Список використаних джерел. Люди часто вважають, що стріт – арт – це лише забаганка тинейджерів які прагнуть самовиразитися, але насправді це спосіб показати людям правду

ВСТУП

Люди часто вважають, що стріт – арт – це лише забаганка тинейджерів які прагнуть самовиразитися, але насправді це спосіб показати людям правду. Розкрити недоліки людства, сучасні проблеми, розказати що буде краще, або ж просто прикрасити стіни міста, зробивши їх менш буденними.

Стріт – арт ще більше ніж наприклад, блоги, дає можливість простим людям розповісти про свої думки (і мистецтві) – великій аудиторії, не тільки в Інтернеті, але й простим перехожим, які не можуть не помітити великих картин, малюнків на стінах та асфальті.

Англія славиться оригінальністю графіті, стікер-арту, постер – арту, монументального живопису, його сенсом.

Тож мета нашої науково – дослідницької роботи дослідити сучасний стріт арт – осяйнути сенс цього мистецтва, дослідити історію виникнення та його форми, у Великобританії.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

· дослідити історію виникнення стріт – арту, його форми;

· довести, що стріт – арт є визнаним видом мистецтва, та поширеним на всіх континентах;

· дослідити цей вид мистецтва та його розвиток у Британії;

· заохотити учнів до подальших досліджень.

Тож актуальність нашої роботи полягає у розширенні світогляду людей на, здавалося б таку звичайну і просту річ як стріт — арт.

Об’єкт дослідження: вуличне мистецтво у Великобританії.

Предмет дослідження: розширення знань про стріт - арт, а також розширення світогляду.

Практичне застосування: матеріал даної роботи може допомогти у подальших дослідженнях та при написанні наукових статей з даної теми, може використовуватися на уроках мистецтва та історії

Структура роботи. Робота складається з трьох розділів та вступу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. СТРІТ – АРТ ЯК МИСТЕЦТВО

1.1. Основне поняття про стріт – арт

Стріт-арт (англ. Street art - вуличне мистецтво) - образотворче мистецтво, відмітною особливістю якого є яскраво виражений урбаністичний стиль.

Основною частиною стріт арту є графіті (інакше спрей-арт), але не можна вважати, що стріт-арт це і є графіті. До стріт-арту також належать постери (некомерційні), трафарети, різні скульптурні інсталяції і т. п. У вуличному мистецтві важлива кожна деталь, дрібниця, тінь, колір, лінія. Художник створює свій стилізований логотип - «унікальний знак» і зображує його на ділянках міського ландшафту. Найголовніше в стріт-арті - не привласнити територію, а втягнути глядача в діалог і показати різну сюжетну програму.

На 2010 рік в жодному музеї світу не існує відділів колекціонування та зберігання стріт-арту.

1.2. Історія виникнення

Опублікований в 1918 р. російськими футуристами Декрет № 1 «Про демократизацію мистецтв (для огорожі література і майданна живопис)» говорить: «Товариші і громадяни, ми, вожді російського футуризму - революційного мистецтва молодості - оголошуємо:

1. Відтепер разом із знищенням царського ладу скасовується проживання мистецтва в коморах, сараях людського генія-палацах, галереях, салонах, бібліотеках, театрах.

2. Під ім'я великої поступу рівності кожного перед культурою Вільне Слово творчої особистості нехай буде написано на перехрестях будинкових стін, парканів, дахів, вулиць наших міст, селищ і на спинах автомобілів, екіпажів, трамваїв і на сукнях всіх громадян.

3. Нехай самоцвітними райдугами перекинуться картини (фарби) на вулицях і площах від будинку до будинку, радуючи, облагороджуючи очей (смак) перехожого.

Художники і письменники зобов'язані негайно взяти горщики з фарбами і кистями своєї майстерності іллюмінованних, розмалювати усі боки, лоби і грудей міст, вокзалів і вічно біжать зграй залізничних вагонів.

Нехай відтепер, проходячи по вулиці, громадянин буде насолоджуватися щохвилини глибиною думки великих сучасників, споглядати барвисту яскравість красивою радості сьогодні, слухати музику - мелодії, гуркіт, шум - прекрасних композиторів всюди.

Нехай вулиці будуть святом мистецтва для всіх. - Володимир Маяковський, Давид Бурлюк, А.Каменський («Газета футуристів». - М., 15 березня, 1918)

За легендою, історія графіті починається в 1942 році, під час Другої світової війни, коли робочий Кілрой приймається писати 'Kilroy was here' на кожному ящику з бомбами, які виробляють на фабриці в Детройті. Солдати в Європі відтворюють цю фразу на стінах, додержують під час бомбардувань. Пізніше до цього першого прояву вірусу приєднуються підписи Корнбреда у Філадельфії в 1950-х - 1960-х роках. Художник бере місто приступом разом з Cool Erl і Top Cat. Утрьох вони створюють графіті, в справжньому сенсі даючи початок цього перебігу.

З Філадельфії рух наприкінці 1960-x років приходить в Нью-Йорк. Там все починалося в кварталі Washington Heights в Манхеттені. У 1971 році «тег» поширюється всюди, покриваючи стіни вагонів метро. Julio 204 - перший, хто поміщає номер своєї вулиці поруч зі своїм псевдонімом. Першим райтером, визнаним за межами власного кварталу, став Taki 183. Він залишає сліди своєї присутності в дуже багатьох міських місцях, стаючи своєрідним «палієм» і провокуючи хвилю наслідувань серед багатьох райтерів.

У той же час починає з'являтися нова форма. 1972 відзначає народження нового естетичного мови. У той час як між райтерами, шукаючими слави допомогою своїх псевдонімів, спалахує справжня війна, деякі з них для того, щоб якось відзначитися, використовують несподівані стилістичні включення. Так зародилася основа стилю та коду графіті, використовуваного і сьогодні.

Швидкий і безконтрольне зростання руху викликає певний інтерес культурних інстанцій, від критиків до галерей. Тому початок 1980-х відзначає вражаючу кількість виставок, де молоді райтери отримують визнання як художники в повному розумінні цього слова. У 1981 році престижний журнал Арт Форум присвячує статтю явищу Fashion Moda. У тому ж році райтери беруть участь у виставці PSI New York / New Wave разом з іншими художниками, серед яких Жан-Мішель Баскіа, а також Джозеф Кошут, Вільям Берроуз, Нен Голдін, Енді Уорхол і Лоуренс Вайнер. У 1982 році Fashion Moda виставляється на Dokumenta 7 в Касселі, Німеччина. З тим же Спантеличує очевидним успіхом першого райтери виставляються в багатьох музеях Європи паралельно з виставками в кращих галереях Нью-Йорка.

Одночасно з художнім визнанням мистецтво графіті відчуває на собі жорсткі санкції, які змушують його розвиватися поза метро і вулиць. Тиск чинить значний і підчас фатальний ефект на художній розвиток багатьох райтерів. Але не всі миряться з цим, і дехто шукає нові шляхи розвитку, що дають місце численним відгалуженням. З цього моменту рух одержує друге дихання і забезпечує собі подальший розвиток.

Останнє десятиліття відзначає різноманітність напрямків, які вибирає стріт-арт. Захоплюючись старшим поколінням, молоді райтери усвідомлюють важливості розроблення власного стилю. Таким чином виникають все нові відгалуження, що пророкують руху багате майбутнє. Нові різноманітні форми стріт-арту часом перевершують за своїм розмахом все, що було створено до цього.

Отже з цього розділу можна зроби ти висновок,що стріт-арт - це вид образотворчого мистецтва, відмітною особливістю якого є яскраво виражений урбаністичний стиль.

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ СТРІТ – АРТУ

Трафарет

Трафарет (англ. stencil) - пристосування, що використовується для нанесення на різні поверхні великої кількості ідентичних зображень, а іноді для досягнення спеціальної художньої ефекту; цим терміном також позначається зображення, створене за допомогою даного пристосування. Пристосування являє собою невеликий аркуш з прозорої плівки або, частіше, щільного паперу, в якому вирізані кілька сегментів, що становлять вихідне зображення.

2.2. Графіті

Графіті (походить від італ. grafficare — дряпати, дослівно «надряпані») — спершу так називали одну з технік настінного малярства. Пізніше цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків (див., наприклад: Blume 1985, 137). Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Та більше, саме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо.

Графіті — явище надзвичайно давнє. Графіті зустрічаються археологами в багатьох культурах різних епох та континентів.

Античність

Стіни античних міст, що збереглися, були вкриті написами. Одна із найвідоміших колекцій античних графіті знайдена під час розкопок Помпеї. Мешканці Помпеї так само, як і наші сучасники, писали про любов, секс, політику, висловлювали свої симпатії і неприязнь чи просто мережали міські стіни своїми іменами, часом навіть вульгарними. Графіті Помпеї стали для дослідників свідченням про культуру і побут античності

Судячи з написів, які знайденні на стінах міста, графіті часто відігравали роль дошки оголошень, та є певною предтечею сучасних інтернет-блогів та форумів. На одній із стін знайдено "приватний чат" коли чоловік під ніком "Другий" та жінка "Перша", обмінювалися послідовно романтичними написами: "Секундус" вітає свою Приму, там де вона є. Я питаю чи кохаєш ти мене?

Археологічні й письмові джерела, що підтверджують руські графіті, також мають давню історію. Сотні графіті XI-XIII ст. знайдено у Софійських соборах Києва й Новгорода, а також в инших руських храмах. Графіті на церковних стінах мають переважно релігійний зміст: це прохання про допомогу, молитви й хрести, прокляття, повідомлення про смерть можновладців та про їхні негідні вчинки[4]. Попри те, можна натрапити на цілком світські написи: «У Гнілка тухлі зуби» (руське «У Гнилку зуби тухоли»)

Перша відома нам згадка про руські графіті в літературі належить до кінця XVIII ст.

Протистояння офіційних інститутів і виконавців графіті існувало сторіччями і стосувалося давніх написів не менше, ніж сучасних. Сьогодні вже не потрібно доводити, що древні графіті Софійського собору в Києві — не нікчемне забруднення стін, а пам'ятник історії, складова частина культури, об'єкт дослідження багатьох соціо-гуманітарних областей науки. Вивченням руських графіті займаються мовознавці, історики, археологи. Древні графіті — важлива складової слов'янської епіграфіки і культурології. Роботи Б.Рибакова, С.Висоцького, О.Мединцевої, Б.Суслова, Б.Щепкіна й інших дослідників присвячені різним аспектам вивчення древніх графіті. Кожний з них обґрунтовано доводить, що графіті є цінним матеріалом для вивчення мови, культури, соціальної ієрархії, народного розмовного стилю, відносини до релігії населення Русі. Б.Рибаков, характеризуючи значимість древніх графіті, писав: "Графіті на стінах давніх будинків — важлива складова частина епіграфіки... Епіграфічний запис — це живий голос давньоруського городянина" [9] Як свідчать найстародавніші графіті, указ Володимира порушували люди різних професій, соціальних шарів, світські особи і диякони. Численні написи на стінах Софії Київської та інших будівель стародавнього Києва, датовані 11-13 ст. мають два десятки граматичних ознак сучасної української мови. В історичних написах відчувається прагнення людини до діалогу з Богом, і в боротьбі за право на цей діалог порушувалися державні і церковні закони. Цікаво, що сучасні українські графіті, наприклад, в Харкові і Києві майже не містять згадувань про Бога, не виконуються на стінах церков, і релігійна тематика зовсім не домінує в них (хоча у Львові були зафіксовані малюнки і написи на стінах соборів).

Тематика сучасних графіті набагато різноманітніша, але провідною функцією їх донині залишається прагнення до діалогу, комунікації в рамках визначеної соціальної групи. Історична роль древніх графіті-автографів досить вагома, оскільки саме завдяки їм можна установити соціальний статус тих, хто їх писав, рівень розвитку писемності в суспільстві на визначеному історичному етапі. Нам поталанило — древні графіті збереглися, незважаючи на час, а також негативне ставлення до них. Однак збереглися вони насамперед завдяки тому, що техніка написання і місце виконання (культові спорудження, стіни церков і монастирів) природно сприяли цьому.

Графіті — це насамперед закодований текст, символіка якого відбиває визначені події культурного, політичного або громадського життя соціуму, членами якого є його виконавці. Саме контекст розкриває основний зміст того, про що говориться в конкретному графіті, підкреслюючи приналежність одиничного до загальної традиції. Так, винятково в контексті політичних подій кінця 1980-х — початку 1990-х років в Україні можна пояснити існування безлічі написів: "СРСР — так", "СРСР — ні", "Україна — уперед", а також малюнків з перекресленою радянською символікою. Ці написи дозволяють простежити реакцію на ті або інші політичні події не тільки локального, але й світового масштабу (війна в Іраку, наприклад, одержала відображення на стінах міста; у 2003-2004 роках зафіксована значну кількість написів і малюнків, присвячених цій тематиці, — від тривіальних до складних малюнків і трафаретів, автори яких є як прихильниками, так і супротивниками війни.

Отже, нерозривність з культурним контекстом і символістику складають головні ознаки графіті як явища традиційної культури, тому для його розуміння і тлумачення насамперед необхідно знати соціальне тло, що ховається за конкретним написом або малюнком. Неможливо порівнювати історичні графіті Софії Київської, написи на вулицях сучасного Харкова і малюнки на вулицях Тулузи або Чикаго. Єдине, що їх поєднує, — це спонтанність і неофіційність виникнення і визначена асоціальність характеру побутування, пов'язана, по-перше, з тим, що графіті — візуальне мистецтво, а по-друге, з елементом примусовості, властивим цьому напівлегальному, за природою, явищу.

Графіті, як знакова система,містить семіотичний ряд, у якому закодована інформація не тільки про історію самого візерунка або напису, але і про історію і традиції соціумів, у яких ці графіті існують нині або існували колись. Запозичені з інших культур знаки і символи втрачають у новому оточенні комплекс первинних значень і здобувають нові. Ця риса є визначальною для розгляду сучасних графіті, оскільки значна їхня частина, особливо графіті, виконані у формах "masterpiece" і "wildstyle" (дикий стиль), існують як система з вторинним семіотичним значенням. Складність і багаторівневість компонентів, що беруть участь у текстовій взаємодії, приводять до непередбачуваності трансформації, якій піддається текст. Однак трансформується не тільки він — змінюється вся семіотична ситуація... Уведення чужого семіосизу, що перебуває в стані неперекладності, приводить його в стан порушення... Текст, виведений зі стану семіотичної рівноваги, утрачає здатність до саморозвитку. Могутні зовнішні текстові вторгнення в культуру, розглянуту як великий текст, не тільки обумовлюють адаптацію зовнішніх повідомлень і введення їх у пам'ять культури, але й послуговують стимулами її саморозвитку, що приводить до непередбачених результатів" таким чином, культура "балонів", з її символікою й атрибутикою, упродовж останнього десятиліття охопила українські стіни і сьогодні вже є складовою міської традиції, носіями якої, як правило, виступають підлітки. От чому поряд із традиційними для нашої культури написами: "Андрій — лох", "Гашиш не переможе", "Хто курить план, той не наркоман", "Я люблю Оксану" і т.п., а також загальновідомими символами анархії, миру або наркотиків, фашистською символікою й ін. з'являються зовсім незрозумілі на перший погляд малюнки, написи і візерунки, процес адаптації яких активізується на сучасному етапі. Наприклад, написи: "Black graffiti are best" і "White power".

У цьому ж ряду — зображення темношкірого підлітка (виконавця репу або представника кримінальних угруповань) і символіка скінхедів. У наданому прикладі перше служить "візитівкою" чорношкірих підлітків Північної Америки, друге — представників Ку-клукс-клану. Пояснити запозичення саме цих образів і символів, виходячи з етнічного, політичного, соціального або культурологічного аспекту питання, украй складно. Беззаперечним є той факт, що жодне з цих повідомлень не несе свого первинного значення і на київських парканах наповняється новими змістом і семантикою. Виконавець графіті найчастіше не віддає собі звіту в тім, що стоїть за кожним з відтворених ним знаків. Точніше, йому зрозумілі лише деякі значення цих символів, оскільки, як зауважував Р.Барт: "Будь-яке зображення полісемічне... читач може сконцентруватися на виразніших і не звернути ніякої уваги на інші. Нерідко адаптовані образи-символи і знаки-символи служать для виконавця і його аудиторії "повідомленням без коду", коли образ сприймається винятково як "іконічне" зображення".

Колективність графіті сприяє їхньому народженню, побутуванню і зникненню, оскільки боротьба з графіті — лише складова колективної форми їхнього буття. "Боротьба міської влади з вуличним живописом — не прикре непорозуміння, але невід'ємна частина Культури графіті, що з'явилася на світ як crimeart, беззаконне мистецтво, і вже тому не зацікавленої у власному визнанні". У цьому руслі цікаво було б розглянути і взаємини графіті-власність. Не авторське право на графіті, а усвідомлення виконавцями "власності" майна, на якому ці графіті виконуються. Визначені традиції написання графіті формуються під впливом своєрідного розуміння права на власність. З одного боку, колективна природа графіті вимагає визначених "гарантій" і умов існування і розвитку. З іншого боку — асоціяльність самого явища перешкоджає його розвитку, от чому традиційними місцями існування сучасних графіті стають стіни будинків, огорожі, будівлі, які підлітки вважають своєю власністю (школи, дитячі садки і майданчики), тому саме навколо шкіл, у парадних і ліфтах житлових будинків, у дитячих садах (у які підлітки збираються вечорами) і на спортивних і дитячих майданчиках графіті з'являються в найбільш розвинутих формах. Зокрема, є у Києві на дитячих майданчиках споруди, цілком перетворені на місця листування підлітків Наприклад, у парку Калова у Києві (вул. Гончара) донедавна існувало "житло", дах якого місцеві підлітки називали "Penthouse", з відповідною тематикою графічних написів і малюнків. На противагу цьому найменше графіті можна побачити на спорудах, що офіційно належать конкретній особі або організації, особливо на фасадних спорудах міста (банках, магазинах, салонах краси, театрах, кав'ярнях, ресторанах), власники яких піклуються про їхній зовнішній вигляд. Такі споруди можуть "прикрасити" випадкові протест-графіті у формі "tag" або "wildstyle", але тривалість існування фасадних графіті досить обмежена, а можливість виникнення діялогів практично виключена. Місцями розташування комплексних, складних за технікою виконання графіті (зроблених за допомогою балонів у стилях "bubble" (букви намальовані надутими чи двоколірними) і "master-piece") стають важкодоступні місця: дахи будинків і гаражів, каналізації, внутрішні стіни покинутих споруд і будівельних майданчиків і зовнішні стіни жител, розташованих на схилах.

Асоціяльність графіті, їхня протидія "архітектурній картині міста" також впливають на процес локалізації графіті. "У місті, чий вигляд у значній мірі сформований класичною естетикою "сучасного плину", нічні рейди райтерів були свого роду антипуристськими, барочними диверсіями, що перетворюють одноманітність ландшафту і викликали занепокоєння городян".

Має місце специфічний характер анонімности цього роду мистецтва. Окремі графіті, безумовно, мають авторів, однак їхня сутність полягає в анонімності, відсутності якщо не авторства, то авторських прав. Саме цей момент робить їх привабливими для мас, демократичним видом мистецтва. Виходячи з концепції Є.Головахи щодо прагнення сучасної культури і мистецтва до неоанонімности (відповідно до якої в сучасному світі поширюється і панує тенденція до технологізації мистецтва, рівноправности культурного обміну), а авторство у всіх видах мистецтва поступається правами стає несуттєвим, утрачає первинний харизматичний зміст, без впливу духовних учителів чи культових імен, можна припустити, що графіті не тільки не зникнуть зі стін великих міст, але і стануть досить своєчасною формою мистецтва, неоанонімність якого вже зараз є головною умовою природного побутування окремих стилів.

Мистецтво, якого не розумієш, дратує, ще більше дратує елемент насильства, характерний для графіті, що з'являються в публічних місцях (ці стихійні написи і малюнки неможливо не зауважуватити, проходячи вулицями міста). Авторські виставки можна ігнорувати, автора-художника — критикувати, а сам автор може захистити, обґрунтувати вигадливі форми втілення власних думок і бажань, позначених їм як мистецтво. Анонімні і колективні графіті простіше знищити, чим задуматися про причини їхнього виникнення, ролі й місця, які вони займають у культурному і соціальному житті міста і його жителів. Важко визнати мистецтвом те, чого не розумієш. Наприклад, єдиною функцією графіті "wild style" є роздратування, намір спантеличити глядача. Але і цей стиль має знаковий код, символіку, художні форми втілення, традиції побутування, тобто всі риси властиві колективним формам традиційної культури. А призначенням визначених стилів є бажання їхніх авторів спілкуватися винятково в рамках соціально-закритого середовища, звертатися до тих, кому зрозумілі традиційні символи даного стилю.

Одним з найпоширеніших мотивів сучасних графіті в Україні останніх років є зображення темношкірого підлітка, написи типу: "Hip-Hop forever", "Rap is my life", "Eminem is best", а також графіті з англійським словом "crew" (бригада). Ці написи і малюнки прикрашають стіни елітних гімназій, двори гуртожитків, парки, будівельні і дитячі майданчики й інші місця молодіжних тусовок. Вигляд темношкірого підлітка, прикрашений атрибутикою ватажка молодіжних кримінальних угруповань Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, інших великих міст Північної і Латинської Америки, став в останні роки найпоширенішим образом сучасних київських графіті. У дослідженні Р.Гастмана "Вільні агенти: історія вашингтонських графіті" (2001) [15], наведена значна колекція вашингтонських графіті останніх десятиліть XX століття. Цікаво, що серед них набагато менше малюнків із зображенням символіки афро-американського гетто, ніж було зафіксовано на київських стінах.

Написи "Hip-Hop — don't stop", "Rap — king of the music", "Black graffiti like this are best", "C2H50H Crew", "RW Crew", "2P Crew", а також малюнки з зображенням темношкірого підлітка являють собою певну тематичну і семантичну єдність. Насамперед, вони репрезентують єдину культурну систему, а саме — музику, традиції, спосіб життя кримінальних підліткових угруповань афро-американських районів великих міст Північної Америки (інакше кажучи, це — субкультура гетто в прямому розумінні цього поняття). Але саме ці символи прикрашають стіни і українських елітних навчальних закладів, вони стали частиною української міської субкультури кінця XX — початку XXI століття.

Традиційними для нашого суспільства завжди були графіті "tags" (найпростіші за способом виконання написи, найчастіше — автографи, у яких автор використовує тільки один колір, а букви і малюнки написані або видряпані на поверхні в один шар). Саме такого роду напису виконували на стінах історичних споруджень упродовж сторіч. Ця традиція зберігалася в радянські часи (про що свідчить студентський, шкільний, тюремний фольклор, а також окремі графіті на зовнішніх стінах), у пострадянський період виникла "традиція балонів" (виконання складних за композицією та кольорною гамою малюнків) і численні стилі виконання настінних малюнків.

Поняття графіті в сучасній лінгвістиці є невизначеним, що вбирає різні структурно-семантичні типи стійких образних словосполучень. Цим пояснюється, чому англійські словники включають також обороти явно неприслівного характеру, такі як графіті. Оскільки різні структурно-семантичні типи фразеологічних одиниць вже мають назви, графіті може бути використана лише для одного з них, що ще не має назви, а саме комунікативних фразеологічних одиниць неприслівного характеру, незалежно від того, пов'язані вони з прислів'ями чи ні.

Написи-графіті часто є реченнями. Але в цих розрядів фразеологічних одиниць маються істотні розходження, наприклад, з приказками, у функціональному плані, тому що приказкам не властива директивна, повчально-оцінна функція, а написам у стилі графіті вона часто буває властива. Щодо прислів’їв, то для них характерний більш високий ступінь абстракції, чим для графіті. Графіті різноманітні за своім змістом й охоплюють усі сторони життя молоді.

За семантичним значенням їх можна поділити на такі групи:

1. соціальна тематика.

Ø Оцінка соціального статусу, матеріального стану.

Напр. Down with bankers! Who is bourgeois – that we shall punish! We are poor teenagers.

Ø Вислови щодо міжособистсних взаємин

I am the friend of Paul. Who is not the friend for me, that down with To Negros – fight. Skinheads, forward! Unisex love is a sediment

Ø Графіті, що мають функції оголошень та повідомлень (інформаційні)

Dan, we have gone to me. People, we meet tomorrow at 10.00. Here there was Igor. Sasha and Tanya were here. We kissed.

Інтимна тематика

I love Lena. Love me, otherwise I shall kill you.

3. Політична тематика

NATO – no. NATO – yes. I wish to return to the USSR. I do not wish to be at war in Iraq.

Культурна тематика

Ø Музика

Rap – the best. Dirty rockers, go away. Rock, go away from city. Rap is a sediment.

Ø Молодіжна субкультура

Point of assembly. Crowd, go with me. Our party. Our ghetto. Forward, on a disco.

5. Визначена асоціальна тематика

Drugs will win the world. Marihuana is cool. Long live hashish. I shall kill the Negro. Negros, from city! Homosexuals, prepare for death.

Кожен образ графіті — це знак, навіть графіті-автографи — знаки, адже традиційно підпису під графіті залишали тільки виконавці, чиє ім'я стало символом визначеного стилю або візерунка. Запозичені образи і символи на київських стінах свідчать про бажання виконавців і їхньої аудиторії продемонструвати причетність до традицій іншої культури. Графіті відбивають реальні, а не бажані процеси, що відбуваються у свідомості і духовному житті представника визначеного соціуму.

Активізація написання графіті, популярність нових для нашої культури стилів, використання запозичених знаків і символів — це унікальне свідчення того, що офіційна культурна замкненість сучасної України, бажання визначених кіл шукати зв'язку тільки зі своїм минулим, не впливає на свідомість рядових українців тотально, завжди залишається "вікно", крізь яке можна при бажанні утекти від культурної замкнутості, відчути духовне єднання з представниками інших культур і традицій. Спонтанний розвиток словесної творчості й образів, втілених у графіті, підтверджує наявність міцних зв'язків з міською субкультурою інших країн. Запозичаючи традицію іншомовної, іноетнічної, соціально віддаленої поп-культури, ми як би вибираємося з власного гетто, занурюємося у світ нових символів і образів.

Агресія, спрямована на стіни, краще агресії, спрямованої на людину. До речі, агресії в графіті не більше, ніж любові, будь-яких інших почуттів і набагато менше, ніж в офіційних засобах інформації — газетах, телебаченні. Як форма побутування низової культури графіті культивують цілий ряд традицій визначених міських субкультур. Це в меншій мірі стосується слов'янської культури, ніж, наприклад, традицій великих міст Північної і Південної Америки, де графіті — безумовний елемент кримінального життя міста, знак конкретних підліткових угруповань, символ їхніх територій.

У вивченні графіті перетинаються інтереси кримінологів, культурологів, фольклористів, психологів, соціологів. Світ сучасних графіті — це прояв внутрішнього життя наших сучасників. Це форма існування традиційної субкультури міста, феномен, що нараховує сторіччя, незалежно від нашого до нього ставлення. Сучасні графіті, виконані символіки й атрибутики традиційного характеру, нерідко послуговують візитівкою молодіжних угруповань, а тому заслуговують на увагу дослідників різних галузей. Галузь true street art- новий напрямок графіті, середнє між мозаїками і графіті, їхніми майстрами вважають Devil's Crue(Nemo One, Toke One, Canet).

2.3. Стінопис

Стіно́пис — різновид монументального і декоративного малярства, що виконувалося безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкавстика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів — синтетичні ґумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.

Стінопис розвинувся в Єгипті, Китаї, Середній Азії, Греції, Римі, а 4 ст. до РХр. — 2 ст. по РХр. широко стосувався в античних міст Північного Причорномор'я в оздобленні житлових будинків, громадських споруд і гробниць (пам'ятки у Керчі, Ольвії, Херсонесі та ін.). За середньовіччя стінопис розвинувся головним чином у церковному мистецтві. З 10-13 ст. в Україні походять мозаїки й фрески соборів Києва (Софійського, Михайлівського-Золотоверхого, Кирилівської церкви), Чернігова (Успенського Єлецького монастиря, Борисоглібського), Остра (Юрієвої Божниці) та ін. Традиції монументального стінопису Київської і Галицько-Волинської держави продовжували українські майстрі 14-17 ст., використовуючи частково знання і досвід західно-європейського мистецтва, головно італійського; стінопис монастиря в с. Бакоті (Поділля), церков св. Онуфрія в Лаврові (Галичина), Успенської в Лужанах (Буковина), церкви-ротонди св. Миколи в с. Горянах (Закарпаття), у Вірменській катедрі у Львові (16 ст.). У 15 ст. українські майстрі розписували костьоли в Польщі: колеґіятський костьол у Вісліці, замкову каплицю св. Трійці в Любліні, катедральний храм у Сандомирі, каплицю Чесного Хреста в катедрі у Вавелі в Крокові. З 16 ст. відомі стінописи в церквах: св. Онуфрія в с. Посаді Роботицькій і св. Параскеви в с. Радружу (Перемищина).

Розвиток дерев'яного будівництва не сприяв стінопису, проте є помітні темперові поліхромії 17-18 стст. з дерев'яних церков, головним чином Галичини і Закарпаття. Стінописи збережені в цілому або у фраґментах у церквах Галичини: св. Трійці (1593; розібрана 1937) і св. Духа в Потиличі, св. Юра і Воздвиженській у Дрогобичі, єв. Апостолів у Поворознику (західна Лемківщина, розібрана), Троїцькій у Сихові, у Жовкві, Судовій Вигині й ін.; на Закарпатті — в Миколаївській церкві в Колодному та ін.; на Буковині — в Бергометі й ін.

З другої половині 17-18 стст. пам'ятки стінопису у мурованих спорудах збереглися у Києві (в Успенському соборі і Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської Лаври та в Андріївській церкві) й на Лівобережжі (в Троїцькому соборі Густинського монастиря, в полтавському Хрестовоздвиженському монастирі, Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові, в Миколаївській церкві в Переяславі). В Галичині й на Волині в монументальному малярстві того часу працювали переважно італійські, французькі, німецькі і польські митці в оздобленні костьолів і палаців, у стилі бароко і рококо (Підгірці, Олика, Олесько, Львів).

У 18 ст. в стилі класицизму були оздоблені численні палаци Розумовських (Київ, Козелець, Покорщина, Яготин, Глухів, Почеп); у 19 ст. палац П. Завадовського в Ляличах. На початку 19 ст. в церкві над стінописом працювали ще Л. Долинський і В. Боровиковський, проте реалізм не сприяв розвиткові декоративного мистецтва і переважав шаблон: шпалери, мальовані на папері або полотні (так звані колтрини). Чималим досягненням уважався розпис у збудованому в псевдовізантійському стилі Володимирському соборі в Києві (1885–1896; С. Костенко, В. Замирайло, М. Пимоненко та інші під керівництвом В. Васнєцова). З російських митців цікаві розписи залишив ще М. Врубель (Кирилівська церква в Києві).

На початку 20 ст. почалися спроби відродження українських народних та історичних традицій у декоративному малярстві. Найбільше вдалі розписи Полтавського земства (1903–1906) В. Кричевського і Музичного Інституту ім. М. Лисенка у Львові М. Сосенка (1915). У 1920-их pp. в українському стінописі працювали М. Бойчук і його школа монументалістів: І. Падалка, В. Седляр, О. Павленко, К. Гвоздик, М. Рокицький, О. Мизін, М. Шехтман (стінопис Селянської санаторії в Одесі 1928 і Червонозаводського театру в Харкові, 1933–1935; обидва знищені) та Л. Крамаренко в Києві і Харкові (розпис конференційної залі АН УРСР у Києві, 1930). Після другої світової війни у монументальному стінописі працюють випускники створеного 1946 Інституту Монументального живопису і Скульптури в складі Академії Архітектури УРСР. З 1950-их pp. стінопис застосовують у оздобленні театрів (Тернопіль), палаців культури (Нова Каховка), павільйонів виставок, вокзалів (Харків,Ужгород), аеропортів (Київ), ресторанів та інших споруд. У Галичині і на Волині стінописи виявлялися майже винятково в церковному мистецтві: П. Холодний-старший (Духовна Семінарія у Львові), М. Осінчук, П. Ковжун, Ю. Магалевський, які працювали старою технікою темпери. Вони модернізували візантійський стиль і дали підбудову під новий стінопис, традиції якого далі розвивали мистці на еміграції: П. Холодний-молодший, С. Гординський, М. Білинський, М. Дмитренко, І. Дикий.

Поряд зі стінописом, виконуваного професійними митцями, розвивався народний стінопис — розпис стін хат зовні і всередині. Різні області України виробили власні методи і зразки стінопису. Спершу прикрашали будинки фарбуванням (підмазуванням призьби, зовнішніх стін різними кольорами глини або крейдою); з другої половини 19 ст. впроваджено орнамент — зовні навколо вікон і дверей, на віконницях і як фриз під стріхою. Всередині хати головним об'єктом розпису була піч, стіна над полом, на якій мальовано килим і, рідше, стеля та сволок. У розпису переважав рослинний орнамент, інколи зображувано птахів або казково-фантастичних звірів і риб. Розпис виконували просто на стіні (без попередніх шкіців, тому ефект його свіжий і спонтанний), зазвичай кілька разів на рік, через це він був нетривкий. Широковідомий Петриківський живопис в с. Петриківка на Катеринославщині. За останні десятиліття мотиви народного розпису мають широке застосування у прикладному мистецтві: на тканинах, порцеляні і майоліці, для прикрас будинків тощо.

Стикер-арт

Стикер-арт або стікер-арт (англ. sticker art, sticker bombing, sticker slapping, slap tagging, sticker tagging) — форма стрит-арту, в якій зображення або повідомлення публічно зроблено завдяки наліпкам (стікерам).

Часто стікери клеять у громадському транспорті, підземних переходах чи інших публічних місцях, покритих дахом (таким чином стікер вберігають від несприятливих погодних умов і забезпечують йому контакт із публікою). Втім поширеним є також використання стікерів просто неба — на дорожніх знаках, поручнях чи просто стінах (для стін зазвичай використовують саме клей, а не просто клейкий папір як у інших випадках).

Стікери є особливо популярними в середовищі футбольних ультрас, які таким чином зокрема засвідчують свої відвідини певного міста чи стадіону.

2.5 Шаблонне графіті

Шаблонне графіті (англ. Stencil graffiti) — художня техніка, типова для стрит-арту. Для малювання використовують трафарети (інакше кажучи шаблони або матриці), вирізані зазвичай із картону або іншого твердого матеріалу. Під час малювання трафарет прокладають між поверхнею, на яку наносять малюнок, та джерелом фарби, після чого власне й наносять фарбу. Найчастіше в таких випадках використовують фарбу з аерозольних балончиків, хоча так само можна накладати фарбу пензлем або валиком. Цю техніку можна застосовувати як для простих одноколірних малюнків, так і для багатоколірних композицій. Для виконання останніх потрібно виготовити кілька трафаретів і точно розрахувати місця нанесення кожного кольору.

Одним із найбільш відомих виконавців малюнків такого типу є британець Роберт Бенкс (Бенксі)

Окрім естетичної вартості, шаблони часто несуть смислове навантаження політичного або суспільного змісту.

РОЗДІЛ 3. МИСТЕЦТВО БЕЗ КОРДОНІВ

3.1 Графіті в Англії

Графіті - мистецтво без кордонів, рука вуличних художників зазначила всі великі міста світу, більшість сіл і навіть поїхало по світу на стінах вагонів.

Англія виявилася країною, внесшей особливий вклад в цю культуру - але вона все ще не хоче змиритися з цим. За британськими законами, малювати на стінах будинків можна - якщо художник отримав на це спеціальний дозвіл міської влади. Якщо не отримав - картини підлягають знищенню.

Цю традицію спробували змінити в Брістолі. Там вулична живопис зайняла міцне місце в серцях городян, особливо після того, як виставка картин одного з «графітчиків» привернула безліч туристів і принесла в міську казну кругленьку суму. Влада міста справедливо розсудили, що немає сенсу знищувати те, що подобається людям і приносить дохід. В усякому разі, потрібно хоча б врахувати думку власника розмальованих стін: він вбачає в них шкоду або користь? «Нова політика» почалася в 2006 році, коли доля картини на венерологической клініці вирішувалася онлайн-голосуванням: 93% жителів висловилися на користь вуличного мистецтва.

Чому це сталося саме в Брістолі? Таємничий вуличний художник Бенксі, відомий не тільки своїми графіті, але і всілякими ексцентричними витівками, за чутками, народився саме в цьому місті. У всякому разі, виставка, яка порушила такий інтерес - це виставка його робіт.

Більш жорстку позицію займають влади інших міст. У столиці Великобританії, інших містах продовжують знищувати навіть по-справжньому художні зразки урбанізованої наскельного живопису.

3.2 Представники стріт – арту в Лондоні

3.2.1 Девід Уолкер

David Walker - англійський графітчик, який досить відомий серед вуличних художників і користується великою популярністю. Свої роботи залишив у багатьох містах світу, чим немало потішив їх жителів. Його роботи завжди дуже красиві, емоційні, яскраві та позитивні. Вони можуть бути цікаві як з художньої точки зору, так і з чисто обивательської. Краса його творінь доступна для розуміння кожного, так як всі графіті малюнки Девіда Уолкера на будинках та інших будівлях у межах міста радують і дорослих і дітей.

Як ви можете побачити з добірки робіт лондонського графітника, велика частина його робіт присвячена саме жіночим портретам. Причому сама стилістика створення портретів дуже незвичайна. Це дуже складне виконання, яке виконано на стику жанрів і стилів образотворчого мистецтва. Саме його незвичайний почерк у вуличному графіті, зробив стріт-арт художника по-справжньому знаменитим. Варто також відзначити, що вуличний художник, про який тут йде мова, займається графіті відносно недавно. Перші свої роботи він став малювати в 2009 році. Складно повірити, але всі роботи David Walker створює тільки за допомогою аерозольних балончиків з фарбами.

3.2.2 Бенексі

Британський художник, який малює в стилі графіті і іменує себе Банкси (Banksy), вивісив чотири своїх картини в чотирьох найпрестижніших музеях Нью-Йорка.

Приміром, намальована банку супу протягом трьох днів провисіла непоміченою в одному із залів Музею сучасного мистецтва.

Також "атаці" Банкси зазнали Музей природної історії, Бруклінський музей Метрополітен.

В музеї Метрополітен художник вивісив портрет жінки в протигазі, який називався "У вас прекрасні очі".

Музею природної історії Банкси "подарував картину, на якій зображений "озброєний ракетами і підслуховує пристроєм жук.

В Бруклінському музеї можна було побачити картину із зображеним на ній військовим XVIII століття, в руках у якого перебуває банку спрей-фарби, а на задньому фоні можна побачити антивоєнні написи.

Банкси заявив, що провернув все це за один день - 13 березня. Йому допомагали кілька людей, які фотографували все, що відбувається. Варто відзначити, що точно невідомо, як виглядає Банкси, так як на фотографіях він наклеєною бородою, капелюсі і окулярах.

Це не перший випадок, коли Банкси "дарує" знаменитим музеям свої картини. У минулому році він проніс декілька своїх робіт в Лувр і лондонської галереї "Тейт".

За словами художника, вперше ідея самому вивішувати свої картини в найпрестижніших музеях прийшла після того, як його сестра одного разу викинула багато його робіт у відро для сміття. На питання, навіщо вона це зробила, сестра відповіла, що все одно його картинам ніколи не судилося бути вивішеними в Луврі. Банкси сприйняв це як виклик і вирішив довести, що сестра помиляється.

За словами Банкси, той факт, що охоронці стежать в основному за тим, щоб картини не виносилися з музею, дуже допоміг йому.

Цілком ймовірно, де-небудь на лондонських вулицях вам вже попадалися на очі графіті цього художника-партизана - підпільника. Звуть його Банкси, але це тільки псевдонім: справжнє ім'я, як, втім, і сама особистість цього самого популярного в Англії графіті-майстра залишається загадкою. Це і зрозуміло: адже графіті - малювання фарбами на стінах будівель, парканів, поїздів метро, мостів і будь-яких інших поверхонь не належать тобі об'єктів - у Великобританії вважається заняттям незаконним і переслідується законом. До десяти років в'язниці можна заробити за ці художества, між іншим.

Сам Банкси, до речі сказати, не вважає себе художником. Він воліє слово вандал, точніше, "якісний вандал".

"Вандалит" він по-великому рахунку, на видних місцях: колони Нельсона на Трафальгарській площі, мостах або корпоративних будівлях в Сіті. Використовуючи здебільшого заздалегідь вирізані трафарети, Банкси зображує усміхнених поліцейських, мавп із засобами масового ураження, малят, які притискують до себе ракети, акторів Джексона і Траволту у фільмі "Pulp Fiction", пекучих з гвинтівок стиглими бананами, або англійської гвардійця, малюющего на стіні слово "анархія". Іноді графіті Банкси - це тільки слова або короткі фрази: іронія і каламбур, твердження або заперечення. На стіні одного серйозного установи він залишив графіті такого змісту: "З наказом Національного агентства ця стіна призначається для графіті". Любить людина пожартувати. Сам процес створення графіті змушує його кров вирувати в жилах. "Немає нічого більш збудливого, ніж створювати живопис там, де її ніхто не хоче бачити. З цим не зрівняється навіть велика персональна виставка в Тейт-Модерн", - заявив Банкси.

Тим не менш, у самого Банкси не так давно відбулася перша персональна виставка "Торф'яна війна" - у закинутому гаражі на сході Лондона. Тривала вона, правда, всього кілька днів і була закрита раніше терміну поліцією. Експонатами були живописні роботи, скульптура "П'яниця", інсталяції і, звичайно, графіті автора.

Тільки на цей раз деякі з них рухалися: невтомний Банкси притягнув живих корів, овець і свиней, і покрив їх своїми графіті з голови до ніг. На думку автора, маркуючи тварин трафаретними зображеннями, він ніби повертає слову "brand" його первісне значення.

Розмальовані у кольори поліцейської форми, або розкреслені смугами, що нагадують одяг в'язнів концтаборів, а то й прикрашені портретами Енді Уорхола, самою своєю присутністю тварини створили навколо виставки небувалий ажіотаж. Однак надії знаменитостей і шанувальників Банкси зустрітися на шоу з ним самим не виправдалися: з міркувань конспірації автор, який прекрасно знає про давно виписаний ордер на його арешт, на власну виставку не з'явився. Скандальна слава "культурного гангстера" приносить Банкси чималі дивіденди: плакати з його графіті продаються в універмазі "Селфріджес", футболки з його слоганом йдуть нарозхват, поп-група "Blur" замовила йому обкладинку для свого недавнього альбому, а полотна Банкси, за словами його менеджера, продаються за 10 тисяч фунтів. І хоча Банкси каже, що не став би продавати свої роботи колекціонеру-миллионщику Чарльзу Саачі, а волів би, "щоб вони належали тисячам людей", багато чи зможуть придбати роботи за ціною 10 тисяч за штуку?

Англія виявилася країною, внесши особливий вклад в цю культуру.

Має багато видатних художників — графітчиків, які роблять свій внесок в культуру та мистецтво світу.

ВИСНОВОК

Стріт-арт —образотворче мистецтво, характерною особливістю якого є яскраво виражений урбаністичний стиль. Основна частина стрит-арта - графіті (спрей-арт), але не можна ототожнювати графіті і стрит-арт. До стрит-арту належать також постери (некомерційні), трафарети тощо.

В стрiт-артi видiляють основнi форми:

· Графiти

· Шаблонне графiти

· Стiкер-арт

· Стiнопис

· Тафарети

Жителі Лондона звикли бачити графіті на стінах бідних районах і поїздів метро, як що-то грізним і приклад urban decay. З надряпаними іменами і гасла було видно, як непривабливо і агресивним, роботу шукає вандалів висловлювати свою самобутність і навіть створити політичний момент. До 1970-х рр. більшість жителів Лондон ненавидів графіті, розглядаючи її як більмо на оці, що є незаконним і тягне покарання у вигляді штрафу.

Також Британия славиться своими графитчиками-це таки як Бенекси та Девид Уолкер.

Отже з цього можна зробити висновок

Стріт – арт дає можливість простим людям розповісти про свої думки (і мистецтві) – великій аудиторії, не тільки в Інтернеті, але й простим перехожим, які не можуть не помітити великих картин, малюнків на стінах та асфальті.

Список використаних джерел

1.http://uk.wikipedia.org/wik

2. http://home.ekosystem.org/

3. http://www.dmoz.org/Arts/Visual_Arts/Public_Art/Street_Art/

4. http://arttechlaw.com/street-art-analog-free-culture

5. http://www.blouinartinfo.com/news/story/28602/street-cred/

6. http://en.wikipedia.org/wiki/Graffiti

7.http://en.wikipedia.org/wiki/Oxford_University_Press

8.http://www.ucl.ac.uk/museumstudies/websites06/ancelet/thehistoryofgraffiti.htm

9.http://www.lookatme.ru/tags/%D0%93%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%84%D0%B8%D1%82%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D1%85

10. http://www.kommersant.ru/doc/1404520

11.http://znaimo.com.ua/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%96%D1%82-%D0%B0%D1%80%D1%82