Бісмарк OTTO едуард леопольд фон шенхаузен 24 страница

Твори: Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с замечаниями Перетерского И. С. М., 1984.

Б. К.

ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН (1658-1722) – укр. і рос. церковний діяч, письменник-полеміст. Навчався у Києво-Могилянській колегії, єзуїтських школах Львова, Любліна, Познані і Вільно. Повернувшись до Києва бл. 1689 р. прийняв чернецтво (під іменем Стефана), викладав у Києво-Могилянській колегії, у 1700 р. висвячений митрополитом рязанським і муромським. У 1702 р. призначений екзархом і блюстителем всеросійського патріаршого престолу, був одночасно президентом Слов’яно-греко-латинської академії в Москві. З 1721 р. – президент Священного Синоду. Я. був автором численних проповідей, твору «Камінь віри» (1715).

У своїх проповідях Я. висловив власне розуміння ієрархії політ. влади, що склалася тоді в рос. сус-ві, склав образне уявлення про тогочасну соціально-політичну структуру (у вигляді одного воза з чотирма колесами – де до першого колеса належала аристократія, другого – адміністративно-чиновницька знать, до третього – духовенство, четвертого – люди простонародні). Щодо ж співвідношення світської і духовної знаті, то Я. відстоював їх рівноправність, прагнув захистити церкву перед самодержавною політикою Петра І, зберегти певну церковну автономію. Одночасно, Я. намагався раціоналізувати православ’я, пристосувати ряд православних догматів до католицьких схем. Будучи висунутим Петром І, Я. підтримував централізовану політику Петра ї, захищав ідею сильної царської влади, що не заважало йому, одночасно стверджувати: «царі більше панують над тілом, ніж над душею людською». Досить незалежна позиція Я., захист церкви стали причиною погіршення його стосунків з російським самодержцем.

Твори: Яворський Стефан. Філософські твори. К., 1993, Т. 1-.

Б. К.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (978-1054) – держ. діяч Київ. держави, найстарший син св. Володимира Святославовича, після загибелі його брата Бориса успадкував престол Великого князя київ. (1019). Ще перед смертю батька Я. М., володіючи Новгородом, мав тісні зв’язки з Швецією та одружився з дочкою шведського короля Інгігердою (Іриною), тому з опануванням київ. престолу в державі зросли варязькі впливи. Продовжуючи політику батька, Я. М. намагався забезпечити безпеку західних кордонів, тому він приклав чимало зусиль до повернення червенських міст (земель польсько-українського пограниччя). Я. М. ходив на чудь і Зах. Двіну, там він збудував місто Юр’єв (Тарту). Я. М. завдав вирішального удару печенігам, у 1036 р. він з допомогою своїх постійних помічників-варягів остаточно розгромив їх і змусив до переселення за Дунай, це дало змогу пересунути кордони на південь, де було збудовано лінію укріплень і там же він заснував Юр’єв, недалеко від Білої Церкви. Проводячи активну закордонну політику» Я. М. допомагав відновлювати Польську державу, уклав договори з Німеччиною, нав’язав широкі матримоніальні стосунки з тогочасними західноєвропейськими королівськими сім’ями (його син Всеволод одружився з візантійською царівною Анною Мономах, дочка Марія вийшла за польськ. короля Казіміра, інша дочка – Єлизавета одружилась з родичем шведського короля, що став норвезьким королем, ще інша дочка була одружена з угорським королем Владиславом Лисим, дочка Анна стала дружиною франц. короля Генріха І, їхній син став родоначальником орлеанської лінії корол. дому). При Я. М. було обрано першого митрополита не візантійця, ним став «Іларіон русин» священник церкви Спаса на

Берестовім, автор «Слова про закон й благодать» виголошеного в Десятинній церкві. При ньому була, фактично, організована Церква, з’являються монастирі, до п’яти єпископій додається шоста – в Юр’єві, над Россю; збудовано храм св. Софії в Києві. Водночас Я. М. першим повернув укр. Церкву до Візантії, спричинився до закладення візантійського фундаменту в укр. церкві, впровадження візантійської політ. доктрини, в т. ч. підпорядкування Церкви державі. При ньому було укладено перший літописний звід, почався широкий розвиток шкільництва, перекладів оригінальної літератури. За Я. М. було вперше сформульовано збірки писаних законів, що спирались на звичаєве право і як діюче право, поширене було всюди там, де сягала влада Я. М. Хоча в «Правді Ярослава» відчувався ще вплив варягів та візантійців, однак вона виросла зі старовинних місцевих звичаїв, які були закріплені як правові норми Київ. держави. «Правда Ярослава» датується між 1016-1054, в ній є 17 статей, які трактують вбивство та право помсти, свідчать про обмеження кола кровних месників, що було пов’язане з перетворенням родової общини у сусідську, розпадом кровноспоріднених зв’язків, збільшення ролі князя і його суду, що свідчило про започаткування перетворення київ. сус-ва у нормоване ієрархічне.

Література: Русская правда. Законодательство Древней Руси. В: Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 томах. М., 1984. Т. 1.

Б. К.

ЯСПЕРС КАРЛ (1883-1969) – нім. філософ, психіатр. Нар. в Ольденбургу. Вивчав право в ун-тах Гайдельберга і Мюнхена, медицину – в ун-тах Берліна, Геттінгена і Гайдельберга. В 1908-1915 рp. – асистент психіатричної клініки Гайдельберга, з 1916 р. – проф. Гайдельберзького, з 1948 р. – Базельського унтів. Під час правління Гітлера зазнавав утисків, у 1937-1945 йому було заборонено викладати і видавати свої праці. Погляди Я. на сус-во та його історію викладені в праці «Витоки історії та її мета». На його думку, людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку. Оскільки це неможливо ні науково довести, ні заперечити, то Я. називає допущення цієї єдності постулатом філософської віри. Історія як людська реальність визначається переважно духовними факторами, серед яких головну роль відіграють ті, що пов’язані екзенстенційним життям. Час зародження філософської віри є віссю світової історії, «вісьовою епохою». Це, згідно з Я., час між 800 і 200 роками до н. е. У цей проміжок часу виникли паралельно в Китаї, Індії. Персії, Палестині і Стародавній Греції духовні рухи, які сформували той тип людини, який існує і досі. Аналізуючи схему світової історії, Я. стверджував, що «вся історія людства ділиться на три фази, які послідовно змінюють одна одну: доісторію, історію і світову історію». Розглядаючи проблеми майбутнього, які можуть

виявити тенденції існуючого, Я. стверджував, що в наш час у світі панує три тенденції: «соціалізм», «світовий порядок», «віра». Ці три головні напрямки в діяльності і помислах сучасних людей зливаються в своїй меті, «яка полягає в досконалій свободі людей». Свобода виникає тоді, коли додаються як зовнішні сили підкорення особи, так і її сваволя. Свобода тісно пов’язана з поняттям справедливості: «Будучи вільним, я хочу не тому, що я так хочу, а тому, що я впевнений в справедливості мого бажання». Здійснення свободи можливе лише в співтоваристві людей: «Я можу бути вільний в тій мірі, в якій вільні інші». Свобода людини починається з того моменту, коли в державі, в якій вона живе, вступають в дію прийняті закони, що називається політ. свободою. Її реалізація можлива в правовій державі, в якій закони приймаються і змінюються тільки законним шляхом і де вони мають однакову силу для всіх. Я. детально аналізував ознаки політ. свободи, виокремлюючи серед них правову державу, демократію, можливість необмежених дискусій в процесі підготовки рішень, вільні вибори, проведення виборів і формування політ. еліти партіями, наявність впливової опозиції, демокр. спосіб життя, відокремлення політики від світогляду, наявність стабільної конституції тощо. Головною ознакою вільного стану є, на думку Я., віра в свободу, з якої виникає надія на майбутнє, на наближення ідеалу політ. свободи. У зв’язку зі сказаним вище, Я. розглянув два теоретичні проекти справедливого і вільного соціального устрою. Першим був соціалізм, другим – формування єдності світу на основі Світової імперії. З одного боку Я. ще тоді вказував, що соціалізм був універсальною тенденцією сус-ва, який був здатним так організувати працю і розподіл її продуктів, що забезпечило би справедливість і свободу всіх людей. Цього можна було б досягнути за допомогою планування, що здійснювалось диктатурою пролетаріату, але тут крився один небезпечний момент. Він полягав у абсолютизації і перебільшенні знань законів суспільного розвитку. З’являлося бажання планувати не лише господарство та розподіл, але й все життя сус-ва. Таке «тотальне планування може здійснювати лише держава, яка має абсолютну владу». У такому разі, слушно зауважував Я., подібне «тотальне щастя» починало суперечити принципам свободи і не могло стати шляхом її досягнення. Таким чином, поєднання свободи і справедливості шляхом соціалістичного планування ставало неможливим в силу імперативного обмеження самої свободи. З іншого боку, вважав Я., розвиток техніки веде до формування глобальної єдності: «почалася історія єдиного людства, єдиною стала його воля». Незабаром настане і політ. єдність всієї планети. Шлях розвитку буде йти від національних держав через великі континентальні сфери впливу до Світової

імперії або до світового порядку. Однак імперія, створюючи мир на всій землі, зможе здійснити це лише шляхом утворення єдиної влади, що керуватиме світом з єдиного центру рішень. Це вимагатиме, також, тотального планування, а навіть терору. Однак, вважав Я., цього можна уникнути, якщо йти дещо іншим шляхом. Потрібно поставити за мету добровільне самообмеження тих, хто володіє могутністю, повнотою всієї влади. Це саме обмеження стане умовою свободи для всіх. Такий новий порядок приведе до усунення абсолютного суверенітету і навіть до усунення існуючого поняття держави – для щастя людей. У результаті створиться щось на зразок «глобального федералізму». Свою реалізацію даного порядку Я. пов’язав з «вічною вірою», суть якої полягає в єдності віри в Бога, віри в Людину, її можливості. Не погоджуючись із концепцією історичних циклів розвитку сус-ва, його культури, Я. також заперечив матеріалістичне розуміння історії. Він ствердив, що історія як людська реальність визначається найбільше духовними чинниками, серед яких на першому місці ті, що пов’язані екзистенційним життям, поясненням трансцендентного.

Твори: Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991.

М. П., Б. К.