Правова культура та її антиподи

Правова культура.

Під правовою культурою розуміється обумовлений всім соціальним, духовним, політичним і економічним ладом якісний стан правового життя суспільства, що виражається в досягнутому рівні розвитку правової діяльності, нормативно-правових актів, правосвідомості і, в цілому, у рівні правового розвитку суб'єкта (людини, різних груп, усього населення), а також ступеня гарантованості державою і громадянським суспільством свобод і прав людини.

Структура правової культури досить умовна. Проте в неї входять наступні елементи:

I. Рівень розвитку всієї системи джерел права – текстів документів, у яких виражається і закріплюється право в даному суспільстві.

II. Рівень розвитку правосвідомості населення. Даний елемент складається з наступних компонентів:

1. Глибина освоєння населенням правових феноменів.

2. Глибина інформованості населення в правовому відношенні.

3. Глибина емоційного ставлення населення до закону, суду тощо.

III. Рівень розвитку правової діяльності. Складається з наступних видів діяльності:

1. Теоретична – діяльність учених-юристів.

 

 

2. Освітянська – діяльність студентів і слухачів юридичних шкіл, вузів тощо.

3. Практична – правотворчість, правореалізація і застосування права.

 

Правове виховання.

Правова культура формується до допомогою правового виховання.

Правове виховання – це цілеспрямована діяльність по трансляції (передачі) від одного покоління до іншого правової культури, правового досвіду, правових ідеалів і механізмів розв’язання конфліктів у суспільстві.

Правове виховання тісно пов'язано з правовим навчанням: виховання не може відбуватися без навчання, а навчання так чи інакше робить і виховний ефект.

Антиподи правової культури.

Антиподами правової культури є правовий нігілізм та правовий ідеалізм.

Правовий нігілізм – це негативне ставлення до права, закону і правових форм організації суспільних відносин.

Класифікації правового нігілізму.

I. За проявами:

1. Навмисне порушення законів та підзаконних нормативно-правових актів.

2. Масове недотримання і невиконання юридичних розпоряджень.

3. Видання суперечливих правових актів.

4. Підміна законності доцільністю.

5. Конфронтація представницьких і виконавчих структур.

6. Порушення прав людини.

7. Теоретична форма правового нігілізму.

II. За формою:

1. Пасивна форма нігілізму – байдужне ставлення до права, явна недооцінка його ролі і значення.

2. Активна форма нігілізму – усвідомлено вороже ставлення до права.

 

Правовий ідеалізм – перебільшення реальних регулятивних можливостей правової форми.

Одним з основоположників правового ідеалізму був Платон. Правовим ідеалістом був Петро I. Його законами наказувалося ткати полотна визначеної ширини, під страхом каторги заборонялося виробляти шкіру дьогтем, жати наказано не серпами, а косами і т.п. 81

 

Тема 12. Законність, правопорядок і дисципліна

Сутність законності, правопорядку і дисципліни

Законність.

Законність – це правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону.

Принципи законності – це основні ідеї, засади, що виражають зміст законності.

Існує 4 принципи законності:

1. Верховенство законності – верховенство закону в системі нормативно-правових актів.

2. Єдність законності (загальність) – єдина спрямованість правотворчості і правозастосування в територіальному і суб'єктивному плані.

3. Доцільність законності – необхідність вибору строго в рамках закону оптимальних, відповідаючих цілям і завданням суспільства варіантів здійснення правотворчої і правозастосовчої діяльності (поведінки).

4. Реальність законності – це досягнення фактичного виконання правових розпоряджень в усіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їхнє порушення.

 

Законність виконує ряд функцій:

1. Регулятивна – законність вказує, якою саме повинна бути поведінка в процесі правотворчості та правореалізації.

2. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина – законодавець зобов'язаний спрямовувати свою діяльність тільки на розширення прав і свобод.

3. Забезпечення принципу верховенства права і правового закону – видання правомірних індивідуально-правових актів.

4. Правова соціалізація людини – виховання у громадян законослухняної поведінки.

5. Гуманізація суспільних відносин – непримиренність громадян до свавілля і беззаконня з боку органів державної влади.

 

Велике значення для законності має презумпція невинуватості – закріплене в праві припущення, відповідно до якого кожен обвинувачуваний у скоєнні злочину вважається невинуватим, доки його вина не буде доведена в передбаченому законом порядку і установлена вироком суду, що вступив в законну силу. 82

 

Правопорядок.

В результаті виконання вимог законності складається правопорядок.

Правопорядок – це певний стан урегульованості суспільних відносин, що виник внаслідок суворого і неухильного виконання і дотримання норм права.

Якщо законність, як режим правомірності, означає вимогу дотримання, виконання правових норм і сам процес їх реалізації, то правопорядок – це фактичний стан упорядкованості суспільних відносин.

Правопорядок є частиною суспільного порядку, але складається він у результаті регулятивної дії не всіх соціальних норм, а лише норм права.

Дисципліна.

Дисципліна – це точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.

Дисципліна може бути державною, громадською, партійною, договірною, технологічною, військовою тощо. Особливий інтерес в рамках теорії держави і права являє собою дисципліна державна.

Державна дисципліна – це точне і неухильне дотримання всіма органами державної влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, посадовими і службовими особами, а також громадянами встановлених державою правил поведінки, діяльності, стосунків, а також своєчасне виконання державних завдань та зобов’язань.

Говорячи про співвідношення законності і правопорядку, важливо мати на увазі наступне:

1. Неможливо домогтися правопорядку іншими способами, крім удосконалювання правового регулювання і забезпечення законності.

2. Зміцнення законності неминуче і закономірно привоздить до зміцнення правопорядку.

3. Конкретний зміст правопорядку залежить від змісту законності.

 

Різниця в змісті законності і правопорядку залежить від її елементів (сторін):

1. Предметної (носії законності – те, що повинно відповідати правовим вимогам).

 

 

2. Суб'єктної (склад суб'єктів, на яких поширюється право вимагати дотримання правових розпоряджень від інших осіб і обов'язок такого ж дотримання).

3. Нормативної (коло правових розпоряджень є обов'язковим для виконання).

 

Гарантії законності

Гарантії – комплекс засобів і способів, спрямованих на забезпечення суворого і неухильного дотримання і виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин.

Види гарантій:

I. Загальні.

1. Економічні – юридична рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин.

2. Політичні – розвинута система народовладдя, свобода самовизначення особистості, об'єднання громадян в організації за різними інтересами.

3. Ідеологічні – комплекс морально-правових уяв про необхідність і користь законослухняної поведінки.

II. Спеціально-юридичні – система правових засобів і інститутів права, за допомогою яких забезпечується дотримання і виконання законів.

1. Обов'язок держави та інших суб'єктів суспільних відносин строго дотримувати і виконувати закони при здійсненні своєї діяльності.

2. Нормативне роз'яснення законів.

3. Норми, що регулюють державний примус.

4. Норми, що передбачають юридичні санкції.

5. Індивідуально-правові акти.

6. Конституційно-правові засоби. До таких засобів відноситься наявність Конституційного суду, а також принцип “Конституція – закон прямої дії”.