Кочерган М.П. загальне мовознавство.-К., 2003

 

1. Хто увів у науковий обіг мовознавства поняття мови і мовлення:

-Ф.де Соссюр;

-В.дон Гумбольдт;

-І. Бодуен де Куртене.

2. Кому з учених належить характеристика понять мови і мовлення:1) слід розрізняти три поняття: лінгвальну діяльність, мову, мовлення;2) лінгвальна діяльність, яка охоплює все, що пов’язане із спілкуванням людей, поділяється на дві частини: основну (мову) та другорядну(мовлення);3) мова- це щось соціальне за суттю і незалежне від індивіда;мовлення включає індивідуальний аспект лінгвальної діяльності;4) мова- форма, а не субстанція; субстанція, тобто звуки і значення, належать до мовлення; 5)мова і мовлення тісно між собою пов’язані і передбачають одне одного:

-Ф.де Соссюру;

-В.фон Гумбольдту;

-Ш. Баллі.

3. Хто здійнив інтерпретацію мови і мовлення за допомогою розрізнення трьох рівнів: рівня індивідуального мовлення, рівня норми та структурного рівня:

- Е. Косеріу;

-Л. Єльмслев;

-Н. Хомський.

4. Хто запропонував трактувати мову і мовлення як взаємодію чотирьох аспектів: узусу, акту мовлення, норми і схеми:

- Е. Косеріу;

-Л. Єльмслев;

-Н. Хомський

5. Ознаки, які багато вчених вважає нерелевантними, тому що помітна тенденція до заперечення психічної природи мови і соціальним явищем визнається не тільки мова, але і мовлення, яке також вважається системним:

-мова- психічне явище, а мовлення- психофізичне; мова- соціальне явище, а мовлення- індивідуальне;

- мова- психічне явище, а мовлення- психофізичне; мова- соціальне явище, а мовлення- індивідуальне;мова- системне явище.

- мова- психічне явище, а мовлення- психофізичне; мова- соціальне явище, а мовлення- індивідуальне;мова- системне явище, а мовлення – асистемне.

6. Мовознавці, які не визнають сосюрівської дихотомії: мова- мовлення:

- Г.Шухард, А Коен, О.Єсперсен, Дж Фьорс, Л. Блумфільд, З.Харріс та ін;

-А. Гардинер, Е бенвеніст, М.Трубецькой;

-Л.Єльмслев, В. Брьондаль, Н. Хомський.

7.Щоб правильно розуміти взаємодію мови та мовлення, потрібно застосовувати такі підходи:

-гносеологічний(філософський);

-онтологічний (власне лінгвістичний),

-гносеологічний, онтологічний, прагматичний.

8. Гносеологічний аспект розглядає мову і мовлення:

- як явища різного ступеня абстракції; мова- це загальне, абстрактне, а мовлення- окреме і конкретне; мова і мовлення є відносно незалежними явищами, про що свідчить факт неоднакового ступеня їхз зміни, деякої асиметричності їх розвитку. Досліднику доступне тільке мовлення, в якому реалізована мовна система. Якщо мовна система в мовленні не реалізується, вона існує потенційно.

- мову – як психічне явище, а мовлення –психофізичне(психофізіологічне), доступне сприйманню, певною мірою мова відноситься до мовлення, як ідеальне до матеріального.

- мову - як щось стабільне та загальноприйняте, а мовлення як оказіональне, випадкове, унікальне, рухливе.

9. Онтологічний підхід до правильного пояснення співвідношення мови і мовлення:

- це явища різного ступеня абстракції; мова- це загальне, абстрактне, а мовлення- окреме і конкретне; мова і мовлення є відносно незалежними явищами, про що свідчить факт неоднакового ступеня їхз зміни, деякої асиметричності їх розвитку. Досліднику доступне тільке мовлення, в якому реалізована мовна система. Якщо мовна система в мовленні не реалізується, вона існує потенційно.

-мова- психічне явище, а мовлення –психофізичне(психофізіологічне), доступне сприйманню; певною мірою мова відноситься до мовлення, як ідеальне до матеріального.

- мова -і щось стабільне та загальноприйняте, а мовлення як оказіональне, євипадкове, унікальне, рухливе.

10. Прагматичний підхід до правильного пояснення співвідношення мови та мовлення:

-це явища різного ступеня абстракції; мова- це загальне, абстрактне, а мовлення- окреме і конкретне; мова і мовлення є відносно незалежними явищами, про що свідчить факт неоднакового ступеня їхз зміни, деякої асиметричності їх розвитку. Досліднику доступне тільке мовлення, в якому реалізована мовна система. Якщо мовна система в мовленні не реалізується, вона існує потенційно.

-мова- психічне явище, а мовлення –психофізичне(психофізіологічне), доступне сприйманню; певною мірою мова відноситься до мовлення, як ідеальне до матеріального.

- мова - щось стабільне та загальноприйняте, а мовлення як оказіональне, є випадкове, унікальне, рухливе.

 

 

-