Політичні ідеї періоду Козацько-гетьманської держави

Завоювання Київської Русі татаро-монголами фактично ліквідувало її державність і надовго загальмувало розвиток політичної думки. Відродження політичної діяльності і, отже, політичної думки починається в добу формування козацької республіки в першій половині XVII ст., особливо під час національно-визвольної боротьби під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Саме в цей період Україна утверджується як держава, встановлює дипломатичні відносини з рядом держав, проводить активну міжнародну діяльність, формує місцеві органи влади.

Власне політична думка цього періоду дещо збагатила арсенал українського уявного конституціоналізму, започаткованого першими офіційними документами конституційного характеру – Зборівським договором 1569 р. та Білоцерківським 1651 р. Наступні статті- конституції (Березневі 1654 p., Переяславські 1659 p., Батуринські 1663 p., Московські 1665 p., Глухівські 1669 p., Конотопські 1672 p., Переяславські 1674 р. та Коломацькі 1687 р.) унормовували факт української автономії й визначали порядок утворення та компетенцію органів політичного управління Україною, права й обов'язки гетьмана та старшини.

Особливо знаменний в історії української політичної думки 1710 рік, коли принципи демократизму, прагнення затвердити політичний устрій, заснований на свободі, рівності, соціальній справедливості, було втілено в «Пактах і Конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» - договорі між гетьманом П. Орликом і запорожцями, укладений 16 квітня 1710 р. на козацькій раді в Бендерах. Розроблений групою козацьких старшин на чолі з П. Орликом, цей договір відомий як “Конституція Пилипа Орлика”, або “

В преамбулі, 16-ти статтях Конституції та присязі гетьмана Орлика передбачалося встановлення національного суверенітету і визначення кордонів України, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме: єдність та взаємодія трьох гілок влади: законодавчої (виборна Генеральна Рада, яка мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку, обмежені у своїх діях законом) та судової (Генеральний суд, який мав діяти незалежно і приймати рішення на підставі закону). Значна увага в Конституції приділялася соціальним низам - рядовим козакам та посполитим. Для їх захисту від експлуатації та пригнічення, надмірних данини й робіт, великих тягарів та поборів гетьман повинен був взяти їх під свою опіку. Він мусив також забезпечити утримання козацьких вдів та сиріт. У цілому ця Конституція за умови відокремлення від Росії мала стати правовою підвалиною побудови незалежної української держави.

Ця Конституція не набула чинності через наступ на права і свободи українського народу царської влади Росії, що завершився повним розгромом і забороною Війська Катериною II. Однак вона мала величезне значення як документ, у якому вперше в історії України юридично закріплювалися демократичні засади, покладені в основу державно-політичного устрою.

Конституція містить низку демократичних і прогресивних ідей: обмеження влади гетьмана, представницьке управління, поділ державної влади, закріплення прав і свобод особи, справедливість у розподілі суспільних благ, підтримка соціальне незахищених верств населення тощо. Та найбільше значення конституції полягає в тому, що в ній здійснено всебічне (історичне, політичне і правове) обґрунтування ідеї незалежності України як суверенної держави. Починається конституція з урочистої декларації про те, що “Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування”.

XVIII століття в історії політичної думки України характеризується поширенням Просвітництва. Активними творцями політичної філософії тоді виступали Григорій Сковорода, Яків Козельський, Станіслав Десницький, Семен Гамалія, Михайло Гаврилов, Петро Лодій, Володимир Капніст, Василь Каразін та ін. Вони не тільки поширювали в Україні й Росії просвітницькі ідеї західноєвропейської політичної думки, але й самі зробили великий внесок у розробку політичних проблем. Це проблеми людини, її прав і свобод, держави і права, становлення державності, влади і державних форм правління та ін. А Василь Назарович Каразін започаткував у 1805 р. перший на підросійській Україні університет з медичним факультетом.