Вирішення завдань удосконалення методів виробництва на сучасному етапі розвитку

Вирішення завдань удосконалення методів управління і організації виробництва підприємств на сучасному етапі економічного розвитку вимагає нових якісних рішень в цьому напрямку. Це обумовлено особливостями науково-технічного процесу і формування на його засадах динаміки економічних процесів, а також необхідністю суттєвого підвищення рівня інтенсифікації виробництва і його ефективності як основи успішного вирішення завдань забезпечення стійкого економічного зростання.

Саме такі особливості визначають необхідність мобільності виробництва, швидкої перебудови його в технічному і організаційному аспектах. Остання обставина визначає важливість спільного вирішення завдань забезпечення змін організаційних форм виробництва з завданнями підвищення його технологічного рівня. Науково-технічний прогрес веде до зміни широти і тісноти взаємозв'язків елементів виробництва і викликає необхідність вирішення завдань удосконалення організації виробничих процесів, їх спеціалізації.[16, c. 201]

Всесторонній вплив інноваційного розвитку виробництва досить повно відображається у використанні ресурсів – капітальних, трудових, сировинних, які визначають у своїй спільній дії через технологію кінцеві результати виробництва, його ефективність.

Специфіка технологічних процесів на конкретних промислових підприємствах визначає відповідні рівні інтенсифікації використання ресурсів. Зміна спеціалізації виробництва, його концентрації, комбінування та кооперування призводить до зміни витрат і результатів. Управління цими процесами повинно бути спрямоване на удосконалення організації, виробництва, підвищення ефективності його функціонування.

Виробнича і організаційна структура управління виробництвом залежить від специфіки і структури виробничого процесу, технологічного рівня підприємства, виду продукції, рівня спеціалізації і концентрації видів робіт, наявного інфраструктурного потенціалу.

Процеси спеціалізації і концентрації виробництва безпосередньо пов’язані з диференціацією і поділом виробництва продуктів на окремі частини, процеси.

Дана обставина призводить до розширення рамок виробничої кооперації, підвищення рівня спеціалізації виробництва. Розширення рамок виробничої кооперації залежить не лише від поділу виробництва продуктів на окремі частини і процеси, але й від самої складності їх виготовлення. Звідси випливає, що концентрація, інтеграція, спеціалізація і кооперування – це процеси, котрі взаємопов’язані між собою і зміни в одному призводять до зміни інших процесів.

Технологічна подібність і однорідність продуктів, які виготовляються на підприємстві, котрі визначаються значною кількістю співпадаючих прийомів і способів обробки і переробки сировини, матеріалів, конструктивних елементів і процесів виробництва деталей, вузлів і виробів, надають широкі можливості для предметної спеціалізації і подальшого розвитку подетальної і технологічної спеціалізації. При цьому розширюються можливості для стандартизації деталей, вузлів і виробів, типізації виробничих процесів, що сприяє більш глибокому і ефективному проникненню інновацій у виробництво.[18, c. 59-60]

Проблемні ситуації, пов’язані зі спеціалізацією, вимагають вибору прогресивної форми організації виробництва для підприємств, які виготовляють технологічно подібну продукцію або мають технологічну схожість виробничих процесів.

Поглиблення спеціалізації і підвищення рівня концентрації виробництва є важливими напрямками розвитку економіки. Для виготовлення вузлів, деталей, заготовок загальномашинобудівного застосування ці проблемні питання мають особливе значення. Сучасне високопродуктивне обладнання практично не може бути використане в невеликих цехах підприємств у зв'язку з недостатнім обсягом виробництва однотипної продукції.[25, c. 310-311]

 

 

Спеціалізація міжгалузевих виробництв може розвиватись двома шляхами:

· створення спеціалізованих підприємств, які будуть обслуговувати підприємства різних видів підприємницької діяльності. Цей шлях вимагає значних інвестицій і розрахований на відносно тривалий період часу.

· розвиток міжгалузевих виробництв за рахунок мобілізації внутрішніх резервів підприємств кожного виду економічної діяльності.

На сучасному етапі розвитку промисловості економічно доцільне (поряд зі створенням спеціалізованих підприємств) проведення часткової спеціалізації.

Така спеціалізація вимагає значно менших капіталовкладень і може бути проведена і в територіальному розрізі.

Подальший розвиток спеціалізації продукції міжгалузевого призначення призводить до формування нового виду підприємницької діяльності – міжгалузевих виробництв, виділення виробництва вузлів і деталей загального застосування. Створення нового виду підприємницької діяльності допоможе створити дійові умови для розвитку інноваційного процесу, оскільки сприяння ефективному використанню дорогого високопродуктивного обладнання дозволить покращити просторовий розвиток підприємств.[24, c. 89-90]

Необхідність широкого розвитку спеціалізації міжгалузевих виробництв і формування їх в майбутньому визначається розмірами розширення діяльності діючого виробництва, їх подальших зростанням, а також завданнями інноваційного розвитку промисловості.

Мета концентрації, спеціалізації полягає в ефективному розвитку підприємств, в максимальному використанні виробничих потужностей і обладнання, в повному і своєчасному забезпеченні запитів ринку. Для того, щоб досягнути вказаної мети, необхідно вибрати оптимальний варіант спеціалізації і розподілу виробничої програми підприємства. В цьому зв'язку важливим є визначення спеціалізації виробництва в часі.

Одним з важливіших завдань, пов’язаних з підвищенням ефективності виробництва, є організація ритмічності роботи і рівномірного випуску продукції в часових інтервалах, тобто спеціалізація в часі. Рівномірність випуску продукції сприяє раціональному використанню матеріальних і трудових ресурсів виробництва. Ритмічність виробничого процесу – це оптимальне в часі дотримання параметрів, які передбачені маркетинговою програмою.

Аналіз основних економічних показників розв’язку промислового виробництва в цілому за відповідний період показує ефективність оптимального варіанту, що забезпечує підвищення інтенсифікації використання ресурсів виробництва. Розроблені моделі оптимізації промислового виробництва дозволяють здійснити також на перспективу багатоваріантний прогноз спеціалізації виробництва, розвиток підприємств. Аналіз коректності сформульованих задач і їх практична апробація показує можливість їх ефективної реалізації.[22, c. 99-101]

 

 

ВИСНОВОК

 

Отже, виробництво — це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця — людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Процес виробництва — це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

Суб’єктом виробництва є люди, а об’єктом природа.

Слід підкреслити, що засоби виробництва самі по собі, без тісного контакту з людською працею не можуть виробляти блага і являють собою груду мертвих речей.

Праця є найважливішою складовою процесу виробництва.

Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства — натурального і товарного виробництва.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови - фактори виробництва.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.

Особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.

Продуктивні сили – це не просто сукупність людей, що володіють певним виробничим досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природи.

Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

Політекономія вивчає виробничі відносини в їх єдності та взаємозв'язку з продуктивними силами й надбудовою. Вона з'ясовує закони, які лежать в основі функціонування виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ, тобто всього соціально-економічного розвитку суспільства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості.

Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства.

Економічний вибір - вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат.

Отже, окрема людина, підприємство або суспільство за умов відносної обмеженості ресурсів повинні постійно робити вибір із наявних можливостей, шукати альтернативні варіанти їх використання.

Вирішення завдань удосконалення методів управління і організації виробництва підприємств на сучасному етапі економічного розвитку вимагає нових якісних рішень в цьому напрямку.

Отже, можна сказати що з виробництво розвивається з часом. Воно вдосконалюється на кожному новому етапі і виступає основою життя людського суспільства.