Система закінчень іменників ІII-ІV відміни в історичному освітленні

Словотвір іменників.

III відміна

У давньоруській мові до цього: відмінюваного типу належали іменники жіночого роду (вЬсть, ночь, рать, чьсть) і нечисленна група іменників чол. р. (гость, тьсть, зять), що перейшла до складу другої відміни. У давньоруській мові іменники з колишньою основою на -і- та слово мати (з основою на приголосний).

Однина

Н.в., З.в. В давньоруській мові характеризувалися флексією -ь-: поміть, ночь, дань, вьсь. Р.в., д.в., м.в., к.в., мали у давньоруській мові флексію -и-:

а) родовий: отЬ рати, зоповЬди;

б) давальний; сьмьрти, чьсти;

в) місцевий; ввьси, о мисли, в сьмьрти;

г) кличний: со... сило и віди, со завпстп.

У д.в. одн. староукраїнські пам'ятки засвідчують також фонетично змінену флексію -и-: къ волости.

Форми к.в. вживаються дуже рідко. В українських пам'ятках навіть XVI-XVII ст. ще зберігається стара форма на -и-: ваша милости, смерти. Внаслідок впливу іменників першої відміни в усіх говорах, як і в літературній мові, поширилася нова для третьої відміни клична форма з флексією -е-: юносте, ноче, радосте.

Форми о.в. утворювались у давньоруській мові за допомогою закінчення -ыю (-ию): крьтостию, пакостим.

Множина

У н.в., к.в., з.в. іменники колишньої основи на -і- приймають закінчення -и-: мьісли, повЬсти, болЬзни. Длястароукраїнських пам'яток типовою в н.в., к.в. та з.в. множини є також флексія -и-: сЬножати.

Р.в., мав у давньоруській мові закінчення -ьи (-ии): мьіслии, пакостии.

Для староукраїнських пам'яток типовими є флексії -ей (<- -ьи) та –ий: лист данини певних маетностей.

Д.в., о.в., і м. відмінки в давньоруській мові мали флексії: -ьмЬ-: за-повЬдьмь. матерьмь.

До XVI ст. часто вживалася і давня флексія о.в- -ми (-ьми). з даньми, з синожатми.

У місц. відм. для староукраїнських пам'яток типовою є флексія -ех (-ьхь-): о болЬзне(х). Новіша у цьому типі відмінювання флексія -ах (-ях) поширилася тільки з XVI ст., хоча відома й раніше: на маєтностяхь, в роскошахь.

Двоїна

Пам'ятки давньоруської мови засвідчують і випадки вживання форм двоїни: и да новгородьцема дві части дани.

IV відміна

До четвертої відміни належать іменники с.р, з суфіксами -ат (~ят), -ен при відмінюванні. За своєю будовою і складом вони поділяються на дні підгрупи: перша з суфіксом –ен, до якої належать іменники зі спадною продуктивністю, друга - з суфіксом -ат (-ят) - іменники з висхідною, зростаючою продуктивністю.

Однина

Н.в., к.в., з.в. У давньоруській мові мають закінчення -а-. беремя, имА.

Р.в. Має в давньоруській мові закінчення -е- і пізніше засвоєне з к­лишніх основ на -і- закінчення -и-: веремене, племене.

Для староукраїнських пам'яток характерними є три флексії:

а) давня флексія колишніх основ на приголосний -е-: нашего племене;

б) новіша для іменників четвертої відміни флексія -и-: великого княжати;

п) флексія -я-: племя.

Для д.в., давньоруської мови типовим є закінчення -и-; имени, племени.

В о.в. давньоруські пам'ятки засвідчують закінчення ~ьмь: именьмь.

У м.в. у давньоруській мові давнє закінчення -е-: врЬмене - вр'Ьмени, имени, осляти.

Множина

У н.в., з.в., іменники четвертої відміни мали в давньоруській мові флексію -а-: племена;

У р.в. іменники с, р. з суфіксами -ат (~ят). -мен у староукраїнських пам'ятках, у сучасній українській літературній мові та в живих українських говорах зберігають чисту основу, що утворилася внаслідок занепаду ще в давньоруській мові кінцевого -ь. четверо гусенята.

Д.в., о.в., і м.в., в давньоруській мові мали флексії –ьмъ - письмсньмть, -и- писмени, -ьхъ врьменьхъ.

Словотвір іменників

Префіксальний словотвір іменників. Іменникових префіксів небагато. І вони переважмо малопродуктивні. В іменниках виділяються незапозичені префікси пра- (вказує на давність: прабатьківщина); перед- (вказує на передування в часі: переддень); па- і про-(позначають неповноту чогось: пагорб, паросток); су- і спів- (вказують на об'єднання чи сумісність чогось: сузір'я, супутник, сусід); під- (позначає підпорядкованість: підвид, підстанція); без- і не- (позначають відсутність чогось, надають основі протилежного значення: безладдя, безробіття,недоля). У сучасній українській мові використовуються також іншомовні префікси, зокрема анти-(щось протилежне: антиречовина, антициклон); віце- (другий: віце-консул); екс- (колишній: екс-чемпіон); проте- (попередній, первинний; прототип, протоплазма); супер- (зверхній: суперзірка); ультра- (найвищий: ультразвук); ре-(зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо. З-поміж іншомовних виняток становлять префікси віце- і екс-, які пишуться через дефіс: віце-прем'єр-міністр, екс-президент, екс-міністр. Інші іншомовні префікси пишуться разом: антивірус, протоісторія, супермаркет.

Суфіксальний словотвір назв осіб. Найбільше є суфіксів для позначення осіб за їхньою діяльністю, заняттям, діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівних основ, хоч і не завжди. Найпоширеніші з-поміж них такі: -ар (косар, кобзар, килимар); -яр (кресляр, маляр, скляр); -ець (співець, борець, знавець); -ик. який входить до складу суфіксів -ник, овик, -івник, -альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик, мостовик); -ач (сіяч). Для позначення осіб за різними якісними ознаками вживаються суфікси -ець (сміливець, мудрець); -ак (дивак, бідняк); -ач (вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень, велетень), -ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тощо. Назви осіб за місцем проживання й національністю утворюються найчастіше за допомогою суфікса -ець (українець, іспанець), а також -анин (росіянин, киянин). Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак (подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між твірною основою й суфіксом може вставлятися інтерфікс: Ялта - ялтинець, Рівне -рівненець. Для творення назв осіб жіночого роду найчастіше до іменників чоловічого роду додається суфікс -к(а), при цьому суфікси -ець, -ин, як правило, відпадають (українка, полтавка, черкаска), рідше -их(а) (кравчиха, ткачиха), замість суфікса -ик ставиться суфікс -иц(я) (робітниця). Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло - Михайлівна, Василь - Василівна.

Для назв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду - суфікси -енк(о), -чук, -ич (коваленко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осіб жіночого роду -івн(а) (ковалівна, королівна).

Безафіксний словотвір іменників. Безафіксним способом, тобто відкиданням кінцевих афіксів, але з можливим приєднанням закінчення, іменники творяться найчастіше від дієслів і рідше - від прикметників. Словотвір іменників із значенням суб'єктивної оцінки.