Нове політичне мислення СРСР у міжнародних відносинах: причини, суть, принципи

Стратегічний паритет, до якого весь післявоєнний період прагнув СРСР, став лише більш високим рівнем «рівноваги жаху», до краю виснажив його господарство, мілітаризував всі сфери життя, відкинув на периферію розвитку соц-спрямовані галузі пром-сті. Ось в таких умовах рад керівництво стало схипятися до «нового політичного мислення»,яке було нічим іншим,як давно забутим нормальним політичним мисленням. Принципи нового політичного мислення-світ єдиний та взаємозв'язаний, верховенство загальнолюдських принципів над класовими, свобода вибору,відмова від концепції всесвітньої перемоги соціалізму,неможливість розв'язання світових проблем воєнним шляхом та пошук компромісів, визнання у міжнародній політиці принципу взаємної безпеки-ставали поступово пріоритетними у зовнішній політиці Рад Союзу, очолюваного Горбачовим.

На нові підходи у міжн відн вплинула і Чорнобильська катастрофа 26кв 1986,яка ще раз засвідчила, що чекає людство у випадку виникнення ядерної війни. Народи всього світу вимагали конкретних кроків на шляху до ядерного роззброєння від двох наймогутніших держав-СРСР та США.Передусім горбачовське керівництво вирішило відновити діалог із Зах, зупинений у 1979 р. Зах прийняв такий поворот і пішов на переговорні контакти. Була здійснена ціла серія зустрічей «наверху» між Горбачовим та президентом США Р. Рейганом. Повільно і обережно, Із зрозумілою недовірою обидві сторони стали зондувати грунт для порозуміння. Зустріч у Женеві 1985 р. завершилася усвідомленням того,що ядерна війна не повинна бути розв'язана. У наступних зустрічах (Рейк'явік, жов 1986; Вашингтон, гр1987р.; Москва, тр-чер 1988р.; Нью-Йорк, гр 1988 р.) була закладена міцна концептуальна та правова основа для розвитку порозуміння між СРСР та США з виходом на конкретні рішення, спрямовані на згортання гонки озброєнь.Новий зовнішньополітичний курс Рад Союзу мав такі результати: >уперше була досягнута угода про реальне скорочення ядерного озброєння (гр1987 р.. Договір між СРСР і США про ліквідацію ракет малої і середньої дальності (від 500 до 5000 км), їхніх пускових установок та устаткування); >між СРСР і США була ухвалена угода про 50% скорочення стратегічних наступальних озброєнь (угоду було підписано вже після розпаду СРСР у чер 1992р.); >було розпочато, а через 9 місяців завершено виведення радянських військ з Афганістану (15 тр 1988 р. -лют1989 р.); >з використанням механізму 00Н було припинено збройну міжусобну боротьбу в Анголі,Намібії,Камбоджі, Нікарагуа. Мозамбіку; >у вер1990 р. було підписано історичну угоду про об'єднання Німеч; >СРСР підтримав бойові дії США у відповідь на агресію Іраку проти Кувейту; >було розпочато виведення радянських військ Із країн Центр і Півд-Сх Євр, а також припинено диктат щодо розвитку цих країн (виведення військ завершилося в 1991 р-)-Перемога «нового мислення» у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початок 1990-х рр. завершення періоду «холодної війни» між Зах і Сх, періоду розколу і конфронтації. Світове співтовариство стоїть перед можливістю розпочати нову еру в історії світового співтовариства -еру взаєморозуміння, взаємодопомоги, співпраці.Важливе значення для Євр має ядерна безпека. З розпадом СРСР ядерними державами

47. Радянсько-американські відносини в 1985 – 1990 рр.

У листопаді 1985 р. в Женеві відбулася зустріч М.С. Горбачова і президента США Р. Рейгана, що поклала початок відновлення політичного діалогу двох провідних держав світу. Сторони заявили про свою відмову домагатися військової переваги один над одним. Була досягнута домовленість про розширення відносин між СРСР і США.СРСР став робити конкретні заходи, які підкреслювали його прихильність новому курсу. СРСР оголосив мораторій на випробування ядерної зброї. Призупинилося розгортання ракет середнього радіусу дії в Європейській частині СРСР. Була виведена радянська військова техніка з території НДР. В СРСР почалися скорочення Радянської Армії, конверсія військового виробництва.У жовтні 1986 р. в Рейк'явіку відбулася зустріч М.С. Горбачова і президента США Р. Рейгана, в центрі якої знаходився питання про скорочення та контролі над озброєннями. В результаті в грудні 1987 р. у Вашингтоні був підписаний радянсько-американський Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності на території Європи, що належали обом сторонам. 2 грудня 1989 під час зустрічі на Мальті М.С. Горбачов і президент США Д. Буш заявили, що їхні країни більше не є противниками. У липні 1991 р. в Москві було підписано Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (ОСНВ-1).До розпаду СРСР, в липні 1991 р. був підписаний останній радянсько-американський Договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (Договір СНО-1). Його недоліки відомі. Головним з них є умовний підрахунок озброєнь, практично зводить нанівець спочатку оголошене намір сторін вдвічі скоротити свої стратегічні потенціали. Цей та інші недоліки Договору (різний підхід до обмеження охоплюються документом видів СНО, висновок за дужки встановлених кількісних меж крилатих ракет морського базування, відмова США підтвердити свою прихильність Договору по ПРО), по суті, ставили під сумнів відповідність цього Договору принципом рівності й однакової безпеки - США забезпечили собі можливість досягнення військово-стратегічного переваги над СРСР, не виходячи формально за рамки прийнятих зобов'язань.Відповідно до Договору СНО-1 більш суворому обмеженню піддаються міжконтинентальні балістичні ракети наземного базування (МБР), які традиційно є основою стратегічної могутності СРСР (тепер Росії). Найбільш щадні скорочення встановлені для важких бомбардувальників, по яких потрійну перевагу на боці США. Саме тому за американським наполяганням в сумарний граничний рівень ядерних зарядів (6000 од.) Зараховувався лише 50% ракет, для яких був оснащений кожен бомбардувальник. Що стосується крилатих ракет з дальністю менше 600 км та ядерних бомб, то незалежно від реального навантаження умовно вважається, що кожен бомбардувальник, оснащений для цих видів озброєнь, несе тільки один ядерний заряд.Нічим не виправданий висновок за дужки Договору стратегічних крилатих ракет морського базування (КРМБ). Радянська сторона спочатку поставила питання про їх повну заборону. Американці дали згоду лише на те, що сторони інформуватимуть одна одну про плани розгортання КРМБ. Правда, при цьому сторони домовилися, що число таких ракет не буде перевищувати 880 одиниць. Ця межа відповідав планам Пентагона, а у СРСР плани були значно скромніші.

48. Проблема скорочення збройних сил і звичайних озброєнь у Європі в 1985 – 1990 рр.

Заходи з роззброєння й обмеження озброєння виступають матеріальними гарантіями безпеки держав. Війну не можна виключити міжнародним правом. Фактична військова безпека сучасних держав ґрунтується на підтриманні військового потенціалу, який є матеріальною основою здійснення самооборони. Але відсутність загрози збройного нападу підвищується в разі приблизної рівності військових потенціалів. Тому принцип рівності припускає зниження рівня військового протистояння сторін за допомогою роззброєння, що включає також обмеження озброєння та кон­троль за ним. Ідея роззброєння виражає вікові прагнення людства знайти найбільш дієвий спосіб рятування від не­щасть війни. З давніх давен до наших днів була складена велика кількість проектів, у яких втілилася ідея світу без зброї. Але ця проблема виявилася і найбільш складною.

Роззброєння — це широкий комплекс погоджених заходів держав, покликаних зменшити, а зрештою і цілком ліквідувати матеріальні засоби ведення війни. У даний час роззброєння є принципом міжнародного права, який не містить обов'язку роззброюватися, а вимагає від держав домагатися й укладати договори про роззброєння.

Важлива роль у проблемі роззброєння належить Статуту ООН. Статут доручає Генеральній Асамблеї вироблення загальних принципів роззброєння та надання рекомендацій членам ООН. На Раду Безпеки Статут покладає відпові­дальність за розробку системи регулювання озброєнь (ст. 26). Розгляд питань роззброєння займає одне з центральних місць у діяльності ООН. Органом ООН є Комісія з роззброєння, до складу якої входять усі держави — члени ООН. Відбулися три спеціальні сесії Генеральної Асамблеї ООН з роззброєння (1978, 1982, 1988).

Центральним питанням проблеми роззброєння є заборона та знищення зброї масового знищення, перш за все ядерне роззброєння. Повна заборона ядерної зброї (заборона застосовувати, робити, випробувати) зараз неможлива. На практиці ця мета може бути досягнута поступово: заборона випробувань; заборона застосування; нерозповсюдження ядерної зброї; припинення її виробництва; створення без'ядерних зон. Проте залишається проблематичним забезпечення участі в міжнародних договорах з ядерного роззброєння всіх чи хоча б переважної більшості ядерних і колоядерних держав. Міжнародно-правове регулювання обмежень на випробування ядерної зброї почалося з підписання Договору про за­борону іспитів ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою 1963 р.

У сфері нерозповсюдження ядерної зброй найбільш авторитетним та універсальним є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., відповідно до якого держава, що володіє ядерною зброєю, зобов'язується не передавати кому б то не було ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також мати контроль над ними. Держави, що не володіють ядерною зброєю, зобов'язалися не приймати ядерної зброї й інших вибухових пристроїв, не приймати допомоги у виробництві такої зброї..Протягом останніх 30 років була укладена низка міжнародних договорів про часткове знищення ядерної зброї. Одним із напрямів останньої є обмеження стратегічних озброєнь. У поняття стратегічних озброєнь зазвичай включають як оборонні, так і наступальні озброєння, що мають підвищену руйнівну силу та дальність. Переважна більшість міжнародних договорів у цій сфері була підписана двома державами з найбільшими ядерними потенціалами — СРСР (потім Росією) та США: Угода про обмеження систем протиракетної оборони 1972 р. (ПРО) — взаємне обмеження систем ПРО відповідно до принципу однакової безпеки; Тимчасова угода про деякі заходи в області обмеження СНВ 1972 р. (ОСВ-1) — забороняла збільшувати число ракет наземного базування, пускові установки на підводних човнах, термін дії - 5 років; Договори ОСВ-2 1979 р. та Про скорочення й обмеження стратегічних і наступальних оз­броєнь (ССНВ-1) 1991 р., що передбачали обмеження і скорочення стратегічних наступальних озброєнь: міжконти­нентальних балістичних ракет, балістичних ракет підвідних човнів, важких бомбардувальників, боєзарядівракет. У 1993 р. між Російською Федерацією і США був укладений Договір про подальше скорочення й обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ССНВ-2). Договори про ССНВ-1 і ССНВ-2 передбачають заходи з інспекцій і контролю. Незважаючи на те що всі ці договори призвели до скорочення більш ніж на третину ракетно-ядерного по­тенціалу Росії та США, він залишається найбільшим у світі.Іншим об'єктом ядерної зброї є ракети середньої та меншої дальності. Їх ліквідація передбачена радянсько-амери­канським Договором про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності 1987 р. Проте по спливу 15 років у світі з'явилися нові держави, що здатні виготовляти такі види ядерних носіїв, і питання про їх ліквідацію знову стає актуальним.Обмеження території розміщення ядерної зброї привело до створення без'ядерних зон — територій, вільних від ядер­ної зброї на підставі міжнародного договору. Держави-учас-ниці, що не володіють ядерною зброєю та входять у без'я­дерну зону, зобов'язуються за загальним правилом не здійснювати випробувань, виробництва та розміщення ядерної зброї, не вступати в будь-яку форму володіння ядерною зброєю, вони можуть використовувати ядерну енергію винятково в мирних цілях. Держави, що володіють ядерною зброєю, зобов'язуються не сприяти державам, що вхо­дять у без'ядерну зону, у випробуваннях і придбанні ядерної зброї в будь-якій формі, не розміщати ядерну зброю в межах визначеної договором території, а також не застосовувати проти держав-учасниць у без'ядерній зоні ядерну зброю. Для дотримання режиму без'ядерної зони створюються системи міжнародного контролю, визначені в договорі.Варсеналі засобів масового знищення одне з найбільш помітних місць займає також хімічна і бактеріологічна зброя2. Сучасна хімічна зброя за своєю вражаючою дією не поступається ядерній зброї, тому Генеральна Асамблея ООН характеризує проблему хімічного роззброєння як одну із найважливіших. Значним кроком до хімічного роззброєння є Конвенція про заборону виробництва, накопичування та застосування хімічної зброї та її знищення 1993 р.Постійне вдосконалювання та накопичення запасів бактеріологічної зброї диктує необхідність створення відповідних норм, що забороняють її виробництво та збереження. У 1972 р. була підписана Конвенція про заборону розробки, виготовлення та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення, що зобо­в'язує держави-учасниці ніколи, ні за яких умов не розробляти, не виробляти, не накопичувати цю зброю, а також засоби її доставки (ст. 1) та знищити усі види цієї зброї. Окремим напрямом є роззброєння й обмеження звичайних озброєнь. У 1990 р. був укладений безстроковий Договір про звичайні збройні сили Європи. До Договору додаються ряд Протоколів, що регулюють процедури скорочення зви­чайних озброєнь і техніки, класифікацію військової техніки, питання повідомлення та контролю. Районом застосу­вання Договору оголошена вся сухопутна територія держав-учасниць у Європі — від Атлантичного океану до Уральських гір. Договір передбачає запровадження ефективних засобів міжнародного контролю.У 1979 р. була укладена Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище. Йдеться про нанесення збитку чи заподіяння шкоди будь-якій іншій державі шляхом впливу на природу, землетруси, повені, знищення рослинного світу. У даний час у міжнародній практиці діє угода про створення без'ядерних зон у визначених зонах: в Латинській Америці — на підставі Договору про без'ядерну зону в Латинській Америці 1967 р. (Договір Тлателолко), у південній частині Тихого океану — на підставі Договору про без'ядерну зону 1985 р. (Договір Раротонга), у Південно-Східній Азії на підставі Бангкогського договору 1995 р., в Антарктиці (Договір про Антарктику 1959 р.); на Місяці й інших небесних тілах (Договір про космос 1967 р.), на дні морів і світового океану й у його надрах (Договір про заборону розміщення в надрах океану ядерної зброї й інших видів зброї масового знищення 1971 р.).

49. Міжнародне значення революцій 1988 – 1990 рр. у країнах Центрально-Східної Європи.

Екон й пол криза тоталітаризму в СРСР відбилася на внутрішньополітичній ситуації у «кр соціалістичного табору». Об'єктивна необхідність у змінах назрівала давно й особливо гостро виявиласянапр 1980-х у Польщі. Парламентські вибори у чер1989. стали • "рідним плебісцитом і принесли поразку ПОРП. До влади прийшли опозиційні сили. Визначну роль почало відігравати опозиційне шодо комуністичного режиму профоб'єднання «Солідарність». Один із його керівників, Т. Мазовєцький. став у вер 1989р. головою уряду, а президентом Польщі в гр 1990. під час народнго голосування було обрано лідера «Солідарності» Л. Валенсу. Сейм у 1989р, прийняв нову назву Польщі- Респ Польща.У Польщі почалося здійснення екон реформи, розробленої міністром фінансів Л. Бальцеровичем, відомої під назвою «шокова терапія». Складовою її частиною була відміна контролю над цінами при одночасному введенні вільної торгівлі, а також приватизація державного сектора. Реформа призвела до значного паління рівня життя населення, однак за короткий строк стабілізувала ринок. Хоча західні держави надали Польщі кредити для поліпшення економічної ситуації, падіння рівня життя зумовило незадоволення трудящих. На виборах до парламенту 1993 р. вони віддали свої голоси за лівих. У лист 1995 президентом Польщі обрано соціаліста О. Кваснєвського.В Угорщині початок перетворень припадає на тр1988 р., коли на конф УСРП було критично оцінено діяльність партії, визнано гостру кризу в країні, а також необхідність проведення пол та екон реформ. У лют 1989 р. УСРП визнала багатопартійність і фактично відмовилася від монополії на владу. Значними подіями в історії країни було проголошення 23 жовтня 1989 р. Угорської Респ та прийняття сесією Державних зборів поправок до Конституції, за якими Угорщина ставала незалежною, демократичною і правовою держ на чолі з президентом.У бер-кві1990 р- відбулися вибори до парламенту, на яких перемогла опозиція. Найбільшу кількість голосів зібрав Угорський демократичний форум. Його лідер Й. Анталл сформував новий уряд.. Він продовжив лінію на розвиток ринкових механізмів. Чітко визначилися євр орієнтири зовн пол Угорщини: вона, як і Польща, заявила про свій намір вступити до Ради Європи І в НАТО. У 1991 р. країну залишили радянські війська. Оскільки в Угорщ на всіх етапах зламу тоталітарних інститутів не було масових виступів трудящих, можна вважати, що там відбулася «революція зверху».У НДР революційні події розпочалися в жовтні 1989 р. Багатотисячні демонстрації і мітинги в різних містах спричинили паління партійного І державного керівництва на чолі з Е. Хонеккером. 18 жовтня на пленумі ЦК СЄПН він подав у відставку, а 7 листопада подав у відставку уряд НДР у повному складі. 9 листопада було відкрито кордон між НДР і Зах Берліном. Горезвісний Берлінський мур був зруйнований.3жов1990р., НДР за рішенням свого демократично обраного парламенту добровільно возз'єдналася з ФРН. Це відбулося з волі більшості населення.У Чехосл в лист 1989 розпочався масовий демократичний рух, який мирним шляхом спричинив крах комуністичної партії. Ці події дістали назву «ніжної», «оксамитової» революції. Усе почалося з виступів студентів 17 лист, які через кілька днів були підтримані переважною більшістю жителів Праги. У керівництві КПЧ виникла боротьба між прихильниками жорстких методів і тими. хто був готовий піти на поступки. 21 лист на фоні мітингів і демонстрацій, які відбувалися по всій країні, прихильники жорсткої лінії змушені були визнати свою поразку. Оновлене керівництво КПЧ пішло на переговорн з опозицією, представленою Громадянським форумом. У січ1990р. лідер цієї орг, В. Гавел став президентом кр.Нові власті почали ринкові реформи. Люди старшого покоління пам'ятали ті часи, коли Чехосл до встановлення комуністичного режиму (лют1948) посідала 7 місце у світі серед найбільш розвинених кр, а в 1990 р. опинилася лише на 40.У 1991 р. із Чехосл були виведені радянські війська. Події розвивалися в позитивному руслі, але виникли проблеми у взаємовідносинах чехів і словаків. У червні 1992р. на виборах у Чех та Словач перемогли партії, які виступили за мирне «розлучення» Чехословаччини. З 1 січ 1993 р. Чехосло як єдина країна припинила існування. На її місці виникли дві держави- Чехія і Словаччина. У Болгарії через політичну кризу, зумовлену погіршенням екон становища, і масову втечу до Туреч туркомовного населення у лист 1989 був знятий з усіх керівних посад генеральний секретар Болгарської комуністичної партії Т. Живков. Головну роль у партії почали відігравати реформатори.Послаблення тоталітаризму спричинило виникнення опозиції. Найбільш впливовим став Союз демократичних сил. Його лідера Ж. Желєва у сер 1990 р. було обрано президентом Болгарії. У гр того ж року було сформовано коаліційний уряд, до складу якого увійшли як опозиціонери, так і колишні комуністи.

50. Зовнішньополітичні чинники об’єднання Німеччини. Переговори “4+2”.

У 1949 р. було ств 2 держ ФНР та НДР і протягом повоєнних років Німеч була розколотою на дві частини. Висувалося декілька ініціатив щодо об'єдн двох частин, але напр 60-х керівництво НДР відмовилося від тези про існув єдиної німецької нації, відкинуло можливість об'єдннавіть у історичній перспективі,Восени 1987 р сит в НДР різко погіршилася. Держ заборгованість становила більш 20 млрд, дол. Катастрофічного масштабу набула еміграція кваліфікованих кадрів та молоді. Країну з населенням 20 млн, чол залишило близько 3 млн.В кр розпочалися періодичні масові демонстрації, почалося ств нових пол та сусп орг.7 лис уряд НДР подав у відставку, а 8 лис пішло у відставку керівництво компартії. 9 лист було вирішено відкрити кордони, зруйнувати Берлінський мур. 1989р, відбувся візит до НДР канцлера ФРН Г.Колля. Були досягнуті угоди щодо ств комісії з економ спів роб-ва. Він запропонував провести в НДР вибори, після чого перейти до створення валютного, економ та соц союзів-18 бер 1990. відбулися вільні багатопартійні вибори. Перемогу здобула зональна ХДС, що очолила «Альянс за Німеч», створений за участю Г.Колля й матеріальної підтримки ФРН. Отже, народ проголосував за возз'єднання з ФРН. 1 лип 1990. було здійснено економ та соц унію НДР з ФРН.Процес об'єдн Німеччини виявився швидкоплинним-воно сталося за 329 днів. Новий курс М. Горбачова сприяв зміні об'єктивної ситуації передусім в НДР, спровокував «вибуховий» характер об'єднання, яке врешті-решт відбулося за західнонімецьким сценарієм. Керівні кола ФРН узяли ініціативу в свої руки за активної участі радянських керівників. Врегулювання міжнародно-правових аспектів об'єднання. Питання об'єдн Німеч було пов'язане з інтересами 4-х держ антигітлерівської коаліції(СРСР, США, Великобр,Фр).У бер 1990, проведені переговори за формулою «4+2» керівників та міністрів закорд справ для врегулювання зовн аспектів німецької єдності(тобто СРСР,США,Велика Британія і Фр мали провести переговори з двома нім держ та укласти договір). У результаті було вироблено документ, що містив рішення з усього комплексу зовнішніх аспектів німецької єдності. Договір «2+4» чітко визначив статус об'єд німецької держ, її тер-ію, кордони, права і відповідальність. У Євр не створювалася нова держава, але розширювалася федеративна Респ Німеч, яка існувала з 1949. Зовн кордони об'єднаної Німеч були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією. Німеч зобов'язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держ, проголосила, що з її території буде виходити тільки мир. Важливе значення має відмова Німеч від вироб-ва,володіння,розповсюдження та розпорядження ядерною,хімічною та біологічною зброєю. Обумовлювалося, що чисельність Бундесверу до 1994 р. буде скорочена до 370 тис. військовослужбовців, що й було зроблено.Визначалось, що До моменту повного виведення рад військ у нових федеральних землях могли розташовуватися тільки німецькі війська територіальної оборони, не інтегровані у союзницькі структури НАТО, а після виведення-німецькі війська, які входять до НАТО, але без носіїв ядерної зброї. В результаті дипл дискусій ядерна зброя не повинна розташовуватися у нових землях і після 1994 р. Договір не зачепив право об'єднаної Німеччини на участь у союзах, в такий спосіб підтвердивши членство ФРН у НАТО.Підписання Договору про добросусідство, партнерство та співробітництво між ФРН та СРСР 9 лист1990 р., а також укладення у жовтні того ж року угод про умови перебування на німецькій території і виведення звідти радянських військ були наслідком остаточного вирішення німецького питання. Втім таке врегулювання відносин з Німеччиною не було рівнозначним укладенню мирного договору за підсумками Другої світової війни, оскільки не зачепило всіх аспектів взаємовідносин між державами, зокрема проблем міжнародно-правової відповідальності за розв'язування Другої світової війни, відшкодування збитків, повернення культурних цінностей тощо.Урочисте входження нових земель до ФРН відбулося 3 жовтня 1990 р. «День німецької єдності» було проголошено національним святом. 14 жовтня 1990 р. пройшли перші вільні вибори у ландтаги (парламенти) п'яти нових земель.

51. Міжнародні наслідки краху СРСР і утворення СНД

Зникнення РадСоюзу з пол карти світу-одна з найважливіших подій другої половXXст. Розпад СРСР був зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Попри формально закріплене Конституцією право союзних республік на держ суверенітет Союз РСР фактично був унітарною державою. Він був створений як високоцентралізована, тоталітарна й авторитарна система, несумісна з засадами демократії, вільного та повного розвитку індивідів і націй.Внаслідок цих та багатьох інших проблем неминуче породжувалася ціла низка внутр і зовн чинників, що сприяли розпадові Рад Союзу. До внутр слід віднести насамперед однопартійність, яка самим своїм змістом заперечувала можливість існування альтернативних інституцій, поглядів, думок.

Серед економ чинників віддавалася перевага політичним, командним,а не ринковим методам управління народним господарством. Критичної межі досягли диспропорції економіч розвитку республік, регіонів, областей.

У соц сфері посилювався процес відчуження народу від влади та власності. Панівна ідеологія дедалі більше перетворювалася на догму, не відповідала вимогам часу, сучасній ситуації у світі. Зовнішні чинники: На міжн арені посилився накал «холодної війни». Зах намагався послабити СРСР,насамперед економічно. Втрутившись до справ суверенної держави, - Афганыстан, розв'язавши на її території справжню бійню, СРСР був підданий широкому міжн осудові. Не користувалася ця агресія популярністю й усередині країни.

Корінним чином підривала рад економ гонка озброєнь. Намагаючись весь час триматися на висоті становища у цій сфері, СРСР виснажував свою й без того слабку, нестабільну, застійну господарську систему.

Дезинтеграционные процессы проявились в СССР еще до путча 1991 г. А после него Союз фактически перестал существовать. Во время путча о выходе из СССР заявили страны Балтии. Их независимость была признана междунар сообществом, Россией, а 6 сент 1991-Госсоветом СССР. До конца августа независимость провозгласили почти все республики СССР. Позднее других это сделали Таджикистан (сентябрь), Туркменистан (октябрь) и Казахстан (декабрь). Наслідки розпаду СРСР: Крах комунізму у Сх Євр та дезінтеграція СРСР глобально змінили геополітичну систему світу. Колишня рівновага сил порушилася. 1.зникли глобальна двосистемність (Сх-Зах, комунізм-капіталізм) і відповідно двополюсність у міжн відн (конфронтація по лініях СРСР-США, Варшавський Договір-НАТО). У «холодній війні» зазнав поразки слабший полюс-Рад Союз. 2, у світі виникла багатополюсність з очевидною перевагою переможця у «холодній війні»-США. Окремі центри геополітичної сили (Кит,Яп, ЄСоюз та інші) вимагають перегляду світо-устрою, що склався після Другої св війни, обстоюють багатовимірність світового розвитку. 3, розвалилася Ялтинська система перерозподілу Євр континенту на сфери впливу переможців у Другій св війні, система, котра перетворилася на систему протиборства і конфронтації «західної демократії» і «табору соціалізму». Зникнення загрози «експорту революції» кардинально змінило роль НАТО. Адже американцям та їхнім союзникам з Північноатлантичного блоку нікого більше стримувати. Забезпечення стабільності в Євр, врегулювання конфліктів, що виникають на етнічно-національному підґрунті, активна співпраця з ЄС, ОБСЄ, ЗЄС, Радою Євр стали головними напрямами діяльності Північноатлантичного блоку. 4, зменшилася напруженість міжн відн, остаточно була зламана «залізна завіса», що відокремлювала народи колишньої комуністичної імперії від решти цивілізованого світу.8 гр 1991в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери Російської Федерації, Укр. та Білор Б. Єльцин, Л. Кравчук та С. Шушкевич таємно від Президента М. Горбачова прийняли рішення про припинення існування СРСР і створення СНД Не розглядаючи СНД як субьскт міжнар права, лідери трьох держав домовилися віднести до сфери спільної діяльності країн Співдружності, реалізованої через його координуючі органи, такі області, як: - координація зовнішньополітичної діяльності;-співпраця у формуванні і розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринків, в розробці митної політики; - співпраця в розвитку систем транспорту і зв'язку; - співпраця в області охорони навколишнього середовища, участь у створенні всеосяжної міжнародної системи, екологічної безпеки;-міграційна політика;-боротьба з організованою злочинністю.СНД проголошувалося відкритим для приєднання всіх держав колишнього СРСР, а також інших держав, які поділяють її цілі та принципи.Мінська угода була ратифікована Верховною Радою Білорусі та Верховною Радою України 10 грудня 1991 12 грудня його ратифікував Верховна Рада РРФСР.13 грудня 1991р. в Ашгабаті (Туркменістан лідери п'яти країн вітали створення СНД і висловилися за входження до його складу. На зустрічі були прийняті заяву, поправки та пропозиції до Мінському угодою. Для обговорення всього комплек са пов'язаних зі створенням Співдружності-запитань було запропоновано провести спільну зустріч керівників нових незалежних держав.Така зустріч відбулася в Алмати 21 грудня 1991 На неї приїхали лідери 11 країн колишнього СРСР. До трьох слов'янських і п'яти центрально-азійським республікам приєдналися Азербайджан, Вірменія і Молдова. З колишніх радянських республік у зустрічі не брали участь лише країни Балтії, з самого початку дистанціювавшись від СНД, і Грузія. На зустрічі були прийняті алматинський протокол. Декларація, ряд інших документів. Алматинський протокол зафіксував, що всі підписали його одинадцять держав «на рівноправних засадах і як Високі Договірні Сторони утворюють Співдружність Незалежних Держав». Сам протокол розглядався як складова частина Угоди про створення СНД. Алматинская Декларація констатувала, що «з утворенням Співдружності Незалежних Держав Союз Радянських Соціалістичних Республік припиняє своє існування».

52. СНД в сучасних міжнародних відносинах. Інтеграційні процеси в рамках СНД.

СНД як об'єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. При створенні СНД було визначено, що Співдружність будується на принципах міжнародного права. Членство в СНД є добровільним, і кожен з учасників має право його призупиняти чи припиняти. Органи СНД мають суто консультативні та координуючі функції.

Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування. Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи "перебудови" ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції "центру" перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала "збирати землі" навколо Москви. Однак зростаюча біполярність відносин в СНД по осі "центр - периферія" фактично призвела до формування двох блоків країн, які мають протилежні погляди на роль, функції, організацію і майбутнє цієї структури. Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна вважати історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні сім років, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами бачення СНД: а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько го простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, "російськомовність", родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило "шок" у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо. Разом з тим, у пострадянському просторі набула поширення "гуманітарно-інформаційна" гегемонія РФ (вимоги щодо захисту "російськомовних" і введення подвійного громадянства, тенденційність російських мас-медіа тощо). Навряд чи справедливим можна назвати той факт, що робочою мовою Співдружності визнано лише російську. б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм "розлучення"). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження. В ситуації, що склалася, Співдружність як об'єднання незалежних держав поступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що "столицею" СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД перебувають у Москві. РФ усіляко намагається закріпити в очах міжнародного співтовариства своє право на домінування в СНД, про що, зокрема, свідчить намагання закріпити статус СНД в ООН і під егідою цієї організації безконтрольно проводити свої інтереси. Цьому сприяють і широкі пропагандистські заходи РФ з метою відвернення уваги міжнародного співтовариства від нових незалежних країн або формування їхнього негативного іміджу. Створення розгалуженої структури органів СНД можна вважати наслідком існування старих стереотипів бюрократичної свідомості радянських часів. У діяльність Співдружності були привнесені принципи радянської системи, і це багато в чому спричинило її неефективність. Фактично рішення органів СНД мають необов'язковий характер, і кожна країна дотримується лише тих з них, які для неї вигідні й узгоджуються з національним законодавством. Так, Україна не підписала Статут СНД і є лише його асоційованим членом, не бере участі в Митному та Платіжному союзах, не працює в органах військового співробітництва. У Міжпарламентській Асамблеї Україна має лише статус спостерігача. в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодопов нюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено. Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування. Митна угода здебільшого не спрацьовує, а в торгівлі РФ з країнами СНД існують значні протекціоністські бар'єри, дискримінаційні щодо членів Співдружності. Залежність економік країн СНД від поставок з РФ остання використо вує для значного підвищення своїх цін порівняно із світовиим з метою політичного тиску або досягнення односторонніх вигод. Все це змушує держави Співдружності шукати інші варіанти реалізації власних інтересів економічного розвитку. г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла. Спроби її реанімації у вигляді Ташкентського пакту успіху не мали, і фактично військова співпраця переведена в площину двостороннього співробітництва. Функції захисту кордонів по зовнішньому периметру країн Співдружності (крім України) свого часу перейняла на себе РФ, але з розбудовою національних прикордон них військ ця функція також поступово відмирає.

Прихильники реінтеграції пострадянського простору на засадах російського домінування вважають, що без військово-політичної присутності РФ у нових незалежних державах тут неодмінно виникатимуть міжетнічні та міжконфесійні конфлікти. Та практично, якщо ці конфлікти й виникали, то багато в чому не без участі самої РФ. Грузія висловлює незадоволення поведінкою РФ в Абхазії. Азербайджан аналогічно незадоволений російською підтримкою вірменської сторони. Україна могла опинитися перед загрозою масштабного конфлікту в Криму, інспірованого з боку РФ. Чеченський конфлікт виник саме внаслідок неконструктивної позиції Москви тощо. Теза про необхідність російської військової присутності в країнах СНД не витримує критики й відповідає скоріше геополітичним амбіціям Москви, ніж інтересам воєнної безпеки інших країн Співдружності. Сім років існування СНД засвідчили, що Співдружність як інтеграційне об'єднання держав пострадянського простору так і не склалася. Прийняті її керівними органами близько 800 документів фактично не діють. Координуючі інституції аж ніяк не впливали на розвиток економіки країн СНД. Якщо і виникали деякі елементи інтеграції, то це робилося за рахунок двосторонніх угод. Обсяги торгівлі осьової країни СНД - РФ з іншими членами Співдружності в 2, 5 разу менші, ніж з іншими країнами світу.

53. Проблеми деколонізації та постколоніального простору в 1985 – 1990 рр. Еволюція Руху неприєднання.

Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів.Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив ''холодної війни''. Під час четвертого етапу (80-90-ті роки) здобули незалежність останні уламки колоніальних імперій. Так, у 1980 р. було остаточно врегульовано і проблему Південної Родезії (Зімбабве), у 1982 р. Англія надала незалежність Белізу, у 1990 р. під тиском світової громадськості ПАР надала незалежність Намібії, у 1997 р. Китай відновив свій суверенітет над Гонконгом, у 1999 р. - над Макао. Таким чином, на порозі XXI ст. колоніальні імперії відійшли у минуле. Однак, здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали економічно незалежними. Головною їхньою проблемою стала відсталість, з якою більшість молодих держав не можуть впоратись. Війни, епідемії, голод, фінансова заборгованість, етнічні й територіальні проблеми стали звичними явищами.Процес деколонізації Африки можна поділити на 2 етапи:- з середини 50-х до середини 60-х – поява незалежних держав у Північній та Тропічній Африці;- з 1975-1990 завершення деколонізації півдня АфрикиСередина 50-х років позначилась піднесенням національно-визвольного руху народів Північної Африки. Було порушено питання в Оон про надання незалежності Марокко та Тунісу, через їх політичну зрілість = Марокко (2.03.56), Туніс (15.07.56).Алжир – 1 листопада 54р. збройне повстання проти французів = партизанська війна. Очолив цю боротьбу Фронт Національного визволення. У 57 р. ФНВ створив Нац. Раду алжирської революції, а в 1958 р. Нац рада проголосила Алжирську республіку. Війна тривала до 62р. 18 березня Франція підписала Евіанські Угоди. Провели референдум і того ж року проголсили Алжирську Народну Демократичну Республіку.Впродовж кількох років майже всі свої колонії втратили Англія, Франція та Португалія. Незалежність здобули майже всі країни Тропічної та Південної Африкі. За період 50-60 рр. Ситуація в Тропічній Африці змінилась докорінно. В 1950 р. було тілько дві незалежні держави – Ліберія та Ефіопія, до кінця 1960 р. там вже була 21 незалежна держава.Коли їх ділили на колонії, то поламали всі культурні зв'язки, розбили народи, розлучили сім'ї і таке інше, але гарною стороною стало те, що вони змогли знайти собі нових друзів, склалися дружні відносини між різними етнічними групами, яким довелося співіснувати в рамках одних країнах (коротше, про це можна довго розповідати, про те як білі люди принесли цивілізацію і телевізори, допомогли розвинути демократію, і навчили є гамбургери замість чоловічини - коротше про то як це все допомогло негренята до 60-тим рокам досягти рівня свідомих громадян незалежних держав.)Гана - перша незалежна гос-во Тропічної Африки (до цього Золотий Берег) 6 березня 57г. Ще відхопили західну частину Того (раніше було під протекторатом ООН) 60г - Гана республіка.2октября 58г. - Гвінея стала незалежною.60г - стало незалежними 17 гос-в:1 січня - Камерун27 квітня - Того26 червня-Мальгаська Республіка1 липня - Сомалікроме них Нігер, Республіка Догомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кості, Чад, ЦАР, Габон, Мавританія, Малі, Нігерія. У 70-восьмидесятих покінчили з Португальської колоніальною імперією. Звільнилися Ангола і Мозамбік і накрилися колоніальні режими на більшості островів Тихого, Індійського і Атлантичного Океанів. Намібія звільнилася в березні 90го року і ми назавжди покінчили з колоніалізмом.Можно ще розповісти, що вони все повступалі в ООН, що для них там навіть спеціальні групи створюються, у них свої квоти є скрізь там. (Скороход розплачеться від щастя). Організація афріканської Єдності (ОАЄ) - найбільша міждержавна організація в Афріці. Створено 25 травня 1963 р., Коли на конференції глав держав и урядів ЗО незалежних країн Африки в Адіс-Абебі (Ефіопія) Було підпісано Статут ОАЄ (День Створення ОАЄ - 25 травня щорічно відмічається Як День Звільнення Африки.) Статут ОАЄ набув чінності 13 вересня 1963 р., складається Із 33 статей, де закріплені цілі, принципи, Організаційна структура и Те, що стосується жіттєдіяльності організації. Згідно Зі Статутом членом ОАЄ Може стати будь-яка незалежна и суверенна афріканська держава. Станом на 2000 р. членами ОАЄ булі 53 незалежні держави Африки. Основні цілі ОАЄ - Зміцнення Єдності та солідарності афріканськіх держав, коордінація и Зміцнення всебічного політічного й економічного співробітніцтва Між ними, захист їх суверенітету, незалежності та теріторіальної цілісності, Ліквідація на контіненті Всіх відів колоніалізму, заохочення міжнародного співробітніцтва. У своїй діяльності ОАЄ керується такими принципами, Як невтручання до внутрішніх справ держав-членів, поважання їх теріторіальної цілісності та незалежності, визнання непорушності існуючіх в Афріці кордонів, мирно врегулювання спірніх харчування, Підтримка визвольних рухів, непрієднання и співробітніцтво згідно Зі Статутом ООН.Важлівою сферою діяльності ОАЄ є врегулювання суперечок и непорозумінь, які вінікають Між Конвенцію Ради Європи членами через теріторіальні претензії, на етнічному, релігійному підґрунті та з інших причин. ОАЄ сприявши мирному врегулюванню низки конфліктів у взаємовідносінах Між країнамі-членамщ пом'якшення напруг у внутрішньополітічному жітті Конвенцію Ради Європи афріканськіх держав. ОАЄ проголосила принцип недопустімості насільніцької Зміни кордонів, які встановлені Між афріканськімі державами. Однією спектр поліграфічних дере суперечок, Якою Займан ОАЄ, булав алжиро-марокканскої теріторіальна Суперечка. Своєї найбільшої гостроті вон Набула у 1963 р., Однак Тільки у 1972 р. її вдалася вірішіті. Успішно булі вірішені ОАЄ и Суперечка Між Кенією и Сомалі, Між Гвінеєю и Кот-д'Івуаром, Руандою и Бурунді, Малі и Буркіно-Фасо та Інші. Однак но залишилась Такі Проблеми и крізові сітуації в Афріці, які ОАЄ до сих пір не вдалось розв'язати и досягті їх мирного врегулювання (сомалійсько-ефіопська теріторіальна Суперечка, Стосунки Марокко и Західної Сахари, положення у Чаді, Ліберії та ін.). Створення ОАЄ сприявши підвіщенню авторитету афріканськіх держав на міжнародній арені, дозволило коордінуваті їх зовнішньо-політичну діяльність. Вже на установчій конференции ОАЄ у 1963 р. прозвучала рішуча Вимога пріпініті військову окупацію континенту вивести Іноземні Війська з йо теріторії, ліквідуваті Іноземні базуватися в Афріці. У резолюції "Загальне роззброєння", містілася Колективна Вимога Про загальну и повіне роззброєння заради Збереження миру и безопасности. За рекомендацією сесії Ради Міністрів (Адіс-Абеба, 1963), Яка прийнять резолюції "Роззброєння и ядерні випробування", Майже ВСІ афріканські держав "прієдналісь до Договору 1963 р. Про заборон випробування ядерної зброї, Перша сесія Асамблеї ОАЄ (Каїр, 1964) прийнять резолшюцію про перетворення Африки на без'ядерний зону. Більшість країн - членів ОАЄ підпісалі Договір 1968 р. про нерозповсюдження ядерної зброї. ОАЄ добівається перетворення Індійського океану на зону миру-учасники 17-ої сесії Асамблеї (Фрітаун, 1980) у спеціальній резолюціїі вісунулі вимоги демілітарізації Індійського океану и повернення Маврікію о. Дієго-Гарсія, Який БУВ у 1965 р. перетворення на потужнуну базу військовоОморського флоту и військово-повітряніх сил США.ОАЄ сприявши досягнені Єдності позіцій афріканськіх держав з низки актуальних міжнародніх проблем, у тому чіслі, блізькосхідної. У резолюціях сесій Асамблеї, які проходили у 70-80х рр-та інших документах ОАЄ Було віражів Солідарність з палестин ським народом, вісунуті вимоги про Звільнення Ізраїлем окупованіх арабською теріторій.Однім Із найбільш Важливим напрямів діяльності ОАЄ булаборотьба за повну ліквідацію колоніалізму проти расістськіх режімів в Афріці. Вона велася у різніх формах, Що включали Як надання моральної й матеріальної Допомоги національно-візвольнімрухам, так и підтрімку Ідеї деколонізації на міжнародніх форумах перше за все в ООН. одночасного Зі Статутом ОАЄ Було прийнято документ "Деколонізація", Що візначав заходь, які держави-члени зобов'язували здійснюваті з Метою Досягнення національної незалежності всіма країнамі континенту. ОАЄ зроби значний Внесок у боротьбу за національну незалежність Народів португальського колоній и народу Зімбабве, боролась за Звільнення Народів Південної Африки від колоніального и расового гніту, Вимагай лікві-дувати систему апартеїду, прийняття Щодо ПАР всеохоплюючіх санкцій, виступала за Припинення незаконної окупації Намібії південноафріканськімі військами, Вимагай розв'язання намібійської проблеми на Основі резолюції Ради Безпеки ООН № 435 від 1978 р.Після визнання на 13-ій сесії Асамблеї (Порт-Луї, 1976) законності збройної боротьбі проти расістськіх и колоніальніх режімів, ОАЄ збільшіла матеріальну и військову допомог СВАПО, Якого вон вважать єдінім законним представник намібійеького народу.Антіколоніальна, антірасістська боротьба ОАЄ Була невіддільною від її боротьбі проти неоколоніалізму, імперіалізму У резолюції 7-ої сесії Ради Міністрів ОАЄ {Адіс -Абеба, 1966) боротьбапроті імперіалізму и за визволення Африки візнана одній з основних цілей ОАЄ. У Статуті організації боротьба проти неоколоніалізму "у Всіх йо формах и проявах" віднесено до найбільш Важливим її Завдання. ОАЄ засуджувала провідні кола Заходу за ДІЇ, щохарактерізувала Як втручання до внутрішніх справ афріканськіхдержав, дестабілізацію положення в Афріці, організацію чи заохочення агресії проти деяки з них. У резолюціях 18-ої сесії Асамблеї (Найробі, 1981), 19-ої сесії (Адіс-Абеба, 1983 р.,), 20-ї сесії (1984 р Адіс-Абеба), 21-ої сесії (Адіс-Абеба, 1985) i в багатьох інших документах ОАЄ провідні держави на чолі з США засуджувалісь заспівробітніцтво з ПАР, Невиконання Рішення Ради Безпеки ООНпро запровадження проти цієї Країни санкцій.ОАЄ надавала великого значення проблемі Подолання економічної та соціальної відсталості афріканськіх країн, Яка залишилась від колоніалізму. На 2-ій надзвічайній сесії Асамблеї (Лагос, 1980) Було схвалено "Лагоській план Дій" з рекомендаціямі з економічного розвитку афріканськіх держав на Період до 2000 р., виконан якіх покликанно Сприяти досягнені ними господарської самостійності.21 сесія Асамблеї ОАЄ у 1985 р. прийнять першочергових програму розвитку економікі афріканськіх країн на 1986-1990 рр. и схваліла організацію проведення у 1988 р. міжнародної конференции з проблем зовнішньої заборгованості афріканськіх країн; 22 сесія Асамблеї ОАД (1986) відмініла положення про зв'язок роззброєння з розвитку. Учасники сесії дійшлі висновка, Що основна причина Економічних труднощів континенту криється в несправедливому характері існуючого міжнародного економічного порядку и таким чином прієдналіся до країн, Що розвиваються, з питання підтрімкі нового міжнародного економічного порядку. У вересні 1987 р. міністрі фінансів 18 афріканськіх держав розробив документ "Погоджувальна позиція афріканськіх країн спектр поліграфічних зовнішньої заборгованості", де Зроблено Висновок про кризову стан економікі афріканськіх країн. (На 1987 р. зовнішня заборгованість країн континенту складалися 200 млрд дол., Що перевіщувало 20 % від експортний надходження). Надзвичайна сесія Асамблеї ОДЄ (грудень 1987 р.) відмітіла, Що боргових криза Африки є загроза основам Економічних и політічніх систем багатьох держав континенту. Шляхи розв'язання проблеми учасники сесії вбачалася у встановленні нового міжнародного економічного порядку.

54. Проблема Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах 1992 – 1997 рр. У червні і серпні 1992 р. Л. Кравчук і Б. Єльцин на зустрічах у Криму досягли домовленості про встановлення подвійного контролю над Чорноморським флотом на п'ятирічний період. Це була перемога російської сторони. Проте домовленість не вирішувала проблеми, вона лише зменшила напруженість між двома країнами. Через п'ять років, коли розрахунки російських політиків на нежиттєвість української державності не справдилися, Б. Єльцин приїхав до Києва. 30 травня 1997 р. сталася справді історична подія — підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. У договорі зазначалося, що сторони «визнають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Одночасно була вирішена проблема Чорноморського флоту. Флот та інфраструктура були поділені порівну, але Росія викупала непотрібні Україні кораблі. Сума викупу і вартість 20-річної оренди бази в Севастополі покривалася боргом України за енергоносії. На запитання, чим може завершитися судове рішення про передачу "Держгідрографії" маяків, що використовуються Чорноморським флотом Росії в Криму, Чалий заявив: «По-перше, Росія постійно створює проблеми такого резонансного характеру, і це пов’язано з тим, що при розподілі і вирішенні питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації не всі питання врегульовані. Цим, власне, Росія скористалась. І гідрографічні об'єкти – це одне з питань, яке постійно залишається суперечливим. Логічно, що країна, яка має суверенітет над своєю територією, повинна також контролювати прибережну зону. Зрозуміло, що не логічно, якщо ці засоби будуть надані іншій країні, яка не несе жодної відповідальності, згідно з міжнародним правом». За його словами, українсько-російський конфлікт навколо Чорноморського флоту виникатиме, допоки він перебуватиме на території України. Чорноморський флот (ЧФ), який сьогодні позиціонується як фактор стабільності та безпеки Чорноморського регіону, в перспективі може обернутися серйозною загрозою для України. Про це в ході відео-моста Москва-Київ заявив політолог Вадим Карасьов. України може в недалекому майбутньому денонсувати Харківські угоди “Якщо загостриться проблема Ірану, може бути, в такому випадку, глобальний конфлікт. України буде побічно в нього втягнута. Такий же ризик загрози військової та національної безпеки Чорноморський флот може привнести, якщо загостриться ситуація з Сирією”.Чорноморський флот з Криму може “виштовхати” туризм За словами В. Карасьова, для РФ флот це фактор безпеки і стратегічний пріоритет, але для України головне не військові методи і не стратегічне озброєння, а військовий нейтралітет. Росія спробує залишити свій флот у Криму навічно, – думка “Зовнішні питання українська сторона намагається врегулювати дипломатичними методами”, – уклав політолог.

55. Ядерне роззброєння України в 1991 – 1994 рр. і світова спільнота.

Укр в скл СРСР відігравала значну роль у створенні його ракетно-ядерного щита. Перед новою Укр,яка дістала в спадщину третій у світі(після США i Росiї)ядерний арсенал, постало питання про долю цього арсеналу. Складність тут полягала, зокрема, в тому, що це було, мабуть, одне з перших самостійних рішень українського керівництва, не продиктоване, як раніше союзною владою, i воно, до того ж, суперечило, як відразу стало зрозуміло, позиції владних структур Росiї-правонаступницi СРСРЗгідно з Декларацією про державний суверенітет (1990 р.)Укр добровільно в односторонньому порядку оголосила себе без'ядерною державою. Укр уже в 1991 році стала широко декларувати своє рішення про повне i якнайшвидше ядерне роззброєння..Прийняття статусу без'ядерної держави для Укр було непростим рішенням як у психологічному, фінансовому і соц плані, так і з погляду забезпечення нац безпеки. Однак Укр пішла на цей крок, усвідомлюючи, що розповсюдження ядерної зброї є одним із найнебезпечніших джерел ризику як для миру та стабільності на континенті, так і для самого існування укр народу. До бер1992 р. з Укр в Росію було вивезено 57 % тактичної ядерної зброї. Одночасно укр сторона домагалася міжн гарантій,що ракети, вивезені з республіки, дійсно будуть знищені і при цьому будуть присутні українські спостерігачі. Росія була змушена погодитись на ці пропозиції: 16 кв 1992 була підписана російсько-українська угода, за якою укр військові експерти одержали можливість здійснювати контроль за знищенням тактичних ракет. До 6тр1992 р. тактична ядерна зброя була вивезена з Укр. до Росії. Але вперте небажання керівництва Рос Фед відшкодувати нашій державі втрати за вивезений із ракетами уран та плутоній стало однією з причин, що гальмувало ядерне роззброєння Укр. Окрім того, знищення міжконтинентальних балістичних ракет вимагало величезних матеріальних коштів, яких Укр не мала.

30 вер1992 р. на Генеральній сесії ООН у Нью-Йорку міністр закордонних справ Укр А. Зленко заявив, що наша держава знищить свою ядерну зброю за умови надання їй іншими державами гарантії безпеки і фінанс допомоги. Про це ж заявила 18 лист 1992 р. і ВерхРада. Така позиція Укр. викликала негативну реакцію і Росії і США. З одного боку Росiя прагнула щоб ядерне угруповання на укр території залишалося під її контролем i по суті, становило єдину, керовану з Москви систему. Такий підхід давав Росiї величезні переваги.Російське керівництво вбачало для себе небезпеку в тактичному ядерному озброєнні, яке знаходилося в Укр i яке було мобільним i мало дальність дії в кілька сотень кілометрів, а також у важких бомбардувальниках з ядерними КР i бомбами. Вже на початку січня 1991 року в Укр прибула група високих цивільних i військових російських спеціалістів, які доводили доцільність i навіть вимагали безкоштовної передачі Росії всіх ядерних засобів. Аргумент на користь цього висувався один - військово-технічний: укр сторона не здатна експлуатувати i забезпечити застосування ядерної зброї. Підтекстом цієї аргументації була політична мета: зберегти Україну в полі свого впливу i залежності, i не дати США втрутитися в процес повного ядерного роззброєння Укр.З другого боку США побоювалися передусім українських МБР, частина з яких була націлена на об'єкти в Америцi. Уже до кінця грудня 1991 року, з а ініціативою США, в Укр проводиться серія тристоронніх зустрічей Укр-Росiя-США, на яких обговорюються варіанти ядерного роззброєння Укр. США зобов'язувалися оплатити весь цей процес, а також надати певну компенсацію Росiї.У США справді з великим побоюванням ставилися до політичних кроків нестабільної i непередбачуваної Укр.Рішення про ядерне роззброєння дозрівало у суперечках i дискусіях. З одного боку, як уже зазначалося, Укр залишалась у технічній залежності від Росiї в питанні застосування стратегічної ядерної зброї (СЯЗ). Разом з тим, орієнтація на Захід не давала їй змоги ввійти в військово-політичний союз з Росією, а лише за таких умов можна було б вирішити питання застосування стратегічної ядерної зброї з території Укр.Ця політична суперечність не впливала б на застосування тактичної ядерної зброї оскільки Україна могла самостійно її застосувати, але такої зброї вже не було: Укр її позбулась.Вирішити проблему ядерного роззброєння Укр за таких умов означало розв'язати об'єктивну суперечність між можливістю застосувати МБР i відсутністю політичних умов для цього. Укр приймає правильне рішення - позбутися СЯЗ i тим самим розв'язує існуючу політичну суперечність.Однак існувала й інша причина, що впливала на процес ядерного роззброєння в Укр. Це - технічний стан МБР i закінчення строків перебування ракет на бойовому чергуванні, а також неможливість їх експлуатації, проведення регламентних робіт без спеціалістів із Росiї.Було пройдене основні юридично-правовi етапи, що полягали в ратифікації Договору СНО-1 (лис1993) у приєднанні до ДНЯЗ (лют1994) i пiдписаннi тристоронньої Заяви Президентами Укр Рос i США (січ 1994).Прийняттям останнього документа три сторони, по суті, домовлялися про порядок ліквідації ядерного угруповання в Укр (з урахуванням вимог СНО-1 i ДНЯЗ) i визначалися, хто за що відповідає в цьому процесі i що за це одержить:Укр вивозить всі ядерні боєприпаси від СЯЗ в Росiю для знищення. За це вона одержує від Росiї пальне для АЕС, що забезпечує безперервну їх роботу. Україна за матеріальної i технологічної допомоги США приступає до ліквідації МБР та їх шахтно-пускових установок (ШПУ);Росiя за прийняття i ліквідацію ядерних зарядів з України та виготовлення ТВЕЛiв одержує компенсацію від США в розмірі 100 мільйонів доларів; США дістають військово-політичний результат, до якого прагнули, - ліквідується третє за величиною в світі ядерне українське угруповання без особливих затрат для АмерикиЛише після довгих і виснажливих переговорів 14 січ1994 р. у Москві була підписана спільна заява США, Росії та Укр, згідно з якою наша держ мала отримати відшкодування за вартість урану, який містився у ядерних зарядах, розміщених в Укр.1 чер1996 р. завершився процес вивезення з території Укр всього ядерного озброєння. Укр держава стала неядерною країною. Без розв’язання цієї проблеми було неможливо здобути підтримку міжнародним співтовариством українського державного процесу.У січні 1999 року на Павлоградському механічному заводі завершилась ліквідація першої міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) СС-24, що засвідчило початок останнього етапу в ліквідації ядерної спадщини України.

56. Україна – НАТО: від програми “Партнерство заради миру” до “Хартії про особливе партнерство”.

Стосунки України з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися невдовзі після отримання країною незалежності в рамках багатостороннього форуму для консультацiй i спiвробiтництва з полiтичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (до 30 травня 1997 року - РПАС), бiльш iндивiдуалiзованого партнерства у сферi оборони, вiйськового спiвробiтництва та операцiй на пiдтримання миру - Програми "Партнерство заради миру" (з травня 1997 року здiйснюється пiд егiдою РЄАП), а також вiдносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматi "19+1" (до середини 1998 року "16+1"), формалiзованих в Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провiдною структурою, що має тенденцiї i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контекстi розширення на Схiд. Нацiональнiiнтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi мiжнародного миру, стабiльностii безпеки, сприяннi покращенню загального клiмату довiри в Євроатлантичному регiонi, створеннi нової системи регiональної безпеки в Європi, виробленнi пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобiгання розповсюдженню зброї масового знищення. Хартiя про особливе партнерство мiж Україною i НАТОХартiя про особливе партнерство мiж Україною i НАТО пiдписана вiд України Президентом України, вiд НАТО - Генеральним секретарем i главами держав та урядiв держав-членiв Альянсу пiд час Мадридського саммiту 9 липня 1997 р. Її пiдписання стало важливим практичним кроком щодо забезпечення нацiональних iнтересiв та нацiональної безпеки нашої держави в контекстiiнтеграцiйних процесiв в Європi, зокрема, у контекстi розширення Альянсу. В Хартiї визнається, що незалежна, демократична та стабiльна Україна є одним з ключових факторiв забезпечення стабiльностi в Центрально-Схiднiй Європi, та на континентi в цiлому, а також вiдзначено, що держави-члени НАТО продовжуватимуть пiдтримувати суверенiтет та незалежнiсть України, її територiальну цiлiснiсть, принцип непорушностi кордонiв, демократичний розвиток, економiчне процвiтання та її статус без'ядерної держави, як ключовi фактори стабiльностi та безпеки в Центрально-Схiднiй Європi та на континентi в цiлому. В Хартiї зазначено, що держави-члени НАТО пiдтримали гарантiї безпеки, якi отримала Україна вiд всiх п'яти ядерних держав-учасниць Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), як без'ядерна держава-учасниця ДНЯЗ. Сторони пiдтвердили своє зобов'язання повною мiрою розвивати РЄАП та розширену ПЗМ. Це включає участь України в операцiях, в т.ч. миротворчих, в кожному конкретному випадку, на основi мандату Ради Безпеки ООН, або ОБСЄ, а також, у разi залучення до таких операцiй Багатонацiональних Об'єднаних оперативних сил (БООС), участь у них України на початковому етапi. У Хартiї передбачено створення практичних механiзмiв двостороннього спiвробiтництва Україна-НАТО, зокрема: Комiсiя Україна-НАТО (регулярнi засiдання на рiвнi послiв, мiнiстрiв закордонних справ, мiнiстрiв оборони, глав держав у форматi "19+1"); спiльнi засiдання з вiдповiдними Комiтетами НАТО у форматi "19+1"; спiльнi робочi групи; взаємнi вiзити високого рiвня та обмiн експертами; кризовий консультативний механiзм для проведення спiльних консультацiй у випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територiальнiй цiлiсностi, полiтичнiй незалежностi або безпецi. Важливим напрямом спiвробiтництва залишаються полiтичнi консультацiї.

Спiвробiтництво в рамках Програми "Партнерство заради миру"8 лютого 1994 роцi Україна пiдписала Рамковий документ ПЗМ, а 25 травня передала керiвництву НАТО свiй Презентацiйний документ. В ньому визначенi полiтичнi цiлi участi України в ПЗМ, заходи, якi планується здiйснити для досягнення цих цiлей, а також сили i засоби, що видiляються Україною для участi у ПЗМ. В 1995 роцi Україна призначила своїх перших офiцерiв зв'язку до штаб-квартири НАТО у Брюсселi та Координацiйного центру партнерства (КЦП) у м.Монс (Бельгiя). Весною того ж року мiж Україною i НАТО була укладена Угода з безпеки, на основi якої вiдкрито офiси зв'язку у штаб-квартирi НАТО та КЦП. 6 травня 1996 року вiд iменi Уряду України були пiдписанi важливi угоди в рамках ПЗМ, за якими регулюється статус вiйськовослужбовцiв Збройних Сил України при перебуваннi на навчаннях та iнших заходах на територiї держав-членiв НАТО або країн-партнерiв i, навпаки, вiйськовослужбовцiв iнших держав, якi беруть участь у навчаннях на територiї України, - "Угода мiж державами, якi є сторонами Пiвнiчноатлантичного договору, та iншими державами, якi беруть участь у Партнерствi заради миру, щодо статусу їхнiх збройних сил" (Угода СОФА), а також Додатковий протокол до цiєї Угоди (ратифiкованi Верховною Радою України 2 березня 2000 року). Спiвробiтництво в рамках Ради євроатлантичного партнерстваРада євроатлантичного партнерства (РЄАП) є важливим механiзмом регулярних консультацiй з широкого кола полiтичних питань та питань загальноєвропейської i регiональної безпеки. РЄАП дозволяє країнам-партнерам брати участь у процесi вироблення та прийняття рiшень НАТО, що торкаються їхнiх iнтересiв. Україна виступає за подальше змiцнення процесу консультацiй i спiвробiтництва в рамках РЄАП, розглядає РЄАП як орган постiйного дiалогу мiж НАТО i країнами-партнерами і концентрує свою увагу на таких напрямах її дiяльностi: полiтичнi питання та питання, що стосуються безпеки; економiчнi питання; наука; екологiчнi наслiдки вiйськової дiяльностi; iнформацiйна дiяльнiсть; миротворчi операцiї; управлiння за умов надзвичайних ситуацiй цивiльного характеру. Держав