Активна і пасивна лексика української сучасної мови. Архаїзми, історизми, неологізми, їх стилістичне використання

Лексична система української мови весь час розвивається. Однак її основне ядро характеризується стійкістю. До нього належать:

1) назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків: баба, дід, батько, мити, діти, дочка, син, внуки, дитина, тітка, дядько, дядина, жінка, чоловік, зять, невістка, племінниця, племінник, прабаба, прадід, свекор;

2) назви частин організму людини і тварини: голова, очі, вуха, ніс, щоки, рука, нога, долоня, живіт, зуби, губи, кістка, коліно;

3) назви тварин: кінь, корова, вівця, вовк, їжак, лисиця, олень;

4) назви птахів: ворона, голуб, горобець, ластівка, орел, перепілка, синиця;

5) назви риб: лящ, окунь, короп, лин, щука;

6) назви рослин; верба, калина, береза, горох, овес, жито, коноплі, малина, ожина;

7) назви предметів, явищ природи: берег, вітер, град, дощ, камінь, мороз, ріка;

8) назви понять часу: весна, осінь, зима, літо, день, ніч, вечір, ранок;

9) назви знарядь праці, засобів пересування: вила, граблі, сапа, молоток, пила, віз, човен;

10) назви житла й частин його: хата, стеля, поріг, вікно, дворі, піч, сіни та ін.,

11) назви предметів харчування і страв: молоко, м'ясо, мед, хліб, борщ, куліш;

12) назви одягу і взуття: сорочка, кожух, хустка, шапка, чоботи, черевики;

13) назви предметів домашнього вжитку: віник, відро, ложка, миска, ліжко, лава, стіл;

14) назви почуттів і психічного стану людини: спокій, сум, радість, жаль, гнів, страх;

15) назви дій і трудових процесів: нести, пекти, варити, різати, косити, згрібати, тесати, читати;

16) назви кольору, смаку, розміру, ваги тощо: жовтий, зелений, солодкий, кислий, широкий, великий, важкий, легкий;

17) назви військових понять і зброї: військо, битва, куля, оборона, рушниця;

18) назви понять і предметів культури, мистецтва: дума, живопис, опера, книги, бандура, струна, пісня;

19) суспільно-політичні назви: держава, народ, селянин, господар;

20) числові поняття: два, дванадцять, двадцять, сто, тисяча;

21) слова службові: і, та, з, до, на тощо.

Використання таких слів нічим не обмежене. Називаються такі слова загальновживаними.

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою суспільною групою - представниками окремих галузей науки, мистецтва, техніки і виробництва. Такі слова належать до неактивного словника.

Діалектна лексика; або діалектизми (від грец, наріччя); у своїй основі є засобом усного спілкування людей певної території. Українська мова має три наріччя - північне, південно-західне і південно-східне, які різняться між собою, а також від літературної норми фонетичними, граматичними і лексичними ознаками.

Діалектизми, як і слова літературної мови, виконують номінативну функцію. У художньому мовленні діалектизми використовуються як важливий засіб зображення місцевого колориту, специфіки побуту і як засіб передачі індивідуального мовлення героїв твору: / так вона лишилась сама.

До лексики обмеженого вживання належать терміни, які використовують для точного визначення спеціальних понять. Виникнення і функціонування такої лексики зумовлене розвитком науки і техніки, мистецтва.

Термінологія - шар лексики, який дуже швидко поповнюється. Терміни, як правило, є семантично точними однозначними словами. Серед термінологічної лексики виділяються слова, якими користуються представники різних наук, професій тощо (визначення, дослідження, аргумент, теорія), і терміни спеціальні (окремих наук, професій тощо): граматичні (відмінок, однина, інфінітив, морфема, фонема, пунктограми, орфограма); математичні (знаменник, чисельник, дільник, косинус); медичні (ендокардит, запалення, гастрит); металургійні (піч, домни, плавлення) та ін.

Термінами є слова незапозичені і запозичені.

В окремий шар виділяються професіоналізми - назви професійних понять: пар, посів, саджанець, жнива (сільськогосподарські професіоназлізми): хронічний, розтин, істерія (медичні); закулісний, бутафорський, комедіант (в галузі драматургії).

Літературній загальновживаній лексиці, а також діалектній і термінологічній протиставляється арготична і жаргонна лексика. Жаргонізми - це слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять. Утворюються жаргонізми від літературних слів шляхом переосмислення і переходу їх до зниженої лексики: сантименти (завищені почуття), променад (прогулянка), кльовий (гарний, хороший), моцик (мотоцикл), велік (велосипед), кукурузник (літак). Близькими до жаргонізмів є арготизми - слова, які зазнали змін навмисних: вставлялися склади, додавалися звуки тощо: шивар (товар), щирого (дорого), стибрити (вкрасти), завалитися, плавати (на екзамені) тощо. У лексичному складі мови виділяються застарілі слова - історизми та архаїзми.

Історизми - назви предметів, які зникли із життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін.

Архаїзми - старі назви, які в сучасній мові замінені іншими: боян - співець, уста - губи, ректи - говорити тощо.

Історизми та архаїзми належать до пасивного словника, їх використовують у художньому мовленні для відтворення колориту епохи, події якої стали предметом зображення, або як образний засіб. До пасивного словника, як правило, належать і неологізми - нові слова. Вдалі нові слова стають загальновживаними: космодром, радіотелемеханіка, реакторобудування, європеїзація.

Лексика сучасної укр, літ. мови з експресивно-стилістичного погляду (загальновживана, міжстильова, розмовно-побутова, книжна, термінологічна, експресивно-емоційна лексика). Жаргонізми, арготизми.

Склад лексики сучасної української мови є стилістично неоднорідним. Залежно від сфери спілкування, мети висловлювання, мовленнєвого рівня співрозмовника ми обираємо різнорівневі мовні засоби, найбільш придатні для конкретної ситуації. Залежна від сфери використання прийнято виділяти дві групи слів:

1) лексика стилістично нейтральна, чи міжстильова;

2) лексика стилістично маркована ("позначена"). Остання поділяється, у свою чергу, на книжну (наукову, ділову, газетно-публіцистичну) і розмовну.

До міжстильової (нейтральної) лексики належать слова, не закріплені за яким-небудь стилем. Вони можуть уживатися будь-де: у підручнику чи часописі, у виступі на нараді чи науковій конференції, у художньому творі чи в особистому листі, у невимушеній бесіді чи радіопередачі тощо. Міжстильову лексику становлять слова будь-якої частини мови, за винятком вигуків, які завжди вирізняються стилістичним забарвленням. Нейтральні зі стилістичного погляду слова можуть називати конкретні предмети (стіл, автомобіль, поруччя, олівець, ваза), явища (дощ, блискавка, вітер), абстрактні поняття (увага, краса, вимогливість, теплота, різкість, демократія), ознаки предметів (червоний, теплий, твердий, надійний, спокійний), дії (розробляти, продавати, експонувати, хотіти) тощо.

Нейтральні слова становлять основу словникового запасу української мови. Вони переважають у тексті будь-якого стилю.

До книжної лексики входять слова; що вживаються переважно в писемних різновидах літературної мови. Книжні слова мають відтінок офіційності, урочистості. Більшість їх належить до іншомовної лексики або містить запозичені корені, як-от: абстракт, адепт, анормальний, еквівалент, екзальтація, індиферентний, інкорпорація, інтенсифікувати, камарилья, конфіденційний, контингент, контактування, нонсенс, паліатив, пасеїзм, пертурбація, пілігрим, прерогатива, профанувати, рафінованість, ремінісценція, ретроград, ригоризм, ритуал, третирувати, філістер, філіппіка тощо. До книжної лексики належать деякі старослов'янізми: благоговійний, благовісник, благоговіння, благоденство, благочестя, предтеча, пред'являти, сокровенний. За функціональною ознакою книжна лексика може бути поділена на наукову, офіційно-ділову, газетно-публіцистичну.

Розмовна лексика становить третій стилістичний шар словникового складу української мови. Це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах мови - невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист, балакун, балда, гармидер, глухомань, жердь, капость, коверзуха, набакир, нетіпаха, норов, опер, осоружний, офіцерша, патли, персоналка, прочухан, пузатий, путній, п'ятихвилинка, резон, репетувати, рівня, роботяга, рюмсати, спромога і под. Розмовні слова надають мові неофіційного звучання, отже, вони є неприпустимими для офіційно-ділового та наукового стилів, але можуть використовуватися в публіцистиці та в художній літературі.

У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується насамперед загальновживана лексика. У науковому та діловому стилях з емоційного погляду ця лексика нейтральна. Найближча до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.

Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексика також нейтральна.

У публіцистичному стилі використовується і нейтральна, науково-термінологічна й емоційно забарвлена лексика.

Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Справжні майстри художнього слова часто вдаються до загальновживаних слів, наснажуючи їх емоційним змістом: дитинонька, зіронька, віченьки, рученьки, козаченько, дівчисько, парубійко, злодюга, катюга тощо.

Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

До емоційних можна віднести і просторічні слова, які в поетичному мовленні є засобом образного зображення (роззява, телепень, бовдур, беркицьнутися та ін.): Чіпка собі блудить, як бовдур, не знає, що й розпочати (П. М.); Отак навіть беркицьнутись можна¹ - ледве втримався на санках Хведько (Ст.).

Термінологія - шар лексики, який дуже швидко поповнюється. Терміни, як правило, є семантично точними однозначними словами. Серед термінологічної лексики виділяються слова, якими користуються представники різних наук, професій тощо (визначення, дослідження, аргумент, теорія), і терміни спеціальні (окремих наук, професій тощо): граматичні (відмінок, однина, інфінітив, морфема, фонема, пунктограма, орфограма); математичні (знаменник, чисельник, дільник, косинус); медичні (ендокардит, запалення, гастрит); металургійні (піч, домна, плавлення) та ін..

Термінами є слова незапозичені і запозичені.

Жаргонізми -це слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, звичками, родом занять. Утворюються жаргонізми від літературних слів шляхом переосмислення і переходу їх до зниженої лексики: сантименти (завищені почуття), променад (прогулянка), кльовий (гарний, хороший), моцик (мотоцикл), велік (велосипед), кукурузник (літак). Близькими до жаргонізмів є арготизми - слова, які зазнали навмисних змін: вставлялися склади, додавалися звуки тощо: шивар (товар), щирого (дорого), стибрити (вкрасти), завалитися, плавати (на екзамені) тощо.

Арготизми, арго - слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп. Як правило малозрозумілі, або й зовсім незрозумілі для решти суспільства.

Виникнення арго пов'язане ще з тим періодом історії мови доби феодалізму, коли існували замкнені корпорації ремісників, бродячих торгівців, жебраків та інших, які з метою самозахисту й відособленості від решти суспільства і збереження своїх фахових таємниць створювали спеціальні мовні коди. В українській мові здавна відомі арго сліпих кобзарів і лірників - так звані лебійська або шлепецька (сліпецька) мова, а також кушнірів, кожухарів, шаповалів, рашевців (бродячих торгівців) тощо. Арго цих соціальних груп у цілому мають спільні риси з незначними місцевими чи професійними відмінностями.