Сутність та правові засади виконавчого провадження

Хоча після постановлення судового рішення у осіб, які беруть участь у справі та інших осіб, на яких поширюється законна сила рішення суду, виникає обов'язок безумовного виконання положень цього рішення, однак ці особи не завжди добросовісно виконують (або взагалі не виконують) покладені на них обов'язки. У зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язуючих положень судового рішення під загрозу ставиться можливість своєчасного та повного захисту і поновлення оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, які звернулись до адміністративного суду за захистом.

Тому з метою забезпечення належного, повного та своєчасного виконання учасниками адміністративного процесу судових рішень чинним законодавством запроваджено правовий механізм їх примусової реалізації. Так, нормами КАС України, Законів України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року', "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року^, Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року^ визначено: умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що, відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку; основи організації та діяльності державної виконавчої служби; Гї завдання; правовий статус працівників органів державної виконавчої служби; процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Правовий інститут примусового виконання судових рішень, у тому числі постановлених адміністративними судами, крім національного законодавства, знайшов своє обґрунтування в адміністративно- та процесуально-правовій науці', отримавши назву виконавчого провадження.

Попри те, шо виконавче провадження досить повно урегульовано нормами вітчизняного права, у сучасній правовій науці існують дві відмінні точки зору щодо належності цього виду провадження до конкретної галузі права. Отже, розглянемо два аспекти сутності виконавчого провадження.

1. Виконавче провадження є видом неюрисдикційної процедури. Певною мірою цей аспект розуміння виконавчого провадження відстоюють, зокрема, О. М. Бандурка, М. М. Тищенко, В. Г. Перепелюк, Н. А. Рассахатская, В. І. Тертишников.

Наприклад, Н. А. Рассахатская та В. І. Тертишников схильні вважати, що виконавче провадження — комплексна діяльність, що являє собою предмет регулювання самостійної комплексної галузі права; це самостійний, особливий вид провадження, загальною метою якого є примусове здійснення спеціальними органами держави підтверджених судом чи іншим компетентним органом суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб. Встановленим в законі способом і у встановленому законом порядкуй.

2. Виконавче провадження — це заключна стадія судового процесу.

Судово-процесуальна природа виконавчого провадження визнається чинним законодавством. Так, згідно із ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -— це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України "Про виконавче провадження", спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, вказаним Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до Закону "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що, відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню.

З викладеного випливають деякі висновки, які характеризують юридичну природу виконавчого провадження.

1. Виконавче провадження виникає у зв'язку із необхідністю примусового виконання судових рішень, від добровільної реалізації положень якого відмовляється особа, зобов'язана виконувати це рішення.

2. Мета виконавчого провадження двояка: по-перше, це забезпечення дотримання чи виконання приписів, закріплених судовим рішенням, по-друге, забезпечення захисту, поновлення чи визнання законних прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, які виступають учасниками правового спору.

3. Виконавче провадження становить міжгалузевий правовий інститут, урегульований різними нормами права: 1) матеріального та процесуального права; 2) цивільного, адміністративного, цивільно-процесуального, господарсько-процесуального, кримінально-процесуального, адміністративного процесуального права.

Наприклад, питання виконання судових рішень з відповідних категорій справ, крім зазначених вище нормативно-правових актів, урегульовані зокрема Цивільним процесуальним кодексом України (ст.ст. 367-382 Розділу VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)"). Господарським процесуальним кодексом України від 6 листопада 1991 року (ст.с-^ 115-122 Розділу XIV).

Однак невиправданим слід вважати визнання виконавчого провадження; а) суто судово-процесуальною категорією та б) стадією судового процесу. В якості аргументів того, що виконавче провадження не можна віднести винятково до судово-процесуальної діяльності та визнати його стадією судового процесу, наведемо такі три ознаки виконавчого провадження.

4. Виконавче провадження здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади — Державною виконавчою Правовий інститут примусового виконання судових рішень, у тому числі постановлених адміністративними судами, крім національного законодавства, знайшов своє обґрунтування в адміністративно- та процесуально-правовій науці', отримавши назву виконавчого провадження.

Попри те, шо виконавче провадження досить повно урегульовано нормами вітчизняного права, у сучасній правовій науці існують дві відмінні точки зору щодо належності цього виду провадження до конкретної галузі права. Отже, розглянемо два аспекти сутності виконавчого провадження.

1. Виконавче провадження є видом неюрисдикційної процедури. Певною мірою цей аспект розуміння виконавчого провадження відстоюють, зокрема, О. М. Бандурка, М. М. Тищенко, В. Г. Перепелюк, Н. А. Рассахатская, В. І. Тертишников.

Наприклад, Н. А. Рассахатская та В. І. Тертишников схильні вважати, що виконавче провадження — комплексна діяльність, що являє собою предмет регулювання самостійної комплексної галузі права; це самостійний, особливий вид провадження, загальною метою якого є примусове здійснення спеціальними органами держави підтверджених судом чи іншим компетентним органом суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб. Встановленим в законі способом і у встановленому законом порядкуй.

2. Виконавче провадження — це заключна стадія судового процесу.

Судово-процесуальна природа виконавчого провадження визнається чинним законодавством. Так, згідно із ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -— це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України "Про виконавче провадження", спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, вказаним Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до Закону "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що, відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню.

З викладеного випливають деякі висновки, які характеризують юридичну природу виконавчого провадження.

1. Виконавче провадження виникає у зв'язку із необхідністю примусового виконання судових рішень, від добровільної реалізації положень якого відмовляється особа, зобов'язана виконувати це рішення.

2. Мета виконавчого провадження двояка: по-перше, це забезпечення дотримання чи виконання приписів, закріплених судовим рішенням, по-друге, забезпечення захисту, поновлення чи визнання законних прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб, які виступають учасниками правового спору.

3. Виконавче провадження становить міжгалузевий правовий інститут, урегульований різними нормами права: 1) матеріального та процесуального права; 2) цивільного, адміністративного, цивільно-процесуального, господарсько-процесуального, кримінально-процесуального, адміністративного процесуального права.

Наприклад, питання виконання судових рішень з відповідних категорій справ, крім зазначених вище нормативно-правових актів, урегульовані зокрема Цивільним процесуальним кодексом України (ст.ст. 367-382 Розділу VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)"). Господарським процесуальним кодексом України від 6 листопада 1991 року (ст.с-^ 115-122 Розділу XIV).

Однак невиправданим слід вважати визнання виконавчого провадження; а) суто судово-процесуальною категорією та б) стадією судового процесу. В якості аргументів того, що виконавче провадження не можна віднести винятково до судово-процесуальної діяльності та визнати його стадією судового процесу, наведемо такі три ознаки виконавчого провадження.

4. Виконавче провадження здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади — Державною виконавчою службою, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

5. Виконавче провадження здійснюється у позасудовому порядку за правилами, визначеними нормами законодавства про виконавче провадження.

6. Виконання судових рішень органами виконавчої служби здійснюється у примусовому порядку, тобто всупереч волі осіб, на яких рішенням суду покладено виконання чи дотримання певних обов’язків. Адміністративно-примусова діяльність є невідємною ознакою виконавчого провадження, оскільки без застосування примусу судове рішення неможливо було б виконати. Відкриття виконавчого провадження обумовлене необхідністю застосування примусу щодо окремих осіб-учасників публічно-правового спору.

7. Отже, виконавче провадження, яке реалізується через підзаконну, організаційну, розпорядчу та виконавчу діяльності органів виконавчої влади є зовнішнім проявом здійснення цими органами своєї компетенції. Відтак виконавче провадження є видом процедурної діяльності суб’єктів публічного управління, який має неюрисдикційний характер. Неюрисдикційні процедури спрямовані на вирішення справ щодо відносин так званого позитивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. Крім виконавчого провадження, до неюрисдикційних процедур належать також такі види процедур з підготовки і ухвалення правових актів управління: з укладання адміністративних договорів; з розгляду пропозицій та заяв громадян; реєстраційні і дозвільні; установчі; з реалізації контрольно-наглядових повноважень тощо.

8. Виходячи із належності виконавчого провадження до інституту адміністративної процедри, ілком закономірно, що це провадження утворене зі сукупності стадій, що послідовно змінюють одна одну. У теорії інституту адміністративної процедури її стадія визначена науковцями, як відносно відокремлена частина адміністративної процедури, що має власні особливості та завдання. У структурі як виконавчої процедури, так і інших адміністративни процедур, загалом виділяється відмежована, виділена у часі й логічно пов’язана сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення визначених цілей і розв’язання відповідних завдань, яка функціонально погоджується з ними, відрізняється колом суб’єктів і закріплюється у відповідни процесуальних актах. Ця сукупність процесуальних дій також визначається юристами-вченими (О. М. Бандурка, М. М. Тищенко) як процесуальна стадія.

Узагальнюючи викладені ознаки виконавчого провадження, зробимо висновок, що воно являє собою урегульовану нормами, як процесуального (цивільного, господарського, адміністративного, процесуального), так і матеріального права (адміністративного права) діяльність органів виконавчої влади (державної виконавчої служби) щодо примусового виконання судових рішень.