Теоретичні і методологічні основи охорони природи

Господарська діяльність людини обумовлює істотні зміни в природі. Якщо не вживаються запобіжні заходи, то відбувається виснаження і руйнація природи. Уникнути цього можна тільки тоді, коли використання природи стане засобом її охорони. Це означає, що наукове природокористування має забезпечити повне задоволення потреб суспільства і одночасно зберігати і збагачувати природне середовище як джерело всіх матеріальних благ.

Предметом вивчення охорони природи (созології) як науки є:

а) природа як ресурс з соціально-політичного погляду та господарсько-економічної оцінки;

б) природа з погляду управління її розвитком та розширеним відтворенням її багатств у процесі використання;

в) природа як тонізуючий, рекреаційний та оздоровчий фактор;

г) природа як джерело естетичного та екологічного виховання;

д) природа як джерело наукового пізнання.

Охорона природи має розв’язувати проблему оптимізації взаємовідносин людини і природи: рекомендувати заходи, за яких буде завдано як найменшої шкоди природі. Кожній природній зоні має відповідати певний спосіб природокористування, який зберігатиме можливість постійного використання природи. У цьому полягає основне завдання охорони природи як науки.

Теоретичною основою охорони природи є закони і взаємозв’язки, що діють у природі та в системі «природа - суспільство».

Охорона природи – комплексна наука, споріднена з іншими природничими науками, тому в ній поєднуються різні методи і прийоми досліджень.

Існуючі в природі загальні взаємозв’язки і взаємозалежності визначають основні правила і принципи охорони природи:

Охорона природи є історичною необхідністю, нехтування якою може викликати екологічні катастрофи і погіршення умов існування людства.

Природоохоронна робота є практичною галуззю, яка забезпечує економічні, здоров’я зберігачі, естетичні і наукові потреби суспільства. Вона потребує глибокого наукового обґрунтування з філософських, соціальних, етичних і економічних позицій.

Природа охороняється в інтересах інших і наступних поколінь людей; сучасне покоління повинне моральну і юридичну відповідальність за стан природи, що передається в спадок наступному поколінню.

Охорона природи забезпечує можливість прогресивного розвитку суспільства; нехтування природоохоронними заходами об’єктивно спрямовано проти інтересів суспільства.

Ефективне використання завдань охорони природи потребує підкорення особистих і місцевих інтересів інтересам усього суспільства, а також інтересів однієї держави загальнолюдським інтересам.

Економічна ефективність заходів з охорони природи є важливим, але не єдиним критерієм їх доцільності, оскільки природоохоронні заходи, що не мають прямого економічного ефекту, задовольняють потреби людей в здоровому середовищі життя.

Тільки комплексна охорона природи як взаємопов’язане ціле забезпечить виконання природоохоронних завдань.

Охорона природи має бути неперервною, розвиватися в повній відповідності з характером та інтенсивністю впливу суспільства на природу.

Організація ефективної охорони природи потребує чіткого перспективного планування, що передбачає необхідність гармонійного розвитку системи охорони здоров’я, науки і культури.

Заходи з охорони природи повинні бути невід’ємною частиною робіт з її використання, стати найпершим обов’язком усіх природо користувачів.

Виконання всіх завдань охорони природи можливе лише при централізованому адміністративному і науковому керівництві природоохоронною роботою, природоохоронній пропаганді і залучення широкої громадськості до проведення практичних заходів.

Пропаганда повинна охоплювати всі верстви населення, починаючи з дошкільного віку, але особливо важливо її вести в колективах підприємств і установ, від яких у першу чергу залежить стан природи.

Для наукового обґрунтування заходів з охорони природи потрібні підготовлені кадри і спеціалізовані науково