Процесуальна характеристика окремих учасників

 

Характеристика окремих учасників кримінально-процесуального права буде проведена за такою логіко-правовою схемою: 1) визначення поняття учасника;

 

2) підстава його участі у кримінальному провадженні;

 

3) вимоги процесуального закону, яким повинен відповідати, і/або обставини, що виключають участь;

 

4) процесуальний статус (обов'язки і права);

 

5) час, протягом якого перебуває в такому статусі;

 

6) юридична відповідальність за невиконання процесуальних обов'язків.

 

Охарактеризувати у межах однієї теми всіх учасників кримінально-процесуального права можливо, але це зайняло б багато місця у підручнику. Тому будуть охарактеризовані основні учасники: суд, слідчий суддя; ті, що є представниками сторін, а також ті, які найчастіше залучаються до кримінального провадження у практиці діяльності органів розслідування, прокуратури і суду. Характеристику інших учасників студентам легко буде зробити самостійно, використовуючи запропоновану логіко- правову схему.

 

4.2.1. Процесуальна характеристика учасників, які виконують функцію правосуд дя

4.2.1.1. Суд

 

1. Суд - це єдиний орган держави, наділений правом здійснювати правосуддя.

 

 

Особливе місце суду як головного учасника кримінального процесу визначається тим, що він є представником однієї із гілок державної влади. До складу суду входять професійні судді та присяжні засідателі1.

 

2. Визначення судді автоматизованою системою документообігу суду. Наявність у суді такої системи забезпечує неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями із урахуванням черговості, ступеня завантаженості, спеціалізації кожного судді, а також вимог процесуального закону тощо і суттєво знижує корупційну складову у цьому процесі.

 

3. Суддя не може брати участі у розгляді кримінальної справи і підлягає відводу або самовідводу (ст. 75 КПК):

 

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім і слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

 

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

 

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;

 

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

 

5) у випадку порушення порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи автоматизованою системою документообігу суду.

 

Порядок вирішення заявленого відводу регламентований ст. 81 КПК.

 

У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

 

Статтею 76 КПК регламентовані обставини, за яких не допускається повторна участь судді у кримінальному провадженні.

 

4. Суд (суддя) зобов'язаний:

 

o з метою з'ясування обставин кримінального правопорушення дослідити усі докази, надані сторонами, та вирішити справу по суті, вживши заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб;

 

o забезпечувати доступ сторін до правосуддя;

 

o створювати для сторін усі можливості для обстоювання ними своїх інтересів у кримінальному провадженні;

 

 

o забезпечувати об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків;

 

o не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які стало відомо під час розгляду справи в судовому засіданні;

 

o під час судового розгляду не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності;

 

o заявити самовідвід за наявності обставин, що є підставою для його відводу (ст. 75 КПК).

 

Суд (суддя) суддя має широке коло прав у всіх без винятку стадіях кримінального провадження. Усі його права сформульовані законодавцем у такий спосіб, щоб суд міг ефективно здійснювати функцію правосуддя у кожному кримінальному провадженні. Права цього учасника будуть розглядатися в темах, присвячених окремим стадіям кримінального провадження.

 

5. Суд здійснює правосуддя у кримінальній справі після прийняття її до свого провадження протягом часу (строку), відведеного законом на підготовче провадження, судовий розгляд, провадження в судах апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у ВС, провадження за нововиявленими обставинами та виконання вироку.

 

6. Щодо судді у зв'язку із здійснюваним ним кримінальним провадження може бути застосована кримінальна відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених у:

 

- гл. 17 "Злочини у сфері службової діяльності" КК (ст.ст. 364-370);

 

- гл. 18 "Злочини проти правосуддя" КК (ст.ст. 371-375; 380-381). Суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності на підставах та в порядку, встановлених розділом 6 Закону від 7 липня 2010 року "Про судоустрій та статус суддів".

 

Суд підлягає лише процесуальній відповідальності у вигляді скасування вищестоящими інстанціями ухвалених ним рішень.

 

4.2.1.2. Слід чий суддя

 

1. Слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення судовою контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у перебігу досудового розслідування та у разі розгляду клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій голова чи за його визначенням інший суддя апеляційною суду.

 

 

З ухваленням Конституції 1996 року у кримінальному провадженні з'явилася функція судового контролю, виконання якої згідно з КПК 2012 року покладено на слідчого суддю.

 

2. Визначення слідчого судді автоматизованою системою документообігу суду.

 

3. Слідчий суддя повинен відповідати таким самим вимогам закону, яким відповідає суддя. Він може бути відведений від участі у кримінальному провадженні з тих самих підстав, що і суддя.

 

4. Слідчий суддя має обов'язки 2 видів:

 

1) обов'язки, до виконання яких його спонукають учасники досудовою розслідування. Ці обов'язки полягають у розгляді:

 

- клопотань сторони обвинувачення про застосування заходів забезпечення кримінального провадження та про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових), в тому числі негласних, дій, якими обмежуються конституційні права громадян;

 

- клопотань прокурора про використання в іншому кримінальному провадженні отриманої в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії інформації з ознаками кримінального правопорушення, яке не розслідується у цьому кримінальному провадженні; про затвердження згоди особи на видачу (екстрадицію) її з України правоохоронним чи судовим органам іншої держави;

 

- клопотання сторони захисту про залучення експерта у разі відмови їй у цьому слідчим, прокурором;

 

- клопотань сторін про встановлення строку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у разі зволікання іншою стороною;

 

- скарг учасників досудового розслідування, зазначених у ст. 303 КПК, на рішення, дії та бездіяльність органів досудового розслідування, прокурора.

 

2) обов'язки, які слідчий суддя повинен виконати з власної ініціативи, полягають у такому:

 

- якщо зовнішній вигляд затриманого, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри щодо порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі, слідчий суддя зобов'язаний: забезпечити невідкладне проведення судово- медичного обстеження особи; доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи;

 

- слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь

 

 

така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника;

 

- слідчий суддя зобов'язаний здійснити інші обов'язки, встановлені ст. 206 КПК. Слідчий суддя має такі права:

- у межах граничного строку встановлювати процесуальні строки для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку;

 

- за клопотанням сторін кримінального провадження або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питань про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, про арешт майна, про залучення експерта стороною захисту;

 

- інші права, встановлені КПК.

 

5. Слідчий суддя виконує свої обов'язки протягом часу, необхідного для виконання встановлених для обов'язків під час досудового розслідування.

 

6. Юридична відповідальність слідчого судді за невиконання процесуальних обов'язків є такою самою, як і у судді.

 

4.2.2. Процесуальна характеристика учасників, які виконують функцію обвинувачення

(крим інального переслід ування)

4.2.2.1. Прокурор

 

1. Прокурор - це учасник кримінальною провадження, який виконує функцію обвинувачення шляхом процесуальною керівництва досудовим розслідуванням з метою викриття винних та підтримує у суді державне обвинувачення.

 

Функція прокурора у кримінальному процесі є одним із найбільш дискусійних понять процесуальної теорії. У діяльності прокурора виокремлюють 4 напрями: 1) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування; 2) процесуальне керівництво досудовим розслідуванням; 3) обвинувачення, здійснюване під час досудового розслідування; 4) підтримання державного обвинувачення у суді.

 

2. Підставою участі прокурора (керівника органу прокуратури) у кримінальному провадженні є факт перебування його на цій посаді у відповідній адміністративно- територіальній одиниці.

 

Підставою участі прокурора у конкретному кримінальному провадженні є призначення його керівником органу прокуратури, що відбувається після початку досудового розслідування.

 

 

3. Прокурор не може брати участі в досудовому розслідуванні і (або) судовому розгляді і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, визначених у ст. 77 КПК:

 

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім і або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

 

2) якщо він брав участь у цьому самому провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач:

 

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження, або існують інші обставини, які викликають обгрунтовані сумніви в його неупередженості.

 

Якщо прокурор брав участь у проведенні досудового розслідування, у розгляді справи в суді першої Інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку чи у інших стадіях провадження, ці обставини не можуть бути підставою для його відводу.

 

У КПК 2012 року запроваджено принцип незмінності прокурора у кримінальному провадженні (ст. 37 КПК), із якого є винятки, встановлені ч. 2 ст. 341 КПК і пов'язані з тим, що керівник органу прокуратури за певних обставин має право усунути прокурора від участі у судовому розгляді.

 

Питання про відвід прокурора вирішується:

 

- під час досудового розслідування - слідчим суддею;

 

- під час судового провадження - судом.

 

4. Прокурор зобов'язаний (частини 1 і 2 ст. 25 КПК):

 

o здійснювати нагляд за додержанням законів органами, які провадять досудове розслідування, та виконувати інші процесуальні функції;

 

o вчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону (скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих; пред'являти цивільний позов в інтересах держави тощо).

 

Для того, аби прокурор міг виконати зазначені обов'язки, йому надані такі права:

 

1) під час досудового розслідування:

 

o мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування;

 

o доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування;

 

 

o здійснювати інші повноваження, надані йому законом.

 

2) У судових стадіях:

 

o підтримувати перед судом державне обвинувачення; o подавати докази;

o брати участь у дослідженні доказів; o оскаржувати судові рішення та ін.

5. Прокурор перебуває у такому статусі протягом часу, відведеного законом на виконання всіх завдань кримінальним процесом (від його початку до закінчення, або усунення його від участі у провадженні).

 

6. Прокурор за невиконання своїх обов'язків у кримінальному процесі може бути притягнутий до таких видів юридичної відповідальності:

 

o кримінальної процесуальної відповідальності - скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми, тощо;

 

o кримінальної відповідальності за злочини:

 

- у сфері службової діяльності (розділ 17 КК);

 

- проти правосуддя (ст.ст. 371-374, 380-381 КК).

 

o дисциплінарної відповідальності згідно із відомчими НПА.

 

4.2.2.2. Слід чий

 

1. Слідчий - це учасник кримінального провадження, який здійснює процесуальну функцію обвинувачення шляхом викриття винних у вчиненні кримінальних правопорушень та притягнення їх за погодженням із прокурором до кримінальної відповідальності1.

 

Чинний КПК не розкриває змісту поняття "слідчий", а лише визначає відомчу приналежність слідчих. Так, у п. 17 ст. З і ст. 38 КПК зазначено, що досудове розслідування провадиться слідчими органів внутрішніх справ; органів безпеки; органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; органів державного бюро розслідувань.

 

Віднесення слідчого до числа учасників, які виконують функцію обвинувачення, попри регламентацію у КПК, у теорії процесу є спірним. Ще з радянських часів домінує думка, що слідчий виконує функцію розслідування злочинів, зміст якої становлять підфункції обвинувачення, захисту і вирішення справи. З позицій сучасного погляду на модель вітчизняного кримінального процесу, яка стає дедалі ближчою до змагальної, такий погляд на зміст функції слідчого вичерпав себе.

 

 

Змагальність процесу передбачає участь у ньому протилежних за інтересами сторін. Інтерес слідчого, покликаного протидіяти злочинності, полягає у викритті винного, повідомленні йому про підозру, складанні обвинувального акту і направленні матеріалів кримінального провадження з обвинувальним актом до прокурора для порушення ним державного обвинувачення. Поєднання в одній особі 3 процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) неминуче призводить до домінування якоїсь однієї функції. Слідчий, здійснюючи діяльність із розслідування кримінальних правопорушень, не може одночасно "сидіти на трьох стільцях".

 

З цього приводу відомий вчений-процесуаліст XIX століття (представник харківської школи права) В.П. Даневський писав: "Не кажучи вже про принципову помилку і практичну небезпеку поєднання в одній особі обов'язків судді і функцій сторін, одне ототожнення у слідчому ЦИХ останніх функцій вважається великою помилкою, яка згубно впливає на хід попереднього слідства, на його результати, а врешті-решт - і на вирішення справи по суті. Навряд чи можливо для однієї особи бути у справі й обвинувачем, і захисником. Ці функції принципово протилежні і неузгоджені, особливо тоді, коли вони зосереджені в особі, яка брала активну участь у збиранні доказів, які викривають і виправдовують. Створене законом становите слідчого - психологічно фальшиве: дуже важко у справі, що розслідується стосовно певної особи, водночас зосередити увагу, рівномірно напружену, на двох різних сторонах справи; нелегко скласти собі дві протилежні точки зору, які перебували б у становищі рівноваги і які слідчий перевіряв би з однаковою ревністю, упевненістю і силою логічного мислення. Рівновага неминуче має порушитися, переважна увага й енергія дослідника мають поступово обернутися у той чи інший бік".

 

Діяльність слідчого як учасника кримінального процесу розпадається на кілька функцій: розслідування (як пізнавальна функція); виховна - вплив на учасників досудового розслідування і на громадян, не залучених до кримінального провадження, з метою виховання їх у дусі дотримання законів; обвинувачення (як суто процесуальна функція). Остання функція виокремлюється у кримінальному процесі, у тому числі під час досудового розслідування, у контексті реалізації засади змагальності.

 

Якщо процесуальною функцією вважати функцію розслідування, то тоді стає незрозумілим, від кого чи від чого захитається (часто за допомогою захисника) підозрюваний. Захиститися віл розслідування неможливо.

 

Розслідування також слід розглядати як функцію державних органів, якими є органи досудового розслідування.

 

КПК 2012 року слідчого справедливо віднесено до числа учасників, які виконують процесуальну функцію обвинувачення (§ 2 гл. 3).

 

Дискусія щодо функцій слідчого породила в теорії процесу полеміку щодо відомчої належності слідчого апарату. На сьогодні існує 3 точки зору щодо місця органів досудового розслідування в системі апарату держави:

 

 

1) залишити слідчий апарат у підпорядкуванні тих відомств, де він знаходився в радянський час і протягом 20 років незалежності України. З прийняттям у 2012 році нового КПК слідчі підрозділи фактично залишилися у тих самих відомствах, де вони існували до реформування кримінального процесуального законодавства. Виняток становлять слідчі підрозділи органів прокуратури, які матимуть власну підслідність протягом 5 років від моменту набрання чинності КПК (відлік почався 20 листопада 2012 року). Після спливу цього терміну на виконання п. 9 розділу XV Конституції передбачається позбавлення прокуратури функції досудового розслідування;

 

2) слідчий апарат підпорядкувати суду, запровадивши посади слідчих суддів або судових слідчих (як це було за Статутом кримінального судочинства 1864 року), які б безпосередньо здійснювали досудове розслідування від початку до кінця. Однак такого підпорядкування в державах Європи, за винятком Франції, не існує. Але й ця держава робила спроби скасувати посади слідчих суддів у 2009 році за ініціативи Президента Ніколя Саркозі, який включив питання щодо скасування цих посад до своєї виборчої програми через невдоволення суспільства ефективністю функціонування цього інституту. Однак французький магістрат (сукупність судових чинів і прокурорів, а також виший адміністративних чиновників) не погодився на такий крок;

 

3) вивести його із підпорядкування окремих відомств і утворити самостійний слідчий апарат (комітет, службу, бюро). Питання про самостійний слідчий апарат час від часу виникає як підстава наукових дискусій. Реальних кроків щодо його реалізації у законодавстві не здійснено. Державне бюро розслідувань, про яке йдеться у ч. 4 ст. 216 КПК, є самостійним слідчим органом, але до його підслідності віднесені не усі кримінальні правопорушення, а лише ті, що вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище.

 

2. Підставою участі слідчого у кримінальному процесі є: o отримання відомостей про кримінальне правопорушення; o доручення керівника органу досудового розслідування.

3. Слідчий не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, що є підставою для відводу (самовідводу) прокурора (ст. 77 КПК), про що йшлося вище.

 

Питання про відвід слідчого вирішується слідчим суддею.

 

4. Слідчий зобов'язаний:

 

o виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі;

 

o у кожному випадку виявлення ознак кримінального правопорушення розпочати досудове розслідування;

 

o вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди тощо. Слідчий має право (ч. 2 ст. 40 КПК):

 

 

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК;

 

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК;

 

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам:

 

4) призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом, тощо.

 

5. Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного законом для:

 

- здійснення досудового розслідування (ст. 219 КПК);

 

- виконання доручень суду (ч. 3 ст. 333 КПК).

 

6. Слідчі за невиконання своїх обов'язків можуть бути притягнуті до таких видів юридичної відповідальності:

 

o кримінальної процесуальної відповідальності - скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми, ТОЩО;

 

o кримінальної відповідальності за злочини.

 

- у сфері службової діяльності (розділ 17 КК);

 

- проти правосуддя (ст.ст. 371-374, 380-381-1 КК.

 

Після набрання чинності КПК 2012 року набула чинності і ст. 381-1 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність слідчого за умисне систематичне невиконання законних вказівок прокурора, наданих ним письмово в установленому КПК порядку при здійсненні кримінального провадження.

 

o дисциплінарної відповідальності згідно із НПА відомств, в яких вони працюють.

 

4.2.2.3. Поте рпіл ий

 

1. Потерпілий - це фізична особа, якій кримінальним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, а також юридична особа, якій таким правопорушенням завдано майнової шкоди.

 

У справі про незакінчений злочин особа визнається потерпілим за умови фактичного заподіяння їй шкоди.

 

Особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними самими, не є потерпілими. Водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, особа є потерпілим у випадках, коли вчинення щодо неї кримінального правопорушення спровоковано її діями. При цьому неправомірність

 

 

поведінки може бути врахована при кваліфікації дій обвинуваченого або призначенні йому покарання, про що йдеться у п. 3 ППВС від 2 липня 2004 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів".

 

Потерпілим може бути як фізична особа так і юридична особа.

 

2. Підставами участі у кримінальному провадженні є:

 

- подання особою заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення (автоматичне визнання потерпілим без ухвалення процесуального рішення1);

 

- подання особою заяви про залучення її до розпочатого кримінального провадження як потерпілого, якщо вона не подавала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення.

 

3. Потерпілим може бути визнано:

 

o особу, якій безпосередньо заподіяна та чи інша шкода;

 

o у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, -його близькі родичі або члени сім'ї (ч. 6 ст. 55 КПК)2.

 

У теорії кримінального процесу і практиці діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду доволі проблемним залишається питання про визнання таких осіб потерпілими. Законодавець установив, що потерпілим визнається одна особа із числа близьких родичів чи членів сім'ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб (ч. 6 ст. 55 КПК).

 

У кримінальному процесуальному законодавстві не вирішене питання про можливість визнання потерпілими близьких родичів потерпілого, який помер не у зв'язку із вчиненням щодо нього кримінального правопорушення, а з інших причин вже після його вчинення. Через це родичі померлого, маючи інтерес у кримінальному провадженні, залишаються поза кримінальним процесом. Найбільше, на що можуть розраховувати родичі в цій ситуації, це на давання показань як свідки. У зв'язку з цим вже давно назріла необхідність позитивного вирішення у законодавстві питання про можливість визнання близьких родичів потерпілого у зазначеній ситуації потерпілими за аналогією з тими ситуаціями, коли їм надається такий статус після смерті потерпілого внаслідок кримінального правопорушення.

 

Якщо особа не подавала заяв про вчинення щодо неї кримінального правопорушення чи про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. У разі ненадання такої згоди особу можна залучити до провадження як свідка. Це дозволяє, по-перше, не тягнути особу "на аркані до процесуального щастя", якщо вона його не бажає; по-друге, оскільки йдеться про кримінальне правопорушення (суспільно небезпечне діяння), а її показання мають суттєве значення для встановлення

 

 

його обставин, то на особу можна покласти обов'язок дати показання в інтересах суспільства.

 

Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства. Формально, кожний член суспільства зазнає певної моральної шкоди від вчинення злочину, оскільки кримінальне правопорушення є суспільно небезпечним. Однак визнання потерпілими всіх членів суспільства чи його частин робило б кримінальне провадження неможливим.

 

Обставин, які б виключали участь потерпілого у кримінальній справі, кримінальним процесуальним законом не передбачені.

 

Щодо особи, яка заявляє про те, що їй кримінальним правопорушенням заподіяно шкоду, діє презумпція заподіяння шкоди, тобто процесуальна, а не кримінально- правова констатація такого факту. І лише за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, слідчий або прокурор виносить постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

 

Згідно з п. 3 ППВС "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними самими. Водночас, як йшлося вище, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, коли вчинення злочину щодо неї спровоковано її діями.

 

4. Потерпілий зобов'язаний:

 

o з'являтися за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді і суду (п. 1 ст. 57 КПК);

 

o давати правдиві показання (ч. 3 ст. 224 КПК). У деяких державах на потерпілого покладають ще й обов'язок давати показання, невиконання якого тягне кримінальну відповідальність. Встановлення такої відповідальності обґрунтовують тим, що у справах публічного обвинувачення задля забезпечення реалізації загальносуспільних інтересів потерпілий як особа, якій відомі обставини вчинення злочину, повинен мати обов'язки свідка щодо давання показань;

 

o підкорятися розпорядженням головуючого щодо дотримання порядку під час судового засідання (ч. 2 ст. 329 КПК);

 

o не розголошувати даних кримінального провадження (п. 3 ст. 57 КПК) та ін.

 

Потерпілий має право (ст. 56 КПК):

 

o давати показання; o подавати докази;

 

 

o заявляти відводи та клопотання тощо.

 

Потерпілому надані ті права, що є необхідними для обстоювання ним власних інтересів. У потерпілого не може бути занадто багато прав, які б дозволяли йому "керувати" кримінальним провадженням. Останнє здійснюється в інтересах усього суспільства, у тому числі потерпілого, а їх у кримінальному процесі представляє прокурор. Надання потерпілому "сильних" прав здатне повернути кримінальний процес до концепції помсти потерпілого, тобто на століття назад.

 

Права потерпілого під час кримінального провадження можуть обстоювати представники і законні представники потерпілого.

 

Наявність великої кількості потерпілих у кримінальних справах (наприклад, у справах про "трасти") іноді вимагає багато часу на провадження із усіма ними процесуальних дій. Тому законодавство деяких держав передбачає можливість обстоювання прав певної кількості потерпілих (приміром, 100) за домовленістю одним із них. Такий підхід значно скорочує строки провадження у справі, наближаючи їх до розумних у сенсі ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ. КПК не передбачає такого порядку обстоювання прав потерпілих.

 

З прийняттям нового ЦК потерпілий отримав право на відшкодування майнової шкоди державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 117711К).

 

Згідно з ч. 1 ст. 1207 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК (непрацездатним особам, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитині потерпілого, народженій після його смерті), державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною1.

 

Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну потерпілого, та шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом (ч. 2 ст. 1177; ч. 2 ст. 1207 ЦК). Попри те, що зазначені норми цивільного закону діють протягом доволі тривалого часу, кримінальним процесуальним законом ще не визначено, з якого моменту у потерпілого виникає право на відшкодування майнової шкоди, а також порядок її відшкодування. Тому потерпілі не мають можливості отримати відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

 

5. Потерпілий перебуває у такому статусі протягом часу: з моменту подання заяви чи визнання його у такому статусі рішенням слідчого, прокурора до завершення кримінального провадження.

 

6. Юридична відповідальність потерпілого:

 

o кримінальна процесуальна відповідальність:

 

 

- за злісне ухилення від явки - грошове стягнення (ч. 1 ст. 139 КПК);

 

- неповага до суду - попередження, видалення із залу, адміністративна відповідальність (ст. 330 КПК);

 

o кримінальна відповідальність:

 

- за давання завідомо неправдивих показань - за ст. 384 КК;

 

- за розголошення даних досудового розслідування без дозволу слідчого або прокурора - за ст. 387 КК:

 

o адміністративна відповідальність:

 

- за прояв неповаги до суду, що дістає вияв у злісному ухиленні від явки до суду або у непідкоренні розпорядженням головуючого або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-3 КпАП);

 

- за злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування чи прокурора (ст.

185-4 КпАП).

 

4.2.3. Процесуальна характеристика учасників, які виконують функцію захисту

4.2.3.1. Пі дозрюваний

 

1. Підозрюваний - це фізична особа, якій повідомлено про підозру або яку затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

 

2. Підставою участі підозрюваного у кримінальному процесі є затримання його за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення та/або вручення повідомлення про підозру.

 

3. Обставинами, які виключають участь підозрюваного у кримінальному провадженні, є тяжка хвороба або ухилення від розслідування. Ці обставини мають тимчасовий характер.

 

4. Підозрюваний зобов'язаний:

 

1) з'являтися за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;

 

2) не перешкоджати встановленню істини у незаконний спосіб;

 

3) виконувати вимоги, обумовлені обраним щодо нього заходом забезпечення кримінального провадження;

 

 

4) виконувати законні вимоги слідчого, прокурора, слідчого судді тощо. Підозрюваний має право:

 

1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють;

 

2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення;

 

3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, втому числі у зв'язку з відсутністю коштів на її оплату;

 

4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання;

 

5) вимагати перевірки обгрунтованості затримання тощо.

 

5. Підозрюваний перебуває в такому статусі протягом часу:

 

- від моменту затримання чи повідомлення про підозру до моменту затвердження прокурором обвинувального акту.

 

6. Юридична відповідальність підозрюваного:

 

o кримінальна процесуальна відповідальність - застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

 

o кримінальна відповідальність - у вигляді санкцій статей глави 18 КК, що передбачають відповідальність за:

 

- втручання у діяльність судових органів - ст. 376 КК;

 

- погрозу насильством щодо судді, народного засідателя чи присяжного-ст. 377 КК;

 

- умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного - ст. 378 КК;

 

- посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя -ст. 379 КК;

 

- перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку - ст. 386 КК;

 

 

- розголошення даних досудового розслідування - ст. 387 КК;

 

- приховування майна, що підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано - ст. 388 КК.

 

4.2.3.2. Захисн ик

 

1. Захисник - це адвокат, який здійснює захист прав і законних інтересів осіб, яким висунуте офіційне повідомлення про підозру (обвинувачення), особи, стосовно якої передбачається застосування ПЗМХ чи ПЗВХ або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, щодо якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), шляхом надання юридичної допомоги.

 

Жоден юридичний процес, у тому числі кримінальний, не може ігнорувати представництва одного суб'єкта іншим, більш кваліфікованим у вирішенні правових питань. Таким (більш кваліфікованим) суб'єктом у кримінальному процесі є захисник.

 

2. Підставою участі захисника у кримінальній справі є ордер, договір із захисником або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги1. Адвокат повинен також пред'явити слідчому, прокуророві, слідчому судді, суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред'явлення захисником документа, що посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається. Для набуття адвокатом статусу захисника закон не вимагає формалізованого рішення (постанови, ухвали тощо).

 

Участь захисника є обов'язковою у випадках, коли:

 

- особі загрожує суворе покарання - у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів;

 

- особа через свої певні характеристики (неповноліття; психічні чи фізичні вади; неволодіння мовою, якою ведеться кримінальне провадження, та інші, передбачені ст. 52 КПК) не може повноцінно реалізовувати право на захист.

 

Захисник може з'явитися у підозрюваного, обвинуваченого (іншого учасника кримінального провадження, який має право на захист) трьома шляхами: підозрюваний сам або через своїх родичів чи знайомих підшукує захисника; захисника призначає слідчий за клопотанням підозрюваного у разі відсутності у останнього коштів на оплату послуг захисника; слідчий незалежно від клопотання підозрюваного призначає захисника у випадках його обов'язкової участі, в тому числі для проведення окремої процесуальної дії.

 

3. Як захисники допускаються лише адвокати. Захисником не може бути адвокат, відомості про якою не внесено до ЄРА або стосовно якого у ЄРА містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

 

 

Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше 5 захисників одного обвинуваченого. Значна, нічим не обмежена кількість захисників у одного обвинуваченого здатна сприяти затягуванню часу провадження. Причому тривалість провадження у цьому випадку розумною не буде. Законодавець повинен сприяти тому, щоб у КПК було якнайменше законних механізмів затягування часу для прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні. Наприклад, у ФРН один підозрюваний може мати не більше 3 захисників.

 

Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані утримуватися від надання рекомендацій щодо залучення конкретного захисника (ч. 1 ст. 48 КПК). Встановлення такої заборони пов'язане із виключенням із практики діяльності зазначених суб'єктів ситуацій, коли вони нав'язують підозрюваним, обвинуваченим "своїх" або залежних від них адвокатів. Однак зазначена норма має декларативний характер, оскільки для слідчого, прокурора, слідчого судді, суду не передбачено жодної юридичної відповідальності за порушення цього обов'язку.

 

Згідно з ч. 1 ст. 59 Конституції кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, lie положення треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного під час захисту від обвинувачення з метою отримання правової допомоги обирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. КС у п. 4 Рішення у справі про право вільного вибору захисника (2000 рік) визначив, що суб'єктами надання правової допомоги, крім адвокатури України, є:

 

- державні органи України, до компетенції яких належить надання правової допомоги (МЮ, Міністерство праці та соціальної політики України1, нотаріат тощо);

 

- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством;

 

- об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36 Конституції).

 

Однак законодавець у КПК 2012 року не надав таким суб'єктам права здійснювати захист у кримінальному провадженні.

 

У світовій практиці існують кілька підходів до вирішення питання про те, хто може бути захисником у кримінальному провадженні:

 

o широкий, що передбачає допуск усіх без винятку осіб за бажанням обвинуваченого (повна свобода у виборі захисника);

 

o вузький, згідно з яким захисником може бути винятково адвокат (свобода вибору обмежується однією категорією осіб);

 

o змішаний ("поміркований"), який надає переслідуваному свободу вибору із кількох категорій осіб. Крім адвокатів, захисниками можуть, наприклад, бути: особи, які мають

 

 

вчений ступінь із юридичної спеціальності (Польща); викладачі права в вищих навчальних закладах (ФРН) тощо.

 

Аксіоматичним є твердження про те, що обвинувачення здійснюється в публічних (загальносуспільних) інтересах. Такою самою аксіомою має стати і публічність здійснення фахівцями у галузі права захисної діяльності. Суспільство однаково заінтересоване як у притягненні винних до кримінальної відповідальності, так і в недопущенні притягнення до такої відповідальності невинуватих, а також у призначенні справедливого покарання. Зважаючи на це, а також на необхідність приведення процесуального законодавства у відповідність до Конституції держава повинна розширити коло осіб, які можуть надавати обвинуваченим кваліфіковану правову допомогу, настільки, щоб забезпечити їхнє конституційне право на таку допомогу.

 

Право здійснювати функцію захисника у кримінальному провадженні доцільно надати викладачам кримінального і кримінального процесуального права. Для них пріоритетом будуть не гроші (гонорар), а підтримання престижу професії викладача і набуття практичного досвіду, який може бути використаний для підвищення рівня викладання відповідних навчальних дисциплін.

 

До викладачів права з метою допущення їх участі у кримінальних справах як захисників можна поставити додаткові вимоги, наприклад, наявність стажу практичної діяльності на посадах, пов'язаних зі здійсненням кримінального провадження (слідчий, прокурор, суддя), або наукового ступеня (кандидат або доктор юридичних наук зі спеціальностей, що пов'язані із дослідженнями проблем кримінального провадження). Відповідність одночасно цим 2 критеріям буде свідченням високого кваліфікаційного рівня зазначених осіб.

 

Захисником не має права бути адвокат, який має певний особистий, а не професійний інтерес у результатах кримінального провадження. Конкретні підстави відводу захисника від участі у провадженні викладені у ст. 78 КПК. Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу.

 

З метою реального забезпечення права неповнолітніх на захист ВС відзначив, що є неприпустимим здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим самим захисником (п. 2 ППВС від 27 лютого 2004 року № 2 "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність").

 

4. Захисник зобов'язаний:

 

- використовувати засоби захисту, передбачені КПК та іншими законами, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого;

 

 

- прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов'язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу);

 

- не розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.

 

Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику (ч. 4 ст. 46 КПК). Так, підзахисним захисникові не може бути доручено право давати показання від імені підозрюваного. КПК не містить окремої статті, у якій би були регламентовані права захисника. Законодавець виходить з того, що права захисника є похідними від прав підозрюваного, обвинуваченого.

 

Захисник має право брати участь у проведенні процесуальних дій, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі самі побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування.

 

Службові особи місць утримання затриманих і арештованих зобов'язані не чинити перешкод для побачення захисника із своїм підзахисним. Але у адвокатській практиці мають місце випадки, коли захисникам відмовляють у побаченні з затриманими з надуманих мотивів, наприклад, у зв'язку з вихідним днем або "керуючись" наявністю у затриманого конституційного права на відпочинок тощо. Такі дії є порушенням права особи на захист.

 

5. Захисник перебуває у такому статусі протягом часу: з моменту отримання повноважень на участь у кримінальному провадженні до моменту:

 

- закінчення провадження;

 

- відмови підзахисного від захисника або його заміни. Відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування (ст. 54 КПК) з метою убезпечення обвинуваченого від тиску на нього слідчого, прокурора з метою відмовитися від обраного захисника;

 

- закінчення провадження процесуальної дії, якщо захисник залучався лише для її проведення;

 

 

- відмови захисника від захисту. Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках: якщо є обставини, які виключають його участь у кримінальному провадженні; незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника; умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке дістає вияв, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог КПК тощо; якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

 

6. Юридична відповідальність захисника:

 

o кримінальна відповідальність - за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних досудового слідства чи дізнання (ст. 387 КК);

 

o дисциплінарна відповідальність застосовується згідно зі ст.ст. 33-42 Закону від 5 липня 2012 року "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

 

4.2.4. Процесуальна характеристика учасників, які виконують д опоміжну функцію

4.2.4.1. Пон ятий

 

1. Понятий - це фізична особа, яка залучається до участі у кримінальному провадженні з метою засвідчення своїм підписом відповідності записів у протоколі виконаним діям.

 

Запровадження інституту понятих в Росії до 1864 року обумовлювалось недовірою до поліції. Поняті мали бути присутніми навіть під час допитів з метою усунення фактів насильства та вжиття інших незаконних заходів щодо допитуваного. Після судової реформи 1864 року поняті залучались до участі в оглядах, освідуванні без експертів, обшуків - обов'язково.

 

У сучасній процесуальній літературі вчені дискутують щодо доцільності існування інституту понятих. Прибічники цього інституту обґрунтовують його необхідністю забезпечення достовірності дій працівників органів розслідування. Противники наполягають на тому, що має існувати довіра до працівників державних органів, яка грунтується на презумпції порядності державного службовця. Позиція членів робочої групи з підготовки чинного наразі КПК щодо цього питання не була одностайною. Поняті то "з'являлися" у проекті КПК, то "зникали" з нього. Врешті-решт ВР ухвалила остаточну редакцію ч. 7 ст. 223 КПК, де врегульовані питання участі незаінтересованих осіб (понятих).

 

2. Підстава участі у процесі понятого - запрошення слідчого, прокурора.

 

Понятих запрошують до участі у процесуальних діях незалежно від того, чи застосувався безперервний відеозапис перебігу дії, у разі проведення обшуку або огляду житла чи іншого володіння особи, обшуку особи.

 

 

Для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи понятих дозволено не запрошувати, якщо застосовуються технічні засоби фіксування.

 

Понятих запрошують також для засвідчення підписом факту відмови особи від підписання протоколу, а також факту надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови у разі відсутності у неї захисника (законного представника) ч. 6 ст. 104 КПК.

 

Поняті можуть бути запрошені для участі в інших процесуальних діях, якщо слідчий, прокурор вважатиме це за доцільне.

 

Понятих має бути не менше 2 (ч. 1 ст. 127 КПК)1.

 

Поняті можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної процесуальної дії.

 

Український законодавець не робить жодного винятку із загального правила щодо участі понятих. У законах інших держав існують винятки, коли участь понятих не є обов'язковою. Так, наприклад, у ФРН у разі, коли обшук житлових, службових приміщень чи огородженого володіння здійснюється без присутності судді чи прокурора, то за можливістю до участі у ньому слід залучити одного службовця громади або 2 членів громади, у окрузі якої здійснюють обшук (п. 2 § 105 КПК ФРН).

 

3. Понятий повинен відповідати таким процесуальним вимогам:

 

o бути повнолітнім;

 

o бути грамотним, аби прочитати протокол і підписати його;

 

o бути незаінтересованим у результатах кримінального провадження;

 

o не мати фізичних і психічних вад, з яких він не може особисто підписати протокол.

 

Враховуючи особливості деяких слідчих дій, законодавець ставить додаткові вимоги щодо характеристик понятих. Так, під час провадження обшуку особи поняті повинні бути однієї статі з обшукуваним (ч. 5 ст. 236 КПК). Таке саме правило встановлено і щодо освідування, супроводжуваного оголенням освідуваної особи (ч. 2 ст. 241 КПК).

 

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також інші особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.

 

4. Понятий зобов'язаний:

 

o бути присутнім під час провадження процесуальної дії;

 

 

o після її закінчення засвідчити своїм підписом відповідність записів у протоколі виконаним діям;

 

o не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора відомості, які стали відомі йому у зв'язку з виконанням своїх обов'язків (ч. 3 ст. 66 КПК).

 

Понятий має право:

 

o ознайомитися із текстом протоколу процесуальної дії перед його підписанням; o висловлювати зауваження і доповнення до протоколу;

o за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

 

5. Понятий перебуває в такому статусі протягом часу провадження процесуальної дії, до участі в якій він запрошений.

 

6. Юридична відповідальність понятого:

 

o кримінальна відповідальність - за розголошення без дозволу слідчого, прокурора даних досудового розслідування (ст. 387 КК).

 

4.2.4.2. Свідок

 

1. Свідок - це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінальною провадження, і яка викликана для давання показань.

 

З набранням чинності КПК 2012 року у вітчизняному кримінальному процесі з'явилися поняття "свідок обвинувачення" і "свідок захисту" (ч. 6 ст. 352 КПК). Кожна сторона забезпечує прибуття в суд "свого" свідка. Суд лише сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки свідків шляхом здійснення судового виклику (ч. 2 ст. 327 КПК). Однак після приведення головуючим у судовому засіданні свідка до присяги і попередження його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і давання завідомо неправдивих показань особа стає свідком не сторони, а свідком правосуддя.

 

2. Підставою участі у кримінальному провадженні є виклик для давання показань.

 

3. Обставини, що виключають участь особи як свідка, зазначені в ст. 65 КПК. Згідно з цією нормою не можуть бути допитані як свідки, особи, які володіють конфіденційною інформацією, наданою журналістам за умови нерозголошення авторства або джерела інформації, або інформацією, що становить професійну (адвокатську, лікарську, нотаріальну, таємницю сповіді) або "процесуальну" (отриману учасниками провадження під час виконання процесуальних дій і ухвалення процесуальних рішень) таємницю.

 

 

Захисник, представник, адвокат, нотаріус, медичний працівник, священнослужитель з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі.

 

"Імунітет" від допиту як свідків мають особи з правом дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв -без згоди представника дипломатичної установи.

 

Особа, викликана як свідок, на підставі засади свободи від самовикриття та права не свідчити проти себе, близьких родичів та членів сім'ї вправі відмовитися давати показання як свідок.

 

4. Свідок зобов'язаний (ч. 2 ст. 66 КПК):

 

o прибулі за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;

 

o давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;

 

o не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі свідку у зв'язку з виконанням його обов'язків.

 

Свідок має право (ч. 1 ст. 66 КПК):

 

o знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;

 

o користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката;

 

o інші права.

 

5. Свідок перебуває в такому статусі протягом такого часу: з моменту виклику до закінчення кримінального провадження.

 

6. Юридична відповідальність свідка:

 

o кримінальна процесуальна відповідальність:

 

- за нез'явлення без поважних причин або неповідомлення про причини СВОГО Неприбуття:

 

накладається грошове стягнення у розмірі від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 139 КПК) або

 

 

застосовується привід (ч. 2 ст. 139 КПК).

 

o кримінальна відповідальність:

 

- за відмову від давання показань (ст. 385 КК);

 

- за давання завідомо неправдивих показань (ст. 384 КК);

 

- за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, даних досудового слідства чи дізнання (ст. 387 КК);

 

o адміністративна відповідальність:

 

- за прояв неповаги до суду, що дістала вияв у злісному ухиленні від явки до суду або у непідкоренні розпорядженням головуючого, або в порушенні порядку під час судового засідання, а також за вчинення ним будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду чи встановлених у суді правил (ч. 1 ст. 185-3 КпАП);

 

- за злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування чи прокурора (ст.

185-4 КпАП).

 

4.2.4.3. Експе рт

 

1. Експерт - це особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явиш і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінальною правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінальною провадження і стосуються сфери її знань.

 

2. Підставою участі у провадженні є залучення експерта сторонами, слідчим суддею або судом.

 

Сторона обвинувачення вправі залучити експерта на безоплатній основі з власної ініціативи або за клопотанням сторони захисту.

 

Сторона захисту вправі самостійно залучити експерта лише на договірних умовах.

 

У разі відмови сторони обвинувачення у задоволенні клопотання сторони захисту остання вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про залучення експерта на безоплатній основі.

 

Суд під час судового розгляду має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам лише за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого. Без наявності такого клопотання суд вправі залучити експерта лише у випадках, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли обставини, що дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному

 

 

або обмежено осудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

 

3. Вимога до експерта: наявність спеціальних знань і перебування у Реєстрі атестованих судових експертів. Для проведення окремих видів експертиз (криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних) можуть залучатися лише експерти, які працюють у державних спеціалізованих установах. Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань.

 

Експертом у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю, с посадова особа, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов'язки і права, які КПК передбачено для експертів (ст. 518 КПК).

 

Обставини, що виключають участь експерта у кримінальному провадженні (ст. 79 КПК), є ті самі, які виключають участь слідчого та прокурора (ст. 77 КПК), з тим, що його попередня участь у справі не може бути підставою відводу. Однак експерт не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.

 

Крім того, не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта:

 

- особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною, а також та, яка має не зняту або не пога