Напрями реалізації програми

1. Дослідницька діяльність:

¨ соціологічне дослідження з вивчення міжособистісного спілкування в сім'ях, де є діти, хворі на цукровий діабет;

¨ щорічна психодіагностика дітей з метою розробки подаль­ших реабілітаційних програм.

2. Організаційна діяльність:

¨ підписання угод між обласним центром ССМ, обласним товариством батьків дітей, хворих на цукровий діабет, та обласним управлінням охорони здоров'я, обласним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів, засобами масової інформації по розширенню напрямків співпраці;

¨ створення виїзної спеціалізованої соціальної служби "Школа діабету".

3. Методична діяльність:

¨ формування методичної бібліотеки з питань роботи з дітьми та молоддю, хворими на цукровий діабет, та членами їх сімей;

 

 

♦ навчання працівників, які працюють за програмою;

♦ проведення обласного семінару з обміну досвідом між працівниками ЦССМ, які працюють за програмою;

♦ проведення обласної конференції "Напрямки розширення роботи з дітьми та молоддю, хворими на цукровий діа­бет, та членами їх сімей";

♦ підготовка та випуск збірника матеріалів "Досвід роботи з дітьми та молоддю, хворими на цукровий діабет, та чле­нами їх сімей у роботі соціальних служб".

4. Рекламно-інформаційна діяльність:

♦ підготовка і друк інформаційно-просвітницьких буклетів "Як дружити з діабетом";

♦ надання інформації про діяльність центрів ССМ;

♦ тематичні виступи в засобах масової інформації області з проблем впровадження даної програми;

♦ підготовка і розповсюдження буклетів, пам'яток, листівок, рекламних матеріалів для окремих категорій молоді.

5. Соціальне обслуговування та соціальна реабілітація:

♦ організація діяльності міського клубу "Буратіно" (спілку­вання дітей та молоді, хворих на цукровий діабет, та членів їх сімей;

♦ проведення щорічного обласного табору соціально-психо­логічної реабілітації для дітей, хворих на цукровий діабет, "Буратіно".

Очікувані результати: ступінь соціальної адаптованості дітей, підлітків, молоді, хворих на цукровий діабет, відчутно зросте; покращиться взаєморозуміння між членами сім'ї, де виховуються діти, хворі на цукровий діабет; громадськість більш адекватно буде сприймати потреби цієї категорії населення.

2. Розробити технологію соціальної роботи з людьми з обме­женими можливостями.

 

 

Література

1. Богданов С. Соціальний захист інвалідів. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002.

2. Гриненко A.M. Соціальна політика: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2003.

3. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений / Б.Н. Алмазов, М.А. Беляева, Н.Н. Бессонова и др. Под ред. М.А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева. - М.: Издат.центр "Ака­демия", 2002.

4. Пашков А.Г., Танеев А.Д. Педагогические основы социальной реабилитации детей с ограниченными возможностями. - Курск: Изд-во КГМУ, 1999.

5. Селевко Г.К., Селевко A.T. Социально-воспитательные технологии. - М, 2002.

6. Соціальна робота в Україні: теорія та практика. 4-а частина - К.: ДЦССМ, 2003.

7. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2002.

8. Холостова Е.М., Дементьева Н.Ф. Социальная реабилитация: Учебное пособие. - М.: Изд.-торг. корпорация "Дашков" и К", 2003.

 

 

Тема 22. Технології соціальної роботи в пенітенціарній системі

 

1. Злочинність як соціальна і психологічна проблема.

2. Технології роботи в пенітенціарних закладах із засудже­ними.

3. Особливості роботи з неповнолітніми засудженими.

4. Технології соціальної роботи з колишніми засудженими.

5. Сучасні підходи до реабілітації злочинців.

1. На рубежі ХХ-ХХІ ст. злочинність стала однією із найбільш значних проблем внутрішнього розвитку у всіх краї­нах світу незалежно від їх економічного і політичного статусу, її зростання зафіксоване не тільки там, де економіка опинилась у глибокій кризі, але і в достатньо благополучних державах Західної Європи і Америки.

Злочинні товариства - один із структурних елементів людського суспільства. Вони здійснюють серйозний вплив на соціум в цілому. Більше того, як суспільство ставиться до за­суджених, можна робити висновок про ступінь його зрілості.

За останні роки кримінологами з'ясовано ряд тенденцій у розвиткові злочинності, що свідчать про її суттєве якісне пере­родження.

По-перше, збільшилась кількість заздалегідь підготовлених злочинів, що характеризуються особливою зухвалістю, витон­ченістю, жорстокістю; зросла кількість замовних вбивств, зло­чинів з використанням складної комп'ютерної техніки і т.ін.

По-друге, збільшилась кількість злочинів, скоєних представ­никами так званих "груп ризику": бомжами, алкоголіками, нар­команами, проститутками.

По-третє, зросла кількість злочинів, позбавлених мотиву, що зовні виглядають безглуздими.

По-четверте, значно змінилась соціально-психологічна ха­рактеристика осіб, які скоюють злочини. Якщо раніше злочини скоювали особи, котрі відносилися до люмпенізованих про-

 

 

шарків населення, то зараз значна кількість злочинців виходить із середньо- і високозабезпечених груп населення, тобто збільшилась кількість злочинів, скоєних представниками серед­нього і вищого класів.

Викликають тривогу значні зміни в соціальному, віковому і статевому складі злочинних елементів. Зростання жіночої зло­чинності випереджує зростання чоловічої злочинності. Особли­ву небезпеку складають неформальні молодіжні угруповання з агресивними проявами в поведінці.

Таким чином, проблема протиправної, а в цілому і ширше -поведінки, що відхиляється від норми, стала однією із найбільш серйозних соціальних, психологічних, виховних проблем нашо­го часу.

Єдиного погляду на генезис злочинця серед науковців не існує. Але більшість приєднується до думки, що в основі злочин­ної, а відповідно і поведінки, що відхиляється від норми, лежить соціальна дезадаптація особистості, нездатність людини до по­вноцінного прояву в рамках існуючих норм закону і моралі. Це проблема, в якій поки що більше питань, ніж відповідей.

2. У нашій країні виконання покарання у вигляді позбавлен­ня волі здійснюється у виправних закладах, до яких відносять­ся виправні колонії, виховні колонії, тюрми і лікувальні вип­равні заклади, що складають пенітенціарну систему (від лат. poenitentia - каяття). Основним видом виправних закладів є виправні колонії, в яких відбувають покарання понад 90% від загального числа засуджених до позбавлення волі.

Уже сама назва цих закладів - "виправні" - відображує головну мету, а саме: перебування в них людей, які скоїли злочин, і їх виправлення. Ця мета продиктована насамперед соціальними мотивами, а саме потребами суспільства в безпеч­них умовах життєдіяльності, реальній можливості реалізації прав і свобод особистості. Але соціальний аспект злочинності неминуче висуває і педагогічну проблему - виховання люди­ни, яка скоїла злочин. Суть такого виховання полягає в зміні соціально-моральних орієнтацій і установок, засвоєння схва­люваних суспільством цінностей. Це зумовлює соціально-педа-

 

 

гогічний характер виховної роботи із засудженими у виправ­ному закладі. Особливістю цієї роботи є те, що вона здійснюєть­ся колективним суб'єктом - всіма співробітниками виправно­го закладу, тими, які безпосередньо займаються виховною роботою, а також тими, які здійснюють інші функції, що забез­печують життєдіяльність закладу.

Необхідність концентрації зусиль суб'єктів виховної робо­ти у виправних закладах, оптимізації їх діяльності, визначен­ня системи виховних алгоритмів ставить завдання технологі­зації всього виправного процесу, тобто розробку технологій, що забезпечують найбільш ефективне виправлення засуджених. Мета виправлення є домінуючою у попередженні скоєння нових злочинів.

Згідно із тлумачним словником, "виправити" - значить (ко­гось) зробити кращим, звільнити від якихось недоліків. Виникає питання, що саме слід виправити в людині, щоб вона не скоюва­ла злочинів? Злочин - це результат неправослухняної поведін­ки людини, яка порушує прийняті норми співжиття. Якраз не-правослухняна поведінка приводить людину в місця позбавлення волі, де вона стає об'єктом виховного процесу, ме­тою якого є виправлення. Це означає, що виправленню повинна підлягати насамперед поведінка людини: неправослухняну пове­дінку слід виправити до меж правослухняної. Отже, технологіч­ний ланцюжок виправної діяльності повинен завершуватися правослухняною поведінкою засудженого, а основні ланки скла­датися із процесу виховання правослухняної поведінки.

Виховна робота із засудженими - це діяльність адміністрації виправного закладу, освітніх, культурних й інших організацій, громадян, самодіяльних організацій засуджених, що формують правослухняну поведінку шляхом морального, трудового, фізичного та інших напрямів виховного впливу, підвищенням освітнього і культурного рівня засуджених.

Найважливіше значення для правильної організації вихов­ного процесу у виправному закладі має головний принцип педагогіки - принцип природодоцільності. Із цього принципу можна вивести важливий аспект організації виховної роботи -

 

 

це стимулювання об'єкта виховання. Будь-який вихователь повинен виходити з того, що виховуваний є саморегулюючим біосоціальшш механізмом, який функціонує залежно від потреб особистості.

До засуджених, які є об'єктом виховного процесу, можуть застосовуватися стимулюючі технології. їхня сутність полягає в тому, що вони повинні встановлювати чітку залежність реал­ізації потреб і бажань засуджених від їхньої правослухняної поведінки. Стимулювання правослухняної поведінки - це реа­гування адміністрацією виправного закладу негативними і по­зитивними стимулами на поведінку засуджених адекватно до цілей їх виправлення. Позитивний стимул - це реальне чи можливе реагування адміністрацією пенітенціарного закладу на поведінку засудженого у формі заохочення, що приносить для засудженого бажані наслідки. Негативний стимул - це реальне чи можливе реагування у формі покарання, що дає негативні наслідки для засудженого. Негативні стимули є негативними лише умовно, тому що поряд з позитивними стимулами вони використовуються з метою розвитку особистості.

Система стимулювання діє найбільш ефективно через рац­іональну диференціацію засуджених залежно від ступеня їх спротиву виховному процесу. За цим критерієм можна виділити такі категорії засуджених:

а) легко піддаються виховному впливу, усвідомлено виконують вимоги режиму;

б) піддаються виховному впливу за певних умов: наявності системи заохочень і покарань, використанні методів психологічного впливу і т.ін.;

в) важко піддаються виховному впливу, мають стійкі антисоціальні звички, що вимагають посиленого контролю зі сторони адміністрації виправного закладу.

Після прояву в поведінці засуджених особистісних якостей їх слід диференціювати за цими трьома групами з наступним створенням для кожної групи адекватних умов відбування кри­мінального покарання. Практика свідчить, що поділ засуджених на загони з різними умовами утримання залежно від їхньої по-

 

 

ведінки найбільш ефективно стимулює правослухняну поведін­ку. Гнучка система переведення із загонів з більш м'яким режи­мом і навпаки створює для засуджених перспективу поліпшен­ня умов відбування покарання і коригує їхню поведінку.

Для здійснення процесу стимулювання засуджених необхідні такі обов'язкові компоненти; наявність у засуджених потреб; ре­альна перспектива задоволення потреб; система педагогічних сти­мулів, що коригують поведінку; система залежності можливостей у задоволенні потреб від правослухняної поведінки.

Крім стимулюючих технологій виправлення засуджених як перспективний напрям можна назвати розробку демократич­них технологій, чи технологій співробітництва працівників вип­равних закладів із засудженими. Співробітництво повинно відбуватися при вирішенні різноманітних завдань, що стоять перед закладом, - управлінських, господарських, виховних. Саме в цій площині відбувається поєднання інтересів вихова­телів і виховуваних та створюється сприятливий для виправ­лення соціальний клімат, без якого практично неможливо до­сягнути позитивних результатів у виправній діяльності.

Досить перспективним напрямом є технології безперервної освіти у виправному закладі, що передбачають організацію ос­вітнього процесу не лише в обсягах середньої школи чи ПТУ, а й і в обсягах вищого навчального закладу.

Важливою особливістю пенітенціарних шкіл є домінування виховних завдань над навчальними, тобто найважливішою їхньою функцією є людиноформуюча. Іншими функціями такої школи можна визначити: освітню, ресоціалізації, валеологічну, правового захисту, рекреаційну, функцію самоактуалізації, ко-рекційну. Прикладом такої школи може бути Ростовська шко­ла № 26 при УЧ 398/10 (Росія). Школа розробила концепцію свого розвитку на 10 років, згідно з якою в навчальний план за рахунок його варіативної частини введені курси "Світ людини", "Людина в сучасному світі", головна мета яких - допомогти учневі розібратися у самому собі. В умовах позбавлення волі пенітенціарна школа є тією ниткою, що пов'язує учнів з сусп­ільством і залучає їх до реалій життя. І часто педагоги пенітен-

 

 

ціарних шкіл є першими, та й іноді єдиними, із людей, які гово­рять учневі добре, тепле слово.

Одним із найбільш ефективних методів роботи із засудже­ними є арттерапія, особливо такі її розділи: бібліотерапія, музи­котерапія, казкотерапія, кінотерапія.

Надзвичайно важливою є організація психологічної допо­моги ув'язненим. При цьому слід мати на увазі такий аспект становища засуджених, як їхня постійна публічність. У зв'язку з цим звичні групові форми роботи виявляються малоефектив­ними. Учасники тренінгових і терапевтичних груп бояться, особливо на перших етапах роботи, розкритися перед іншими учасниками, тому що пізніше вони не розходяться в різні сто­рони, а опиняються поряд на довгі роки в одній камері чи в одному загоні. Разом з тим відмовлятися від групової роботи не варто. Ефективно використовуються методи групової терапії в пенітенціарних закладах Англії, Німеччини, США, Франції.

Завдання соціального працівника (психолога) у пенітенці­арних закладах суперечливі: адаптувавши людину до умов соціальної ізоляції, підготувати її до життя на свободі.

3. За статистичними даними, кожний четвертий злочин в Україні скоюється неповнолітніми. Щоденно підлітками ско­юється 104 злочини, зокрема одне вбивство або тяжке тілесне ушкодження, 8 грабежів, 2 розбійних напади, 26 крадіжок.

Лідери злочинних угруповань особливу увагу приділяють залученню неповнолітніх до протиправної діяльності. За да­ними Державного департаменту України з питань виконан­ня покарань криміногенний та соціально-демографічний склад неповнолітніх засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, досить складний. Більше полови­ни з них засуджені за розкрадання та крадіжки, кожний чет­вертий - за розбій чи пограбування, практично кожен деся­тий - за нанесення тяжких тілесних ушкоджень або вбивство. При цьому 13% засуджених віком 14-16 років, 28% - 16-17 років та 39% - 17-18 років.

Майже кожного третього неповнолітнього, який перебуває у виховних колоніях, засуджено на термін від 1 до 3 років поз-

 

 

бавлення волі, половину - від 3 до 5 років та майже 18% - на термін понад 5 років. 97% засуджених неповнолітніх відбувають покарання у вигляді позбавлення волі вперше, але 42% раніше мали умовну судимість або відстрочку від відбування покарання. Соціально-педагогічна занедбаність, яка притаманна значній частині не­повнолітніх засуджених, значною мірою зумовлена тим, що до засудження 41,3% неповнолітніх не працювали і не вчилися, 49,1% виховувалися в неповній сім'ї, а 19,5% взагалі не мали батьків. Майже 7% засуджених виховувалися у спеціальних закладах Міністерства освіти і науки.

Не дивлячись на те, що головною метою існування закладів соціальної ізоляції є виховання і перевиховання неповнолітніх правопорушників, є підстави говорити про те, що свої функції вони не виконують. Дуже часто виховні колонії є тими місця­ми, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих криміналь­них співтовариств.

Виходячи з того, що в сучасний період не можна відмови­тися від кримінального покарання у вигляді позбавлення волі, у роботі з неповнолітніми правопорушниками, які знаходяться у виховних колоніях, головну роль повинні відігравати виховні заходи впливу, шкільне і професійне навчання та психологіч­на підготовка підлітків до звільнення. Складність цього питан­ня полягає в тому, що сам по собі пенітенціарний заклад ство­рює вкрай обмежені можливості для використання багатьох методів роботи з підлітками.

Насамперед важливо створити для підлітків систему не лише фізичного, а й психологічного захисту від впливу кримі­нальних авторитетів. Необхідна також сумісність підлітків один з одним. При цьому слід враховувати не тільки міжособистіс-ну сумісність. У роботі з підлітками важливо пам'ятати, що переважна більшість з них через вікові особливості не в змозі виконувати будь-яку одноманітну роботу чи довго знаходити­ся в одному і тому самому оточенні. Необхідна постійна зміна вражень. Практика показує, що найбільша кількість поведінкових девіацій спостерігається при залученні підлітків до рутин-

 

них, важких, некваліфікованих робіт, які не відповідають їхнім фізичним можливостям, а також до монотонної, одноманітної праці. Цікава, захоплююча діяльність, що вимагає творчості, не суперечить психічним і фізичним можливостям неповнолітніх, стимулює осо-бистісно і колективно значущі досягнення - важливий засіб проф­ілактики прояву девіантної поведінки в цих закладах.

У роботі з підлітками необхідно використовувати їх праг­нення до групування, при цьому можна працювати як із стійки­ми групами, що склалися самостійно, так і створювати інші.

Виховна робота повинна здійснюватися диференційовано, з урахуванням моральної деформації засуджених. До найбільш поширених форм виховної роботи можна віднести бесіди, лекції, диспути, зустрічі з цікавими людьми. Останніми роками почали практикуватися зустрічі з колишніми вихованцями колоній, які ведуть чесний спосіб життя, з родичами засудже­них, з представниками громадських і релігійних організацій.

Гуманізація і педагогізація виховного процесу має бути по­будована на реалістичному аналізі ситуації - "на розумному гуманізмі", тобто система покарання має бути достатньо гнуч­кою, покликана забезпечувати вибірковість у застосуванні ре­жимних обмежень та створювати в закладах передумови для атмосфери людяності, належного ставлення до моральних норм.

Виправний вплив на неповнолітніх злочинців слід розгля­дати як єдиний процес, що бере свій початок від взяття підлітка під охорону і закінчується періодом реабілітації і соціальної адаптації після звільнення. На практиці цей процес розірваний. Причина - відсутність належної взаємодії між службами і зак­ладами, що забезпечують роботу з неповнолітніми правопоруш­никами і профілактику злочинності. Несприятливі тенденції зростання підліткової злочинності, збільшення кількості право­порушень у самих колоніях і слідчих ізоляторах, достатньо ви­сокий рівень рецидиву свідчать про те, що ефективність вихов­ного впливу на цю категорію злочинців низька. Тому в сучасних умовах висуваються пропозиції розширити застосування до неповнолітніх інших, крім позбавлення волі, покарань. Одним із таких видів покарання, альтернативних тривалому позбав-

 

 

ленню волі, може стати короткотерміновий арешт, який широ­ко практикується в європейських країнах.

В Україні реалізовуються різноманітні експериментальні програми соціальної роботи з неповнолітніми засудженими. Український державний центр соціальних служб для молоді у 1999 р. створив на базі Чернігівського обласного центру соціаль­них служб для молоді та Прилуцької ВК для неповнолітніх злочинців експериментальний майданчик. Його відкрито з ме­тою розробки та апробації моделі проведення систематичної та комплексної соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх, які вчинили протиправні дії, зокрема злочини.

Серед пріоритетних напрямів діяльності майданчика -створення та організація постійної роботи консультативно­го пункту при ВК з надання комплексу соціально-психолог­ічних та інформаційних послуг вихованцям і батькам; роз­робка й апробація нових програм з профілактики правопорушень, підготовки засудженої молоді до сімейного життя, формування здорового способу життя, вивчення про­фесійних намірів, готовності молоді до життєвого самовиз­начення, соціальної та професійної адаптації за умов ринко­вих відносин; створення моделі соціального супроводу неповнолітніх та молоді, що повернулися з місць позбавлен­ня волі, шляхом сприяння в отриманні документів, пропис­ки, житла, роботи, навчання й налагодження втрачених зв'язків з батьками та рідними.

Основною формою роботи в Прилуцькій В К за програмою майданчика є систематична (один раз на місяць) робота виїз­ного консультаційного пункту Чернігівського ОЦССМ.

Модель соціально-реабілітаційної роботи соціального педаго­га з неповнолітніми вихованцями ВК здійснюється у три етапи.

На першому етапі проводиться психодіагностична робота, яка передбачає використання діагностичних методик, що на­правлені на визначення рис особистості:

¨ діагностика емоційних компонентів ставлення підлітка до значущих людей і до самого себе: "Неіснуюча тварина", "Дім-дерева-людина", "Моя сім'я", тест Люшера;

 

 

¨ діагностика акцентуацій характеру підлітків за методикою Лічко;

¨ діагностика індивідуально-типологічних особливостей підлітка: тест Айзенка; діагностика здатності підлітка до соціально-психологічної адаптації в нових умовах.

На цьому етапі також діагностуються проблеми соціально-педагогічного та медико-соціального характеру, які існують у підлітка, шляхом індивідуальної бесіди соціального педагога з ним, вимальовується схема подальшої корекційної та виховної роботи з підключенням інших фахівців (лікаря, юриста, психо­лога, нарколога, невропатолога, сексопатолога тощо). Під час роботи фахівців ЦССМ у ВК перевага надається індивідуаль­ним формам роботи: бесідам та консультаціям.

Другий етап - це проведення активних форм та методів виховного іа корекційного впливу на вихованця. Тут ефектив­ними та корисними є такі форми та методи соціальної роботи:

¨ індивідуальні бесіди та консультації спеціалістів різного профілю (сексопатолог, невропатолог, нарколог, психолог, юрист тощо);

¨ лекційні заняття та робота в малих тренінгових групах;

¨ організація дозвілля через активне залучення до органі­зації та проведення тематичних конкурсів.

У процесі корекційно-виховної роботи з вихованцями В К використовується така форма роботи, як організація та прове­дення культурно-масових заходів, до яких активно залучають вихованців ВК: КВК, спортивні змагання, конкурс "Червона калина", концертні програми.

З метою запобігання повторним правопорушенням, профілак­тики негативних явищ та формування здорового способу життя проводяться лекції на тему "Зроби свій вибір", з метою профоріє­нтації - лекції на тему "Поради щодо працевлаштування".

Третім етапом соціально-реабілітаційної роботи соціально­го педагога у виховній колонії є підготовка вихованців до звільнення. Ця робота включає такі складові:

¨ дослідження рис особистості, що заважають соціальній адаптації;

 

 

¨ корекція індивідуальних рис, що заважатимуть соціальній адаптації;

¨ включення спеціалістів ЦССМ до організації роботи "Школи підготовки до звільнення", в рамках якої прово­дяться лекції спеціалістів ЦССМ щодо вирішення про­блем з питань працевлаштування, отримання прописки, влаштування на навчання тощо;

¨ проведення анкетування та індивідуальних бесід з метою визначення проблем та потреб неповнолітнього: налагод­ження соціальних зв'язків вихованців з його рідними та близькими; проблеми із забезпеченням житлом тощо;

¨ консультування з питань вирішення проблем у взаємодії з оточуючими, побутових проблем;

¨ надання психологічної підтримки;

¨ інформаційне забезпечення вихованців шляхом надання друкованих матеріалів.

Здійснюється зустріч соціального педагога з батьками чи рідними та, якщо неповнолітній сирота або з неблагополучної сім'ї, повідомляються листом відповідні служби та організації про необхідність сприяння у вирішенні проблем цих підлітків. У цьому напрямку фахівцями ЦССМ налагоджено тісну співпрацю з міським центром зайнятості, навчальними закла­дами міста та області, кримінальною міліцією у справах непов­нолітніх, Службою у справах неповнолітніх, владою міста, гро­мадськими організаціями.

У рамках роботи майданчика та для забезпечення необхідною інформацією підлітків та молоді, які відбувають покарання чи звільнилися з місць позбавлення волі, фахівцями ЦССМ у 2000 р. було підготовлено, випущено та розповсюджено серед вихованців ВК інформаційні брошури: "Звільнення" (на допомогу молодим людям, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі), "Звільнись, замислись і визначись!" (поради щодо працевлашту­вання), "Профілактика наркозалежності", "Стежинами життя" (на допомогу батькам, діти яких відбувають покарання).

Модель соціального супроводу неповнолітніх, які повер­нулися з місць позбавлення волі, має свої конкретні завдан-

 

 

ня, а саме: допомога в отриманні паспорта, забезпечення підлітка житлом, влаштування на навчання та, найголовні­ше, - це допомога в отриманні робочого місця. До ЦССМ підлітки звертаються за конкретною допомогою. Найчасті­ша причина звернень - відсутність робочого місця, а звідси і засобів для існування. Тому фахівцями ЦССМ за сприян­ням центру зайнятості надається допомога неповнолітнім у працевлаштуванні та безкоштовні юридичні послуги. При ЦССМ існує Клуб для безробітної молоді, до роботи якого залучаються і молоді особи, які повернулися з місць позбав­лення волі.

4. Соціальна робота з колишніми засудженими на сучас­ному етапі нерозвинена. Це, зокрема, пояснюється тим, що більшість населення виявляє стійке негативне ставлення до цієї категорії громадян. Разом з тим поступово приходить ро­зуміння, що неприйняття суспільством колишніх засуджених, їх відторгнення, небажання допомагати їм у вирішенні соціаль­них і інших проблем обертаються для правослухняних грома­дян такими явищами, як постійна соціальна тривожність, не­впевненість у власній безпеці, висока ймовірність стати жертвою злочину і т.ін.

Щоб зруйнувати цю соціально небезпечну тенденцію, необ­хідно створити ефективно діючу, що контролюється державою, систему соціальної роботи з особами, які звільнилися з місць позбавлення волі. До того ж вона повинна бути створена на нових гуманістичних і демократичних основах, що відповіда­ють міжнародним нормам.

Відповідно до спільного наказу Державного департаменту з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціальної політики від 29 червня 2000 р. № 139/405/150 адміністрації виправних колоній мають попе­редньо узгоджувати з територіальними органами внутрішніх справ питання трудового та побутового влаштування осіб, які звільняються. Щодо кожного звільненого до органу внутрішніх справ та центру зайнятості за обраним місцем проживання надсилають відповідні повідомлення.

 

 

З усієї кількості осіб, звільнених з виправних колоній у 2002 р. (55 тис), адміністрації виправних установ отримали з органів внутрішніх справ повідомлення про прибуття на місце прожи­вання 47,5 тис. (86%) звільнених. Із них у місячний термін за­реєстровано (прописано) 41,5 тис. (75%) звільнених, працев­лаштовано - 22,1 тис. (40%).

На початку 2003 р. в Україні для осіб без певного місця проживання та звільнених з місць позбавлення волі функціо­нувало 27 центрів, будинків, притулків різних форм власності на 1085 місць у 15 областях.

Надання звільненим з місць позбавлення волі правової, психологічної допомоги здійснюється зазвичай епізодично, на розсуд окремих представників органів влади або громадських чи релігійних організацій. У цій роботі відсутній системний та науковий підхід. Низька профілактика рецидивної злочинності, що становить нині до 30% загальної злочинності.

Безпосередньо діяльністю щодо надання соціальної допомо­ги зазначеним особам має займатися патронажна служба - функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади.

Соціальна робота з колишніми засудженими повинна вклю­чати в себе заходи, спрямовані на їх соціальну реабілітацію і постпенітенціарну соціальну адаптацію.

Процес соціальної реабілітації має починатися з першого дня перебування засудженого у виправному закладі і продовжува­тися після його звільнення до вирішення основних питань соц­іального облаштування, тобто включати два взаємопов'язані періоди - пенітенціарний і постпенітенціарний.

Соціальна адаптація здійснюється в постпенітенціарний період і передбачає комплекс заходів, що допомагають звільне­ному засудженому включитися в реальні соціальні процеси і відносини, закріпити вироблені впродовж соціальної реабілітації установки і норми. Саме успішність соціальної адаптації забез­печує ефективність соціальної реабілітації колишніх засудже­них. Невирішені ж у процесі соціальної реабілітації проблеми можуть стати нездоланною перешкодою в період адаптації.

 

 

Постпенітенціарний етап соціально-психологічної адаптації, вирішення проблем побутового і трудового облаштування більшість колишніх засуджених проходять самостійно, у кращо­му випадку за сприяння родичів, друзів, найближчого оточен­ня. У цей період, залежно від конкретної соціальної ситуації звільненого, у нього може виникнути необхідність в отриманні таких видів допомоги: в оформленні документів; у пошуках роботи і працевлаштуванні; в пошуках місця проживання; у вирішенні проблем здоров'я; у налагодженні взаємин з роди­чами; у вирішенні психологічних труднощів; в отриманні ма­теріальної допомоги.

Крім того, багато хто із засуджених, повернувшись у той соціум, із якого він потрапив у місця позбавлення волі (а це, як правило, соціум, який має негативні характеристики), втрачає набуті в період відбування покарання позитивні ус­тановки (якщо вони взагалі були набуті). Тому необхідність нейтралізації негативного впливу соціуму на людину, яка звільнилася із виправного закладу, також нерідко стає само­стійною проблемою.

Усі перераховані проблеми мають вирішуватися в різних закладах та інстанціях. Але нерідко колишній засуджений зіштовхується з відкрито негативним до себе ставленням зі сторони посадових осіб. У результаті значна кількість ко­лишніх засуджених відмовляється від спроб вирішити свої проблеми в установленому порядку і знову опиняється в асо­ціальному середовищі, починає вести кримінальний чи маргі­нальний спосіб життя.

Тому практично кожний звільнений потребує кваліфікова­ної допомоги у вирішенні своїх соціальних проблем, яка є різною для різних категорій колишніх засуджених. При розробці технологій роботи з ними слід враховувати:

¨ ступінь деформації особистості під впливом кримінальної субкультури;

¨ тривалість часу ізоляції від суспільства;

¨ кількість кримінальних покарань, пов'язаних із позбав­ленням волі;

 

 

¨ наявність негативних якостей особистості (утриманство, несамостійність, втрата почуття відповідальності й т.ін.), сформованих у результаті детальної регламентації режи­му утримання засудженого в колонії;

¨ рівень соціально-правової занедбаності;

¨ соціальну спрямованість найближчого мікрооточення, на­самперед сім'ї.

Слід наголосити, що в основу будь-якої технології роботи з цією категорією осіб повинно бути покладене переборення не­гативного ставлення суспільства до колишніх засуджених і зу­мовленої цим їх підвищеної збудженості, що є однією з пере­думов рецидивних злочинів.

Особливо значущим інститутом при розгортанні соціаль­ної роботи в інтересах неповнолітніх і молоді, які скоїли зло­чин, є спеціалізовані центри ресоціалізації та адаптації. Вони створюються на базі ЦССМ, до їхньої структури повинні вхо­дити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового пе­ребування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізова­них центрів можна реалізувати такі завдання:

¨ підтримка соціально значущих зв'язків ув'язненої молоді;

¨ проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

¨ соціальна допомога неповнолітнім та молоді, які поверну­лися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

¨ соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільни­лися з місць позбавлення волі.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з неповнол­ітніми та молоддю, її технологічний алгоритм включає:

¨ збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка має звільнятися (вивчення її характеристики, особової справи, медичної картки тощо);

¨ знайомство з сім'єю, оточенням молодої людини;

 

 

¨ бесіда-знайомство з молодою людиною (з'ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

¨ розробка індивідуальних діагностичних карт;

¨ складання індивідуальної програми реабілітації для успі­шної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втру­чання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

¨ складання плану соціального супроводу;

¨ розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

Коли ведеться соціально-реабілітаційна робота з батьками, послідовність дій включає:

¨ знайомство з сім'єю (підготовка до зустрічі, з'ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім'ї, пи­тання подальшої освіти, роботи тощо);

¨ допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;

¨ складання плану соціального супроводу сім'ї;

¨ індивідуально-консультативна робота з батьками для по­долання конфліктних ситуацій у сім'ї.

У випадках соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням вона розпочинається зі знайомства з людьми, з яких воно складається (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з'ясування їх індивідуально-психологіч­них особливостей, мотивації щодо їхньої допомоги клієнту, про­гнозування їхньої подальшої поведінки. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з людьми із близького оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь зазначе­ної категорії молоді становить організаційна робота з держав­ними установами та громадськими організаціями. Вона вклю­чає такі складові:

¨ представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

 

 

¨ налагодження порозуміння та взаємозв'язків між різни­ми структурами;

¨ координацію роботи фахівців різних установ і організацій на користь клієнта.

5. У зв'язку з низькою ефективністю реалізації реабілітац­ійних програм у місцях позбавлення волі, в сучасний період ідея реабілітації поступово відроджується в іншій іпостасі, що передбачає не соціальну ізоляцію правопорушника, а його пе­ребування в суспільстві. При цьому вважається за необхідне забезпечувати життєдіяльність правопорушника у суспільстві і паралельно розв'язувати соціальні проблеми, що свого часу підштовхнули людину на скоєння правопорушення. Головним аргументом на користь соціальної роботи з попередження пра­вопорушень є можливість проведення значно більшої кількості реабілітаційних програм, ніж це можливо зробити в закритих закладах. Керівництво пенітенціарних департаментів у розви­нутих країнах найбільшу увагу приділяє розробці превентив­них стратегій в соціальній політиці: попередженню злочинності та впровадженню превентивних соціальних технологій.

Останнім часом почали з'являтися досить обгрунтовані до­кази на користь так званого просоціального моделювання, суть якого полягає у свідомому застосуванні спеціально розробле­ної стратегії для розвитку моральності підопічного. Соціаль­ний працівник разом з клієнтом планують досягнення кількох дуже конкретних цілей, спрямованих на утримання правопо­рушника від спокуси вчинити злочин. Цей метод спонукає також соціального працівника заохочувати клієнта до досить високого ступеня рефлексії та стимулювати його са­мостійність і автономію при вирішенні життєвих питань. Соц­іальний працівник має діяти як позитивна рольова модель, тоб­то спонукати підопічного до наслідування: він має регулярно демонструвати повагу до клієнта, хвалити його за досягнення і уникати вербальної конфронтації.

Подібні програми намагаються підсилити шляхом впровад­ження пробаційних (випробувальних) технік, спрямованих на активне заохочення просоціальної поведінки.

 

 

Відомо, що підготувати засуджених до життя на волі в умовах в'язниці дуже складно через ізольованість закладу від суспільства. А покарання без позбавлення волі об'єктивно має певні переваги:

1) санкції, що застосовуються до правопорушника протягом періоду пробації, вважають більш адекватним покаранням за незначні злочини, що складають в середньому близько 70% загальної їх кількості;

2) пробація сприяє реабілітації злочинця у звичних для ньо­го умовах, до того ж немає потреби його реінтегрувати в суспільство після відбуття покарання;

3) пробація потребує значно менших витрат, ніж ув'язнення;

4) такий підхід приводить до зменшення кількості ув'язне­них, що, у свою чергу, збільшує кількість платників по­датків. Засуджені, як правило, особи працездатного віку. Наприклад, середній вік ув'язнених в Україні - 29,4 роки.

Єдиним загальновизнаним методом успішної реабілітації зло­чинця є вивчення рівня повторної злочинності. Статистика ре­цидиву через 2 роки після завершення дії нев'язничних санкцій свідчить про те, що така міра не веде до зростання рецидиву, а навпаки, сприяє його зниженню в порівнянні з тими, хто відбув в'язничне покарання. Дослідження в Норвегії показало, що по­вторний злочин упродовж двох років скоїли 25% осіб, які прой­шли громадські роботи, 35% тих, хто мав відстрочку від виконан­ня вироку, і 50-60% тих, хто відбув в'язничне покарання.

Можна зробити висновки, що соціальна робота з правопо­рушниками у суспільстві ефективніша, ніж в умовах в'язниці. При цьому соціальні працівники мають стати позитивною ро­льовою моделлю для своїх клієнтів, що висуває підвищені ви­моги до їхньої поведінки та етичних поглядів.

Ряд дослідників вказує, що на початку третього тисячоліт­тя Україна має розробити і запровадити власну концепцію попередження правопорушень та злочинів - м'якого соціаль­ного контролю. Обмеження покарання переважно ув'язненням довело неефективність цієї санкції: покращання в поведінці більшості засуджених і соціальної адаптації їх після визволен-

 

 

ня не виявлено. Водночас треба зважати на те, що найближ­чим часом ми об'єктивно не зможемо відмовитися від системи в'язниць. Необхідно лише пам'ятати, що в'язниця не може бути основним засобом покарання.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте злочинність як соціально-психологічну проблему.

2. Назвіть технології роботи із засудженими в пенітенціар­них закладах.

3. У чому полягають особливості виховання неповнолітніх засуджених?

4. Визначіть технології постпенітенціарної адаптації ко­лишніх засуджених.

5. Розкрийте сучасні підходи до реабілітації злочинців.

Практичні завдання

1. Проаналізуйте технологію роботи із засудженими в місцях позбавлення волі.