Поняття адміністративного суду та ііого склад

Основоположні засади функціонування системи адміністратив­них судів визначено у Конституції України, в ст. 6 якої за­кріплено, що державна влада в Україні здійснюється на заса­дах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи судо­вої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Основ­ним Законом України межах і відповідно до законів України.

Основним призначенням діяльності адміністративних судів відповідно до ст. 124 Конституції України є здійснення право­суддя щодо публічно-правових спорів, які виникають у державі.

Розглядаючи сутність судової влади та іТ суб'єкта — адмі­ністративних судів, зупинимось на характеристиці їх ознак.

1. Судова влада в державі здійснюється із урахуванням конституційно закріпленого поділу влади на законодавчу, ви­конавчу та судову гілки влади (ст. 6 Конституції України). Однак, слід наголосити, що поділяється не сама влада, а струк­турно-функціональний механізм її здійснення. Це означає, що державний апарат як цілісна сукупність органів, що здійсню­ють державну владу, формується за функціональною та суб'­єктною (інституційною) ознакою. У перщому випадку поділ влади означає виділення основних функціональних видів ді­яльності держави: і) законотворення; 2) виконання законів; 3) правосуддя. У другому — означає розмежування у струк­турному устрої держави різних видів державних органів: і) законодавчих; 2) виконавчих; 3) судових з притаманними їм державно-владними повноваженнями'.

2 Судова влада є абсолютно незалежною гілкою влади, що гарантується низкою законодавчо закріплених гарантій. Так, згідно із ст. 126 Конституції України, незалежність і недотор­канність суддів гарантується Конституцією і законами Украї­ни. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарещтований до винесення обвинувального вироку судом.

Крім того, неприпустимим є допущення щодо судових ор­ганів протиправних діянь чи бездіяльності. Інакше дотримання конституційних та інщих правових норм, які гарантують неза­лежність судової гілки влади, її нормальне функціонування, забезпечується примусовою силою держави.

Так, якщо конституційні положення, які закріплюють неза­лежність адміністративних судів, порушуються, щодо суддів вчиняються інші протиправні дії чи допускається бездіяль­ність, що негативно впливає на здійснення адміністративного судочинства, то до винної особи застосовуватимуться заходи юридичної відповідальності (зокрема, адміністративної чи кри­мінальної").

Наприклад, згідно із ст. 185^ КпАП України, неповага до суду, що полягає у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначе­них осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчи­нення будь-ким дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил тягнуть за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

Злісне ухилення експерта, перекладача від явки в суд тягне за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Органи судової влади (у тому числі й адміністративні суди), як різновид державних органів, характеризуються таки­ми ознаками':

створюються з метою безпосереднього здійснення конкрет­ного виду державної діяльності; — виконують діяльність, що характеризується чітко визначе­ною державою спрямованістю, цілями, завданнями та функ­ціями, певним обсягом компетенції (прав, обов'язків та предметів відання);

— здійснюють свою діяльність за допомогою визначених дер­жавою методів і форм;

— мають певну організаційно-правову форму, внутрішню структуру і зовнішні зв'язки.

4. Судова влада в Україні здійснюється, зокрема, через систему адміністративних судів, яка побудована на основі кон­ституційних принципів територіальності та спеціалізації (ст. 125 Конституції України). Відповідно до цих принципів у системі судів загальної юрисдикції функціонують загальні і спеціалізо­вані суди.

До останніх власне і відносяться адміністративні суди, які на основі принципу спеціалізації виокремлюються у відносно автономну систему. Цей принцип означає, що існуюча система судових органів в Україні організована з урахуванням виду справи, яка має розглядатись окремою системою судів загаль­ної юрисдикції. Тобто, кримінальні, цивільні, господарські, ад­міністративні справи розглядаються та вирішуються спеціаль­но створеними для такого розгляду судами: загальними, госпо­дарськими та адміністративними.

Натомість принцип територіальності обумовлює організа­цію судів загальної юрисдикції з урахуванням адміністратив­но-територіального поділу України.

Тобто, якщо у ст. 133 Конституції України закріплено, що систему адміністративно-територіального устрою України скла­дають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони р містах, селища і села, то, відповідно, адміністративні суди ' -орюються в окремих або одночасно кількох зазначе­них чмністративно-територіальних одиницях.

Як раніше зазначалося, адміністративні суди утворені в Ав­тономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, облас­них центрах України, поширюючи при цьому, залежно від су­дової інстанції (місцевий, апеляційний чи касаційний адмініст­ративний суд), повноваження на відповідну адміністративно-територіальну одиницю держави або їх сукупність.

Використання принципів спеціалізації та територіальності при побудові системи адміністративних судів дозволяє забез­печити:

а) кваліфікований та більш швидкий розгляд і вирішення пра­вових спорів по суті у судових органах;

б) сприяння підвищення професіоналізму суддів завдяки по­глибленому вивченню ними окремих галузей законодавства та практики його застосування';

в) більш надійний та якісний захист і відновлення прав, сво­бод та інтересів фізичних і юридичних осіб^;

г) спрощений порядок звернення фізичних та юридичних осіб до судових органів;

д) дотримання законності, об'єктивності, повноти розгляду та вирішення правових спорів у судових органах.

5. Адміністративні суди створюються виключно задля здій­снення лише одного, законодавчо визначеного виду діяль­ності — правосуддя. Про надзвичайну важливість для суспіль­ства і держави цього виду діяльності свідчить конституційне закріплення у загальних рисах механізму його здійснення.

Так, відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функ­цій судів, а також привласнення цих функцій іншими органа­ми чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція су­дів поширюється на всі правовідносини, що виникають у дер­жаві. Судочинство здійснюється Конституційним Судом Ук­раїни та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засіда­телів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іме­нем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Отже, правосуддя є видом державної діяльності, який по­в'язаний із вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду у судовому засіданні адміністративних справ з дотриманням встановленої законом процесуальної форми'.

6. Оскільки зміст конституційно закріпленого поняття "пра­восуддя" надто широкий для однозначного розуміння, варто зауважити, що адміністративні суди здійснюють правосуддя не за всіма категоріями справ, а лише за тими, які стосуються конфліктів між фізичними, юридичними особами та суб'єк тами владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи). Тобто адміністративні суди здійснюють виключно адміністра­тивне правосуддя, розглядаючи та вирішуючи публічно-пра­вові спори.

Адміністративні суди як гілка державної влади, пред­ставляють собою частину державного апарату, яка через від­правлення правосуддя забезпечує досягнення суспільно значу­щих цілей, виконує частину завдань та функцій держави.

У цілому функції держави можна визначити як передбачені Конституцією та законами України напрями або види її здійс­нення. Незважаючи на те, що державна влада є багатофункціо­нальною, відповідно до трьох видів влади розрізняють три ос­новні, головні Ті функції: функцію законодавства, функцію уп­равління (виконання законів та інщих правових актів) та функ­цію правосуддя'.

Адміністративний суд— структурно, функціонально та організаційно відокремлена частина судової влади, її носій, який безпосередньо відповідно до норм Конституції та законів України, за правилами спеціального виду юридичного проце­су — адміністративного процесу — здійснює специфічний вид правосуддя щодо спорів, які виникають між суб'єктом влад­них повноважень та фізичними і юридичними особами.

В адміністративному суді здійснення правосуддя покла­дається на спеціально створений корпус професійних суддів. Тобто, перш ніж обійняти посаду професійного судді, пере­віряється цілий ряд якісних та кількісних вимог, яким має відповідати кандидат, що претендує на таку посаду. У разі не­відповідності кваліфікаційним та кількісним вимогам кандида­туру на посаду судді адміністративного суду відхиляють. Ли­ше завдяки суворому та об'єктивному відбору можливо сфор­мувати професійний суддівський корпус конкретного адмініст­ративного суду.

Виходячи із викладеного, поняття адміністративного суду можна сформулювати, як складову судової гілки влади (сис­тему організаційно та функціонально самостійних суб'єктів судової влади), яка через корпус професійних суддів, на основі норм Конституції та законів України здійснює правосуддя у справах, пов 'язаних із публічно-правовими спорами.

Отже, правосуддя в адміністративних справах здійснюється різним складом адміністративного суду, який обумовлюється судовою інстанцією, яка у даний момент часу здійснює роз­гляд справи. Так, адміністративні справи розглядаються та вирішуються або 1) суддею одноособово, або ж адміністра­тивне судочинство здійснюється 2) колегією суддів.

Відповідно до ст. 23 КАС України, усі адміністративні | справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених вказаним кодексом, розглядаються і вирішуються суддею од­ноособово. Отже, за загальним правилом адміністративне су­дочинство здійснюється одним суддею лише у місцевих (ок­ружних) адміністративних судах.

Разом із тим, навіть розглядаючи справу одноосібно, суддя у той же час є, по-перше, судом у розумінні державного орга­ну, діє від його імені. Тобто, розпочавши і завершивши здійс­нювати правосуддя щодо публічно-правового спору, суддя водночас, виконуючи процесуальні дії, уособлює судовий ор­ган, адміністративний суд. Так, наприклад, суд, навіть в особі одного судді, приймає постанову іменем України після за­кінчення судового розгляду. Тим самим, суддя втілює собою державну владу, реалізуючи її при постановленні такої поста­нови.

По-друге, усі вчинені процесуальні дії по адміністративній справі суддею одноосібно за своєю юридичною силою є абсо­лютно рівноцінними рішенням, що прийняті колегіальним складом адміністративного суду. У адміністративному проце­суальному законодавстві та судовій практиці також не перед­бачено і не закріплено жодних пріоритетів і переваг колегіаль­ного складу адміністративного суду щодо суду, утвореного із одного судді.

По-третє, процесуальні повноваження адміністративного складу у складі одного судді є такими ж, як повноваження адміністративного колегіального суду. Відповідно, і за юри­дичною силою рішення одноособового суду по адміністра­тивній справі рівноцінні рішенням колегіального адміністра­тивного суду.

Разом із тим, із загального правила про одноосібне здійс­нення суддею адміністративного судочинства у місцевому (ок­ружному) адміністративному суді (ст. 23 КАС України) є ви­няток, передбачений ч.ч. 1-2 ст. 24 КАС України.

Наприклад, зважаючи на наявність деяких фактичних об­ставин, публічно-правовий спір у місцевому (окружному) ад­міністративному суді обов'язково розглядається колегією суд­дів (про що свідчить імперативний характер ст. 24 вказаного кодексу).

Такими обставинами є:

1) особливий суб'єктний склад публічно-правового спору;

2) волевиявлення однієї із сторін адміністративної справи:

3) складність адміністративної справи, яку належить розгляну­ти та вирішити.

Тобто при наявності лише однієї з перерахованих обставин адміністративне судочинство у суді першої інстанції здійснює­ться колегією у складі трьох суддів.

Отже, в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів розглядаються і вирішуються адміністра­тивні справи:

— предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяль­ність Президента України, Кабінету Міністрів України, мі­ністерства чи іншого центрального органу виконавчої вла­ди, Національного банку України, їхньої посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії;

— за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи;

— з ініціативи судді в разі їх особливої складності.

Колегіальний розгляд таких категорій справ покликаний на­дати додаткові гарантії незалежності суду і забезпечити постановлення об'єктивного, законного та обгрунтованого рішення по справі.

Згідно із ч. 3-6 ст. 24 КАС України усі адміністра­тивні справи, які перебувають у провадженні поза судом пер­шої інстанції, тобто у вищестоящих судових інстанціях роз­глядаються та вирішуються у таких інстанціях виключно ко­легією суддів.

Проаналізуємо деякі особливості колегіального розгляду і вирішення адміністративних справ.

По-перше, колегії суддів, які утворюються для здійснення адміністративного судочинства, за кількісним складом різні, це: 1) три судді, 2) не менше п'яти суддів, 3) не менше 2/3

чисельності суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (але не менше п'яти суддів).

По-друге, кількісний склад колегіального суду залежить від конкретної судової інстанції, яка безпосередньо розглядає та вирішує ту чи іншу адміністративну справу.

Так, перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному порядку здійснюється колегією у складі трьох суддів.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах у ка­саційному порядку здійснюється колегією у складі не менше п'яти суддів.

Адміністративні справи, підсудні Вигцому адміністратив­ному суду України як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі не менше п 'яти суддів.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах у Вер­ховному Суді України за винятковими обставинами здійсню­ється колегією у складі суддів Судової палати в адміністратив­них справах Верховного Суду України за участі не менше 2/3 П чисельності (але не менше п'яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду Ук­раїни.

По-третє, колегіальність здійснення адміністративного су­дочинства обумовлена 1) складністю самої адміністративної справи, 2) потребою постановити законне, обґрунтоване та повне рішення по справі, 3) забезпечити захист й відновлення законних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, 4) необхідністю створення додаткових умов незалежності, не­упередженості й об'єктивності адміністративного суду, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір.

По-четверте, адміністративне судочинство, як правило, здійснюється колегією суддів у зв'язку із переглядом судових рішень в апеляційному, касаційному порядку та у зв'язку із переглядом судових рішень за винятковими обставинами.

Якщо при здійсненні адміністративного судочинства суддя одноособово на власний розсуд приймає поточні та остаточне рішення у справі, то дещо інший порядок вирішення процесу­альних питань передбачено для колегії суддів. Відтак, розгля­немо процедуру (порядок) вирішення питань колегією суддів.

Згідно зі ст. 26 КАС України, усі питання, що виникають під час судового розгляду адміністративної справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів.

При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Головуючий у судовому засіданні голосує останнім.

Суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками роз­гляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому за­сіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайом­лення.

Склад суду під час розгляду і вирішення адміністративної справи в суді однієї інстанції незмінний (ст. 27 КАС України).

У разі неможливості продовження розгляду адміністратив­ної справи одним із суддів до розгляду залучається інший суддя. Якщо нового суддю залучено під час судового розгляду, судо­вий розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Відвід (самовідвід) судді

Процесуальною гарантією неупередженості й об'єктивності суду, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір, є за­кріплена у КАС України можливість відводу чи самовідводу судді (ст. 27, 28, ЗО, 31, 32).

Підставою для відводу (самовідводу) судді слід вважати такі фактичні обставини за наявності яких можна сумніватись в об'єктивності цього судді під час розгляду та вирішення ним конкретної адміністративної справи. Такими фактичними об­ставинами є суспільні та правові відносини, учасником яких свого часу був, чи навіть досі виступає суддя адміністративно­го суду.

Умовою відводу судді є те, що він саме через ці фактичні обставини підтримував або продовжує підтримувати певні відносини із нинішніми учасниками адміністративної справи, які мають матеріальну чи процесуальну зацікавленість у ре­зультатах вирішення адміністративної справи.

Так, перебування судді у певних процесуальних, договір­них, зобов'язальних, дружніх, шлюбно-сімейних, родинних та інших відносинах із однією із сторін, третьою особою є тією фактичною обставиною, яка свідчить про можливість відводу такого судді..,.

Закріпивши в основному підстави для відводу (самовідво­ду) судді, законодавець, однак, залишив перелік цих підстав відкритим, що одночасно є і зручним, і ускладнюючим фак­тором у адміністративному процесі.

Відповідно до ст. 27 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і відводиться:

1) якщо він брав участь у розгляді цієї справи або пов'язаної з нею справи як представник, секретар судового засідання, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

2) якщо він прямо чи опосередковано зацікавлений в резуль­таті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлю-вач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які бе­руть участь у справі;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у не­упередженості судді.

Суддя відводиться також за наявності обставин, встанов­лених ст. 28 КАС України.

Тобто, наприклад, відвід судді може бути заявлений, якщо він раніше брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції і тепер здійс­нює правосуддя щодо цієї ж адміністративної справи, але вже у відповідній вищестоящій судовій інстанції або у порядку провадження за винятковими обставинами.

Крім того, до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Зручність викладення таким чином підстав відводу (само­відводу) судді полягає у тому, що у цій статті КАС України (ст. 27) в універсальному вигляді викладені усі можливі (до­пустимі) підстави відводу (самовідводу) судді. Суддя на влас­ний розсуд приймає рішення про наявність чи відсутність під­став для відводу.

Разом із тим, викладення цих підстав відводу (самовідводу) судді є одночасно і ускладнюючим фактором у адміністратив­ному процесі, оскільки містить у собі суб'єктивний елемент. Тобто на розсуд суду (обгрунтовано чи необгрунтовано) обставина може бути визнана достатньою чи недостатньою для відводу (самовідводу) судді. Доводиться констатувати, що під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів не зав­жди обгрунтовано приймають рішення щодо відводу судді.

Тому чітко виписані підстави відводу (самовідводу) судді могли б попередити зловживання нормою ст. 27 КАС України у кожному окремому випадку, як самим суддею, який розгля­дає адміністративну справу, так і сторонами. Адже останні з метою, наприклад, перешкоджання адміністративному право­суддю, можуть постійно звертатись із заявою про відвід судді.

Подібну точку зору викладено і в сучасній юридичній літе­ратурі, присвяченій проблемам вітчизняного адміністративного судочинства. Зокрема, Р. О. Куйбіда відзначає, що такий варі­ант відводу реалізовано в адміністративному судочинстві, ви­ходячи з того, що аналогічний впроваджений і в цивільному судочинстві, а відтак відмінності між цими видами судочинст­ва неприпустимі. Однак цей варіант може викликати справед­ливі сумніви в об'єктивності вирішення питання про відвід судді з огляду на основоположний принцип "ніхто не може бути суддею у своїй справі", оскільки відвід за своєю сут­тю — це спір між стороною і суддею щодо можливої або вже проявленої упередженості. Отож важливо, щоб клопотання про відвід судді вирішувалося без участі судді, якому заявлено відвід. Якщо справу суддя розглядає одноособово і йому за­явлено відвід, доцільно, щоб це питання вирішував інший суд­дя, який у разі прийняття відводу братиме справу до свого провадження. Подібним чином могло б бути вирішено питан­ня про відвід судді або суддям, якщо справу має розглядати колегія суддів. Водночас потрібно розробити механізми для запобігання можливим зловживанням права на відвід, на­приклад, з метою затягування адміністративного процесу. Для цього пропонується запровадити правило: у разі повторного оголошення відводу судді, що має ознаки зловживання, суд, який розглядає справу, може відмовити у його задоволенні са­мостійно. Відтак, реалізація такого підходу, підводить підсу­мок дослідник, неможлива без ухвалення відповідних змін до процесуальних законів'.

Розглянемо процедуру прийняття рішення про відвід (са­мовідвід) судді Принципово важливим для прийняття такого рішення є дотримання двох умов.

По-перше, має бути враховано час подання заяви про відвід (самовідвід). Наявність підстав для відводу (самовідводу) судді» передбачених ст.ст. 27 та 28 КАС України, зобов'язує суддю заявити самовідвід до початку судового розгляду. За цими ж підставами, також до початку судового розгляду, йому може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі. Після початку судового розгляду заявити відвід (самовідвід) допускається, якщо особам, які беруть участь у справі, судді про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку судового розгляду (ст. зо вказаного кодексу).

По-друге, слід дотримуватись порядку вирішення питань про відвід (самовідвід). Тобто у разі заявлення відводу (само­відводу) суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які бе­руть участь у справі (ст. 31 КАС України).

Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю го­лосів.

Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (само­відвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постан­ову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

Із урахуванням того, що адміністративні справи розглядаю­ться та вирішуються, як одноособово суддею, так і колегією суддів, то відповідно відвід (самовідвід) може бути заявлений як одному судді, який самостійно розглядає та вирішує адмі­ністративну справу, так і колегіальному суду або його окре­мим членам.

Окремо також слід розглянути наслідки відводу (самовідво­ду) судді (ст. 32 КАС України), оскільки задоволення клопо­тання щодо відводу (самовідводу) судді може ускладнити або навіть перешкодити судовому розгляду та вирішенню адмі­ністративної справи.

Отже, у разі задоволення відводу (самовідводу) судді або всьому складу суду, настають такі наслідки відводу (само­відводу) (ст. 32 КАС України):

1) адміністративна справа розглядається в тому самому адмі­ністративному суді іншим суддею — за умови, що задово­лено відвід (самовідвід) судді, який розглядає справу одно­особово;

2) адміністративна справа розглядається в тому самому адмі­ністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суд­дів— за умови, якщо адміністративна справа мала розгля­датись колегією суддів, якій повністю або частково заяв­лено відвід (самовідвід).

Після задоволення відводів (самовідводів) судді чи колегії суддів може скластися ситуація, коли неможливо сформувати новий склад суду, але потреба у здійсненні адміністративного судочинства все одно не відпадає.

Тобто виникають процесуальні перешкоди у вирішенні пуб­лічно-правового спору, адже відвід (самовідвід) ускладнює процедуру реалізації адміністративного правосуддя.

З метою усунення таких ускладнюючих чи перешкоджаю­чих обставин у адміністративному процесуальному законо­давстві і передбачено механізм заміщення відведеного судді чи складу суду.

Так, якщо після задоволення відводів (самовідводів) немож­ливо утворити новий склад суду, відповідний адміністратив­ний суд (суд, у якому неможливо утворити цей оновлений склад) вирішує питання про передачу справи до іншого адмі­ністративного суду в порядку, встановленому ст. 22 КАС Ук­раїни.

Відповідно до цієї статті, питання про передачу адміністра­тивної справи розглядається судом у судовому засіданні з по­відомленням осіб, які беруть участь у справі. Повідомлення осіб, які беруть участь у справі про передачу адміністративної справи з одного суду до іншого, здійснюється за правилами ст.ст. 33^0 КАС України.

Неприбуття у судове засідання осіб, яких було належним чином повідомлено, не перешкоджає розгляду цього питання.

Питання про передачу адміністративної справи суд вирішує ухвалою, яку може бути оскаржено за правилами ст.ст. 185-187 КАС України.

Передача адміністративної справи з одного суду до іншого здійснюється після закінчення строку на оскарження ухвали