Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян за регіонами у І півріччі 2007 року

	Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку впродовж звітного періоду – всього, тис. осіб	З них працевлаштовано, тис. осіб	У % до
загальної кількості незайнятих громадян	відповідного періоду 2006р.
Україна	1582,9	582,3	36,8	104,7
Автономна Республіка Крим	58,7	23,8	40,5	102,7
Вінницька	68,6	26,6	38,8	98,5
Волинська	46,7	17,6	37,6	102,3
Дніпропетровська	94,5	39,3	41,5	104,6
Донецька	110,7	40,1	36,2	120,9
Житомирська	59,9	20,2	33,7	105,5
Закарпатська	43,0	15,3	35,7	101,7
Запорізька	65,3	25,0	38,3	100,1
Івано-Франківська	64,8	24,2	37,3	107,6
Київська	44,8	17,6	39,4	107,9
Кіровоградська	47,3	17,8	37,7	101,6
Луганська	70,3	23,8	33,8	110,3
Львівська	81,2	24,0	29,5	103,1
Миколаївська	46,5	17,5	37,7	99,1
Одеська	55,4	22,3	40,3	106,3
Полтавська	71,2	25,3	35,6	102,4
Рівненська	61,9	17,4	28,1	102,5
Сумська	55,0	19,8	35,9	107,8
Тернопільська	62,6	19,8	31,6	97,2
Харківська	88,1	32,3	36,7	101,3
Херсонська	45,7	17,8	38,9	119,8
Хмельницька	57,0	22,0	38,7	101,4
Черкаська	67,8	25,4	37,5	101,8
Чернівецька	35,8	10,4	29,2	93,9
Чернігівська	48,4	17,3	35,7	112,6
м.Київ	27,5	17,9	65,2	105,0
м.Севастополь	4,2	1,8	42,2	100,3

 

Слід відмітити, що кількість незайнятих громадян, які були зняті з обліку без вирішення питання працевлаштування у І півріччі 2007р., порівняно з відповідним періодом 2006р., скоротилася на 92,8 тис. осіб, або на 21,2% та становила 344,4 тис. осіб.

 

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:

- необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ринок);

- обмеженої конкуренції (неповної).

Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноутворення відповідно до співвідношення попиту та пропозиції.

Ознаками сегментації можуть бути:

- територіальне положення — регіон, місто, район тощо;

- демографічні характеристики — статево-віковий і сімейний склад населення;

- соціально-економічні характеристики — рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

- економічні критерії — розподіл покупців за формами власності, за їхнім фінансовим станом; розподіл продавців за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.;

- психографічні показники — особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

- поведінкові характеристики — мотивація зайнятості та ін.

Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки з боку держави. Це такі малоконкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: молодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого віку, інваліди, жінки з дітьми.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими працівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відносини, ринок праці може бути жорстким або гнучким.

До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, повна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і великий вплив профспілок.
Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівників, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки.

Структурна перебудова в економіці цих країн в умовах жорсткого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнучкого ринку праці.

Його можна характеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки.

Гнучкість ринку праці передбачає:

- оперативне реагування на зміни кон'юнктури ринку праці, тобто зміни попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;

- територіальну та професійну мобільність працівників;

- гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулюванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;

- різноманітність форм наймання і звільнення;

- різноманітність форм професійно-кваліфікаційної перепідготовки;

- гнучкість диференціації заробітної плати;

- гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

- гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

- різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

- різноманітність методів і форм зайнятості.

На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робочого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників.