Технології соціальної роботи з сім'єю

Сімейна терапія. Її суть полягає в проведенні бесіди серед членів сім'ї або декількох сімей із подібними проблемами. Усвідомлення реальної сімейної проблеми має діагностико-терапевтичне значення, при якому виявлене та усвідомлене утруднення змушує членів сім'ї переглянути свою поведінку, допомагає їм подолати бар'єр винятковості ситуації й виробити позитивне ставлення до проблеми, створює можливість для позитивного її вирішення.

Сімейна психопрофілактика. Її суть полягає в розробці й регулярному виконанні засобів, що допомагають зняти психічне напруження, яке виникає в сім'ї. Тут основне навантаження лягає на подружжя, але допомога з боку сімейного соціального працівника їм необхідна. Між ним і подружжям (за обопільною згодою подружжя) може бути укладений договір (без офіційної реєстрації й у довільній формі) про те, у якій формі подружжя готове піти назустріч одне одному, щоб розв’язати конфлікт у сім'ї. У разі потреби соціальний працівник удається до допомоги спеціалістів (сексолога, нарколога, психолога та інших фахівців).

У практиці сімейної психопрофілактики існує низка багатосторонніх методик, які добре себе зарекомендували. Однією з такий методик є побудова генограми сім'ї. Генограма – це схема сімейної історії, що створюється за певними правилами й відображає взаємини в поколіннях прародичів, батьків і в самій сім'ї. Процес побудови генограми має деякі значні переваги у вирішенні завдань сімейної психопрофілактики: він досить захоплюючий і задовольняє одну з глибинних потреб людей у пізнанні своїх коренів; у ході нього члени сім'ї, що могли не спілкуватися практично довгий час, утягуються в єдину діяльність; підсумкова картина тут має значну інформативність генетичного, онтогенетичного або придбаного характеру.

Прикладом ще однієї такої методики служить методика “сімейної угоди”. Суть її в наступному:

усе починається з суб'єктивного виявлення претензій подружжя одне до одного і зняття емоційних ярликів типу: “у нього ніколи часу на сім’ю не залишається” або “вона завжди всім незадоволена”;

далі відбувається заміна подібних беззмістовних звинувачень викладом конкретних неправильних дій;

згодом на основі довільного договору виробляється мінімальний взаємоприйнятний список зобов'язань по зміні поводження обох сторін на середній термін – від місяця до півроку;

по закінченню терміну подружжя разом із соціальним терапевтом проводить аналіз виконання договору і в разі необхідності укладає аналогічну угоду на такий самий період;

у подальшому присутність соціального працівника стає непотрібною, тому що подружжя набуває навичок самостійного оперування цим методом.

Надання соціальної допомоги сім'ї. Ґрунтується на видах і формах соціальної допомоги, мета яких – зберігання сім'ї як соціального інституту в цілому та кожної конкретної сім'ї, що потребує підтримки. Соціальна допомога сім'ї тут може бути екстреною, терміновою, тобто спрямована на виживання сім'ї (екстрена допомога, термінова допомога, негайне видалення із сім'ї дітей, що знаходяться в небезпеці або залишилися без піклування батьків), дії на підтримку стабільності сім'ї, на соціальний розвиток сім'ї та її членів.

Наприклад, надання соціальної допомоги сім'ї алкоголіка буде означати таку технологічну процедуру:

проведення діагностики, яка дозволить виявити основну причину зловживання спиртними напоями, із супровідними обставинами (вивчення особистостей усіх членів сім'ї, а також соціальної біографії);

аналіз виявлення причин на основі детермінації її джерела (пияцтво або є причиною конфлікту в сім'ї, або, навпаки, до пияцтва вдаються, щоб ухилитися від конфлікту);

упорядкування програми роботи з наркозалежною особою, членами її сім'ї, соціальним оточенням (лікувальні заходи, консультації, психотерапія і психокорекція, соціально-трудова реабілітація самого алкоголіка та його сім'ї й т.ін.);

змістом і засобами такої роботи є формування мотивації клієнта і членів його сім’ї до безалкогольного способу життя й побудови іншої системи взаємин; психокорекційні заходи, спрямовані на виховання особистості, спроможної бути хазяїном власної долі; уведення клієнта в об'єднання чи клуби прихильників безалкогольного способу життя або створення такого об'єднання (“Анонімні алкоголіки”, “Анонімні діти алкоголіків”, “Анонімні наркомани” тощо).

Сімейне посередництво у розв’язанні сімейних конфліктів. Можна виділити деякі технологічні стадії цього процесу:

визначення готовності клієнта до розв’язання сімейного конфлікту або, принаймні, встановлення факту готовності клієнтів скористатися можливістю фахового посередництва;

створення потрібної обстановки для спільного вирішення проблеми, для спілкування з конфліктуючими членами сім'ї;

уведення конфліктуючих сторін у фазу вироблення альтернативних рішень щодо сімейної проблеми (прагнення до зближення, вироблення альтернативи, найбільш прийнятного, компромісного варіанта розв’язання конфлікту);

спрямованість зусиль соціального працівника на зняття недовіри до себе і до даного виду соціальної допомоги сім'ї, не лише при виявленні й вирішенні сімейних конфліктів, а й при їх профілактиці;

делікатність, рішучість і координованість дій із правоохоронними органами з боку соціального працівника в тих випадках, коли сімейний конфлікт переростає в екстремальну ситуацію, що являє загрозу життю й здоров'ю людей.

Сімейне консультування. Найважливіший напрям соціально-особистісного (соціально-психологічного) консультування, що охоплює такий спектр проблем, як стосунки між подружжям, між ними та їхніми батьками, дітьми і батьками. Основними проблемами сімейного консультування є проблема шкільної успішності дітей у сім'ї й проблема виховання дітей, які мають вади в психофізіологічному розвитку. З приводу розв’язання зазначених проблем у технології сімейного консультування має діяти низка загальних правил:

обов'язкове наповнення батьківської скарги-запиту конкретним змістом на основі одержання від батьків опису поведінкової ситуації, що стала основою запиту;

використання принципів “стереоскопічності” в погляді на ситуацію, тобто фіксація цього погляду як із суб'єктивних (пов'язаних із розумінням ситуації з боку членів сім'ї), так і з об'єктивних (аргументованих консультантом) позицій;

спільне з батьками висування консультантом гіпотези про історію розвитку “негативної” риси в членів сім'ї й можливих шляхів її подолання.

Соціально-педагогічна робота з сім’єю. Реалізує сімейну соціальну політику – систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім’ї, її захисту, якщо вона цього потребує.

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сім’ї; зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім’ї та сімейних цінностей у масовій свідомості громадян; забезпечення розумового й фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім’ю; підвищення виховного потенціалу сім’ї; адаптація сім’ї до ринкових умов життя.

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з сім’єю складають забезпечення сім’ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей.

Соціальне обслуговування сім’ї реалізується через надання сім’ї різноманітних виплат, гарантованих державою в законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сім’ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сім’ї тощо); психологічна підтримка сім’ї в складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сім’ї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх і фізично-оздоровчих послуг членам сім’ї, забезпечення її змістовного дозвілля (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сім’ї тощо).

Соціально-реабілітаційна робота з сім’єю в першу чергу спрямована на відновлення виховного потенціалу сім’ї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім’ї. Така робота здійснюється соціальним педагогом у школі, спеціалістами соціальної служби молоді та кризових центрів. Об’єктами соціальної реабілітації в сім’ї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сім’ї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сім’ї, у яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації. Діяльність спеціалістів по реабілітації сім’ї спрямована на укріплення родинних зв’язків, подолання відчуженості дитини або членів родини від сім’ї, корекцію взаємостосунків у сім’ї, допомогу окремим членам сім’ї у професійному та соціальному становленні.

Основні форми роботи з соціальної реабілітації сім’ї – це індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям і психотерапевтичним бесідам із батьками, подружжям і дітьми. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей. Груповими формами психолого-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекторії, зустрічі зі спеціалістами, групи самодопомоги тощо. Провідною формою професійної реабілітації є курси перекваліфікації.

Соціально-профілактична робота з сім’єю спрямована на попередження неконструктивної взаємодії між членами сім’ї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, запобігання формуванню різних видів хімічної залежності в членів сім’ї, виявлення потенційно неблагополучних сімей.

У переважній більшості групові та масові форми роботи є провідними в таких напрямах: зміцнення інституту сім’ї шляхом формування в населення розуміння сім’ї як базової цінності в житті людини; підготовка молоді до сімейного життя, відповідального батьківства; пропагування здорового способу життя серед членів сім’ї; психолого-педагогічне просвітництво подружжя з питань побудови конструктивних взаємостосунків і сімейного виховання; попередження типових причин розлучень. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід сім’ї – це робота соціального педагога (працівника) з сім’єю, яка спрямована на підтримку сім’ї в різних видах її життєдіяльності, формування здатності сім’ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім’ї з метою розв’язання різних проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічної роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, є прийомні сім’ї, сім’ї, у яких виховуються діти з обмеженими функціональними можливостями, та неблагополучні сім’ї.

Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сім’ї різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сім’ї в органах державної влади. Тривалість соціального супроводу окремої сім’ї залежить від гостроти проблем, які існують у сім’ї, рівня розвитку адаптаційного потенціалу членів сім’ї, ступеня функціональної спроможності сім’ї щодо самостійного подолання труднощів, рівня розвитку зв’язків сім’ї з мікро- та макросередовищем.

Соціальне інспектування – це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального педагога чи працівника за реалізацією в сім’ї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціальне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничим інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Основними об’єктами соціального інспектування є сім’ї, де дорослі члени сім’ї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері, в службі у справах неповнолітніх як неблагополучна сім’я. Також об’єктами соціального інспектування є сім’ї, у яких дитина перебуває на обліку в службі у справах неповнолітніх, у наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сім’ю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва.

У процесі соціального інспектування соціальний педагог реалізує наступні функції: діагностичну (становлення порушень прав людини); попереджувально-профілактичну (запобігання рецидивам порушення прав людини в сім’ї); інформаційну (інформування громадськості, представників державної влади про наявність порушень прав людини в сім’ї); наглядово-контрольну (облік і перевірка житлово-побутових умов у сім’ї, перевірка виконання членами сім’ї рекомендацій соціального педагога щодо запобігання порушення прав людини в сім’ї); охоронно-захисну (клопотання про позбавлення батьківських прав, вилучення дитини з сім’ї, направлення жертв сімейного насильства до кризових центрів, притулків для жінок і неповнолітніх); комунікативну (встановлення взаємодії соціального педагога з членами сім’ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополуччя в родині); координаційну (залучення медиків, психологів, юристів та інших фахівців до розв’язання проблем у сім’ї).

32. Технології соціальної роботи з жінками

Однією з характерних ознак розвитку світового співто­вариства в останні десятиліття є посилення уваги до жіночих проблем. Про це, зокрема, свідчать визнання прав жінок як винятково важливої складової частини прав людини, розробка та прийняття Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм диск­римінації жінок (1979), проголошення ООН Міжнародного року жінки (1975), Десятиліття жінки (1976-1985), проведення міжнародних та всесвітніх конференцій, присвячених розгля­ду питань становища жінок у суспільстві.

Основною причиною виділення жінок в особливу соціаль­но-демографічну групу і специфічну категорію клієнтів соціаль­ної роботи є виконання ними генеративної функції, тобто на­явність у них здатності до дітонародження, що є біологічною передумовою цілого переліку культурних і соціальних наслідків.

Основні проблеми жінок:

· поєднання сімейних і позасімейних, материнських і трудових обов'язків;

· "подвійна зайнятість" жінки - на роботі і дома, бо відповідно до традиційного поділу домашніх обо­в'язків жінка несе основне навантаження у веденні домашніх справ;

· у більшості жінки в Україні є сторонніми спостерігачами, вони знаходяться на узбіччі політичного життя і дуже часто страждають від невиважених рішень, що приймаються більшістю чоловіків;

· середній розмір зарплатні жінок відстає від середнього розміру заробітних плат чоловіків;

· існування латентної дискримінації, коріння якої - у громадській свідомості, стереотипних уявленнях про ролі чо­ловіків та жінок у суспільстві;

· зниження соціального статусу і рівня життя жінок, що призво­дить до погіршення їхнього здоров'я;

· загальна нестабільність і невпев­неність у завтрашньому дні негативно впливають на моральний і психосоматичний стан наших співвітчизниць.

Сприйняття жінок як вразливої групи населення та надан­ня їм соціальної допомоги, включаючи медичні, освітні та просвітні послуги і створення додаткових можливостей для участі у прийнятті рішень на рівні місцевих громад, держави, суспільства в цілому та зменшення тендерної нерівності, стають складовими забезпечення сталого суспільного розвитку. Гасло "демократія мінус жінка - не демократія" є актуальним для сучасного розвитку українського суспільства.

Політика стосовно жінок - це правові, політичні, еко­номічні, соціальні заходи та дії, які спрямовані на жінок як соціально-демографічну групу у суспільстві.

Основні завдання державної політики в Україні стосовно жінок полягають у тому, щоб узгодити позиції документів дер­жавної нормативно-правової бази щодо становища жінок з вимогами міжнародного законодавства для забезпечення дотриман­ня прав; створити правові норми, необхідні для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав та рівних мож­ливостей; забезпечити умови для повноправної участі жінок у прийнятті рішень на всіх рівнях управлінської діяльності; відрод­жувати і розвивати історичні, культурні, духовні традиції став­лення до жінки в суспільстві; формувати громадську думку щодо державної політики стосовно жінок; сприяти забезпеченню та контролю за дотриманням рівних прав на ринку праці; забезпе­чити охорону здоров'я жінок та безпечне материнство; відпра­цювати нормативні акти та механізми їх втілення для запобіган­ня насильству стосовно жінок; підвищувати правову грамотність жінок стосовно їх власних юридичних прав; забезпечити коор­динацію дій та заходів державної політики щодо жінок на націо­нальному, регіональному та міжнародному рівнях.

Новий етап у роботі з жінками розпочався у 1996 p., коли в Україні було створено Міністерство України у справах сім'ї та молоді - вищий орган державного управління, покликаний формувати політику щодо жінок. На місцях створено відповідні структури - у всіх обласних та міських державних адміністраціях створено управлі­ння (відділи) у справах сім'ї та молоді. Вони забезпечують реалі­зацію на відповідній території державної політики з питань стату­су жінок і підвищення їхньої ролі в суспільстві, рівних можливостей для участі жінок і чоловіків у всіх сферах життя.

У галузі надання допомоги жінкам можна виділити три типи завдань: порятунок їх життя і здоров'я; підтримка соціаль­ного функціонування і соціальний розвиток.

Для порятунку життя і здоров'я жінок і дітей можуть викори­стовуватися притулки-стаціонари, кризові центри, захистки з ком­плексом соціальних послуг (психологічна і медична реабілітація, юридичне консультування і правовий захист, допомога в отри­манні чи відновленні документів тощо). Звичайно, надання допо­моги в надзвичайних умовах не вирішує соціальних проблем як таких, але здатне іноді врятувати життя жінок чи їхніх дітей.

Підтримка соціального функціонування носить більш дов­гостроковий характер і потреба в ній визначається складнішою сукупністю причин. Відповідно і технології, що застосовують­ся при цьому, різноманітніші: всі адекватні види соціально-пси­хологічної, соціально-економічної, медичної реабілітації і підтримки жінок у складній життєвій ситуації. Найважливішим засобом соціальної і трудової реабілітації слід вважати пере­підготовку чи перенавчання жінок більш потрібним професіям.

Консультації чи інша правова допомога можуть сприяти захи­сту прав жінок у випадку сімейних конфліктів чи майнових суперечок, у будь-якій ситуації, коли через недосконалість нормативної бази чи особливості свого соціального статусу жінки знаходяться у вразливому становищі.

Соціальний розвиток може забезпечуватися через інформу­вання жінок, навчання їх прогресивним особистісним вмінням і соціальним технологіям, включаючи технології самозайнятості і самозабезпечення, малого бізнесу. Важливе значення має підтримка груп самодопомоги і взаємодопомоги, асоціацій за­хисту громадянських, соціальних і інших прав різноманітних страт жіночого населення.

Всі ці три типи завдань, як правило, виконуються соціаль­ними працівниками разом із співробітниками різних сфер соц­іального комплексу - правоохоронними органами, службами зайнятості, медичними і освітніми закладами.

Зупинимось на конкретних технологіях роботи з жінками в Україні.

Починаючи з 1998 p., успішно працює Київський міський центр по роботі з жінками, створений Київською міською дер­жавною адміністрацією як перша вітчизняна модель державно­го багатопрофільного жіночого центру. У структурі цього цен­тру розпочав свою діяльність й притулок для жінок. Притулок є соціально-адаптаційною установою, що призначена для тим­часового перебування жінок, які зазнали насильства в сім'ї.

При Харківській міській жіночій громадській організації "Надія" з 2000 р. також діє притулок для жінок. Притулок розраховано на 26 місць. Під час перебування в притулку жінки забезпечуються продуктами харчування першої необхідності, тимчасовим житлом терміном на 1-3 місяці (кожна справа розглядається індивідуаль­но), проходять реабілітаційний курс, отримують безкоштовні кон­сультації та допомогу психолога, юриста, інших фахівців у кризо­вому центрі при ХМЖГО "Надія", соціальну, гуманітарну допомогу та допомогу в працевлаштуванні. Усі послуги надаються безкош­товно. Жінки, що перебувають у притулку, мають можливість відвідувати навчальний заклад, працювати тощо. Жінки не мають права розголошувати інформацію про місцезнаходження притул­ку та запрошувати відвідувачів. За час існування мешканцями при­тулку вже стало 158 осіб: жінки та їхні діти. Середня кількість меш­канців притулку на місяць - 10-15 осіб.

Останніми роками набули поширення різноманітні програми з попередження різних форм насильства над жінками, сексуаль­ної експлуатації й торгівлі жінками. Зроблені перші кроки щодо створення коаліцій "Сім'я без насильства", котрі функціонують у Львівській, Житомирській, Херсонській, Одеській та інших областях і сприяють профілактиці насильства в сім'ї.

Значна роль у розв'язанні порушеної проблеми належить Міжнародному жіночому правозахисному центру "Ла Страда -Україна", діяльність якого спрямована на боротьбу з торгівлею жінками та допомогу потерпілим. У 1997 р. "Ла Страда" ініцію­вала появу телефонної "гарячої лінії", що створило можливості для безпосередніх контактів з жінками - жертвами торгівлі людьми, а також з потенційними жертвами (дівчатами та жінками), які збираються їхати на роботу або навчання за кордон.

Однією з інновацій в Україні є проект "Соціальне партнер­ство неурядових організацій та державних служб для захисту прав жінок, які звільнені з місць ув'язнення". Більшість із звільненихі не знаходять сво­го місця в суспільстві - вони не мають ні житла, ні роботи, ні підтримки рідних. Для надання допомоги звільненим з місць ув'язнення жінкам планується задіяти благодійні та громадські організації України, у першу чергу - жіночі.

Важливим напрямом соціальної допомоги жінкам стають програми, спрямовані на професійну підготовку жінок до підприємництва. За сприяння Полтавського обласного управлі­ння праці та зайнятості населення в партнерстві з жіночим цен­тром "Порада" у 1998 р. відкрито громадський центр підтримки підприємництва "Полтавський бізнес-інкубатор". Зусиллями працівників центру організовуються семінари, інформаційно-консультативна робота з питань започаткування власної справи.

За фінансової підтримки міжнародного фонду "Відрод­ження" в 1998 р. створено бізнес-центр для жінок у Києві, а в 2000 р. - в Ужгороді.

Важливим напрямом соціальної роботи з жінками є спри­яння розвитку жіночого руху, співпраця з жіночими організа­ціями. В Україні динамічно розвивається процес становлення масових жіночих організацій, збільшується кількість недержав­них жіночих, зростає участь жінок у політичних партіях та об'єднаннях, в тому числі і на керівних посадах.