Поняття та класифікація методів нормування

Існуючі методи нормування праці можуть бути розділені на дві групи: сумарні і аналітичні (рисунок 4).

МЕТОДИ НОРМУВАННЯ

Сумарні методи аналітичні методи

Дослідний метод статистичний метод розрахунковий метод

експериментальний метод

Метод порівняння

 

Рисунок 4. Класифікація методів нормування

 

Сумарні методи характеризуються тим, що норми встановлюються на кожну операцію в цілому (сумарно) без розділення її на складові частини.

При аналітичних методах технічно обгрунтовані норми встановлюються на кожну операцію, по окремих її частинам (основний і допоміжний час, час на обслуговування робочого місця, підготовчо-заключний час).

Дослідний метод нормування полягає в тому, що норми встановлюються нормувальником або майстром, виходячи з їх особистого досвіду (технічно необґрунтоване, необ’єктивне, сумарне встановлення норм).

Статистичний метод нормування полягає в тому, що норми встановлюються на основі обліку фактично витраченого часу на попередні однакові роботи (сумарне встановлення норм без аналізу організаційно-технічних умов їх виконання).

Метод порівняння (аналогії) полягає в тому, що норми встановлюються шляхом порівняння що підлягає виконанню операції з аналогічною (подібною) операцією, на яку норми часу були раніше визначені (сумарним або аналітичним способом). Якість встановлюваних цим методом норм повністю залежить від якості початкових даних, а саме: раніше встановлених сумарними методами норм часу або раніше розроблених аналітичними методами норм часу за відповідними нормативами.

Розрахунковий (нормативний) метод нормування характеризується тим, що технічно обгрунтовані норми часу встановлюються шляхом поелементного розрахунку за відповідними технічними нормативами, а саме:

1 в масовому виробництві – за диференційованими нормативами;

2 в серійному виробництві – за укрупненими нормативами;

3 в одиничному виробництві – за цільовими комплексними нормативами або типовими нормами часу.

При розрахунковому методі нормування машинного часу проводиться за відповідними технічними нормативами режиму роботи устаткування.

Ручний час по цьому методу визначають за відповідними технічними нормативами часу:

1 на підготовчо-заключні прийоми роботи;

2 на оперативні (основні і допоміжні) прийоми роботи;

3 на прийоми, пов’язані з організаційно-технічним обслуговуванням робочого місця.

Норми, встановлені розрахунковим методом (за технічними нормативами), перевіряють шляхом фото- і хронометражних спостережень, що проводяться на налагоджених ділянках виробництва.

Експериментальний метод нормування полягає в тому, що технічно обґрунтовані норми встановлюються на основі результатів дослідницької роботи, що проводиться в лабораторії або на налагоджених ділянках виробництва і супроводжуваної фото- і хронометражними спостереженнями.

Внаслідок значної трудомісткості цього методу його застосування обмежують масовим виробництвом, крім того, його використовують при розробці технічних нормативів часу, які використовуються на підприємствах, різних за типом виробництва.

Основні етапи встановлення технічно обґрунтованих норм експериментальним методом полягають в наступному:

1 розділення досліджуваної операції на прийоми і рухи;

2 вивчення необхідності і раціональності їх виконання;

3 вимірювання часу на виконання тих прийомів і рухів, які визнані необхідними і раціонально виконуваними;

4 проектування раціонального складу і структури окремих прийомів і рухів;

5 експериментальна перевірка запроектованого складу і структури окремих прийомів і рухів і встановлення на цій основі технічно обґрунтованої норми часу.

Встановлені таким чином норми повністю відображають фактичний, часом вельми незадовільний стан техніки, технології, організації праці і виробництва, тому не можуть вважатися технічно обґрунтованими на подальший період часу.