Виховання праукраїнців скіфське царство і грецькі міста колонії

Особливості виховання праукраїнців трипілля

Народно-педагогічні уявлення праукраїнців трипільської культури

Приблизно 7 тисяч років тому пізній палеоліт змінився новим історичним періодом неолітом, для якого характерний перехід від родинно-побутового суспільного устрою до племінного. Вищий рівень мови і мовлення населення розширив можливості розвитку культури, мистецтва, первісної науки у формі спостережень і досвіду, що передавалися новим поколінням через легенди, навчання і виховання підростаючого покоління. В роки неоліту були закладені й сформовані основні ознаки праукраїнської цивілізації.
Племена, що населяли територію сучасної Правобережної України наприкінці IV тис. до н.е., проіснували до II тис. до н.е. й увійшли до історії під назвою народу трипільської культури (від назви села Трипілля Київської обл.).
Трипільські племена залишили ще повністю нерозгадані письмові послання, розшифрування яких дає змогу з'ясувати, про що трипільці бесідували зі своїми богами, що вважали моральним і аморальним, які методи виховання і навчання тоді існували.
Неолітичні пам'ятки культури свідчать, що населення степової смуги України в V—IV тис. до н.е. розводило домашніх тварин, займалося примітивним землеробством, мало агрономічний і астрономічний календарі (систематичні, письмово оформлені спостереження), високий рівень культури, вірування, моралі, користувалося сформованою в ті роки праукраїнською давньою мовою.
Розведення великої рогатої худоби, коней, свиней, догляд за житлом вимагали необхідних знань, умінь і навичок, належної організації навчання та виховання підростаючого покоління.
Населення трипільської культури розпочинало виховання своїх дітей розповідями про рід, пращурів, легендами про перших людей, світобудову, своїх богів і небожителів, закладаючи основи світогляду і моралі.
Неоліт характерний матріархальними суспільними відносинами, що визначально впливало на побудову, зміст і методи виховання дітей. Матріархат визначив жінці-матері й роль учительки-наставниці своїх дітей, передусім дівчаток, яких навчали гаптуванню, вишиванню, ткацтву, ліпленню з глини (посуду, іграшок, культових фігурок).
Цікавим є питання, чи існували школи для дітей трипільців.
Учені допускають, що навчання дітей трипільців багатьом видам діяльності та професійним навичкам і умінням відбувалося у спеціальних навчальних закладах, оскільки, як відомо, для створення школи повинні історично скластися певні умови: достатній ступінь розвитку засобів виробництва, знарядь праці та різних видів господарської діяльності; високий рівень духовної культури населення; наявність мови, яку б розуміла більшість населення; перехід писемності від примітивних її форм до виразних знаків; багатоплановість виробничої діяльності населення, розмаїття народних традицій, обрядів і ритуалів, сформованість стійких сімейних стосунків тощо. Всі ці умови у населення України епохи неоліту існували.
Праукраїнці готували своїх дітей до ведення домашнього господарства, участі в основних видах господарського життя, хатніх промислів і ремесел, традиційних дійств тощо. Зміст і особливості виховання визначалися умовами життя і виробничою діяльністю дорослих.
На останніх стадіях матріархату з'явилися перші заклади для виховання дітей — будинки молоді (окремі для хлопчиків і дівчаток), де під керівництвом старійшин роду їх готували до життя та праці. Досягнувши певного віку, набувши життєвого досвіду і трудових навичок, вони переходили до групи повноцінних трудівників, відбувши спеціальний обряд — ініціації (церемонія посвячення, екзамен на зрілість).

виховання праукраїнців скіфське царство і грецькі міста колонії

У Північному Причорномор’ї вже з VII ст. до н. е. розмістилися грецькі колоністи, які познайомили скіфо-праслов’янський світ з античною культурою. Шкільництво в цих грецьких колоніях було організоване не гірше, ніж в Елладі. Наприклад, у Херсонесі, неподалік від сучасного Севастополя, у змішаному греко-варварському середовищі проходили атлетичні і військові змагання, на зразок Пара- фінейських і Олімпійських ігор. У Пантикапеї (сучасна Керч) існував прекрасний гімнасій і театр, де проводилися літературні і музичні змагання. Відома і пантикапейська філософська школа.

В Ольвії, що розміщена в районах гирла Бугу і Дніпра, археологами розкопаний гімнасій і палестра. Тут жив і творив досить знаменитий в античному світі софіст і ритор Діонісій.

Особливою популярністю в Північному Причорномор’ї користувалися культи героїв Геракла і Ахілла. На честь

Ахілла проводилися особливі військово-спортивні змагання. Був поширений і культ бога Аполлона. Поет Піндар в одній зі своїх од писав: “Служить Аполлону народ Гіпербореїв”. Гіпербореї - північні люди, так греки називали скіфів і праслов’ян. У Скіфському царстві елліністичного періоду правляча верхівка, безсумнівно, була знайома з грецькою писемністю і книжною культурою. Скіфи офіційно користувалися грецьким письмом для зовнішніх відносин. Грецькі написи знайдені у великих кількостях на кераміці та інших предметах Подніпров’я елліністичної і римської епох.

• Періоди виховання:
• 1 період – баяння – вік (1,5 – 2 роки) – вихователь: мати, колискові, спілкування з немовлям.
• 2 період – пестування – вік (3 – 7 років) – вихователь: мати, пестунки, усна народна творчість, забавлянки, знайомство з видами трудової діяльності, ігри

• 3 період – отрок – вік (7років) – хлопчики – пострижені. Дівчата – заплетена коса.
• В епоху матріархату дітей 5-6 років виховувала мати.
• Жінки з малолітніми жили в окремій частині, де іноді утримували домашніх тварин. Цю частину називали дитинець. У літописах Київської русі – це внутрішня фортеця.
• Спочатку це місце громадського виховання, потім резиденція князів.

• Методи виховання: пояснення, переконання, заохочення.
• Жили в гармонії з природою. Починали навчання дітей з розуміння природознавства.
• Міфи займали почесне місце у вихованні, відбивали ідеали українського народу, охоплювали всі сфери життя.
• Ознайомлення дітей з:
• - уявленням про будову світу,
• - звичаями, обрядами, ритуалами, реліквіями,
• - вчили лікувати хвороби, замовляти рани, звертатися до персоніфікованих сил природи.
• Поклонялися: сонцю, зорям, місяцю і вогню, деревам, воді.
• Слов’яни мали мовну педагогічну термінологію:
• Місце навчання – вчитель, научитель(ка).
• Навчальні заклади навчали міфології, лічбі, сільськогосподарському календарю, ремеслу, мистецтву.
• Виховання здійснювалося в процесі виробничої діяльності (дородове), потім у результаті вдосконалення знарядь праці і ускладнення трудової діяльності (родова громада) відокремилось від загального процесу трудової діяльності