Загальна хар-ка договору майнового найму(оренди)

172.Договір піднайму

173 Договір прокату

174 Договір найму земельної ділянки

175 Договір найму (оренди) транспортного засобу

176 Лізінг

177 Договір найму (оренда) житла

178 Приватизація державного житлового фонду

179 Договір позички

180 Договір транспортного експедирування.

181. загальні положення про зберігання.

182. Зберігання на товарному складі

183. Спеціальні види зберігання

184 Договір доручення.

185.Договір управління майном

186.Предмет договору управління майном.

187. Форма договору управління майном

188. Особливості управління цінними паперами

189. Договор комісії

190. Агентський договір.

191. Договір позики

192. Договір факторингу.

193.Договір банківського рахунку

194 Ліцензійний договір

195. Поняття та особливості зобов’язань із відшкодування шкоди

196 Підстави відповідальності за завдану шкоду

197 Підстави звільнення від відповідальності за завдану шкоду

198 Відшкудування шкоди, завданої у разі правомірного її завдання

199 Відшкодування юридичною або фіз.. особою шкоди, завданої їхнім працівником чи ін.. особою

200 Відшкодування шкоди, завданої органами держ. Влади АРК або органом місцевого самоврядування.

201 Відшкудування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства або суду.

202 Відшкудування шкоди, завданої малолітньою і неповнолітньою особою

203 Відшкудування шкоди, завданої недієздатною і обмежено дієздатною, а також особою яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

204. Відшкудування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

205 Відшкодування ядерної шкоди

06 Відшкудування шкоди, завданої спільно кількома особами

207 Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність

208 Відшкудування шкоди, завданої каліцтвом або ін.. ушкодженням здоровя

209 Визначення заробітку(доходу), втраченого внаслідок каліцтва або ін. ушкодження здоровя фіз.. особи, яка працювала за трудовим договором а також фіз.. особи – підприємця

210 Відшкудування шкоди, завданої каліцтвом або ін. ушкодженням здоровя малолітної або неповнолітної особи

211 Відшкудування шкоди, завданої смертю потерпілого

212 Порядок відшкодування шкоди

213 Відшкудування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів (послуг)

214 Відшкодування моральної шкоди

215. Відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцями

216 Рожмежування деліктної та матеріальної відповідальності військовослужбовців

217 Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

218 Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу

219Вчинення дій в майнових інтересах ін.. особи без її доручення

220 Рятування здоровя та життя фіз.. особи, майна фіз. Або юр. Особи.

221. Створення загрози життю, здоровю, майну фіз.особи або майну юр. Особи

Поняття спадкування

Спадкування за законом.

224 Спадкування за заповітом.

Прийняття та оформлення спадщини.

226 Поділ спадкового майна.

227.Поняття сімейного права. Принципи та система сімейного права.

228.Поняття сімї. Види сімейних правовідносин.

229. Поняття шлюбу за сімейним законодавством. Фактичні шлюбні відносини.

Умови вступу в шлюб та перешкоди до укладання шлюбу

Порядок укладання шлюбу.

232. Визначення шлюбу недійсним. Правові наслідки визнання шлюбу недійсним.

233. Особливості не майнових правовідносин подружжя.

234 Майнові відносини подружжя. Режим власності подружжя

235 Шлюбній контракт

Припинення шлюбу

Порядок визначення походження дитини

238 оспорювання батьківства та материнства

239 Особливості немайнових прав та обов’язків батьків та дітей

240 Підстави та наслідки позбавлення батьківських прав. Порядок позбавлення батьківських прав.

241 Відбирання дитини від батьків без позбавлення їх батьк. Прав.

242 Спуецифіка майнових правовідносин батьків та дітей

Патронат

Усиновлення

245 Реєстрація актів цивільного стану.

 

ЦИВ. ПРОЦЕС.

1.Поняття цивільного процесу. Поняття і види проваджень у цивільному процесі. Поняття та вид стадій у цивільному процесі.

2.Поняття, предмет та метод цивільного процесуального

3.Сторони у цивільному процесі. Процесуальні права та обов’язки сторін. Особливості процесуального становища суду в цивільному процесі.

4.Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи.

5. Принципи цивільного процесуального права та їх класифікація

6.Процесуальна співучасть та її види. Процесуальні права та обов’язки співучасників.

7.Поняття належної і неналежної сторони у процесі. Умови, порядок та наслідки заміни неналежної сторони у процесі.

8.Треті особи у цивільному процесі України та їх класифікація.

9.Участь у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб, їх процесуальні права та обов’язки.

10.Поняття та види судового представництва. Об’єм та оформлення повноважень представників у суді.

11.Цивільна юрисдикція. Підсудність в цивільному процесі України.

12.Поняття, ознаки і класифікація судових доказів.

13.Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.

14.Право на захист, право на звернення до суду, право на судовий захист та їх співвідношення.

15.Судові витрати (поняття та види). Судовий збір. Витрати, пов’язані з розглядом справи. Розподіл судових витрат між сторонами

16.Цивільне судочинство в світлі реформи судової системи України.

17.Перегляд ВСУ судових рішень цивільних справ.

18.ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ, його повноваження і компетенція

19.Стадії цивільного процесу та їх характеристика

20.Закінчення цивільної справи без винесення судового рішення: припинення провадження у справі; залишення заяви без розгляду, мирова угода.

21.Поняття та види судових рішень. Сутність і значення судового рішення. Зміст судового рішення (його складові частини).

22.Законна сила судових рішень. Правові наслідки набрання судовою постаново законної сили. Межі дії законної сили судової постанови.

23.Право апеляційного оскарження. Субєкти, об’єкти права апеляційного оскарження. Строки апеляц. оскарження. Підстави. Повноваження суду.

24.Право касаційного оскарження та його підстави. Строки касаційного оскарження.

25.Перегляд судових рішень та ухвал у зв’язку з ново виявленими та винятковими обставинами.

26.Окреме провадження. Справи, які розглядаються в порядку окремого провадження.

27.Міжнародний цивільний процес в системі цивільного процесуального права України. Поняття, правове регулювання, система.

28.Особливості цивільного провадження за участю іноземного елементу.

29.Дипломатичний та судовий імунітет в цивільному процесі України.

30.Наказне провадження в цивільному процесі України

 

 

1. Поняття цивільного процесу. Поняття і види проваджень у цивільному процесі. Поняття та вид стадій у цивільному процесі.

Цивільне судочинство (цивільний процес) – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.Відповідно до ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види проваджень (ч. 3 ст. 15 ЦПК): • позовне провадження;• наказне провадження;• окреме провадження. Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.Справи окремого провадження спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного статусу громадян, необхідних для реалізації суб'єктивних прав.Справи наказного провадження полягають у спрощеній процедурі розгляду ряду матеріально-правових вимог, які характеризуються явною очевидністю.Цивільне судочинство складається з окремих частин, або стадій. Стадія – це сукупність процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. В теорії цивільного процесуального права відсутній єдиний підхід до класифікації стадій цивільного процесу, їх виділення та термінологічного визначення.Стадіями цивільного процесу можна визначити наступні: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду та судовий розгляд, які об’єднуються у провадження в суді першої інстанції. Ці стадії визнаються обов’язковими, що означає їх наявність у всіх цивільних справах. Іншими, факультативними стадіями є: апеляційне провадження, касаційне провадження, перегляд цивільної справи у зв’язку з винятковими обставинами, перегляд справи за нововиявленими обставинами, виконання рішення.

2. Поняття, предмет та метод цивільного процесуального

Згідно з Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Реалізація права такого звернення здійснюється саме через цивільне судочинство. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупе- реджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Процедурою здійснення цивільного судочинства є цивільний процес, а наука, яка займається вивченням цього, є цивільне процесуальне право. Цивільне процесуальне право - це галузь права, яка включає в себе сукупність розташованих у визначеній системі процесуальних норм, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя в цивільних справах судами загальної юрисдикції [88, С.14]. Цивільне процесуальне право є частиною (галуззю) загальної системи права, підпорядковується його закономірностям і загальним принципам побудови права. Змістом цивільно-процесуального права є діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), що виступає як результат здійснення ними процесуальних прав і виконання обов’язків, згідно з процесуальним порядком. Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначається системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу, змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій, системою цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктів правовідносин, гарантіями реалізації цивільно-проце­суальних прав і обов‘язків [90].Як окрема галузь права цивільне процесуальне право має свій метод. Метод цивільно-процесуального права - це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїм змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним. Імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов‘язання, заборону і примушення. Зобов'язання - це обов‘язок конкретної активної поведінки, наприклад, сторони зобов’язані належним чином виконувати надані їм права та покладені на них обов’язки. Заборона - це встановлені правила щодо утримання від певних дій і бездіяльності, наприклад, суперечки між судами про підсудність забороняються. Примушування - це вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права, наприклад, встановлення запобіжних заходів, забезпечення доказів. Імперативний метод виражається у категоричних приписах, визначеності кількісних(розміри, строки) та якісних (порядок здійснення) умов застосування і способу реалізації правової норми.Диспозитивний метод характеризується дозволянням, свободою вибору суб’єктів івизначається правами суб‘єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК. Наприклад, особа має право (а не зобов’язана) звернутися до суду з позовом. Імперативний метод проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган державної влади займає керівну роль у цивільному судочинстві. Диспозитивний метод широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище учасників процесу.

 

3. Сторони у цивільному процесі. Процесуальні права та обов’язки сторін. Особливості процесуального становища суду в цивільному процесі.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. 2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. 2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. 3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. 4. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони. 5. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу.

. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. 2. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки. 3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

1.Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. 2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

4. Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та елементи.

Цивільно – процесуальні правовідносини – це врегульовані Ц.П.П. суспільні відносини які виникають між судом та іншими учасниками процесу з приводу розгляду та рішення цивільної справи. Цивільно – процесуальні правовідносини виникають через суд який є обов’язковою стороною чи учасником таких відносин. Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки: 1. вони врегульовані нормами ЦПП; 2. завжди виникають між судом як органом державної влади та інших учасниками процесу; 3. оформляють поведінку учасників процесу яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах; 4. мають відносний характер тобто такими правовідносинам притаманний конкретний суб’єктний склад учасників правовідносин з іншим визначенням правового статусу кожного з них Цивільно – процесуальне законодавство чітко визначає правовий статус суду, судді, сторін, позивача, відповідача, заінтересованих осіб, свідка, третіх осіб, прокурора та інших учасників цивільного процесу. 5. Цивільно – процесуальні правовідносини виражаються у спеціальній встановлені законом цивільній процесуальній формі і постійно перебувають у русі що складає їх систему. При зверненні до суду, суд відкриває провадження по справі: здійснює провадження у справі досудового розгляду, проводить судовий розгляд справи. Передумовами виникнення цивільно – процесуальних правовідносин є: 1.) наявність конкретної норми цивільного процесуального права 2.) цивільна процесуальна правосуб’єктивність Підставою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є певний юридичний факт, тобто поширена дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних процесуальних правовідносин. Норми цивільних процесуальних правовідносин – це загальні правила поведінки встановленні для регулювання правовідносин які виникають з приводу здійснення правосуддя в цивільних справах. Цивільне процесуальне законодавство чітко встановлює наказне провадження не проводиться у справах у яких між сторонами виникає спір із тих підстав які не передбачені відповідною нормою Цивільного Процесуального кодексі. Цивільна процесуальна суб’єктивність – це встановлена законом здатність особи виступати суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Кожен суб’єкт цивільних правовідносин має своє коло прав і обов’язків. Зміст цивільної процесуальної правосуб’єктності складаються з 2 елементів: 1.) цивільна процесуальна правоздатність 2.) цивільна процесуальна дієздатність Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність особисто здійснювати цивільно процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді. Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин потрібно наявність підстави якої є юридичний факт – це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати обов’язки, це ті обставини на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються цивільні процесуальні правовідносини. - Першим юридичним фактом є дії суду та їх учасників і такі дії є різними для кожного із суб’єктів. - Бездіяльність учасників цивільного процесу – невиконання ними процесуальних обов’язків невиконання яких як правило є застосування заходів процесуального примусу. - Події – поняття подій не викликаєпроцесуальних наслідків але є підставою для вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Так у разі смерті особи яка була стороною у справі коли спір не допускає правонаступництва, ця подія або факт на право судді постановити ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі. Залежно від юридичних наслідків цивільні процесуальні факти бувають прості – коли процесуальним фактом є одна умова, виклик свідка до суду, і складні – які часто зустрічаються у цивільному процесі і вчиняються декілька дій. Якщо одна сторона використовує свої права то друга сторона зобов’язана задовольнити таке право. Цивільні правовідносини мають свою структуру і складаються з 3 елементів: 1.) суб’єкт 2.) об’єкт 3.) зміст цивільних процесуальних правовідносин Суб’єкт – це носій цивільних процесуальних прав і обов’язків. Цивільно – процесуальне право поділяє суб’єктів на такі групи: 1.) суд 2.) учасники цивільного процесу які в свою чергу поділяються на осіб які беруть участь у справі і на інших учасників Суд – це обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин. Він повинен бути безкорисним об’єктивним у вирішенні справи та винесені рішень. Для цього існує інститут відводу судді або самовідводу. Основне призначення суду є відправлення правосуддя і належить до його виключної компетенції. Від імені суду виступає суддя який одноособово а в окремих випадках колегіально розглядає цивільну справу. Повноваженнями судді користуються народні засідателі. Осіб які беруть участь у справах – це учасники які беруть участь у справі наділені юридичною заінтересованістю, що визначає їхній правовий статус при розгляді та вирішенні цивільних справ ними є: а.) сторони тобто позивач і відповідач наказне і провадження заявник та заінтересовані особи; б.) треті особи в.) представники сторін і 3 особи г.) прокурор д.) орган державної влади та органи місцевого самоврядування е.) особи які захищають права інших осіб.

 

5. Принципи цивільного процесуального права та їх класифікація

ЦП право України і врегульоване ним цивільне судочинство будується на демократичних принципах. Погляди на право, як соціальну цінність і правосуддя, призначенням якого є захист прав громадянина. Принципи ЦП права – це закріплені в його нормах ідеї і погляду народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах, організаційну його побудову і процесуальну діяльність та процесуально-правове становище учасників процесу. Всі принципи між собою взаємопов‘язані і в сукупності складають систему. Кількісний склад в системі не закріплений в нормативному порядку.

Принципи можуть класифікуватися за дією в системі права: 1) загальні; 2) міжгалузеві; 3) галузеві (принцип законності – міжгалузевий; принципи диспозитивності – принцип цивільного права).

За нормою нормативного закріплення: 1) конституційні; 2) регламентовані законодавством про судочинство.

За роллю врегулювання процесуально-правового становища суб‘єктів правовідносин: 1) принципи, що зумовлюють діяльність суду і органів судового виконання; 2) принципи, що визначають процесуально-правове становище суб‘єктів.

За предметом регулювання: 1) принципи організації правосуддя; 2) функціональні принципи.

Конституційні принципи ЦП права:

1) Здійснення правосуддя виключно судами (чт.4 КУ);

2) Незалежність і недоторканість суддів та їх підкореність лише закону – незалежність передбачає обов‘язкову підкореність закону, яка саме і гарантує законність в діяльності суддів (ст.129 КУ, ст.33 ЗУ “Про статус суддів в Україні”, ст.8 ЦПК), незалежність означає 1 - незалежність їх від спливу думки органів державної влади і управління, службових осіб, рухів, засобів масової інформації, окремих громадян, 2 – суди повинні бути незалежними від вищестоящих судів, 3 – судді незалежні від інших суддів і голови суду;

3) Державна мова судочинства (ч.1 ст.10 КУ, ст.129 КУ, ст.9 ЦПК) – українська, ЗУ “Про мову” ст.18 (мовою, прийнятною для населення), ст.123 – акти прокурорського нагляду - державною, юридична допомога – мовою, прийнятною для сторін, ст.6 – особи, що проводять дізнання, слідство, прокурори, судді тощо мають володіти українською, російською, а при необхідності іншою мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов‘язків;

4) Принцип законності – правосуддя у цивільних справах відповідно здійснюється відповідно до закону, що є одним з завдань цивільного судочинства (ст.2 ЦПК), законною повинна бути діяльність осіб, які звертаються до суду;

5) Гласність судового розгляду, розгляд справ в судах відкритий (ст.10 ЦПК), кожний громадян віком від 16 років має право бути присутнім в залі суду, виняток – закрите слухання – 3 випадки: 1 – інтереси державної таємниці, 2 – відомості про інтимні сторони життя, 3 – таємниця усиновлення;

6) Рівність учасників судового процесу перед законом і судом (ч.1 ст.21 КУ – рівність людей у правах та гідності), обмеження можуть бути як виняток встановлені національним режимом по відношенню до іноземних громадян (ч.1 ст.26 КУ, ст.424 ЦПК);

7) Змагальність судового розгляду (ст.30 ЦПК), є засобом досягнення об‘єктивної істини справі;

8) Забезпечення касаційного оскарження судового рішення (ч.4 ст.125 КУ).

6. Процесуальна співучасть та її види. Процесуальні права та обов’язки співучасників.

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку.16 Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов'язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб: від участі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, а також від співвідповідача, який залучається до участі у справі судом у разі відсутності згоди на це позивача в порядку ст. 33 ЦПК.Цивільна процесуальна співучасть може виникнути в момент відкриття провадження по справі, якщо до суду звертається декілька позивачів чи позов пред'явлено до декількох відповідачів, так і на більш пізніх стадіях, наприклад, суд може об'єднати позови і в стадії судового розгляду в порядку ст. 126 ЦПК. Процесуальна співучасть може виникнути також у разі вступу у справу кількох правонаступників сторони. Ознаки цивільної процесуальної співучасті- співучасники - це суб'єкти спірних матеріально-правових правовідносин;- інтереси співпозивачів (співвідповідачів) не суперечать одне одному, але є протилежними інтересам іншої сторони

- наявність одного провадження, в якому розглядається справа за участю співпозивачів чи співвідповідачів. Співучасть за формою можна розділити на такі види:- активна співучасть (кілька співпозивачів проти одного відповідача). Така співучасть є найбільш поширеною. У співпозивачів завжди спільні інтереси по відношенню до відповідача. Така співучасть має місце, наприклад, при пред'явленні кількома спадкоємцями по закону до спадкоємця про визнання заповіту недійсним;- пасивна співучасть (один позивач проти декількох співвідповідачів). Співвідповідачів при пасивній співучасті пов'язані з позивачем протилежними матеріально-правовими інтересами;- змішана співучасть (кілька співпозивачів проти кількох співвідповідачів).

Особливістю активної процесуальної співучасті є те, що вона можлива тільки за ініціативи співпозивачів. Можливі співпозивачі в справі повинні повідомлятися судом про те, що в провадженні суду знаходиться конкретна цивільна справа, в яку вони можуть вступити як співпозивачі. Співпозивачі не можуть притягатися до справи без врахування їх думки, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності. На це вказує і ВС України, відповідно до правових позицій якого, якщо позов пред'явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Активна співучасть специфічна ще в одному відношенні: всіх співпозивачів обов'язково об'єднує спільність матеріально-правових інтересів щодо відповідача.17

Особливістю пасивної співучасті є те, що вона можлива як за ініціативою позивача (позивачів), так і за ініціативою суду, який може притягнути особу як співвідповідача для участі в справі.

Так, при пред'явленні позову до частини відповідачів (наприклад, при солідарному обов'язку боржників згідно зі статтею 543 ЦК України) суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Лише у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин (наприклад, при розгляді справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі зі своєї ініціативи (статті 32, 33 ЦПК). Мотиви, з яких суд визнав неможливим розгляд справи без зазначених осіб, повинні бути зазначені в ухвалі, копія якої разом з копією позовної заяви невідкладно надсилається залученим особам. За ступенем обов'язковості співучасть може бути обов'язковою (необхідною) або факультативною (можливою, допустимою). Обов'язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спільного матеріального правовідношення такий, що питання про права і обов'язки одного із суб'єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб'єктів цього відношення, має місце, зокрема, у справах про спільну власність, про спадкування, про виключення майна з опису, про захист честі та гідності, про право користування житловими приміщеннями.. У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. Якщо ж оспорювана інформація поширена в мережі Інтернет, то співвідповідачами виступатимуть автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, на якому розміщувалася дана інформація. На обов'язкову співучасть вказано також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. "Про судову практику в справах про виключення майна з опису". Зокрема, зазначено, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами у справі суд притягує: боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках - особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідний фінансовий орган.

Обов'язковий характер даного виду співучасті пояснюється необхідністю розглядати справу за участю всіх співучасників. Якщо мова йде про відповідачів, то суд зобов'язаний залучити їх до розгляду справи. При співучасті ж на стороні позивача суд не вправі в примусовому порядку залучити співпозивачів до процесу, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Суддя лише повідомляє цих осіб про їх право вступити в розпочатий процес для захисту своїх інтересів. Факультативна співучасть виникає за розсудом суду. В цьому випадку справи співучасників можуть розглядатися окремо, що не впливає на законність і правильність рішення суду. Це, зокрема, право суду на об'єднання позовів в порядку ст. 126 ЦПК. Факультативна процесуальна співучасть викликається доцільністю, тобто вона сприяє скороченню часу й витрат, пов'язаних з вирішення справи. Об'єднання позовів таким чином може провести й сам позивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, їх об'єднати правомочний і суддя. Як умова такого об'єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність. Так, на факультативну співучасть, проте на стороні відповідача, вказано в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.92 р. N 6. Передбачено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

7. Поняття належної і неналежної сторони у процесі. Умови, порядок та наслідки заміни неналежної сторони у процесі.

1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.

8. Треті особи у цивільному процесі України та їх класифікація.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.

 

9. Участь у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб, їх процесуальні права та обов’язки.

1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів. 2. З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

1.Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. 2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. 3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду. 4. Відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті. 5. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом (заявою) іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.6. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

10. Поняття та види судового представництва. Об’єм та оформлення повноважень представників у суді.

Стаття 38. Участь у справі представника

1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. 2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. 3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники. 4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

Стаття 39. Законні представники

1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. 2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. 3. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. 4. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. 5. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками

1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. 2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками

1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження представників

1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами: 1) довіреністю фізичної особи; 2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Довіреність фізичної особи, яка є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якої прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.3. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи. 4. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору. 5. Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

Стаття 43. Призначення або заміна законного представника судом

1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.

2. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

3. У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.

4. Суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.

5. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встановленому частиною другою статті 241 цього Кодексу.

Стаття 44. Повноваження представника в суді

1.Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. 2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. 3. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються статтями 248 - 250 Цивільного кодексу України. 4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. 5. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.

11. Цивільна юрисдикція. Підсудність в цивільному процесі України.

1. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

3. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження. 4. Суди розглядають справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

1. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

1.Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. 2. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

1. Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін. 2. Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності.

1. Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. 2. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

1. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. 2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них. 3. Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, або за місцем завдання шкоди. 4. Позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. 5. Позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. 6. Позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем завдання шкоди. 7. Позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. 8. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. 9. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). 10. Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні. 11. Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна. 12. Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса, можуть пред'являтися також за місцем його виконання. 13. Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред'являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів. 14. Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

1. Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

1. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. 2. Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову.

1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. 2. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. 3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. 4. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника. Справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна.

1. Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються позивачеві.

1. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування); 2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності; 3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

2. У випадках, встановлених пунктами 3 і 4 частини першої цієї статті, справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду. 3. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення. 4. Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.

1.Спори між судами про підсудність не допускаються. 2. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

 

12. Поняття, ознаки і класифікація судових доказів.

1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

3. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. 2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. 3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. 4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. 2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 4. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

1. Сторони, треті особи т а їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

1. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

1. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. 2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

1. Речовими доказами є пр едмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. 2. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

1. Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

13. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями цивільних процесуальних прав і обов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і котра в одній із стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють розглядові справи.

З метою виявлення окремих особливостей участі в цивільному процесі суб'єктів правовідносин у процесуальній літературі наводиться кілька видів їх класифікації на групи: а) на юридичне заінтересованих і юридичне незаінтересованих осіб або суб'єктів допоміжних правовідносин; б) на суб'єктів по застосуванню норм права і суб'єктів по додержанню та виконанню норм права або на юрисдикцію органи та їх службових осіб І учасників цивільного процесу; в) на суб'єктів, які здійснюють правосуддя, котрі беруть участь у здійсненні правосуддя і які сприяють правосуддю. Наведена класифікація має загальний характер, не розкриває мети і завдання участі окремих суб'єктів у процесі та не враховує нормативного виділення групи осіб, котрі беруть участь у справі (гл. 2 ЦПК).

З врахуванням існуючих систем класифікації суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи:

1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах: а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

2) особи, які беруть участь у справі: а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і окремі громадяни (ст. 98 ЦПК). 3) особи, які не беруть участі в справі: а) особи, котрі сприяють судові в розгляді справи, — свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять державні органи, які наділені владними функціями. Суд є обов'язковим суб'єктом у всіх стадіях процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду. В теорії цивільного процесу самостійними суб'єктами процесуальних правовідносин називаються суддя, секретар суду, секретар судового засідання. Але посадові особи, які виступають як носії службових прав і обов'язків, наданих їм для участі у виконанні завдань державного органу, самостійними суб'єктами, які замінюють державний орган, не стають. Суддя, секретар судового засідання і секретар суду є посадовими особами суду, перебувають з ним в трудових правовідносинах, тому суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде суд. Одноособові дії судді, секретаря судового засідання призводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ними особисто, а із судом.

14. Право на захист, право на звернення до суду, право на судовий захист та їх співвідношення.

1.Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. 3. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

15. Суд