Екологічний ризик та екологічна безпека

Екологічний ризик - це оцінка на всіх рівнях (від локального до глобального) ймовірності появи в навколишньому природному середовищі негативних змін, спричинених антропогенним впливом. Під екологічними ризиком розуміють також імовірну небезпеку завдання шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за певний час.

Шкода природному середовищу при різній господарській дія­льності неминуча, але вона має бути зведена до мінімуму і економі­чно виправдана. Будь-яка діяльність повинна проводитися так, щоб не перевищувати шкідливого впливу на природне середовище.

Для ризику характерні несподіваність і швидкість назріван­ня небезпечної ситуації, що передбачає швидкі дії з усунення або ослаблення впливу джерела небезпеки.

В останній час приділяють багато уваги поняттю «допусти­мого» екологічного ризику. При антропогенному впливі врахо­вують такі правила допустимого екологічного ризику (Петров, 1995):

- неминучість втрат у природному середовищі;

- мінімальність втрат у природному середовищі;

- реальна можливість відновлення втрат у природному середо­вищі;

- відсутність шкоди здоров'ю людини;

- співрозмірність екологічних збитків і економічного ефекту.

З метою управління екологічним ризиком проводять його оцінку в такій послідовності:

1) первинна ідентифікація небезпеки;

2) виявлення джерела небезпеки;

3) оцінка ризику в умовах нормальної роботи;

4) оцінка стану здоров'я і можливої кількості жертв;

5) оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показни­ками;

6) оцінка впливу забруднюючих речовин на людину і навколишнє природне середовище;

7) спектр можливих сценаріїв розвитку аварії;

8) статистичні оцінки й імовірнісний аналіз ризику.

Виділяють такі фактори екологічної небезпеки - природні, соціально-економічні, техногенні, військові.

Екологічна безпека - це стан захищеності природного сере­довища і людського суспільства від загроз, що виникають в ре­зультаті антропогенних і природних впливів. Поняття екологіч­ної безпеки передбачає систему регулювання і управління, яка дозволяє прогнозувати, не допускати, а у випадку виникнення - ліквідувати розвиток надзвичайних ситуацій.

Метою гарантування екологічної безпеки є досягнення мак­симально сприятливих показників здоров'я людини і високої якості природного середовища. Ці показники є одиницями вимі­рювання екологічної безпеки.

Здоров'я людини - це функціональний стан організму, який забезпечує тривалість життя, фізичну і розумову працездатність, самопочуття і функцію відтворення здорового потомства. Дина­мічна сукупність індивідуальних рівнів здоров'я членів суспіль­ства визначає суспільне здоров'я.

Кількісний і якісний стан екосистем визначає ступінь їх стій­кості. Для оцінки стійкості використовують показники самовідновлення систем. Для цього виділяють такі градації:

1) природний стан;

2) рівноважний стан;

3) кризовий стан; критичний стан;

4) катастрофічний стан;

5) стан колапсу.

За медико-соціальною шкалою, залежно від стану екосистем, виділяють такі зони:

1) благополучна;

2) хронічного забруднення природного середовища;

3) підвищеної екологічної небезпеки;

4) надзвичайної екологічної ситуації;

5) екологічного лиха.

Екологічна безпека реалізується на глобальному, регіональ­ному і локальному рівнях.

Методи управління екологічною безпекою на глобальному рівні включають прийняття міжнародних актів по захисту нав­колишнього середовища в масштабах біосфери, реалізацію між­державних екологічних програм, створення міжурядових сил для ліквідації екологічних катастроф, що мають природний або ан­тропогенний характер.

На регіональному і локальному рівні система управління екологічною безпекою включає: екологізацію економіки; нові екологічно безпечні технології; витримування темпів економіч­ного розвитку, які не перешкоджають відновленню якості нав­колишнього середовища і сприяють раціональному використан­ню природних ресурсів.

Конституція України в ст. 13, 14,16, 66, 92, 116,119,137,138, 142 закріпила право кожного на безпечне життя і здоров'я дов­кілля та обов'язок держави гарантувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України. Тому пріоритетним напрямком діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування є формування і впровадження в освітянську, наукову і практичну діяльність заходів економіч­ного, соціального, технічного, організаційного та політичного характеру, серед яких першочергове значення в екологічній по­літиці держави має створення національної екологічно-правової системи безпеки (Малишко, 1999; Баб'як та ін., 2000).