Сутність юридичного процесу

Вихідне значення для розуміння адміністративного процесу має теорія юридичного процесу, яка визначає методологічні засади здійснення не лише зазначеного виду діяльності, але й МІСТИТЬ загальні принципи реалізації інших процесуальних га­лузей — конституційного процесу, кримінального процесу, ци­вільного процесу, господарського процесу, нотаріального про­цесу, бюджетного процесу, податкового процесу.

Адміністративний процес як різновид юридичного процесу, здійснюється за правилами, принципами останнього, "успадку­вавши" його фундаментальні поняття та категорії. Тому для кращого розуміння правової природи адміністративного проце­су, особливостей його здійснення та розвитку доцільно оха­рактеризувати сутність юридичного процесу.

Найбільш змістовно сутність юридичного процесу може бути визначена шляхом характеристики його ознак'.

1. Юридичний процес — це розгляд певної юридичної справи. Зазвичай, як юридичну справу кваліфікують: або пра­вопорушення, або спір про право^.

2. Юридичний процес становить діяльність щодо здійснен­ня операцій із нормами права. Юридична природа будь-якої державної діяльності визначається насамперед тим, що відпо­відний орган держави чи посадова особа перебувають в умо­вах, за яких вони зобов'язані безпосередньо використовувати норми права для вирішення конкретних юридичних справ. Об'єктами службово-виробничих операцій виступають одно­часно норми матеріального і процесуального права, тобто ор­ган чи посадова особа мають оперувати нормами, які визнача­ють характер юридичної справи і одночасно оптимальний по­рядок досягнення юридичного результату^

3. Правова природа процесу загалом, у тому числі й адмі­ністративного, проявляється перш за все і головним чином в його юридичних результатах. Суть процесу — досягнення пе­редбаченого законом юридичного результату, модель якого ви­значена у відповідній матеріальній нормі, і оформленого у ви­гляді відповідного юридичного акта — закону, постанови, рі­шення, вироку, ухвали суду. Тому призначення процесу — забезпечити належну реалізацію матеріальних норм права і відтак досягти юридичного результату.

Процесуальна діяльність, спрямована на досягнення певних юридичних результатів та вирішення юридичних справ, офор­мляється офіційними процесуальними документами, які мають поточний та підсумковий характер (такими документами, на­приклад, можна вважати ухвали і рішення судових органів, які постановляються ними при розгляді та вирішенні спорів та справ)'.

4. Процес будь-якого виду є юридичною формою діяль­ності відповідної гілки державної влади і повною мірою ві­дображає особливості її функціонування. Законодавча влада, як відомо, за допомогою однойменного процесу приймає юри­дичні акти — закони, які за своїми юридичними властивостя­ми є нормативними. Натомість, юридичні акти, які прийма­ються судами, зокрема в адміністративному процесі, — це зав­жди акти тільки індивідуальні.

Отже, процесуальна діяльність властива усім суб'єктам владних повноважень, які перебувають у правовідносинах та виконують свої функції, закріплені за ними чинним законодав­ством. Природно, що процесуальній діяльності властивий владний характери.

Крім суб'єктів владних повноважень учасниками процесу­альних правовідносин у переважній більшості видів юридич­ного процесу виступають також фізичні і юридичні особи. Більше того, наприклад, у цивільному процесі, господарському процесі, адміністративному процесі наявність цих осіб у про­цесуальних правовідносинах є обов'язковою для його виник­нення, оскільки саме вони є ініціаторами порушення цивіль­ної, господарської чи адміністративної справи. Без присут­ності, зокрема, у цих видах процесу фізичних або юридичних осіб процесуальні правовідносини не виникають, а відтак не буде існувати і відповідний вид процесу, оскільки від волі саме цих осіб залежить не лише виникнення процесу, але і його розвиток, зміна чи припинення.

5. Як правило, кожен вид процесу має своїм джерелом відповідну гілку державної влади. Тому немає жодних підстав для того, аби один процес чи, принаймні, уява про нього фор­мувалась за образом іншого процесу, виходячи лише мувались значно раніше. Саме так сталося свого часу з управлінським процесом (адміністративна процедура), з яким у сучасній адміністративно-правовій науці інколи ще намагаю­ться ототожнювати адміністративний процес.

6. Процес — динамічне поняття, яке характеризує досить складну діяльність відповідних органів державної влади, через яку реалізуються їх функції—законодавчі, виконавчі, право­охоронні тощо. Оскільки завдання і зміст діяльності органів держаної влади різноманітні, то, як наслідок, різноманітні й процесуальні форми її реалізації. Різноманітність форм реалі­зації державної влади дозволяє зробити наступний висновок.

7. Для деяких різновидів юридичного процесу (цивільного, адміністративного та кримінального) характерним є те, що во­ни об'єднують низку проваджень, передбачених відповідним процесуальним законодавством.

Наприклад, відповідно до ч. З ст. 15 Цивільного процесу­ального кодексу України суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин у порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Провадження будь-якого процесу — це закріплена відповід­ним нормативно-правовим актом (Цивільним процесуальним кодексом. Кодексом адміністративного судочинства, Кодексом України про адміністративні правопорушення) сукупність спе­цифічних правил, за якими у межах конкретного виду процесу розглядається та вирішується справа у певній судовій інстан­ції; це система процесуальних дій, об'єднаних кінцевою про­цесуальною метою (розгляд і вирішення справи)'.

Провадження — це головний елемент юридичного процесу, який становить системне утворення, комплекс взаємопов'яза­них і взаємообумовлених процесуальних дій, що: а) утворюють певну сукупність процесуальних правовідносин, які відріз­няються предметною характеристикою і взаємозв'язком із від­повідними матеріальними правовідносинами; б) викликають необхідність встановлення, доказування, а також обгрунтування усіх обставин і фактичних даних відповідної юридичної справи; в) обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформ­лення отриманих процесуальних результатів у відповідних актах-документах'.

8. Незалежно від наявності чи відсутності у структурі про­цесу проваджень кожен його вид становить діяльність, яка проходить певні стадії, що логічно йдуть одна за одною; це етапи, у межах яких законодавством передбачено здійснення комплексу процесуальних дій.

Із плином часу, у певний його період у адміністративного суду та інших учасників процесу виникає потреба досягти певного процесуального результату, вчинивши ту чи іншу процесуальну дію. Цими обставинами (потреба досягнення процесуального результату і вчинення процесуальної дії") влас­не і пояснюється поділ юридичного процесу на стадії.

Слід знати і пам'ятати, що кількість стадій, їх зміст і послі­довність визначаються різновидом процесу.

Так, наприклад, законодавчий процес (як порядок діяль­ності щодо створення закону), який у своєму складі не містить проваджень, утворений із таких стадій: а) передпроектна стадія (стадія законодавчої ініціативи); б) проектна стадія; в) прийняття законопроекту; г) засвідчувально- інформаційна стадія (промульгація закону).

Умовно процес можна порівняти із відрізком, який почина­ється в одному та завершується у іншому пункті. Такий відрі­зок (процес) поділений на ряд частин, кожна з яких послідов­но змінюється наступною. Процес — це сукупність "сходи­нок", пройшовши кожну з яких, людина досягає потрібного "поверху" — кінцевої мети.

Своєю чергою окрема стадія (частина, етап процесу) утво­рюється завдяки сукупності певних однорідних процесуальних дій. Об'єднує такі процесуальні дії завжди одне — єдина поточна процесуальна мета, досягнення якої обумовлює або ви­никнення наступної стадії адміністративного процесу, або його припинення взагалі.

Наприклад, порушення адміністративної справи в адмініст­ративному суді (звернення до адміністративного суду та від­криття провадження в адміністративній справі) супроводжу­ється поданням адміністративного позову фізичною або юри­дичною особою. Суддя після одержання такої заяви з'ясовує ряд питань. Відтак, процесуальні дії позивача і суду у наведе­ному прикладі утворюють початкову стадію адміністративного процесу — порушення адміністративної справи. У своїй сукуп­ності зазначені процесуальні дії позивача і суду здійснюються ними для порушення адміністративної справи і наступної її підготовки до судового розгляду.

Таким чином, для процесу як юридичної категорії загаль­ною ознакою є стадійність, яка властива або процесу в цілому, якщо в його складі немає проваджень, або його провадженню, із урахуванням особливостей кожного з них.

У найпростішому вигляді стадія юридичного процесу мо­же бути представлена як сукупність однорідних процесуапьнш дій учасників процесуальних правовідносин, які здійснюються у відносно визначений період часу для досягнення єдиної кон­кретної процесуальної мети.