Робота брагоректифікац1йних установок

Після монтажу або капітального ремонту окремі елементи установки підда­ють гідравлічному випробуванню, а всю установку - 6...8-годинному пароводяно­му випробуванню. У ході випробування внутрішню поверхню всіх елементів уста­новки й комунікації оглядають і промивають, виявляють та усувають дефекти.

Під час експлуатації установки слідкують за подачею бражки, гріючої пари й холодної води, виходом барди, лютерної води і незконденсованих газів з колон, концентрацією та кількістю одержаного спнрту, відбором проміжних і головних домішок, показниками контрольно-вимірювальних приладів, суворо додержуючись затвердженого технологічного режиму. Розглянемо роботу типової установки не­прямої дії.

Бражна колона. При постійному надходженні бражки режим роботи колони регулюють зміною подачі до неї пари й води в конденсатори. При цьому прагнуть,

щоб була досягнена максимально можлива концентрація спирту в бражному дисти­ляті, а втрати спирту з бардою не перевищували норми (0,015 об. %). За таких умов витрата пари буде мінімальною. Зі збільшенням кількості пари зменшується конце­нтрація спирту в барді й бражному дистиляті, підвищується температура над тарі­лкою живлення колони.

Бражна колона має бути оснащена пробним холодильником, верхнім і нижнім вакуум-переривачами, термометрами на тарілці живлення, в кубі колони (бажано й над 3-ю тарілкою, рахуючи знизу), термометрами на вході бражки до колони і вихо­ді води з основного конденсатора.

При правильному регулюванні подачі води в конденсатори (послідовно в додат­ковий та основний) гарячою залишається тільки нижня третина додаткового конден­сатора (див. поз. 7 рис. 10.21). Температура води, що відходить від основного кон­денсатора, має бути 60...65° С. Зниження температури свідчить про недостатню поверхню теплопередачі конденсатора або про його забруднення; при цьому збіль­шується витрата води.

Подачу пари в колону звичайно регулюють за непрямим показником - тиском у кубі колони. Проте більш правильно здійснювати регулювання за перепадом тис­ку тобто - тиск відповідно у нижній та верхній части­нах колони. Перепад має бути 8...15 кПа.

За втратами спирту з бардою слідкують по температурі в нижній частині коло­ни. З її зниженням з'являються наднормативні втрати. Більш показова температу­ра над третьою тарілкою, рахуючи знизу. Для контролю встановлюють малоінер-цІйний термометр з ціною поділки шкали не більше 1° С. Треба зважати на те, що температура залежить не тільки від вмісту спирту, але й від тиску в кубі колони. При відсутності наднормативних втрат спирту орієнтовно ЇЇ можна вважати рівною 100 + 2,2 , де виражено в м вод. ст. Нормальна температура у нижній частині колони не виключає необхідності систематично слідкувати за вмістом спирту за допомогою пробного холодильника.

Важливі показники роботи бражної колони - температура над тарілкою жив­лення й температура бражки, що надходить у колону. Перша в значній мірі визнача­ється ступенем завантаження колони бражкою: при недостатньому завантаженні температура підвищується, отже, надмірно витрачається гріюча пара, знижується концентрація спирту в бражному конденсаті. Температура над верхньою тарілкою в залежності від концентрації спирту в бражці змінюється в межах 92...94° С. При зниженні температури можуть бути наднормативні втрати спирту з бардою, при підвищенні - збільшуються витрати гріючої пари. Як правило, по температурі над тарілкою живлення регулюють подачу бражки в колону.

Температура бражки, що надходить в колону, має бути 80... 87° С; більш низька температура може вказувати на недостатню площу поверхні теплопередачі підігрів­ника бражки або на її забруднення, а в деяких випадках - на малу швидкість руху бражки в трубах підігрівника (вона має бути не меншою 0,3 м/с для зсрно-картопля-них бражок і 0,5 м/с для мелясних). При надмірно розвинутій поверхні підігрівача температура бражки може підвищуватися майже до температури її кипіння.

 

Епюраційна колона. Робота епюраційної колони значною мірою визначає якість ректифікованого спирту.

Для епюраційної колони основні критерії хорошої роботи - достатньо повне виді­лення головних і, по можливості, верхніх проміжних і кінцевих домішок, високий сту­пінь концентрування виділених домішок при мінімальних витратах пари й води.

Епюраційна колона має бути оснащена верхнім і нижнім вакуум-персривача-ми, термометром у кубовій частині колони, термометром на виході холодної води з дефлегматора епюраційної колони, краном для відбору проби епюрата.

Повноту виділення домішок звичайно визначають за вмістом альдегідів в епюраті (не більше 0,0005 % об. у перерахунку на безводний спирт). У випадку відсутності в установці колони остаточної очистки на заводах, де переробляють крохмалисту сировину, якість епюрату контролюють також за вмістом метанолу, який має не перевищувати 0,35 об. %. Проте практика показує, що при виробленні спирту з меляси й дефектної крохмалистої сировини на­віть при такому вмІсті аль­дегідів в епюраті якість ре­ктифікованого спирту по ор­ганолептичних показниках іноді виходить низькою. За­порукою забезпечення висо­ких показників процесу епюрації є правильна його організація.

Рис. 10.28 Побудова робочих ліній і графік розпо­ділу концентрацій спирту в епюрацІйнІй колоні відкритого (а) та закритого (б) обігріву

При очистці спирту ва­жливо знати, як змінюється вміст домішок. Для цього треба в першу чергу врахо­вувати розподілення спирту по тарілках, тому що від кон­центрації його залежать ко­ефіцієнти випаровування й ректифікації домішок, а отже, і їх поведінка. Беручи до уваги, що відбір головної фракції невеликий, для епю­раційної колони приймають , тоді робоча лінія кон­центраційної частини коло­ни співпадає з діагоналлю ді­аграми Х-У (рис. 10.28).

 

На більшості тарілок відгінної частини епюраційної колони концентрація спир­ту практично постійна і близька до концентрації, що відповідає точці Б. Вміст спирту в рідині на тарілках концентраційної частини колони відповідатиме вмісту, який визначається точками 3, 4, 5, 6 і т.д. У точці А пересікаються робочі лінії відгінної й концентраційної частин колони, і вона відповідає вмісту спирту в рідині, що жи­вить колону.

пари. Розглянемо вплив різних фак­торів на поведінку домішок по висоті епюраційної коло­ни. Якщо позначи­ти концентрацію домішки в бражно­му дистиляті (спиртІ-сирці) че­рез і відповідно в епюраті - то величина / (кратність вилу-

Із зміною питомої'витрати пари й кількості спирту в рідині, що живить колону, змінюється положення робочої лінії відгінної частини колони, а отже, і концентра­ція спирту по її висоті. При збільшенні витрати пари робоча лінія зміщується на­вколо точки А за годинниковою стрілкою; а точка Б ковзає по кривій фазової рівно­ваги (рис. 29, а). Із збільшенням концентрації спирту в живленні (рис. 10.29, 6) підвищується концентрація спирту на тарілках відгінної частини колони та в зали­шку. При цьому зменшуються L/C, що рівнозначно збільшенню питомої витрати

Рис. 10.29 Залежність положення робочої лінії від питомої витрати пари і концентрації спирту в епюраційній колоні

чення домішки) буде характеризувати ефективність процесу епюрацп.

Враховуючи незначну зміну концентрації спирту на більшості тарілок відгін­ної частини епюраційної колони, можна припустити, що за таких умов, по-перше, збережеться практично постійне значення коефіцієнта випаровування домішок на більшості тарілок відгінної частини колони, по-друге, суміш, що підлягає розді­ленню, можна розглядати як бінарну, яка складається із спирто-водного розчину і домішки.

У зв'язку з малим вмістом домішок (не більше 1% від кількості етилового спир­ту) справедливий прямолінійний закон розподілу компонентів у рівноважних фазах

(10.26)

де - рівноважний вміст домішки відповідно в парі та рідині, мас %; К - коефі­цієнт випаровування домішки.

Робоча лінія відгінної частини колони матиме вигляд

(10.27)

242

Виділення спирту ^гї бражки та його очистка

На рис. 10.30 наведении приклад графічного розрахунку необхідного числа теоретичних тарілок для вилучення домішок в межах від до

Якщо то

при необхідному числі тарілок можливе абсо­лютне вилучення домі­шки із спирто-водяпого розчину (абсолютна ешорація), при цьому значення може набли­жатися до нуля на будь-яке мале значення (рис. 10.31, а).

При на-

віть з нескінченно ве­ликим числом тарілок неможливо одержати вміст домішки в епюра-ті менше ніж (рис. 10.31,6).

Рис. 10.30 Приклад графічного розрахунку числа тарілок у відгінній частині епюраційної колони

Для аналітичного розрахунку кратності вилучення домішки ви­користані рівняння:

Рис. 10.31 Кратність вилучення домішок у залежності від основних визначальних факторів: 1 - кротоновий альдегід; 2 - метанол; 1 і 2- при Р = 0,4 кг/кг; - при

Р= 1,0кг/кг

при

при

(28)

де - число теоретичних тарілок у відгінніи частині епюраційної колони;

L і G - рідинний і паровий потоки у відгінніи частині колони, моль. Паровий потік визначається питомою витратою пари (моль) G = Р/18, де Р - питома витрата нормальної пари, кг на 1 кг безводного спирту, введеного в колону. Рідинний потік для повної колони складається з потоку живильної рідини (вихідного продукту) М і потоку флегми (моль). При

L=M+G. (ЗО)

Кількість вихідного продукту залежить від концентрації спирту в ньому, отже, об'єм рідинного потоку буде визначатися концентрацією спирту у вихідному про­дукті Хм І питомими витратами пари Р, а кратність вилучення домішки - коефіціє­нтом випаровування її, питомими витратами нари, концентрацією спирту в вихід­ному продукті та числом теоретичних тарілок у відгінніи частині колони.

На рис. 10.31, а показана залежність між кратністю вилучення і коефіцієнтом випаровування домішок (кротонового альдегіду й метанолу) при числі теоретич­них тарілок 10. Домішки добре вилучаються, коли К > L/G (можлива абсолютна епюрація). Чим більша різниця між значеннями К і L/G, тим вища кратність вилу­чення домішки. Із залежності між і Р (рис. 10.31, б) виходить, що кратність вилучення різко зростає при питомих витратах пари, яка забезпечує К > L/G. Вплив концентрації спирту на кратність вилучення різних домішок неоднаковий (рис. 31, в) і значніший при більших питомих витратах пари. Нарис. 10.31,г показана зале­жність кратності вилучення від безрозмірного комплексу KG/L, який об'єднує всі три зазначені фактори. Добре вилучення домішки досягаєься при величині KG/L > 1, коли має істотний вплив і число тарілок у відгінніи частині колони. Зі збільшен­ням числа тарілок істотно підвищується кратність вилучення домішок.

Головні домішки представлені переважно оцтовим альдегідом, мураши-ноетиловим, оцтовометиловим і оцтовоетиловим ефірами. Оцтовоетиловий ефір вилучається значно гірше оцтового альдегіду, а кротоновий альдегід - гірше оцто-воетилового ефіру. Проте вихідний продукт може містити в собі й інші головні домішки. Як випливає з рис. 10.4, будуть важко виділятися масляний альдегід, три-стиламін і дуже важко - диацетил та кротоновий альдегід. При 50...60 %-ій конце-

 

нтрації спирту (мол. %) на тарілках відгінної частини епюраційної колони коефіці­єнти ректифікації цих домішок близькі до 1 і при недостатньому числі тарілок ці домішки значною мірою будуть проходити в епюрат.

Вилучення домішок залежить від кількості їх у вихідному продукті. Особливо велика різниця за вмістом альдегідів: у мелясному спирті-сирці їх приблизно у три рази більше, ніж у зерновому, і у 25...ЗО разів більше, ніж у картопляному. У зв'язку з тим, що кількість головних домішок в епюраті має залишатися незмінною, відпо­відно до збільшення вмісту домішок у вихідному продукті має зрости і кратність вилучення їх. Вона може бути змінена передусім шляхом відповідної зміни конце­нтрації вихідного продукту (див. рис. 10.31, в), а потім - збільшенням питомої ви­трати пари.

Робота відгінної частини епюрацій­ної колони розглянута без врахування впливу її концентраційної частини. На рис. 10.32 наведені криві розподілу кон­центрацій головних і деяких проміжних домішок у концентраційній частині ко­лони при повному її насиченні. Розраху­нок проведено від тарілки до тарілки при , за формулою а, Видно,

ЩО ПО ВИСОТІ КОЛОНИ ГОЛОВНІ ДОМІШКИ

3...6 швидко концентруються, в той час як проміжні домішки 1 і 2 мають в кон­центраційній частині колони максимуми накопичування.

Концентраційна частина колони може істотно впливати на роботу відгін­ної частини колони, коли вона буде пе­ренасичена головними домішками. З рис. 10.32 видно, що з головних домішок оц-товоетиловий ефір має найменший сту­пінь концентрування, отже, ним насам­перед буде насичена колона і він визна­чить відбір головної фракції. При наяв­ності інших головних домішок з меншою кратністю концентрування вони будуть визначати об'єм відбору головної фракції.

Проміжні домішки типу 1 і 2 (див. рис. 10.4} відносяться до верхніх, тому що зона концентрування їх збігається із зоною концентрованого спирту. Верхні промі­жні домішки бажано повністю виділити в епюраційній колоні; зробити це в спир­товій колоні майже неможливо через збіг зони їх концентрування із зоною відбору ректифікованого пастеризованого спирту.

Розглянемо поведінку вказаних домішок на прикладі Ізомасляноетилового ефі­ру, який швидко концентрується на нижніх тарілках колони. Потім концентрація його,

досягнувши максимуму на 5-й тарілці, зменшується при переході на тарілки, що розташовані вище. Так, якщо на 5-й тарі­лці (див. рис. 10.32) кратність концент­рування у порівнянні з такого на живиль­ній тарілці досягла 15, то на 11... 12-й та­рілках вона знизилась до 10. Для повного відведення ефіру з 5-ї тарілки варто було б відбирати не менше 7% головної фрак­ції, при відборі ж з 11...12-Ї тарілок - не менше 10 %. Практично об'єм відбору го­ловної фракції значно менший; отже, концентраційна частина колони буде перенасичена ізомасляноетиловим ефі­ром, і деяка кількість його буде надходи­ти в епюрат.

За наявності у вихідному продукті верхніх проміжних домішок збільшення числа тарілок в концентраційній частині колони над оптимальне є небажаним, бо приведе до підвищення вмісту верхніх проміжних домішок в Ці доміш-

ки зумовлюють специфічний смак і запах мелясного спирту, їх виділення при рек­тифікації мелясного спирту має бути пер­шочерговим завданням.

Слід відзначити, що розглянуті до­мішки є не єдиними такого типу. При пе­реробці різних видів сировини неоднако­вої якості та при різних технологічних ре­жимах можливе утворення домішок, ха­рактер зміни коефіцієнтів випаровування яких ще невідомий.

З метою покращання якості епюрації в деяких брагоректифікаційних установках передбачують подачу води на верхню тарі­лку епюраційної колони; такий прийом оде­ржав назву гідроселекція. Розглянемо вплив гідроселекції на характер розподілу домішок у процесі епюрації.

На рис. 10.33 показано різне розта­шування робочих ліній, а у нижній час­тині рисунку зображений розподіл кон-

центрацій спирту по тарілках колони відповідно до різних розташувань робочої лінії. Найбільша концентрація спирту у верхній частині колони спостерігається за відсутності подачі води (робоча лінія 1). При подачі води на верхню тарілку колони концентрація спирту на верхніх тарілках зменшиться (лінія 2). Якщо подавати воду в такій кількості, при якій концентрація спирту на верхній тарілці буде рівною кон­центрації його на тарілці живлення, то в цьому випадку концентрація спирту на тарілках концентраційної частини колони буде однаковою (лінія 3) по всій висоті. При дальшому збільшенні подачі води концентрація спирту на тарілках верхньої частини колони стає меншою концентрації його на тарілці живлення через абсорб­цію парів спирту стікаючою флегмою. При нескінченно великій кількості води ви­лучення спирту водою з пари, що піднімається, буде абсолютним (лінія 4). Таким чином, змінюючи кількість води, можна регулювати концентрацію спирту на тарі­лках концентраційної частини колони, а це дає можливість підбирати оптимальні умови для виведення домішок спирту, виділених у нижній частині епюраційної колони через її верхню частину. Ректифікація з введенням третього компонента називається екстрактивною ректифікацією.

Граничною витратою води в епюраційну колону треба вважати ту, при якій робо­ча лінія перетинає криву рівноваги у точці максимальної концентрації спирту на живи­льній тарілці (точка Подальше збільшення витрат води, очевидно, буде недоціль­ним, тому що зон концентрування проміжних домішок по висоті колони вже не буде. До того ж, при цьому відбувається значне розбавлення епюрата водою, потрібна вели­ка витрата пари на епюрацію І знижується продуктивність спиртової колони.

У верхній частині рис. 10.34 показано зміну концентрації спирту в епюраті, рідині на тарілці живлення і на верхній тарілці епюраційної колони в залежності від кількості води, що подається. Із збільшенням подачі води швидко знижується концентрація спирту на верхній тарілці. Розрахунки показують, що гранична кіль­кість води, яку можна подати в колону, складає біля 0,9 кг на 1 кг спирту, що вво­диться в колону. При цьому концентрація його у верхній частині колони буде ста­лою і дорівнюватиме концентрації на тарілці живлення.

У нижній частині рисунка показана зміна кратності вилучення і концентру­вання деяких домішок. При введенні води ступінь вилучення оцтовоетилового і оцтовоізоамілового ефірів збільшується, а оцтового альдегіду зменшується. У ви­падку, коли вимагається збільшити вилучення або концентрування ефірів, треба нарівні з подачею води збільшувати й подачу пари, щоб компенсувати зменшення вилучення оцтового альдегіду. При витраті води 0,5 кг на 1 кг спирту витрати пари підвищують з 0,6 до 0,75 кг; при витраті води більше 0,6 кг оцтовоізоаміловий ефір концентрується і виводиться разом з головними домішками. Ізомасляноетиловий та ізовалеріаноетиловий ефіри, що мають великі значення коефіцієнтів випарову­вання перейдуть у групу головних домішок навіть при меншій кількості води, яка подається в колону.

Наведений аналіз показує доцільність подачі води на верхню тарілку епюра­ційної колони для виділення домішок (особливо верхніх проміжних). Запорукою забезпечення високих показників процесу епюрації вважається мінімальна витрата

 

пари, що складає 1 кг на 1 кг введе­ного в колону спирту при вироблен­ні спирту 1 сорту і до 1,9 кг/кг - при виробництві спиртів "Екстра" і "Люкс". При введені води на верхню та­рілку знижується концентрація спир­ту у головній фракції. У деяких ви­падках це небажано, тому можливе введеня води на гідроселекцію і ни­жче верхньої тарілки, наприклад, на 32-у, рахуючи знизу, при наявності в колоні 40 тарілок. У цьому випадку від тарілки живлення (наприклад, 20-ї) до 32-ї тарілки встановиться зона порівняно низьких концентрацій спирту, а вище - високих, що дозво­ляє створити умови для концентру­вання у цій зоні проміжних домішок, звідки може бути організовано їх від­ведення. У колишньому ВНДІПрБ була створена брагоректифікаційна установка із направленим виділен­ням проміжних домішок (сивушного масла) в епюраційній колоні, що сприяло підвищенню якості ректифі­кованого спирту та збільшенню про­дуктивності спиртової колони. Роботу епюраційної колони ре­гулюють зміною подачі пари в коло­ну і води до поверхні конденсації. О 0,25 0,5 0,75 1,0 Подачу пари регулюють так, щоб за-

безпечити задану якість епюрату. Якщо неможливо визначити витрати пари на епюраційну колону безпосе­реднім вимірюванням, то при обігрі­ванні колони закритою парою її витра­ту можна встановити за кількістю кон­денсату, а при обігріванні відкритою

парою - виходячи з матеріального ба­лансу (за порівнянням концентрації спирту в бражному дистиляті й епюраті).

Практично концентрація спирту в епюраті має бути на 5...10 % нижчою конце­нтрації його в дистиляті (при обігріванні колони сухою насиченою парою).

Непрямим показником витрат пари може бути перепад тиску по висоті коло­ни, який залежить від числа тарілок у ній та їх стану, навантаження на колону та витрат пари, і практично дорівнює 10...25 кПа.

Тиск у верхній частині колони визначається конструкцією, розміром і станом поверхні теплопередачі дефлегматора й конденсатора, а також температурним ре­жимом в останньому - він має бути гарячим тільки у найвищій частині. Подачу води до конденсатора регулюють так, щоб струмінь рідини в Його ліхтарі був прак­тично рівний заданому відбору головної фракції та складав 1,5...2,5 % від кількості виробленого спирту при переробці зерно-картопляної сировини й 3...5 % - при пе­реробці меляси. При нормальному стані поверхні теплопередачі та достатньої її площі тиск у верхній частині епюраційної колони має бути в межах 0,3...3 кПа.

Об'єм відбору головної фракції встановлююгь практичним шляхом у залеж­ності від аналітичних та органолептичних показників ректифікованого спирту і скла­ду вказаної фракції. Головна фракція має бути прозорою, безбарвною, трохи жов­туватою або зеленкуватою, з видимою концентрацією > 92 об. %. Допускається такий склад її (г/дм³): кислот < 1, ефірів < ЗО, альдегідів при переробці крохмалис­тої сировини < 10, при переробці меляси <. 35; вміст метанолу (об. %): при пере­робці меляси < 0,05, зерна < 1,5, картоплі < 2,5, змішаної сировини < 6. У головній фракції біля 90 % етилового спирту, 2...6 % летких домішок і 5...6 % води. Склад і кількість домішок значною мірою залежать від якості сировини, умов ЇЇ переробки й об'єму головної фракції, що відбирається.

Непрямим показником концентрації спирту в епюратІ може бути температура в кубовій частині епюраційної колони: + 2,5 Н, де t _кип - температура в кубі

епгораційної колони за умови обігрівання її закритою парою або сухою насиченою парою через барботер, °С; Н - надлишковий тиск в кубі колони, м вод. ст За темпе­ратурою кипіння (t кип) епюрату визначають його концентрацію.

Спиртова колона. Головні показники роботи спиртової колони - задана кон­центрація і чистота ректифікованого спирту, відсутність втрат спирту з лютерною водою і з незконденсованими газами при мінімальних витратах пари й води. При подачі постійної кількості епюрату зі сталою концентрацією спирту регулюють подачу пари в колону і води в дефлегматор, відбір пастеризованого і непастеризо-ваного спирту та сивушної фракції. Від роботи спиртової колони залежить якість спирту за вмістом сивушного масла.

Спиртова колона має бути оснащена пробним холодильником, термометрами в кубі колони, в зоні відбору сивушної фракції (8-ма тарілка, рахуючи знизу), на тарілці вводу живлення (звичайно 16-та тарілка, рахуючи знизу), термометром для визначення температури води, що виходить з дефлегматора спиртової колони, вер­хнім І нижнім вакуум-переривачами.

При роботі спиртової колони в першу чергу треба забезпечити й безперервно підтримувати нормальне її завантаження спиртом. Це досягається збалансованою подачею в колону спирту з епюратом і відбором ректифікованого спирту. Нормаль­не завантаження колони визначається за температурою на тарілці живлення. Стабі­лізація завантаження колони звичайно досягається зміною об'єму ректифікованого

 

спирту, що відбирається з колони за умо­ви стабільної подачі бражки в установку. З підвищенням температури відбір спир­ту зменшують, зі зниженням - збільшу­ють. Якщо стабілізувати завантаження колони таким чином не вдається через зниження концентрації ректифікованого спирту нижче заданого або через втрати спирту з лютерною водою, то завантажен­ня регулюють зміною подачі пари у спир­тову колону. Температура на живильній тарілці залежить від концентрації

спирту в живленні (спюраті) і тиску в ко­лоні (Не), орієнтовно вона може бути ви­значена за формулою + 2,5 (Н_с- Н_Е ), де Н_с і Н_Е - тиск відповідно на живиль­ній тарілці спиртової колони і в кубі епю-раційної, м вод. ст. (тиск на живильній тарілці звичайно на 0,6 м вод. ст. менший тиску в кубі спиртової колони). За таких умов концентрація спирту на тарілці жи-

влення буде дорівнювати концентрації спир­ту в епюратІ, що відповідає оптимальному режиму роботи колони. Одним з основних факторів, що визначає концентрацію пасте­ризованого спирту, є флегмове число (рис. 10.35), яке регулюють зміною подачі пари в колону при відповідній зміні подачі води в дефлегматор. На рис. 10.35 представлено ха­рактер розподілу спирту по висоті колони в залежності від флегмового числа. На рис.

 

10.36 наведена залежність мінімального й оптимального флегмоних чисел від кон­центрації дистиляту. Оптимальне флегмоне число визначено на підставі техніко-економічних розрахунків: =(1,4... 1,5) При одержанні спирту концентра-

цією 96,2 об. % 3,5 при 50...55 тарілках у концентраційній частині колони.

Якщо концентрація спирту нижча заданої, то збільшують подачу пари (і відповідно води), якщо вища - зменшують подачу пари за умови відсутності наднормативних втрат спирту з лютерною водою. Непрямий показник витрати нари - перепад тиску по висоті колони. Він може складати 25-30 кПа і залежить від завантаження коло­ни, флегмового числа, кількості та стану тарілок. Якщо при високій концентрації ректифікованого спирту і відсутності втрат його з лготсрною водою продуктивність спиртової колони недостатня, збільшують подачу епюрату або бражки.

Вміст спирту в лютерній воді контролюють за допомогою пробного холодиль­ника. Непрямий показник, що характеризує відсутність втрат спирту з лютерною водою, - температура в кубі колони (краще на 3-й тарілці знизу). Вона має відпові­дати тиску і коливається в межах 104... 106° С.

У спиртовій колоні спирт звільнюється від проміжних домішок. Вони відво­дяться з колони у вигляді сивушної фракції (нижні) з 5...11 тарілок, рахуючи знизу, і

у вигляді сивушного спирту з 18...23 тарілок (верхні проміжні домішки).

Щоб уточнити режим відбору непастеризовано-го спирту і сивушної фракції, розглянемо характер роз­поділу домішок по висоті спиртової колони. На рис. 10.37 показаний приблизний графік розподілу кон­центрацій етилового спирту 1, головних 2, верхніх 3 і нижніх 4 проміжних домішок по висоті спиртової ко­лони (включаючи дефлегматор і конденсатор).

Для аналізу роботи спиртової колони треба зна­ти співвідношення рідинного (L) й парового (G) по­токів у ній. Через те, що значення робочого флегмо­вого числа коливаються в межах 3...4, то для концен­траційної частини колони

Для відгінної частини колони L / G 1,75...2 і зале­жить від концентрації спирту в епюраті.

На рис. 10.38 наведений приклад графічного розрахунку розподілу концентрацій проміжних до­мішок по тарілках спиртової колони: у верхній час­тині рисунка - концентраційної, а у середній - від­гінної. У зв'язку з тим, що концентрація спирту рі­зко змінюється, розрахунок ведуть від тарілки до та-

Рис. 10.37 Приблизний рілки. У нижній частині рисунка поданий графік графік розподілу концентра- розподілу проміжних домішок у координатах: но-ції спирту і його домішок по мер теоретичної тарілки - концентрація проміжної висоті спиртової колони домішки а.

 

 

Аналізуючи верхній графік, слід відзначити, що робоча лінія концентрацій­ної частини спиртової колони при розрахунку просування домішок пересікає діаго­наль діаграми у точці (точка А); проміжна домішка накопичується на тарілках концентраційної частини колони до того часу, поки коефіцієнт випаровування К > L / G; якщо К < L / G, то концентрація домішки знижуєть­ся при переході на вищерозташовані тарілки; при К = L/G досягається точка максимального накопичування домішки. На рис. 10.39 подані коефіцієнти випаро­вування деяких проміжних домішок (К) при концентрації спирту від 60 % об. до азеотроп­ної точки (97,2 % об.). Аналіз залежності кое­фіцієнтів випаровування від концентрації спирту й флегмового числа показує, що ізова-леріаноізоаміловий і оцтовоізоаміловий ефіри мають максимум накопичування в концентра­ційній частині спиртової колони, причому для

Рис. 10.38 Приклад графічного розрахунку розподілу концентра­цій проміжних домішок по таріл­ках спиртової колони

Міцність спирту, об. %

Рис. 10.39 Коефіцієнти випаровування

верхніх проміжних домішок у залежності

від концентрації спирту: 1 - ізомасляное-

тиловий ефір; 2 - ізопропанол; 3 - ізовале-

ріаноетиловий ефір; 4 - оцтовоізоаміло­вий ефір; 5 - ізовалеріаноізоаміловиЙ ефір

 

першого він припадає на концентрацію спирту 70 об. %, а для другого - 80 об. %. Як показують розрахунки, щоб виключити проникання цих домішок у зону відбору (пастеризованого) спирту, треба вище їх зони максимального накопичування мати 12...13 теоретичних (24...26 реальних) тарілок, а із зони їх максимального накопи­чування відводити фракцію, яка збагачена цими ефірами.

ізовалеріаноетиловий

Ізомасляноетиловий ефір та ізопропанол будуть вести себе як головні доміш­ки, а для ізовалеріаноетилового ефіру максимум накопичування буде тільки при R >3. Із збільшенням R зона концентрування проміжних домішок зсувається в об­ласть меншої концентрації спирту. Ізомасляноетиловий та ізовалерІаноетштовий ефіри практично неможливо відділити в спиртовій колоні.

У тому випадку, коли у вихідному продукті (бражці) є багато складних промі­жних ефірів, їх не вдається виділити в епюраційній колоні, тому що при вони накопичуються у ній і переходять в епюрат. Для виведення таких домішок з головною фракцією в епюраційній колоні необхідно застосовувати гідроселекцію. Аналіз даних за фазової рівноваги потрійних систем етиловий спирт - вода -компоненти сивушного масла (пропанол, ізобутанол, ізоамілол) показує, що розта­шування зони максимального концентрування компонентів сивушного масла непо­стійне і залежить від значення їх максимуму. Так, ізоамілового спирту при концен­трації його до 2 % накопичується в зоні концентрування етанолу (загальний вміст летких компонентів) біля 42 мас. %; при підвищенні концентрації до 10 % макси­мум накопичування зсувається в зону концентрування спирту ~ 15 мас. %.

Максимум накопичування домішок переміщується по колоні також у залежно­сті від завантаження її спиртом - "насичення" (при розвантаженні колони зона ма­ксимуму накопичування піднімається, при перевантаженні - спускається); зі зни­женням концентрації спирту в епюраті зона максимального накопичування промі­жних домішок зсувається вверх по колоні, максимум стає менш виявленим, доміш­ки поширюються на більше число тарілок (це відбувається також при зменшенні ККД тарілок і при зменшенні флегмового числа). При поширенні зони розподілу проміжних спиртів можливе їх попадання в лютерну воду (особливо ізоамілового) і ректифікований спирт (особливо пропілового).

При розрахунку кількості відбору проміжних домішок треба виходити з мате­ріального балансу. Звичайно у складі фракції, що збагачена проміжними домішка­ми, до екстрактора сивушного масла виходять з спиртової колони біля 2 % усіх ЛЛК, введених до колони. При наявності сивушної колони відбір збільшують до 3...10 %. Правильне та своєчасне виведення сивушного спирту й сивушного масла із спиртової колони гарантує чистоту спирту по вмісту проміжних домішок.

Сивушний спирт - безбарвна або трохи жовтувата рідина без сторонніх вклю­чень з явно вираженим фруктовим запахом, зумовленим присутністю в ньому оц-товоІзоамілового ефіру.

Сивушний спирт відбирають у кількості 0,8...2,5 % від спирту, введеного в колону, при температурі на 18-й тарілці (рахуючи знизу) біля 80° С. У його складі звичайно містилося 5...20 % пропанолу й ізобутанолу, 0,3...0,8 % об. ефірів та неве­лика кількість азотистих речовин, альдегідів і кислот. До останнього часу сивуш-

 

ний спирт як побічний продукт з установки на більшості заводів не виводився і тільки у зв'язку з підвищенням вимог до якості спирту його стали відбирати.

За наявності в установці сивушної колони сивушний спирт разом з сивушною фракцією подається на її живлення. При відсутності сивушної колони сивушний спирт із спиртової колони спрямовують у верхню частину епюраційної колони або скидають у бражку, що не є раціональним через те, що поступово вміст верхніх проміжних домішок збільшується на тарілках спочатку епюраційної, а потім спир­тової колони, і вони забруднюють ректифікований спирт.

Для виведення нижніх проміжних домішок із спиртової колони видаляють си­вушну фракцію, яка містить менше етилового спирту і більше спиртів сивушного масла у порівнянні з сивушним спиртом. Сивушне масло з сивушної фракції виді­ляється водною екстракцією в спеціальних апаратах - екстракторах. Сивушну фра­кцію відбирають з 5, 7, 9 і 11-ї тарілок (рахуючи знизу) з парової фази у кількості 3...5 % від кількості спирту, введеного до колони. Сивушну фракцію беруть з види­мою концентрацією спирту 25...45 об. % і вмістом 15...ЗО % сивушного масла. У зоні відбору сивушної фракції (на 8-й тарілці) встановлюють термометр, за яким дослідним шляхом визначають температуру, що відповідає оптимальним умовам відбору сивушної фракції. Орієнтовно вона має бути 95...100° С (вище при біль­шому тиску в колоні).

епгоратом

З епгоратом у спиртову колону надходить деяка кількість головних і кінцевих домішок. Частково головні домішки можуть утворюватися і в самій колоні.

Розглянемо виділення головних і кінцевих домішок в умовах спиртової коло­ни. Через вміст головних домішок не можна відбирати ректифікований спирт з де­флегматора або конденсатора колони, де досягається максимальна його концентра­ція. Для відділення головних і кінцевих домішок, які в локальних умовах ведуть себе як головні, застосовують так звану пастеризацію, - відбір спирту з рідкої фази з 3...12-Ї тарілок, рахуючи зверху, або монтують колону остаточної очистки.

При пастеризації головні домішки концентруються в першу чергу в конденса­торі, потім у дефлегматорі. Це може привести до підвищення концентрації домі­шок на першій, другій, а потім і наступних тарілках (рахуючи зверху). Але через те, що домішки безперервно відводяться із зони їх максимальної концентрації (з кон­денсатора) разом з непастеризованим спиртом, то концентрування їх спостеріга­ється тільки на найвищих тарілках.

Якщо на тарілках пара, яка піднімається, знаходиться у рівновазі із стікаючою флегмою І вміст домішки в парах дорівнює то вміст їх у рідині (в перерахунку на безводний спирт) де К' - коефіцієнт ректифікації домішки.

Отже, вміст головних домішок у рідині в К' разів менше вмісту їх у парі.

Через те, що потік пари в колоні в R + 1 разів більший від потоку спирту в епюраті, вміст головних домішок у рідині в зоні відбору пастеризованого спирту буде приблизно у [К' (R + 1)] разів менший, ніж в епюраті.

Важливу роль відіграє вибір місця відбору пастеризованого спирту і кількість непастеризованого спирту, що відбирається. При відборі великого об'єму непасте-ризованого спирту знижується продуктивність ректифікаційної колони, а при зме-

 

ншенні - підвищується вміст головних домішок у нєпастеризованому спирті, що викликає необхідність зсувати місце відбору пастеризованого спирту вниз по коло­ні. Місце відбору пастеризованого спирту визначається дослідним шляхом. Якщо очистка спирту пастеризацією недостатня, то треба встановити колону остаточної очистки, яка працює у режимі повторної епюрації.

Колона остаточної очистки. Для цієї колони головний критерій -достат­ньо повне виділення головних і кінцевих домішок при мінімальних витратах пари й води. Оптимальний режим роботи колони остаточної очистки може бути визначений тільки в результаті досліджень аналітичних та органолептичних по­казників ректифікованого спирту. Однак практично вважається, що у випадку подачі 3 кг пари на 1 дал спирту Й відборі 0,5... 1,5 % головної фракції з верх­ньої частини колони (з конденсатора) забезпечується порівняно повне звільнен­ня спирту від головних і кінцевих домішок при виробленні його з меляси та в випадку подачі до 6 кг пари - при виробництві його із зерно-картопляної сиро­вини (по метанолу).

Параметри, що регулюються при роботі колони остаточної очистки такі: пода­ча пари в колону й води в дефлегматор; відбір головної фракції. Подачу пари регу­люють за перепадом тиску по висоті колони (6-12 кПа). Подача води має бути та­кою, щоб погон з ліхтаря конденсатора відповідав об'єму відбору головної фракції. Внаслідок малого відбору головної фракції концентраційна частина колони остато­чної очистки працює з високим флегмовим числом (у режимі епюрації), тому у розрахунках приймають

в крайньому разі, дорівнювати йому. Ефект пастеризації і вилучення домішок в колоні остаточної очистки може бути значно вищий, ніж у спиртовій колоні внаслідок пастеризації, і залежить від

Концентрація спирту в головній фракції може досягати 97...97,2 % об. На вхо­ді в колону й на виході з неї концентрація спирту практично залишається однако­вою. За таких умов коефіцієнти випаровування домішок по висоті всієї колони бу­дуть сталими. У колоні добре вилучаються домішки, для яких коефіцієнт випаро­вування К > L/C, причому із збіль­шенням KG/L й числа тарілок у від-гінній частині колони умови вилу­чення цих домішок покращуються (так само, як і в епюраційній коло­ні). На хід вилучення тієї чи іншої домішки можна впливати тільки змі­ною витрати пари. Залежність L/G від питомої витрати пари Р, яка не­обхідна для вилучення тієї чи іншої домішки, наведена на рис 10.40. При цьому треба мати на увазі, що вели­чина L/G має бути меншою коефіці­єнта випаровування домішки К, або,

питомих витрат пари та числа тарілок у відгінній частині колони. Проте встанов­лення колони остаточної очистки пов'язано з ускладненням апаратурної схеми, збі­льшенням капітальних і експлуатаційних витрат.

У тому випадку, коли спирт, що виходить із спиртової колони, містить верхні проміжні домішки (пропанол, ізомасляностиловий та ізовалеріаноетиловий ефіри), доцільно колону остаточної очистки включати за принципом повторної ректифіка­ції. При цьому спирт вводиться на 2-у або 4-у тарілку знизу, а пастеризований відво­диться з 6-ї або 10-ї тарілки зверху (з рідкої фази). З конденсатора колони відво­диться головна фракція (0,5... 1,0 %), знизу колони - фракція, що збагачена промі­жними домішками (біля 4 % від кількості спирту, що введений до колони). Ця фра­кція подається на живильну тарілку спиртової колони.

На деяких заводах важко одержати ректифікований спирт високої якості через низьку якість води, що живить парові котли. Разом з парою при відкритому обігрі­ванні спиртової колони заносяться домішки, які досягають зони відбору пастеризо­ваного спирту і забруднюють його. Завдяки наявності колони остаточної очистки спирт можна звільнити від домішок гріючої пари. Закрите обігрівання колони оста­точної очистки дозволяє застосовувати вторинну пару (наприклад, екстрапару ва-рочних відділень або випарних установок), а також пару низького потенціалу (85... 90° С), наприклад, водно-спиртову пару, яка виходить з бражної колони через те, що температура кипіння рідини в кубі колони не перевищує 80° С.

При переробці доброякісної зерно-картопляної сировини немає потреби в уста­новленні колони остаточної очистки. Якщо використовують мелясу, дефектну зер-но-картопляну сировину, або якщо вода, що живить парові котли, забруднена, вста­новлення колони остаточної очистки як контрольної необхідне. Вона потрібна та­кож при видаленні метанолу з етилового спирту і при недостатньому числі тарілок в спиртовій колоні (при повторній ректифікації). Для ефективної очистки спирту від метанолу в колоні треба мати не менше 45 тарілок, в тому числі ЗО у відгінній частині.

Сивушна колона (типова). Роботу колони регулюють так, щоб забезпечува­лася висока концентрація сивушної фракції, яка виводиться з неї, та були відсутні втрати спирту й сивушного масла з лютерною водою. Для нормальної роботи коло­ни вимагається стабільне її завантаження, що визначають за температурою в аку­муляторній царзі (біля 95° С). Температура в кубі колони (краще на 3-й тарілці знизу) практично підтримується 103... 104° С, перепад тиску по висоті колони зви­чайно складає 15-20 кПа. Його визначають, виходячи з витрати пари (біля З кг/дал спирту), введеної до брагоректифікацІйної установки.

Завантаження колони регулюють відбором дистилята з конденсатора сивуш­ної колони. Дистилят звичайно скидається в епюраційну колону. Проте більш доці­льно в епюраційну колону скидати пастеризований спирт, що відбирається з 4...5-ї тарілки, рахуючи зверху, сивушної колони, і тільки біля 1 % дистилята відводити в конденсатор зі скиданням його до розгінної колони (чи до головної фракції), або з виводом у вигляді товарного сивушного спирту. При такій організації відводу спирту з сивушної колони значно покращується якість ректифікованого спирту.

Сивушна фракція концентрацією спирту біля 60 % (за спиртометром) виво­диться з акумулятора в екстрактор сивушного масла, при цьому стягується тільки сивушний (верхній) шар в міру його накопичування у ліхтарі.

Якщо установка не має сивушної колони, функцію концентрування проміж­них домішок виконує спиртова колона, в якій створюються зони з високою концен­трацією, як сивушного масла, так й інших проміжних домішок. У результаті цього може збільшуватися вміст даних домішок в ректифікованому спирті, що погіршує його якість.

Розподіл спирту та його домішок по висоті сивушної колони майже не відріз­няється від розподілу їх у спиртовій колоні. Сивушна колона працює з порівняно високим флегмовим числом (ЗО... 50); отже, L / G для концентраційної частини колони буде 0,97... 0,98, а для відгінної- 1,15... 1,2. За таких умов вверх по колоні в значних кількостях можуть пройти тільки домішки, що мають К 0,97...0,98 (ізо-масляноетиловий ефір і пропанол). Усі головні домішки, в тому числі й кротоновий альдегід, для якого К 1 в концентрованому спирті, будуть концентруватися в вер­хній частині сивушної колони.

До сивушної колони, що працює у режимі екстрактивної ректифікації, сивуш­на фракція (див.рис. 10.27) Із спиртової колони (у паровій фазі) ежектується грію­чою парою за допомогою ежектора і вводиться в куб колони. На верхню тарілку подається гаряча лютерна вода з таким розрахунком, щоб концентрація спирту в кубовій рідині була 1,5...З об. %. Флегма перед подачею до колони проходить дека­нтатор, звідки на зрошення колони надходить тільки нижній (підсивушний) шар, а верхній, збагачений сивушним маслом, надходить до екстрактора сивушного мас­ла. Кубова рідина скидається на одну з тарілок бражної колони.

У сивушній колоні підтримуються: тиск у нижній частині 5-8 кПа, у верхній -1-2 кПа, температура в кубі колони - 96...98° С, у верхній частині - 94... 96° С; вода, що надходить на верхню тарілку, має бути з температурою 95... 100° С.

Колона для виділення спирту з головної фракції Для неї визна-

чальні показники - звільнення спиртоводяної суміші (кубової рідини) від усіх до­мішок (крім кінцевих) і високий ступінь їх концентрування. При роботі колони необхідно суворо слідкувати за співвідношенням подачі живлення, води на гідро-селекцію та гріючої пари.

На рис. 10.41 представлені побудова ступенів зміни концентрації та характер розподілу спирту на тарілках колони. Для забезпечення такого характеру розподілу треба подавати воду на верхню тарілку з таким розрахунком, щоб L/G було більше тангенса кута нахилу кривої фазової рівноваги при малих концентраціях спирту у водно-спиртових розчинах. Тангенс кута нахилу для етилового спирту при дорівнює 12. Щоб забезпечити приблизно таке ж значення L/G, вимагається вве­дення до колони дванадцятикратної кількості води за масою пари (практично до­сить ввести семи-десятикратну кількість води).

Усі домішки, крім метанолу, при низьких концентраціях спирту (до 35 об. %) мають отже, вони будуть концентруватися при просуванні вверх по тарілках

концентраційної частини колони, в той час, як концентрація спирту буде зменшува-

 

 

Рис. 10.4J Побудова ступенів

зміни концентрації і характер

розподілу спирту на тарілках

розгінної колони

тися. Розрахунки показують, що домішки кон­центруються дуже ефективно.

У відгінній частині колони при витраті пари 200 % до маси введеної до колони головної фра­кції звичайно L/G = 8...10. Концентрація спирту за таких умов на тарілках вІдгінної частини ко­лони встановлюється у межах 10... 12 об. %, а концентрація кубової рідини -7...9 об. %. У цьому випадку добре вилучають­ся всі домішки, що мають

Надходження живлення І води на гідросе-лекцію контролюють за допомогою ротаметрів. Температура в кубі колони підтримується 95... 96° С, що при тиску біля 15 кПа відповідає темпера­турі кипіння спирто-водяної рідини при концен­трації 7...9 % об. Вода, що надходить на гідросе-лекціго, має бути з температурою не нижчою 90° С. Температура над верхньою тарілкою підтри­мується на рівні 85...90° С.

Подачу пари до колони регулюють за пере­падом тиску в ній, однак у даному випадку по­дачу пари контролюють також по об'єму пото­ку флегми, що проходить через відповідний ро­таметр. Відбір концентрату головної фракції ви­значають за ротаметром, що встановлений на виході його з декантатора.

Розрахунки показують, що нарівні з голо­вними домішками досить добре вилучаються й усі проміжні, якщо вони вводяться до розгінної колони. Це надало теоретичного обгрунтування для створення брагоректифікаційної установки з виділенням усіх концентрованих домішок спирту у вигляді одного продукту -сивушное-фіроальдегідного концентрату - СЕАК (рис. 10.42), (авторське свідоцтво СРСР № 242093, Циганков П.С., Носенко В.А.).

На такій установці можна повністю вилу­чити етиловий спирт із домішок, при цьому ви­ключається вузол промивки й виділення сиву­шного масла водною екстракцією, нема потре­би у використанні сивушної колони й утилізації сивушного спирту, покращується якість спирту в зв'язку із збільшенням відбору спиртомістких

 

 

На рис. 10.43. наведена схема триколонної БРУ з контурами автоматичного контролю й регулювання технологічного процесу. Робота бражної колони (1) регу­люється по таких каналах: витрата (подача) бражки - температура на тарілці жив­лення (регулятор Р|) з корекцією по рівню рідини у кубі епюраційної колони або проміжній ємкості епюрата (регулятор Р2); витрати гріючої пари - тиск у нижній частині колони (регулятор Р3). Витрата холодної води на основний конденсатор бражної колони регулюється за температурою відхідної води (регулятор Р4). Робота епюраційної колони регулюється за двома каналами. За допомогою ре­гулятора Р5 регулюється подача гріючої пари в залежності від тиску в нижній час­тині колони. Регулятор Р6 повинен здійснювати подачу холодної води в дефлегма­тор епюраційної колони у такій кількості, яка б забезпечувала частковий перехід пари з дефлегматора у конденсатор, що відповідає заданому відсотку відбору голо­вної фракції. У зв'язку з відсутністю надійно працюючих датчиків витрати рідини (10...50 л/год), подачу води регулюють за температурою пари у верхній частині колони. Система автоматичного регулювання спиртової колони, крім двох контурів, однотипних з епюраційною колоною (регулятори Р7 і Р8), має контур стабілізації температури на тарілці живлення в залежності від подачі епюрата (регулятор Р9) і контур відбору спирту в залежності від його концентрації (регулятор Перед надходженням спирту до спиртовимірювального приладу стабілізуєть­ся ного температура за рахунок регулювання подачі води в холодильник спирту

Рис. 10.42 Схема брагоректифікаційної устано­вки з виведенням побічних домішок у вигляді одного продукту: 1, 2, 3, 4 - відповідно браж­на, епюраційна, розгінна й спиртова колони; 5 - декантатор; П - пара; Б - барда; Л - лютер-на вода; PC - ректифікований спирт; СЕАК-спирто-ефіроальдегідний концентрат

погонів, збагачених домішками. Важливо й тс, що всі побічні до­мішки виводяться у вигляді одно­го продукту, що спрощує їх збері­гання і транспортування. Вихід СЕАК складає 0,4... 0,6 % від кі­лькості спирту. СЕАК і концент­рат головної фракції (КГФ) мо­жуть піддаватися розгінці для оде­ржання окремих їх компонентів у чистому вигляді.

Робота багаторектифікацій-ної установки значною мірою за­лежить від стабілізації процесів, що відбуваються в окремих її еле­ментах. Переведення ректифіка­ційних установок на автоматичне регулювання забезпечує підви­щення продуктивності, зниження витрат енергії, підвищення якості та збільшення виходу кінцевого продукту.

Рис. 10.43 Схема трьох колонної БРУ з контурами автоматичного контролю і регулювання технологічного процесу

(регулятор Важливим моментом є також стабілізація тиску гріючої пари в ко­лекторі (регулятор

Окрім регулюючих контурів, схемою передбачено вимірювання і реєстрація температури, тиску й витрат у точках, що визначають режим роботи (А, Б, Г, Д, Е, Ж, Й, К, Л, М, Н, О, С, Т, У, Ф, X, Ц, Ч), а також сигналізація аварійних рівнів параметрів у точках (А, Г, Е, Ж, Й, Л, С, X, Ф, Ц, Ч).

Узгодження режимів роботи окремих колон здійснюється вручну апаратчиком за допомогою зміни завдання відповідним регуляторам {локальне регулювання).

На цей час впроваджуються автоматичні системи керування для брагоректи-фікаційних установок у цілому, а узгодження режимів ланцюга колон здійснюється автоматично системою поздовжньої стабілізації.

Основу поздовжньої стабілізації роботи установки складають, у даному випа­дку, три одноконтурні системи, зв'язані через технологічний процес.

Регулятор стабілізує заданий основний якісний показник - концентрацію спирту; регулятор Р₉ стабілізує завантаження спиртової колони спиртом (епюра-том), регулятор Р₂ забезпечує подачу бражки у такій кількості, яка необхідна для одержання епюрата у відповідності з потребою спиртової колони.

Сучасні системи автоматизації спиртового виробництва базуються на широ­кому використанні засобів мікропроцесорної техніки, насамперед, промислових мікропроцесорних контролерів (МІЖ).

Центральною частиною системи є мікропроцесорний контролер, який виконує основні функції управління системою. На вхідні модулі контролера подаються сиг­нали від датчиків технологічних параметрів та інші вхідні вказівні сигнали. До вихі­дних модулів МПК підключаються виконавчі механізми і регулюючі органи.

Використання мікропроцесорного контролера як центрального керівного при­строю має значні переваги перед традиційними локальними технічними засобами управління, У мікропроцесорній системі управління реалізація алгоритма управ­ління виконується програмним шляхом; Це дає змогу для кожного конкретного об'­єкту управління оперативно знаходити найбільш оптимальний алгоритм управлін­ня об'єктом.

При побудові системи автоматизації на базі МІЖ важливе значення має пи­тання вибору структури та технічних засобів, при якій оператор технологічного процесу має можливість отримувати необхідну інформацію про хід виконання тех­нологічного процесу і, в разі необхідності, втручатись у процес управління ним. При цьому можливо декілька варіантів.

Перший варіант має комбінований характер. Тобто, при наявності МПК, на опе­раторському місці встановлюється щит оператора-технолога, на якому розміщуються демонстраційні прилади та панелі дистанційного управління. Оператор може спосте­рігати за процесом і, у разі необхідності, переходити на ручний режим управління.

Найбільш розповсюдженим сьогодні є варіант, при якому як операторська стан­ція використовується персональний комп'ютер (ПК). За допомогою спеціального про­грамного забезпечення на ПК створюється автоматизоване робоче місце (АРМ) оператора-технолога. Оператор спостерігає за технологічним процесом за допомо­гою кольорових мікросхем і, користуючись клавіатурою та мишкою, може здійсню­вати оперативне управління процесом: змінювати завдання регуляторам окремих тех­нологічних параметрів, переходити на ручний режим управління і безпосередньо керувати регулюючими органами, змінювати структуру контуру регулювання (пере­хід з каскадного на локальне управління) і т.і. Крім того, на АРМ здійснюється архі­вація даних, контролюється виникнення аварійних та передаварійних ситуацій, фік­суються дії оператора, готуються і роздруковуються рапорти і т.І.

ВИДІЛЕННЯ СИВУШНОГО МАСЛА

Сивушне масло - побічний продукт спиртового виробництва, це суміш спир­тів (мас. %): 45...65 амілового, 15...25 Ізобутилового, 0,5...2 н-бутилового, 2...15 н-пропілового. 3...15 етилового. Крім того, в товарному сивушному маслі міститься 8...15 мас. % води й 0,5...4,0 мас. % інших органічних сполук (кислот, альдегідів, амінів та ін.). Сивушне масло виділяють з сивушної фракції обробкою ЇЇ водою, при цьому одержують дві рідкі розшаровані фази: сивушне масло (рафінат) і екст­ракт, що складається з екстрагента (води) з вилученим з вихідної суміші етиловим спиртом.

Сивушне масло (ГОСТ 17071 -91) за зовнішнім виглядом - прозора рідина, що при збовтуванні не мутніє; колір від світло-жовтого до черво но-бурого; запах, вла­стивий сивушному маслу без сторонніх запахів; відносна густина 0,837, показ­ник заломлення 1,395; має витримувати пробу на чистоту з сірчаною кислотою. У період від початку перегонки до досягнення температури 120° С має переганятися не більше 50 % від об'єму сивушного масла.

 

Відбір сивушної фракції звичайно складає 2...4 об. % від спирту, введеного до спиртової колони; вміст етилового спирту в ній 5...40 об. % і сивушного масла 10...45 об. %. Для опису процесу водної екстракції етилового спирту з сивушної фракції скористаємось трикутною діаграмою (рис. 10.44). Вершини рівностороннього три­кутника відповідають чистим компонентам: сивушне масло А, ети