Післявоєнна біографія Павла Шандрука

Після завершення війни і вирішення проблем з 1 УД УНА прем’єр-міністр еміграційного уряду К. Паньківський запропонував П. Шандруку знову зайняти пост начальника Генерального штабу і чинного військового міністра. Відповідний Декрет Кабінету міністрів від 3 листопада 1945 року з наказом вищого командування підтверджував його призначення. Теоретично він займав цей пост до травня 1946 року, коли подав у відставку. Якийсь короткий час П. Шандрук з дружиною мешкав в Гехсті поблизу Франкфурту [18; 215].

Наприкінці 1947 року в результаті наполегливих зусиль з боку президента А. Лівицького українська еміграція дійшла рішення, що для успішної реалізації політичних і агітаційних завдань необхідно обов’язково об’єднати всі політичні і громадські сили. Це призвело до організації Української Національної Ради. Формальну частину її організації доручили Ісааку Мазепі, який запропонував П. Шандруку стати начальником Генерального штабу, на що він погодився. Наказами по дієвій армії УНР П. Шандрук був підвищений включно до рангу генерал-полковника Генерального Штабу. За рекомендацією В. Кубійовича, яку він зробив у 1948 році, П. Шандрука обрали постійним членом наукового товариства ім.. Т. Шевченка де він був членом історико-філологічної секції [48; 63].

В 1949 р. П. Шандрук при допомозі Р. Смаль-Стоцького виїхав до США, де оселився в місті Трентон, штату Нью-Джерсі. П. Шандрук був нагороджений багатьма військовими відзнаками, зокрема: Запорізький Хрест, Хрест Українського Козацтва (був почесним отаманом Українського Вільного Козацтва з 1969 р.), Воєнний Хрест УНР, Срібний Хрест Ордену Віртурі Мілітарі [дод. 1] – за участь у вересневій кампанії 1939 р. в складі польської армії, Хрест Симона Петлюри і ін. [32; 43-44].

В 1959 р. в Нью-Йорку вийшли друком його спогади «Arms of Valor» (Сила доблесті) у перекладі на англійську мову Романа Олесницького. Велика козацька рада високо оцінила заслуги Павла Шандрука, як командувача УНА і 20 лютого 1974 р. надала йому ранг генерал-кошового [49;28].
15 лютого 1979 р. в четвер в 11: 15 в лікарні в м. Трентон штату Нью-Джерсі, на 90-у році життя генерал-полковник Павло Шандрук помер [5;480]. 18 лютого в неділю розпочалась похоронна процесія.
На другий день вранці була відслужена Панахида і продовжились похоронні відправи в православній церкві та на українському цвинтарі св. Андрія в Саут Баунд Бруку де і знаходиться могила П. Шандрука.
Все своє майно П. Шандрук записав Братству колишніх вояків 1 УД УНА. Головна Управа Братства заснувала з цих коштів видавничий фонд ім. П. Шандрука [69].

За дружину генерала жодних відомостей ні в яких джерелах немає, також не відомо чи були в нього діти (про них він у соїх мемуарах не згадував). Тільки в 2009 році перед святкуванням 120-річчя П. Шандрука до Державного архіву Тернопільської області звернулися родичі (скоріше за все непрямі нащадки) генерал-полковника з проханням надати про нього інформацію [58].

28 лютого 2009 р. в с. Борсуки було відсвятковано 120-річчя генерал-хорунжого Павла Феофановича Шандрука, проведена наукова конференція, відкрита меморіальна дошка на стіні школи села Борсуки і т. д [62].

Таким чином останній післявоєнний етап свого життя П. Шандрук займався науковою роботою, був членом наукового товариства ім. Т. Шевченка, проживав за кордоном. Він отримав ряд нагород в післявоєнний час, але головною нагородою для нього мабуть стала б Незалежність України до якої він не дожив 12 років.

Висновки

Таким чином після здійсненого дослідження можна зробити певні підсумки. Зокрема, Павло Феофанович Шандрук був професійним військовим, який постійно вдосконалював свою майстерність. Він приймав участь у національно-визвольній революції 1917-1921 рр., в двох світових війнах. П. Шандрук мав колосальний військовий досвід який він почав здобувати в 1913 р. в Олексіївській школі в Москві. Він приймав участь у багатьох військових операціях армії УНР, зокрема в поході на Київ в 1920 р. в союзі з поляками. Особливию заслугою П. Шандрука є те, що він не дозволив більшовикам в 1921 р. оточити його дивізію, а вміло продумав відступ після чого був разом із своїми солдатами інтернований в табір у м. Каліші, що на території Польщі.

В міжвоєнний період П. Шандрук намагався налагодити таборове життя інтернованих солдатів. Займався науковою роботою, писав статті, розробляв схеми, стратегію, тактику ведення бойових дій, вдосконалював військові енциклопедії, підручники і т. д. Працював у Раді військових міністрів, яка була створена в розрахунку на початок війни.

В 1936 р. П. Шандрук стає контрактовим офіцером польської армії. Він це робив з метою здобуття військового досвіду, адже в армії вже давно не служив і його знання були застарілі, їх потрібно було поновити і закріпити. Достовірно не відомо чому П. Шандрук розуміючи, що буде війна не залишив польську армію в 1939 р і чому він добровільно розділив її долю, але за участь у вересневих боях 1939 р. пізніше був нагороджений орденом від еміграційного польського уряду.

В 1944 р. після того як були звільнені провідники українського руху Опору П. Шандрук став одним з головних претендентів на пост голови Українського національного комітету. Врешті-решт П. Шандрука призначили на цей пост, також він став головнокомандуючим Української національної армії.

Він прекрасно розумів, що особливо пишатися цими посадами не було підстав. Навпаки ж відповідальність, яка покладалась на нього була величезна, але він попри всі недоліки і несприятливі обставини погодився, можливо через просьбу А. Лівицького, а можливо він не розумів, що береться за безперспективну справу.

Протягом останніх місяців війни на території Європи П. Шандрук як міг відстоював права УНК і солдатів УНА. Він проявив себе чудовим політиком і дипломатом. Це яскраво прослідковується в ряді зустрічей зокрема з А. Власовим де П. Шандрук чітко розмежував інтереси Росії і України, заявивши Власову, що він особисто на союз із Москвою ніколи не піде ні за яких обставин. Також важливим досягненням генерал-хорунжого були домовленості з представниками інших народів: грузинами, білорусами про співпрацю і опозицію спробам А. Власова підпорядкувати собі всі східні добровольчі військові формування.

П. Шандрук був по суті сам з проблемами комітету і УНА. Йому майже не допомагали інші національно-визвольні сили такі як монархісти, мельниківці чи бандерівці, які тільки декларативно не мали нічого проти УНК. Вічною проблемою стало те, що українські сили не були об’єднані в єдине ядро. Також німецький уряд не сприяв роботі П. Шандрука видаючи документи, укази, які в умовах бойових дій рідко виконувались.

Але тим не менш українському генералу вдалося вивести з під німецького підпорядкування ряд українських військових формувань, зокрема дивізію «Галичина» яка стала 1 УД УНА. П. Шандрук навіть зміг створити 2 УД УНА, але вона була майже вся оточена і знищена. Мабуть це була фатальна помилка П. Шандрука який взявся за створення дивізії в квітні 1945 р. коли Третій рейх був близький до капітуляції. Недовготривала історії дивізії закінчилась трагедією, яка частково на совісті генерала Шандрука. Звинувачувати його мабуть не потрібно, адже він був по суті формальним командувачем армії яка була розкидана по всій Європі, багатьох формувань він навіть не бачив і не міг з ними зв’язатися, тому вони мали виходити із ситуації власними силами.

Головна ж заслуга генерал-хорунжого П. Шандрука як військового і політика – це врятування 1 УД УНА від репатріації до Радянського союзу. П. Шандрук зробив усе можливе, щоб солдати дивізії залишилися в Європі і не потрапили до сталінських гулагів.

Таким чином Павло Шандрук зробив величезний внесок в розвиток українських військових традицій. Як військовий він врятував життя солдатам 1 УД УНА, як історик він передав нащадкам свій досвід і прагнення боротися за незалежність України.

Отже можна констатувати, що за допомогою наукового підходу, використовуючи наукові методи в дослідженні, поставлені завдання виконані. Здійснено вивчення кар’єрного зростання П. Шандрука як військового, політика і історика. Описаний життєвий шлях П. Шандрука, з’ясовані причини незрозумілих рішень генерал-хорунжого, а також доведено, що він являвся одним із творців українських військових традицій. Також висвітлені і проаналізовані його досягнення і прорахунки у військовій та політичній діяльності.