Про застосування примусових заходів медичного характеру

30 травня 2007 р. м. Львів

Слідчий прокуратури Галицького району м. Львова, юрист II класу Побірченко В.П., розглянувши матеріали кримінальної справи № 167 про обвинувачення Крупки Степана Васильовича у вчиненні злочинів, пере­дбачених ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 342 КК України,

встановив:

14 травня 2007 р. у прокуратуру Галицького району м. Львова з Галиць­кого райвідділу внутрішніх справ за підслідністю надійшла кримінальна справа про обвинувачення Крупки С. В. за ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 342 КК України.

Проведеним розслідуванням цієї справи встановлено таке: 1 травня 2007 р., біля 23 год. 30 хв., до ресторану готелю «Жорж» зайшов Крупка С. В. і почав вимагати, щоб йому продали дві пляшки горілки. Коли офіціант Вакулов сказав, що в ресторані спиртні напої «людям з вулиці» не продають­ся, то Крупка вчинив сварку і хуліганські дії: він голосно кричав, брутально лаявся, кулаком вдарив в обличчя швейцара Поляруса, перевернув один зі столів у банкетному залі. Коли Крупку доставили в чергову кімнату Галиць­кого РВВС, він і там продовжував хуліганити: стукав кулаком по столі, кри­чав, нецензурно лаявся на адресу працівників міліції Заброварного, Пташки та Соколова. Після того як його відвели до камери затриманих, він продовжував висловлювати погрози на адресу працівників міліції, бив ру­ками й ногами в двері, вимагав викликати до нього прокурора області. Коли через дві години його знову привели до чергового райвідділу внут­рішніх справ, він продовжував викрикувати погрози і брутальну лайку на адресу працівників міліції, вчинив спробу втечі з райвідділу, але був затри­маний. Під час затримання Крупка чинив міліціонеру Заброварному Ф.І. опір і завдав йому кулаком удару в обличчя, спричинивши легкі тілесні уш­кодження без короткочасного розладу здоров'я.

Вина Крупки у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 342 КК України, підтверджується поданими матеріалами справи.

Потерпілі Гречко і Полярус пояснили, що дійсно 1 травня цього року біля 24 години, Крупка в ресторані «Жорж» вчинив хуліганські дії: бру­тально сварився, вдарив в обличчя потерпілого Поляруса, перекидав столи.

Потерпілий Заброварний пояснив, що біля 0 год. 40 хв. 2 травня в чер­говій кімнаті Галицького РВВС Крупка вчинив сварку, брутально лаявся, стукав кулаком об стіл, висловлював погрози на адресу працівників міліції. Після того як його помістили до камери затриманих, бив руками й ногами у двері, лихословив, а коли його знову завели до чергового, кинувся тікати, проте був затриманий. Під час затримання чинив опір і вдарив його (Заб­роварного) в обличчя.

Крім того, вина Крупки підтверджується показаннями свідків Колосо­вої В. М. (а.с.19), Пташки М.Н. (а.с. 22); Соколова П.І. (а.с. 29) та актом судово-медичної експертизи (а.с. 41—42).

Вивчення особистості Крупки виявило, що незадовго до вчинення зло­чинів він став поводитися дивно: примушував членів сім'ї виконувати не­потрібну роботу, співати хором або декламувати вірші; коли хтось відмовлявся це робити, заходився істеричним криком; нерідко сам до себе беззмістовно говорив, войовничо викрикував на адресу невідомого чоловіка погрози «покінчити раз і назавжди».

З акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи вбачається, що Крупка хворіє на психічне захворювання — шизофренію в параноїдальній формі. Злочини вчинив у хворобливому стані і є неосудним. За висновком експертів він потребує примусового лікування в психіатричній лікарні з по­силеним наглядом (а. с. 44—48).

Враховуючи, що на підставі ст. 19 КК України Крупка не підлягає кри­мінальній відповідальності, оскільки злочини вчинив у стані неосудності, керуючись статтями 416, 417 КПК України,

постановив:

кримінальну справу № 167 направити через прокурора Галицького ра­йону м. Львова в суд для вирішення питання про застосування до Крупки Сергія Васильовича, 1942 року народження, уродженця м. Вінниці, украї­нця, безпартійного, одруженого, з освітою 8 класів загальноосвітньої шко­ли, ніде не працює з 2002 року, проживає ум. Львові, вул. Замкова, буд. 6, кв. 13, який вчинив злочини, передбачені ч. 1 ст. 296 та ч. 2 ст. 342 КК Украї­ни, примусових заходів медичного характеру.

Слідчий,

юрист II класу Побірченко В. П. (підпис)

Додаток: Список осіб, яких необхідно викликати до суду та довідка про рух справи.

 

5. Під час розгляду кримінальної справи про обвинувачення Ковальова у вчиненні злочину, передбаченого ст. 115 КК Украї­ни, захисник підсудного заявив клопотання про зупинення розгляду справи на тій підставі, що його підзахисний захворів на психічну хворобу і став неосудним. Висловлюючи міркуван­ня щодо заявленого клопотання, прокурор вважав, що необхід­но призначити судово-психіатричну експертизу і вирішувати питання з урахуванням ЇЇ висновку.

Призначена судом експертиза дійшла висновку, що Кова­льов не розуміє на цей час значення своїх дій, оскільки у нього відбувся розлад психічної діяльності у формі реактивного пси­хозу з псевдо деменцією, і що він потребує примусового ліку­вання в умовах суворого нагляду. Суд погодився з висновком експертизи і виніс ухвалу про звільнення Ковальова від кри­мінальної відповідальності та покарання і застосував до нього примусові заходи медичного характеру - поміщення в психі­атричну лікарню з суворим наглядом.

Чи мав суд право звільнити підсудного від кримінальної відповідальності і покарання?

Чи міг суд застосувати примусові заходи медичного ха­рактеру до особи, в якої настав тимчасовий розлад ду­шевної діяльності?

Чи обов'язкові для суду рекомендації експертів-психіатрів щодо типу психіатричної лікарні, де мають застосову­ватися примусові заходи медичного характеру?

Якими є порядок і підстави відновлення кримінальної справи щодо особи, до якої були застосовані примусові заходи медичного характеру?

6. Ухвалою районного суду 14 січня 2007 р. до Максимум 3.В. були застосовані примусові заходи медичного характеру - поміщення в психіатричну лікарню зі звичайним наглядом. 28 січня 2007 р. комісія лікарів-психіатрів психіатричної лікарні дійшла висновку, що Максимум перебуває у стані практично­го видужання і подальшого застосування примусових заходів медичного характеру (примусового лікування) не потребує. На підставі цього висновку адміністрація психіатричної лікарні припинила щодо Максимум примусове лікування, і її було ви­писано з лікарні.

Після виписки Максимум додому не поїхала, а жила зде­більшого на залізничному вокзалі і незабаром була затримана за крадіжку особистих речей громадян. Постановою судді ра­йонного суду до неї були знову застосовані примусові заходи медичного характеру — поміщено до тієї самої психіатричної лікарні. Перебуваючи в лікарні, Максимум часто зникала і приносила крадені речі. Лікар, що її лікував, звернувся до го­ловного лікаря з клопотанням про переведення хворої у відді­лення з посиленим наглядом. З'ясувавши обставини, головний лікар звернувся з поданням до районного суду за місцем ліку­вання Максимум. Суд задовольнив клопотання адміністрації лікарні — змінив раніше застосований примусовий захід ме­дичного характеру на поміщення до психіатричної лікарні з посиленим наглядом.

Захисник Максимум на постанову судді про зміну приму­сового заходу подав апеляційну скаргу, в якій просив вказану постанову скасувати як незаконну.

Яким є порядок скасування або зміни застосованих ра­ніше примусових заходів медичного характеру?

Чи були допущені в описаній ситуації порушення кримі­нально-процесуального закону? Якщо так, то які саме?

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: глава 34.

2. Кримінальний кодекс України. — К., 2002. — Статті 19, 93—95.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медич­ного характеру" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримі­нальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

4. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 633-646.

5. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 520-533.

6. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 556-566.

7. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 743-754.

8. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 544-564.

9. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник для підготовки до державного іспиту. – К.: Істина, 2006. – С. 184-186.

10. Нор В.Т. Кримінальний процес України: Практикум: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.Т. Нор, Н.Р. Бобечко, В.П. Бойко та ін. / За ред. В.Т. Нора. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2008. – С. 214-221.

11. Лукашина Т.В., Н.И. Пашковский Уголовный процесс: Практикум. – Х.: «Одиссей». – 2005. – С. 190-193.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Галаган В.И. Особенности расследования органами внут­ренних дел общественноопасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми. — К.,— 1986.

2. Ковтун Н.Н. Производство по применению принудитель­ных мер медицинского характера. — Н. Новгород, 1999.

3. Колмаков П.А. Правовое регулирование принудительных мер медицинского характера. — Сыктывкар, 1999.

4. Комарова Н. А., Сидорова Н. А. Производство по примене­нию принудительных мер медицинского характера. — СПб., 1996.

5. Михайлова Т. А. Производство по применению принуди­тельных мер медицинского характера. — М., 1987.

6. Николюк В. В., Калъницкий В. В. Уголовно-процессуаль­ная деятельность по применению принудительных мер меди­цинского характера. — Омск, 1990.

7. Овчинникова А. П. Сущность и назначение принудитель­ных мер медицинского характера. — М., 1977.

8. Радаев В. В. Расследование преступлений, совершенных лицами с психическими недостатками. — Волгоград, 1987.

9. Протченко В. А. Принудительные меры медицинского ха­рактера.— М., 1976.

10. Рыжаков А. П. Производство по применению принуди­тельных мер медицинского характера. — М., 1997.

11. Улицкий С. Я. Правовое регулирование принудительных мер медицинского характера. — Владивосток, 1974.