Сутнісні начала природи, або чого навчає вчення про Трійцю. 14 страница

Г. Одум, Е. Одум: «В екосистемі коралового рифу живуть риби різних видів. Для кожного виду характерне своє особливе забарвлення, що дозволяє особинам одного виду впізнавати один одного і позначати зайняту видом територію. Забарвлення пов'язане з витратами хімічної енергії. Витрати енергії необхідні і для розрізнення кольору, і для того, щоб органи чуттів і мозок реагували на світло. Якби в цій екосистемі жили риби тільки одного виду, ці витрати енергії були б не потрібні; створення і підтримання пов'язані з витратами енерги. Разом з тим різноманіття видів риб у цій екосистемі корисне для неї, оскільки підвищує її ефективність. Кожен вид риби харчується певними організмами, і це створює в системі складну структуру трофічних ланцюгів. Така взаємозалежність видів означає, що ефективно використовуються всі компоненти екосистеми» (Одум и др., 1978).

У цій безупинній боротьбі за ефективність у будь-яких відкритих системах, що самоорганізуються, крім механізму кооперації діє, завдяки конкуренції, невблаганний природний добір. Відповідно до закону мінімізації розсіювання енергії екосистем у конкурентних видах боротьби, можливих у даному життєвому середовищі, перемагає найефективніший за використанням як енергії, так і (на чому ми зупинимося в наступних розділах) інформації.

Факти публікацій

Факти своєрідної конкуренції між структурами, яким властива колективна поведінка («мода»), у результаті чого відбиралися найбільш стійкі, відзначені ще на рівні неживої природи (Дубнищева и др., 1998).

За принципом конкурентного виключення, що був сформульований Г. Га-узом у 1932 p., у стабіпьному життєвому середовищі не можуть мирно співіснувати два види з однаковими ресурсними потребами. Конкуренція змусить той вид, що хоч трохи поступається в рівні ефективності, чи відокремитися (переселитися в інше місце, перейти на інший вид ресурсів, почати пошук їжі під час сну домінуючого виду, ін.), чи зникнути. Наприклад, у нашому найближчому оточенні точиться боротьба між чорними тарганами (програють чи вже програли) і рудими «прусаками». Самки перших відкладають

178

яйця і не турбуються про них (індивідуальна економія енергії обертається непоправними втратами енергоресурсів виду). Самки других дбайливо носять «кладку» при собі практично до моменту виходу потомства (витрати в ім'я економії) (Корсак и др., 1998).

Збільшення різноманіття екосистем підвищує їх ефективність і створює передумови для нового збільшення різноманіття. Підвищення інтегральної ефективності екосистеми забезпечує передумови (запас вільної енергії) для дії механізму позитивного зворотного зв'язку. Як результат - в екосистемі з'являються нові біологічні види і підвищується рівень різноманіття складових частин системи. Ці зміни, у свою чергу, посилюють здатність системи до споживання і корисного використання енергії. Підвищення різноманіття складових частин системи надає поведінці системи підвищеної гнучкості (механізм негативного зворотного зв'язку) в умовах, коли джерела енергії стають менш доступними. Підвищене виживання системи дозволяє зберігати її гомеостаз при можливих турбулентностях. А при стабілізації, нагромадивши енергію, вона знову в змозі розвиватися, включаючи механізм позитивного зворотного зв'язку. Цей процес може продовжуватися доти, поки екосистема не вичерпує можливі резерви підвищення ефективності і досягає свого клімаксо-вого стану. Воно характеризується наближенням до максимальної межі ефективності даного виду систем. Потім цей механізм позитивного зворотного зв'язку слабшає, і система існує в дуже стабільному стані. Більш детально анатомія екосистем розглядається в (Мельник, 2000).

Настільки докладне ознайомлення з процесами, які відбуваються в екосистемах, сподіваємося, дозволяє краще зрозуміти процеси розвитку, притаманні структурам людського суспільства.

7.4. Енергетика соціальних систем

«Енергетика» фірми. Людство не може скасувати дію енергетичних законів (головним з яких є обов'язковість дотримання енергетичного балансу) у своїх відносинах із природою. Про це нагадують малі і великі екологічні кризи, що виникають у різних куточках Землі. Створивши економічну систему, побудовану на товарно-грошових відносинах, людина мало

179

замислюється про відповідність грошових знаків енергетичним еквівалентам.

Проте на будь-якій фірмі щомісяця складається документ за назвою «баланс». Щоправда, цей баланс не енергетичний, а грошовий. Однак, заглибившись у проблему, переконуєшся, що він пояснює і визначає поведінку економічного суб'єкта за тими ж правилами, за якими енергетичний баланс визначає поведінку організму чи екосистеми.

Примітка

По суті, баланс доходів і витрат є своєрідним квазіенергетичним балансом фірми. (Саме тому в термінологічному зв'язку підзаголовка перше слово узяте в лапки.) Ми використовуємо цей аналог, щоб підкреслити єдність природи, процесів, що відбуваються в будь-яких системах, які саморозвива-ються. Грошові показники справді тісно пов'язані з енергетичними еквівалентами. І не тіпьки тому, що ціни на папиво в сучасному суспільстві визначають ціни на інші види товарів. Гроші для суспільства - це те саме, що енергія для фізичної системи. Така відповідність грошей і енергії в соціальних системах не випадкова. Саме гроші, а не енергетичні показники, більш точно і повно відбивають глибину процесів, що відбуваються. Адже вони, крім іншого, відбивають і такий фактор, як інформацію. Наскільки це важливо, ми покажемо нижче. А поки повернемося до рівняння квазіенергетичного балансу, пам'ятаючи про деяку умовність використання відповідних аналогів.

Гомеостаз системи обумовлений основними технологічними видами витрат на виробництво продукції (у першому наближенні - це середній залишок оборотних коштів на підприємстві за винятком накладних витрат). Це своєрідний еквівалент життєзабезпечувальної складової квазіенергетичного балансу (Е_х).

Компенсаційну складову балансу (Е) формують витрати,

Аг

пов'язані з придбанням і утриманням пасивної частини основних фондів (будинки, споруди, передатні пристрої, силові машини й устаткування, ін.), утриманням управлінського і допоміжного персоналу, та інших видів накладних витрат. Саме вони покликані здійснювати функцію механізму негативного зворотного зв'язку, забезпечуючи рівноважний стан підприємства в рамках досягнутої номенклатури продукції, яка випускається, що, зрештою, і визначає гомеостаз підприємства.

180

Примітка __________________________________________________

Очевидно, не випадково в деяких зарубіжних підручниках з економіки витрати визначені як «прямі і непрямі виплати, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності» (див., наприклад, Пиндайк и др., 1992). Саме на підтримання гомеостазу фірми іде значна частина ЇЇ витрат.

Будь-яке відхилення від стану гомеостазу викликає збільшення компенсаційної складової (Е.) на нейтралізацію цих від-хилень. Зокрема, зміна традиційних постачальників і споживачів продукції спричиняє зростання транспортних і маркетингових витрат. Економісти знають, як невигідно буває, якщо фактичний обсяг виробництва відхиляється від нормативної потужності підприємства. Для підприємства однаково невигідним є як мале завантаження потужностей багатотоннажного і масового виробництва, так і значне «перевантаження» малопотужного устаткування. Основна причина - різке збільшення витрат на механізми негативного зворотного зв'язку. У подібних ситуаціях підприємствам рекомендують позбутися колишніх потужностей і перейти на технології, більш відповідні реальним умовам середовища і можливостям підприємства. Для цього частину витрат, використовуваних на механізми негативного зворотного зв'язку (Е.), потрібно переключити на механізми позитивно-го зворотного зв'язку (Е_т), тобто трансформувати виробництво. Додатковими джерелами засобів для цього можуть бути вивільнення частини витрат на собівартість, прибуток підприємства, банківські кредити, ін.

Що ж складає дисипативну складову (Е_д)7 Це податкові відрахування, платежі, збори, різні види збитків, неустойки, різниця між максимально досяжним і фактично досягнутим виторгом (упущена вигода) і, звичайно ж, державний (чиновницький) і недержавний (кримінальний) рекет. Дисипативну компоненту, безумовно, збільшує і низька ефективність основних технологічних процесів. Адже перевищення видаткових виробничих показників (матеріалоємність, енергоємність) будь-якої фірми порівняно з її вітчизняними і зарубіжними аналогами може бути по праву занесене в пасив «енергетичного» балансу, або в актив його дисипативної складової. Нагадаємо, що енергоємність і матеріалоємність продукції, що випускається українськими підприємствами, на жаль, у десятки разів (а по деяких

181

технологічних процесах у сотні разів) перевищують показники кращих зарубіжних фірм.

Сумний відступ

Низька ефективність радянських, а потім і українських підприємств значною мірою пояснюється спробою утримувати за будь-яку ціну досягнуту рівновагу в умовах, коли для цього не існує об'єктивних передумов, і невмінням використовувати механізми позитивного зворотного зв'язку. Для підприємств, що працюють у ринку, нормальною практикою є щорічний запуск декількох нових виробів. Це автоматично означає і знімання з виробництва старих зразків. Планування запуску виробу одночасно означає ппанування його знімання з виробництва. Згадаємо, як швидко морапьно застарівають будь-які види комп'ютерної техніки. Це відбувається тому, що з'являються нові.

Для радянських підприємств ппанування знімання виробу з виробництва в момент його запуску було нонсенсом. Адже виріб запускався «на століття». На незмінних радіоприймачах ВЕФ «Спідола», автомобілях «Жигулі», телевізорах «Берізка» і т.ін. виростапи ціпі покопіння радянських людей. Заявити, що виріб має бути знятий через рік, бупо рівнозначно твердженню, що виріб недосконалий, неякісний, просто поганий. Невміння відчувати час вело до невміння трансформуватися в цьому часі. Красномовним показником цього було прагнення все ремонтувати (найчастіше кустарним чином і в одиничному виробництві), а не заміняти на нове (випущене масовим способом).

Ще одним недоліком було невміння відчувати простір. Наші верстати, агрегати, заводи хронічно були «не по розміру». Або з них давно «вироспи», або до них роками не могли «дорости». До 90-х років у мікроекономіці взагапі не існувапо поняття маржинапьних (граничних) витрат. Апе тільки вони є індикатором для визначення оптимальних розмірів підприємств і доцільного (ефективного) обсягу продукції, що випускається.

Усі ці фактори породжувапи колосальні витрати на підтримання гомеостазу, що або весь час кудись виспизав, або взагапі хронічно знаходився осторонь. Апе навіть там, де гомеостаз випадково вгадувався, він одразу ж порушувався «ударниками», що прагнули його перевершити будь-що, «задовго до початку зустрівши Новий рік». Підгонка й експромт ставапи головним стилем виробництва. Девізом було не жити, а вижити.

Роками значна частина економічної системи «розміщувалася і годувалася» на компенсаційній складовій (Е). Подолання труднощів, за словами М. Жванецького, стало нашим стилем життя: «наші лиха неперекладні». Дійсно, чому така рутинна робота, як щорічний збір урожаю, у нас називається «битвою за врожай»?! Яким чином знаходилося місце для «трудових подвигів» на підприємствах, що роками, а то і десятиліттями випускали ті самі види продукції?!

«Енергетика* держави. Держава може існувати, тільки споживаючи (розподіляючи) вироблений національний продукт.

182

Це аналог припливу вільної енергії в систему (Е_с). Він може бути збільшений за рахунок зарубіжних інвестицій, іноземних кредитів, позик, грантів, внесків іноземних клієнтів у національні банки (останнім, наприклад, широко користуються Швейцарія, Люксембург, Кіпр), дивідендів від використання валюти як засобу платежу в інших країнах (наприклад, доларів США, дойчмарок, японських єн), дивіденди від вивозу власного капіталу, ін.

Як життєзабезпечувальну компоненту (Е_ж) можна розглядати всі ті види витрат, що забезпечують приплив зазначених вище надходжень у країну. Це виробничі витрати промислових підприємств і сфери послуг. Це й ті витрати, без яких неможливий приплив капіталу в країну. Причому сюди слід віднести не тільки відповідні витрати банків, зовнішньоекономічних відомств і установ, що оформляють іноземні кредити, позики, інвестиції і гранти, але й виплати по цих кредитах, позиках і акціях.

Компенсаційний компонент формують витрати відомств і підприємств, що забезпечують зовнішню і внутрішню безпеку країни, включаючи природоохоронні служби і підрозділи МНС. Сюди ж відносяться витрати, що забезпечують функціонування інфраструктури держави (комунальне господарство, шляхи, комунікації, ін.).

Куди ж віднести витрати на численні керівні структури (Кабмін, міністерства і комітети, місцеві адміністрації, податкові служби, ін.)? На жаль, у суспільстві існує дуже тонка межа, що відокремлює носіїв механізмів негативного і позитивного зворотного зв'язку. Вона визначається не тільки тими імпульсами, що виходять з верхніх ешелонів влади (а вони відіграють дуже велику роль), але й прагненнями і внутрішнім настроєм керівних органів і менталітетом його чиновників. Будь-який з них може стати генератором прогресу, що просуває суспільство вперед шляхом безупинного приведення в дію механізму позитивного зворотного зв'язку. Але ці ж суб'єкти можуть перетворитися на гальмо будь-яких реформ, турбуючись лише про утримання за будь-яку ціну старого гомеостазу системи і використовуючи тільки механізми негативного зворотного зв'язку.

Примітка

Реальне місце суспільних структур (і їхніх працівників) у квазіенергетичному балансі соціально-економічної системи визначається аж ніяк не вивісками установ

і колом їхніх формальних обов'язків, а фактично реалізованими функціями. Скажімо, горезвісний «тіньовий сектор», незважаючи на свій формально «дисипативний» статус, може робити набагато більший внесок у виживаність країни (а отже і ЇЇ стабільність), ніж солідні державні підприємства, що мають на те офіційні повноваження, але сидять роками «на картотеці». До речі, човниковий бізнес протягом останнього десятиліття в різні роки давав роботу (а отже, можливість елементарно вижити), за деякими оцінками, від 20 до 25% населення. І навпаки, наукові установи, покликання яких вносити позитивний дисбаланс у життя суспільства, довгі роки самі знаходяться (хоч і не з власної вини) на межі виживання. У цій ситуації єдино можливим може бути тільки збереження балансу (тобто старого гомеостазу).

Кількісна наповнюваність кожної з продуктивних складових енергетичного балансу системи (чи його квазіенергетичного аналога): життєзабезпечувальної, компенсаційної і трансформаційної - аж ніяк не гарантує якісного виконання відповідних функцій і ефективного розвитку системи. Високі витрати основного виробництва - ще не гарантія високої продуктивності, тим більше високої якості продукції. Надмірне зміцнення несучих конструкцій будинку збільшує його вагу, що може, зрештою, послабити будинок.

Коли збереження рівноваги перетворюється в самоціль існування системи, відволікаючи всі її ресурси і життєві сили, найчастіше вдається досягти протилежного результату: стійкість системи невблаганно наближається до критичної межі. Це загальна закономірність для будь-яких систем: від біологічних організмів до технічних і соціальних структур.

Той, кому хоч раз у житті довелося їздити на велосипеді, знає, як важко (майже неможливо) утримувати рівновагу, стоячи на місці. І лише рух уперед різко зменшує навантаження на «компенсаційну складову* і... збільшує стійкість системи. Чим швидше їде велосипед, тим складніше його вивести зі стану рівноваги, Тобто він постійно виходить з цього стану, але тільки в потрібному напрямку, рухаючись уперед.

Таким чином, механізм позитивного зворотного зв'язку, створений, здавалося б, для порушення рівноваги, навіть порушуючи цю рівновагу, може робити набагато більший внесок у стійкість системи, ніж цілеспрямована дія механізму негативного зворотного зв'язку, який спеціалізується на цьому. Виявляється, за допомогою механізму позитивного зворотного зв'язку можна майстерно керувати рівновагою системи, а механізмами

184

негативного зворотного зв'язку свідомо чи несвідомо порушувати його.

Приклад

Автопілот забезпечує стійкість величезної системи - літака, але тільки в тому випадку, якщо вона набрала потрібну швидкість руху. До речі, і сам автопілот працює за принципом дзиґи, яка в русі зберігає свій стан стійкої рівноваги.

Отже, як це не парадоксально, витрати на забезпечення гомеостазу (рівноваги, безпеки) системи ще не гарантують її стійкості. Але ж тоді який фактор визначає цю стійкість? У найпершому наближенні цей фактор може бути названий інформаційною якістю вкладення коштів, так само як і інформаційною якістю управління всією системою в цілому,

Щоб зрозуміти глибинний взаємозв'язок енергетичних та інформаційних начал розвитку, необхідно заглибитися в сутні-сну природу інформаційної категорії.

185

Розділ 8

Інформаційна основа розвитку

8.1 • Поняття про інформаційну реальність

Підходи до визначення інформаційної реальності. Інформація є однією з найскладніших природничо-наукових і філософських категорій. Фактично до осмислення її як фундаментальної природної сутності людство прийшло тільки в середині XX століття. Термін «інформація» вживався тільки стосовно процесів, які відбуваються в суспільстві.

Первісний зміст цього поняття - відомості, повідомлення, нові знання. У 20-ті роки XX сторіччя вперше спробували виміряти кількість інформації. З'ясувалося, що чим менш імовірна подія, про яку йдеться в повідомленні, тим більше інформації вона несе (хоча залежність і не має лінійного характеру). Отже, інформацією є ті повідомлення, які усувають невизначеність, що існувала до їх надходження. Англійці жартували, що повідомлення: «Завтра буде дощ» - їм практично не несе інформації, тому що має майже стовідсоткову імовірність. Якщо подія має два рівноймовірних результати (наприклад, «буде дощ» і «не буде дощу»), то повідомлення про кожне з них несе одиницю інформації, яка називається бітом. Це визначення інформації, безумовно, сформувалося на основі антропоцентричного підходу, тому що «приймачем», чи споживачем повідомлення однозначно є людина.

Значно ширшим є поняття інформації як форми відображення. Якщо в предметі відбуваються зміни, які відбивають вплив іншого предмета чи сили природи, то можна сказати, що перший предмет стає носієм інформації іншого предмета природного явища. Так, скелі «записують» інформацію про хвилі, які

187

розбиваються об них, чи вітри, які століттями їх обточують. Пісок або сніг певний час «пам'ятають» інформацію про тварин, які пройшли по них. Земля «консервує» і зберігає «пам'ять» про геологічні та навіть суспільні процеси, які відбуваються на її поверхні. Здатність предметів і явищ відбивати інформацію використовується людиною для передачі чи «запам'ятовування» інформації. У даному трактуванні вже подолане атро-поцентричне тлумачення терміна. Інформацію-відображення може «сприймати» не тільки людина. Усі представники тваринного і рослинного світу сприймають інформацію про те, що відбувається, і навіть про майбутні явища природи, корегуючи за нею свою поведінку.

Примітка

Здатність до відображення та «запам'ятовування» інформації є фундаментальною властивістю природи. Це важливо, оскільки «пам'ять» природи (поряд з рухом і синергізмом) - це, цілком імовірно, той наріжний камінь, та основа, на якій ґрунтується вся матерія.

З даним трактуванням інформації співзвучне і таке визначення: інформація - це «енергетично слабкий вплив, який сприймається організмом як закодоване повідомлення про можливість більш потужних впливів на нього з боку інших організмів чи факторів середовища і його відповідну реакцію» (цит. за: Рей-мерс, 1990, с. 215). Слід звернути увагу на неточність, допущену в даному визначенні, де інформація поплутана з її носієм.

Подробиці ________________________________________________

Люди у своїй діяльності широко використовують здатність багатьох тварин і рослин, сприймаючи інформацію, своєю поведінкою «передрікати» природні явища. Ластівки високо літають - до гарної погоди. «Чайки ходять по піску -моряку обіцяють нудьгу» - буде шторм. Мурахи ще до заходу сонця закривають входи до мурашника - насувається негода. Шахтарі раніше часто брали із собою під землю канарок. Ці пташки дуже чутливі до лиха шахт — рудничного газу. Вугри «помічають» навіть малу концентрацію алкоголю у воді: якщо в Ладозьке озеро влити один наперсток спирту, вони зреагують на це! Тренований собака може знайти поклади сірчаного колчедану та інших руд більш ніж на семиметровій глибині. Багато рослин перед дощем закривають свої квіти. На сьогодні зареєстровано більше сімдесяти видів тварин, у яких чітко виражається реакція на наближення катастрофи. Виразно реагують на наближення землетрусу коні, корови, вівці, свині, собаки... Чутпиві до лих пацюки та миші (Земля, 1979).

188

Реальний зміст інформації є ширшим від терміна відображення. Адже відображення - це щось вторинне. Але хіба не володіють споконвічно інформацією тіла і сили природи? Академік Берг відзначав: «Ані речовини, ані енергії, які не пов'язані з інформаційними процесами, не існують...» (цит. за: Пере-льман, 1985). Людство повільно наближалося до осмислення глибинного змісту інформації. Значний поштовх до цього дав розвиток генетики і кібернетики, для яких інформація є безпосереднім об'єктом дослідження.

історична довідка ____________________________________________

Основи сучасної генетики закладені Г. Менделем, який відкрив закони дискретної спадковості (1865), і школою Т.Х. Моргана, яка обґрунтувала хромосомну теорію спадковості (1910). У 20-30-ті роки.велику роль у розвитку генетики відіграли праці М.І. Вавипова, М.К. Кольцова, С.С. Четверикова, О.С. Серебровського та інших радянських учених (Радянський, 1986).

Попередником кібернетичної науки, мабуть, можна вважати працю вчених Московського інституту автоматики і телемеханіки (Купебякин, Щипа-нов, Ковапенков, Магінський та ін.). У 30-40-ві роки в московському журналі «Автоматика и телемеханика» вони опублікували цикл статей, де висунули гіпотезу (і математично її обґрунтували) про можливу фіксацію в автоматичній системі «поведінки регульованого параметра», деякого «регулятора в узагальненій символічній формі». У працях запропоновано створити систему, здатну, у термінах оригіналу, за допомогою «ідеального й універсального регулятора» вирішувати певні логічні завдання, надійно зберігаючи їх у спеціальній «пам'яті». «Історична пам'ять», як було записано в оригіналі, технологічно закріплювалася в залізі. Більшість учених були репресовані -режим не пробачив їм претензій на «ідеальний та універсальний регулятор» «історичної пам'яті» (Скуратовский, 1999).

Офіційною датою народження науки «про управління, зв'язок і переробку інформації» вважається 1948 рік, коли вийшла праця американського вченого Норберта Вінера «Кібернетика». (До речі, батько Н. Вінера, родом з Києва, вважався одним із кращих перекладачів англійською мовою роману «Війна і світ».) Основним об'єктом досліджень кібернетики є так звані кібернетичні системи, розглянуті абстрактно, незалежно від їхньої матеріальної природи. Теоретичне ядро кібернетики складають: теорія інформації, теорія алгоритмів, теорія автоматів, дослідження операцій, теорія оптимального управління, теорія розпізнавання образів (Вінер, 1958).

На жаль, вітчизняним напрямкам науки в генетиці та кібернетиці сталінським режимом було завдано жорстокого удару, що відомий як боротьба з «лженауками». Проте вже в 60-ті роки в Києві під керівництвом академіка Глушкова були отримані значні результати з формування основ штучного інтелекту.

189

З розвитком кібернетики формуються нові підходи до трактування інформації на основі категорії розходження (Урсул, 1971). Іншими словами, інформація - це щось, що передає розходження природних об'єктів (предметів, процесів, явищ) у просторі та часі.

Очевидно, що чим більш різноманітне явище природи, тим більшим набором характерних ознак воно може бути описане. Не випадково з цим пов'язане ще одне поняття інформації як міри різноманіття в об'єктах і процесах природи (Зкоинфор-матика, 1992).

Подробиці

З розвитком та акумуляцією сонячної енергії відбувалася диференціація речовини. З інформаційної точки зору поділ речовини веде до збільшення різноманіття, тобто до росту інформації. Збільшення складності та різноманіття не мало монотонного характеру: в окремі епохи відбувалися стрибки в нагромадженні інформації, ті самі «інформаційні вибухи». Саме тоді відбувалися різкі зміни геологічного середовища і біологічного світу (збільшення безхребетних тварин на початку кембрію, вимирання великих земноводних і багатьох папоротникоподібних наприкінці палеозою, поява покритонасінних рослин у середині крейдового періоду, вимирання великих ящерів наприкінці його, бурхливий розвиток ссавців на початку палеогену).

Інформативність природи значно зросла завдяки живій речовині. Живі організми, синтезуючи величезну кількість різних органічних сполук вуглеводів, білків, жирів та ін. (рослини), а потім створюючи нові сполуки (тварини), утворюють величезну різноманітність органічних сполук біосфери, кількість яких вимірюється відповідно сотнями тисяч і мільйонами. Це приводить до різкого зростання хімічної інформації - нового «інформаційного вибуху». Але найголовніше - відбувається якісна зміна інформації і з'являється більш складний вид - біологічна інформація. Поява людини привела до лавиноподібного зростання інформації на планеті.

Цікавий підхід до визначення інформації зустрічаємо у О.А. Борисенка. Для нього предтечею інформації є абсолютні обмеження («обмеження обмежень»). Взаємодіючи з абсолютним рухом («рухом руху»), вони утворюють інформацію (Бори-сенко, 1997; 2000). Звідси можна зробити висновок, що вихідним фундаментальним началом інформації є обмеження руху, чи ступеня свободи матеріальних об'єктів (Борисенко 2000:2001).

Значний внесок у формування поняття інформації як фундаментального фактора природного середовища зробив радянський вчений М.Ф. Реймерс. Він у 60-ті роки запропонував трак-

190

тувати інформацію як «один із найважливіших природних ресурсів і одночасно суспільних надбань, оскільки весь розвиток людства є результатом освоєння і переробки інформації, одержуваної з навколишнього середовища і накопичуваної суспільством» (Реймерс, 1990, с. 215). Хоча в цьому визначенні і залишається відкритим питання про сутність самої інформації.

На базі фундаменту знань, підготовленому за більш ніж столітній період розвитку генетики, в останні десятиліття XX століття людство наблизилося до розуміння інформації як нематеріальної сутності, що є керівним чинником, своєрідною програмою дій для матеріальних природних і соціальних систем.

Ця нематеріальна сутність інформації обумовлює складність її сприйняття на основі традиційного матеріалістичного пізнання світу. Можна, напевно, навіть говорити, що при спробі осмислити інформацію з цих позицій виникає відчуття її загадковості й деякої таємничості. Як може щось «безтілесне, невидиме, нечутне «керувати ходом усіх процесів у Всесвіті й на Землі?» Адже все у світі - від дрібних клітинок до космічних об'єктів -розвивається і рухається відповідно до чітких інформаційних програм. їхню сутність людина осягає, відкриваючи закони природи, чи це генетичний код, чи порядок руху сузір'їв. Отже, можна стверджувати, що нематеріальна інформація керує матеріальним світом.

Можливо, саме символічний образ інформації відображений у Біблії: «На початку було Слово» (Іоанна, 1:1-5). Адже в грецькій мові, з якої на більшість європейських мов була перекладена Біблія, «логос», крім поняття «слово», має також інші значення, зокрема «сенс» чи «задум». Щоб відчути це, досить звернутися до носіїв мови - давньогрецьких філософів та інших мислителів.

Енциклопедична довідка

Грецький «логос» початково означає мову чи слово, з боку як зовнішньої форми, так і змісту мови, "її СЕНСУ...

Таким чином, згадана фраза з Євангелія може бути формально прочитана трохи інакше, наприклад: «На початку був Смисл, і Смисл був з Богом, і Смисл був Бог». У даному випадку під Смислом можна розуміти інформаційну основу, можна -задум, а можна... і те, і інше. Саме цю інформаційну основу/

191

задум у формі «одкровення Сутності Божої» намагаються осягти люди, відкриваючи для себе закони світобудови.

Взаємозв'язок матеріального і нематеріального при формуванні інформації. Інтуїтивно відчував нематеріальну сутність інформації та її фундаментальне значення в природі В.І. Вер-надський, коли писав у статті «Кілька слів про ноосферу», що не розуміє, як думка, не будучи матерією, викликає величезні зміни. Ще в 1944 році він дивувався цій загадці: «Думка не є форма енергії. Як же може вона змінювати матеріальні процеси? Питання це й дотепер науково не вирішене. Його поставив уперше, наскільки я знаю, американський учений, що народився у Львові, математик і біофізик Альфред Лотка (A. Lotka. Elements of physical biology. Baltimaurt, 1925. P. 406). Але розв'язати його він не міг» (Вернадский, 1944).