Тема 5. Забруднення навколишнього природного середовища 2 страница

Речовини, для котрих не визначені ГДК населених місць, оцінюються за орієнтовними безпечними рівнями впливу ОБРВ. Для того, щоб визначити стан забруднення повітря декількома речовинами, що діють одночасно, часто використовують комплексний показник — індекс забруднення атмосфери (ІЗА). Для його розрахунку, нормовані на відповідні значення ГДК, середні концентрації домішок за допомогою розрахунків приводять до концентрації двоокису сірки. Показник ІЗА вказує, у скільки разів сумарний рівень забрудненості атмосфери кількома речовинами перевищує ГДК двоокису сірки.

На характер поширення шкідливих речовин в атмосфері та на величину зон забруднення впливають метеорологічні умови, рельєф місцевості, наявність лісів, водоймищ, гір тощо. На забрудненість міст та населених пунктів впливає їх планування та озеленення.

На додаток до кількісних показників використовують якісні критерії.

 

6.2.4. Нормативи гранично допустимого рівня радіаційного впливу

Гранична доза (ГД) - гігієнічний норматив для осіб, які не працюють з джерелами іонізуючого випромінювання безпосередньо, але за умов проживання або розміщення робочих місць можуть уражатися ним.

Особливе місце серед нормативів стану навколишнього середовища займає гранично допустимий рівень радіоактивного впливу. Цей норматив встановлюється службою санітарно-епідеміологічного контролю у величинах, які не повинні становити загрозу для здоров'я людини, його генетичного фонду. До них відносяться ядерні випробовування, атомні реактори (встановлені на електростанціях, підводних човнах і криголамах), радіоактивні матеріали (які використовуються підприємствами, установами, організаціями, громадянами).

Природне (космічне і земне) випромінювання, хоча і дає близько 4/5 всієї середньорічної еквівалентної дози опромінення, розсіяне в часі.

Серед джерел штучного радіоактивного випромінювання виділяється також медична апаратура, пристрої та побутова техніка. За умови дотримання правил користування і зберігання, вони не створюють загрози.

Прийняті нормативи були розроблені на основі рекомендації Міжнародної комісії з радіологічного захисту і схвалені національною комісією з радіаційної безпеки при колишньому Мінздраві СРСР. З них діючими є: Норми радіаційної безпеки НРБ - 76/87, Основні санітарні правила ОСП 72/87, Санітарні норми проектування СН-254-71.

З точки зору потужності й часу отриманої дози опромінення і його типу, всі особи, що піддаються опроміненню, діляться на три групи:

· група А: до неї відносяться всі, хто постійно або тимчасово працював безпосередньо із джерелом радіоактивного впливу (оператори атомних електростанцій, учені фізики-атомники, моряки атомних криголамів, атомних підводних човнів);

· група Б: до неї відносяться громадяни, які за умовами проживання або розміщення можуть постраждати від радіоактивного забруднення;

· група В: до неї відноситься вся інша частина населення.

Гранично допустима норма опромінення для групи А за календарний рік встановлена 5 бер, для групи Б - 0,5 бер у рік.

Пристрої для виявлення й виміру іонізуючих випромінювань за своїм призначенням поділяються на дозиметри, радіометри, спектрометри.

Універсальні пристрої поєднують функції всіх трьох видів.

Залежно від об'єму й характеру контролю пристрої можуть бути:

— індивідуального контролю;

— групового контролю (переносні);

— стаціонарні;

— установки для неперервного дистанційного дозиметричного контролю.

Сьогодні найпоширеніші побутові прилади для контролю рівня випромінювання “Белла”, “Пошук”, “Сосна”, “Прип'ять”, які можуть бути рекомендовані для населення.

6.3. Господарсько-виробничі нормативи якості

До господарська виробничих нормативів якості відносять:

– гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

– гранично допустимі або тимчасово погоджені норми скиду у поверхневі води (ГДС, ТПС);

– гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та ґрунти (ГДВ) тощо;

– гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, що випливають з необхідності підтримання рівноваги в природному середовищі;

– нормативи на санітарно-захисні зони та смуги.

Гранично допустимий скид (ГДС) - науково-технічний норматив - маса речовини у стічних водах, максимально допустима для відведення з встановленим режимом у даному пункті водного об'єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті; ГДС - ліміт витрати стічних вод та концентрації домішок, які у них містяться.

Значення ГДС визначається для всіх категорій водокористування за основними шкідливими речовинами:

 

, г/с (5)

де С_ГДС – гранично допустима до скиду концентрація забруднюючих речовин; Q _СТ – витрата стічних вод, м³/с. Підприємства повинні погоджувати об'єми скидів у поверхневі води з місцевими органами охорони природи і затверджувати у виді “Проекту ГДС”.

Навколо водозабору або іншого джерела водопостачання влаштовуються зони санітарної охорони, в яких встановлюється особливий режим охорони вод від забруднення хімічними речовинами та шкідливими біологічними організмами, а також стічними водами і на яких заборонена або обмежена господарська діяльність.

Зона санітарної охорони поділяється на три підзони.

Перша підзона — суворого режиму з огородженнями, а інколи і зі спеціальною охороною. Ця зона обсаджується лісовими насадженнями, тут забороняється будувати, випасати худобу, будь-який вид діяльності, котрий може зумовити забруднення води.

Друга підзона має обмеження за видами діяльності, що спричиняють забруднення, здатні проникнути у водозабір; у ній забороняється розташовувати склади паливно-мастильних матеріалів (ПММ), тваринницькі ферми, застосовувати добрива.

Третя підзона — попереджувальна. У ній також обмежуються види діяльності, що викликають забруднення води.

 

Для запобігання й зниження забруднення атмосферного повітря вводяться нормативи безпосередньо на величину викиду (екологічні нормативи). Нормування викидів шкідливих речовин в атмосферу звичайно роблять за наступними показниками:

- ГДК у точці викиду (наприклад, в гирлі димаря, у вентиляційному отворі труби), мг/м3;

- гранично допустимий викид (ГДВ), г/с;

- тимчасово погоджений викид (ТПВ), г/с.

Гранично допустимий викид (ГДВ) - кількість шкідливих речовин, що не дозволяється перевищувати при викиді в атмосферу за одиницю часу. ГДВ установлюється з таким розрахунком, що викиди шкідливих речовин від даного джерела або від сукупності джерел підприємств з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, не створять приземну концентрацію шкідливих речовин, що перевищує ГДК для населення, тваринного і рослинного світу, тобто необхідне виконання умови

(6).

Одиниці виміру ГДС - г/с, т/г.

 

Питання для самоперевірки

 

1. Що таке якість природного середовища?

2. З якою метою проводять нормування якості природного середовища?

3. З якою ціллю встановлюються санітарно-гігієнічні нормативи якості?

4. Які Ви знаєте гранично допустимі норми?

5. Що таке лімітуюча ознака шкідливості?

6. Наведіть особливості нормування якості поверхневих вод.

7. Дайте характеристику нормування забруднення ґрунтів.

8. Як проводять нормування накопичення відходів?

9. Як проводять нормування якості атмосферного повітря?

10. З якою метою встановлюють господарсько-виробничі нормативи якості?

 

 

Тема 7. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

 

7.1. Основні пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів

7.2. Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу

7.3. Державна система екологічного моніторингу

 

7.1. Основні пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів

Згідно до Постанови Верховної Ради України “Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (ВВР, 1998, N 38-39, ст.248) були розроблені пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

§ гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

§ поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

§ стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

§ будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

§ запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

§ формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки,

§ екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

§ збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення певного комплексу завдань.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

 

 

7.2. Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу

 

У промисловості головним завданням на найближчу перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об’єктів. Розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує вирішенню комплексу питань.

Програма дій передбачає заходи щодо протидії двом типам шкідливих впливів техногенного середовища:

а) в режимі нормальної експлуатації;

б) в аварійному режимі.

Стратегічні напрямами розроблені для таких галузей як:

1) металургійна промисловість;

2) хімічна та нафтохімічна промисловість;

3) нафтогазова та нафтопереробна промисловість;

4) машинобудівна промисловість;

5) видобувна промисловість;

6) будівництво.

В енергетиці та ядерній галузі окремо розроблені заходи для теплоенергетики та безпеки ядерних об'єктів.

Стратегія системи сільськогосподарського природокористування має передбачати: формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів; гармонійне поєднання механізму дії економічних законів і законів природи в межах території з урахуванням лімітуючих чинників навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти; впровадження вимог щодо екологічної безпеки в системі сільськогосподарського природокористування; забезпе-чення розширеного відтворення родючості ґрунтів шляхом формування та реалізації системи ґрунтозахисних природоохоронних заходів; забезпечення екологічно обґрунтованого поводження з пестицидами та агрохімікатами; формування механізму економічної, адміністративної та кримінальної відповідальності сільськогосподарських природокористувачів за порушення екологічних вимог; розроблення природоохоронних заходів на основі вимог міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практиці сільськогосподарського природокористування; створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства; підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення; виведення з користування малопродуктивних сільськогосподарських угідь, насамперед у регіонах з високою розораністю земель.

З метою досягнення цих цілей необхідно: здійснити комплексну еколого-економічну оцінку (районування) території України з виділенням в її складі природоохоронних комплексів, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель для високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва та промислового будівництва; підготувати і впровадити галузеві схеми збереження та відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів; здійснити землевпорядкування територій з урахуванням екологічної ситуації, що склалася, вилучення з обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених, засолених і підтоплених, екологічно вразливих земель; створити цілісну систему полезахисних і водозахисних лісонасаджень, залісити яри, балки, крутосхили, піски та інші непридатні землі, забезпечити оптимальну протиерозійну лісистість території; створити водозахисні зони вздовж берегів річок, водосховищ, озер і ставків, очистити їх від мулу, сформувати високоефективні гідрологічні системи; забезпечити активний перехід на біологічні методи ведення сільського господарства та виробництво екологічно чистої продукції; удосконалити розміщення сільськогосподарського виробництва з метою найбільш раціонального використання місцевих природних умов і ресурсів.

Для розв'язання екологічних проблем на транспорті окремо необхідно розглянути:

1) автомобільний транспорт;

2) залізничний транспорт;

3) авіаційний транспорт;

4) річковий транспорт;

5) морський транспорт.

У водопровідно-каналізаційному господарстві:

§ ліквідація диспропорції між потужностями систем водопостачання та очищення стічних вод населених пунктів;

§ забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог природоохоронних законів та законодавчих актів, припинення у найкоротший термін скидання у водойми забруднених комунальних стічних вод;

§ забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно до стандарту "Джерела централізованого господарсько-питного водозабезпечення";

§ утилізація осадів стічних та природних вод.

Реалізація цих завдань передбачає:

§ створення сучасної структури водопостачання населення;

§ виконання заходів щодо доведення якості води централізованих водопроводів до вимог діючих санітарних норм;

§ будівництво підприємств з пакетування і розливу якісної питної води;

§ впровадження ефективних технологій та обладнання для очищення стічних та зливових вод населених пунктів;

§ вжиття заходів, спрямованих на те, щоб комунальна каналізація лише транспортувала вже очищені до необхідного рівня виробничі стічні води промислових підприємств до водойм;

§ розроблення програм щодо впровадження технологій утилізації осадів водопровідних і каналізаційних очисних станцій, нових ефективних коагулянтів, флокулянтів, малих очисних споруд, а також отримання нетрадиційного джерела енергії - біогазу.

Комунальна теплоенергетика і дорожнє господарство. Основною метою природоохоронних заходів у цих галузях є досягнення мінімально можливих викидів в атмосферу продуктів згоряння палива та скидів продуктів хімічного оброблення води в каналізацію.

Тверді побутові відходи. Метою розв'язання проблеми санітарного очищення міст є формування комплексу робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження відходів промисловими методами та використання цінних компонентів відповідно до вимог охорони довкілля. Основні завдання, необхідні для розв'язання проблеми, передбачають: впровадження нових технологій збирання побутового сміття і селективного відбору цінних компонентів, а також промислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва; розроблення програм з питань промислового перероблення побутового сміття.

Промислові відходи. Одним із пріоритетних напрямів мінімізації накопичення промислових відходів є повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Проблему відходів слід розглядати у рамках єдиного підходу до соціально-екологічних та ресурсно-технологічних аспектів як сукупність трьох складових (проблемних аспектів):

§ ресурсного (розвиток вторинного ресурсокористування);

§ екологічного (досягнення екологічної безпеки);

§ методико-організаційного (науково-методичне, інформаційно-аналітичне, організаційно-правове забезпечення вирішення та регулювання).

Умовами здійснення екологічної політики у військовій сфері і конверсії військово-промислового комплексу (ВПК) є: екологізація військово-технічної політики держави; формування екологічного світогляду і природоохоронної правової свідомості військового керівництва, особового складу військ Збройних Сил України, робітників і службовців підприємств ВПК; проведення наукових досліджень і науково-технічних розробок з метою оцінки, поліпшення і стабілізації екологічного стану в районах розташування військових частин і об'єктів, у тому числі іноземних; впровадження в Збройних Силах України екологічної паспортизації об'єктів, налагодження системи екологічного моніторингу гарнізонів і підприємств ВПК, включення її до системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; обов'язковість особистої юридичної відповідальності за порушення природоохоронного законодавства з боку військовослужбовців, у тому числі іноземних військ, тимчасово дислокованих на території України, і персоналу підприємств оборонного спрямування; розробка і реалізація Комплексної програми забезпечення екологічно безпечної діяльності Збройних Сил України на перспективу.

 

7.3. Державна система екологічного моніторингу

 

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування. Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

— екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

— соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

— розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів. Створення і функціонування Державної системи екомоніторингу довкілля засновується на принципах:

§ систематичності спостережень за станом навколишнього природного середовища та техногенними об'єктами, що впливають на нього;

§ своєчасності отримання і оброблення даних спостережень на відомчих і узагальнюючих (локальному, регіональному та державному) рівнях;

§ комплексності використання екоінформації, що надходить у систему від відомчих служб екомоніторингу та інших постачальників;

§ об'єктивності первинної, аналітичної і прогнозної екоінформації та узгодженості нормативного, організаційного і методичного забезпечення екологічного моніторингу довкілля, що проводиться відповідними службами міністерств та відомств України, інших центральних органів виконавчої влади;

§ сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення її складових частин;

§ оперативності доведення екоінформації до органів виконавчої влади, інших зацікавлених органів, підприємств, організацій та установ;

§ доступності екологічної інформації населенню України та світовій спільноті.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють: території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць; територію Автономної Республіки Крим та території областей України; території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.

Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинги довкілля.

 

Питання для самоперевірки

 

1. Згідно якої Постанови Верховної Ради України розроблені пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів?

2. Назвіть основні пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів.

3. Які завдання передбачається вирішити для досягнення основні пріоритети охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів?

4. Яка стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу у промисловості?

5. В чому полягає стратегія системи сільськогосподарського природокористування?

6. Що таке державна система екологічного моніторингу?

7. Як здійснюється екологічний моніторинг?

8. Хто є об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України?

9. Що таке загальний та кризовий екомоніторинг довкілля?

10. З якою метою проводять фоновий екомоніторинг довкілля?

Тема 8. Основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів

 

8.1.Земельні ресурси

8.2. Водні ресурси та екосистеми

8.3. Корисні копалини

8.4. Атмосферне повітря

8.5. Ресурси рослинного світу

8.6. Заповідна справа та збереження біорізноманіття

8.7. Рекреаційні ресурси

 

8.1.Земельні ресурси

 

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Обґрунтування напрямів раціонального використання земельних ресурсів та впровадження господарсько-технологічних заходів для відтворення їх екологічної функції забезпечуватимуться:

§ встановленням рівнів забрудненості ґрунтів викидами промисловості та агрохімікатами;

§ розробкою грунтово-екологічної типології земель, нормативів кризового стану і параметрів екологічної стійкості ландшафтів та районуванням території України за їх показниками;

§ опрацюванням моделей ґрунтозахисного та меліоративного землекористування в конкретних природнокліматичних умовах, проведенням відповідних проектно-пошукових робіт з урахуванням форм землекористування;

§ створенням системи спостережень за станом земельних ресурсів та прогнозуванням соціально-екологічних наслідків його зміни тощо.

 

8.2. Водні ресурси та екосистеми

 

Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є:

§ зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти;

§ досягнення екологічно безпечного використання водних об'єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства;

§ забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об'єкта як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води;

§ створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та використання водних ресурсів.

Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:

1) охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

2) екологічно безпечне використання водних ресурсів;

3) відродження і підтримання сприятливого гідрологічного

стану річок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;

4) удосконалення системи управління охороною та використанням водних ресурсів;

5) зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Стратегічна мета - досягнення екологічно безпечного використання водних ресурсів. Це гарантуватиме екологічну безпеку водних об'єктів, врівноважить шкідливий вплив на водні ресурси і забезпечить здатність їх до самоочищення та самовідтворення.

Основні цілі:

§ зниження вмісту у водних об'єктах біогенних речовин, нафтопродуктів, пестицидів, іонів важких металів, радіонуклідів та інших шкідливих речовин;

§ припинення засмічення водних об'єктів;

§ удосконалення нормативно-правової та еколого-економічної бази з метою поліпшення якісного стану водних об'єктів;

§ удосконалення системи обліку, моніторингу та контролю за забрудненням поверхневих і підземних вод, розроблення та введення в дію системи ідентифікації та інструментального контролю за всіма стаціонарними джерелами забруднення поверхневих вод із створенням відповідної інформаційної бази даних.

 

8.3. Корисні копалини

 

Метою програми щодо охорони, раціонального використання та відновлення надр є:

§ збалансоване видобування та переробка мінерально-сировинних ресурсів за умов економічно достатнього забезпечення ними промисловості, енергетики, будівництва, сільського господарства;

§ забезпечення максимального резервування покладів корисних копалин;

§ рекультивація земель;

§ мінімізація використання надр для захоронення відходів у зв'язку з відсутністю закритих геологічних структур.

 

8.4. Атмосферне повітря

 

Першочерговими заходами, яких слід вжити для нормалізації екологічної обстановки та стабілізації стану повітряного басейну, є:

§ підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;

§ перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що нормуються;

§ вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин.

З цією метою передбачається здійснити такі заходи:

§ розробити стандарти якості атмосферного повітря, узгоджені з міжнародною системою стандартів;

§ створити нову систему екологічного нормування введенням технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих речовин під час здійснення технологічних процесів;

§ розробити технологічні нормативи на основні забруднюючі

§ речовини з урахуванням можливостей новітніх технологій;

§ розробити цільові програми дій щодо поступового зниження рівня забруднення повітря на коротко-, середньо- та довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря;

§ здійснити перехід до міжнародних стандартів і нормативів якості атмосферного повітря.

 

8.5. Ресурси рослинного світу