методи роботи:

- Фотовернісаж «Моя сім ’ я – моя твердиня»

- Дискусія «Духовні скарби в житті сучасної молоді»

- Батьківський клуб «Презентую свою професію»

- Диспут «Любов’ю цінувати вмійте»

- Виставка творчих робіт «Сімейне хобі»

6. Мудрість народної педагогіки

Народна педагогіка в системі педагогічної культури українського народу. ЇЇ духовне багатство.

Народні вірування.

Українознавча спрямованість.

Плекання історичної пам’яті поколінь, пошанного ставлення до предків, історичних пам’яток української культури.

Прищеплення інтересу до історії України, свого краю, рідного міста, свого родоводу.

Шляхи оптимального використання народної педагогіки в сучасному родинному вихованні дітей і молоді.

Важливість педагогічного краєзнавства, участі батьків разом з учителями у виявленні й науковому аналізі місцевих виховних звичаїв, традицій.

Форми і методи роботи:

- Тематичний вечір запитань і відповідей.

- Розробка міні – проекту «Звичаєвий календар і його місце в моїй родині».

- Усний журнал «Україна – нація, Україна – держава»

- Консультаційний пункт «Виникло питання»

- Створення сімейної візитки «Подорожуємо рідним краєм».

7. Великий педагог – рідна українська мова

Роль рідної мови у житті людини, нації, народу.

Краса, багатство й виражальні можливості української мови.

Обов’язок кожного громадянина Української держави знати українську мову, вміти користуватися нею, шанувати її державний статус.

Прищеплення дітям щирої любові до української мови і вміння вправно користуватися нею – кровний обов’язок батьків.

Український мовленнєвий етикет.

Запобігання лихослів’ю.

Педагогічне забезпечення оволодіння старшокласниками культурою усного і писемного мовлення.

Форми і методи роботи:

- Диспут «Бо це не просто мова,звуки…»

- Конкурс української народної пісні та віршів про Україну.

- Випуск тематичних газет.

- Тренінг «Спілкуємося з любов’ю»

- Турнір ораторського мистецтва «Мова – то найкраща перлина нашої культури»

8. Підготовка юнаків та дівчат до сімейного життя.

Особистий приклад батьків, етика взаємо стосунків,сімейний мікроклімат.

Сімейні традиції та їх роль у підготовці юнаків і дівчат до сімейного життя.

Формування чоловічої гідності та дівочої гордості.

Причини виникнення алкоголізму, наркоманії, токсикоманії у юнацькому віці.

Руйнівний вплив алкоголю на фізичне й моральне здоров’я сім’ї. Алкоголь і правопорушення.

Роль сім’ї у профілактиці алкоголізму, наркоманії, токсикоманії.

Форми і методи роботи:

- Круглий стіл «Батьківські роздуми»

- Фестиваль «Дівоча коса – честь і краса»

- Ігрова програма «Об’єднаймося заради добра»

- Публіцистична вистава «Зроби правильний вибір»

- Виступ агітбригади «За здоровий спосіб життя»

- Консультації спеціалістів «Розрада»

 

 

 

 

Форми та методи роботи з батьками

 

Форми та методи роботи з батьками повинні бути спрямовані на підвищення педагогічної культури батьків, на зміцнення взаємодії школи та родини, на посилення їхнього виховного потенціалу.

 

Методи роботи: спостереження, бесіда, тестування, анкетування.

 

Університет педагогічних знань (така форма допомагає озброїти батьків основами педагогічної культури, познайомити з актуальними питаннями виховання дітей).

Лекція (форма, що докладно розкриває сутність тієї чи іншої проблеми виховання. Головне в лекції - аналіз явищ, ситуацій).

Конференція (передбачає розширення, поглиблення й закріплення знань про виховання дітей).

Батьківські конференції (загальношкільні, класні) мають величезне значення в системі виховної роботи школи. Батьківські конференції повинні обговорювати насущні проблеми суспільства, активними членами якого стануть і діти. Проблеми конфліктів батьків і дітей та шляхи виходу з них, наркотики, сексуальне виховання в родині - ось теми батьківських конференцій.

Батьківські конференції повинні готуватись дуже ретельно, з обов'язковою участю психолога, соціального педагога, які працюють у школі. У їхню задачу входить проведення соціологічних і психологічних досліджень проблеми конференції, а також знайомство учасників конференції з їх результатами. Активними учасниками конференцій виступають самі батьки. Вони готують аналіз проблеми з позицій власного досвіду.

Відмінною рисою конференції є те, що вона приймає визначені рішення або намічає заходи щодо заявленої проблеми.

Індивідуальні тематичні консультації (обмін інформацією, що дає реальне уявлення про шкільні справи та поведінку дитини, її проблеми).

Індивідуальні консультації - одна з найважливіших форм взаємодії класного керівника з родиною. Особливо вона необхідна, коли педагог набирає клас. Для того щоби перебороти занепокоєння батьків, острах розмови про свою дитину, необхідно проводити індивідуальні консультації-співбесіди з батьками. Готуючись до консультації, доцільно визначити ряд питань, відповіді на які допоможуть плануванню виховної роботи із класом. Індивідуальна консультація повинна мати ознайомлювальний характер і сприяти створенню доброго контакту між батьками та вчителем. Учитель повинен дати батькам можливість розповісти йому все те, із чим вони хотіли би познайомити вчителя в неофіційній обстановці, та з'ясувати важливі відомості для своєї професійної роботи з дитиною.

Відвідування родини (індивідуальна робота педагога з батьками, знайомство з умовами життя).

Батьківські збори (форма аналізу, осмислення на основі даних педагогічної науки, досвіду виховання).

Загальношкільні батьківські збори - проводяться два рази на рік. Мета - знайомство з нормативно-правовими документами про школу, основними напрямами, задачами, підсумками роботи.

Загальношкільні батьківські збори можна використовувати для демонстрації позитивного досвіду виховання в родині. Так, наприкінці навчального року можливе нагородження родин із позитивним досвідом виховання дітей.

 

Класні батьківські збори - проводяться чотири-п'ять разів на рік. Мета - обговорення задач навчально-виховної роботи класу, планування виховної роботи, визначення шляхів тісного співробітництва родини та школи, розгляд актуальних педагогічних проблем.

Батьківські збори - це можливість демонстрації досягнутих дитиною успіхів. Розмова на зборах повинна йти не про оцінки, а про якість знань і рівень інтелектуальних зусиль, що відповідають пізнавальній та моральній мотивації. До батьківських зборів необхідно готувати виставки творчих робіт учнів, їхніх досягнень, і не тільки в навчальній діяльності.

Батьківські читання - дуже цікава форма роботи з батьками, що дає можливість батькам не тільки слухати лекції педагогів, а й вивчати літературу з проблеми та брати участь у її обговоренні. Батьківські читання можна організувати в такий спосіб: на перших зборах на початку навчального року батьки визначають питання педагогіки та психології, які їх найбільше хвилюють. Учитель збирає інформацію й аналізує її. За допомогою шкільного бібліотекаря та інших фахівців підбираються книги, а потім використовують отримані в них відомості в батьківських читаннях. Особливістю батьківських читань є те, що, аналізуючи книгу, батьки повинні викласти власне розуміння питання та зміну підходів до його рішення після прочитання книги.

Батьківські вечори - форма роботи, що прекрасно згуртовує батьківський колектив. Батьківські вечори проводяться у класі 2-3 рази на рік без присутності дітей. Батьківський вечір - це свято спілкування з батьками друга своєї дитини, це свято спогадів дитинства й дитинства власної дитини, це пошук відповідей на запитання, які перед батьками ставить життя та власна дитина. Теми батьківських вечорів можуть бути найрізноманітнішими. Головне, вони повинні вчити слухати й чути один одного, самого себе, свій внутрішній голос.

Батьківський тренінг - це активна форма роботи з батьками, які хочуть змінити своє ставлення до поведінки та взаємодії з власною дитиною, зробити його більш відкритим і довірчим. У батьківських тренінгах повинні брати участь обоє батьків. Від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змушують на себе чекати. Тренінг проводиться з групою, що складається з 12-15-ти осіб. Батьківські тренінги будуть успішними, якщо всі батьки будуть активно брати в них участь і регулярно їх відвідувати. Щоби тренінг був результативним, він повинен включати в себе 5-8 занять. Батьківський тренінг проводиться, як правило, психологом школи, що дає можливість батькам тимчасово відчути себе дитиною, пережити емоційно ще раз дитячі враження.

Батьківські ринги - одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Запитання вибирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки. Інша частина аудиторії в полеміку не вступає, а лише підтримує думку родин оплесками. Експериментаторами в батьківських рингах виступають учні класу, визначаючи, яка родина у відповідях на запитання була найбільш близька до їх правильного трактування.І традиційні, і нетрадиційні методи, форми взаємодії класного керівника з батьками учнів ставлять одну загальну мету - зробити щасливою підростаючу особистість, яка входить у сучасне культурне життя.

 

2. Заповіді родинного виховання

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Духовний вплив батьківського дому на формування особистості дитини здійснюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, затишку, захисту, сімейній злагоді

Особливу роль у родинному вихованні відіграє загальний психологічний мікроклімат, настрій, уклад, спрямованість (дотримання родинного виховання). Ось вони, складові на підставі власного досвіду, досвіду батьків нашої школи.

- Приймайте дитину такою, якою вона є. Природа створює дитину досить складно, перемішуючи у спадкових генах якості не тільки прямих батьків, а й сотні її предків. Через це в одній сім'ї народжуються різні за здоров'ям, розумом, красою діти. І тільки діяльна батьківська любов допоможе одним розвинути свою красу, розум, здоров'я, а іншим - а в сім'ї українців повинно бути багато дітей - скоректувати свої природні недоліки та перетворити їх на гідність.

- Не приймайте рішення поодинці. Приймати рішення треба при спільній домовленості обох батьків. Коли діти пішли у школу, треба і їх включати в обговорення сімейних справ: спочатку на правах дорадчого голосу, а далі й вирішального.

- Власна поведінка батьків - головний фактор у вихованні дітей. Особистий приклад батьків - найкращий спосіб пояснення. Дуже важко заборонити хлопчику курити, коли батько сам курить.

- Найкраще виховання дітей - це самовиховання батьків.

Якщо дитина не відчуває належної ласки, вона нервує, грубить, не знаходить собі місця. Ласка сприяє контакту та продуктивному спілкуванню. Дитина очікує добрих слів від батьків, радісних поглядів. Будьте щедрі на ласку.

- Не допускайте надмірності в подарунках дітям. Це привчає їх до утриманських настроїв і стосовно суспільства. А суспільство не робить подарунків - їх треба заробити. Небажання навчатись приходить до тих, хто в дитинстві одержав максимум споживчого щастя.

- Ніколи не карайте із примхи. Безперервно втручатись у життя дитини небезпечно, бо це призведе до того, що вона не відрізнятиме дріб'язкового від серйозного. Дитина сама мусить відчути гіркоту помилки та чуття провини за вчинок при довірливій розмові з батьками.

- Не можна тривалий час залишати дитину у стані образи. Запам'ятайте золоте правило: за конфліктом повинна йти радість.

- Не бійтесь конфліктувати з дітьми. Не може бути виховання без конфліктів. Конфлікт - це співставлення поглядів, смаків, бажань, уявлень. Конфлікт - це завжди перегляд чогось, необхідність оновлення, у спілкуванні народжується істина.

- Тримайте двері вашого дому відкритими. У першу чергу для друзів дитини. Допоможіть дитині самій вибрати собі друзів, і вона не буде нічого приховувати від батьків.

- Діти спроможні радіти й одержувати задоволення від виконаної ними роботи. Використайте цю здібність, підготуйте їм радість, а краще, коли доручення по дому будуть постійними, з деякою корекцією.

- Дотримуйтесь основного закону сім'ї: усі турбуються про кожного члена сім'ї й кожний турбується про всю сім'ю. Дитина повинна бути членом сім'ї, а не її центром, бо виросте егоїст із завищеною самооцінкою, котрий не турбуватиметься про своїх батьків.

Звісно, цих заповідей набагато більше, і їх кількість залежить від педагогічної культури сім'ї.

Рівень вихованості дитини залежить від родинного виховання. Нехай воно принесе вам завтрашню радість і щастя.

 

3. Роль батьків у розвитку дитини

 

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало.Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя.

Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, - це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна задача батьків – є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов'язків батьків - це ставлення до дитини в будь- якому віці любовно й уважно.

Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїх дітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнений, що її люблять.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самим дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини.

Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Діалог. Головне у встановленні діалогу - це спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішенню проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого.

Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність – дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності.

Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.

Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під впливом спілкування з власними дітьми, включаючи в різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується.

З цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якому виховує і дітей».

Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей.

Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності.

Прийняття. Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитини - значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру.

На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!».

Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття - це не «люблю, тому що ти - гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є».

Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осудження, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії і народжується в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такому, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.

Оцінку не особистості дитини, а її дії і вчинків важливо здійснювати, змінюючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати свою дитину недотепою, чи ледарем, важко очікувати, що вона щиро погодиться з вами, і навряд чи це змусить змінити її своє поводження. А от якщо обговоренню піддався той чи інший вчинок при повному визнанні особистості дитини і твердженні любові до нього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінить своє поводження і зробить правильні висновки. Вона може помилитися і наступного разу чи по слабості волі піти по більш легкому шляху, але рано чи пізно «висота буде взята», а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає, навпаки, радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю.

Контроль за негативними батьківськими оцінками дитини необхідний ще і тому, що дуже часто за батьківським осудом йде невдоволення власним поводженням, дратівливість, втома, що виникли зовсім з іншого приводу. За негативною оцінкою завжди йде емоція осуду і гніву. Прийняття дає можливість проникнення у світ глибоко особистісних переживань дітей. Сум, а не гнів, співчуття, а не мстивість - такі емоції істинно люблячої своєї дитини, що проймають батьків.

Незалежність дитини. Зв'язок між батьками і дитиною належить до найбільш сильних людських зв'язків. Чим більше складний живий організм, тим довше повинний він залишатися в тісній залежності від материнського організму. Без цього зв'язку неможливий розвиток, а занадто раннє переривання цього зв'язку являє загрозу для життя. Людина належить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не стане цілком незалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе.

Людське життя, як говорив психолог А.Н.Леонтьев, - це розділене існування, головною ознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв'язок дитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, підростаючи, усе більш здобувають бажання віддалення цього зв'язку, батьки намагаються як можна довше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь перед життєвими небезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді хочуть придбати свій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цей внутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеми незалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народження дитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною виявляється вже в тій чи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше «Я - сам!», вихід у більш широкий світ, пов'язаний з початком відвідування дитячого саду? Буквально щодня в сімейному вихованні батьки повинні визначати межі дистанції.

Рішення цього питання, іншими словами, надання дитині тієї чи іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, що здобуваються їм у ході розвитку новими навичками, здібностями і можливостями взаємодії з навколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і від особистості батьків, від стилю їхні відносини до дитини. Відомо, що родини дуже сильно розрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям.

В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий сад молодшу сестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родині підліток звітує у всіх, навіть дрібних, вчинках, його не відпускають у походи і поїздки з друзями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний у виборі друзів, усі його дії піддаються найсуворішому контролю.

Необхідно мати на увазі, що встановлювана дистанція пов'язана з більш загальними факторами, які визначають процес виховання, насамперед з мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо, що поводження дорослої людини визначається досить великим і складним набором різноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». В особистості людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну для кожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимими для людини, інші - здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-яка людська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що неї спонукують.

Буває так, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама діяльність викликається різними чи навіть протилежними за своїм психологічним змістом, мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часу визначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їхня власна виховна діяльність, визначати, що рухає їх виховними умовами.

Дистанція, що стала переважною у взаєминах з дитиною в родині, безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльність виховання у складній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системі різних мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце в батьківській власній мотиваційній системі займе діяльність по вихованню майбутньої дитини.

4. Мати й батько як першовихователі

Кажуть, що людина з'являється на світ із стиснутими кулачками, з пронизливим криком, наче погрожуючи завоювати все навколо. А відходить з нього, як правило, з відкритими долонями: дивіться, мовляв, я нічого не забираю з собою, все залишаю людям.

Між цими двома подіями, розділеними не таким вже й довгим часом, пролягає дивовижний і неповторний шлях становлення особистості.

Мати народжує дітей, віддає їм свою сердечну любов, тепло і ласку.

Діти, які мають матір, щасливі («То ті цвіти красні, котрі зацвітають, то ті діти щасні, котрі ма­тір мають»). Любов матері - безкорислива та безмежна, тому й кажуть: «Любов матері й на далі гріє». Материна любов ніколи не змінюється. Вона однаково любить усіх своїх дітей, бо: «Бо всяке дитя матері миле», «Людям, як болото, а матері, як золото», «Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріже, то все болить».

Серце матері - великодушне та щире, що істотно впливає й на плекання душевних рис її дітей. А тому й відмічають: «До людей по розум, до матері по серце», «Мама сама не з'їсть, а дітей нагодує», «Рада б мати для дітей небо прихилити та зорями вкрити», «У ди­тини болить голова, а в матері серце». Побажання ма­тері дітям найблагородніші («Навіть найгірша мати хоче мати найкращі діти»).

Для кожної дитини її мама серед усіх людей найкраща, найдорожча, найближча. Саме ця думка втілена в таких крилатих висловах: «Нема цвіту кращого від маківоч­ки, нема роду милішого від матіночки». Тому й мамина пісня наймиліша«.Найдорожча пісня - з якою мати колисала»), а слово її світле і тепле, як сонце («Рідної матері слівце - як літнє сонце: бо хоча й єсть не раз на світі хмарненько, а все таки від нього тепленько»).

Як бачимо, в українській родинній педагогіці послі­довно утверджується культ матері, її особливого авто­ритету й значення у житті кожної людини. І насправді, що може бути вище від таких порівнянь: Мати, як Сон­це, як Правда, як Молитва. Згадаймо: «Тільки в світі правди, що рідная мати», «Одна мати - вірна порада», «Материнська молитва із дна моря підійме». Виявляю­чи в чомусь незвичайну ознаку, українці кажуть: «Так гарно, як у мами». І це найвища оцінка, бо краще, як у мами, ніде нічого не може бути!

Функція матері неординарна: «Мати годує дітей, як земля людей», «Мати праведна - опіка й охорона камінна». Мати - душа сім'ї, берегиня домашнього вог­нища, добра, тепла і затишку. Втрата матері - родин­на катастрофа: «Як помре мати - розбігаються діти з хати, батько їх не вдержить», «Мати з хати - горе в хату».

З огляду на викладене в родинній педагогіці схвально оцінюється та мати, яка завжди прихильно ставиться до своєї дитини, дивиться на неї веселими очима, стараєть­ся не бути похмурою, гнівливою чи засмученою, не при­пускається гримання. Треба не забувати, що гримання чи погрози дуже травмують малу дитину, завдають вели­кої шкоди вихованню. Дитя не розуміє, чому ласкава та добра мама, яка її годує, повиває, колише, раптом нерво­во кричить і розмахує руками. Діти, виховані без мате­ринського тепла та ласки, як правило, ростуть похмурі, самолюбиві, замкнені, злостиві й вперті, схильні до ли­хих вчинків. Погано впливає на дитину дратівливість, нервозність, гнівливість, неувага до її потреб. Прикру помилку робить та мати, яка, народивши дитя, перекла­дає опіку над ним на когось іншого. За таких обставин душевний зв'язок між матір'ю та дитиною втрачається назавжди. Гарних, теплих стосунків між ними вже ніко­ли не буде. Заподіяної кривди вже нічим компенсувати не можна. Такий об'єктивний закон природи.

Все має свій час, своє місце і свою міру, в тому чис­лі й любов до дітей, що не повинна бути сліпою. Діти, залоскотані безмірною любов'ю, виростають здебільшо­го егоїстами, безвільними, розніженими, неробами, не­здатними переборювати навіть найменші життєві труд­нощі та перепони.

Надмірна суворість теж недоречна, бо відчужує ді­тей від матері, робить їх відлюдкуватими, озлобленими, жорстокими. Отже, в суворості, як і в любові до дітей, треба мати чуття міри.

Розумна любов до дітей проявляється в ласці, що не опускається до запещування, у піклуванні, що не веде до потурання, у вимогливості, яка завжди поєднується з чуйністю.

Злет дитини до осягнення розуму, духовності та мо­ралі йде на основі засвоєння рідної мови. Це йде, на­самперед, від матері. Ось чому рідну мову часто-густо називають (і цілком справедливо) материнською. І це закономірно. З першої хвилини життя, перебуваючи під опікою матері, у сфері взаємного спілкування між мамою й дитиною, мати весь час промовляє до немов­ляти, співає йому колискових пісень. Це прекрасно стимулює розвиток мовлення й мислення дитини. На­віть сама природа сприяє цьому: адже жінки у кілька разів балакучіші від чоловіків; так мудро створено для дитини. Не забуваймо, що самі слова «мама», «нень­ка» в нашій мові постали з дитячого лепету «ма-ма», «на-на» («не-не»). Тому вони такі дорогі і милі кожній людині.

Окрім поняття «рідна мати», тобто жінка стосовно дитини, яку вона породила, в українській етнопедагогіці ще фігурують вирази «Божа мати», «весільна мати», «досвітчана мати», «Хрещена мати».

Божа (господня, пречиста) мати - Богородиця, мати Христа. Весільна мати - жінка, яка виконує на весіл­лі роль матері нареченого або нареченої. Досвітчана мати - жінка, у хаті якої молодь збиралася на досвіт­ки (зібрання сільської молоді, організовані для спільної праці та розваг в осінній чи зимовий час). Хрещена мати - жінка, яка бере участь в обряді хрещення в ролі духовної матері. Названа мати - жінка, яка взяла на виховання, прийняла за свою чужу дитину.

Найдорожчій у світі людині - мамі - українські по­ети та композитори присвятили найкращі твори. Зга­даймо вірш А. Малишка «Пісня про рушник» («Рідна мати моя»), покладений на музику П. Майбородою, що став улюбленою народною піснею.

З щирою любов'ю матері приходить до кожної лю­дини святе почуття патріотизму - любові до матері неньки-України. Обидва ці поняття органічно зв'язані між собою. Вони постійно в душі та серці кожної чесної людини вчора, нині, завтра, завжди.

З перших днів, місяців і років життя, коли дитина перебуває під опікою любові матері, поступово розвиває свою діяльність також поважна любов батька, її при­сутність конче потрібна, бо вона чудово урівноважує ви­ховний вплив на новонародженого. Без сприяння батька існує небезпека переростання любові матері у поблаж­ливість і поступливість до дитини. Тож власне батько при своїй чоловічій дужості й силі духу, якого дитина маєб безумовно поважати, служить прекрасною опорою як його авторитету, так і авторитету матері.

Авторитет батьків належить до найвпливовіших виховних факторів. Якщо дитина поважає своїх бать­ків, виконує їхні вимоги й прислухається до їхніх по­рад, це означає, що батьки в родині мають авторитет, займають міцну педагогічну позицію. Створенню авто­ритету сприяють взаємоповага між батьком і матір'ю, їх пристойна особиста поведінка