Фінансування — це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному і оборотному капіталі. 2 страница

Фінансовий стан підприємства характеризує поєднання декількох важливих фінансових показників. Одним із варіантів комплексних показників є «Z-рахунки»; для вимірювання імовір­ності банкрутства підприємства у розрахунках використову-
ється модель, що наведена у навчально-методичному посібнику [1, с. 172]:

,

де

;

;

;

.

План семінарського заняття

Заняття 1

1. Зміст і завдання фінансового плану.

2. Складання фінансового плану за видами діяльності.

3. Планування потреби у фінансових ресурсах.

4. Планування прибутковості підприємства, визначення валового і чистого прибутку як основи прибутковості підприємства.

Заняття 2

1. Стадії та методи планування прибутку від операційної ді-
яльності.

2. Аналіз «витрати—обсяг—прибуток» у процесі фінансового планування.

3. Показники прибутковості підприємства.

4. Баланс та оцінка фінансового стану підприємства.

Література

1. Алексеева М. М. Планирование деятельности фирмы. — М.: Финансы и статистика, 2000.

2. Бухгалтерський облік і аудит. — № 6. — 1999.

3. Бухгалтерський облік і аудит. — № 11 — 1999.

4. Ворст И., Ревентлоу П. Экономика фирмы — М.: Высшая школа, 1994.

5. Крутик А. Б. Основы финансовой деятельности предприятия. — СПб, 1996.

6. Нікбахт Е. Фінанси. — К.: Вік, Глобус, 1992.

7. Фінанси підприємства / За ред. Поддєрьогіна А. М. — К., 1998.

Термінологічний словник

Валовий прибуток — різниця між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції та її виробничою собівартістю.

Касовий план — план обороту готівки через касу підприємства.

Кредитний план — план надходження коштів і повернення їх у встановлені договорами терміни.

Лізинговий кредит — стосунки між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна (машин, устаткування).

Прибуток — частина новоствореної вартості і водночас показник результату фінансово-господарської діяльності підприємства.

Рентабельність — відносний показник, характеризує рівень прибутковості, вімірюється у відсотках.

Точка беззбитковості — обсяг виробництва і реалізації продукції, при якому валовий дохід від її продажу дорівнює валовим витратам.

Факторінг — договір, за яким фактор-фірма або комерційний банк купує вимоги підприємства до конкретних суб’єктів і одержує за виконання вимог відповідну суму комісійних.

Чистий дохід — виручка від реалізації продукції з відрахуванням податку на додану вартість, акцизного збору та ін.

Навчальні завдання

Теми рефератів

1. Досягнення фінансової стабільності підприємства в умовах динамічного зовнішнього середовища.

2. Оцінка фінансово-економічної ефективності інвестицій на підприємстві.

3. Розробка фінансового плану підприємства (корпорації) в умовах розвиненої ринкової економіки.

Питання для дискусій

1. Удосконалення управління фінансовими ресурсами на підприємстві.

2. Оцінка фінансового стану підприємства та стратегія його покращання.

Питання для самоперевірки знань

1. Завдання та види фінансових планів.

2. Фінансовий план, його структура, порядок розробки.

3. Завдання і зміст оперативного фінансового планування.

4. Планування потреби у фінансових коштах.

5. Як визначається потреба в основному капіталі?

6. Планування потреби в оборотному капіталі, джерела формування оборотних коштів.

7. Методи розрахунку потреби в оборотних коштах.

8. Метод прямого розрахунку потреби в оборотних коштах.

9. Розрахунок нормативу оборотних коштів економічним методом.

10. Методи: відсотка від обсягу реалізації продукції і врахування оборотності грошей.

11. Методи планування прибутку, їхня суть і застосування.

12. Розподіл балансового і чистого прибутку.

13. Умови прибутковості підприємства, аналіз «витрати-обсяг-прибуток», його суть і застосування.

14. Показники прибутковості підприємства, їхні розрахунки.

15. Баланс підприємства, звіт про прибутки та збитки, їхня структура і використання.

16. Оцінка фінансового стану підприємства, групи оціночних показників, розрахунки показників.

17. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства за допомогою «Z-рахунку».

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Задача-приклад

За наведеними даними визначте суму фінансування за рахунок зовнішніх джерел для підприємства.

Плановий обсяг продажу продукції у наступному році — 400 000 грн.

Обсяг продажу продукції у поточному році — 350 000 грн.

Відсоток чистого прибутку після виплати дивідендів до обсягу продажів — 3%.

Приріст активів, що залежать від обсягу продажів продукції, становить 80% від приросту обсягу продажу.

Приріст пасивів, що залежать від обсягу продажу, становить 40% приросту обсягу продажів.

Розв’язання

Використовуємо формулу, яка наведена у [6, с. 244]:

, (11.6)

де Ф_з — необхідне фінансування за рахунок зовнішніх джерел, тис. грн;

А — активи, які змінюються залежно від обсягу продажів, тис. грн;

DР — запланована зміна обсягу збуту за рік, тис. грн;

П — пасиви, що змінюються залежно від обсягу продажів, тис. грн.;

К — відношення чистого прибутку після виплати дивідендів до обсягу продажів;

Р — обсяг збуту в плановому році, тис. грн.

Підставляючи наведені дані, одержимо:

0,80 (50 000) – 0,40 (50 000) – 0,03 (400 000) = 8 000 грн.

Підприємству потрібно 8000 грн, щоб забезпечити збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції.

ЗАДАЧІ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ

Задача 1. Визначте надлишок чи дефіцит грошей на певний місяць, якщо є такі дані: надходження — 100 000 грн, суми до виплат — 60 000 грн, залишок грошей на початок місяця — 10 000 грн, грошовий резерв — 5 000 грн.

Задача 2. Припустимо, що підприємство планує надходження коштів від продажу своїх виробів в обсягах, поданих нижче в таблиці. При цьому основна частина продажу — 90% здійсню-
ється у кредит, тому надходження грошей на рахунок підприємства відкладається на узгоджений із замовником строк, а саме: 90% платежів у кредит оплачуються замовником через місяць, а 10% — через 2 місяці після виставлення рахунку. Цей порядок діяв і у попередньому році. Суми продажу в листопаді та грудні передпланового періоду становили відповідно —
400 і 450 млн гр. од.

На основі наведених даних обчисліть щомісячні надходження у І півріччі планового періоду. Порівняйте суми надходжень із плановими видатками підприємства, проаналізуйте ситуацію. Якщо мінімальна сума грошового потоку визначена в 75 млн гр. од.,
то який кредит (короткостроковий) потрібно буде одержати у відповідних місяцях планового періоду?

Найменування показника	Період (місяць року)
І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VI
Продаж, усього, в тому числі:
у кредит
за готівку
Грошові витрати, усього

Задача 3. Фабрика обирає варіант використання прибутку у плановому періоді. Передплановий рік характеризується тим, що в ньому було досягнуто рівноваги, тобто сума затрат дорівнювала сумі доходів. За плановий рік чистий прибуток має досягти 1 500 000 гр. од. Можливі два варіанти його використання.

Перший передбачає вкладення прибутку в нові інвестиції таким чином, що в перші два роки приріст прибутку становитиме 1 200 000 гр. од. у рік. Після цього терміну обладнання доведеться замінити.

Другий варіант передбачає щорічний приріст прибутку на 650 000 гр. од. протягом чотирьох років.

Порівняйте вказані варіанти капіталовкладень і обґрунтуйте, який із них вигідніший для фабрики. Обчисліть для цього норму прибутку на інвестований капітал, а також чисту поточну вартість (дисконтовану) за ставкою доходу 30%.

Задача 4. Підприємство випускає продукцію, реалізація якої в плановому періоді може здійснюватись за різними цінами, а саме: на рівні 10, 8 і 6 гр. од. Ціна аналогічної продукції конкурентів — 9 гр. од. Змінні витрати на од. продукції досягнуть 2 гр. од., а постійні — 25 000 гр. од. у рік. Виробнича потужність підприємства — 16 000 шт. у рік. Продукція буде реалізовуватись оптом і вроздріб у пропорції 2: 8. Функціональна знижка з ціни для оптової і роздрібної торгівлі дорівнює відповідно 30 і 42,5%.

На основі наведених нижче даних визначте для всіх варіантів цін:

1. Виручку від реалізації одного виробу з урахуванням середньої знижки.

2. Критичний обсяг продажів.

3. Прибуток від реалізації продукції.

Проаналізуйте результати, одержані за всіма варіантами цін, у тому числі і ціни конкурентів. Який із них буде найбільш прийнятним для підприємства з точки зору прибутковості та використання виробничої потужності? Як зміняться результати, якщо підприємство збільшить обсяг оптових продаж, де знижка менша, скажімо, до 40% (тобто пропорція складе 4: 6)? Обґрунтуйте вис­новки розрахунками.

Задача 5. За даними, наведеними нижче, потрібно підрахувати приріст прибутку від реалізації продукції та збільшення її рентабельності в плановому періоді.

Показники	Звітний період	Плановий період
1. Річний обсяг виробництва та реалізації виробів, шт.	28 000	42 000
2. Ціна за одиницю, тис. грн	84,0	84,0
3. Собівартість одиниці, тис. грн	62,7	60,2

Задача 6. Вирахуйте поточний коефіцієнт ліквідності, якщо поточні активи — 1 млн грн, а поточні зобов’язання — 500 тис. грн. Про що говорить цей коефіцієнт?

Формули розрахунку наведені у підручнику [7, с. 275].

Задача 7.

Баланс підприємства (тис. грн)

Активи	Сума	Пасиви	Сума
Гроші на рахунках		Заборгованість постачальникам
Цінні папери		Короткострокові позики
Дебіторська заборгованість		Інші поточні зобов’язання
Товарно-матеріальні запаси		Довгострокова заборгованість
Фіксовані активи		Звичайні акції
Усього активів		Усього пасивів

Використовуючи фінансові дані балансу, вирахуйте такі показники:

ü поточний коефіцієнт ліквідності;

ü коефіцієнт швидкої ліквідності;

ü співвідношення довгострокової заборгованості та власного капіталу.

Формули наведені у підручнику [7, с. 276—278].

Поясніть, що можуть означати отримані результати.

Розділ V. ПЛАНУВАННЯ
РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Тема 12. Оновлення продукції

Методичні поради до вивчення теми

Тема охоплює питання:

· Формування планів оновлення продукції, їхній склад і завдання.

· Оптимізаційні планові розрахунки оновлення продукції.

· Планування витрат на підготовку й освоєння виробництва нової продукції.

· Об’ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції.

· Сітьові методи планування підготовки виробництва та освоєння нових виробів.

Дана тема присвячена висвітленню сутності процесу планування виробництва нової (оновленої) продукції, починаючи від генерації ідеї до комерційної реалізації.

У результаті вивчення питання першого даної теми студент повинен розуміти зміст, завдання та методологію формування планів оновлення продукції; самостійно виконувати техніко-економічні розрахунки, пов’язані із обґрунтуванням впровадження у виробництво нової (оновленої) продукції.

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльнос­ті підприємства орієнтується в основному на задоволення попиту всіх потенційних споживачів у своїй продукції (послугах).

Під впливом науково-технічного розвитку відбувається швидке старіння продукції (скорочення її життєвого циклу). Кожен новий життєвий цикл продукції за своїми рисами і окремими параметрами схожий на попередній і разом із тим він неповторний, своєрідний, у ньому вже закладено попередній досвід і всі техніч­ні та організаційні досягнення. Категорія життєвого циклу продукції є широковикористовуваною формою опису процесу реалізації та поширення нововведень.Разом із тим в економічній лі­тературі найчастіше розглядаються саме життєві цикли продукції. Проте одночасно із даними циклами існують й інші цикли, наприклад, цикли випуску продукції, цикли експлуатації обладнання, цикли перетворення вихідних матеріалів у напівфабрикати та готову продукцію [8].

Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів. При плануванні необхідно розрізняти у кожному циклі ці етапи. По-перше, етап впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові затрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві його комерційні переваги. На даному етапі зазвичай виникають досить великі витрати виробництва і прибуток при цьому малий чи, навіть, від’ємний. По-друге, етап росту, коли визнання товару на ринку супроводжу-
ється стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюються модифікації базової моделі продукту, формується плановий діапазон цін. По-третє, етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягнувши його максимального значення, починає пос­тупово скорочуватися. Подальше просування товару на ринок ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого конкурентного характеру. І, нарешті, четвертий етап — старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім припиняється випуск цієї продукції.

При плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно, насамперед, з’ясувати, на якій стадії життєвого циклу знаходяться його аналоги, вже представлені на ринку. Включаючись у виробництво товару, який перебуває на стадії зрілості, підприємство ризикує з’явитися на ринку в той момент, коли почнеться стадія старіння і попит на даний товар падатиме. З другого боку, невірно визначивши стадію росту товару—аналогу, прийнявши її, наприклад, за настання зрілості, можна втратити можливість збільшення обсягів продаж підприємства. Таких випадків багато, і тому необхідно правильно передбачати динаміку та тривалість життєвого циклу продукції.

Не менш серйозною помилкою є ігнорування життєвого циклу при розробці стратегії оновлення асортименту підприємства. Не можна допускати, щоб обсяги продажів, додержуючись геометрії кривої життєвого циклу, значно знижувалися. Важливо підтримувати обсяг продаж на певному, досить стабільному рівні. Для цього підприємству необхідно забезпечити впровадження та збіль­шення випуску модифікованого (оновленого) товару, розробленого до настання старіння попереднього товару (рис. 12.1).

Для того, щоб досягти стабільності в продажах (підтримуючи чи збільшуючи рівень П₀), розробку нового (оновленого) товару слід починати ще до того моменту, коли попередній вступає в стадію зрілості. У протилежному випадку будуть безповоротно втрачені час і конкурентоспроможність.

Рис. 12.1. Крива зв’язку життєвих циклів товарів на ринку

Перед прийняттям стратегічного рішення щодо впровадження нового виробу проводиться ідентифікація стадії його життєвого циклу. У процесі ідентифікації одну стадію відрізняють від іншої за допомогою таких основних показників як відсоток зростання обсягів продажу, конкурентна позиція, привабливість ринку та інші.

Для прикладу розглянемо, як використовується портфельна модель Мак-Кінсі при плануванні оновлення продукції.

Кола на матриці (рис. 12.2) показують положення продукту відносно привабливості ринку та конкурентної позиції. Діаметр кола пропорційний плановому обсягу продажів. Стрілками вказано етапи життєвого циклу, які проходить нова продукція від планування її впровадження до виходу з ринку. Для кожної стадії планують необхідні заходи і дії, починаючи із підтримки, закріплення, інвестування та закінчуючи виходом із ринку.

Отже, в основі планування виробництва оновленої продукції лежить концепція життєвого циклу продукції. Криві життєвого циклу продукції показують, що при зменшенні попиту на один вид продукції підприємство повинно вчасно спланувати випуск іншого виду товару (рис. 12.1). Проте дані криві не можуть із пев­ною точністю передбачати, коли закінчиться одна стадія та почнеться наступна, як довго вона буде тривати та який дохід зможе отримати підприємство. Тому довгострокове планування випуску продукції повинно бути доповнено короткостроковим.

Рис. 12.2. Портфельна модель «Мак-Кінсі»

Випуску нової та оновленої продукції передує великий комплекс робіт, що має назву підготовка виробництва. У сучасних умовах створення принципово нової продукції повинно базуватись на використанні маркетингових досліджень, відкриттів та винаходів. Це передбачає тісний зв’язок етапів наукових досліджень із стадіями підготовки виробництва, що дозволяє поєднати в єдину систему всі роботи, які спрямовані на отримання кінцевого результату — освоєння серійного (масового) випуску нового виробу.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виділяють такі їх види: науково-дослідні, конструкторсь­кі та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру. Детальніше подано у [5, с. 144—145].

Роботи, які виконуються в процесі розробки та постановки продукції на виробництво, спрямовані на вирішення наступних основних завдань:

ü забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

ü створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

ü скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

ü забезпечення стабільності (та покращення у відповідності до умов ринку) показників якості продукції та ефективної її експлуатації;

ü забезпечення та підвищення конкурентоспроможності підприємства, що випускає дану продукцію;

ü завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення його позитивного іміджу.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продук­ції повинен містити такі розділи:

ü якісні та структурні зміни «портфеля» продукції підприємства;

ü економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції;

ü норми і нормативи;

ü виробництво та реалізація продукції;

ü матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

ü персонал і оплата праці;

ü витрати виробництва нової продукції, прибутки, рентабельність.

Досить повно питання формування планів оновлення продукції подано у підручнику [5, с. 140—176].

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є планові завдання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визначення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Розрізняють два типи нормативів технічної підготовки виробництва: об’ємні і трудові. За допомогою перших встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою других —
у нормо-годинах.

До об’ємних нормативів відносяться: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи складності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнти технологічної оснащеності за видами обробки; типовий розподіл деталей, технологічних процесів і оснащення за групами складності.

До трудових нормативів відносять трудомісткість конструкторських, креслярських, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Кількість оригінальних деталей у виробі залежить від його конструктивної складності та новизни.

За даними технічного завдання на проектування визначають групу складності виробу та приблизну кількість оригінальних деталей у ньому. Але інформація про загальну кількість оригінальних деталей у виробі є недостатньою для визначення обсягу робіт. Деталі можуть суттєво відрізнятися за складністю, тому вони також поділяються на ряд груп конструктивної і технологічної складності. Класифікації деталей за групами складності розробляються для кожної галузі.

Обсяг робіт із конструкторської підготовки виробництва визначається в залежності від кількості оригінальних деталей відповідної групи складності, а з розробки технологічного процесу — від кількості оригінальних деталей і технологічних карт на одну деталь за видами обробки. Остання величина встановлюється у вигляді розширених нормативів для різних типів виробництва.

Обсяг робіт із проектування і виготовлення технологічного оснащення залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнта технологічної оснащенності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащенності — число, яке показує, скільки одиниць спеціального оснащення припадає в середньому на одну оригінальну деталь. Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного про­цесу. Величина цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За коефіцієнтами оснащенос­ті для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснастки кожного виду, шляхом множення коефіцієнта оснащеності на кількість оригінальних деталей у виробі, що проектується.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їхня трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами складності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологічного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами обробки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсяги робіт і їхня трудомісткість визначаються шляхом експертної оцінки.

На основі встановленої за нормативами трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу техніч­ної підготовки виробництва у календарних днях (Тц). Розрахунок проводиться за формулою [3]:

, (12.1)

де t _i — трудомісткість стадії (етапу), людино-годин;

Ч _i — чисельність робітників, які одночасно виконують дану стадію (етап) робіт, чол.;

Т_зм — тривалість зміни, годин;

k _в.н. — коефіцієнт виконання норм;

k ₂ — коефіцієнт, який враховує додатковий час на узгодження, затвердження, внесення змін у технічну документацію та ін., що не передбачені нормативами ( k ₂ = 1.1 ¸ 1.5);

k ₃ — коефіцієнт переведення робочих днів у календарні:

(Д_р — число робочих днів у плановому році;

Д_к — число календарних днів у плановому році).

Зазвичай кількість виконавців визначається на основі практич­них розрахунків. Якщо величина Т_ц задана, то за вищенаведеною формулою визначається кількість виконавців.

Після цього розробляється основний плановий документ — генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва. Такий графік подано у підручниках [3, с. 161; 5, с. 172].

Кількість стадій і обсяг робіт із підготовки виробництва на підприємстві різні. Вони залежать від розподілу даних робіт між замовником, проектною організацією та підприємством-виробни­ком, від типу виробництва і складності виробу. Тому графік про-
ектних робіт не відображає всього змісту робіт по різних виробах.

Нові вироби, що проектуються, повинні бути високоефективними і перевищувати за своїми техніко-економічними показниками вироби-аналоги. Забезпечення високої ефективності нових виробів потребує детального обґрунтування їхньої розробки і впровадження, тому студент повинен розуміти і вміти обґрунтовувати доцільність розробки нових виробів, а також визначати ефективність впровадження у виробництво нової продукції.

Основою розрахунку економічної ефективності і доцільності впровадження нової продукції слугують зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвестицій. Тобто мова йде про оцінку доцільності капітальних вкладень у розробку і впровадження нової продукції. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність вкладень. Їхня характеристика наведена у [2, с. 179].

Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають із урахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування a, який обчислюється за формулою:

, (12.2)

де — дисконтна ставка, %;

t_р — розрахунковий рік;

t — кількість років до (після) розрахункового.

На сьогоднішній день є потреба у застосуванні таких методич­них підходів до оцінки визначення доцільності інвестицій, які використовують систему показників, що включає:

ü чисту теперішню вартість (теперішня вартість майбутніх грошових потоків від проекту за виключенням початкових інвестицій у даний проект);

ü індекс прибутковості проекту (відношення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків від проекту до початкових інвестицій);