Та сукупності оточуючих її життєвих умов

Подібно до того як початкове фізичне живлення дитини для підтримки, зміцнення і розвитку її фізичного життя повинно зна­ходитися і дійсно знаходиться відповідно до розвитку її органів травлення, точнісінько так і початковий догляд і живлення у галузі душевного життя дитини повинні полягати у безпосередньому зв’язку з розвитком її членів, і особливо органів її душевного життя.

Подібно до того як стан спокою є головним чином виявом і ви­могою фізичного життя, точнісінько так рух є у дитини виявом і вимогою її душевного життя.

Подібно до тою як фізична природа дитини вимагає насамперед м’якого, теплого й чистого ложа і особливо теплої температури в навколишніх обставинах, точнісінько так після завершення першої стадії розвитку зору, ока, дитина шукає як об’єкт для зору ясний, простий та більш ніжний рух, особливо у поєднанні з світловими явищами, і відображає такий рух у своєму зорі, у своєму оці. Такий вияв душевного життя у дитини починається уже через кілька тижнів після появи її на світ.

Подібно до того як рот у немовляти найбільш пристосований для ссання, для сприйняття їжі для тіла, точнісінько так око, переважно перед іншими органами, виявляється у неї пристосованим до сприйняття, так би мовити, страви для душі, яку надають їй враження від руху і від окремих предметів. Подібно до того як рот на початку приймає лише рідку страву, а тверду може прийняти лише розбавленою у чому-небудь рідкому, точнісінько так і око сприймає на перших порах лише рух освітлених предметів, а в ньому й через нього сприймає уже й самі предмети.

Тому мати уже з ранніх пір, мовчазно пропонуючи тепле молоко своїх грудей, з допомогою слова й погляду звертає її увагу на освітлені предмети, на рух, поєднаний з світлом, і на рухливі предмети взагалі. Тому вона називає навіть слабкі спалахи світла «свічкою», а якщо підкреслити рухливість предмета – «пташкою».

Хто не знає, як рано у люблячих матерів починаються вже такі розмови з дітьми, у яких фігурують слова у вигляді «свічка», «пташка» або «мишка», хоч дитина у цей час сприймає у видимих предметах лише світлове явище, одні елементи світла, руху і просторові відносини. Так, діти уже в ранньому віці можуть майже цілу годину дивитися на сяючий місяць або ж на зоряне небо. Більше того, якщо їм раз або кілька разів уже довелося відчути це задоволен­ня то вони цілком свідомо вимагають його повторення, як тільки знову настане час появи місяця на небі.

Безсумнівно, важливо спостерігати, з яким задоволенням діти, і особливо маленькі, милуються зорями, місяцем, сонцем, тому що саме це й є першим справжнім спостереженням природи й світу, що складає ніби покликання дитини, так само як і дорослої людини, з самого її народження на світ...

Паралельно й відповідно до розвитку органів душевного життя, а саме з розвитком зору й слуху, удосконалюються й органи руху, а серед них перш за все руки, особливо кінцівки рук. Тому для першої гри з дитиною, як вираз доступного їй з ранніх пір руху тіла в просторі, що сполучає до того ж у собі єдність і різноманітність, ми дали матері забарвлений у блискучі кольори – червоний, зелений або жовтий – м’яч, що служить для дитини, так би мовити, нормальним тілом, яке поєднує в собі й замінює собою усі тіла і сприяє засвоєнню уявлення як про предмет сам по собі, так і про предмет у стані спокою й руху, щоб сприяти єдності почуття, чуттєвого сприймання та сприймання зорового і не порушувати у той же час їхньої роздільності, основаної на роздільності відчуття тепла й світла; м’яч, що має, крім того, ще й пружність, наділений, з одного боку, блискучим кольором, а з іншого - покривом, який збуджує тепло; завдяки світлу, яке він випромінює, він сприймається зором, а завдяки теплу — почуттям (дотику), і все ж таки він сприймається у цілому, як єдине у собі явище предметного порядку.

Коли у дитини зароджується прагнення до оволодіння знання­ми, з’являються перші вияви здатності помічати предмети, що її оточують, звертати і зосереджувати на них увагу, то у матері в свою чергу виявляється здатність зосереджувати свою увагу на предметах, що безпосередньо її стосуються, аналізувати свій власний настрій і вчинки і бачити все, що стосується її дитини, і уже відповідно до цього діяти.

Хоч багато хто, й до того ж з різних боків, звертав уже увагу на взаємодію між матір’ю й дитиною в галузі фізичного життя, на вивчення цього життя і догляд за ним, але ще дуже мало звернено уваги на вивчення й догляд за взаємним спільним у матері з дитиною життям духовним і особливо мало порівняно з тим, як воно на те заслуговує.

При такому вивченні й спостереженні за цим взаємним духов­ним життям матері й дитини та за їхнім спільним, життям із при­родою і Всесвітом, і описана у попередніх главах цієї книги перша гра з пружним, кольоровим і теплим м’ячем знаходять собі справ­жнє місце і отримують глибоке, справжнє значення й відповідне застосування.

Вона припаде на третій місяць життя дитини, але може почи­натися також і на другий місяць, а з четвертого місяця вона відіграє роль уже певної гри і потім протягом тривалого часу, підлягаючи дальшому розвитку та різноманітним видозмінам та застосуванням, проходить червоною ниткою через усе життя дитина…

Однак швидко просте й рівне собі в усіх, своїх частинах тіло з своїм постійним і порівняно повільним рухом перестане задовольняти дитину. Тоді більше приверне його увагу-предмет прямо протилежного характеру, який мав здатність не лише швидко й несподівано переходити з стану спокою у протилежний стан руху, а й заявляти про себе при цьому з допомогою шуму, гудіння і звуку, ніби з допомогою мови.

Цей пункт, з якого гра з дитиною, а також сама іграшка мають зовсім інший вигляд: у ролі іграшки у дитини замість ніжного, м’якого м’яча, що рухається тихо, виступає на сцену тверда куля, що котиться, і кубик, що поєднує у собі більше зовнішньої різноманітності, а тому здатний викликати більше шуму при русі.

Дарунки для ігор

Перший дарунок